Безпековий вимір європейського геополітичного регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безпековий вимір європейського геополітичного регіону

Вонсович О.С.

Тематика безпекового виміру європейського геополітичного регіону представлена автором в розрізі нормативно-правових документів європейських структур безпеки та Росії, а також публікаціями вітчизняних та зарубіжних авторів.

Основними документами європейських безпекових структур, в яких визначені основоположні принципи, режими, зони відповідальності, географічні та інституцій - ні межі, є наступні: Consolidated texts of the EU Treaties as amended by the Treaty of Lisbon [8], Organization for Secmty and Cooperation in Europe, Conference on Security and Cooperation in Europe (CSCE): FinalAct of Helsinki, I August 1975. Docmnent on confidence-building measures and certain aspects of security and disarmament [4], Strategic Concept For the Defence and Security of The Members of the North Atlantic Treaty Organisation [15], The Eastern EU Neighbourhood -AnArea of Competing Policies: Shared Neighbourhood between The EU and Russia. Briefing Paper [10].

Основним документом, в якому передбачено припинення Росією дії Договору про звичайні збройні сили в Європі - є Указ «О приостановлении Российской Федерацией действия Договора об обычных вооруженных силах в Европе и связанных с ним международных договоров» от 13 июля 2007 г. N 872 [3].

Безпекові аспекти діяльності європейських структур розкриті в роботах таких вітчизняних авторів, як Заворітня Г.П. []13;14], Снігир О.В. [11], Римаренко Ю.І. [7].

Серед російських авторів, які досліджували роль Росії в європейському геополітичному регіоні, а також вплив євразійського чинника на безпекову політику, визначено наступних: БарановськийВ.Г. [16], Романов E. [17].

Метою даної статті - є дослідження процесів в рамках основних просторів безпекового виміру європейського геополітичного регіону.

Європейський геополітичний регіон є стратегічно важливим, адже в ньому пересікаються інтереси не тільки європейські, але й міжнародні. Даний регіон можна назвати транзитним, адже через нього проходять важливі транспортні та торгівельні шляхи, які сполучають Європу з іншими регіонами світу. Виходячи з цього питанню безпеки з боку як європейських, так і міжнародних інституцій приділяється значна увага.

Європейський безпековий простір, з точки зору географічного підходу, було визначено в Договорі про звичайні збройні сили в Європі (ДЗСЄ) від 19 листопада 1990 p., в якому встановлювались безпекові межі на сухопутних територіях держав-учасниць від Атлантичного океану до Уральських гір. З геополітичної точки зору даний простір мав стати центром розвитку безпекових процесів із подальшим їх поширенням на всю територію Європи. В рамках даного документу в просторовому відношенні запроваджувався режим безпеки, який передбачав розвинути та затвердити новий характер відносин безпеки між усіма державами-учасницями Договору на основі мирного співробітництва і тим самим зробити внесок у створення в Європі загального та неподільного простору безпеки [1]. Суперечливою була позиція Росії в рамках ДЗСЄ, яка, ставши правонаступницею Радянського Союзу, наполягала на тому, що зобов'язання стосовно виведення своїх військ з території Грузії і Молдови, не пов'язані з Договором і супутніми документами, і вимагала від країн НАТО ратифікувати Угоду з адаптації

Договору про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1999 р. [2]. На початку XXI ст. вона заявила про те, що зміст положень ДЗСЄ не відповідає її національним інтересам та є таким, який загрожує її безпеці. Виходячи з цього Росія намагалась переукласти частину положень Договору та його супутніх документів на вигідних для себе умовах, тим самим порушуючи безпековий та геополітичний баланс на європейському просторі. Але після невдалих спроб закріпити за Росією провідну роль в питаннях безпеки в Європі за рахунок ефективної протидії з боку НАТО, 14 липня 2007 р. президент

В. Путін підписав указ «Про призупинення Російською Федерацією чинності Договору про звичайні збройні сили в Європі і пов'язаних із ним міжнародних договорів» [3]. Вийшовши з ДЗСЄ, Російська Федерація почала активно обстоювати ідею політичного та безпекового впливу на відповідні процеси в європейському геополітичному регіоні. Це зумовило посилення геополітичної боротьби між Росією та Європою за відповідальність в рамках розбудови системи європейської безпеки.

Паралельно із просторовим режимом безпеки встановлювався режим воєнної довіри в рамках Гельсінського заключного акту 1975 p., в якому на засадах стратегічного співробітництва, передбачалось запровадження відповідних мір, які мали бути спрямовані на укріплення довіри між країнами-учасницями Акіу і тим самим сприяли б зміцненню стабільності та безпеки в Європі [4]. Основними принципами, на підставі яких мала здійснюватись політика відповідальності за стан безпеки в рамках європейського безпекового простору в контексті режиму воєнної довіри, були: взаємодоповнюючий характер політичних і військових аспектів безпеки; взаємне співвідношення між безпекою кожної держави-учасниці та безпекою в Європі в цілому і співвідношення, яке, у більш широкому контексті глобальної безпеки, існує між безпекою в Європі та безпекою в районі Середземного моря; повага до інтересів безпеки всіх держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі, які властиві їх суверенній рівності [5]. З точки зору геополітики, режим воєнної довіри включає в себе, в просторовому відношенні, всеохоплюючі загальноєвропейські підходи щодо становлення та розвитку спільного клімату безпеки на теренах європейського регіону, в рамках якого, на засадах спільного демократичного режиму, передбачено запровадження спільних комплексних дій для протидії сучасним викликам та загрозам європейській безпеці.

