Боротьба з тероризмом та контрабандою наркотиків як складова колумбійсько-американських відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Боротьба з тероризмом та контрабандою наркотиків як складова колумбійсько-американських відносин

Моісеєва А.Ю.

колумбійський тероризм

Колумбія - одна з найбільш динамічних та урбанізованих країн регіону, яка на протязі довгого часу зберігає високі макроєкономічні- показники. Тим не менш, для неї характерні гострі соціальні проблеми, спостерігається високий рівень соціальної поляризації, значина частина населення живе за межею бідності.

Якщо підходити формально, то по всіх критеріях Колумбію можна віднести до списку демократичних держав, де за останні півстоліття не було державних переворотів, функціонують демократичні політичні інститути, регулярно проводяться президентські, парламентські та місцеві вибори. В 1991 році була прийнята Конституція країни, яка де-юре закріпила перехід до представницької демократії, зняла обмеження на політичну діяльність опозиційних сил, дала можливість безпосередньої участі громадян в прийнятті політичних рішень, проголосила основні права людини і свободи особистості. Ta на практиці багато конституційних принципів носять суто декларативний характер. Колумбія є однією з найбільш криміналізованих країн світу, форми політичного насильства в якій настільки сплелися, що важко визначити причини і наслідки того чи іншого явища. Джерелами насильства є як і ліворадикальні угрупування так і ультраправі воєнізовані організації, та й урядові силові структури часом перевищують свої повноваження. Найбільш згубним фактором, який впливає на державу і всі сторони суспільного життя є тероризм [1, с. 23].

Колумбийска герилья (партизанська війна) посилила свої позиції і продовжує залишатися одним з основних суб'єктів конфлікту [6, с. 54]. Це накладає відбиток на політичний режим й на психологію колумбійського суспільства вцілому.

Озброєне подавления ліворадикальних угрупувань не принесло бажаних результатів, а переговорний процес й спроби мирного врегулювання супроводжувалися як успіхами так й зривами [7, с. 50].

Активізація озброєної боротьби відбулася після Кубинської революції, коли в державі почали діяти ліворадикальні озброєні формування різної ідеологічної забарвленості: геваристська Армія національного визволення (ELN), пов'язані з прорадянською компартією Революційні озброєні сили KonyMoii (FARC). маоїстська Народна армія визволення (EPL), націоналістичний «Рух 19 квітня» (М-19), який виступав за будівництво колумбійського варіанту соціалізму, марксистсько- ленінська Революційна партія трудящих (PRT) й від ім'я індійського населення «Рух Кінтін Ламе». У другій половині 1980-х p. p.. шість військово-політичних органіизацій створили Національний координаційний комітет партизанського руху ім. С. Болівара, який не зміг вирішити покладені на нього завдання через посилення суперечок між його учасниками. В 1990-і pp. з різних причин EPL, PRT и М-19 зійшли з політичної арени, в той час як ELN і FARC до тепер залишаються важливими суб'єктами колумбійської політики.

Революційні озброєні сили Колумбії виникли в 1966 р. на базі залишків селянських партизанських і заявили про початок озброєної боротьби за захоплення політичної влади. На протязі довгого часу FARC розглядались як озброєна рука компартії, однак по багатьом питанням точки зору організації почали помітно відрізнятися. В 1985 р. FARC, Колумбійська компартія та ряд невеликих угрупувань створили Патріотичниу спілку як перший крок на шляху широкого демократичного фронту, однак через загибель цілого ряду політичних лідерів і розквіт ультраправого терору легальна діяльність FARC була припинена і організація активізувала озброєні форми боротьби [2, с. 22].

Дослідження стану і перспектив урегулювання колумбійського озброєного конфлікту є актуальним по декільком причинам.

