Цивільний контроль над збройними силами в демократичній державі (досвід США і проблеми України)

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 321.015

Цивільний контроль над збройними силами в демократичній державі (досвід США і проблеми України)

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Храбан Ігор Анатолійович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Академії Збройних Сил України та Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент ОЗАДОВСЬКИЙ Геннадій Миколайович, Київський університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політичних наук.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор ВІЛКОВ Юрій Сергійович, Академія Служби безпеки України, професор кафедри історії і політології.

- кандидат політичних наук ІЛЬЧУК Леонід Іванович, Київський інститут Сухопутних військ, начальник кафедри політології.

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України, відділ воєнної політики.

Захист відбудеться " 26 " квітня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.001.41 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул. Володимирська, 60)

Автореферат розіслано " 26 " березня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доцент О. Салтовський

АНОТАЦІЯ

Храбан І.А. Цивільний контроль над збройними силами в демократичній державі (досвід США і проблеми України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового степеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський університет імені Тараса Шевченка. Київ, 1999.

Дисертацію присвячено аналізу тенденцій розвитку основних форм і способів цивільного контролю над збройними силами демократичної держави. З одного боку, основним взірцем такого контролю була взята модель цивільного контролю над армією США. З іншого - проаналізовано стан та шляхи вирішення цієї проблеми в Збройних Силах України. Встановлено, що цей процес в Україні розпочався і вже досягнуто певних успіхів, але він є довготривалим. На сьогодні Українська держава знаходиться тільки на його початковому етапі.

У результаті дослідження іноземного досвіду та перших спроб України вирішити це питання надано практичні рекомендації з напрямків розвитку основних форм і способів демократичного цивільного контролю над армією України.

Ключові слова: цивільно-військові відносини, армія, збройні сили, військова сфера, міністерство оборони, генеральний штаб, демократичний цивільний контроль, деполітизація, професіоналізація.

демократичний цивільний контроль збройний

АННОТАЦИЯ

Храбан И.А. Гражданский контроль над вооружёнными силами в демократическом государстве (опыт США и проблемы Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский университет имени Тараса Шевченка.

Диссертация посвящена анализу тенденций развития основных форм и способов гражданского контроля над вооружёнными силами демократического государства. С одной стороны, за основной образец такого контроля была взята модель гражданского контроля над армией США. С другой - проанализировано состояние и пути решения этой проблемы в Вооружённых Силах Украины. Установлено, что этот процесс в Украине начался и уже достигнуты определённые успехи, но он продолжителен. На сегодняшний день Украина находится только на его начальном этапе.

В результате исследования иностранного опыта и первых попыток Украины решить этот вопрос сформулированы практические рекомендации по направлению развития основных форм і способов демократического гражданского контроля над армией Украины.

Ключевые слова: гражданско-военные отношения, армия, вооружённые силы, военная сфера, министерство обороны, генеральный штаб, демократический гражданский контроль, деполитизация, профессионализация.

SUMMARY

Khraban I.A. Civil Control over Armed Forces in Democratic State (Experience of USA and Problems of Ukraine). - Manuscript.

Thesis for degree of Candidate of Political Sciences by speciality 23.00.02 - political institutions and processes. - Kyiv University named after Taras Shevchenco, Kyiv, 1999.

The thesis is dedicated to analysis of tendencies of development of main forms and methods of civil control in a democratic state. On the one hand the model of civil control over the US Armed Forces was taken as a main pattern of such control. On the other hand the state and the directions of resolving the problem in the Armed Forces of Ukraine were analysed. It is defined that the process in the Ukraine has begun and has already achieved some successes, but it is a long one, and the Ukraine is only on its initial stage..

It is necessary to say that during the decades of communist rule the true democratic civil control of armed forces was not existed. The peaceful revolutions in Eastern Europe states brought about radical changes in society and had a radical impact on the civil-military relations as well. True political pluralism and democracy are incompatible with the former symbiosis of the military and the dominant political party. The steps aimed at restoring rearranging the place of the armed forces in society, therefore, became urgent.

Situation created now in the world after the end of Cold War testimonies that democracy and market economy in the Ukraine, or in the other Central and Eastern European countries will never will achieved if national security issues are not resolved. Based on this argument, in the work it is proved that one of the principal way of resolving the problem is the development civil democratic control over Armed Forces.

The military scientists propose different ways and means for building the democratic control system. They consider that the individual NATO countries can provide a wide variety of experience to their Central and Eastern Europe neighbours. According to author's opinion separate Western models of the civil-military relations cannot and should not be copied by the new democracies, because they do not fit in with their historical and societal realities, which are different.

However, everyday practice demonstrates that the wide range of experiences can be usefully studied and taken into consideration when developing new civil-military relations in Eastern Europe.

