Роль та місце політичних ідеологій в суспільствах перехідного типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

інститут політичних і етнонаціональних досліджень

УДК 329; 321:001.11

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Роль та місце політичних ідеологій в суспільствах перехідного типу. Політологічний аналіз

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Волков Олександр Михайлович

Київ 1999

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Перехід від авторитаризму до демократії суттєво впливає на характер і зміст ідеологічних процесів в державі. Як показує досвід, утвердження нових політичних цінностей демократичного спрямування, що відбувається внаслідок руйнування тоталітарної доктрини, не проходить легко і безболісно.

Це пояснюється не тільки консерватизмом суспільної свідомості, а й глибинною вкоріненістю соціальних міфів та стереотипів, десятиліттями прищеплюваних суспільству під жорстким контролем тоталітарної ідеї. Як наслідок, посткомуністичне суспільство, зокрема його інтелектуальна еліта, виявляють деяку упередженість щодо ідеології як форми політичної свідомості.

Своєрідна “деідеологізація” суспільної свідомості, що мала певний пропагандистський успіх на початку дев`яностих років, пояснюється ще й тим, що в переважній більшості своїй суспільство було готове позбутися тоталітарного диктату в духовній сфері, але виявилося ще не готовим до сприйняття ідейно-політичного плюралізму на рівні масової свідомості. Як наслідок, у духовній сфері та громадських настроях виник певний ідеологічний вакуум, який різні політичні сили намагалися заповнити чи то національною, чи то християнською, чи то соціал-демократичною ідеями.

Зрозуміло, що певну роль у гальмуванні утвердження нових ідеологій на вітчизняній політичній арені відіграють і такі явища та процеси, як неструктурованість суспільства та політичних еліт. Мають місце також деякі особливості національного менталітету та й, загалом, політична культура нації, що знаходиться в періоді трансформації авторитарної влади та відповідної ідеології у систему політичної демократії та ідеологічного плюралізму.

Тривале панування комуністичної ідейної доктрини, безперечно, спотворило уявлення про соціальну функцію ідеології взагалі. В суспільній свідомості досить поширеним став стереотип, згідно з яким ідеологія - це нібито спотворена форма політичної свідомості, яка силоміць, тобто авторитарними методами, нав`язується суспільству. Таке уявлення, справедливе, але виключно стосовно політичної системи, створеної на засадах тоталітарної диктатури, і не має ніяких підстав для новітнього періоду України та й загалом для характеристики демократії. Остання не заперечує ідеології як такої, але покладає певні межі щодо її поширення та функціонування.

За умов демократичної політичної системи сфера репрезентації ідеології має свою специфіку. На відміну від тоталітарної системи, де всі сфери державного та суспільного життя знаходилися під ідеологічним контролем, демократична влада чітко визначає сфери, в яких вона може функціонувати , а в яких - ні.

Оскільки ідеологія завжди поєднується з партійністю як організаційним осередком ідеотворення, то, відповідно, департизація означає й деідеологізацію. Згідно з чинним законодавством департизації та деідеологізації підлягають лише і тільки офіційні сфери суспільного життя. У новій Конституції України зафіксовані норми, які забороняють створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах судової та виконавчої влади, органах місцевого самоврядування тощо Конституція України. - Київ: Преса України, 1997. - С.16..

Щоправда й тут є певні особливості, які необхідно враховувати, коли йдеться про різні рівні та аспекти ідеології. Так, наприклад, силові структури, такі як національна гвардія, регулярні війська, навчально-виховні військові заклади тощо, чий обов`язок - захищати Батьківщину, повинні виховуватися на ідеях патріотизму. Отже, у цьому випадку йдеться про прищеплення захисникам вітчизни певного виду ідеології. На наш погляд, такою ідеологією може бути тільки національна ідея, яка вбирає в себе ідеали гуманізму і демократії, державного патріотизму тощо. Разом з тим національна ідея - це не просто одна з політичних ідеологій, яка є емблемою тієї чи іншої політичної партії. Зміст національної ідеї значно ширший, бо ґрунтується на об`єднуючих націю цінностях, незважаючи на різницю в ідеологічних орієнтаціях партій, рухів та об`єднань. Вона повинна бути сполучною ланкою влади й опозиції, еліти й суспільства, нації й громадянина. Це відповідає засадам демократичного розуміння національної ідеї як своєрідної метаідеології, що вивищується над сукупністю окремих політичних ідеологій.

Таким чином, закріпивши законодавчо факт департизації, а отже й деідеологізацїї офіційних установ та закладів, українська держава цим самим визнала загальноприйняті норми демократії.

