Внутрішній контекст геополітичних цінностей ствердження сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru

Внутрішній контекст геополітичних цінностей ствердження сучасної України

Федорук П.І

Незважаючи на те, що з часу проголошення незалежності України минуло вже два десятиліття, досі не відбулося її геополітичне ствердження в якості повноправного суб'єкту міжнародних відносин. Серед причин такої ситуації - недостатня дослідже- ність чинників, які впливають на геополітичне ствердження сучасної України, а також пріоритетів відповідної державної політики, що неможливе без сутнісного політологічного аналізу базових геополітичних цінностей, інтересів та пріоритетів країни.

Визначення традиційних українських геополітичних цінностей знаходимо в працях видатних вітчизняних мислителів кінця XIX - першої половини XX століть, які на високому науковому рівні досліджували історію українського народу, його менталітет, культуру, цінності -М. Драгоманов, С.Подолинський, М.Міхновський, Ю.Бачинський, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, С.Рудницький, О.Бочковський,

Синявський, М.Сціборський, В.Старосольський, С.Дністрянський, С.Шелухін, Ю.Липа та інші. Аналіз їх геополітичних праць дає можливість говорити про те, що традиційними для вітчизняної геополітичної думки були ті цінності, які притаманні сучасним високорозвиненим суспільства, а саме: цінність людини як духовної істоти, що прагне самореалізації, свобода, соціальна справедливість, рівність прав тощо.

Політологічний аналіз цінностей, на який спиралась автор, здійснювався передусім такими вітчизняними авторами як Т.Аболіна, А.Ермоленко, О.Кисельова, В.Кирик,

Малахов, В.Огнев'юк, М.Шульга та інші. Цінності українського народу вивчали зокрема С.Возняк, І.Кононенко., О.Корнієнко, В.Луць., В.Москалець, а Н.Жабінець,

В.Юшмончук зверталися безпосередньо до вивчення його політичних цінностей.

Метою даної роботи є дослідження сутності, особливостей та основних шляхів утвердження цінностей геополітичного ствердження сучасної України.

Зазначимо, що геополітика постала як самостійна наука на межі XIX-XX століть, заклавши фундамент для концепцій, які мали значний вплив на розвиток людства протягом всього минулого століття, та, вочевидь, матимуть у майбутньому. Сучасна геополітична наука, яка динамічно розвивається, оперативно реагуючи на зміни, що відбуваються у світі, досліджує потенційні можливості держав ініціювати і брати участь у такому влаштуванні світових процесів і тенденцій, які дозволили б використовувати власні політичні, економічні, культурно-цивілізаційні, інформаційні, територіально-просторові ресурси для реалізації своїх інтересів. Такі можливості пізнаються у світоглядно-смисловому полі, яке задають базові цінності геополітичного ствердження окремих держав та глобальної політичної спільноти. Виявити ці цінності та взаємозалежності між ними є завданням політологічного аналізу.

Відомо, шо процеси глобалізації міжнародних відносин ведуть до постійного зростання загальної взаємозалежності та взаємозв'язку суб'єктів та об'єктів міжнародних відносин, зростання значення, розширення та поглиблення транснаціональних відносин, диверсифікації загроз та зміни можливих заходів щодо їх попередження та нейтралізації, скорочення с фер виключної компетенції держав у світовій політиці [ 1 ]. Основні зміни стосуються зміни місця держави в системі міжнародних відносин, яка підтримується не лише державами, але й сукупністю інших взаємозалежних, різнорідних елементів - наддержавних утворень, міжнародних організацій, у тому числі й недержавних, транснаціональних корпорацій тощо. Важливими характеристиками сучасних міжнародних відносин є посилення боротьби за енергоресурси та тран-спортао-комунікаційні коридори, а також значне посилення інформаційної парадигми геополітики. За таких обставин відбувається складний процес формування нової системи міжнародних відносин, нової ієрархії країн постбіполярного світу. В основі цих процесів знаходиться радикальне переосмислення ієрархії геополітичних цінностей у глобальному контексті [2,с.207].