В географічному відношенні важливим є аналіз безпекової політики Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ) - регіонального угруповання 18 країн Центральної та Східної Європи, діяльність якого має на меті налагодження багатостороннього співробітництва в політичній, соціально-економічній, науковій і культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні [6]. Основними напрямками співробітництва в сфері безпеки визначені наступні: боротьба з транснаціональною злочинністю, міжнародним тероризмом, нелегальною міграцією та ряд інших. В геополітичному відношенні діяльність ЦЄІ спрямована на ліквідацію розподільчих ліній в регіоні Центральної та Східної Європи, які утворились внаслідок розширення Європейського Союзу, тим самим прагнучи зменшити негативний вплив в контексті формату відносин «ЄС - сусіди ЄС» [7,с.374-375]. Ця діяльність сприяє стабілізації внутрішньої ситуації в регіоні, а також допомагає за рахунок комплексного підходу запроваджувати в практичній площині ініціативи стосовно політики в сфері безпеки в регіональному вимірі. В рамках європейського безпекового простору, Центральноєвропейська ініціатива є важливим складовим просторовим елементом, який на регіональному рівні забезпечує ефективну діяльність безпекових процесів, а також сприяє розвиткові спільного демократичного режиму.

Підсумовуючи ідентифікацію європейського безпекового простору з точки зору географічного підходу, потрібно сказати про те, що основними просторовими елементами є: Договір про звичайні збройні сили в Європі, в якому визначені просторові межі вищезгаданого простору, а також запроваджено просторовий режим безпеки; Гельсінський заключний акт, яким передбачено режим воєнної довіри, основною метою якого є зміцнення стабільності та безпеки в Європі; безпекові елементи Центральноєвропейської ініціативи, які виступають в ролі системоутворюючих складових європейського простору безпеки. Геополітична важливість географічного підходу обумовлена просторовим визначенням зони відповідальності за процеси в сфері безпеки в Європі.

В контексті інстнтуційного підходу основною інституцією безпекового виміру європейського геополітичного регіону є - Європейський Союз, в якому на сьогоднішній день триває процес формування європейського ядра безпеки на основі сукупних національних потенціалів країн-членів та зовнішньої технічної та фінансової підтримки з боку НАТО. Зоною відповідальності в інституційному відношенні є забезпечення та гарантування «м'якої безпеки» та своєчасне реагування на «м'які загрози» безпеці. He менш важливими зобов'язаннями стають наступні: здійснювати Спільну зовнішню політику і політику в сфері безпеки і оборони Європейського Союзу шляхом внесення пропозицій і фактичної реалізації вже досягнутих домовленостей та міжнародних зобов'язань на внутрідержавному рівні; створювати простір свободи, безпеки і правосуддя; розвивати безпекову, а також оборонну політику в цілях забезпечення захисту цінностей Союзу та сприяти їх реалізації у відносинах з іншими країнами. Важливим аспектом інституційної взаємодії - є принцип колективної оборони, який в ст. 42 Лісабонського договору 2007 р. визначає політику ЄС в сфері безпеки такою, що повинна носити спільний характер для всіх країн-членів в контексті запровадження спільної оборонної політики з боку НАТО, яка повинна корелюватись зі спільною політикою в сфері безпеки та оборони ЄС на засадах конструктивного співробітництва [8,с.28].

Основними практичними механізмами здійснення політики в сфері безпеки в рамках ЄС - є Спільна європейська політика в сфері безпеки та оборони (СЄПБО), Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ) і Європейська безпекова та оборонна політика (ЄБОП). На перший погляд вони є майже ідентичними, але за своїм змістом мають суттєві відмінні риси.

Запровадження в рамках ЄС Спільної європейської політики в сфері безпеки та оборони розпочалось з розширення політико-правового механізму забезпечення європейської безпеки - Спільної зовнішньої та безпекової політики - через впровадження доповнюючої ініціативи - Спільної європейської політики в сфері безпеки та оборони (Common European Security and Defence Policy (ESDP). Дана ініціатива була ухвалена на саміті ЄС в Кельні 1999 року, під час якого було заявлено, що ЄС повинен мати спроможність діяти самостійно, ґрунтовану на відповідній військовій могутності, системі ухвали рішень та політичній рішучості реагувати на міжнародні кризи [9,с.7].