Водночас, ці умови не поширюються на суспільство, що складається із різних соціальних груп та верств. Кожна із соціальних категорій має свої специфічні інтереси, які найповніше відбиваються в системі політичних ідей. Свої прагнення та інтереси вони реалізують через представницькі та законодавчі органи влади, що формуються шляхом демократичних виборів.

Конкуруючи, політичні ідеї впливають на масову свідомість та соціальні настрої населення. Саме в цьому, а не у відсутності ідеологій, специфіка демократії.

Україна, що стала на шлях будівництва демократичної держави та громадянського суспільства, знаходиться в перехідному періоді свого становлення. Це, безперечно, накладає відбиток і на ідеологічні процеси, що відбуваються в суспільстві. Закономірно постає необхідність всебічного аналізу ідеологічних процесів у перехідний період.

На жаль, як показує аналіз наукової літератури, ґрунтовних праць, присвячених висвітленню цієї проблематики, Україні відчутно бракує. А між тим, без належного осмислення ідеологічних процесів в суспільстві перехідного типу, в якому зараз знаходиться й Україна, неможливо сформулювати ані чіткої стратегії державотворення, включаючи модель взаємодії між владою й опозицією, ані виробити надійні механізми координації та співпраці різних політичних сил, які б відповідали вимогам демократії та захисту й реалізації національних інтересів нашої країни.

Без чіткої й аргументованої відповіді на питання, куди веде трансформація суспільства, якою ціною здійснюються реформи, не можна рухатися вперед. Саме навколо цих питань сьогодні зосереджено найбільше уваги політично активної частини нашого суспільства, саме вони й становлять зміст ідеологічного життя в умовах плюралістичної демократії.

Таким чином, актуальність обраної теми дисертаційного дослідження пояснюється тим, що в суспільствах перехідного типу має місце особливий характер і зміст ідеологічних відносин. Він характеризується загостренням конкуренції між різними ідеологічними стратегіями суспільного розвитку. Надмірне загострення ідеологічних позицій може призвести до розколу суспільства за базовими цінностями, а це стоїть на заваді створення політичної нації, нормальних засад громадянського суспільства, формування та розвитку демократичних політичних відносин. Політологічному аналізові цих проблем, а також пошуку оптимальних моделей взаємодії різних ідеологій у перехідний період та ролі ідеологій у виборчому процесі й присвячено це дисертаційне дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення проблематики функціонування ідеології у перехідний період ще не стало предметом спеціального аналізу серед вітчизняних політологів. Здебільшого перевага надається дослідженню окремих аспектів демократії на перехідному етапі, таким, наприклад, як виборчі технології, політичний маркетинг, динаміка рейтингових показників, методи паблік рілейшенз тощо.

Філософи та соціологи переймаються також вивченням політичних ідей, але як специфічної форми політичної свідомості, взаємодії політичної ідеології з іншими формами суспільної свідомості. Істориків здебільшого цікавлять політичні аспекти державотворчих процесів, а економістів - особливості економіки перехідного періоду, співвідношення лібералізму та регуляції економічних відносин на цій стадії суспільного розвитку.

За останні роки вітчизняна політична думка зробила певні кроки у напрямку комплексного осягнення ідеологічних процесів в перехідний період та функціональних засад політичних ідей в період виборчих кампаній.

Виходячи з тематики нашого дослідження та особливостей його завдань, слід відзначити важливу теоретико-методологічну роль праць класиків світової та вітчизняної політичної думки, котрі ретельно вивчали ідеологію як суспільно-політичний, інтелектуальний та духовний феномен. Це, насамперед, праці Д. де Трасі, А. де Токвіля, К.Маркса, Ф.Лассаля, В.Плеханова, Е.Бернштейна та ін.

Серед сучасних зарубіжних дослідників ідеологічної свідомості слід відзначити внесок у розробку цієї проблематики Р. Арона, Д. Белла, З. Бжезинського, С. Ліпсета, Ф. Фукуями та ін.

Політологічний аналіз ідеологічних явищ знаходимо в працях і вітчизняних науковців - В. Андрущенка, В. Бабкіна, О. Бабкіної, І. Гавриленка, О. Горбатенка, В. Журавського, В. Кизими, В. Кременя, І. Кураса, В. Литвина, М. Михальченка, Л. Нагорної, В. Ткаченка, З. Самчука. Вивченню окремих аспектів ідеологічних процесів та напрямків ідеологічних течій присвячені праці М. Білецького, В. Воронкової, В. Гури, П. Демчука, І. Мигула, М. Томенка.