В умовах глобалізації ситуація в Колумбії перестала бути суто внутрішньополітичною проблемою. Наявність в сучасному світі озброєнь масового знищення робить любий озброєний конфлікт небезпечним для всього світового співтовариства. Врегулювання колумбійського конфликту стало ще більш актуальним після подій 11 вересня 2001 p., коли основні ліворадикальні озброєні формування Колумбії були внесені до переліку міжнародних терористичних організацій. Вони вже з першої половини 90-их розглядались Вашингтоном як пряма загроза безпеці Сполучених Штатів Америки. В рамках вжитих заходів протидії, вперше в американській військовій історії, ціле регіональне командування BC США - Південне командування, - було практично повністю зорієнтоване на боротьбу не з озброєними силами певної держави, а з повстанською армією та організованими приступними у групуваннями. Сполучені Штати Америки й дотепер безпосередньо займаються вирішенням та моніторингом даної проблеми, що зумовлює координацію відносин із Колумбією. Такі відносини, в першу чергу, виражаються втручанням у внутрішні справи країни та у розташуванні американських військових баз. Наслідком є погіршення відносин між Латиноамериканськими країнами та Колумбією, так як активна присутність США на Півдні викликає багато запитань та протиріч [3, с. 53].

Тероризм на американському континенті розповсюджений у всіх його частинах від Північної Америки до Південної. Зоною зосередження тероризму на континенті вважається саме його Південна частина: Перу, Чилі, Аргентина відомі численними терористичними організаціями та торгівлею наркотиками. Одним з головних оплотів тероризму є Колумбія[8].

Уже в середині XX ст. Колумбія виділялась з-поміж інших країн Південної Америки. Це перша країна, яка отримала допомогу від Світового Банку, а також перша країна, яка отримала офіційну допомогу військ США для придушення повстанських військ. В 60-ті більше 15% бюджету країни витрачалося на військові цілі. Че Гевара записав в своїх «Щоденниках мотоцикліста», що ще не бачив такої країни, де демократичний режим пригнічував людину так же, як і в Колумбії. І можна зазначити, що тут мало що змінилось.

І сьогодні Колумбію роздирає громадянська війна. Трьом відсоткам населення належить більше 70% родючих земель, тоді як 57% населення володіють менше ніж 3% землі. Усього один відсоток володіє 45% багатств. У 1962 році до влади в Колумбії прийшов Гільєрмо Леон Валенсі Муньос, який започаткував проведення економічних реформ та демократизації. Економічна глобалізація та лібералізація, які супроводжують демократизацію, створили свій власний набір несподіваних проблем. Наприклад, хоча економіка й зросла через глобалізацію, ці вигоди не торкнулися більшості. Розрив між бідним та багатим населенням в більшості країн ЛА поглибився, і рівень життя найбідніших значно знизився. Більше того, глобалізація посіяла хаос в деяких традиційних галузях промисловості. He зважаючи на те, що економіка стала більш впорядкованою, все одно продовжувалось здійснення негативного впливу на більшу частину населення.

Така ситуація в країні, наркомафія, а також виробництво кокаїну і потреба в ньому в Південній Америці, створила ідеальні умови для зародження невдоволених. Так, селянська біднота, яка нараховує більше 10000 чоловік, спираючись на громадське населення, створили у 1966 році FARC - революційні озброєні сили Колумбії. Щодо проголошених цілей, так це, на рівні утопії, - про вигнання американців з Колумбії та здійснення комуністичної революції.

Лідером сили був молодий колумбієць Мануель Маруланда Велес на прізвисько «Тірофіхо» (Влучний Постріл). Проте, його було вбито навесні 2008 року. Його замінив Альфонсо Кано, якого було вбито у листопаді 2011 року. Наступником був Тімолеон Хіменес (Родріго Ландона) на прізвисько «Тимошенко», він навчався в СІЛА та СРСР, за нього СІЛА назначили винагороду в 5 млн дол.

Частина Колумбії знаходиться повністю під контролем цієї терористичної організації, які вважають себе повстанцями або партизанами, хоча СПІА у 2002 році прирівняли FARC до Аль Каїди. Тепер Колумбія являє собою приклад, коли терористичні організації створюють державу в державі. Такі випадки відомі і на Близькому Сході (ФАТХ). Вважається, що FARC присутній в кожному муніципалітеті, їх ряди, разом із Армією національного визволення, нараховують 20 тисяч бійців, що приблизно відповідає чисельності професійного контингенту колумбійської армії. Цікаво, що у FARC близько 45 відсотків складають жінки.

