Трансформація політичної культури перехідних суспільств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація політичної культури перехідних суспільств

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Загальна характеристика роботи

В процесі внутрішньої трансформації нових незалежних держав виявилася феноменальна фаза розвитку суспільства, за якої стандартні політичні і економічні рецепти реконструкції та реорганізації суспільства в умовах посткомунізму не спрацьовують.

Актуальність теми витікає з наявності та співвідношення гострих теоретичних та практичних проблем, розв`язанню яких сприяє дане дисертаційне дослідження.

Трансформація є ключовим терміном в розумінні сучасного стану і перспектив світової, регіональних і національних спільнот. Радикальних і всеосяжних перетворень зазнають як вся система міжнародних відносин, так і окремі політичні системи, що її складають. Українське суспільство, разом із іншими посткомуністичними суспільствами Центральної і Східної Європи, перебуває в епіцентрі цієї глобальної трансформаційної динаміки. Тому пріоритетними для української політичної науки є пошук шляхів розуміння історичних причин та соціальних механізмів перетворення національного суспільства в контексті регіональної та світової трансформації. Таким чином, з`являється теоретико-методологічна можливість поєднати порівняльне дослідження перехідних періодів в різних національних суспільствах методами компаративної політології із вивченням трансформації світової і регіональних політичних систем методами теорії міжнародних відносин.

Історичні ретроспективи і перспективи, що відкриваються перед українськими дослідниками, змушують не просто вивчати досвід політичного розвитку різних країн, але, насамперед робити це з урахуванням специфіки системної трансформації, яку нині переживає Україна. Вивчення політичної культури актуалізується коли загострюються проблеми творення громадянського суспільства.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у спробі методологічно-плюралістичного, аналітично-багатофакторного аналізу трансформацій політичних культур, коли вирізнення, методами компаративістики, окремих механізмів національних перетворень, водночас, доповнюється і вводиться в ширший контекст регіональної і світової трансформації. Внутрішня логіка розвитку політичної культури розглядається як похідна, складова і фактор розвитку держави, регіону, світу. Дисертант вперше у вітчизняній політології грунтує дослідження взаємозалежності політичної культури і демократії на емпіричному матеріалові деяких країн Латинської Америки, де перехідний процес від командних до ринкових реформ, від тоталітаризму до демократії має багато спільного з нинішньою Україною. Нові джерела і матеріали дозволяють дисертанту більш ретельно і комплексно встановити причини вирішального впливу політичної культури на економічний і політичний розвиток. Дослідження політичної культури в динамічному розвиткові політичного процесу перехідного типу дає уявлення про інститути і групи населення, що виявляють тенденцію до протистояння системі і можуть загрожувати поступовості розвитку, або, навпаки, виявити сегменти суспільства, спроможні до консенсусу щодо основних фундаментальних цінностей, толерантності і злагоди в суспільстві.

В роботі співставлено чинники впливу на політичну культур як більшості населення, так і на політичну культуру еліт. Досліджено витоки сьогоднішніх проблем з урахуванням проблем націотворення, яке в умовах України здійснюється на специфічних засадах «держава творить націю». При вивченні зарубіжного досвіду взято до уваги особливості української ментальності, відповідних проявів політичної культури в перехідний період і особливостей інституціонального фактору політичного процесу на прикладі України.

Відтак, об`єктом дослідження є політична культура як світове і національне явище. Предметом дисертаційного дослідження є трансформація політичних культур перехідних суспільств в контексті національних, регіональних, світових перетворень.

Головною метою роботи є досягнення методично збалансованого, теоретично розвиненого та емпірично обґрунтованого розуміння трансформації політичних культур в перехідних суспільствах, як складного багатофакторного процесу спричиненого і спрямованого сукупною дією національних та міжнародних (регіонального, світового) факторів, на індивідуально-психологічному, колективно-соціальному і нормативно - інституційному рівнях. Йдеться також про з`ясування специфічних проявів цих елементів в окремих країнах за врахування масштабності трансформації системи міжнародних відносин.