Проблематика перехідного періоду, зокрема його політико-ідеологічний зміст, висвітлюються в працях Є. Бистрицького, Б. Гаврилишина, А. Гальчинського, В. Коломойцева, В. Макаренка, М. Павловського, В. Полохала, О. Соскіна, В. Якушика та інших українських політиків і політологів.

Державотворчим проблемам перехідного періоду, зокрема, в контексті реалізації демократичного потенціалу національної ідеї присвячені праці О. Картунова, І. Кресіної, Ю. Левенця, В. Лісового, О. Майбороди, І. Онищенко, Ю. Римаренка, В. Солдатенка, П. Толочка, Л. Шкляра.

Інший аспект державотворчої проблематики у перехідний період, а саме той, що пов`язаний з питаннями адміністративної реформи, поділу та співвідношення між гілками влади, висвітлюється в публікаціях І. Коліушка, Б. Кравченка, Л. Кравчука, В. Лугового, В. Медведчука та інших дослідників.

Політико-ідеологічні проблеми багатопартійності та її ролі у становленні демократії присвячені праці А. Білоуса, О. Гараня, Т. Кузьо, М. Поповича, С. Рябова. Взаємодії політичних технологій виборчого процесу з ідеологічними засадами політичних суб`єктів присвячені дослідження В. Бебика, І. Душина, В. Королька, В. Кушерця, Б. Ложкіна, Г. Почепцова, О. Сисуна та інших.

Об`єктом дисертаційного дослідження є функціонування політичних ідеологій в суспільстві перехідного типу з урахуванням вітчизняного політичного контексту.

Предметом аналізу є визначення ідеологічних впливів на електоральну поведінку за умов перехідного періоду та вибору стратегій суспільно-політичного розвитку в державі.

Мета дисертаційного дослідження - вивчити характер взаємодії ідеологічних систем в українському суспільстві на перехідному етапі державотворення та їх вплив на електоральну поведінку у виборчому процесі.

Мета дослідження визначає ряд конкретних дослідницьких завдань, а саме:

визначити ідейно-політичний спектр України в перехідний період;

з`ясувати особливості функціонування ідеологічних систем в контексті ідейно-політичного загострення;

здійснити класифікацію та типологізацію найбільш впливових політичних ідеологій в українському суспільстві;

простежити динаміку впливовості різних за змістом та орієнтирами ідеологічних систем на масову політичну свідомість через механізм демократичних виборів; політик вибори суспільство ідеологія

окреслити ідеологічну стратегію державотворчого процесу з огляду на наявність діаметрально протилежних концепцій розвитку;

простежити функціональну роль ідеологічних напрямків у визначенні технологій виборчого процесу;

сформулювати оптимальну модель взаємодії влади та опозиції у перехідний період.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній політології здійснено комплексний підхід до вивчення ідеологічних процесів у перехідний період становлення демократії. Застосовуючи метод порівняльного аналізу та співставлення, дисертант визначив місце та роль ідеологічних чинників у виборчому процесі на вітчизняному матеріалі.

В процесі аналізу проблеми дисертаційної роботи автор одержав ряд узагальнюючих результатів, які дають підставу стверджувати, що ідеологічний компонент у виборчих стратегіях перехідного періоду посідає одне з ключових місць, оскільки ідейно-політична доктрина визначає усвідомлений вибір та перспективу суспільного розвитку країни.

Дисертантом здійснено політологічний аналіз щодо специфічної фази суспільно-історичного розвитку, якою є фаза трансформації тоталітарної моделі організації суспільства в демократичну. Показана взаємодія ідеологічних, політичних та економічних чинників в процесі здійснення курсу реформ.

Практичне значення дисертації визначається результатами та висновками, що безпосередньо стосуються ідеологічних та суспільно-політичних процесів державотворення на етапі перехідного періоду.

Окремі положення дисертації мають прикладне значення для законодавчої роботи дисертанта та його обов`язків позаштатного радника Президента України. Насамперед йдеться про такі аспекти роботи як визначення ідеологічного змісту курсу реформ, що здійснюються в державі, тактики й стратегії взаємодії влади й опозиції, законодавчої та виконавчої гілок влади, а також органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій.

Запропоновані автором підходи та одержані теоретичні висновки можуть бути використані також під час читання курсів лекцій та спецкурсів з політології та державного управління у вузах України. Дисертант використовував результати своїх теоретичних досліджень в практиці передвиборчої кампанії за мандат народного депутата по мажоритарному виборчому округу Чернігівської області.