В період 2011 - 2013 pp. передбачено розширення участі ЄС у закордонних операціях (місіях) і покращення співробітництва з ООН, НАТО та Африканським Союзом в сфері попередження і розв'язання конфліктів [9]. Цивільно-військове співробітництво залишатиметься основою розвитку європейських безпекових процесів. Передбачено розробку нових ініціатив у рамках актуалізації концепції СЄПБО та пошук компромісів серед країн-членів та інституціями ЄС у зазначеній сфері.

З геополітичної точки зору СЄПБО визначається як суто європейський механізм розбудови вищезгаданого виміру європейського геополітичного регіону, який розповсюджується на всі країни, що входять до складу ЄС, а також передбачає конструктивне співробітництво з іншими європейськими країнами, що не є членами Євросоюзу. Це дає можливість поширювати даний механізм на весь геополітичний простір Європи, тим самим дозволяючи в рівній мірі створювати власний осередок безпеки. Даний процес дозволяє в загальному відношенні ідентифікувати Європу в якості одного з основних центрів глобальної системи безпеки. Прагнення ЄС є довгостроковим завданням (у рамках зміцнення оборонної промисловості, розвитку технологій, а головне, політичних можливостей для інтенсифікації розвитку СЄПБО). Така політика Євросоюзу заохочується з боку США та НАТО, відповідає їхнім інтересам і є складовою нинішнього трансатлантичного діалогу.

Геополітична важливість участі України в СЄПБО проявляється в зміцненні національної безпеки в контексті національного та європейського вимірів. В національному відношенні це сприятиме стабілізації ситуації стосовно прикордонних питань на українсько-молдовському кордоні (Україна отримує допомогу від ЄС у рамках Місії Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні (EUBAM)), реформуванню військово-промислового сектору (технічне переоснащення Збройних Сил України за європейськими та міжнародними стандартами, перепідготовка особового складу, адаптація та вдосконалення нормативно-правової бази та ін.), практичній участі українських військовослужбовців в спільних навчаннях та миротворчих операціях, і, найголовніше, - збільшення зовнішніх надходжень до державного бюджету на військові та безпекові потреби. В європейському вимірі, СЄПБО надає Україні додаткову можливість використати партнерські відносини з НАТО для побудови нової системи європейської безпеки, а відтак - додаткові гарантії безпеки з боку Північноатлантичного альянсу.

Наступним механізмом, в якому визначено загальні риси спільної оборонної політики, яка має призвести до створення спільної оборонної структури, - є Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП) (Common foreign and security policy (CFSP). Ha рівні ЄС та євроатлантичної спільноти у 2007 р. була вироблена згода щодо заходів, які необхідно вжити для того, щоб надати розвитку подій в Чорноморському регіоні позитивної динаміки [10]: досягти домовленості про виведення російських миротворчих контингентів з конфліктних зон та заміна їх на багатонаціональні миротворчі сили; виробити спільну політику щодо Росії, оскільки відсутність консенсусу та двосторонні домовленості окремих держав ЄС вже становлять небезпеку для Євросоюзу в цілому; активізувати політику ЄС у сфері розв'язання «заморожених» конфліктів, як на політичному, так і на практичному рівнях (участь у спеціальних місіях, таких як моніторинг кордону та миротворчі операції); виробити якісно нову політику ЄС щодо східних сусідів, яка передбачала б не лише вертикальний (ЄС - держава-парт- нер), а й горизонтальний рівень співробітництва (між державами-учасниками ЄПС); досягти більшого взаєморозуміння та взаємодоповнюваності зусиль ЄС та США у Чорноморському регіоні. Передбачається, що платформою для кооперації двох світових акторів має бути співпраця в рамках НАТО [11].

Виходячи з цього, Чорноморський геополітичний регіон розглядається в рамках СЗБП, як такий, що містить в собі елементи напруженості та конфліктогенності. Основним гравцем виступає Росія, яка займає стратегічно важливе положення та намагається нав'язати своє бачення відносно Спільної зовнішньої та безпекової політики, тим самим порушуючи геополітичну рівновагу в даному регіоні та в Європі зокрема.

Участь України в СЗБП не є безпідставною. Мотивація щодо покращення стану національної безпеки, стабілізація внутрішньої та зовнішньої ситуації, зменшення залежності та подальший вихід з-під впливу Росії і ряд інших причин змушують нашу державу більш активно діяти в рамках зовнішньої та безпекової політики. Загальний процес інтеграції до ЄС передбачає здійснення відповідних процесів по всіх напрямках та сферах, включаючи безпекову, тому подальша участь в СЗБП має в позитивному відношенні позначитись на позиціюванні України в безпековому вимірі геополітичного простору Європи. Досягнення даної мети можливе лише при умові спільної зацікавленості всіх політичних сил, уряду та президента задля покращення геополітичного становища нашої держави як в Європі так і на міжнародній арені.