Досягнення цього вимагає постановки і вирішення таких завдань:

виявлення загального й особливого в політичних культурах національних держав, ступеня детермінованості політичної культури з міжнародним середовищем;

визначення рівнів впливу національного та міжнародного політичного процесу на трансформацію політичної культури;

розробка комплексної методології дослідження складних процесів соціальної трансформації на ґрунті поєднання теоретико-методологічних аспектів порівняльної політології, політології і теорії міжнародних відносин;

встановлення характеру взаємозалежності між національними політичними перетвореннями і міжнародним середовищем в його глобальному та регіональному вимірах;

створення теоретичних передумов та формування емпіричної бази сприйняття процесів соціальної трансформації не тільки як явищ національної, але й світової політики або процесів глобальної політичної системи;

аналіз взаємозалежності між ситуацією в національній економіці і демократизацією суспільних відносин на прикладі країн Латинської Америки;

дослідження характеру взаємозалежності між типом політичного режиму і типом політичної культури в перехідний період (на прикладі Чилі початку 70-х рр.);

з`ясування специфіки політико-культурного відтворення в Україні з точки зору проблеми співвідношення політичної культури і демократії та творення політичної нації і суспільної стабільності;

визначення перспектив розвитку гомогенної, функціональної політичної культури за умов заснування громадянського суспільства

Складність політичної культури як багаторівневого явища і власне мета роботи спонукали дисертанта дотримуватись відповідних методологічних принципів. Перш за все йдеться про принцип її аналізу як органічної, цілісної системи - основи всебічного розвитку суспільства, в тому числі й незалежно від системних характеристик. Оптимізація політичної культури передбачає урахування як її загальних елементів, так і специфічних, характерних для того чи іншого рівня відтворення в межах певного політичного процесу. Саме з цих методологічних позицій ми спробуємо розглядати політичну культуру перехідного характеру.

На основі порівняльного аналізу і синтезу політичної реальності різних країн ми намагались дати наукове обгрунтування вищеозначеної проблеми.

Хронологічні рамки: Матеріал, що досліджується охоплює в Україні період з моменту набрання Україною незалежності і по 1998 рік включно. Це період, в межах якого можна вже достатньо чітко простежити динаміку політичної культури.

Крім того, в хронологію дослідження введений період 60-х рр. в Бразилії, 70-х рр. в Чилі, поразка сандиністського режиму в Нікарагуа. Введення цих періодів, характерних трансформаційними змінами в суспільстві, корисне для більш глибокого розуміння внутрішніх трансформаційних змін сучасних перехідних суспільств

На захист виносяться такі основні ідеї, положення і висновки:

політична культура як система і одночасно самовідтворювальний і інтегральний процес вироблення складових її елементів передбачає безпосередній вияв в межах національного політичного процесу, який обумовлений міжнародним політичним процесом;

потенційні можливості і механізми відтворення політичної культури розкриваються характером взаємозалежності між національними політичними перетвореннями і міжнародним середовищем;

політичні події в окремих країнах Латинськоїх Америки проаналізовані в контексті проблеми «політична культура - економічні реформи» характеризуються гнучкою взаємозалежністю міжнародного політико-економічного, національного середовища, а також особливостями певної національної політичної культури;

складні процеси розвитку політичної культури в контексті національних, регіональних трансформацій є впливовим фактором і складовою розвитку держави, регіону тощо;

специфіка політико-культурного відтворення в Україні обумовлена невизначеністю політичних, соціально-економічних і соціально-культурних чинників і характеризується дією механізму диференціації в політичній культурі населення.

Важливою складовою джерельної бази дисертаційного дослідження стали доробки відомих теоретиків і політологів міжнародних відносин: реалістів - Г. Моргентау, К. Волтца і Е. Карра; модерністів або прихильників новітніх наукових методів - К. Дойча, М. Каплана, Дж. Розенау:; теоретиків «взаємозалежності» - Кеохейна і Ная. Звернення до ідей та концепцій цих відомих авторів дозволило визначити міжнародний контекст досліджуваної проблеми, знайти співвідношення між внутрішньо- і зовнішньополітичними аспектами трансформаційних процесів, зробити спробу теоретичного і методологічного об`єднання підходів теорії та політології міжнародних відносин з підходами порівняльної політології.

Відповідно до характеру роботи було звернення до класичних праць, зокрема, Т. Парсонса (1); П. Сорокіна (2), в яких висвітлено характер адаптації соціального середовища з внутрішнім культурним шаром суспільства. Джерельна база дисертаційного дослідження також включає:

статистичні матеріали різноманітного походження, зокрема, ООН, Міністерства статистики України;

соціологічні опитування підготовлені незалежними фундаціями та інформаційними агенствами, зокрема, Національні опитування українських виборців (1994): на замовлення Міжнародної Фундації Виборчих Систем (EFES); «Україна. Людський розвиток», звіт підготовлений для ПРООН (1996) і т. ін.;

неспеціалізовані періодичні видання, серед яких журнали «Foreign Affairs», «International Affairs» (London), «Time», газети «The New York Times», «Financial Times», «The International Herald Tribune» та ін.