Повстанці контролюють близько третини території країни, в основному сільські райони. Більше 50% кокаїну, який потрапляє на міжнародний ринок, та більше 60% на ринках США, потрапляє за допомогою FARC. Прибутки повстанців досягають 600 мільйонів доларів в рік, що ставить їх в ряд з крупними національними корпораціями. З початку 80-их ці терористи збирають данину з найбільш процвітаючих сфер економіки (нафта, пшениця, кава - інтереси США). Відмова платити може закінчитись викраденням, вбивством, вибухами. Сьогодні на Колумбію приходить десь половина всіх викрадених людей у світі. Щодня тут у середньому викрадають 8 чоловік. Відомі випадки, коли AHB в одній з церков Калі захопила одразу 150 чоловік. Також відомий випадок викрадення FARC Інгрід Бетанкур на 6 років, яка була кандидатом в президенти у 2002 році.

Генератором розвитку ситуації в Колумбії стали FARC та союзні нарко-картелі. Вони вже з першої половини 90-их розглядались

Вашингтоном як пряма загроза безпеці Сполучених Штатів Америки. В рамках вжитих заходів протидії, вперше в американській військовій історії, ціле регіональне командування BC США - Південне командування, - було практично повністю зорієнтоване на боротьбу не з озброєними силами певної держави, а з повстанською армією та організованими приступними у групуваннями. За правління Клінтона було розроблено «План Колумбія» (1999 p.), вартістю у 7, 5 млрд дол. В Колумбію були направлені американські військові інструктори та зброя. Був ініційований переговорний процес між колумбійським урядом та керівництвом FARC. В лютому 2001 року відбулася особиста зустріч тодішнього Президента Андреса Пастрани та Велеса «Тірофіхо». Проте переговори зайшли в глухий кут, а заклики США до «глобальної війни проти тероризму», призвели до поновлення збройного конфлікту.

Після інавгурації Барака Обами Держдепартамент та Пентагон продовжили переговори з урядом Колумбії про створення на її території «додаткових опорних пунктів» для розміщення підрозділів американської армії, ВПС та ВМФ, так 30 жовтня 2009 року було підписано «Додаткову угоду про співробітництво та технічну допомогу в області оборони та безпеки». У цих домовленостях ще йде мова про «відкритий доступ до баз» та «тимчасове використання» частини колумбійської воєнної інфраструктури для боротьби. В цілому, у розпорядженні США знаходитимуться десь 7 військових баз Колумбії. І результати «Плану Колумбія», точніше їх відсутність, вказують на відсутність досягнення первинних цілей, тому присутність американських військ викликає багато питань. Відповідь на ці питання знаходять деякі експерти, які вважають причиною розміщення - нейтралізація «радикальних популістських режимів» в Латинській Америці. Мова тут йде, в першу чергу, про сусідні з Колумбією Венесуелу та Еквадор. Президент Еквадору після перевороту в Гондурасі в 2009 році, сказав, що «Після Мануеля Селайі візьмуться за мене. Я наступний», а Уго Чавес, коментуючи переговори між США та Колумбією звинуватив перших в розпалюванні війни між латиноамериканськими країнами, а останню в наданні своєї території для підготовки агресії. Стурбовані всі тверезо мислячі державні керівники на континенті (Куба, Нікарагуа, Еквадор, Болівія). Більшість з керівників вимагають від Колумбії надати гарантії щодо обмежування операцій американцями в межах лише її території. Навряд чи на це погодиться Пентагон, адже ці бази Фідель Кастро назвав «сімома ударами кинджалу по Латинській Америці». І рано чи пізно їх таки нанесуть, адже в регіоні ніяка країна не застрахована від американських «спецоперацій», спрямованих на усунення неугодного режиму чи президента. Частина військових баз розташовувалась біля басейну річки Амазонки, який багатий природними ресурсами. А присутність військ біля берегів Колумбії при кооперації з 4-им американським флотом ставила під загрозу нафтові ресурси Бразилії в акваторії Атлантичного океану.

Ще за декілька місяців до переговорів, 28 серпня, в Аргентині пройшов позачерговий саміт УНАСУР щодо активізації співробітництва Колумбії зі Сполученими Штатами. У відповідь Колумбія подала скаргу до Організації Американських Держав, звинувативши Венесуелу у грубому втручанні у внутрішні справи країни. Це ще більше загострило ситуацію між країнами, чиї відносини і так перебували в «замороженому» стані з відкликанням Венесуелою усіх своїх високопосадових дипломатів та анулюванням ряду контрактів по торгівельно-економіч- ному співробітництві Колумбією.

