Британській політика щодо хаджу та священних міст ісламу під час Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Британській політика щодо хаджу та священних міст ісламу під час Першої світової війни

Щестюк Т.М.

Хадж, паломництво до Мекки, є одним з п'яти обов 'язків мусульман. Під час Першої світової війни в Британській імперії було більше підданих-мусульман, ніж в Османській імперії, яка володіла священними містами ісламу - Меккою, Мединою, Кербелою та Неджефом, а султан-халіф визнавався релігійним лідером мусульманського світі. Коли Османська імперія вступила у війну на боці Троїстого союзу, священні міста ісламу опинились на ворожій для британців території. Відтак, перешкоди у здійсненні хаджу могли трактуватись як втручання у релігійні справи мусульман, і спричинити масові невдоволення мусульман як найчисленнішої релігійної спільноти Британської імперії. Більше того, Британія мала знайти засіб протидіяти заклику халіфа до джихаду. Таким чином, іслам та такий релігійний припис як хадж під час Першої світової війни набули особливого політичного значення для Британської імперії. Однак, як саме Британія протидіяла цим викликам, лишається недослідженним. Отже, метою дослідження буде визначити якою була політика Великої Британії щодо хаджу та священних місць ісламу у 1914-1917 рр. Новизна дослідження полягає як у постановці проблеми, так і спробі її розв 'язання на підставі британської преси та паперів кабінету міністрів за 1914-1917 рр.

У вітчизняній історіографії присвяченій політиці великих держав щодо Сходу, основна увага приділена економічним та дипломатичним питанням. В західній історіографії значно більше уваги звертається на вплив ісламу на політику під час війни. Передусім, дослідники звертають увагу на питання пан-ісламізму [33;36;38] та халіфату [15; 17;28;35]. Для обох цих питань священні міста ісламу мають вирішальне значення. Для пан-ісламізму хадж та священні міста є уособленням єдності мусульманського світу. Володіння священними містами є однією з підстав для титулу халіфа. Відтак, розглядаючи ці більш широкі питання дослідники звертаються також до теми паломництв, та політики Британії щодо священних місць. Найбільшу увагу дослідників привертають оголошення джихаду у вересні 1914 р. та Арабське повстання 1916 р. Однак, оголошення джихаду зазвичай не супроводжується оглядом того, як йому протидіяли [3]. А Арабське повстання не розглядається у зв'язку з питанням хаджу та декларацією щодо недоторканості священних міст ісламу 1914 р.

Згадана декларація щодо недоторканності священних місць ісламу також розглядається у ряді праць. М. Кент вважає її визначальною для британської політики щодо Хіджазу під час Першої світової війни: політика щодо святих місць ставилась у залежність від питання паломництв [27]. Професор Техаського університету Г. Мінолт оцінює декларацію як оманливу, оскільки Месопотамія взагалі була окупована, а спровоковане британцями Арабське повстання є нічим іншим як втручанням у справи ісламу [33,с.52]. Проте, найбільш виваженим здається трактування декларації, яке пропонують М. Ч. Лоу та А. Озджан. На їх думку декларацію варто розглядати саме у контексті відносин англо-індійського уряду з мусульманськими підданими: вона була покликана випередити невдоволення мусульман Індії [29 с.142;36,с.162].

На сьогоднішній день існує навіть ряд праць об'єктом яких є британська політика щодо хаджу, і які хронологічно охоплюють Першу світову війну [29;40;43]. Протежодне з них не пропонує такого систематичного викладу англійської політики щодо питання джихаду, як К.Діджк та К. ван Діджк щодо питання хаджу у голландських володіннях Індії [16,с.300-306]. Отже, огляд сучасних досліджень засвідчує, значний інтерес вчених до обраного питання, що засвідчує його актуальність. Однак, питання все ще лишається мало дослідженим, що дозволяє зробити свій внесок у його розв'язання.