Стан наукової розробки проблеми. Проблеми соціальної трансформації та політичної культури залишаються мало розробленими в теорії і політології міжнародних відносин. Такий стан пояснюється, передусім, суттєвою віддаленістю цього об`єкту дослідження від традиційного предмету науки міжнародних відносин. Особливо це стосується традиційних теоретичних формацій. Проте, останнім часом, можемо констатувати створення певних теоретико-методологічних передумов для вивчення проблем соціальних трансформацій і політичної культури в теоретичних рамках та методами теорії і політології міжнародних відносин. Найперспективнішими, в цьому сенсі, є теорії світового або міжнародного суспільства. Саме бачення всієї сукупності міжнародних відносин як окремого, своєрідного соціуму (міжнародного суспільства) сприятиме перетворенню трансформаційних процесів та політичної культури на об`єкт дослідження теорії і політології міжнародних відносин.

В теоретичному осмисленні феномену політичної культури як явища міжнародних і національних систем зарубіжні політологи приділяли достатньо уваги. Цьому в певнй мірі сприяли праці представників культурної антропології, приміром, К.Гіртця, Л. Уайта, Дж. Стюарда (1). Вони сприяли відмежуванню поняття «культура» від суто політичного контексту. Попередниками концепції політичної культури можна вважати відомих соціологів, культурологів, політологів, таких, як Р. Маркрідіс, В. Нойман, Д. Марвік, К. Клакхон, А. Кребер, Б. Малиновський та ін.

Вивчення різноманітних властивостей політичного процесу пов`язано з класичними дослідженнями зарубіжних вчених. Серед них Р. Арон, М. Вебер, Р. Дарендорф, Е. Дюркгейм, К. Манхейм, Т. Парсонс та ін.

У контексті нової соціології культури представляють інтерес дослідження сучасних вчених Ф. Вейла та його колег з Луїзіанського університету (1). Автори намагаються прогнозувати перспективи демократизації суспільства за умов функціональної політичної культури.

З погляду на цілі дослідження важливими є так звані соціологізовані дефініції, де відповідна наукова проблема розв`язується завдяки використанню різних міждисциплінарних методик, зокрема, гуманітарних наук. Показовими в цьому плані є праці М. Бартона, Дж.Хігаї та Р. Гантера (2). Вони розглядають політичну культуру крізь призму її впливу на політичні еліти.

Про значення досліджень політичної культури як такої, що поєднує в собі соціальні та психологічні феномени, говорять висновки представників психології політики. Зокрема, представляє інтерес праця відомого американського політолога-аналітика В. Одайника «Психологія політики», де автор наголошує, що «найглибші культурні рухи в історії частіше зумовлені не стільки політичними або економічними причинами, скільки психологічними…» (3).

В науковому осмисленні політичної культури зарубіжні політологи дотримувались часто протилежних поглядів. В цьому контексті представляють інтерес погляди В. Бергсдорфа, Л. Пая, Д. Каванаха (4).

Найбільш представленими в науковій думці є дослідження, присвячені відтворенню політичної культури в контексті її впливів на політичні інститути. Тут насамперед можна виділити класичні праці Г. Алмонда, С. Верби, Д. Пауелла, Л. Пая, Л.Дітмера (5).

Окремо можна виділити дослідження взаємозв`язку та взаємовпливів політичної культури й демократизації суспільних відносин у країнах Латинської Америки. Фундаментальна колективна аналітична доповідь, підготовлена на кошти Гуверівського інституту і Фонду К. МакКартур (1), що розглядає взаємозалежність демократичних перетворень на етапї подолання економічної кризи в Латинській Америці представляє інтерес з огляду на висвітлення питання «політична культура - економічні реформи». Інший базовий вимір тієї проблеми подають Сігмунд П., Бофф Л., Ленайн Д. (2) та ін. Вони слушно підкреслюють впливовість релігійного традиціоналізму в свідомості, і відповідно, в політичній культурі населення країн Латинської Америки.

Окремим об`єктом уваги дисертанта стали праці зарубіжних науковців, в яких аналізується вплив економічного фактору на суспільні, культурні трансформації в країнах Латинської Америки (3).

Теоретичні проблеми аналізу політичного процесу останнім часом розглянуті у працях таких українських вчених, як В. Бебик, Л.П. Нагорна, В. Журавський, В. Кремінь, Ф. Кирилюк, Ф. Рудич, Ю. Римаренко, О. Семків та ін.