Відповідно до класифікації, прийнятої в науковій літературі з геополітики й міжнародних відносин, Україна є державою середнього рівня, зовнішньополітичні дії якої локалізуються переважно на регіональному рівні. Україна в постбіполярній системі міжнародних відносин має як потенційні переваги, так і потенційні вади. До переваг належать: більша свобода вибору зовнішньополітичних пріоритетів, визначена етапом становлення незалежності та помірністю зовнішніх загроз суверенітету; відсутність формальних міжнародних обмежень у механізмах прийняття зовнішньополітичних рішень, пов'язаних з участю у наднаціональних утвореннях; статус «вільного агента» у процесі трансформації системи міжнародних відносин, що надавав можливість вибору партнерів та отримання від потенційних партнерів кращих умов партнерства. До вад можна віднести відсутність гарантованої підтримки з боку інших держав; високий ступінь невизначеності перспектив у системі міжнародних відносин; вразливість до силового тиску та дипломатичного шантажу з боку інших держав та міжнародних організацій. Така амбівалентність зовнішньополітичного середовища України вимагає утвердження її геополітичного статусу на внутрішньополітичних засадах - передусім власних національно-державних цінностей [3,с.34-36].

Важливою характерною рисою української геополітичної думки є її переважна орієнтація на внутрішні геополітичні чинники. Саме на внутрішніх реформах акцентували увагу вітчизняні мислителі, коли міркували про фактори, що можуть зробити український народ сильним, процвітаючим, забезпечити реальний суверенітет й поважне місце на міжнародній арені. Адже визначити геополітичне призначення можна лише виходячи з цінностей й інтересів народу, які знаходяться переважно всередині країни.

Бачення вітчизняними дослідниками геополітичних інтересів і пріоритетів розвитку України простежується у визначенні ними призначення української держави, реалізації її внутрішнього і зовнішнього геополітичного змісту. Хоча позиції зарубіжних дослідників щодо геополітичного призначення України різняться від підходів вітчизняних мислителів, між ними є й спільне, зокрема, більшість бачили нашу державу самостійною, а також поєднували її долю із створенням федеративного союзу країн Центрально-Східної Європи, який мав відіграти вирішальну роль у підтримці стабільність і безпеки в регіоні.

Базові цінності, інтереси й пріоритети розвитку України, визначені вітчизняними дослідниками ще наприкінці XIX - в першій половині XX століть, залишаються актуальними й донині. Незважаючи на значні геополітичні зміни, що відбулися у світі з того часу, незмінним залишилося стратегічне розташування України на стику європейської і азійської цивілізацій, що не лише відкриває можливості, а й навіть зобов'язує нашу державу стати комунікаційним ланцюгом, що поєднує Захід і Схід, Північ і Південь.

Що стосується пошуку пріоритетів розвитку України, то він має відбувати з орієнтацією на внутрішні геополітичні чинники, адже саме всередині держави, в цінностях й інтересах її народу, а не у зовнішньополітичній кон'юнктурі, лежить той «геополітичний код», який визначає призначення держави, пріоритети її внутрішньої і зовнішньої політики. Зазначене потребує всебічної модернізації України [4].

Модернізація є еволюційним переходом країн до якісно вищих стандартів політичного, економічного, соціального, культурного розвитку внаслідок науково-технічного прогресу, соціально-структурних змін, перетворень нормативних та ціннісних систем; переходом від суспільства, що втратило матеріальні й духовні потенції для динамічного саморозвитку, до прогресивного соціального ладу. Політична модернізація є важливим чинником перетворення України на суб'єкт геополітики, адже вона адаптує політичну систему країни до сучасних світових процесів, викликів глобалізації.

Кожна країна має свої особливості, тож і процес модернізації відбувається по-різному, хоча виконує одні і ті ж самі функції в кожному суспільстві. У слабко організованих, перехідних суспільствах, до яких належить і Україна, значною є роль держави і всієї політичної системи для забезпечення мобілізації ресурсів, реалізації запропонованих перетворень, держава покликана відігравати роль інтегруючої, цементуючої сили. Але українська держава не виконує такі свої функції в силу відсутності потужних політичних сил із стратегічним баченням майбутнього держави і своєї ролі в ньому, нес формовано сті зрілої політичної еліти, боротьби кланів, груп еліт, які намагаються встановити свої правила гри, а суспільство в цих іграх розглядається лише як інструмент, засіб досягнення цілей, яким нібито можна маніпулювати.