Однак, перш ніж перейти безпосереднього до розгляду британської політики часів Першої світової війни, необхідно розглянути витоки цієї політики. Ост Індська компанія, як і пізніше уряд колоніальної Індії вважали доцільним підтримували місцеві релігійні та освітні інститути в Індії, зокрема мусульманські [45,с.28]. Однак, питання ісламу та хаджу набули політичного значення як для Британської імперії так і для її мусульманських підданих після Індійського повстання 1857 р.

До 1857 р. британська політика була, загально кажучи сліпою, мусульмани вважались нешкідливими, наголошує ПІ. Олівер-Ді [35,с.44]. Індійське повстання, спричинене релігійними чинниками і сповнене символізмом ісламу змусило британців ставитись з особливою увагою до мусульман імперії. З одного боку, починаючи від індійського повстання 1857 р. британська влада періодично зіштовхувалась з повстаннями на релігійному грунті, тому вона намагалась уникнути подібного досвіду під час 1914-1917рр. [17,с'97;36,с.72-79].

З іншого, після повстання у 1858 р. Декларація королеви Вікторії надавала гарантії релігійної свободи мешканцям імперії, що дозволяло виражати політичне невдоволення в термінах захисту релігій. Таким чином, захист священних місць і підтримка султа- на-халіфа надавали підстав для діяльності мусульманських активістів Індії [29,с.97].

Найкраще оцінити політизацію мусульманського питання дозволяють події Балканських війн 1912-1913 рр. Невдоволення мусульман Індії пояснювалось переконанням, що метою війни є захопити, зруйнувати чи спаплюжити священні місця Мекки та Медини [30]. В травні 1913 р. в Індії було створено Товариство захисту кааби. Згідно його уставу, третина зібраних коштів мала йти на потреби хаджу, решта - передана султану на захист священних міст [33,р.36;38,р.60-61]. Внаслідок чого, в статтях «Тайме» робиться висновок, що якщо безпека Мекка і Медина опиниться під загрозою, мусульмани Індії стануть неконтрольованими [31]. Прем'єр-міністр у своєму зверненні зауважує, що піддані-мусульмани мають бути задоволеними тим, що уряд Його Величності не дозволить жодних змін у статусі-кво, які б могли вплинути на володіння священними місцями ісламу турецьким султаном [25]. По можливості англо-індійський уряд намагався уникати невдоволення мусульман. Генеральний консул Росії в Калькуті повідомляє, що у 1913 р. невдоволення мусульман зруйнуванням прибудови до мечеті в одному з міст Індії, викликало особистий візит віцекороля лорда Хардінга на місце подій та задоволення всіх вимог, висунутих мусульманами [2,с.4-5].

Отже, досвід Балканських війн засвідчив, як невдоволення мусульман через загрозу священним місцям, так і оцінку британцями потенційної внутрішньої загрози від невдоволення мусульман як дуже серйозної, і спроби не провокувати її через підтримку статус-кво у володінні священними містами, яка лягла в основу політики недоторканності священних місць ісламу у 1914 р.

Безпека хаджу, 1914 р.

Ще у вересні 1914 p., до офіційного вступу Османської імперії до війни P Сторрс, працівник британської резиденції в Каїрі подав лорду Кітченеру записку, з пропозицією встановити зв'язки з шерифом для забезпечення нейтралітету Хіджазу. Г.Клейтон додав до записки власний меморандум, який наголошував, що шериф може допомогти Британії в питанні паломництв. Г.Клейтон доводив, що якщо мусульмани Індії та Єгипту зможуть пробачити Британії війну проти Османської імперії, навряд чи пробачать припинення паломництв, а саме шериф Мекки є людиною, що зможе допомогти Британії у питанні паломництв [ 15 ,с. 5 5; 17,с. 101 ]. Отже, питання безпеки паломництв відіграло свою роль у встановленні зв'язків з шерифом Мекки Хусейном.

Той факт, що в цей само час в турецькій пропаганді поширювались повідомлення про те, що Британія заборонила хадж [1,с.138], показує що побоювання Г. Клейтона щодо реакції мусульман на припинення паломництв не були безпідставними.

