Проблеми формування політичної думки молоді в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• 1. Вступ
• 2. Політична думка сучасної України
• 3. Проблеми формування політичної думки молоді в Україні
• 4. Виховання громадянської та політичної культури молоді України
• 5. Висновок

1. Вступ

Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.

В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.

Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Отже, до політичної культури можна віднести:

· знання політики, фактів, зацікавленість ними;

· оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

· емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

· визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

· політичних знань;

· політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

· політичних дій.

Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.

Політична культура виконує наступні основні функції:

· пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

· комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

· нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

· виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

· мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

· інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

· комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

· регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

2. Політична думка сучасної України

Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежною.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

· заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

· низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави; правовий нігілізм;

· нерозвиненість громадянських позицій;

· недостатньо розвинутий індивідуалізм;

· підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

В руслі даного питання варто згадати і про формування політичної культури сучасної української молоді.

Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов'язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.

Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов'язані аспекти:

· що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;

· що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;

· як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб'єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об'єднань тощо.

Радикальні політичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки України супроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік, фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо - молодь є найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище - це лабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини, моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної української молоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лише політичної системи або економічних механізмів господарювання, - вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.

3. Проблеми формування політичної думки молоді в Україні

Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом!

На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.

Саме поняття "політична культура молоді", як і більш загальне поняття "політична культура", сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура - це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура - це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами - політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як субґєктів політичного життя.

Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливість виявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвитку специфічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохочення участі молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжна політика. У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають її корінні інтереси.

Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвитку місцевого самоврядування.

Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов'язана з її ініціативою, створенням певних громадських обґєднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об'єктивну інформацію плюралістичного характеру.

Проте, спроби деполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише на одержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спаду політичної, громадської активності молодих людей.

Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою радикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства - бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.

Проте, поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають на характер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді, рівень і форми її активності.

На сучасному етапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:

· родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;

· школа (середня, професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчального матеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і, відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;

· молодіжні громадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малий відсоток молодих людей;

· засоби масової інформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування, проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль.

Як свідчать результати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленість політичним життям в Україні та світі. Жоден із студентів не визнав, що зовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути в курсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен девґятий цікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто. Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів. Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних.

Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.

Про рівень політичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичних партій, громадських, молодіжних обґєднань, бажання увійти до складу таких обґєднань. Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організацій є 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якого інтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних обґєднаннях виявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівень інформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських обґєднань. Більшість з них молоді просто не відомі.

Важливу роль у формуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національний менталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільш вираженими ознаками ментальності є:

· кардоцентричність (сентименталізм, емпатія, чуттєвість);

· анархічний індивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління до державності);

· перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.

Дослідження, що проводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели, що сучасна українська молодь досить егоцентрична. Оскільки цінності особистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачить себе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активності є матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентів вважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість. Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і досить драматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентів та 4% школярів повґязують своє майбутнє з Україною.

Врешті-решт для суспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьому напрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процес формування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім. Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашого суспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витискання суспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формується якісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас - клас підприємців, виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя між власними інтересами та суспільно-значущими цінностями.

Мабуть, зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але як поєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомого громадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.

Він властивий системі морального виховання в японському суспільстві, де так зване "моральне виховання" ґрунтується на розумінні моралі як засобу самовдосконалення людини та відображає головний принцип японської національної ідеології та моралі, згідно з якими кожен зобовґязується постійно самовдосконалюватися заради кращого служіння своїй нації.

Зазначений досвід активно обговорюється на сторінках англомовної наукової літератури і має, зокрема, в американському суспільстві, умовну назву "громадянська релігія".

Вітчизняні науковці все частіше розглядають проблему формування політичної культури молоді в контексті вирішення питань, повґязаних з сучасною розробкою української національної ідеї як основи функціонування нації, наріжного каменю соціально-політичних прагнень. Адже чітке усвідомлення змісту національної ідеї як складного інтелектуально-духовного, соціально-економічного, політичного, морально-етичного та соціально-психологічного феномену народного буття є одним із необхідних передумов самоусвідомлення етносом, зокрема молоддю, своєї суті, або "самості", де головне питання зміщується не тільки в гносеологічну площину ("то ми?"), а у практичну площину визначення необхідних кроків політичних для реалізації смисложиттєвої ідеї нації.