Конструктивними в контексті нашого дослідження є праці російських політологів А. Ахієзера, К. Гаджієва, М. Салміна, В. Соловйова, А. Рябова, О. Шутова та ін.

Окремо можна виділити праці українських вчених, в яких відображено реальну картину змін суспільного життя. Вони приділяють увагу сутності держави перехідного типу, взаємодії об`єктивних і суб`єктивних чинників цього процесу. Приміром, це питання висвітлюють у своїх творах Ю.М. Пахомов, М. Томенко, В. Полохало, Є. Головаха, В. Журавський, О. Литвиненко, М.Міщенко, Ю. Шаповал, В. Якушик та ін.

Загалом, оптимізація політичної культури передбачає урахування як загальних характеристик суспільства, так і специфічних, пов`язаних з рівнями відтворення в межах певного політичного процесу. Актуальність дослідження даної проблематики зростає. Зберігає значимість мета подолати стереотипи щодо розуміння історичних причин та соціальних механізмів перетворення національного суспільства в контексті регіональної та світової трансформації.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема виконувалась у контексті робочих планів відділу європейських та американських досліджень ІСЕМВ НАН України, зокрема, вивчення загальних політичних аспектів латиноамериканських реформ.

Теоретична та практична значимість дослідження.

Теоретична значимість дослідження пов`язана з його результатами, які є наслідком застосування автором теоретико-методологічного принципу комплексності.

Практична значимість полягає в тому, що результати його можуть бути використані для вдосконалення теоретичного інструментарію, необхідного для з`ясування складних змін, які відбуваються у політичному житті України. Результати дослідження можуть бути використані при обґрунтуванні експертних рекомендацій державному керівництву України щодо оптимізації процесу модернізації України. Висновки дисертації можуть бути використані в роботі гуманітарних міністерств і відомств нашої держави

Структура дисертації: Обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг 179 сторінок. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури (12 сторінок, 183 бібліографічні назви).

Основний зміст роботи

національний міжнародний політичний демократизація

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета дослідження, розкриваються завдання, предмет та об`єкт дисертаційної роботи, розкривається її наукова новизна, аналізується використана література.

В першому розділі «Політична культура: концептуальні бачення, соціальний механізм, трансформаційна динаміка» проаналізовано існуючі концепції політичної культури з метою певного узагальнення. В межах даного розділу розглянуті типові підходи зарубіжних політологів щодо визначення політичної культури. Серед них психологічний підхід (школа Габріела Алмонда): політична культура розглядається як набір психологічних орієнтацій на соціально-політичні об`єкти і процеси; комплексний підхід, представлений працями Д. Мервіка, Р. Такера, Л.Дітмера. Для цих авторів характерна ідентифікація політичної культури з політичною системою. Приміром, Л.Дітмер аналізує стан політичної культури переважно на основі ставлення до символів, причому в прямій залежності від політичних інститутів суспільства. Об`єктивістський, нормативний підхід визначає політичну культуру як сукупність прийнятих політичною системою норм і зразків політичної поведінки (Л. Пай, Д. Поп). Соціопсихологічний підхід характеризує політичну культуру як поведінкову матрицю, в межах якої функціонує політична система (Р. Карр, Д. Гарднер).

Серед українських та зарубіжних політологів немає єдиного підходу до трактування «політичної культури». Закономірними є підстави вважати співпадіння у позиції вчених Росії та України. Можна з певною мірою умовності виділити їх основні підходи. Для одного з них характерно уявлення про політичну культуру як сукупність знань, цінностей, принципів та способів політичної діяльності, політичного досвіду та традицій, і політичних інститутів. Важливо, що її характеристики не викликають ототожнення з всією політичною системою. Приміром, це праці таких дослідників, як Л. Нагорна, В. Полохало, В. Потульницький, О. Семків, О. Тарасов, Б. Цимбалістий та ін. (1). Серед російських вчених це роботи Є. Баталова, Ф. Бурлацького, О. Галкіна, К. Гаджієва, О. Соловйова, О. Рябова, В. Чистякова (2). Такий підхід враховує особливу роль історичного пізнання, формування соціальної свідомості, соціальної пам`яті суспільства для утвердження зразків соціальної поведінки. Врешті, він дозволяє визначити причини тих чи інших особливостей внутрішнього становища держав та їх поведінки в світі.

