Використання кінематографу як засобу політичної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru

Використання кінематографу як засобу політичної комунікації

Термін «комунікація» зараз належить до широко вживаних у політичних науках. У певному розумінні це модний термін. І, як часто буває в таких випадках, вживається в різних, іноді не зовсім близьких смислах, тому що зазвичай пересічна людина не може ґрунтовно, змістовно пояснити що то означає «комунікація». В американській літературі, наприклад, таких визначень існує близько двохсот [1,с.306]. Метою нашого дослідження є виявлення потенціалу кінематографа одного з наймасовіших з видів мистецтв як засобу політичної комунікації, зокрема, створення бажаного іміджу певних країн.

Якщо протягом тривалого часу родина, сільська чи вулична громади, церква, школа, різного роду виробничі структури були основними сферами спілкування, то наразі, в умовах глобалізації, комунікативне значення цих структур слабшає. їхню роль дедалі більше перебирають на себе різні форми масової комунікації та розваг[2,р.58].

Інформація, яка передається від «постачальника» «користувачеві» відіграє певну роль у найрізноманітніших сферах людського буття, не виключаючи, а в сучасних умовах розвитку засобів інформації, навіть, вимагаючи інтенсивне використання інформаційних технологій у політиці[3].

Політична комунікація переслідує три послідовні взаємозалежні цілі: передачу інформації, зміну думки, зміну поведінки поінформованих. Дана послідовність лежить в основі практично всіх сфер комунікативного впливу на свідомість пропаганди, PR, реклами, тощо. Роль політичної комунікації для функціонування суспільства слушно порівнюють зі значенням кровообігу для організму людини.

Вважається, що вивчення політичної комунікації започатковано ще за часів Платона. Засновниками загальної теорії політичної комунікації були представники двох американських наукових шкіл: прихильники так званого кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем перш за все К. Дейч, і представники структурно-функціонального підходу до вивчення політики Г. Алмонд, Дж. Коулмен. У подальшому їх ідеї було розвинуто і доповнено в працях Ж. Драна, Ж.-М. Котре, Ю. Маккуела, М. їїїарло, Р-Ж. Шварценберга та інших[4,с.269].

Проводячи історичні аналогії, звертаємо увагу на той факт, що фундаментальні роботи в галузі політичної комунікації, безпосереднє утворення наукового базису, кінець-кінцем визначення дефініції «політична комунікація» у сучасному її розумінні припадають на першу половину XX століття час бурхливих подій і відчайдушних рішень на міжнародній арені.

Однією з чітко виявлених тогочасних тенденцій міжнародних відносин було значне, якісне зростання ролі ідеологічної боротьби. Серед основних зовнішньополітичних інструментів дипломатичних, економічних, військових й інших ідеологічні займали важливе й рівне з іншими місце [5,с.27].

В 30-і роки у якості засобу ідеологічної боротьби й пропаганди починає активно використовуватися кінематограф. Пов'язано це в першу чергу з появою звукового кіно, що за допомогою слів, мови підсилює візуальні образи в уявленнях мас. Переваги даного виду комунікації в тім, що він робить акцент на емоції й настрої населення.

Спостерігаючи за подіями на екрані, глядач переживає разом із героями, у нього створюється ілюзія природності того, що відбувається, а це викликає ефект причетності. Тим самим ідеологічні установки, розчинені у фільмах, сприймаються як щось внутрішнє, пережите. Саме кіно може створити й передати глядачеві образи, які залишаться в його пам'яті й стануть частиною його розуміння подій у країні й світі [6].

Так сталося невипадково. По-перше, кіно є досить гнучким видом мистецтва, здатним швидко реагувати на запити суспільства, а по-друге, воно впливає на емоційну сферу свідомості, формуючи чіткі образи, які згодом заміняють у свідомості старі установки. Інакше кажучи, пропагандистський вплив на людину відбувається потаємно, поза його свідомим контролем. Кіно, таким чином, активно генерує в уяві глядача ілюзорну картину світу, і найчастіше в міфологізованому вигляді. Відповідно до авторського задуму кіно може довільно створювати в глядача відчуття справедливості й моральної правоти того або іншого персонажу. Крім цього, відмітною рисою кіно в цілому, американського особливо, є стереотипність образів. Особливо чітко це виявилося у фільмах на тему протистояння «Схід-Захід» [7].