В 1914 р. урочистості пов'язанні з хаджем припадали на 28 вересня - 2 жовтня [26]. Однак, незаможні паломники приїжджали завчасно, і повертались пізніше, коли ціни падали [40]. А враховуючи, що морська подорож з Індії до Джедди займала 21 день [29,с.77], корабель міг повернутись за другою партією пасажирів лише за 42 дні. Відтак, могли перебувати в Хіджазі по декілька місяців. Отже, у листопаді 1914 p., коли Османська імперія оголосила війну Британії на території Хіджазу перебувало 12 тис. паломників з Індії. Саме серед них поширювали листівки з закликом султана- халіфа до джихаду. Однак, це справило менше враження на індійських паломників, ніж оголошення війни.

Оголошення війни спричинило паніку серед паломників, проте наявні судна могли вивезти лише 3 тис. [29,с. 145]. Новини про голодних та кинутих паломниках могли викликати обурення в Індії і віцекороль організував кампанію по забезпеченню паломників їжею та рятувальними суднами, під час евакуації паломників з Хіджазу морський маршрут в Червоному морі знаходився під військовою охороною [29,с. 145].

Декларація недоторканість священних міст ісламу.

Одразу після вступу Османської імперії до війни 6 листопада 1914 р. англо-індійський уряд оприлюднив декларацію щодо недоторканності священних місць ісламу, і звернувся з проханням до французького та російського уряду видати подібні заяви. Декларація проголошувала недоторканність священних місць Мекки, Медини і Месопотамії від атак та втручання британських військ та флоту, якщо зворотнього не вимагатимуть індійські паломники [20].

За декілька днів до цієї декларації уряд Індії видав подібні гарантії шейхам Перської затоки. Обіцялось, зробити все можливе, щоб зберегти їх незалежність і релігію, а також зобов'язувався зберігати недоторканність священних місць Мекки, Медини і Месопотамії, якщо зворотнього не вимагатимуть індійські паломники [23;27,с.439].

Аналогічну заяву оприлюднив генерал-гувернатор Судану Р. Вінгейт, який оголосив, що «світова політика Великої Британії лишиться незмінною. Вона буде дотримуватись і змусить інших дотримуватись святості і недоторканності священних місць. Буде і надалі опікуватись і охороняти всіх мусульман і мечеті в межах її кордонів» [41]. У своїй заяві P Вінгейт також звернувся до питання хаджу: «Mn зробили священні місця у кількаденній подорож від Хартума. Ми субсидіювали та підтримували діячів релігії. Ми будували та допомагали будувати нові мечеті по всій країні. Кадії та інші отримали вільну та ретельну освіту з Корану та глибин магометянської релігії» [41]. Коли за кілька днів улема Судану публічно засвідчила свою лояльність, вона значною мірою повторювала аргументи РВінгейта, зокрема, що паломництво до Мекки тепер займає лише кілька днів [42].

Декларація щодо недоторканності священних місць ісламу та аналогічні заяви доводили, що священним містам ісламу нічого не загрожує, а саме загроза святим місцям була причиною невдоволень під час Балканських війн. Більш того, саме декларацію щодо недоторканності священних міст ісламу Британія протиставити заклику халіфа до джихаду, щоб довести, що вона не воює проти ісламу [3].

Питання хаджу і паломництво у 1916 р.

Стверджувати щось щодо хаджу 1915 р. на основі опрацьованих нами джерел та літератури важко. Навіть у пресі за 1915 р. немає жодної статті з цього приводу. Однак, питання хаджу і недоторканості священних місць ісламу знов опинились у центрі уваги у зв'язку з повстанням шерифа Мекки у 1916 р.