One must pay attention that in mind of modern political scientists the developments that determine the nature of civil-military relations in the future are likely to be driven by civilian rather than military policies and actions. Future civil-military relations will be shaped by the success or failure of civilian governments in implementing economic reform and preserving law and order, and by the ability of weak political leaders to resist the temptation to look to the military for support.

The essence of the notion of civil control is that civil policy is translated into military reality by mutual effort of both policy staff and military personnel.

In order to obtain this in reality, it is necessary:

knowledgeable civilians in every aspect of military affairs, including technology, training, tactics and strategy;

military personnel who:

understand the necessity of military subordination to civil authority;

respect their civil counterparts;

know how to work within the conditions bureaucracy created;

defense environment with the necessary conditions of constitution, structure, budget, industry, procurement, social support, etc.

As a result of the research of foreign experience and first attempts the Ukraine in resolving the problem some practical recommendations on directions of development of main forms and methods of the democratic civil control over the Armed Forces of Ukraine were given.

Thus according to author's opinion the results of the research give possibility to emphasize urgency of a detail analysis of the problems of correlation of Armed Forces and society in general and creation of the system of civil control over army in particular in the conditions of transition of the Ukraine to democracy. But resolving the problem need further theoretical elaboration by the efforts of scientific collective bodies and researchers.

Key words: civil-military relations, army, Armed Forces, military sphere, ministry of defense, general headquarters, democratic civil control, depolitization, professionalization.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлено низкою обставин теоретичного і практичного характеру.

По-перше, в Україні виникла необхідність будівництва армії нового типу саме демократичної держави. Тому доцільно і корисно для обгрунтування шляхів будівництва Збройних Сил України плідно використати досвід демократичних держав, праці західних, зокрема американських політологів. Вони яскраво свідчать про те, що у процесі становлення системи цивільного контролю над армією в США накопичено великий теоретичний і фактологічний матеріал. Особливо це стосується таких питань, як визначення ролі і місця збройних сил в структурі державних інститутів, деполітизація і професіоналізація армії тощо.

У більш конкретному плані обрання саме американської моделі цивільного контролю над армією може бути обгрунтовано такими міркуваннями:

1. Сполучені Штати Америки є визнаною у світі правовою демократичною державою.

2. Сполучені Штати грають провідну роль у НАТО, яка наближається до кордонів України і з якою наша країна встановила особливі відносини.

3. Україна і США визнали один одного стратегічним партнером і поступово та послідовно намагаються наповнити цю формулу конкретним змістом.

4. США накопичили великий досвід військового будівництва протягом розвитку своєї країни в умовах демократії.

5. Праці воєнних політологів США, в яких ця тематика розроблена достатньо глибоко, майже незнайомі українським дослідникам.

По-друге, в Україні, яка знаходиться на шляху трансформації, демократичні інститути є ще слабкими. Вони більш уразливі, ніж у країнах зрілої демократії, оскільки залишається небезпека урядових криз, економічної депресії, ескалації насилля або зловживання силою. Тому встановлення в Україні на даному етапі демократичного цивільного контролю над армією, безумовно, необхідно розглядати як важливу складову частину трансформаційних процесів.

По-третє, на цьому складному етапі, який переживає зараз Україна ефективний демократичний контроль скасовує спокусу армії як власноручно втручатися у політику, так і стати знаряддям для захоплення політичної влади будь-якою політичною партією чи лідером.

По-четверте, закінчення “холодної війни”, розпад соціалістичного табору у цілому і Радянського Союзу зокрема стимулювало активізацію етнічних, релігійних і націоналістичних сил, які намагаються залучити армію до вирішення політичних проблем усередині держави. Саме цивільний контроль над збройними силами є значною перешкодою втіленню у життя цих цілей.

По-п'яте, Україна сама взяла на себе зобов'язання і підтвердила це в міжнародних і офіційних державних документах про своє прагнення створити систему дійсно демократичного цивільного контролю над збройними силами тощо.

Методи дослідження. Основними методами, які використовувалися під час дисертаційного дослідження, є системний і порівняльний. Саме вони дали змогу виявити як багатоманітну цілісність проблеми цивільного контролю над армією, так і значущість досвіду США у цьому питанні для незалежної України.

Ступінь розробки проблеми. Питання демократичного цивільного контролю над армією в Радянському Союзі просто не піднімалося, оскільки вважалося, що “народ і армія єдині”, “армія - плоть від плоті народної".

Але проблемам відносин армії з суспільством, державою і політикою була присвячена велика кількість робіт радянських воєнних дослідників. Серед них можна назвати Барсукова І.І., Волкогонова Д.А., Воробьйова К.А., Гидиринського В.І., Горобцова Г.А., Каневського В.І., Климова І.А., Лебедева А.Л., Мамонтова Ю.В., Милованова В.І., Серебрянникова В.В., Тиморина О.О., Тумаларьяна В.М., Тюшкевича С.О., Чалдимова Н.А., Черкасенка О.І., Чиркина В.Є., Шабардiна П.М. та багато інших.