Підсумовуючи потрібно зазначити, що виступаючи в якості одного з механізмів здійснення політики в сфері безпеки в рамках ЄС, Спільна зовнішня та безпекова політика відіграє важливу роль в процесі консолідації зусиль у протистоянні сучасним викликам та загрозам європейській безпеці. Використовуючи свої функціональні можливості, СЗБП сприяє стабілізації та врегулюванню, також, і внутрішніх проблемних питань, насамперед таких як економічна криза, політичні розбіжності між країнами, порушення норм демократичного розвитку та ін., які можуть перерости в реальні загрози. Подальша актуалізація Спільної зовнішньої та безпекової політики сприятиме покращенню ситуації на європейському просторі та визначатиме розвиток системи європейської безпеки.

Зовнішньополітична діяльність ЄС, яка спрямована на реалізацію спільних стратегічних цілей держав-членів у сфері коопераційної безпеки, що може бути трансформована в систему колективної безпеки, здійснюється в рамках Європейської безпекової та оборонної політики (ЄБОП) (European Security and Defence Policy (ESDP)

В основу ЄБОП покладено принципи цілісності та кооперації, на підставі яких запроваджується широкий спектр інструментів як зовнішньополітичного так і внутрішньополітичного характеру, а також заходи превентивної дипломатії для попередження та врегулювання конфліктів.

На сьогоднішній день завдання ЄБОП чітко не прописані в установчих документах Європейського Союзу. Правовою базою є взаємне ухвалення спільної дії державами- членами для захисту держави, по відношенню до якої було здійснено напад. Спільна дія, як правовий акт ЄС, може слугувати правовою підставою для застосування державами-членами положення про колективну самооборону, закріплених ст. 51 Статуту OOH та ст. 5 Північноатлантичного договору [13].

З огляду на деструктивний характер процесів, що відбуваються сьогодні в Україні, та низький рівень захищеності національних інтересів та цінностей, воєнно-політичне співробітництво в рамках Європейської безпекової та оборонної політики має визначатись, як стратегічно важливе для спільної розробки необхідних підходів та інструментів реагування на сучасні виклики та загрози. З точки зору зовнішньополітичного виміру воно виступає в якості однієї з передумов участі нашої держави в розбудові нової архітектури безпеки на європейському просторі. Це також сприяє формуванню позитивного геополітичного іміджу України, як одного з контрибуторів безпеки як на європейському просторі, так і на міжнародній арені.

Підсумовуючи основні засади діяльності Європейської безпекової та оборонної політики, автор акцентує увагу на тому, що вона є основним інструментом запобігання регіональним та міжнародним конфліктам, а також сприяє розвитку кризового врегулювання. Вдосконалюючи цивільні можливості та несилове вирішення конфліктних ситуацій, ЄБОП можна визначити в якості гуманітарного елементу загальної системи європейської безпеки. Практична реалізація функцій та завдань ЄБОП визначають її в якості одного з основних механізмів здійснення політики в сфері безпеки в рамках ЄС.

Євроатлантичний простір в географічному відношенні базується на територіальному принципі, який був покладений в основу Організації з безпеки та співробітництва в Європі, - від Ванкувера до Владивостока, - до якого входять 56 країн з Європи, Центральної Азії та Північної Америки. В підтвердження цьому, став виступ відомого американського політолога 3. Бжезинського в рамках світового політичного форуму в м. Ярославль (Росія) 8 вересня 2011 p., під час якого він висунув ідею про створення нової співдружності держав від Ванкувера до Владивостока, яка має базуватись на об'єднанні політичних еліт Заходу, СПІА та Європейського Союзу. Відносно позиції Росії, він зазначив, що політика Заходу, яка спрямована на наближення України до найтісніших зв'язків з Європейським Союзом, є важливою основою для стимулювання Росії до більш близького союзу та залученню в це нове об'єднання [15]. У такий спосіб він ще раз підтвердив важливу роль України у світовій геополітиці: тільки разом з нею Росія може бути імперією, тому Заходу дуже важливо остаточно відділити Україну від Росії. Стосовно майбутньої ролі Росії в «новому атлантичному об'єднанні», 3. Бжезинський зазначив, що ціною існування Росії в новому світі буде остаточна відмова від самостійної геополітичної ролі, амбіцій і своєї програми, яка формувала російську державність і російський народ протягом всієї історії [14].

На сьогоднішній день, стратегічно важливою зоною відповідальності в рамках НАТО виступає європейський геополітичний регіон, в якому триває процес інститу- ційного формування безпекових структур в рамках розбудови системи європейської безпеки. He менш важливими зонами відповідальності є наступні регіони: Західні Балкани, Південний Кавказ, Чорноморський регіон, пострадянський простір, Близький Схід та Арктика. Основні принципи відносно географічної зони відповідальності в рамках євроатлантичного простору були визначені в Новій стратегічній концепції НАТО, яку було прийнято 20 листопада 2010 p. В ній було зазначено, гцо безпека членів НАТО по обидва боки Атлантики є неподільною, її захист буде здійснюватись на основі солідарності, загальних цілей і справедливого розподілу витрат [15]. Основною геополітичного метою - є цілісна та вільна Європа, що розділяє спільні цінності. Двері до членства в НАТО залишаються відкритими для всіх європейських демократій, які розділяють цінності Альянсу та які бажають і можуть взяти на себе відповідальність і зобов 'язання членства, і чий вступ може сприяти загальній безпеці та стабільності [15].