22 червня 1916 р. новини про повстання шерифа Мекки вперше з'явились в британській пресі. Повідомлення від кореспондента Рейтер в Каїрі закінчувалась твердженням, що влада шерифа міцно утвердилась над священними місцями ісламу, тому «впевнено можна очікувати, що труднощі, які супроводжували щорічне паломництво до святих місць протягом останніх років тепер будуть усуненні» [18;32]. Після чого, в «Манчестер Гардіан» пояснювалось значення Мекки, Медини для мусульман [32], а в «Тайме» читачеві нагадували про декларацію листопада 1914 щодо недоторканності святих місць поки вони знаходяться під британською владою, і обов'язок уряду не втручатись в питання релігій. Повстання шерифа пояснюється тим, що мусульмани відчули, що Туреччина врешті решт втратила право контролювати Мекку і Медину і паломництво мусульман в ці святі місця. [18].

Лорд Кромер в парламенті навіть висловив припущення, що саме декларація щодо недоторканості священних місць ісламу заохотила шерифа до повстання [37]. В інших статтях «Тайме» через посилання на декларацію щодо недоторканості священних місць ісламу, стверджується що Британія не буде втручатись в перебіг повстання, але готові визнати шерифа як незалежного мусульманського правителя священних місць [39]. Зазначається, що британський уряд ставиться із симпатією до арабських прагнень, і надалі буде утримуватись від втручання у справи ісламу і захищати священні місця Мекки і Медини від агресії [19]. Тут, як бачимо, посилання на декларацію щодо недоторканності священних місць ісламу покликано пояснити, чому Британія не втручається у перебіг подій (на випадок невдоволення мусульман Індії та Єгипту). Окрім того, ці посилання подають повстання саме у релігійному контексті.

Однак декларація щодо недоторканності священних місць ісламу, не є єдиним документом, що використовується в «Тайме» з цією метою. Також цитується звернення ага-хана від листопада 1914 р. до мусульман Індії та інших британських домініонів, в якому він застерігає, що піддавшись на німецьку інтригу Османська імперія ризикує втратити лідерство у світі ісламу. Зазначається, що саме це і відбулось в Мецці [39;44].

Оскільки повстання відбулось саме в Мецці, а «все що впливало на святі місця торкалось інтересів всього мусульманського світу» [37], робились прогнози, що повстання священних місць «значною мірою сколихне увесь магометянський світ і може мати глибокі наслідки» [39]. Очікувалось, що повстання шерифа Мекки буде підтримано повстанням в Кербелі [18;37;39].

З цієї ж причини ккореспонденти «Тайме» повідомляли про те, як новини про повстання зустріли в Єгипті [21 ;34], та Індії [22]. Зокрема, кореспондент «Тайме» в Бомбеї повідомляв: «Мусульмани Індії зі значним інтересом спостерігають за діями великого шерифа і арабських племен», що вони « занадто довго страждали від поборів і пограбувань під час паломництва», і що мусульмани в Калькутті сподівались, що шериф зможи забезпечити безпеку паломництв [22].

Отже не дивно, що після повстання британською владою було докладено значних зусиль для організації хаджу 1916 p. Р. Сінгха повідомляє, що уряд Індії звільнив пароплави судноходної компанії «Тьорнер Моррісон» від військового використання, щоб поновити паломництва [40,с.65]. В цей же час було запроваджено обов'язкову купівлю квитки в обидва боки для подорожі в Джедду (оскільки «Тьорнер Моррісон» продавав тільки такі квитки) [40,с.66]. Хадж у 1916 р. припадав на 6-10 жовтня [26], отже активні приготування почались у вересні. Щоб оцінити військову ситуації в регіоні для організації хаджу, 10 вересня 1916 р. до Джедди з Месопотамії прибув майор

Н. Брей, а за декілька днів з Єгипту - P Сторрс [4,с. 123]. Щоб забезпечити, що перше паломництво під егідою Хусейна пройде вдало, у 20-х числах вересня 1916р. з Каїру до Джедди було направлено новий кісуах (покривало для кааби, використовується на другий день хаджу) [4, с.122].

Хадж та недоторканність священних місць ісламу у східних доповідях, 1917 р.

Скласти уявлення про питання хаджу та недоторканності Священних місць ісламу в британській політиці у 1917 р. дозволяють східні доповіді. Східні доповіді є щотижневим оглядом подій для кабінету міністрів на основі паперів наданих військовим міністерством, адміралтейством, міністерством зі справ колоній та Форін офісом [6,арк. 8].