На нашу думку, аналіз робіт цих дослідників дає підстави стверджувати, що в них поруч з певними здобутками в осмисленні складних суспільно-політичних проблем армії, має місце очевидна залежність їх поглядів від позицій марксистсько-ленінської науки щодо ролі і місця збройних сил у суспільстві. Відзначивши замовчення самої теми демократичного цивільного контролю над армією за радянських часів, серед основних таких позицій марксизму-ленінізму необхідно назвати наступні:

По-перше, найважливішим принципом радянського військового будівництва вважався принцип керівництва збройними силами з боку Комуністичної партії.

По-друге, держава, з точки зору марксистської теорії, носить класовий характер, тому армія як “відбиток” суспільства має також класову сутність.

По-третє, вважалося, що збройні сили є не тільки об'єктом політики, а одночасно - й її суб'єктом.

По-четверте, базуючись на працях класиків марксизму-ленінізму: Ф.Енгельса та В.Леніна, стверджувалося, що з розвитком соціалізму внутрішня функція армії відімре.

У свою чергу, західні воєнні політологи провели глибокі дослідження проблеми демократичного контролю над збройними силами, ними було розроблено багато моделей систем цивільно-військових відносин. Дуже велика частина цієї роботи належить американським вченим. Серед них можна назвати С.Хантінгтона, Д.Треска, Ч.Кокрана, А.Екека, А.Гудпастера, М.Говарда, А.Міллета, А.Сміта, Р.Кона, С.Саркесьяна, Дж.Сізара, М.Яновиця, Е.Кохена, П.Фівера та багато інших.

Аналізуючи роботи цих авторів, необхідно зазначити, що в США, як зрештою і в інших західних країнах, незалежно від розмірів та боєздатності збройних сил, блокового або позаблокового статусу держави, існує консенсус з питання необхідності цивільного контролю над армією як елементу підтримки та збереження демократичної держави.

З розпадом Радянського Союзу, в складних умовах соціально-політичної ситуації, що склалася останніми роками в Україні, стрімкого скорочення збройних сил у цілому та військово-навчальних закладів і науково-дослідницьких інститутів зокрема, катастрофічно знизилася наукова активність українських військових дослідників. Для фахівців з суспільно-гуманітарних питань ситуація загострилася ще й тому, що Військово-політична академія - основна в Радянському Союзі кузня військових вчених з гуманітарних проблем воєнної сфери і сховище великої кількості джерел з цих питань залишилося на території сусідньої держави.

Протягом існування України як незалежної держави з'явилася певна кількість статей, що в основному торкалися більш загальних проблем - а саме ролі та місця збройних сил в новому українському суспільстві та процесу демократизації армії (Кобишев С., Чорний В., Чечило В., Ільчук Л., Вакалюк В., Перепилиця Г., Штика О., Радецький В., Ігнатенко О., Мандрагеля В., Кротиков В., Вілков Ю., Макєев С. , Маначинський О. та інші).

Звичайно, така ситуація значно вплинула і на підготовку та захист дисертаційних робіт з проблеми цивільного контролю над армією, яких поки що зовсім немає. Окрім цього, дуже мало було і статей з цього питання (Ковальский В., Еременко Ю., Губенко В., Скіпальський О., Таран С., Лабунський В., Гречанінов В. та інші).

Таким чином, огляд існуючих теоретичних досліджень і історична необхідність вирішення нових завдань, які постали перед молодою незалежною Україною в її бажанні приєднатися до світової демократії, дозволяють зробити висновок про те, що завдання комплексного аналізу досвіду США, як держави з давніми демократичними традиціями, в створенні системи цивільного контролю над своїми збройними силами і розгляду можливостей використання його в процесі будівництва армії України є вельми актуальним.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система цивільного контролю над збройними силами в демократичній державі.

Предметом дисертаційного дослідження є досвід США та проблеми України у процесі становлення цивільного контролю над армією.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проблеми цивільно-військових відносин безпосередньо пов'язане з розв'язанням завдання щодо створення умов для становлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, яке стоїть перед вищими органами керівництва державою у цілому і Міністерством оборони України зокрема. Це завдання закріплене нашою країною у міжнародних і офіційних державних документах, у Державній програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України по період до 2005 року. Відповідна проблематика знайшла відображення у планах науково-дослідної роботи підрозділів Збройних Сил України, зокрема у плані наукової роботи Академії Збройних Сил України.

Мета і завдання дослідження.

Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу сучасної системи демократичного цивільного контролю над збройними силами США та розгляді можливостей використання їх досвіду в процесі трансформації Української держави.