Однією з основних геополітичних проблем для євроатлантичного простору - є намагання з боку Росії посилити євразійський вплив в даному просторі. Це можна розцінювати, як намагання розширити євразійський простір, тим самим посилюючи практичну участь в безпекових процесах, що відбуваються в євроатлантичному просторі. Намагання змінити розстановку геополітичних сил в європейському геополітичному регіоні за рахунок зміни зон відповідальності може в майбутньому призвести до виникнення деструктивних процесів та подальшого ускладнення безпекової ситуації в європейському просторі. Виходячи з цього, НАТО та ОБСЄ потрібно активізувати зусилля для спільної протидії амбіційним планам Росії стосовно входження системи європейської безпеки в євразійський простір, тим самим зберегти геополітичний баланс сил та інтересів.

В інституційному плані основними двома структурами євроатлантичного простору, які несуть відповідальність за політику в сфері безпеки в Європі - є НАТО та ОБСЄ. В геополітичному відношенні для країн європейського простору специфіка ставлення до євроатлантичної безпеки обумовлено декількома обставинами:

відчуття геополітичної близькості Росії та залежність від неї по енергетичній сировині створюють суперечливу політичну ситуацію, діапазон якої визначається від лінії на стримування просування вглиб Європи до прагнення активізувати стратегію конструктивного співробітництва;

на теренах європейського простору відсутній консолідований суб'єкт зовнішньої політики та політики безпеки. Розвиток Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Європейської політики в сфері безпеки та оборони у рамках ЄС характеризується значним просуванням у цьому напрямку. Але навіть цей прогрес, так само як очікувані інновації від Лісабонського договору, не вирішують розбіжності з багатьох аспектів проблематики забезпечення безпеки. При цьому виникають «лінії розколу» Європи: вони можуть проходити всередині групи найбільш розвинутих європейських держав, розділяти «старих» і «нових» членів ЄС і НАТО, виникати через неоднаковий склад цих двох організацій, а найчастіше - через індивідуальні просторові інтереси;

елемент невизначеності пов'язаний з інституціональним дисбалансом на європейському континенті. Тут виникають дві загальні проблеми з не дуже ясними перспективами: межі розширення ЄС і НАТО; можливість самовираження країн, що не входять до цих організацій;

наявність принаймні двох конфліктогенних зон - на Балканах і на Кавказі - є дестабілізуючим чинником. З цієї причини Європа стала свого роду полігоном, де випробовувалися миротворчі підходи та інструменти НАТО та ЄС, маючи при цьому різні геополітичні наслідки [16,с.15-16].

Ці обставини зумовлюють активізацію зусиль з боку НАТО в європейському напрямку для зміцнення загальноєвропейського клімату безпеки, а також закріплення за собою статусу основного геополітичного та практичного контрибутора безпеки в рамках європейського геополітичного регіону, основним завданням для якого є недопущення євразійського впливу на європейські безпекові процеси.

Головною проблемою в інституційному вимірі залишається позиція Росії стосовно євроатлантичного простору безпеки. Під час свого виступу на 48-й Мюнхенській конференції з безпеки 4 лютого 2012 р. міністр закордонних справ Росії С. Лавров заявив, що порушення блоком НАТО міжнародного права загрожує світовому порядку і є загрозою для Росії [17].

Один з головних акцентів міністр зробив на завданнях створення в Євроатлантиці простору рівної та неподільної безпеки. Основним документом, який буде визначати діяльність та співробітництво в даному просторі має стати Договір про європейську безпеку. С. Лавров відзначив, що у перспективі можна було б вести справу стосовно формування загального великого простору безпеки, що полягає із з'єднаних в «кільце» регіональних сегментів, учасники яких були б пов'язані комплексом юридичних і політичних зобов 'язань [17]. Одним з таких сегментів стала б зона Договору про європейську безпеку (держави-учасники ОБСЄ), всередині якої було б доцільно встановити політичну взаємодію між НАТО та ОДКБ. Намагання вписати ОДКБ до євроатлантичного простору є спробою в інституціональному вимірі поєднати євроатлантичний та євразійський для створення єдиного загальноєвропейського безпекового простору, в якому провідна роль має належати Росії. Ця ситуація призводить до виникнення значних суперечностей у відносинах НАТО - Росія, а відтак - до дестабілізації ситуації в євроатлантичному просторі.