Результатом співробітництва також стало зародження гонки озброєнь: уряд Венесуели заявив про намір купити в Росії бойові танки в додаток до раніше замовлених винищувачів, влада Болівії вирішила збільшити бюджетні витрати на замовлення гелікоптерів та інших видів озброєння з метою посилення безпеки на кордоні. He відстали й Бразилія, Чилі та Перу, розширивши витрати в сфері оборони, закупа- ючи бойові літаки, воєнні гелікоптери та підводні човни.

Проте, Державний Секретар Хілларі Клінтон зробила заяву, що ця двостороння угода не буде сприяти вічній військовій присутності в Колумбії.

А в січні 2010 року Перший заступник Державного Секретаря США Джеймс Стейнберг назвав американсько-колумбійські відносини «стратегічними» та «доволі важливими» для обох країн та висловив підтримку колумбійському уряду.

У 2005 році в Іспанії відбувся «витік» матеріалів оперативно-штабного навчання країн НАТО, яке відбувалося під назвою «Операція Бальбоа». За її сценарієм в одній з країн Південної Америки (досить прозоро натякали на Венесуелу), через дії якоїсь екстремістської організації, яка загрожувала стабільності в регіоні, життю громадян західних країн та нафтовим родовищам, знадобилось термінове озброєне втручання «зі сторони». Серед вихідних пунктів були названі Колумбія, Пуерто-Ріко, Домініканська республіка, Кюрасао. Репетиція плану була проведена в березні 2008 року в прикордонній зоні Еквадору, коли загін колумбійських командос під керівництвом американських радників здійснив напад на табір FARC [4].

«План Колумбія» не домігся ні миру, ні викоренення наркотрафіку. Він був скоріше потрібен для зміцнення «парамілітаризму» та продовження війни. Також, він поглибив залежність Колумбії від СІЛА та ізолював країну від Латинської Америки через кількість військових баз СІЛА. Проте ці військові бази можуть створити для Обами, особливо за нинішньої нелегкої економічної ситуації в Америці, проблеми у вигляді внутрішньої суспільної думки, адже може виникнути необхідність в поясненні для чого вкладати гроші туди, де вони не діють.

Звичайно, існують й внутрішні плани по боротьбі з «ескадронами смерті» та «парамілітарес». Весною 2004 року президент Альваро Урібе започаткував «План Патріот», який став частиною національної стратегії безпеки «Демократична Безпека». Здійснювався цей план при підтримці СПІА паралельно з «Планом Колумбія». Головна мета - змінити співвідношення сил конфлікту, радикально послабивши FARC, розповсюдити вплив на не контрольовані урядом території. «План Патріот» є найбільш складною та широкомасштабною військовою операцію, охоплюючи площу в 116 квадратних миль на півдні Колумбії, де знаходяться великі плантації коки та придатні умови для укриття заручників.

Підтримка Сполучених Штатів виражалася в фінансовій допомозі, з якої приблизно 30 млн пішло на навчання колумбійських військових, надання їм зброї, транспорту, засобів зв'язку та ін..

Перша військова операція в рамках «Плану» розпочалась в квітні 2004 року під назвою «JM». Вона проходила в районі сельви Льянос- де-Ярі, в Сан-Вісенте-дель-Кагуане, між департаментами Мета, Какета, Гуавьяре. Першим завданням було захоплення одного з лідерів FARC Луіса Суареса (командувач військовими силами організації), якому зрештою вдалося сховатися. З квітня 2004 по січень 2007 років в рамках «JM» було проведено порядку 30 операцій. Хоча головна мета досягнута не була, проте, колумбійська армія досягла суттєвих успіхів на підконтрольних партизанам територіях, було знищено 35 тис га посівів наркомістких культур, нейтралізувати транспортні коридори та дорожні мережі, відновили навігацію по річкам Гуаяберо, Кагуан, Baynec і Ярі. Урібе започаткував політику відповідальності. Зокрема, він запровадив систему військової відповідальності за додержання прав людини, і звільняв тих генералів, які не впорались. Він також призначив міністрів, відповідальних за результати в галузях щодо рівня здоров'я, економіки та місцевого розвитку [5].