У 1917 р. підтримка хаджу визначається одним з найважливіших елементів британської політики «як з арабської так і з індійської точки зору», через його тривалий ефект після війни [10,арк. 180зв.-181]. Стверджується, що необхідно докласти всіх зусиль, що забезпечити доступні умови для здійснення подорожі в Мекку, оскільки «підтримуючи хадж відкритим під час війни, буде мати дуже тривалий ефект на наше становище після війни, і це питання необхідно оцінювати з далекої перспективи» [10,арк.180зв-181]. Англо-індійський уряд запропонував видати комюніке, що організовуючи паломництво в Мекку, уряд висловлює жаль, що брак пароплавів стане перешкодою для паломництва в цьому році. [10,арк.183зв].

У листопаді 1917 р. М.Сайкс зазначає, що паломництво цього року пройшло без серйозних проблем, хоча, за його словами, навряд чи можна собі уявити місце більш небезпечне, ніж Хіджаз під час паломництва [14,арк. 161].

Окрім питання хаджу, східні доповіді постійно повертаються до питання недоторканності священних місць ісламу, і зокрема можливої присутності британських військ в Хіджазі. Варто згадати, що саме німецьке втручання у справи релігії використовувалось у британській пропаганді як протидія заклику халіфа до джихаду у 1914-1915 р [3]. Навіть у 1917 р. прибуття до Медіни22 німецьких офіцерів, оцінювалось як таке, що викличе спротив у місті [6, арк.ЗОзв]. Тому, не зважаючи на те, що Британія підтримувала шерифа Мекка, британці намагались уникнути присутності їхніх військ в Хіджазі. Зазначається, що буде небажаним надати підстав для підозр в мусульманському світі, що Хіджаз потрапив під вплив християн [9,арк.79]. Зокрема, М. Сайкс вказує, що фото єгипетського офіцера, який отримав хрест за взяття Мекки в «Дейлі мейл» може бути використано саме для такої пропаганди [13,арк.65зв].

В східних доповідях постійно наголошується, що британські війська мають чекати, поки король Хусейн не оголосить себе відповідальним за вступ християн до Хіджазу. А «він навряд чи піде на це, поки справи не будуть у безнадійному стані» [5,арк.1]. Навіть, коли в січні 1917 p. Р. Вінгейт отримав формальний запит від короля Хусейна на висадку британських військ, він відповів, що за рішенням кабінету це можливо тільки якщо король Хіджазу (1) письмово запросить їх, і візьме на себе повну відповідальність за їх присутність, (2) видасть звернення до мусульманського світу, в якому обгрунтує необхідність висадки християнських військ, і (3) це звернення має бути попередньо узгоджено з британським урядом [5,арк.5зв].

За місяць, король Хусейн звернувся з проханням надати йому мусульманське військо кількістю в 1500 чол. та здібного мусульманського генерала. Однак, і в цьому йому було відмовлено. P Сторрс відповів, що Британія ніколи не планувала так прямо та явно втручатись у його внутрішні справи [6, арк. Ібзв]. Припускається, що турецький наступ в Медині мав на меті спровокувати британців вступити до священних місць, що могло б бути використаним в антибританській пропаганді [7,арк. 50].

Однак прагнення уникнути прямого втручання обмежувалось конкуренцією з Францією за вплив на Хусейна. Коли французький уряд надіслав мусульманських лікарів до Хіджазу, та придбав приміщення для власних паломників - у східні доповідях висловлено рекомендацію, щоб віцекороль здійснив аналогічні кроки [7,арк.44зв;8,арк.73]. Коли французи запропонували сформувати арабський батальйон - пропонувалось послати індійських офіцерів та солдат у допомогу Хусейну [8,арк.73]. На відміну від Британії, Франція не прагнула уникати втручання у справи ісламу. На прохання забрати військову місію з Хіджазу французький уряд відповів довгою запискою, що наголошувала на важливості для Франції, як великої мусульманської держави, підтримувати незалежність короля Хіджазу та захищати Мекку [11 ,арк.241].