Сила кінематографу ще й у тому, що він стає доступним і зрозумілим для неписьменного населення, тим самим, перетворюючись на джерело інформації, що вселяє довіру. Таким чином, руйнуються бар'єри у сприйнятті інформації або ж так званий «knowledge gap effect» поняття, що у комунікативістиці позначає нерівний доступ до інформації і знань для різних соціальних груп [8].

Виявляється, що країна, яка володіє більш розвиненою кіноіндустрією, має всі змоги створювати кінопродукт, який може впливати на імідж сторонньої країни, або ж посилювати власний авторитет на міжнародній арені, що є надзвичайно важливою ланкою у міжнародній конкуренції чи політичному протистоянні. Тим самим, такий собі бренд країни-суперниці може бути понівечений і втратити вплив в очах світової спільноти. З рівнем привабливості іміджу країни щільно пов'язані питання інвестицій, міжнародної кооперації, співробітництво, кредитів світових фінансових установ. Тому в сучасному світі кінематограф набуває важливого значення на кшталт важеля у складному механізмі міждержавної політичної системи, який приводить до дії ідеологічну складову.

У сучасній політичній комунікації активно використовуються елементи постмодерністської естетики, важливим елементом якої є прецеденті феномени. Сфера «кіно» як джерело прецедентних феноменів виступає однією з найбільш активних. При цьому тон у сучасному кінематографі задає американська кіноіндустрія, що є важливою складовою культурної політики СІЛА. Саме голлівудська міфологія створила «американську мрію», що є домінуючим міфом американського суспільства[9].

Таким чином, в наш час, таке поєднання, як «кіно і політична комунікація» стає дуже поширеним, особливо це простежується на прикладі СІЛА, які створили таку розвинену кіноіндустрію, що тепер вона відіграє вагому роль не тільки в економіці, політиці, культурній сферах цієї країни, але й багатьох інших держав світу.

політична комунікація кінематограф

Список використаних джерел

Гуманітарна політика Української Держави в новітній період: Монографія / За ред. С.І. Здіорука. K.: НІСД. 2006. 403 с.

Chaney D. Tlie Cultural Turn. London: Routledge, 1994. 264 p.

Кудрявченко H.A. Политическая коммуникация и власть // Актуальные проблемы политологии: Сб. научных работ студентов и аспирантов Российского университета дружбы народов. / Отв. ред. В.Д. Зотов. М.: МАКС Пресс. 2001. С. 65-68.

Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко. 2-е вид., доп. і перероб. К.: Ґенеза, 2004. 736 с.

Давидов Ю.П. Международная разрядка и идеологическая борьба. К.: Политиздат Украины, 1978. 144 с.

Ложкина А.С. Факторы формирования образа Японии в советском общественном сознании 30-х годов XX в. // Государственное управление: Электронный вестник: Выпуск № 10. 2007 г. Режим доступу http://e-joumal.spa.msu.ru/images/File/2007/Lozhkina.pdf [2011, 15 квітня]

Кинематограф как оружие: Проект «Война и мир». Режим доступу http://www.warandpeace. ru/ruanalysis/view/21427 [2008, 10 травня]

Авдиенко Д.А. Влияние в процессе политической коммуникации: Санкт-Петербургский политологический журнал: №3. Режим доступу http://politjournal.spb.ni [2008, 10 травня]

Косарев М.И. Прецедентные феномены с субсферой-источником киноэкшн в политической коммуникации Германии // Политическая лингвистика. Вып. 2 (22). Екатеринбург, 2007. С. 25-32

Размещено на Allbest.ru