Проте, конфронтація між FARC та Колумбією почала поступово виходити за межі, торкаючись Еквадору, Перу, Венесуели та Бразилії, які зіткнулися з труднощами в забезпеченні безпеки прикордонних зон та у зв'язку з появою на їх території вимушених мігрантів. Також, в Перуанській Верхній долині Хуалагья, FARC почали платити фермерам, щоб ті вирощували мак та коку, а також вкладають гроші у відродження майже вимерлих груп бойовиків в Перу, таких як Світлий шлях та Революційний рух імені Тупак Амару. Щодо Бразилії, то вона довгий час була шляхом для передачі людських та збройних ресурсів до FARC. Останні також пов'язані з кримінальною організацією, яка керує факелами в Pio де Жанейро. Присутність FARC помітна й в Еквадорі. Відомі випадки, коли корумповані члени військ та поліції Еквадору продавали різну кількість зброї та амуніції нелегальним озброєним угрупуванням, включаючи FARC. А у жовтні 2003 року уряд Еквадору досліджував справу про зникнення зброї із військових арсеналів країни. Крім зброї, торговці Еквадору продають взуття, одяг та інше продовольство до організації. Щодо уряду Еквадору, то він співпрацює із Колумбійським. Так, вони допомагали у спійманні Симону Трінідад, члена вищого командування FARC, який шукав можливості лікування в Еквадорі.

А причетність США до «Плану Патріот» зображає його як ще одні двері для проникнення Америки[4].

Тут досить важко робити якісь прогнози, адже поступове згортання фінансування Америки, у тому числі через економічні труднощі всередині країни, не відповідність цілям її реальної присутності в країні поставленій меті, зміна уряду в Колумбії, зводять нанівець усі спроби та надії по викоріненню злочинних угрупувань та зупиненню наркотра- фіку. Тим паче, тероризм як асиметрична загроза завжди існуватиме. Після знищення одних організацій, з'являтимуться інші, адже невдоволення може виникнути з будь-якого приводу.

У випадку з Колумбією, взагалі, краще витрачати гроші не на боротьбу з FARC чи Армією національного визволення, а на економічну відбудову та реформи, намагаючись позбутись залежності від США. Так, наприклад, до 50-их років Колумбія була одним з найбільших виробників пшениці. Але це все було знищено американською програмою «їжа для світу», яку підтримували за рахунок американських платників податків та яка стимулювала експортний потенціал американського агробізнесу. В результаті відбулося катастрофічне падіння цін на колумбійську пшеницю, яка швидка стала невигідною для колумбійських селян. Подібним чином у 80-ті економічна політика США завдала сильного удару по колумбійській каві. Тож, економічні та соціальні реформи будуть найкращим виходом із ситуації, хоча буде важко знайти справедливих очільників колумбійського уряду.

Пошук ефективних шляхів вирішення конфлікту має значення не тільки для Колумбії, але й для інших країн, які зіткаються з проблемою озброєної опозиції. Узагальнення позитивного й негативного колумбійського досвіду дає можливість в якійсь мірі посприяти наступній розробці теорії політичних конфліктів.

Список використаних джерел

Выступление на «круглом столе»: Современный терроризм: угроза и формы противостояния на тему «Террористические организации в современной Колумбии» // Латинская Америка. 2005. №2.

Дестабилизирующий фактор политической жизни //Латинская Америка. 1999. №4.

Источники финансирования колумбийской герильи // Латинская Америка. 2003. №6.

Нелина О. В. Терроризм в Колумбии: актеры и спонсоры. // Латинская Америка. - №7, 2008. С. 32-41. (0, 5 п. л.).

Платформа непримиримых //Латинская Америка. 2004. №11.

Политический проект колумбийской герильи // Латинская Америка. 2003. №4.

Социальный конфликт в концепциях Р. Дарендорфа и Т. Парсонса // Современная общественная мысль. М. : Московский гуманитарный институт им. Е. Р Дашковой, 2000.

David Spencer. Potential Conflict in Latin America.

Размещено на Allbest.ru