На присутність британських військ в шиїтських святинях Месопотамії увагу звертає лише Дж. Местон, губернатор Об'єднаних провінцій. Він зазначає, що шиїти Індії зберігали лояльність впродовж усієї війни, але християнський контроль (протекторат) над святинями Неджефа і Кербели « образить найглибші почуття наших магометанських підданих» і «буде дорівнювати для них кінцю світу» [12,арк.276зв].

Таким чином, питання хаджу та недоторканності священних місць ісламу впродовж Першої світової війни посідало важливу роль у британській політиці. У 1914 р. безпека хаджу вийшла на передній план. Налагодження зв'язків з шерифом Мекки, як зовньошньополітичний крок, було зумовлено саме питанням безпеки паломництв. Декларація щодо недоторканності священних місць ісламу була покликана протидіяти заклику халіфа до джихаду та початково була адресована саме підданим імперії. Однак, починаючи з 1916 р. декларація перетворилась на документ, що визначав взаємини з шерифом Мекки Хусейном. Саме необхідність зважати на релігійні почуття підданих імперії утримувала британців від більш активної допомоги шерифу Мекки Хусейну. В свою чергу, Арабське повстання 1916р. привернуло увагу до питання хаджу, і змусило британців виділити більше ресурсів для організації хаджу у 1916 р.

декларація іслам паломництво

Список використаних джерел

1. Белая книга о войне с Турцией. Дипломатическая переписка Англии, предшествовавшая войне с Турцией (с 22 июля по 22 октября. Полный перевод с приложением подробного оглавления дипломатических документов). - Петроград: Книгоиздательство М.В.Попова, 1914. - 156 с.

2. Синяя книга. Сборник тайных документов извлеченных из архивов бывшего министерства иностранных дел. -М: НКИД, 1918,- 115с.

3. Щестюк Т. Методи протидії заклику халіфа до джихаду у Британській імперії ВІ914 р./ Тетяна Щестюк // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: Збірник наукових праць. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. - Вип. 13. - С.92-99.

4. Baker R. King Husain and the Kingdom of Hejaz / Randall Baker - Cambrige - New York: Tlie Oleander Press, 1979. - 243 p.

5. CAB/24/143/0001. - Eastern Report No.I. - January 10, 1917.

6. CAB/24/143/0001. -EastemReport No.I. - February 1,1917.

7. CAB/24/143/0003. - Eastern Report No.3. - February 14, 1917.

8. CAB/24/143/0004. - Eastern Report No.4. - February 21, 1917.

9. CAB/24/143/0005. - Eastern Report No.5. - February 28, 1917.

10. CAB/24/143/0013. - Eastern Report No.13. -April 26. 1917.

11. CAB/24/143/0018. - Eastern Report No. 18. - May 31. 1917.

12. CAB/24/143/0021. - Eastern Report No.21. - June 21. 1917.

13. САВ/24/144/0007. - Eastern Report No.32. - September 6. 1917.

14. CAB/24/144/0017. - Eastern Report No.42. - November 16. 1917.

15. Cassar G. H. Kitchener's War: British Strategy From 1914 To 1916/ George H. Cassar. - Dulles: Brassey's Inc., 2004. - 363 p.

16. DijkC., van Dijk K. Tlie Netherlands Indies and the GreatWar 1914-1918 / Comelis Dijk, Kees Van Dijk. - Leiden. KITLV Press. 2007 - 674 p.

17. Fromkin D. Apeace to end all peace: the fall of the Ottoman Empire and the creation of modem Middle East/ David Fromkin. - New York: Avon Books, 1990. - 635 p.