Важливим стримуючим фактором з боку НАТО є проведення стратегічно виваженої політики стосовно розміщення Росією систем ПРО в Європі. На сьогоднішній день формат відносин в рамках цієї політики визначено в якості консультацій. На саміті в Лісабоні в 2010 р. було досягнуто домовленості відносно співробітництва в рамках проекту ЄвроПРО, але через відмову СПІА надати гарантії стосовно того, що дана система не буде направлена проти російських сил стримування, переговорний процес був переведений у формат консультацій, який не передбачає конкретних практичних дій. Ці обставини перетворюють не тільки євроатлантичний, але й європейський простір на центр зіткнення геополітичних інтересів, в якому в майбутньому може проявитись тенденція до появи суттєвих розбіжностей у поглядах європейських країн стосовно спільної системи європейської безпеки. Виходячи з цієї ситуації, Організація Північноатлантичного договору повинна вживати заходів щодо політики стримування просування безпекових планів Росії на євроатлантичний та європейський простори. Основою цього повинно стати співробітництво, яке не передбачає конкретних практичних дій, тобто рівень консультацій, переговорів, зустрічей та ін. НАТО повинно довести, що сьогодні її європейська зона відповідальності базується на європейських та євроатлантичних цінностях, які не передбачають євразійської присутності, а відтак безпекові процеси та політика в європейському геополітичному регіоні, повинні здійснюватись у відповідності до європейських цінностей, інтересів та традицій.

Аналізуючи сучасний стан відносин України з НАТО, автор акцентує увагу на конструктивному партнерстві, яке, на відміну від процесу інтеграції, не передбачає членства, а відтак позбавляє можливості отримати необхідні гарантії в сфері безпеки. Це в негативному відношенні позначається і на загальному геополітичному положенні України, яка, прагнучи ідентифікувати себе в якості одного з основних акторів в сфері безпеки на європейському просторі, не може повноцінно здійснювати дану політику, виходячи з цілого ряду внутрішніх проблем, і, що найголовніше, - маючи офіційно закріплений позаблоковий статус. Відносно позаблокового статусу, то потрібно сказати що він не тільки не зміцнив національну безпеку України; не покращив геополітичний імідж країни; не посилив вплив нашої держави на покращення безпекового клімату в Європі; не інтенсифікував розвиток співробітництва з Європейським Союзом і СПІА, а і в негативному відношенні позначився на процесі інтеграції до НАТО. Даний статус був актуальним за часів блокового, геополітичного та ідеологічного протистояння в XX ст.

Сьогодні, коли глобальні світові процеси мають вискоий рівень динамічності, залишатись поза їх межами означає позбавляти себе надійних гарантій захисту національних інтересів та цінностей. Для України сьогодні позаблоковість не є прийнятним варіантом, оскільки це посилює геополітичний вплив Росії та наближує країну до євразійського геополітичного простору. He маючи стратегічно необхідних безпекових гарантій з боку НАТО, Україна ризикує в кінцевому рахунку стати сировинним придатком Росії та однією з основних зон впливу. Це надасть можливість останній ефективно поширювати свої інтереси на європейський та євроатлантичний простір, що, в свою чергу, може призвести до дестабілізації загальної безпекової ситуації. Тому, виходячи з цього, Україна має в короткостроковій перспективі переглянути політику стосовно позаблокового статусу, і повернутися до повноцінного, стратегічно важливого процесу інтеграції до НАТО. Це не тільки сприятиме покращенню стану національної безпеки, але і виведе нашу державу з фарватеру російської політики. За рахунок відновлення процесу інтеграції до НАТО Україна зможе посилити свої позиції в сфері безпеки в європейському та євроатлантичному просторі і стати одним з провідних європейських геополітичних гравців в Європі та світі.

На сьогоднішній день, ОБСЄ за рахунок великої кількості учасників, принципу прийняття рішень на основі консенсусу, який здійснюється на основі трьох «вимірів» (воєнно-політичний; економічний та екологічний; людський), має цілий ряд переваг у порівнянні з іншими європейськими структурами. Це може посприяти розширенню участі ОБСЄ в області вирішення « заморожених» конфліктів, удосконаленню існуючих і підготовці нових домовленостей в сфері обмеження та скорочення озброєнь. Але існує загроза того, що в майбутньому роль НАТО і ЄС посилиться на європейському просторі, за рахунок чого всі функції ОБСЄ можуть бути зведені до третього «виміру», що може стати причиною наростання напруженості у відносинах Росії із Заходом. Це негативним образом може вплинути на ситуацію в сфері безпеки в Європі, а також на зниження геополітичної ролі на міжнародній арені. У першу чергу це стосується «заморожених» конфліктів (між Молдовою і Придністров'ям, Грузією і Абхазією, Південною Осетією і Грузією, Вірменією і Азербайджаном). У більшості з них Росія займає стратегічно важливу позицію, що може стати однією з основних причин порушення балансу безпеки в Європі і призвести, у підсумку, до зіткнення інтересів Росії та західних структур.

Виходячи із цього, ОБСЄ повинна закріпити за собою центральну роль, в якості організації, яка повинна сприяти об'єднанню європейського простору на основі принципів і норм безпеки і забезпечувати рівноправне представництво всіх європейських, євроатлантичних та євразійських держав під час обговорення найважливіших загроз і викликів. В XXI ст. ОБСЄ має активно протидіяти старим та новим загрозам безпеці і залишатись з'єднуючим безпековим «мостом» між Заходом і Сходом, використовуючи при цьому всі свої інструменти та механізми. Це головне призначення повинно частіше втілюватись на практичному рівні для того, щоб не допустити геополітичного розколу Європи та поширення євразійського впливу. Основним принципом діяльності Організації повинен залишатися принцип поширення безпеки «від Ванкуверу до Владивостоку», який, на сьогоднішній день, ідентифікує ОБСЄ не тільки в якості європейського інституту безпеки, одного з інституціональних елементів євроатлантичного простору, але і як один зі структурних елементів глобальної системи безпеки.