У силу зазначених обставин політична модернізація в Україні має вирішити два основні завдання: збалансувати політичну систему і сформувати розвинене громадянське суспільство, яке контролюватиме державу. Основними напрямками демократизації політичної системи в Україні мають стати наступні: ствердження представницького характеру державної влади, що означає делегування громадянами своїх владних повноважень обраній ними особі чи політичному об'єднанню; легітимність влади, тобто її ствердження за рахунок перемоги на періодичних виборах; чіткий та ефективний розподіл гілок влади, незалежність судової системи; плюралізм і конку- рентність політичних сил у представленні і висловленні інтересів соціальних груп; дотримання і захист природних та громадянських прав людини будь-якого соціального статусу через функціонування зрілого діючого громадянського суспільства; наявність розвиненої політичної культури суспільства, яка передбачає певні знання й компетентність у сфері політики, емоційні орієнтації щодо політичної системи («національна гордість»), ціннісні орієнтації і політичну активність, участь.

Відкритим для України залишається надзвичайно важливе питання адміністративно-територіальної реформи, яке в контексті політичної модернізації покращує взаємозв'язки в форматі «центр-регіони», посилює інтеграцію регіонів у загальнонаціональний політичний, економічний і культурний простір. Основою регіональної політики України повинна стати стратегія партнерства, інтеграції, перехід до політики відповідальної регіоналізації, яка має передбачати не лише розширення функцій регіонів, а й відповідальність місцевих органів влади перед населенням.

Історичний досвід розвитку провідних країн засвідчує, що політична система може бути модернізована через формування зрілого громадянського суспільства, зниження ступеня відчуження між владою і суспільством. Активне й незалежне громадянське суспільство - важливий чинник на всіх стадіях процесу демократизації; лише зріле громадянське суспільство здатне контролювати дії влади та ефективно обстоювати права громадян.

Сьогодні одним з ключових факторів, що впливають на геополітичне становище держави, є соціально-економічний. Це є свідченням високого статусу відповідних цінностей у загальній структурі геополітичних цінностей. Країни із слабкими економіками, низькими стандартами якості життя людини змушені лише пристосовуватися до геополітичних реалій, які визначають сильні економічні гравці. При цьому, важливим є не лише загальний потенціал економіки, а й високі соціальні стандарти життя громадян країни, які в глобалізованому світі почали виконувати функцію геополітичних цінностей. Зразком таких стандартів сьогодні для всього світу, як і для України, є розвинені країни Європи, які традиційно отримують найвищі оцінки за індекс рівня життя своїх громадян, а складником досягнення цих стандартів має бути соціально- економічна модернізація [5].

У перші роки незалежності вітчизняна влада намагалася вживати заходів із економічної модернізації, проте це були переважно моделі реформ концепції так званої «наздоганяльної» модернізації, суть яких полягала у намірах наздогнати розвинені країни Заходу в політичній, економічній, соціальній та інших сферах. При цьому, замість розробки стратегії стабільного соціально-економічного розвитку перехідних країн, що враховувала б національну специфіку й інтереси, базувалася на національно-державних цінностях, були здійснені спроби скопіювати моделі найменш соціально-орієнтованих ринкових економік. Внаслідок цього, а також високого рівня корупції, держава фактично втратила контроль над економікою, відбулася швидка стратифікація суспільства на дуже багатих і дуже бідних, причому перших виявилося мало, а останніх - дуже багато, середній клас практично зник.

Перед українською державою стоїть завдання формування з ціннісних позицій соціально орієнтованої, а внаслідок цього стабільно конкурентоспроможної, інтегрованої у світове господарство економіки. Для цього необхідно вирішити низку стратегічних проблем, серед яких ціннісно пріоритетною є демократизація економічних відносин. Серед підпорядкованих їй ціннісних орієнтирів соціально-економічних перетворень в Україні є наступні: перехід від економіки, що базується на відсталих технологіях виготовлення сировини і напівфабрикатів до «економіки знань»; посилення відкритості національної економіки при створенні механізмів захисту національного виробника тощо.