18. Great Arab Revolt // Tlie Times. - June 22, 1916. - P.9.

19. Great Britain Aid Tlie Holly Places // The Times. - July 28, 1916. - P.7

20. Tlie Holy Places. Declaration by the Indian Government // The Times. - November 6,1914. - P.7.

21. Imperial Aid Foreign News Items // Tlie Times. - September 4, 1916. - P.7.

22. India Aid Tlie Mecca Revolt// The Times. - June 26, 1916. - P.8.

23. Indian Moslem Loyalty. Not a Religious War // Tlie Times. - November 4, 1914. - P.7.

24. Indian Moslem Loyalty. // Tlie Times. -November 12, 1914. - P.7.

25. Indian Moslems Aid Turkey // Tlie Times. - November 13, 1913. - P.7.

26. Islamic calendar. - Режим доступу: http://www.irulz.com/islamic-calendar.html

27. Kent M. Asiatic Turkey, 1914-1916 / Miriam Kent // British Foreigli Policy under Sir Edward Grey / Ed. by F. H. Hinsley. - Cambrige LIniversity Press, 1977. - P. 436-451.

28. Khan S.O. «The Caliphate Question»: British views and Policytowards Pan-Islamic Politics and the End of the Ottoman empire / Saad Omar Khan - Tlie Anerican Journal of Islamic Social Sciences - Vol.24, Issue 4. - P. 1-25. - Режим доступу: http://i-epistemology.net/attachments/922_ ajiss24-4-stripped%20-%20Khan%20-%20The%20Caliphate%20Question.pdf.

29. Low M. C. Empire of Hajj: Pilgrims, Plagues, and Pan-Islam under British Surveillance, 1865- 1926. / Michael Christopher Low. - Georgia State LTniversity, 2007 - 193 p. - Режим доступу: http:// digitalarchive.gsu.edu/history_theses/22

30. MaliomedanAgitationInIndia. Effectofthe BalkanWar. //TlieTimes. - October 7,1913. -Р.5.

31. Mahomedan Feeling In India // Tlie Times. - April 19, 1913. - P.7.

32. Mecca Captured. Arabs rise against Turkey // Tlie Manchester Guardian. - June 22, 1916. - P.5

33. Minault G. The Khilafat movement: religious symbolism and political mobilization in India / Gail Minault. - Columbia University Press, 1982 - 294 p.

34. Moslem World Aid Mecca Revolt// The Times. - June 27, 1916. - P.7.

35. Oliver-Dee S. Tlie Caliphate Question. Tlie British Government and Islamic Governance / Sean Oliver-Dee. - London: Lexington books, 2009. - 235 p.

36. Ozcan A. Pan-Islamism: Indian Muslims, the Ottomans and Britain, 1877-1924/Azmi Ozcan. - Leiden, New York, Koln, 1997.

37. Parlament. Lord Selbome Aid Tlie Cabinet // The Times. - June 28, 1916. - P. 12.

38. Qureshi N. Pan-Islam in British Indian politics: a study of the Khilafat Movement, 1918-1924 / Naeem Qureshi. - Leiden, Boston, Koln: Brill, 1999. - 543 p.

39. Tlie Revolt of Islam// The Times. - June 22, 1916. - P.9.

40. Singha R. Passport, ticket, and India-rubber stamp. The Problem of pauper pilgrim in colonial India c. 1882-1925 / Radhika Singlia // Tlie limits of British colonial control in South Asia: spaces of disorder in the Indian Ocean region. - New York: Taylor & Francis, 2009. - P.49-72

41. Tlie Sudan and the War.LTnanimous Loyalty // Tlie Times. -December 29, 1914. - P.7.

42. Sudanese Loyalty // Tlie Times. - December 31, 1914. - P.10.

43. Teitelbaum J. Pilgrimage Politics: The Hajj and Saudi-Hashemite Rivalry / Joshua Teitelbaum // Tlie Hashemites in the modem Arab world: essays in honour of the late ProfessorLIriel Dann - Routledge, 1995.-P.65-84.

44. Tlie Trusteeship OfIslam // Tlie Times. - June 22, 1916. - P.7.

45. Van der Veer, P. Tlie Moral State: Religion, Nation, and Empire in Victorian Britain and British India // Nation and Religion: Perspective on Europe and Asia. - Princeton: Princeton LIniversity Press, 1999.-P.15-43.

Размещено на Allbest.ru