Методологічна основа дослідження. В основу методологічних підходів, застосовуваних у дисертації, покладено принципи системності та комплексності, розвитку й функціонування суспільства як відкритої системи, принцип самоорганізації. Автор послуговувався також методами аналізу перехідних станів, які вивчаються як на базі загальнонаукових, так і філософських підходів, зокрема за допомогою принципів суперечностей, переходу кількості в якість.

В процесі роботи над темою широко використовувалися також спеціальні наукові методи та прийоми дослідницької роботи, такі як, наприклад, порівняльний метод, метод аналогії, моделювання. В окремих випадках дисертант слугувався також методами класифікації та типологізації ідейно-політичних явищ та процесів.

Використання різних методів та підходів зумовлене характером об`єкта дослідження, а також поставленою метою та завданнями теоретичного аналізу.

При дослідженні автор спирався на розробки політологів, істориків, соціологів, економістів, психологів, фахівців з політичного маркетингу та теорії паблік рілейшнз.

Джерельну базу дисертаційної роботи становлять нормативні акти органів державної влади, офіційні документи урядових структур, матеріали статистики та соціологічних опитувань, опрацьовані та узагальнені наукові дослідження, матеріали публіцистики та періодичних видань.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані автором на наукових та науково-практичних конференціях, симпозіумах, “круглих столах”, що проходили в Україні і за кордоном.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в процесі практичної державотворчої та політичної діяльності.

Основні положення та висновки роботи, тема якої входить до плану досліджень відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, обговорювались на засіданні вказаного відділу, а також відображені у 4 публікаціях автора.

На захист виносяться такі положення:

1. Роль політичних ідеологій істотно зростає в період криз і революційних змін, а також трансформаційних процесів, що здійснюються шляхом реформ. В такі періоди особливої гостроти набуває питання стратегії розвитку держави, що закономірно набуває ідеологічного забарвлення. В той же час рівень ідеологічної активності істотно знижується за умов суспільно-політичної стабільності. Оскільки Україна перебуває на перехідному етапі, то роль і значення політичних ідей в ній закономірно зростає.

В перехідні періоди суспільного розвитку за умов, коли трансформація соціально-економічних відносин відбувається на тлі кризових явищ, має місце тенденція до загострення ідеологічних відносин. Активізуються полярні ідеологічні системи - від крайньо лівого до крайньо правого напрямку. Як альтернатива політико-ідеологічним крайнощам виступає ідеологія центризму, що орієнтується на демократичні засади суспільного розвитку шляхом реформ, а не революцій, поступу, а не шоку.

3. Ідеологічний спектр сучасної України досить строкатий, де конкурують між собою ідейно-теоретичні концепції як традиційного, так і новітнього походження. Вплив же ідейних доктрин на політичну свідомість населення здійснюється не тільки через раціональні канали свідомості, а й емоційно-чуттєві сфери політичної психології. Тому населення, що голосує, нерідко керується у своєму виборі не стільки абстрактними поняттями та образами щодо належного, скільки конкретними уявленнями та стереотипами щодо дійсного.

4. Тривалість фази перехідного періоду від тоталітаризму до демократії залежить від соціально-економічного та історичного контексту країни. Якщо для країн з тривалим досвідом тоталітарної традиції цей термін має тенденцію до подовження, то для країн з відносно коротким періодом тоталітарної влади ця фаза, відповідно, скорочується. Закономірно, що ці особливості перехідного періоду знаходять різне за своїм характером ідеологічне оформлення. В одних випадках більш ліберальне - “оксамитова революція”, в інших більш жорстке - із спробами реставрації старих порядків.

5. Аналіз досвіду країн, що пройшли у своїй історії фази переходу від одного стану до іншого, показує, що для них більшою чи меншою мірою є характерним перерозподіл влади на користь виконавчої гілки. Це зумовлено необхідністю динамічного розвитку у перехідний період. Такий перерозподіл гарантує від повернення в минуле. У зв`язку з цим на сучасному етапі перехідного періоду відчувається необхідність і в Україні сильної виконавчої влади.

6. Особливістю перехідного періоду в Україні є не тільки характерні умови економічних реформ, а й вирішення низки проблем, пов`язаних з державотворенням. У зв`язку з цим пріоритетного значення набувають питання адміністративної реформи. Для підвищення ефективності її здійснення необхідно змінити систему державного управління, а саму її наблизити до європейських стандартів кадрової політики та менеджменту, що сприятиме більш успішній інтеграції нашої країни в європейські регіональні структури.