Другий з підходів до поняття політичної культури відрізняється її розглядом у контексті узагальнюючої характеристики індивіда, ступеня його політичної розвиненості, вміння використовувати політичні знання на практиці. Перш за все тут виділяються праці відомого українського вченого В. Липинського (3). Це також дослідження В. Бебика, Н.Бірюкова, Є. Головахи, В.Лісового, Ю. Пахомова, Н. Паніної, В. Сергєєва та ін.

Ми вважаємо доцільним розглядати в своїй роботі поняття «політична культура», дотримуючись позиції першої з означених шкіл, оскільки це дає можливість вивчати складові політичної культури в контексті історичного і соціального досвіду певного народу, порівнюючи та співставляючи його з набутками інших націй. Саме через ці елементи можна розглядати механізм відтворення політичної культури в перехідному суспільстві на фоні трансформації системи міжнародних відносин.

Крім того, в ході загального аналізу ми дійшли висновку, що більшість існуючих концепцій має спільну мету: інтегрування соціології, культурології, соціальної психології в єдину політологічну дисципліну. Представники різних течій і шкіл намагались об`єднати дослідження формальних та неформальних компонентів політичних систем з аналізом політичної культури в окремих регіонах країни. За умов посткомуністичного характеру системи міжнародних відносин відбулося певне відродження спроб оновлення існуючих концепцій політичної культури. Найпомітнішими у цьому плані є спроби науковців різних шкіл розглядати вплив політичної культури на темпи і характер перехідних процесів.

В розділі подається структурний аналіз політичної культури. Слід відмітити, що він багато в чому є умовним. Очевидно, що політичні структури можна розглядати і як продукт відображення політичної культури, і як своєрідні «дані», що формують політичну культуру як таку. До того ж, не можна сказати, що елементи функціонування політичної культури чітко розділені за часом. Втім, нерідко, їх взаємодія відбувається одночасно.

Таким чином, ми вважаємо, що структурні елементи, з одного боку, включають сформовану протягом певного історичного періоду політичну свідомість, яка, в свою чергу, представляє сукупність політичних знань, переконань, думок, що формуються, і з другого боку, «постачають» уявлення, норми, інтереси, традиції в політичний досвід. Складові політичної свідомості наділяють змістом політичну поведінку, що втілюється в політичній діяльності в певній політичній системі.

Існування типологічних схем політичної культури грунтується на різних підходах до неї. Для кожної суспільно-політичної системи існує особливий тип політичної культури, який в кожній конкретній країні виявляється в національно-специфічних формах. Кожна з політичних культур може бути розглянута за тими критеріями, які вважаються найбільш актуальними для даної конкретної політичної системи, або в більш вузькому розумінні, для конкретної політичної ситуації або періоду.

В контексті нашого дослідження політичний процес, показаний як такий, що визнає за політичною дією початок, розвиток, завершення і стає прелюдією нових політичних перетворень. Даним поняттям охоплено функціонування і взаємовплив зовнішніх і внутрішніх рушійних сил, котрі спричиняють характер політичної культури.

Виходячи з цього, визначено механізм відтворення політичної культури стосовно змін в політичному процесі. Поняття «внутрішній механізм відтворення політичної культури» дозволяє визначити різні форми переходу від однієї стадії розвитку до іншої в умовах протікання політичного процесу. Тобто є певна можливість з`ясувати: це рух вперед, дійсна модернізація чи імітація поступовості, процес повернення до минулого.

Отже, по-перше, це диференціація, тобто виділення нових, специфічних, з точки зору структури і функцій, цінностей, норм, ідеалів, політичних знань тощо на фоні суперечливого заперечення існуючих і нав`язуваних ззовні різними сегментами суспільства; по-друге, зростання адаптивності - це збільшення ефективності певних складових політичної свідомості порівняно з попереднім моментом. Він характеризується також особливостями взаємовідносин суб`єктів політичної діяльності; по-третє, механізм включення забезпечує інтеграцію в суспільство нових ідей, цінностей, функціональної політичної поведінки в нових умовах; по-четверте, ціннісна стабілізація - це механізм формування загальних ідейних і нормативних стандартів шляхом включення їх у політичну свідомість представників панівної політичної культури тощо.

Таким чином, залежно від механізмів дії кожний елемент політичної культури піддається внутрішній стагнації або еволюції, коли змінюється його питома вага і функціональна роль.

В другому розділі «Регіональний аспект трансформації авторитаризму. «Квазієвропейська» політична культура і політичні процеси в Латинській Америці» досліджуються процеси становлення та розвитку політичної культури з огляду на економічні перетворення та трансформацію суспільних відносин в країнах латиноамериканського континенту.