У контексті таких ціннісних настанов важливим завданням держави є законодавче закріплення прямої залежності між зростанням економіки країни та рівнем добробуту громадян. Предметом першочергової уваги держави має стати всебічний розвиток людського капіталу - головної конкурентної переваги країни в сучасному постіндустріальному суспільстві. Потребують удосконалення системи соціального забезпечення та страхування.

Ціннісним пріоритетом у соціально-економічній політиці є державне сприяння формуванню значного середнього класу. Цей пріоритет тісно пов'язаний з іншими соціально-економічними цінностями, такими як: політична стабільність, стабільність законодавчої бази, верховенство права, захищеність громадян, розвиненість громадянського суспільства; соціальна орієнтованість ринкової економіки, вільна конкуренція, законодавча захищеність приватної власності; затребуваність і доступність якісної освіти тощо.

Для зміни місця науки в суспільстві вона має змінити свої ціннісні пріоритети: відійти від офіціозно-диктувального статусу, забути про право на абсолютну істину й орієнтацію на власні академічні інтереси, стати конкурентоспроможною у світі, високопродуктивною щодо соціально-економічних ефектів і етичною щодо наукових рекомендацій. Необхідним є запровадження жорстких стандартів до системи навчання, що відповідала б ціннісним вимогам розвинених європейських країн.

Зодоров'я нації має стати наступним соціально-економічним ціннісним пріоритетом, який конкретизується зокрема у підвищенні доступності та якості медичного обслуговування, послідовній і масштабній національній екологічній політиці, зміцненні етики сімейних стосунків, відновленні цінностей шлюбу, зростанні народжуваності, соціальному захисті дітей, материнства і батьківства. Особливої уваги потребує така соціально незахищена частина населення, як молодь.

Із підсиленням ролі культурно-цивілізаційного виміру геополітики дедалі більшого поширення набуває таке явище, як цивілізаційна консолідація, суть якої полягає у групуванні країн на основі історичної та культурно-релігійної близькості. Сучасний світ є ареною протиборства і взаємодії не стільки національних держав, скільки груп держав, згуртованих здебільшого спільними цивілізаційними цінностями. Під час прийняття стратегічних рішень й обрання довгострокових орієнтацій держави частіше керуються такими чинниками, як ціннісна, релігійна, етнічна, ментальна спорідненість.

У своїй історії людство пройшло від прадавніх локальних до регіональних і релігійних цивілізацій, а потім і до глобальної цивілізації, домінують у якій сьогодні дві регіональні цивілізації - європейська і північноамериканська, при цьому, до складу всесвітньої цивілізації також входять інші регіональні цивілізації - китайська, японська, індійська, євразійська, а також інші регіональні та локальні цивілізації, в тому числі й українська, яка ще має визначитися із своїм місцем у світовій цивілізаційній ієрархії. Справа не лише в тому, якою мірою українська локальна цивілізація вмонтується в глобальну наднаціональну цивілізацію, а в тому внеску, який вона може зробити у розв'язання загальних для людства глобальних проблем. Можливість такого внеску залежить передусім від взаємної зрозумілості і прийнятності українських цінностей та цінностей інших учасників глобальної спільноти.

Модернізаційні процеси в рамках концепції плюралізму розвитку світових цивілізацій слід розглядати як природний, але прискорений процес освоєння вже існуючих цивілізаційних досягнень у рамках своєї цивілізації, включення в суспільне життя країни досягнень інших цивілізацій. Успішність і темп цього процесу залежить від міри кристалізації та усвідомлення Україною власних ціннісних засад. Україні необхідно на широкому, конкретному історичному матеріалі виокремити проблему пізнання і модернізації своєї власної цивілізації центральноєвропейського типу - передусім через визначення власних цінностей.

Українська локальна цивілізація має багато рис рубіжної, суміжної цивілізації. Такі цивілізації відзначаються неоднозначним, часто конфліктним переплетенням характеристик національної культури і двох великих типів цивілізаційного розвитку людства, між якими міститься локальна цивілізація. Такі цивілізації врешті-решт теж стають частинами великих цивілізацій, але при цьому ще довго зберігають риси рубіжності. Як рубіжна, або як її ще називають деякі дослідники - транзитна, цивілізація Україна одночасно має риси (передусім цінності), що притаманні західним цивілізаціям, й риси (цінності), що притаманні східним цивілізаціям, а також риси (цінності), що однаково не нехарактерні ні тим, ні іншим [7].

У культурно-цивілізаційному контексті геополітичної самореалізації України першочерговим завданням є формування української політичної нації, під якою слід розуміти не стільки етнічну єдність, як тверду впевненість більшості громадян щодо того, до якої політичної спільноти вони належать. Формуванню національної єдності України сприятимуть наступні заходи: створення єдиних загальнонаціональних політичного, економічного, інформаційного, наукового, культурного просторів, що передбачає широке інформування громадськості щодо подій в усіх регіонах держави, постійний науковий діалог і обмін між навчальними і культурними закладами країни; формування міжконфесійного діалогу з метою поступового переходу до створення єдиної української православної церкви; налагодження інфраструктури внутрішніх соціокультурних обмінів; започаткування на державному рівні практики безперервної загальнонаціональної дискусії щодо нагальних суспільних проблем за участі представників центральної і регіональної влади, політиків, науковців, бізнесменів; створена спільними зусиллями держави, науковців і бізнесу просвітницька кампанія, спрямована на виховання поваги до традиційної народної культури етнічних спільнот України, на усвідомлення населенням нерозривності давніх і сучасних зразків культури; забезпечення пільг для україномовних ЗМІ, книгодрукування, кіновиробництва, театру, музики, мистецтва. український геополітичний цінність

При виборі стратегії зовнішньої політики України слід враховувати той факт, що на сьогоднішній день наша держава, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, не має достатньої кількості ресурсів в усіх сферах, необхідних для того, щоб самостійно суттєвим чином впливати на процеси в глобальній системі міжнародних відносин. Тож опора лише на власні сили наразі не дає широких можливостей для реалізації своїх інтересів, і Україна має залучати ресурси інших учасників системи міжнародних відносин, зберігаючи за цього власні ціннісно-цивілізаційні пріоритети. При цьому, нашій державі потрібно визначатися із своїм місцем одночасно щонайменше на двох рівнях - світовому і європейському: на світовому рівні - в умовах домінування СІЛА, на європейському - в умовах формування Європейського Союзу з декількома сильними регіональними центрами, а також рахуватися з існуванням політично ослабленої, проте впливової у ресурсному і військовому вимірах Росії.

За наведених обставин, ієрархія геополітичних цінностей України на даному етапі розвитку має бути наступною: кристалізація і розвиток власних культурно- цивілізаційних та соціально-економічних цінностей (наслідки - закріплення єдиних загальнонаціональних політичного, економічного, інформаційного, наукового, культурного просторів); посилення співпраці із європейськими і євроатлантичними структурами (наслідки - укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо); посилення регіональної і субрегіональної політики (наслідки - послідовний розвиток багатосторонньої співпраці в межах ГУАМ,

Організації Чорноморського економічного співробітництва, Центральноєвропейської ініціативи); розвиток стратегічного партнерства із окремими країнами, по відношенню до яких Україна може виступати у ролі геополітичного комунікатора - США, Польщею, Грузією, Росією, країнами Центральної і Східної Європи, Балтії, Балкан, Кавказу, Туреччиною.

Таким чином, основні геополітичні цінності сучасної України стосуються проблеми політичної комунікації - передусім всередині країни, а також і в міжнародному політичному просторі. Ці цінності фіксують водночас як культурно-цивілізаційну самобутність України, так і базовану на ній готовність до підтримання і забезпечення глобальної політичної комунікації.

Список використаних джерел

Співак В.М. Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації: Монографія. - K.: Логос. 2011.-416 с.

Геопллітика: Підручник / А.І.Кудряченко, Ф.М.Рудич, В.О.Храмов. - K.: МАУП, 2004. - 296 с.

Словник геополітичних термінів і понять / Упоряд. І ред. В.С.Крисаченко. - K.: ПЦ «Фоліант», 2008. - 208 с.

Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? - К.: Институт социологии НАНУ, 2001. - 440 с.

Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. - К.: Знання України, 2002. - 190 с.

Михальченко М., Самчук 3. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. - Дрогобич: Вид. Фірма «Відродження», 1998. - 288 с.

Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. - Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. - 488 с.

Размещено на Allbest.ru