Геополітична важливість участі України в ОБСЄ обумовлена її прагненням відігравати одну з провідних ролей в рамках європейського безпекового регіону, а також повноправною участю в процесах, що відбуваються на теренах геополітичного простору Європи. Виступаючи в ролі одного з ключових контрибуторів безпеки в Європі, наша держава і надалі планує розвивати стратегічне співробітництво з ОБСЄ. Готуючись до головування в Організації в 2013 році, Україна повинна зайняти збалансовану позицію стосовно найбільш актуальних питань, а також використати наявний досвід та потенціал для зміцнення ефективності ОБСЄ в інтересах всіх її учасників. Особливу увагу Україна має приділити обстоюванню позиції відносно посилення ролі Організації з безпеки та співробітництва в Європі в питаннях врегулювання конфліктів. Враховуючи ці аспекти, ОБСЄ має стати для України структурою, яка в геополітичному відношенні посилить позиції в Європі, а також надасть можливість підвищити рівень захищеності національних інтересів та цінностей.

Підсумовуючи основні засади безпекового виміру європейського геополітичного регіону, автор акцентує увагу на тому, що даний вимір досліджено в контексті просторового підходу. Основними двома просторами виступають європейський та євроатлантичний. Кожен з них має свої зони відповідальності, які визначено в географічних та інституційних межах.

В географічному відношенні європейський простір визначено від Атлантичного океану до Уральських гір згідно Договору про звичайні збройні сили в Європі, в якому, в свою чергу, запроваджено просторовий режим безпеки. Визначено, що в рамках Гельсінського заключного акту було встановлено режим воєнної довіри, який передбачав запровадження відповідних мір, які мали бути спрямовані на укріплення довіри між країнами-учасницями Акту і тим самим сприяли б зміцненню стабільності та безпеки в Європі. В рамках діяльності Центральноєвропейської ініціативи визначені безпекові елементи. В геополітичному відношенні діяльність ЦЄІ спрямована на ліквідацію розподільчих ліній в регіоні Центральної та Східної Європи, які утворились внаслідок розширення Європейського Союзу, а це допомагає запроваджувати в практичній площині ініціативи стосовно політики в сфері безпеки в регіональному вимірі.

З'ясовано, що євроатлантичний простір, з точки зору географічного підходу, базується на територіальному принципі, який був покладений в основу Організації з безпеки та співробітництва в Європі, - від Ванкувера до Владивостока. Доведено, що стратегічно важливою зоною відповідальності в рамках НАТО виступає європейський геополітичний регіон, в якому триває процес інституційного формування безпекових структур в рамках розбудови системи європейської безпеки. Визначено, що гострою геополітичного проблемою для євроатлантичного простору - є намагання з боку Росії посилити євразійський вплив в даному просторі. Даний вплив може в майбутньому призвести до виникнення деструктивних процесів та подальшого ускладнення безпекової ситуації в європейському просторі. Важливим стримуючим фактором з боку EATO є проведення стратегічно виваженої політики стосовно зменшення геополітичного впливу євразійського чинника в Європі.

Безпековий вимір європейського геополітичного регіону - це вимір, в жому відбуваються процеси становлення та розвитку системи загальноєвропейської безпеки в рамках інституцій, які представляють європейський та євроатлантичний простори. В залежності від зон відповідальності, в рамках кожного з них, країни-учасниці здійснюють діяльність, яка спрямована на створення спільного єдиного європейського простору безпеки.

Роль та місце України в безпековому вимірі європейського геополітичного регіону обумовлені співробітництвом з його структурами в рамках відповідних просторів. З'ясовано, що ефективність співробітництва залежить від підтримки даного процесу з боку Президента та Уряду, а також повноцінної участі у відповідних програмах та проектах. На сьогоднішній день, на заваді процесу ідентифікації України в якості європейської держави, стоять позаблоковий статус та зовнішньополітична і зовнішньоекономічна залежність від Росії. Ці два дестабілізуючих чинника в негативному відношенні позначаються на стані національної безпеки і ускладнюють внутрішньополітичну ситуацію. Основним виходом з цієї ситуації - є активна участь нашої держави в європейських та євроатлантичних безпекових процесах. Доведено, що участь України в безпековому вимірі європейського геополітичного регіону, сконцентрована, в основному, на таких питаннях, ж політичний діалог, зовнішня та безпекова політика, регіональне співробітництво та ряд інших.