За такого підходу створюються передумови для розробки концепції національної політичної культури як неодмінної складової виявлення ефективних шляхів її модернізації, в тому числі модернізації молодіжної політичної культури.

З проголошенням незалежності України, здавалося, що політична активність молоді надмірно зросте, слугуватиме суттєвим змінам у суспільстві, однак цього не сталося. І хоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністю деполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьох молодих громадян України важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто складна, багато в чому не просто суперечлива, а й не - зрозуміла, варто вести мову не стільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінки тих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих людей.

Якщо говорити про місце молоді в системі української влади, то тут мало що відомо, хоча з погляду на Верховну Раду України, уряд, на представницькі органи влади, неважко дійти висновку про те, що молодь у них представлена дуже мало. Хіба що трохи більше на районному та сільському рівнях. Між іншим, за останні роки довірґя молоді до усіх гілок влади постійно зростає, хоча молоді люди все ще сподіваються, що їх проблеми врешті будуть помічені.

Інша справа, рівень підготовки молодої людини до політичної діяльності. Зрозуміло, що незалежно від віку, в політиці потрібні знання, навики, вміння, досвід. Об'єктивно молодь у цьому може дещо програвати старшим. Саме тому постає питання про необхідність професійної підготовки молодих політиків.

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості молоді є поліцентризм її політичних уподобань. Загалом нинішній рівень політичної свідомості української молоді є ще досить низьким, що негативно позначається і на рівні її політичної активності. Рівні політичної активності та свідомості не завжди збігаються. Молодь може бути політично пасивною не тому, що вона є політично несвідомою, а тому що не підтримує ту чи іншу форму політичного правління, той політичний курс, який не задовольняє її специфічні потреби та інтереси. Але ця пасивність може вмить змінитися політичною активністю, якщо зґявиться така політична сила, в якій молодь знайде відгук своїм інтересам.

Сьогодні для молодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостей задовольняти свої інтереси та потреби, але одночасно ускладнюються й умови для такої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвів до того, що маємо сьогодні такі проблеми, як зниження зайнятості молоді, зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації, соціального захисту окремих соціальних груп, в т.ч. і молодих людей, спостерігаються міграційні процеси серед них.

Заслуговує на увагу ще одна проблема. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.

Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.

В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого "вибуху" патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.

За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.

4. Виховання громадянської та політичної культури молоді України

Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури.

Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до власної країни, почуття патріотизму і громадянської гідності, знання про єдність свободи вибору і відповідальності, готовність до зміцнення своєї держави, становлення в ній демократії.

Визначальними характеристиками громадянської культури є патріотизм, правосвідомість, політична культура, моральність, реалізація громадянської позиції у соціальній практиці.

Патріотизм (від. patriot - співвітчизник) - той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви й подвиги.

Із змістової точки зору патріотичне виховання молоді в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, почуття належності до рідної землі, народу. Цей процес має два етапи (що відповідно характеризуються різними рівнями засвоєння національних цінностей):

· На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо.

· На другому етапі - громадянсько-патріотичне самоусвідомлення - в процесі залучення учнів до продуктивної діяльності, спрямованої на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя.

Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Головний зміст правової культури - усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей.

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов'язковими документами є Закон України "Про освіту" (1996), Закон України "Про загальну середню освіту (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як "Конвенція про права дитини", прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, "Резолюція з прав людини (1989 р.), рекомендації ЮНЕСКО "Про виховання в дусі миру" (і974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Важливе місце у правовому вихованні займає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови.

Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні утверджує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України.

Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

Важливе місце у змісті громадянського виховання відводиться формуванню культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.



Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей.

Формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, фашизму, месіанських настроїв.

Усі, хто готується стати корисним громадянином, повинні спочатку, в першу чергу, навчитися бути людьми!

Важливою характеристикою громадянської культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов'язані. Правова освіченість людини підтримує її моральність так само, як і моральність підтримує правові норми взаємин з людьми. Якщо правова норма не відповідає рівню морального розвитку, то вона ігнорується і не виконується. Тому в демократичних державах конституції і нормативні акти приймаються у відповідно до вимог народу. Тільки за таких умов досягається гармонія моральних і правових норм та правил, люди добровільно виконують закони, стають законослухняними.

Моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, гідність, рівність, справедливість, повага, толерантність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання молоді норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює соціально ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень.

Невід'ємною складовою громадянської культури особистості є досвід реалізації власної громадянської позиції у соціальній практиці. Цей досвід формується тоді, коли підліток, молодик включається у вирішення проблем сьогодення, пропонує варіанти рішень, взаємодіє з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, соціальними інститутами, державними закладами тощо.

У сучасному українському суспільстві актуальність формування громадянської культури молоді значною мірою посилюється потребою здійснення державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії та соціальної справедливості. Переконливий досвід побудови демократичного суспільства має західна цивілізація. Тому активне опанування загально європейськими громадянськими цінностями, знання та розуміння передових політичних і культурних традицій інших країн буде сприяти руйнуванню пережитків закритого тоталітарного устрою держави, забезпечить успішний перехід нашої країни до стану відкритості та демократизму.

На необхідності переорієнтації системи освіти України на фундаментальні цінності західної культури - парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу здобуття освіти будь-якого рівня тощо наголошується в матеріалах Міністерства освіти і науки України щодо модернізації системи освіти в контексті Болонського процесу1.

У більшості європейських країн громадянська освіта входить до навчальних планів освітніх закладів.

За результатами досліджень, які ставили за мету вивчення навчальних планів 16 країн (Ken, 1999), використовуються такі три основні підходи до здійснення громадянської освіти:

· окремий (громадянська освіта як окремий предмет),

· інтегрований (вона є частиною кожного курсу)

· наскрізний (проходить через весь навчальний план)

У країнах зрілих демократій Великобританії, США, Канади, Франції, Італії, Нідерландів та в інших країнах створено різноманітні підручники, розроблено навчальні курси, діють науково-методичні центри, налагоджено відповідну підготовку та перепідготовку вчителів.

Найважливішим засобом формування громадянської культури молоді є зміст освіти. Він спрямований на:

· здобуття базових знань щодо громадянства;

· формування основних громадянських умінь, що забезпечують успішність реалізації інтересів особистості в політико-правовій, соціальній, екологічній та культурній сферах суспільного життя;

· здобуття вихованцями досвіду громадянських дій шляхом участі в житті країни;

· виховання громадянських чеснот - норм, установок, цінностей та якостей, притаманних громадянину демократичного суспільства.

У позаурочний час робота з виховання громадянської культури передбачає включення молоді до різноманітних сфер соціальних відносин, суспільної практики, проведення власних досліджень різних аспектів життєдіяльності суспільства. Особиста участь у суспільно важливій діяльності, взаємодія з громадськими об'єднаннями й організаціями, соціальними інститутами, державними закладами тощо сприяють осмисленню і розширенню громадянської діяльності, створюють умови для реалізації вихованцем власної громадянської позиції.

Як свідчить досвід та сучасна педагогічна практика, ефективною формою цілеспрямованої позакласної діяльності, однієї з найбільш продуктивних педагогічних технологій громадянського становлення особистості є проектна діяльність. В її основі лежить інтеграція здобутих знань та безпосереднє застосування цих знань в широкому полі діяльності місцевої громади. Саме в процесі дослідження проблем місцевої громади обговорюють фундаментальні громадянські цінності демократичного суспільства, отримують свій перший і найважливіший досвід прийняття рішень щодо соціально важливих проблем. Наприклад: спільне благо та індивідуальні права; влада більшості та права меншості; індивідуальна свобода і громадянський обов'язок тощо.