7. Демократія за умов перехідного періоду функціонує як система вільних виборів. В цей час, коли по суті вирішується стратегія подальшого розвитку країни, ідеологічні чинники здатні виконувати як об`єднуючу та мобілізуючу, так і роз`єднуючу та поляризуючу роль.

8. У посттоталітарний період багатопартійність має тенденцію перетворюватися на гіпертрофоване явище, коли їхня кількість зростає до десятків, а то й сотень. Така тенденція (цілком зрозуміла і виправдана на перших етапах демократизації) стає гальмом, коли постає завдання консолідації політичних зусиль заради успішного здійснення реформ та зміцнення засад політичної демократії. Гіперпартійність, зрештою, розмиває ідеологічні критерії, що знижує ефективність впливу партій центристського та демократичного спрямування на електоральну поведінку. Відтак кращі шанси на перемогу здобувають партії та блоки з усталеними ідеологічними засадами.

9. Але, як показує досвід виборчих кампаній останніх років, зокрема в Україні, вдале використання сучасних можливостей політичного маркетингу, технології паблік рілейшенз тощо набагато підвищує шанси політичних сил у виборах навіть з нетрадиційною ідеологічною орієнтацією, як, наприклад, успіх “зелених” на останніх виборах до Верховної Ради України, - феномен, що завдячує насамперед успішній рекламній кампанії. Можна вважати, що це явище із розряду феноменів виборчих технологій, що вдало поєднується з перспективною ідеологією та громадсько-політичним рухом.

Структура дисертаційної роботи визначається логікою розгортання концепції дослідження та метою і завданнями роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об`єкт та предмет, мету і завдання та методологічну основу дослідження. Проаналізовано стан наукової розробки проблеми, викладено новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Політична ідеологія: поняття, система, типи” досліджується процес становлення політичної ідеології в аспекті цивілізаційного розвитку суспільства, визначаються теоретико-методологічні засади аналізу ідейно-політичних явищ та процесів, здійснено типологізацію та подано загальну характеристику провідних ідеологічних течій в сучасній Україні.

В центрі політичних ідеологій завжди стояли питання влади і власності, а також стратегічні питання національно-державного розвитку. Ці проблеми традиційно були пріоритетними для лівих і правих, радикальних і реформістських, консервативних та ліберальних ідеологій.

Орієнтована на певний політичний ідеал, ідеологічна свідомість носить проективний характер, тобто вона пропонує суспільству варіант майбутнього, який з точки зору її адептів є кращим за інші варіанти. Втілення свого ідеалу будь-яка ідеологія домагається різними шляхами, але за будь якого випадку в центрі здійснення ідеологічного проекту знаходимо ставлення до влади, пануючої еліти та власності.

Якщо праві та реформістські ідеологічні системи пропонують здебільшого способи удосконалення політичної системи, різні напрямки реформ, то ліворадикальні нерідко ставлять під сумнів саму систему влади, її економічну основу, а то й конституційний лад.

Відштовхуючись від певної системи цінностей та ідеалів, політична ідеологія по-різному функціонує за умов демократії та тоталітаризму. Якщо у першому випадку йдеться про ідеологічний плюралізм, то у другому - про монопольне панування одної ідеологічної доктрини. Тому, якщо в демократичному суспільстві є своєрідний ідеологічний ринок і людина має право вибору тієї чи іншої ідеології, то за умов тоталітарного правління ідеологія нав`язується суспільству, а людина позбавлена такого вибору.

Виходячи з історико-політологічного аналізу, а також соціокультурних функцій, що їх виконує ідеологія у суспільстві, політичну ідеологію можна визначити як концептуальну форму політичної свідомості, яка формує і пропонує суспільству оптимальний образ майбутнього. Якщо у демократичному суспільстві ставлення до ідеології є справою вільного вибору, то за тоталітаризму образ майбутнього стає предметом примусу, що прищеплюється суспільству та людині.

Політичні ідеології традиційно набували суспільного резонансу та впливу на суспільне середовище в умовах соціальної кризи або трансформації, революційних ситуацій тощо. Тобто за умов нестабільного суспільного розвитку. Потреба в потужній та привабливій, консолідуючій, а не поляризуючій суспільство ідеології особливо гостро відчувається в умовах перехідного періоду. Саме в такій фазі суспільно-історичного розвитку нині перебуває Україна.

Таким чином, політична ідеологія - явище досить складне і динамічне. Його не можна описувати та аналізувати, не беручи до уваги суспільно-історичний контекст, національно-історичні та соціально-політичні обставини розвитку суспільства. Тут доречними стають такі методи теоретичного дослідження як метод співставлення та порівняльного аналізу, структурно-функціональний метод та системний підхід.