Досягнення поставленої мети здійснювалося в дисертації поступовим вирішенням таких завдань:

визначенням ролі і місця проблеми, що розглядається, в системі цивільно-військових відносин, її характерних рис та особливостей;

аналізу сутності проблеми цивільно-військових відносин в демократичній державі та визначення поняття "цивільний контроль над збройними силами";

розгляду історичних витоків формування системи демократичного цивільного контролю над збройними силами США;

показу еволюції процесу контролю над армією з боку законодавчої, виконавчої та судової гілок влади США;

розгляду основних способів здійснення цивільного контролю;

аналізу сучасного стану та вірогідних шляхів подальшого розвитку в Україні системи демократичного цивільного контролю над збройними силами та можливостей використання досвіду США у цьому питанні в наших умовах.

На основі проведеного дослідження на захист виносяться наступні положення, що становлять наукову новизну роботи:

проаналізовано досвід розвинутих демократичних країн Заходу, зокрема, США у встановленні цивільного контролю над збройними силами з метою врахування його під час процесу власного будівництва Україною системи цивільно-військових відносин;

дано визначення поняття "демократичний цивільний контроль над збройними силами";

показано значення для демократичної держави існування системи цивільного контролю над армією;

продемонстровано відносини між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади в їх ставленні до збройних сил;

визначено форми і способи цивільного контролю над армією, розкрито їх цілісно-системний характер;

підкреслено значущість професіоналізації та деполітизації збройних сил, розмежування функцій та повноважень між міністерством оборони і генеральним штабом збройних сил, важливість факту існування цивільного міністра оборони та його апарату для встановлення, підтримання і збереження демократичного устрою в державі;

намічено можливі шляхи становлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України.

Практичне значення роботи:

Результати дослідження систем цивільного контролю над збройними силами США і України можуть сприяти:

більш глибокому розумінню ролі цього соціального явища в умовах демократичного суспільства;

більш об'єктивному підходу до становлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України;

подальшому вивченню сутності та особливостей організації сучасних моделей цивільного контролю над армією в інших країнах світу зі сталими демократичними традиціями;

впровадженню в життя обов'язкового ознайомлення слухачів Академії Збройних Сил України і курсантів військових інститутів з цим питанням.

Апробація роботи

Положення і результати дослідження використовувалися при підготовці аналітичних документів для керівного складу Міністерства оборони України, в навчально-педагогічній діяльності викладачів кафедри суспільно-гуманітарних наук Академії Збройних Сил України. Підсумки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Київського університету імені Тараса Шевченка та кафедри суспільно-гуманітарних наук Академії Збройних Сил України. За результатами дослідження була зроблена доповідь на ІІ-й науково-методичній конференції: "Гуманітарна освіта у військових навчальних закладах" (Львів, 1998 р.).

Основний зміст роботи відображено у 5 публікаціях.

Структура дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили структуру роботи. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел.

Робота викладена на 150 сторінках, включає одну схему і один малюнок. Список використаних джерел налічує 221 найменування, 91 з них іноземними мовами.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтована актуальність дисертаційного дослідження. Визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наукову новизну одержаних результатів; практичне значення роботи; наведено відомості про апробацію роботи.

У першому розділі - "Сутність та історичні витоки проблеми цивільно-військових відносин", розглянуто сутність проблеми цивільно-військових відносин в умовах демократії і ступінь наукової розробки цього питання, обрано методи дослідження, проаналізовано історичні витоки формування системи цивільного контролю над збройними силами в Сполучених Штатах Америки.

У розділі стверджується, що проблема цивільно-військових відносин в демократичній державі має парадокс: з одного боку, демократичне суспільство потребує збройних сил як одного з інститутів держави для забезпечення його захисту від зовнішніх ворогів, з іншого - навіть при демократії залишається небезпека в захопленні політичної влади в державі військовими. Тим самим створюється загроза самому існуванню демократичного режиму в країні.

На підставі цього парадоксу в роботі окреслюються дві взаємопротилежні і потенційно конфліктуючі сторони цієї проблеми. Аналізуючи першу сторону цієї проблеми, варто зазначити, що збройні сили повинні бути досить сильними, щоб перемагати у війнах. Більш того, їх сила має бути відповідною загрозам, що стоять перед суспільством. Збройні сили повинні бути завжди боєздатними, навіть тоді, коли вони ніколи не використовуються за прямим призначенням. Неадекватний зовнішнім загрозам військовий інститут може бути гіршим явищем у житті суспільства, ніж якщо б він зовсім не існував. Видима, а не фактична його міць лише хибно заспокоює політичних лідерів в їх помилковій впевненості, приводить їх до безглуздої поведінки і таким чином до поразки в остаточній військовій суперечці.

Друга сторона проблеми цивільно-військових відносин є логічно відповідною першій, але практично протилежна їй: точно так, як збройні сили повинні захищати державний устрій від зовнішніх ворогів, точно так вони мають себе поводити у суспільстві, щоб не зруйнувати його. З одного боку, оскільки збройні сили мають протистояти зовнішнім ворогам, вони повинні мати примусову силу, здатність нав'язувати свою волю іншим. З іншого - якщо збройні сили мають певну примусову силу, вони можуть також нав'язувати свою волю і суспільству, яке створило їх. Пряме захоплення політичної влади військовими є основною традиційною проблемою цивільно-військових відносин.