У цьому зв`язку приводиться приклад Бразилії. Зокрема, зосереджується увага на обставинах, в яких пройшов військовий путч 1964 р. Об`єктивні обставини, пов`язані з неврахуванням специфіки політичної культури, характеризуються помилковою ставкою попередніх урядів країни на пріоритет індустріалізації, спрямований насамперед на імпортозаміщуючі виробництва, і з ідеологічними причинами, базованими на «вищій доцільності» постановки нації-держави над інтересами людини й громадянина.

Ідеологічно для України певний інтерес представляє собою еволюція політичних процесів у Нікарагуа після поразки сандиністського режиму. З точки зору політичної культури, це має значення ще й тому, що сьогодні в нашій державі і цій країні Латинської Америки має місце практично ідентична перевага лівих партій, рухів та ідей за рівнем популярності в масах. Крім того, в обох випадках спостерігається високий ступінь ідеологізованості населення і міжрегіональних розходжень.

В розділі приділяється увага висвітленню деструктивної суспільної політики Піночета, що обумовила авторитарно-патріархальний тип культури Чилі. При цьому звернена увага на ряд історичних, соціальних особливостей попереднього становлення та розвитку політичної культури.

Перша серед них - на 1973 р. країна мала досвід незалежності. В Чилі не існувало антинаціональних рухів, по-друге, слід враховувати, що на той час в цілому в Південній Америці офіційний Вашингтон прагнув будь-що стримати поширення комунізму. Крім того, приходові до влади уряду Народної Єдності на чолі з Альєнде передував майже семилітній період правління християнського демократа Е. Фрея, економічна парадигма поглядів якого та його індивідуальна політична культура мало чим відрізнялась від абсолютизовано вільної ринкової позиції радників Піночета.

Звертається увага на той фактор, що півтора відсотки чилійських військовиків, що належали до верхівки влади перебували під безпосереднім політико-ідеологічним впливом США. Підкреслюється домінуюча роль католицизму як основної конфесії, що послужила додатковим чинником сприяння військовій верхівці країни в її намаганнях відкинути соціалізм. З огляду на проблему «політична культура - економічні реформи» підкреслюється головна серед багатьох супровідних обставин заколоту Піночета - постійне погіршення економічної ситуації в період правління Народної Єдності. В даному випадку спрацював своєрідний механізм політичної культури, зв`язаний із залежністю позиції мас від соціально-економічного становища.

Таким чином, невизначеність соціально-економічних орієнтирів політичної еліти обумовила суперечливість соціально-культурного фактору в країні. Відтворення свідомості, політичної поведінки більшості населення, зумовлене інституціональним фактором політичної системи і загальним економічним станом країни, ставало на заваді демократичних трансформацій. За умов неспроможності масової свідомості виробити позитивні характеристики політичної культури збільшувались відповідальність і роль політичної еліти в цьому процесі, і, відповідно, зменшувався зворотній зв`язок «політичні еліти - маси». Відбувалась реальна загроза реалізації функціонального потенціалу політичної культури народу.

Чилійський досвід 1970 - 73 рр., що завершився відносно легким взяттям влади військовими на чолі з генералом А.Піночетом, у поєднанні з аналізом аналогічних чи близьких ситуацій в ряді інших латиноамериканських країн, яким вдалося зберегти курс на ринкові перетворення, дає підстави для висновків. Вони пов`язані з політичною культурою суспільства, еліт, і відносяться до визначення обов`язкових рис поведінки та політичних дій еліти, правлячої в будь-якій країні перехідного періоду і діючої на подолання кризових явищ у суспільстві.

При цьому розглядаються такі варіанти:

за політику країни в галузі всього комплексу національної безпеки безумовно відповідають її цивільні керівники, саме вони визначають структуру загроз для національної безпеки та розподіляють ресурси між силовими і цивільними відомствами;

цивільна влада має встановлювати норми і створювати інституціональні механізми життєдіяльності системи відносин між цивільними і військовими;

будь-яка автономія «людей у погонах» (якщо вони не є при владі) від цивільних органів держав перехідного періоду, цілком реально спроможна вилитися у військовий путч; до того ж, наявність субкультур у трансформаційні періоди небезпечна дисфункціональною фрагментарністю політичної культури.

Отже, латиноамериканський досвід у своїй позитивній і негативній частинах переконує в тому, що сучасна демократія, надто коли зароджується або встановлюється після тривалого періоду тоталітаризму, має бути представницькою.

