Антикризові механізми процесу модернізації суспільно-політичного устрою в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Антикризові механізми процесу модернізації суспільно-політичного устрою в Україні

Бідзюра І.П

У преамбулі нашої наукової розвідки коротко (не за рахунок якості) означимо об'єкт-предметне поле, у якому власне і розгортаються події, що досліджуються. Усезагальним об'єктом ми означимо так-звані архетипи - «колективне підсвідоме» (за визначенням німецького психолога-ультуролога К.-Г.Юнга) певного народонаселення (гібрид ужито стосовно української дійсності соціотворення), які мають генерувати освячені традиціями, спільною історичною пам'яттю, цінностями всеоб'єднуючі скарбниці духу етносу, а згодом і нації.

А як що конкретніше то, мова іде про «... національну ідею... щось достатньо стійке, таке, що віками, а може, тисячоліттями таїлося в архетипі (підсвідомості) народу, його глибокій пам'яті, у мрії, і раптом у певні (критичні) моменти вихлюпується назовні...» [5,с.45], або на думку Дмитра Донцова про те, що «... на Заході окремих людей об'єднує в групи, верстви, класи і спілки, нації...» [3,с.113].

Національна ідея це ще і національні інтереси, а інтереси, як відомо, визначають ціль - що ми хочемо?

За умови отримання, адекватної часу, усенародової (!), не без допомоги державницьки мислячої інтелігенції, в т.ч. освіченої, відповіді, логічно виникає потреба у відповіді на наступне (системне) запитання - а як? Пояснимо.

Процес суспільно-політичного життя розвивається за власними (на щастя) законами розвитку природи і суспільства. Спроба людини втрутитися (свідомо чи ні) у стійкі органічні зв'язки людини і природи спричиняє збій у локальній (соціальній) системі, який трансформується у кризу розвитку. Це повного мірою, проявляється в усіх сферах життєдіяльності людини.

Отже, метою статті є пошук адекватного вимогам і викликам часу, алгоритму антикризових механізмів у модернізаційному розвиткові суспільно-політичних відносин в Україні.

Проблематика заявленої теми є актуальною та такою, що камертонно «звучить в тему» суспільно-політичному моментові який переживає наша країна. Якби ми побутували за інших історіологічних умов,- пропоновані механізми модернізаційного поступу можна було б розглядати в якості сміливого та амбітного політико-кратологічного проекту, який претендує на теоретико-методологічну базу створення одноцілісної «антикризової матриці» цілей і завдань, галузевих концепцій і програм виведення країни з кризової скрути, адресованого правлячому політикуму країни. Оскільки ж подібних ельдорадових умов ми не маємо,- повернемось до наших реалій та наукових завдань під мудрою настановою українського класика: «.. .а нам своє робить!...»

А як та яким чином, розраховуючи на успіх, кожному з нас слід «робити свою справу»? Щодо цього є методологічно гарне судження В.І.Леніна: «.. .Хто береться за часткові питання без попереднього вирішення загальних, той неминуче на кожному кроці позасвідомо для себе буде «натикататися» на ці загальні питання,.. .той прирікає свою політику на безпринципні хитання і поразку» [4,с. 112]. He будемо коментувати непопулярного нині класика лише нагадаємо, яку оцінку дав Б.Рассел цьому судженню: це - «влучна і правильна думка на всі часи та усемислимі евристичні ситуації...» [5,с.164].

Проблематика соціально-політичної кризи є важкою та «непопулярною» темою, але дотримуючись принципу адекватності істині все ж означимо певні колізії її актуальності.

Отже, восени 2008 року і в наступний період, в момент, коли одні вищі політикумні особи країни лаяли кризу, як «підступну дівку імперіалізму», інші половинчасто погоджувалися з тим, що криза є, але вона всіх нас «тільки злегка торкнеться», а треті говорили, що у такій Богом обраній країні криза й взагалі не криза, а є всього лише тимчасовою рецесією і швидко мине, як дитячий кір чи травнева дівоча закоханість. Посткризовий час спростовує таку легковажність і підтверджує наукове застереження проте, що феномен соціально-політичної кризи необхідно розглядати в якості об'єктивного «струсово-тектонічного» явища та необхідної умови продуктивного, прогресивного суспільного розвитку. У підсумку й уся ця контроверза відкристалізовується у першу колізію безумовної актуальності нашої статті.