Менш явною, але точно такою ж хибною, є здатність збройних сил зруйнувати суспільство шляхом виснажування його ресурсів при намаганні створення більш сильної армії порівняно зі збройними силами ворогів своєї держави.

Ще одна проблема міститься у можливості існування військових-авантюристів, що могли б втягнути суспільство у війни і конфлікти, які б не відповідали державним інтересам.

На думку автора, світовий досвід свідчить, що значна роль військових у формуванні державної політики завдає державі великої шкоди, може обумовити надмірну мілітаризацію суспільства, підрив економічних сил, стати однією з головних причин тяжкого становища та низького життєвого рівня народу. Тому в демократичних країнах встановлено непохитні принципи: зверхність цивільних структур влади над військовими; виключення військових з владних політичних структур; зведення призначення армії виключно для того, щоб захищати суспільство, але не управляти ним; визначення державної політики, у тому числі оборонної, цивільною державною владою.

На підставі розгляду сутності цивільно-військових взаємин в умовах демократії робиться висновок, що демократичний цивільний контроль над збройними силами означає дуже складний механізм управління (контролю) над армією з боку народу як через державні інститути, так і через свої неформальні незалежні об'єднання, спрямований на те, щоб стан і застосування збройних сил відповідали потребам та інтересам суспільства. В розвинутому демократичному суспільстві процес цивільного контролю над збройними силами здійснюється в різних формах і за допомогою розгалуженого комплексу способів, що стоять на перешкоді можливості небезпечних для суспільства антидержавних дій військових.

Далі у розділі аналізуються історичні шляхи впровадження та розвитку системи цивільного контролю над збройними силами в США, як однієї з держав Заходу зі сталими демократичними традиціями.

У ході цього аналізу доводиться те, що ідея демократичного цивільного контролю над збройними силами мала великий вплив на суспільство в перші дні існування американської республіки, коли була написана і прийнята американська конституція і сформований, згідно з її положеннями, федеральний уряд. Протягом першого століття існування республіки цивільний контроль став частиною національної традиції, витримавши серйозні загрози під час громадянської війни (1861-1865 рр.). Він зберіг все своє значення протягом ХХ століття, незважаючи на дві світові війни і довгий період міжнародної напруги, відомого як "холодна війна". Зараз традиція цивільного контролю в США міцна як ніколи. Але пріоритет в США громадянських цінностей та інститутів не став перешкодою для створення високоефективних збройних сил, коли в них виникала потреба.

Таким чином, на думку автора, 200-річний досвід розробки та удосконалення системи цивільного контролю над армією в США, без сумніву, потребує детального вивчення молодими демократичними країнами світу, у тому числі й Україною.

У другому розділі - "Основні форми, способи і складові цивільного контролю над збройними силами США", достатньо детально розкривається вся сучасна система цивільного контролю над американською армією, аналізуються основні форми і способи здійснення такого контролю, окреслюються основні його складові.

У результаті розгляду системи цивільного контролю над збройними силами США стверджується, що він має формальні і неформальні шляхи своєї реалізації - через державу і через недержавні організації відповідно. Причому, в роботі підкреслюється, що об'єктом дослідження стала система формального цивільного контролю над армією в демократичній державі.

Оскільки США є президентською республікою, дисертант визначає існування в ній трьох основних форм формального цивільного контролю над армією: з боку законодавчої, виконавчої та судової гілок влад.

Аналізуючи тенденції розвитку взаємин між формами демократичного цивільного контролю над збройними силами США з боку законодавчої і виконавчої гілок влади, автор робить такі висновки:

використання в США у військовій сфері конституційної системи "стримувань і противаг" ніколи не було простою або легкою справою;

еволюція влади сконцентрувала левову частку воєнних повноважень в руках президента;

реформи 70-х років ХХ століття дещо ліквідували дисбаланс у відносинах між президентом і конгресом, однак, всі ці обмеження воєнних повноважень президента не змогли поставити їх під контроль конгресу;

виконавча влада і на сьогодні продовжує грати вирішальну роль у визначенні воєнної політики США;

конгрес відігравав і продовжує відігравати важливу роль, але характер питань міжнародної безпеки і складність міжнародної політики, що підвищується, створює законодавчій владі важкі умови для керування нацією або контролювання президента у низці політичних ініціатив;

вищий законодавчій орган США в силу його, перш за все, представницької ролі та управління розподілом фінансів країни залишається серйозною противагою у випадку зловживання владою у сфері воєнної політики з боку президента країни.