Так, метод порівняльного аналізу надає можливість дослідити взаємодію та розвиток різних за змістом та спрямованістю ідеологій і на цій підставі здійснити їх класифікацію і типологізацію.

Системний підхід до вивчення політичної ідеології дає підстави для висновку, що політична ідеологія як теоретична форма політичної свідомості взаємодіє з різними формами суспільної свідомості - філософією, наукою, релігією. У підсумку ідеологія трансформує культурні та духовні надбання в політичний ідеал, в якому в концентрованій формі виражені інтереси певних соціальних груп. Саме тому політична ідеологія завжди носила й носить соціально забарвлений характер, прагнучи до визначення політичних інтересів того чи іншого соціального суб`єкта.

В марксизмі ця особливість ідеології - бути виразником інтересів певної соціальної групи - досягла абсолютизації, внаслідок чого набула відверто класового характеру. Гіпертрофія класового принципу в ідеології зрештою несе для суспільства тяжкі політичні наслідки, коли суспільство розколюється, а різні його верстви стають соціальними антиподами, які ворогують і борються на знищення. Це гіркий досвід історії, якого слід уникати, пам`ятаючи при цьому, що в ідеології завжди є певна соціальна домінанта, але не класова винятковість.

Поділяючи в принципі думки деяких політологів про те, що спроби класифікації та типологізації різних політичних ідеологій не є досконалими й повними, ми все-таки вважаємо таку роботу корисною і необхідною. Адже будь-яка класифікація і створена на її основа типологія дає можливість не лише для аналізу дії політичної сили, що ототожнює себе з певною ідеологічною доктриною, а й прогнозувати її кроки на майбутнє. Для політології це має виняткове значення, адже сенс самої політології як науки насамперед полягає у її здатності прогнозувати політичні події.

У другому розділі “Ідеологічні процеси в суспільстві перехідного типу” здійснено аналіз ідейно-політичних процесів, що виникають на стадії трансформації суспільства від тоталітаризму до демократії.

Дисертант визначає “перехідне суспільство” як такий тип суспільних змін, відповідно до яких відбувається системна трансформація як соціально-економічної, так і політико-ідеологічної сфер суспільного життя. Сам процес переходу в якісно новий стан соціуму потребує ідеологічного обґрунтування, оскільки трансформація торкається інтересів майже всіх верств та прошарків населення. Тому важливо мобілізувати суспільство на певні соціальні втрати. Без такої мобілізації суспільство не може виявляти довіру до влади та її владного істеблішменту зокрема.

На початковому етапі суспільної трансформації роль універсальної ідеології відігравала національна ідея. Її підтримувала значна частина українського суспільства, тому й вдалося здійснити своєрідну “оксамитову” національно-демократичну революцію в Україні. Її наслідком стала незалежність та створення політичних засад демократії.

Але суспільство від революцій чи реформ завжди чекає чогось більшого і, насамперед, покращення якості життя. На жаль, цього поки що не сталося, а тому й національна ідея, виконавши роль своєрідного політичного ферменту у боротьбі за незалежність, поступово почала втрачати роль консолідуючого чинника у нашому суспільстві.

А що ж приходить на зміну? Адже відомо, що суспільство безідейним не буває, а ідеологічний вакуум завжди прагне заповнити якась ідея чи її сурогат.

З нашої точки зору національна ідея - це не просто одна з політичних ідеологій, покладених поряд з іншими - ліберальною, консервативною чи соціалістичною. По суті це суперідеологія, оскільки її суб`єктом має виступати якщо не вся нація, то принаймні її більша частина. В іншому випадку така ідея вироджується в етнократичну ідеологію, втрачаючи загальнонаціональний характер. Тому на сьогодні треба не стільки шукати нову національну ідею, скільки пропонувати суспільству якісно нові функціональні і водночас прагматичні ідеології.

Так, для України, як показали останні вибори до парламенту, досить популярною виявилася ідеологія Партії зелених України. Теж саме можна сказати й про лівоцентристську за характером ідеологію соціал-демократів, яка має, схоже, непогану перспективу в Україні. Разом з тим, як показують соціологічні опитування, переважна більшість громадян нашої держави ще не має чіткої ідеологічної ідентичності, що дає підстави для висновку про наявність значного потенціалу для появи нових конструктивних ідей, здатних переконати і мобілізувати суспільство на вирішення складних проблем перехідного періоду.