Подальше співробітництво нашої держави, як на рівні організацій, так і на державному рівні в рамках безпекового виміру європейського геополітичного регіону, повинно здійснюватись на інтеграційній основі для повноправної участі в основних вимірах та закріплення за Україною статусу високорозвинутої європейської держави.

нормативний безпека європейський

Список використаних джерел

1. Договір про звичайні збройні сили в Європі. Ратифіковано Постановою BP N 2526-ХІІ ( 2526-12 ) від 01.07.92. Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_314.

2. Угода з адаптації Договору про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1999 р. Ратифіковано Законом України N 1974--III (1974-14) від 21.09.2000. Офіційний сайт Верховної Ради України. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://zakonl.rada.gov.ua/ laws/show/994 063.

3. Указ «О приостановлении Российской Федерацией действия Договора об обычных вооруженных силах в Европе и связанных с ним международных договоров» от 13 июля 2007 г. N 872. Официальній сайт Министерства иностранніх дел Российской Федерации. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://www.mid.ru/bdomp/ns-dvbr.nsf/6786fl6f9aalfc72 432569ea0036120e/432569d800226387c325731800324eed! OpenDocument.

4. Organization for Security and Cooperation in Europe, Conference on Security and Cooperation in Europe (CSCE): FinalAct of Helsinki, I August 1975. Documenton confidence-building measures and certain aspects of security and disarmament [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http ://www.unhcr. org/refworld/ category, LEG AL, OSCE,,, 3dde4f9b4,0.html.

5. Organization for Security and Cooperation in Europe, Conference on Security and Cooperation in Europe (CSCE): Final Act of Helsinki, I August 1975. Document on confidence-building measures and certain aspects of security and disarmament. Chapter III. General considerations. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://www.unhcr.org/refworld/category,LEG AL, OSCE,, ,3dde4f9b4,0.html.

6. Центральноєвропейська ініціатива (Довідка). Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://www.mfa.gov.ua/ ceiukraine/announce/detail/5191 .htm.

7. Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред) та ін. - K.: Довіра: Генеза, 1996. - 942 с.

8. Consolidated texts of the EU Treaties as amended by the Treaty of Lisbon. Art. 42 / Presented to Parliament by the Secretary of State for Foreign and Commonwealth Affairs, by Command of Her Majesty January 2008. - 330 p.

9. Oakes M. Common European Security and Defence Policy: AProgress Report / INTERNATIONAL AFFAIRS AND DEFENCE SECTION. HOUSE OF COMMONS LIBRARY. RESEARCH PAPER 00/84. 31 OCTOBER 2000. - 60 p.

10. The Eastern EU Neighbourhood - An Area of Competing Policies: Shared Neighbourhood between The EU and Russia. Briefing Paper// Policy Department External Policies. Directorate General External Policies of the Union. European Parliament. September 2007; European Parliament Resolution of 5 June 2008 on the situation in Georgia.

11. Снігир О. Тенденції та пріоритети розвитку безпекової та оборонної політики ЄС // Аналітичні записки щодо проблем і подій суспільного розвитку. Національний інститут стратегічних досліджень. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://old.niss.gov.ua/ Monitor/desember08/9.htm.

12. Заворітня Г.П. Міжнародно-політичні основи становлення і розвитку Спільної європейської безпекової та оборонної політики: автореф. дис... канд. політ, наук: 23.00.04 / Заворітня Галина Петрівна; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2006. - 18 с.- укр. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://www.lib.ua-ru.net/inode/17565.html.

13. Заворітня Г.П. Міжнародно-політичні основи становлення і розвитку спільної європейської безпекової та оборонної політики: дис... канд. політ, наук: 23.00.04 / Заворітня Галина Петрівна; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2006. - 222 с. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://disser.com.ua/content/336959.html.

14. «Новый мир» по Збигневу Бжезинскому: России предлагают войти в «Атлантический союз» / Информационная служба МАПО «Народная защита». 07.12.2011. [Електронний ресурс]

15. Режим доступу до документа: http://maponz.info/index.php?option=com_content&Itemid=9&id =1957&task=view.

16. Strategic Concept Forthe Defence and Security of The Members of the NorthAtlantic Treaty Organisation / Adopted by Heads of State and Government in Lisbon 20 November 2010. [Електронний ресурс] --Режим доступу до документа: http://natomission.ru/files/upload/strategic-concept-2010- eng_12at67.pdf.

17. Барановский В.Г. Евроатлантическое пространство: вызовы безопасности и возможности совместного ответа / Доклад для Комиссии Евроатлантической инициативы в области безопасности (EASI). Мюнхен, 7-8 февраля 2010 г. - М.: ИМЭМО РАН, 2010. - 41 с.

18. Романов Е. Сергей Лавров выступил с внешнеполитическими тезисами на Мюнхенской конференции по безопасности / Военное обозрение. 07.02.2012. [Електронний ресурс] -- Режим доступу до документа: http://topwar.ru/10958-sergey-lavrov-vystupil-s-vneshnepoliticheskimi- tezisami-na-myunhenskoy-konferencii-po-bezopasnosti.html.

Размещено на Allbest.ru