Очевидним є критичний вплив політичної культури на економічний розвиток і демократію. Взаємозалежність складових політичної культури коливається в залежності від рухів національного, міжнародного політико-економічного середовища, з одного боку, і з іншого - від глибинних особливостей кожної певної політичної культури. Відповідно до цього істотно змінюється впливовість фактору політичної культури в кожний конкретний історичний період.

З огляду на важливість подій, що відбуваються на терені міжнародного середовища, зокрема, в посткомуністичних країнах, специфіка протікання політичного процесу і особливості відтворення політичної культури стали предметом третього розділу «Національні особливості і регіональний контекст посттоталітарних трансформацій. Український посткомунізм в Центрально-Східній Європі».Перехідний період, в якому нині перебуває Україна позначається певними особливостями. Посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи, приміром такі, як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина вступили в перехідний період свого існування, вже маючи політичні інститути і структури, до формування яких ми підійшли. Політичний процес розгортається з кореляцією загально-культурних суперечностей. Будь-який крок уперед здійснюється з озиранням на минуле, через подолання ілюзій й усвідомлення реальності як чинника необхідних перетворень. Серйозним гальмівним чинником виступає несформованість політичної нації у її сучасному демократичному розумінні.

Слід визнати, що й інші елементи структури нашого суспільства знаходяться в суперечливому, а також в нерозвиненому стані. Вступ в дію механізму диференціації є характерною ознакою відтворення існуючої політичної культури.

З огляду на вищевказане в розділі розглядаються проблеми політичної культури через співставлення ментальності українського народу, його етнопсихологічних особливостей з рівнем розвитку політичної культури, а також з рівнем функціонування політичного процесу перехідного типу.

З огляду на висвітлювані проблеми, нинішній час, відзначається в дисертації, характерний тим, що:

політичному процесу, що відбувається зараз в Україні властиве формування нової політичної системи, характерне неспроможністю на інституціональному рівні різних кіл влади включитися в механізм взаємодії, що пояснюється, зокрема, відсутністю позитивного політичного досвіду на рівні політичної культури;

має місце мало відома в світовій історії і не досить досліджена міжнародною політичною думка ситуація, коли незалежна держава, будучи суб`єктом міжнародних відносин, відчуває додатковий тиск на себе фактором відсутності сформованої політичної нації на засадах включення в неї всіх етнічних груп;

кризовий стан, в якому перебуває Україна значною мірою пояснюється нестачею авторитетних політичних лідерів, що певною мірою провокує деструктивні процеси в країні; на рівні політичної культури це обумовлене, зокрема, авторитарною традицією (тільки усунення опонента);

тривала дисфункціональність політичної культури пояснюється тим, що трансформаційні процеси в Україні почали здійснюватися не широким колом населення, а невеликими елітами перш за все з академічної, викладацької інтелігенції; на рівні політичної культури це позначилось міфологізованим образом суспільства серед більшості населення;

разом з тим, довгий період часу партії знаходились в положенні політичних угруповань, тобто були неспроможні до включення в демократичну орієнтацію суспільства, до вироблення позитивних цінностей;

початок господарських трансформацій і подальша економічна криза призвели до глибоких соціальних, політичних змін в суспільстві, відповідно, в політичній свідомості народу, що на рівні політичної культури обумовило спочатку сильне, потім низьке емоційне сприйняття демократичних реформ:

суперечлива соціальна структурація та стратифікація суспільства провокує небезпечну фрагментарність політичної культури, оскільки характеризується низьким рівнем соціальної, міжособистісної довіри, що затруднює згоду інтересів, і відповідно, політичних дій;

брак і повільне зростання реального плюралізму проміжних структур і здібних діяти громадян утруднюють розвиток демократичної політичної культури.