Проектна діяльність дозволяє формувати громадянську компетентність молоді у різних сферах суспільного життя -політико-правовій, соціальній, економічній, культурній. Цьому сприяють проекти: "Молодь зберігає пам'ять" (дослідження історичної спадщини, збереження традицій рідного краю, охорона пам'яток, створення музейних виставок тощо); "Молодь самоврядує у школі та громаді" (участь у самоврядуванні - шкільному, місцевому); "Молодь захищає права і свободи" (моніторингові учнівські проекти, просвітництво з правової тематики тощо); "Молодь крокує в Європу та світ" (партнерство шкіл, співпраця зі школами інших країн тощо); "Молодь живе у полікультурній громаді" (проведення таборів з толерантності, створення музеїв полікультурних громад, вивчення історії полікультурних громад тощо); "Молодь допомагає людям" (волонтерська робота з категоріями населення, котрі потребують турботи та піклування, соціальна робота школярів із різними верствами населення); "Молодь дбає про навколишнє середовище" (екологічна діяльність тощо), "Молодь та засоби масової інформації" (створення шкільних (міжшкільних) газет, співпраця з місцевими ЗМІ, створення шкільного телебачення, радіо тощо); "Молодь за продуктивну працю" (шкільні майстерні, виробничі кооперативи, будівельні загони, народні художні промисли тощо).

Громадянська компетентність успішно формується в процесі підготовки і реалізації проектів: "Шлях України до самостійності і незалежності", "Європейський вибір", "Модель демократичного суспільства", "Громадянин", "Вибори у демократичному суспільстві", "Учнівське самоврядування"; за допомогою тренінгових програм: "Зроби крок у світ своїх прав", "В гармонії з собою і світом", "Толерантність - крок до гуманізму", "Правова компетентність", "Лідер XXI століття", "Імідж лідера" тощо; ситуаційно-рольових ігор на громадянські й політичні теми: "Вибори", "Парламент", "Суд" та інші; вирішення ситуаційних завдань (уміння оцінювати ситуацію, визначати позитивні і негативні результати прийнятого рішення, протистояти тиску тощо).

Отже, щоб виховати у молоді громадянську культуру, важливо забезпечити їх громадянсько-патріотичне самоусвідомлення, озброїти знаннями про закони і права людини, про єдність свободи вибору і відповідальності, виробити в них уміння володіти методологією творчого перетворення суспільства, залучити до активної громадянської діяльності.

5. Висновок

політичний культура молодь україна

Політична культура - продукт природно-історичного розвитку. При цьому велику роль у формуванні політичної культури кожної країни грають такі чинники, як її геополітичне положення; соціальна і політична структура суспільства; характер суспільних відносин; політичні традиції; особливості національної культури і національної психології.

Основні шляхи формування політичної культури:

· цілеспрямована духовно-ідеологічна, освітньо-просвітницька діяльність держави, політичних партій, церкви, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій і рухів;

· стихійна дія на рівні буденної свідомості в крузі друзів, в сім'ї, трудовому колективі і т.д.;

· залучення громадян в практику суспільно-політичного життя суспільства.

Названі вище сили не тільки формують політичну культуру, але і беруть участь в процесі упровадження її в свідомість громадян, тобто в процесі політичної соціалізації.

Соціалізація - процес засвоєння індивідом соціальних норм і культурних цінностей, властивих суспільству, в якому він живе. Політична соціалізація є частиною загальної соціалізації, процес введення в політичне життя. Її специфіка полягає в тому, що в процесі політичної соціалізації індивідом засвоюються норми і цінності переважно політичної культури, зразки політичної поведінки, знання і уявлення про політичну сферу суспільства.

Процес політичної соціалізації починається в ранньому дитинстві і продовжується протягом всього життя індивіда. В ході соціалізації людина засвоює най значущіші елементи політичної культури, що дозволяють йому стати повноправним суб'єктом політичного процесу.

Можна виділити три показники, які визначають відповідні рівні сформованості політичної культури особи.

Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає наступні елементи:

· рівень уваги до політичних подій;

· володіння інформацією і наявність власної думки;

· рівень компетентності у сфері політики.

Наступний, другий, більш високий рівень - це відношення до політики і політичної системи. Тут важливі наступні моменти:

· оцінка діяльності властей;

· частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.;

· рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних областях, за положення країни на міжнародній арені.

Показник третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури припускає:

· рівень політичної активності особи;

· форми участі в політичному житті;

· участь в державній політиці або в органах місцевого самоврядування;

· ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.

Високий рівень політичної культури, як правило, може бути лише у тих, хто безпосередньо бере участь в політиці, і ніж більш це бере активну участь, тим рівень політичної культури вище.

Размещено на Allbest.ru

...