Зупиняючись на третій формі цивільного контролю - з боку судової влади, у роботі відзначається те, що тенденція збільшення контролюючої ролі держави над збройними силами США за допомогою судової влади виявляється у багатьох прикладах здійснення реформ у цій сфері, які мали місце після Другої світової війни, що виявилися у:

створенні Військово-апеляційного суду в 1968 році з федеральним статусом і цивільним складом суддів;

непідпорядкованості, згідно з чинним законодавством, військових судів міністру оборони;

находженні військових судів під наглядовою юрисдикцією парламентських комітетів з питань збройних сил;

одержанні Верховним судом США в 1984 році права за домаганням обвинуваченого військовослужбовця або держави переглядати в останній інстанції справи, які розглядалися військовими судами.

У роботі відзначається, що кожна форма цивільного контролю над армією в США має свої способи реалізації. Серед основних способів зазначаються такі:

з боку виконавчої влади - президент США є головнокомандуючим збройними силами та головою Ради національної безпеки, яка надає рекомендації президенту щодо проведення воєнної політики держави у рамках забезпечення функціонування системи національної безпеки; він має право приймати рішення щодо розміщення, використання армії за кордоном і усередині країни та здійснення бойових дій в обмежений період; призначення та звільнення вищих посадових осіб збройних сил; оголошення мобілізації Національної гвардії під час вторгнення або для придушення заколоту тощо;

з боку законодавчої влади - конгрес схвалює військовий бюджет; оголошує війну; затверджує організаційні структури армії; забезпечує соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей; оголошує у воєнний час всезагальну мобілізацію; визначає умови і порядок проходження військової служби, розміри платні і т.д.;

з боку судової влади - Верховний суд США приймає рішення щодо конституційності законодавчих і виконавчих акцій у військовій сфері; у Федеральному окружному суді можуть порушуватися судові справи проти армії у зв'язку зі шкодами, заподіяними військовими; Військово-апеляційний суд не підлягає керуванню чи контролю з боку міністра оборони і має у своєму складі лише цивільних суддів і т.ін.

Основними складовими цивільного контролю над збройними силами демократичної держави, у тому числі і США, є, на думку автора, деполітизація і професіоналізація збройних сил, а також розмежування повноважень і функцій між міністерством оборони і генеральним штабом.

В армії США деполітизація виявляється в департизації військових; забороні брати участь в політичних акціях, що проводяться без дозволу відповідних органів влади, у службовий час, у військовому однострої, на території розташування військ, у період проходження служби за кордоном; обмеженій участі у виборах до представницьких державних органів тощо. Все це, на наш розгляд, сприяє тому, що армія не втягується у боротьбу різних політичних сил за владу в країні, не відвертає уваги військових від суто їх професійних справ.

З рівнем деполітизації армії, на думку дисертанта, тісно пов'язана друга складова демократичного цивільного контролю над збройними силами - професіоналізація армії. В американських збройних силах вона, передусім, виявляється в принципі комплектування військ на добровільній основі, який існував в Сполучених Штатах майже протягом всієї їх історії і став вже традиційним.

Автор звертає увагу на те, що велике значення в США надається чіткому розмежуванню повноважень і функцій між міністерством оборони та генеральним штабом (Об'єднаним комітетом начальників штабів), посиленню цивільного керівного елементу в збройних силах, який займається виключно визначенням національних політичних цілей та стратегічних планів, залишаючи на долю військових забезпечення оперативного управління збройними силами. При цьому військовослужбовці виховуються у дусі відданості не якійсь політичній партії, а демократично обраній державній владі, яка, в свою чергу, підзвітна перед своїми виборцями - народом.

У третьому розділі - "Стан та проблеми становлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України", аналізуються шляхи впровадження цивільного контролю над армією України, труднощі, які мають місце у перебігу вирішення цієї проблеми, та можливі напрямки розвитку цього процесу, у тому числі за допомогою використання досвіду іноземних демократичних країн світу загалом і США зокрема.

Перед початком розгляду цих питань автор зупиняється на аналізі історії України, яка у зв'язку з постійними війнами, що точилися на теренах нашої країни, та майже безперервним перебуванням України в складі інших держав не сприяла встановленню такого контролю над збройними силами.

Під час нещодавнього радянського періоду збройні сили контролювалися Комуністичною партією. Автор обгрунтовує, що хоча цей контроль і був реальним та ефективним, але він не був демократичним і не дійсно цивільним.

Дисертант зазначає, що, не дивлячись на таке своє минуле і враховуючи вимоги переходу до демократії та досвід розвинутих країн світу, за роки своєї незалежності Україна зробила певні кроки на шляху становлення демократичного цивільного контролю над збройними силами. Серед них визначаються такі:

оголошення повної департизації армії, заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів, окреслення межі участі військових у політичному житті країни;

визначення правових основ діяльності органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) щодо забезпечення оборони України;

не зовсім вдалий досвід 1994-1995 років призначення на керівні посади в міністерстві оборони цивільних осіб (міністра оборони, начальника управління зовнішніх зв'язків, начальника Головного управління озброєння тощо);

висловлення Україною свого прагнення встановити систему демократичного цивільного контролю над армією в офіційних міжнародних і державних документах: Хартії про особливе партнерство з НАТО (9 липня 1997 року) та Концепції (основи державної політики) національної безпеки України (16 січня 1997 року);

створення Ради національної безпеки і оборони (1994 р.), яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та Генеральної військової інспекції при Президенті України (вересень 1995 року);

поява указу Президента про розподілення функцій та відповідальності між Міністерством оборони і Генеральним штабом Збройних сил України (серпень 1997 року) тощо.