Політологія перехідного періоду як окремий напрямок наукових досліджень в Україні знаходиться ще тільки в стадії свого становлення. Проте вже зараз, спираючись на результати проведеного аналізу, можна зробити висновок, що фаза трансформації буде тривати понад десять, а то й більше років, що накладає певні умови на проведення реформ в країні та особливості ідеологічних процесів. Характерною їх рисою стає загострення ідейної боротьби та протистояння діаметрально протилежних концепцій розвитку країни: одні - ліві сили та відповідна ідеологія обґрунтовують необхідність реставрації минулого, тоді як демократично орієнтовані сили з різними ідейно-теоретичними засадами орієнтуються на реформаторський шлях розвитку.

Підкреслено ідеологічного характеру набуває й протистояння між гілками влади - законодавчою та виконавчою. Маючи у своєму складі багато депутатів лівого спрямування, парламент об`єктивно втрачає реформаторський потенціал, що робить необхідним зміцнення виконавчої гілки влади. Це не тільки результат аналізу ситуації, що склалася в країні, а й узагальнюючий висновок, зроблений нами на підставі досвіду країн, що успішно здійснили перехідний етап свого розвитку - від США у 30-і роки (знаменитий “новий курс” Ф.Рузвельта) до реформ в Іспанії, Чилі та інших країнах протягом 70-80-х років.

Завдання реформаторських та демократично орієнтованих сил полягає у тому, щоб перехідний період, в якому перебуває нині Україна, завершився із збереженням досягнень демократії та становленням ринкової економіки.

Третій розділ “Політичні ідеології та виборчі технології” присвячено аналізові формування політичної еліти в Україні, вивченню та узагальненню досвіду виборчих кампаній та ролі політичних ідей в електоральній поведінці.

Політичні еліти у суспільствах перехідного типу, такого, яким є українське суспільство, характеризуються певним набором ознак, які відрізняють їх від еліт усталених суспільств. Їм властива зокрема політична та ідеологічна невизначеність, у зв`язку з чим окремі її представники схильні міняти партії та ідеї. Нерідко їхній політичний стиль визначається корпоративними, а не національними інтересами.

Як правило, у перехідний період елітні верстви поєднують в собі частини старих еліт, що втрачають домінуючий вплив, та нових, які прагнуть інтегруватися в істеблішмент. Внаслідок такого еклектичного поєднання еліта перехідного суспільства становить суперечливе явище не лише за своїми соціальними, а й за психологічними та ідеологічними якостями.

На сучасній стадії розвитку в Україні чітко окреслені два типи політичних еліт - істеблішмент, що уособлює ідеологію реформ та радикальну опозицію, яка по суті належить до категорії контреліти. Остання не стільки прагне змінити свій статус опозиційної групи на статус групи домінуючої, а точніше пануючої, скільки намагається змінити саму систему, яка відтворює традиційно демократичну систему суспільної ієрархії, що ділиться на владну й опозиційну еліту та народні маси, тобто електорат, що їх підтримує під час виборчих кампаній.

Однією з форм конституювання еліти як політичної сили є політичні партії. Їхнє призначення - бути зв`язуючою ланкою між владною елітою та суспільством. Проте недостатня структурованість суспільства, відсутність чіткої ідейної самоідентифікації партій спричиняється до того, що значна частина населення взагалі втрачає довіру до партій як носіїв певної системи ідеологічних цінностей. За даними соціологів, в Україні тільки 44% населення довіряє партіям як інструментам подолання кризи, тоді як 56% - це ті, хто або не визначився, або ж не довіряє жодній партії.

Як показує світовий та вітчизняний досвід, політичні ідеології завжди відігравали й відіграють важливу політико-орієнтаційну роль у суспільстві. Вони допомагають виборцям визначитися у виборі стратегії соціальної та національної перспективи розвитку. В країнах з усталеними демократичними традиціями ці процеси вже досягають характеру ідейно-психологічного стереотипу, коли певні соціальні, расово-етнічні та демографічні групи постійно голосують за ту чи іншу партію або кандидата від тієї чи іншої партії.

Так, у США є традиційні групи, які голосують тільки за республіканців чи тільки за демократів. У першому випадку - це білі чоловіки, у другому - етнорасові меншини. Аналогічною є ситуація у Великобританії, де консерватори і лейбористи ділять електорат між собою, кожна з яких має більш-менш стабільні електоральні громади.