Друга акгуальницька колізія виявилася складовою та вихідною від першої: принципового і багато в чому доленосного значення набуває обставина: а в який спосіб і з якими наслідками суспільство може вийти із суспільних кризових скрут? Дану актуальницьку колізію пропонуємо вирішувати у методологічній призмі А,-Дж. Тойнбі: «виклик-відповідь». На сучасні кризові виклики є лише одна врозумлива своєчасна і виважена відповідь-радикальна соціальна реформа (модернізація) усього суспільно- політичного буття країни, у противному ж разі - революційна катастрофа.

Третю актуальницьку колізію означимо таким чином: найважливіші модернізаційно-трансформаційні механізми подолання (упередження) усемислимих кризових явищ зосереджені у галузі соціального управління всенародними справами [1]. Саме державне управління є одним із основних засобів позитивного розв'язання (мінімізації важких наслідків) будь-яких кризових процесів і явищ: йдеться про науково-теоретичне обґрунтування концепції антикризової технології (має бути складовою механізмів штатного (нормального) функціонування соціально-політичної системи) як механізму реалізації цілей соціального управління в Україні та визначення основних шляхів упровадження антикризових механізмів у кризуючому суспільстві [1,с.7].

Складовими алгоритму формування антикризової парадигми соціальних трансформацій з «виходом» на альтернативи суспільних криз є:

- комплексне дослідження реальних ознак та факторів системної кризи в країні для реалізації нових антикризових технологій у галузі соціального та державного управління суспільними справами;

- напрацювання достатньо обґрунтованої концепції раціональної соціально-полі- тичної взаємодії між населенням, що має стати суспільством та органами публічної (державної) влади в умовах реформаційного оновлення українського суспільства;

- визначення основних підходів до з'ясування сутності і особливостей системної кризи та так званих «галузевих» кризових явищ у багатьох політично стабільних і нестабільних суспільствах, у тому числі й в Україні, саме на початку XXI століття.

На фоні наведених вкрай лапідарних констатацій уточнимо окремі визначення. Погоджуючись із таким визначенням «кризи системи державного управління» як - «знищення реальної підтримки органів державної влади чи інститутів правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісну зміну їх ролей та функцій», все ж варто додати, що така ситуація створює дестабілізуючі, деструктивні ситуації у функціонуванні кратологічного механізму держави, як політичного інституту, взагалі [2].

Безумовний науковий інтерес викликає критеріальна система, що дає змогу систематизувати і охарактеризувати конфлікти і кризи як переважно горизонтальні (в умовах відповідної соціальної стабільності в країні та всередині державного механізму) і вертикальні, що мають місце у суспільствах, де відкрито ведеться боротьба фактично за зміну політичного режиму. В Україні прояви кризових явищ пов'язані, передусім, з послабленням регулюючої функції держави на початкових етапах реформ але і самі реформи є засобом антикризового управління [2].

Потребує адаптації до зовнішніх викликів системі структура державного управління безпосередньо у кризуючому суспільстві, виділення стратегічних та тактичних складових такого управління, вибір необхідних принципів і видів управлінського виливу на соціальні інститути та на різні версти населення країни.

З огляду на загальне соціально-політичне становище та реальну практику державного управління в сучасній Україні головною, основоутворюючою його ланкою є стратегія антикризового процесу. He заперечуючи об'єктивний характер криз у сучасному українському суспільстві наголосимо, що а) антикризові дії можуть бути комплексними (лікувальними); що б) антикризові дії повинні носити упереджувальний (профілактичний) характер: що, в) соціальне і державне управління в умовах кризи необхідно моделювати, використовуючи найбільш дієві комунікативні та інші антикризові технології (пропаганда здорового способу життя - мовою медицини). антикризовий державний комунікативний україна

Комунікативні антикризові технології, як інструмент досягнення стабільності в суспільстві, країні і державі мають передбачати: антикризове планування; організаційну роботу працівників служб зв'язків із громадськістю, методи виявлення джерел політичної комунікаційної конфронтації та причин виникнення нестабільності; інформаційне очікування населення регіону та країни; потребу влади у поширенні певної інформації; правила поведінки у кризових умовах. Антикризове реагування починається там і тоді, коли з'являється фактор громадської думки а події виходять у інформаційний простір, стаючи предметом суспільного обговорення. Усе, що забезпечує збереження стабільності, усуває конфронтацію, напруженість у суспільстві та державі, спрямовується проти конфліктів і криз.

Антикризове (державне) управління є процесом, послідовністю науково обгрунтованих та виважених дій, прийомів, методів формування та здійснення виливу на керований об'єкт. Такий процес має природний закономірний зміст, який визначається управлінською сутністю, цілепокладанням, оцінкою ситуації, виявленням головної проблеми, прийняттям та реалізацією управлінських рішень.

Присутність умов зростання ризиків і виникнення кризових ситуацій в Україні передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління. На практиці це означає, що держава має прагнути не лише адекватно відреагувати на кризу, а й здійснювати постійну підготовку до таких дій. Для цього доцільним є створення резервної системи державного управління, яка включає: формування кадрових, суспільно-політичних, соціально-економічних, технічних, технологічних, військових, правоохоронних структур, що дають змогу повністю продублювати процес прийняття та виконання рішень у випадку кризи основних центрів управління та влади. Це означає послідовне здійснення превентивних заходів у різних сферах життєдіяльності людини.

Окремого підходу потребує проблема менеджментського супроводу стадійності протікання кризи як суто соціально-політичного явища, визначення позиції щодо кореляції дій держави - як ядра політичної системи - на її контрагентів зі складу соціальної системи, - на політичні партії, рухи і громадські організації, дії яких можуть безпосередньо обмежити засоби і методи державного регулювання криз. Зазначимо, що на сумному фоні «визначального одержавлення» в країні всього і все, політичні партії є соціальними інститутами, а не «призначеними зверху» блукаючими «групами тиску» на суспільство. Однак наголосимо, що концепція політичної держави визначає її як системоутворюючу структуру, що виростає із суспільства, а не нав'язується йому «звідкись».

На завершення закцентуємося на тому, що кризи не виникають у природі - вони продукт усвідомленої діяльності людини. Глобальні кризові явища - продукт зомбова- ної діяльності глобалізованої людини. Антикризова діяльність - результат діяльності висококультурної спільності людей у XXI CT..

Список використанних джерел

1. Варзар І.М. Політична етнологія: пропедевтичний курс: авт.підруч / І.МВарзар. - K.: ДП «Вид. дім «Персонал». 2011. - 354 с.

2. Головатий М.Ф. Українська криза: політико-психологічний вимір / М.Ф.Головатий // Матеріали доповідей учасників VII Міжнародної науково-практичної конференції (14 травня 2009р.) / Ред..кол.: О.П.Самойленко та ін. - Луцьк: Вид. «Волинська обласна друкарня», 2009.-256 с.

3. Донцов Д. Дух Росії / ДДонцов; пер. з нім. Вишенського В., Зимомрі І.-К.: Українська видавнича спілка ім.Ю.Липи, 2011. - 135 с.

4. Ленин В.И. Полное собрание починений / В.И.Ленин. - Т.38. - С.112.

2003. Лук'яненко Л. Національна ідея і національна воля / Левко Лук'яненко. - K.: МАУП, 2003- 296 с.

5. Рассел Б. Власть. Новый социальный аналіз / Бертран Рассел; пер.с англ.. - К., 1996.

6. Сурмин Ю.П. Социология управления / Ю.П.Сурмин. И.П.Бидзюра. - К.:МАУП. 2012. -728с.

Размещено на Allbest.ru