Аналізуючи перші кроки нашої держави на шляху встановлення цивільного контролю над армією, автор окреслює низку труднощів, з якими зіткнулася Україна на цьому етапі. На думку автора, є необхідним розподілити ці проблеми на дві сфери: цивільну та військову.

У цивільній сфері виділяються такі основні проблеми:

1. Майже повна відсутність цивільних експертів з оборони та безпеки.

2. Відсутність необхідної соціальної підтримки армії, що є наслідком нерозвиненої природи громадянського суспільства в Україні.

3. Впевненість цивільних у тому, що військові продовжують здійснювати традиційний "пасивний опір" цивільному контролю.

У військовій сфері можна зупинитися на таких основних проблемах:

1. Відсутність досвіду співпраці з цивільними, які б знаходилися на високих посадах в міністерстві оборони чи парламенті.

2. Необізнаність про роль армії в демократичному суспільстві та участь цивільних у вирішенні оборонних питань.

3. Відчуття свого обов'язку зберігати армію від деградації із-за некомпетенції цивільних політиків.

4. Ставлення до сьогоднішніх українських політиків як до тимчасових фігур (так, за сім років незалежності Україна має сьомий склад Кабінету Міністрів), чий вплив на оборонну політику є незначним.

Разом з тим, виходячи з розгляду та аналізу питань дисертаційного дослідження, автор робить деякі висновки і рекомендації щодо шляхів встановлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України і використання досвіду США у цьому процесі з таких проблем:

1. Роль і взаємини між основними формами цивільного контролю над армією.

У нинішній час виконавча влада в Україні у порівнянні з США не має таких широких повноважень в оборонних питаннях. У цьому, на нашу думку, міститься відмінність між американською президентською та українською президентсько-парламентською республіками. Президент США є главою виконавчої влади, а в Україні вищий орган цієї гілки влади - Кабінет міністрів, а Президент України виступає як особлива гілка влади - президентська.

За розумінням автора, у нинішній час президентська влада України, як це відбувається і в США, відіграє пріоритетну роль у вирішенні військових питань.

В роботі автор відзначає, що, така тенденція переважної ролі президентської влади в оборонних питаннях буде зберігатися протягом всього перехідного періоду, оскільки через складність і невизначеність внутрішньої політико-ідеологічної ситуації усередині країни Збройним Силам України необхідні більш авторитарні методи керівництва, які може вжити на даний час більш централізована влада, тобто президентська. До того ж, до таких методів керівництва армія України була готова, так як є однією із спадкоємниць Радянської армії з її жорстоким централізованим підпорядкуванням.

Але, якщо конгрес США невзмозі змагатися з президентом за хоч би рівну його участь в управлінні збройними силами через активну жандармську роль цієї держави в світі (велика кількість військ у різних куточках планети, часте їх використання з приводу так званих "загроз національним інтересам США" потребують більш оперативного централізованого характеру управління з боку президента, а не з боку громіздкого неоперативного конгресу), то Верховна Рада України у зв'язку з чисто оборонними функціями армії України в процесі переходу нашої країни до демократії, надбання населенням України демократичних цінностей, на думку автора, неодмінно буде поступово ліквідовувати на свою користь цей дисбаланс між президентською, виконавчою і законодавчою гілками влади.

Цього вимагає і той факт, що вищий законодавчий орган держави у найбільш повному вигляді синтезує і відображає інтереси всіх прошарків та груп населення.

На думку автора, форма демократичного цивільного контролю над армією з боку судової гілки влади в Україні існує, але й вона потребує подальшого вдосконалення і в цьому питанні може бути використаний досвід США. У роботі обгрунтовується, що заміна штатних військових посад у вищій військовій інстанції - військовій колегії Верховного суду України на цивільні є цілком доцільною. Проте, створення окремого вищого військового судового органу, подібного до Військово-апеляційного суду США, на наш погляд, є непотрібним, оскільки це лише ускладнить військову судову систему.

2. Деполітизація збройних сил.

Загалом, цей процес в армії України розвивається і протікає успішно, що має дуже важливе значення для пострадянської республіки, яка прагне жити в умовах плюралістичного демократичного суспільства. Деполітизація Збройних Сил України виявилася в забороні військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів, припиненні і забороні будь-якої дискримінації збройних сил на політико-ідеологічних підставах тощо.

3. Професіоналізація армії.

Сьогоднішня військова система України, що основана на загальному військовому обов'язку комплектування армії, за розумінням автора, не відповідає реаліям сучасного часу, призводить до великих витрат, зросту напруги в цивільно-військових відносинах, погіршення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Але, враховуючи скрутну соціально-економічну ситуацію, що склалася сьогодні в Україні, у роботі стверджується, що говорити про швидкий перехід Збройних Сил України на контрактний спосіб комплектування не уявляється можливим. Тому автор підтримує Державну програму будівництва та розвитку Збройних Сил України по період до 2005 року, яка передбачає використання змішаного способу комплектування як проміжного етапу.

4. Розмежування функцій та повноважень між Міністерством оборони і Генеральним штабом Збройних Сил України.

З виходом Указу Президента України від 21 серпня 1997 року: "Положення про Міністерство оборони України" і "Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України" офіційно таке розмежування існує, але, на погляд автора, за реаліями сьогоднішнього дня це фактично не відповідає дійсності. Весь апарат Міністерства оборони і сам міністр залишаються військовими, що не повинні займатися тими питаннями, якими зобов'язує їх займатися вище зазначене Положення про Міністерство оборони України і які є, за досвідом існування системи демократичного цивільного контролю над армією демократичних країн світу, прерогативою політиків. Це знижує рівень професіоналізації армії, відвертає увагу вищого військового керівництва від суто військових справ.

5. Забезпечення відкритості армії.

За розумінням автора, вирішення цього питання може просуватися за деякими основними напрямками, найважливішим з яких є створення в Міністерстві оборони України цілісної системи по зв'язках з громадськістю.

6. Підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Автор відзначає, що час вимагає розробки реальних державних соціальних програм для армії, фінансове забезпечення яких би чітко оговорювалося у військовому бюджеті країні, а їх виконання знаходилося би під жорстким контролем всіх гілок влади.

Отже, на думку автора, такими є основні проблеми, які необхідно мати на увазі, вирішуючи питання встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

У демократичному суспільстві роль та місце збройних сил мають визначатися вимогами цивільного контролю над армією, що є обов'язковим, дуже важливим атрибутом демократії. Розуміючи це, вище керівництво нашої держави проголосило необхідність встановлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України, що було закріплено в офіційних державних та міжнародних документах.

Внаслідок специфічного підходу до цивільно-військових відносин за радянських часів Україна не має свого особистого досвіду в цьому питанні. Оскільки ця проблема з одного боку є дуже важливою для нашої держави, а з іншого - досить складною, її необхідно спочатку теоретично обгрунтувати, враховуючи досвід країн зі сталими демократичними традиціями.

Сполучені Штати Америки були однією з перших держав світу, які розпочали втілювати у життя систему контролю над армією з боку демократично обраних (призначених) цивільних посадових осіб.

Отже, виходячи із ситуації, яка склалася на сьогоднішній день в нашій країні, автор стверджує, що процес встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України поступово розгортається і вже зроблено певні перші кроки на цьому шляху. Причому тенденції розвитку основних форм і способів цивільного контролю над армією в Україні є багато в чому подібними тим, які існують в демократичних країнах світу, у тому числі - в Сполучених Штатах Америки. Але існують і суттєві відмінності, які виявляються у тому, що Україна знаходиться тільки на початку цього шляху, а вони вже протягом тривалого часу займаються цією проблемою, наприклад, США - понад двох століть. Окрім цього, кожна окрема з цих держав має свою історію, культурні традиції, своєрідний комплект державних та громадських інститутів, однак, щоденна практика свідчить, що широкий спектр досвіду західних країн, у тому числі і США, може у деяких моментах бути корисним при розбудові нових цивільно-військових відносин в Україні.

Таким чином, на думку автора, одержані підсумки дослідження дають підстави підкреслити нагальну необхідність детального аналізу проблеми взаємодії армії та суспільства загалом і встановлення системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України зокрема в умовах переходу нашої держави до демократії. Але вирішення цієї проблеми може відбуватися лише протягом певного досить тривалого часу і потребує подальшої теоретичної розробки зусиллями наукових колективів і дослідників.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Храбан І.А. Цивільний контроль над збройними силами - один з основних атрибутів демократії // Трибуна. - № 7-8. - 1998. - С. 24-25.

2. Храбан І.А. Армія і люди в цивільному // Віче. - № 10. - 1998. - С.61-76.

3. Храбан І.А. Деполітизація збройних сил у сучасній демократичній державі (на прикладі Сполучених Штатів Америки) // Підтекст. - 1998. - № 51-52. - С.28-32.

4. Храбан І.А. На шляху встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України // Труди Академії. - № 4. - інв.№ 34935. - 1998. - С.114-117.

5. Храбан І.А. Розмежування функцій та повноважень між міністерством оборони та генеральним штабом збройних сил демократичної держави (на прикладі Сполучених Штатів Америки)//Труди Академії. - № 3. - інв. № 888. - 1998. - С.26-29.

Размещено на Allbest.ru

...