На відміну від цього у перехідних суспільствах такої стабільності в електоральних настроях та установках немає. Тому й поведінку виборців буває досить важко спрогнозувати, що яскраво доводять безуспішні спроби вітчизняних соціологів передбачити результати виборчих кампаній як парламентських, так і президентських. Така неструктурованість електоральних настроїв пояснюється відносно низьким рівнем ідеологічної свідомості переважної більшості вітчизняних виборців. Виняток становить хіба що “лівий” електорат, який ідеологічно є більш чітко орієнтованим, а тому його активна участь у виборчих кампаніях нерідко визначає долю виборів взагалі.

За цих умов особливої ваги набуває мистецтво та вміння поєднувати потенціал демократичних ідеологій з виборчими технологіями, зокрема іміджмейкерством, методами паблік рілейшнз тощо. Останні є своєрідними засобами комунікації між претендентом на виборну посаду та ідеологією, яку він обстоює.

Щоправда, необхідно мати на увазі те, що сучасні виборчі технології мають значно більший успіх серед мешканців міст, особливо великих, та серед молоді, яка більш прихильно й зацікавлено приймає найсучасніші методи політичної комунікації під час виборчих кампаній.

Як інтелектуальні продукти, виборчі технології - це засоби трансляції політичних ідей, з якими партії, а, зрештою, й політичні еліти апелюють до виборців. Особливістю перехідного суспільства є те, що існує об`єктивне протиріччя між необхідністю мати консолідуючу ідеологію, здатну мобілізувати соціум на кардинальні зміни та низьким рівнем довіри виборців щодо партій як агентів і носіїв певних ідеологічних доктрин. Розв`язання цього протиріччя залежить від здатності політичних еліт впливати на суспільну свідомість, що забезпечується наявністю прагматичних ідеологій, яких потребує сучасне українське суспільство.

У Висновках підбито підсумки дослідження. Автор прийшов до висновку, що створення загальнонаціональної ідеології є необхідним компонентом реформування суспільства, переходу від тоталітаризму до демократії. Така ідеологія має виконувати як функцію подолання залишкового впливу тоталітаризму, так і функцію утвердження демократичних суспільних відносин.

В умовах перехідного суспільства цим вимогам не може відповідати жодна з радикальних ідеологій, оскільки вони орієнтовані на революційні, насильницькі дії. Класичні ж західні ліберально-демократичні та християнські ідеології також не відповідають умовам нашого суспільства, адже ще не сформувався середній клас - носій ідей економічної свободи, демократії, громадянського суспільства. Перехідний етап має ряд особливостей. Одна з його головних рис полягає у тому, що різноманітні трансформаційні завдання доводиться вирішувати одночасно і в комплексі. Це ставить серйозні вимоги перед політичною елітою, оскільки будь-які помилки у проведенні реформаторського курсу посилюють загрозу регресу в бік тоталітаризму.

Виходячи з цього, на перехідному етапі єдиною консолідуючою ідеологією може бути національна ідея, що включає в себе основні демократичні, соціальні та національні складники. Саме на створення такої “метаідеології” має бути спрямована робота реформаторських сил суспільства.

Досягнення позитивного результату можливе лише за умови утвердження нової політичної культури, в основу якої має лягти ідея соціального партнерства. Утвердження демократичних засад у суспільстві неможливе без широкого використання комунікативних технологій, роль яких відчутно зростає під час виборчих кампаній, адже тоді вирішується доля влади, спрямованість її діяльності. Виборчі технології - саме той механізм, який дозволяє реформаторській ідеології активно протистояти соціальній демагогії та популізму.

Отож, загальний висновок полягає в тому, що перехідний період має притаманні йому особливості та характеристики. А це доводить необхідність продовження дослідницької роботи з його вивчення. Перспективним є запровадження напрямку політичної науки, який умовно можна назвати “політологія перехідного періоду”. Робота в рамках цього напрямку дасть можливість вченим, політикам, державним діячам скласти більш чітку уяву про шляхи подальшого просування реформаторським курсом, уникнути значної кількості помилок та незважених рішень.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у таких публікаціях

1. Волков О.М. Політична ідеологія: історична реконструкція поняття та методологічні засади дослідження // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць / Відп. ред. В.В.Лях. - Вип. 2. - Київ: Стилос, 1998. - С. 116-155.

2. Волков Олександр. Еліти як чинник політичного процесу в Україні //Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 1998. - Вип. 5. - С. 80-95.

3. Волков О.М. Суспільство перехідного типу: досвід ідеологічних перетворень. - К., 1998. - 63 с.

4. Політична ідеологія: ретроспективний аналіз та принципи функціонування в сучасній Україні. - Київ: Стилос, 1999. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru