Американсько-радянські відносини другої половини 80-х p. XX ст. у контексті горбачовського курсу "нового мислення"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Американсько-радянські відносини другої половини 80-х p. XX ст. у контексті горбачовського курсу «нового мислення»

Буравченко Р.В.

Размещено на Allbest.ru

Припинення «холодної війни», як протистояння на міжнародному рівні двох політичних систем - радянсько-тоталітарної та західно-демократичної, стало найбільш значущою політичною подією кінця XX ст. З точки зору геополітичного редукціонізму це було протистояння між морською й сухопутною могутністю, між телурократією й таласократією. Економічний редукціонізм звівся до протиставлення ідей А. Сміта й К. Маркса. Сучасні політичні науки трактують це, як протистояння між наступними концепціями: між марксисткою концепцією світового політичного процесу й між концепцією політичного реалізму [2,с.279;15,с.506;18,с.357-358;19,с.524-525,528-531]. Після II світової війни у світі сформувалася біполярна світова система, яка витрачала великі матеріальні, природні й фінансові ресурси й наближала людство до всесвітньої катастрофи. «Холодна війна», яка була розпочата виступом 5 травня 1946 р. відомого політичного діяча Об'єднаного Королівства У Черчилля в м. Фултоні (США) перед студентами, визначала всі міжнародні відносини й, відповідно, міжнародну політику майже півстоліття. Аж до початку 1960-х рр. «холодна війна» розгорталась в напрямі зростання й ескалації, наближаючись до «гарячого» стану. Карибська криза 1962 р. засвідчила реальну можливість взаємного знищення протилежними військово-політичними блоками. Тому її закінчення кардинально змінило подальший світовий розвиток. Конструктивний початок припиненню «гонки озброєння», виснажливого військового та політичного протистояння, заклав діалог керівництва СРСР та США, який проходив у Женеві, Рейк'явіку, Вашингтоні та Москві. Провідна роль у цьому політичному процесі належала новому на той час керівнику СРСР М. Горбачову та його новій міжнародній політиці - «нове політичне мислення», основи якої були закладені на XXVII з'їзді КПРС у березні 1986 р. Виходячи з існування реальної загрози знищення людства у світовій термоядерній війні, центральною тезою нової політики передбачалося спільну для всіх держав відмову від застосування сили чи погрози силою в сфері міжнародних відносин, цілісність, єдність, і спільність усього світового простору, тісний взаємозв'язок усіх країн світу, перехід до правових, договірних стосунків між усіма державами світу. Відповідно всі ідеологічні, політичні та інші суперечності повинні поступитися загальнолюдським цінностям. «Ядерна війна не може бути засобом досягнення політичної, економічної, ідеологічної, будь-якої мети» зазначав М. Горбачов у книзі «Перебудова й нове мислення для нашої країни й усього світу». З точки зору політології це був перехід до концепції загальної безпеки [3,с.143;4,с'589-590;249;7,с.160;10,с.589-590;15,с.487-488;19,с.525,531]. Однозначного визначення, як саме вирішувалися проблеми радянсько-американських відносин, що нагромаджувалися протягом півстоліття, яким чином вони переводилися з формату протистояння у формат співпраці, у сучасній науковій літературі не має, так само як і оцінки тих політичних новацій у міжнародних відносинах, які впровадив М. Горбачов. Точки зору на цю проблематику, особливо серед російських, з одного боку, та західноєвропейсько-американських істориків, політологів та політичних діячів, як правило діаметрально протилежні - від визначення переможця в «холодній війні» до оцінювання ступеню позитивності американсько-радянських договорів зазначеного періоду для світового співтовариства та народів США й колишнього СРСР. Нині вже достатньо накопичено значний потенціал емпіричних досліджень у політології, історії, економіці, соціології, що охоплює різноманітні аспекти розвитку й дозволяють надати адекватну оцінку зазначених подій. Умовно ці дослідження можна поділити на чотири групи. До першої групи відносяться дослідження науковців, які, надаючи хронологічний опис подій, утримуються від їхнього оцінювання з точки зору сьогодення [4;9]. Друга група належить американським, західноєвропейським та радянським дослідникам, які однозначно позитивно оцінюють ініціативи М. Горбачова, та наслідки його політики [5;6;8;17]. Оцінка представників третьої групи дослідників подій 80-х p. XX ст. представлена як обережна, нейтральна позиція. Дослідники намагаються втримуються від однозначно позитивного чи негативного висвітлення ініціатив М. Горбачова. До цієї групи досліджень відносяться пошуки сучасних українських науковців, деякі з яких пов'язують закінчення «холодної війни» та отримання української незалежності з американсько-радянськими домовленостями [1 ;7;11; 12;13; 14]. Четверта група дослідників, як правило з імперсько-шовіністичними уподобаннями, акцентує увагу, на їхню думку, негативних наслідках американсько-радянських домовленостей. Іноді вони представляють домовленості як «здачу національних інтересів», іноді, як угодницьку політику СРСР на користь США. Також вони заперечують закінчення «холодної війни». Один з останніх вищезазначених дослідників стверджує, що «... «Холодна війна» закінчилась в тому плані, як ми її розуміли. Однак США та її партнери перевели її («холодну війну». -Авт.) в інші сфери. Тому говорити про те, що вона («холодна війна». - Авт.) закінчилась повністю, ще рано... До кінця 80-х років (XX ст. - Авт.) становище Радянського Союзу в Європі й у світі в цілому стало все гірше та гірше» [16]. Тобто автори дають цілком виражену негативну оцінку результатам вищезгаданих подій.

Для вироблення об'єктивної оцінки розглянемо етапи розвитку відносин між наддержавами тогочасного біполярного світу - США та СРСР. Так, улітку 1985 р. СРСР в односторонньому порядку заявив про введення мораторію на всі свої ядерні випробування. Термін цього мораторію неодноразово подовжувався, і був відмінений лише у квітні 1987 р. У цей же час СРСР підтвердив чинність впровадженого раніше мораторію на виробництво протисупутникової зброї. Крім цього, керівництво Радянського Союзу виступило з новими наступними ініціативами стосовно обмеження й скорочення озброєнь, а саме: 1) повністю заборонити ударні космічні озброєння; 2) на 50 % скоротити стратегічні ядерні озброєння СРСР і США, залишивши в кожної зі сторін по 6 тис. ядерних зарядів [7,с.256]. Із цього часу починаються поглиблення контактів керівництва СРСР із лідерами провідних країн світу, насамперед США. Ще в жовтні 1985 р. відбувся візит радянської делегації на чолі з фактичним керівником СРСР - Генеральним секретарем КПРС М. Горбачовим до Франції. Протягом 19-21 листопада 1985 р. у Женеві (Швейцарія) відбувається перша зустріч у новому форматі між керівниками СРСР та США М. Горбачовим та P Рейганом. Два лідери тогочасних світових держав обговорили проблеми міжнародних відносин, актуальність яких не викликала заперечення. Висновком зустрічі стало розуміння того, що для будь-якої зі сторін, ядерний конфлікт є безперспективний і після нього не буде переможців. Також М. Горбачов та P Рейган підписали Декларацію про недопущення ядерної війни, і виступили зі спільною заявою про те, що СРСР і США не прагнутимуть до військової переваги один над одним [1,с.585;7,с.256-257]. Хоча остання заява була політичною й не містила конкретних пропозицій, однак вона надала поштовх розвитку міждержавним відносинам у руслі концепції загальної безпеки та відходу від марксистської концепції та концепції політичного реалізму. Мирний діалог між США й СРСР продовжили наступник P Рейгана на президентській посаді - Дж. Буш та М. Горбачов, який 15 січня 1986 р. проголосив заяву: «У 2000 рік - без ядерної зброї». У наступних зустрічах в

Рейк'явіку (столиця Ісландії) в 1986 p., Вашингтоні в 1987 p., Москві та Нью-Йорку в 1988 р. були закладені основи для взаєморозуміння між двома наддержавами з досягнення конкретних рішень, спрямованих на згортання гонки озброєнь. Так, протягом 11-12 жовтня 1986 р. у столиці Ісландії - Рейк'явіку відбулася нова радянсько-американська зустріч на найвищому рівні. Тогочасні лідери США та СРСР P Рейган і М. Горбачов розглянули два основних питання: про скорочення радянських і американських ядерних ракет середньої дальності в Європі та про наміри США розгорнути глобальну космічну протиракетну систему, відому як стратегічна оборонна ініціатива (СОІ). Зважаючи на те, що COI суперечила чинному на той час радянсько-американському Договору із протиракетної оборони 1972 р. і майже повністю руйнувала всю систему домовленостей з обмеження озброєнь, то принципових домовленостей у Рейк'явіку не було прийнято [1,с.585-586;4,с.249;7,с.257;9,с.557]. Однак радянський уряд і надалі наполегливо продовжував шукати засоби для згортання міжнародної напруженості. У цьому руслі було ухвалено вочевидь невигідну для СРСР пропозицію CШA про ліквідацію радянських і американських ракет середнього радіусу дії (від 1 до 5,5 тис. км) у Європі. Невідповідність полягала в тому, що такого класу ракет на європейській території в СРСР на той час знаходилося значно більше ніж у США, а аналогічні ядерні арсенали Великобританії та Франції не потрапляли під угоду. Більш того, радянський уряд пішов значно дальше, запропонувавши скоротити й ракети малого радіусу дії (від 500 до 1 тис. км), яких у СРСР також було значно більше ніж у США. Підписанню договору сприяли також і внутрішньополітичні зміни в США. Ці обставини визначили направленість зустрічі Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова й президента США P Рейгана у Вашингтоні яка відбулася 7-10 грудня 1987 р. Як важливий наслідок цієї зустрічі стало підписання 8 грудня 1987 р. договору про усунення з європейської території найновіших ядерних ракет середньої та близької дальності. Відповідно до нього сторони зобов'язалися до 1 червня 1991 р. знищити всі свої ракети визначених класів. Загалом ліквідації піддягали 1846 ракет і 825 пускових установок СРСР і 846 ракет і 318 пускових установок США. Цей договір уперше в історії взаємовідносин двох країн став конкретним результатом процесу роззброєння [1 ,с.586;4,с.250;7,с.256, 257; 13,с.305]. Взагалі протягом 1987 p. СРСР реалізував декілька мирних ініціатив. Так, за пропозицією радянського уряду воєнна доктрина Організації варшавського договору (ОВД) набула винятково оборонного характеру. Водночас було заявлено про скорочення в односторонньому порядку озброєнь ОВД. Почалося виведення з території Німецької Демократичної Республіки (НДР) 1 тис. радянських танків і 20 тис. військовослужбовців [7,с.259]. У лютому 1988 p. СРСР і США, а також очолювані ними блоки ОВД та Організації Північно-Атлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization - НАТО), почали демонтувати ракети «СС-20» і крилаті ракети. З 29 травня по 2 червня 1988 р. тривав офіційний візит президента США P Рейгана до СРСР. 1 червня 1988 р. під час московської зустрічі у верхах P Рейган і М. Горбачов обмінялися ратифікаційними грамотами про набуття чинності підписаного в грудні 1986 р. у Вашингтоні договору про знищення ракет середнього радіусу дії. Знищення цієї ядерної зброї набуло інтенсивного характеру й уже наприкінці 1989 p. СРСР знищив понад 80 %, а США - понад 53 % ракет середнього радіуса дії. На початку грудня (з 2 на 3) 1989 р. на радянському військовому кораблі поблизу о. Мальта відбулася зустріч нового президента США Джорджа Буша з М. Горбачовим. Під час зустрічі сторони узгодили свої позиції стосовно об'єднання Німеччини та ситуації що склалася у світі. Також сторони висловилися, що перестають розглядати одна одну військовими супротивниками [7,с.261;9,с.557].

Наступний візит уже президента СРСР М. Горбачова в США відбувся ЗО травня - 5 червня 1990 р. У результаті переговорів було підписано пакет угод, протоколів і спільних заяв. Було погоджено основні положення угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, укладено угоду про ліквідацію 80 % хімічної зброї, відмову від її виробництва, а також було досягнуто домовленості про вдосконалення перевірки на місцях потужностей ядерних вибухів. Завдяки цим домовленостям були усунуті перешкоди, які гальмували попередні радянсько-американські договори 1974 і 1976 pp. Також було укладено важливу угоду, що доповнювала й розширювала угоду 1973 р. про науково-технічне співробітництво в галузі мирного використання атомної енергії [7,с.261-262; 13,с.305,351]. Размещено на Allbest.ru

Остання радянсько-американська зустріч відбулася 29 липня - 1 серпня 1991 р. у столиці СРСР Москві. Центральною темою на переговорах була проблема вироблення загальних підходів щодо усунення загрози ядерної війни. Участь у переговорах приймали президенти США, СРСР, союзних республік - Дж. Буш, М. Горбачов, Б. Єльцин та Н. Назарбаев. 31 липня 1991 p. М. Горбачов і Дж. Буш підписали договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Відповідно до Договору кількість міжконтинентальних балістичних ракет та інших CHO в кожної сторони скорочувалося на 30-40 % із тим, що б граничний рівень був однаковим, становив 1600 носіїв і 6000 зарядів [7,с.262].

Паралельно з безпосередньо двохсторонніми американсько-радянськими домовленостями важливу роль у припиненні «холодної війни» відіграли багатосторонні зустрічі. Це насамперед, так звані Віденські зустрічі, які тривали з 4 листопада 1986 р. до 19 січня 1989 р. між країнами учасницями Наради з безпеки й співробітництва в Європі (НБСЄ). Відповідно до їхніх рішень 9 березня 1989 р. у столиці Австрії стартували наступні два переговорні процеси: переговори 35 країн - учасниць НБСЄ про заходи щодо зміцнення довіри й безпеки, а також переговори 2 3 країн ОВД і НАТО про звичайні збройні сили в Європі. Як результат цих переговорів - прийняття 17 листопада 1990 р. Віденського документу, який передбачав якісно нові заходи щодо зміцнення довіри й безпеки. Важливим проявом кардинальних змін стосовно припинення «холодної війни» стала підготовка та підписання 19 листопаді 1990 р. у Парижі Договору про звичайні збройні сили в Європі, який передбачали радикальне скорочення військових сил НАТО й ОВД. [1,с.586;7,с.261,263-266;13,с.305]. Міжнародний резонанс отримала спільна декларація 22 держав учасників ОВД та НАТО, яка засвідчила закінчення міжблокового протистояння. 1 липня 1991 р. ОВД взагалі саморозпустився, що фактично являло собою закінчення «холодної війни», насамперед між США та СРСР [4,с.253].

Підсумовуючи вищенаведене можна констатувати, що політичне життя II пол. 80-х pp. XX ст. визначалося такими явищами в зовнішньополітичній сфері, як зміна акцентів зовнішньої політики СРСР, пошуки та впровадження нових підходів, які отримали назву «нового мислення», відхід від політики конфронтації до конструктивного співробітництва, поліпшення міжнародних відносин, припинення гонки озброєнь. Важливим із точки зору політології є відхід від концепцій, які передбачали протистояння двох світових соціально-економічних систем - марксистської концепції світового політичного процесу та концепції політичного реалізму. На противагу теорії протистояння та «балансу сил» активно розроблялась ідея «взаємозалежності» як вихідного принципу міжнародних відносин, яка набула наукового втілення в концепції загальної безпеки, а в СРСР як «нове політичне мислення». Було підписано чимало важливих радянсько-американських угод щодо ядерного роззброєння, що об'єктивно впливало на зміцнення міжнародної безпеки. У цілому за 1985 - 1991 рр. відбулося сім зустрічей лідерів двох наддержав, понад 30 зустрічей міністрів закордонних справ, сотні робочих засідань. Нова зовнішня політика СРСР стосовно США позитивно позначилася також на характері міжнародних відносин у Європі. Новий зовнішньополітичний курс СРСР та радянсько-американське співробітництво стали важливою передумовою врегулювання регіональних конфліктів та попередження їх та заклали основи для припинення «холодної війни». З точки зору геополітики у світовому контексті події 80-х p. XX ст. мали позитивне спрямування, і дозволили побудувати міжнародні відносини на якісно нових засадах, що засвідчують нові розсекречені документи цієї епохи, які нині стають доступними для загалу.

Список використаних джерел

1. Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки): Навчальний посібник для студ. історичних спец, вузів / За ред. проф. А.О. Копилова. - К.: Либідь, 2004. - 624 с.

2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посібн. - 4-те вид., перероб. і доп., - Львів: Світ. 2001.-384 с.

3. Горбачов М.С. Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу. - K.: Політвидав України, 1987. - 271 с.

4. Даниленко В.M., Кокін С.А. Всесвітня історія: Хронологія основних подій. - K.: Либідь, 1997. - 264 с.

5. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших днів: Пер. з фр. - K.: Основи, 1995.-903 с.

6. История новейшего времени стран Европы и Америки 1945-1990. Учеб. пособ. / Под ред. Е.Ф. Языкова. - М.: Высш. шк., 1993. - 447 с.

7. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики. XX - початок XXI ст.: Навч. посіб. / В.Ф. Салабай, І.Д. Дудко, М.В. Борисенко, М.П. Чуб. - K.: КНЕУ, 2006. - 368 с.

8. Киссинджер Г. Дипломатия / Пер. с англ. В.Б. Львова. - M.: Ладомир. 1997. - 848 с.

9. Кіндер Г., Хільгеман В.Всесвітня історія: dtv-Atlas: Пер. з нім. /Худож. Гаральд і РутБукор; Наук. ред. пер.: А.Г. Слюсаренко, О.Ф. Іванов. - K.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.

10. Краткий политический словарь / Абаренков В.П., Абова TE., Аверкин А.Г. и др.; Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова, Н.В. Шишлина. - 6-е изд., доп. - М.: Политиздат, 1989. - 623 с.

11. Марущак М.И. Історія дипломатії XX століття: Курс лекцій. - Львів: Бескид Біт, 2003. - 304 с.

12. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 pp.): Підручник / Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губерський та інші. - К: Либідь, 2001. - 624 с.

13. Панкова Є.В. Історія Європи: Навчальний посібник. - K.: Альтер-прес, 2007. - 352 с.

14. Політична історія XX століття: Навч.посібник. - Вид.2, перероб., допов. / В.Ф. Салабай, Л.О. Панчук, А.Я. Титаренко та інші. - К: КНЕУ, 2001. - 376 с.

15. Політологія: Підруч. длястуд. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л.М. Герасіна, B.C. Журавський та ін. - 2-ге вид., перероб. і доп. - K.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 520 с.

16. Протопопов А.С., Козьменко В.М., Елманова Н.С. История международных отношений и внешней политики России (1648-2000). Учебник для вузов / Под ред. А.С. Протопопова - М.: Аспект Пресс, 2001,- 344 с.

17. Рогов С.М. Советский Союз и США: поиск баланса интересов. - М.: Международные отношения, 1989. - 344 с.

18. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. - К.: Либідь, 2004. - 480 с.

19. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. - К.: Либідь, 2002.-576 с.

Размещено на Allbest.ru