Отже, на нинішній час очевидним є те, що Україна поки що не має єдиних ціннісних орієнтирів, досягнення соціального консенсусу і гомогенної політичної культури залишається відкритим питанням. Характерним є те, що на фоні відповідних процесів:

масова свідомість прагне до безконфліктності, яка як традиція політичної культури має позитивний вплив з точки зору відтворення соціального консенсусу за умов розвитку демократичних інституцій;

історично властиві українському народові працьовитість, вміння господарювати сприятиме на рівні політичної культури заміні ідеальних інтересів (якими позначились перші роки трансформаційних процесів) матеріальними за умов конструктивних дій еліти і розвитку відповідних господарських реформ;

чуттєве сприйняття світу на відміну від раціонального має й позитиві риси, оскільки, зокрема, сприяє активному впливу символіки на масову свідомість, що в свою чергу виробляє рівні довіри до громадян як своїх співвітчизників;

політична свідомость, політична поведінка, що приведені в дію механізмом диференціації, поступово формують, навіть за відсутності очевидних фактів, установки, політичні знання представників наступного шару панівної (базової) політичної культури;

характерним проявом стає відмова від традиційних напрямків відтворення політичної культури, позитивною стає установка на засвоєння європейського способу життя, зростає відчуття включеності України у світовий політичний процес серед виробничо-активної частини населення

Отже, на основі дослідження проблем трансформації політичної культури в становленні демократичного суспільства, були зроблені наступні висновки:

розглядаючи політичну культуру як актуальний чинник політичного життя, ми вважаємо її активним фактором політики і складовим культури як такої;

розгляд політичної культури національних спільнот неможливий без врахування міжнародного контексту. Розвиток і трансформація національних політичних культур відбувається за умов розвитку трансформації світового (міжнародного) суспільства і формування світової політичної культури як динамічної складової цього суспільства;

аналіз політичної культури національних спільнот вимагає теоретико-методологічного синтезу порівняльної політології і теорії та політології міжнародних відносин. Такого роду комбінований підхід є першою умовою адекватного дослідження політичної культури;

теорія та ідеологія світового (міжнародного) суспільства є важливою умовою (передумовою) дослідження політичних культур, адже це дозволяє інтернаціоналізувати аналіз окремих національних культур, вводячи їх в ширший міжнародний контекст;

політична культура - це система і одночасно процес вироблення складових її елементів. Згідно з розумінням руху всієї політичної культури, розвиток її можна уявити у двох формах: політичного об`єкту і політичного суб`єкту;

кожна з політичних культур може бути розглянута за тими критеріями, які є найбільш доречними для конкретної політичної системи тощо;

зміни в політичному процесі перехідного типу розкривають потенційні можливості і механізми відтворення політичної культури;

аналіз політичних подій 60-80-х рр. в країнах Латинської Америки в контексті проблеми «політична культура - економічні реформи» привів до розуміння гнучкої взаємозалежності між політико-економічними і соціально-культурними факторами розвитку політичної культури;

досвід Бразилії, Чилі, зокрема, свідчить, маси передовсім керуються бажанням мати на чолі держави політиків відданих загальнонаціональним інтересам, ідеям суспільної, виробничої дисципліни, подоланням корупції тощо;

недемократичність влади та ігнорування базових елементів політичної культури може привести до позитивних змін на макросоціальному рівні, але практично завжди дає негативні наслідки для більшості населення;

розвиток політичної культури коливається в залежності від рухів національного, міжнародного політико-економічного середовища, так і від особливостей певної аналізованої політичної культури;

з огляду на ситуацію в Україні очевидним є те, що вона обумовлена невизначеністю політичних, соціально-економічних і соціально-культурних чинників і характеризується дією механізму диференціації в політичній культурі населення;

стабілізація політичних процесів багато в чому залежить від дій держави, що регулювала б і усувала негативні впливи в політичному житті;

необхідно включити механізми регуляції громадянських відносин - гармонізацію суспільних інтересів, прискорення економічних та політичних позитивних змін на базі формування і задоволення інтересів сегментів суспільства, що стають основою панівного (базового) шару політичної культури.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження використані у формі рекомендацій для МЗС України, підготовлених відділом європейських та американських досліджень ІСЕМВ НАН України, а також у публікаціях дисертанта. Дисертація обговорена у відділі європейських та американських досліджень Інституту

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях

Клименко О. Деякі аспекти фрагментарності політичної культури // Збірник праць вчених / НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин: Вип.6. - К., 1997. - С. 49 - 51.

Клименко О. Політична культура і суспільна трансформація: спроба відтворення взаємозв`язку // Дослідження світової політики / НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин: Збірник праць вчених. Вип. 2. - К., 1998. - С. 43 - 48.

Клименко О. «Політичний процес» в сучасній політичній думці // Дослідження світової політики / НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин: Збірник праць вчених. Вип.2. - К., 1998. - С. 61 - 65.

Клименко О. Політична культура і суспільні зміни на латиноамериканському континенті // Дослідження світової політики/ НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин. Вип. 4. - К., 1999. - С. 3 - 10.

Размещено на Allbest.ru