Теоретичні проблеми взаємодії гілок влади у пострадянських суспільствах (Україна, Росія, Білорусь)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Теоретичні проблеми взаємодії гілок влади у пострадянських суспільствах (Україна, Росія, Білорусь)

Нгуен Ван Зунг

Спеціальність 23.00.02 -- політичні інститути та процеси

УДК 321.01:342.2

Київ -- 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціально-гуманітарної освіти Центрального інституту підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України та в Українській Академії політичних наук.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович,

Інститут вищої освіти АПН України, директор.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

БАБКІНА Ольга Володимирівна,

Міжрегіональна академія управління персоналом,

директор Інституту соціальних та правових наук;

кандидат політичних наук

КОНОНЕНКО Наталія Вікторівна,

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, молодший науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології.

Провідна установа:

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології.

Захист відбудеться " 31 " березня 2000 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий " 29 " лютого 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук В.П. ГОРБАТЕНКО.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучаснi посттоталiтарнi держави, зокрема і Україна, переживають перiод загострення соцiальних суперечностей, що виявляють себе у виглядi ряду конфлiктiв: страйкiв, мiжнацiональних зiткнень, мiжрегiональних і мiждержавних конфронтацiй. Наслiдком стають: людськi жертви, економiчна криза, полiтична нестабiльнiсть, моральнi збитки. Конфлiктне протiкання процесiв у нових країнах, що утворилися на територiї могутнього тоталiтарного СРСР, у першу чергу України, Росiї та Бiлорусi, загрожують iснуванню не лише соцiумiв, що їх породили, але й цивiлiзацiї планети Земля. У зв'язку з цим, аналiз і теоретичне обґрунтування процесів, що відбуваються у посттоталітарних суспільствах та пов'язаних з ними проблем, має важливе значення для сьогодення.

До комплексу актуальних проблем сучасної полiтологiї насамперед вiдносяться суспiльно-полiтичнi процеси, що вiдбуваються в умовах трансформацiї тоталiтарної державної системи, оскiльки такi процеси сьогоднi охоплюють значну частину людства. Означенi процеси безпосередньо пов'язанi зi встановленням нових свiдомо визначених взаємовiдносин мiж гiлками влади в пострадянських державах Росії, України та Білорусі.

Проблеми, що розглядаються в дисертацiї, безпосередньо пов'язанi з реалiзацiєю положень Конституцiї України щодо її орiєнтацiї на формування демократичної, соцiальної, правової держави, а також з теоретичними і практично-політичними проблемами, що постали у зв'язку з iсторичними змiнами в соцiально-полiтичному розвитку сучасного В'єтнаму.

Ступінь наукової розробки проблеми. Науково-теоретичні дослідження, що були проведенi у межах наукового товариства вчених колишнього соцiалiстичного табору, якi мають емпiричний досвiд безпосереднього iснування в тоталiтарному і посттоталiтарному суспiльствi, засвiдчують наявнiсть дослiджень проблеми становлення нових взаємовiдношень мiж гiлками влади в посттоталiтарному суспiльствi.

Аналіз зазначеного наукового потенціалу, поряд з вивченням західних джерел, засвідчує, що значний iнтерес до проблем соцiальних змiн у посттоталiтарних суспiльствах виявили захiдноєвропейськi та пiвнiчноамериканськi фiлософи, полiтологи, соцiологи: Дж. Бернард, Дж. Бертон, К. Боудiнг, I. Галтунг, Р. Дарендорф, К. Дойч, М. Дойч, Г. Зiммель, Л. Козер, Л. Крiсберг, С. Лiпсет, К. Мiтчел, А. Раппопорт, К. Райт, Дж. Тернер, Ю. Хабермас та ряд iн. Серед найбiльш впливових концепцiй перебудови суспiльства можна назвати "конфлiктологiчний функцiоналiзм" (Г. Зiммель, Л. Козер), "дiалектичну теорiю конфлiктiв" (Р. Дарендорф), "загальну теорiю соцiального конфлiкту", "аналiтичну теорiю суспiльного конфлiкту" (Р. Коллiнз), "формальну теорiю суспiльних змiн" (Т. Каплоу).

Вагомі здобутки щодо дослідження проблем розбудови владних структур посттоталітарних держав здійснені українськими дослідниками: В.П. Андрущенком, О.В. Бабкіною, О.М. Бандуркою, В.М. Бебиком, Л.Д. Бевзенком, I.В. Бойченком, Б.А. Гаєвським, Є.В. Головахою, Т.В. Звонковим, А.Т. Iшмуратовим, Н.В. Кононенко, В.Г. Кременем, В.В. Ладиченком, Ю.В. Мацiєвським, М.I. Михальченком, М.М. Мокляком, Т.А. Подольською, О.Ф. Проценком, Ю.І. Римаренком, С.Г. Рябовим та iн. Свій внесок у дослідження різних аспектів поділу гілок державної влади в посттоталітарних суспільствах зробили росiйськi науковці: А.Д. Богатуров, В.В. Бойко, О.О. Галкiн, Ю.Г. Запрудський, А.Г. Здравомислов, М.В. Iльїн, О.Г. Ковальов, Л.А. Колєсов, О.М. Чумиков, О.I. Федорищев.

Процеси будівництва нових держав на території колишнього СРСР i соцiалiстичного табору в цілому, що відбуваються сьогодні в посттоталітарних соціумах, постійно знаходяться у полi зору дослiдникiв багатьох країн світу. Це сприяло останнім часом появі цікавих праць, серед яких слiд зазначити наступні: З. Бжезинського, П. Кеннедi, М.М. Гуревiчова, С. Стояновича, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, М.Х. Фарукшина, А.Н. Юртаува, Дж. Мейса, С. Хантiнгтона, В.Л. Хеслi. Для визначення загальних принципiв теоретичного осмислення закономiрностей поступу в посттоталітарних країнах велике значення мають розробки, якi запропонували Р. Арон, Т. Адорно, Х. Арендт, К.Г. Баллестрем, З. Бжезiнський, К. Шмiдт, Ф. Хайєк, К. Фрiдрiх, А.К. Воскресенський, К.С. Гаджиєв, Н.В. Загладiн, Ю.I. Iгрицький, Р.К. Кочевоков. У свою чергу, слiд враховувати детальний аналiз концептуальних гiпотез, що набули поширення у другiй половинi ХХ ст., модернiзацiї i постмодернiзацiї суспiльства, який дозволив обгрунтувати можливiсть використання еволюцiйної моделi як теоретичної основи для концепцiй перехiдного суспiльства: Дж. Александера, С. Айзенштадта, Р. Арона, С.М. Лiпсета, Д. Белла, Л. Дiамандта, А. Гiдденса, К. Сiлвета, а також, В.М. Бебика, I.В. Бичка, В.П. Горбатенка, А.О. Ручки, А.В. Рябова.

Використання принципiв аналiзу концептуальних моделей модернiзацiї та відмови від культурної модернiзацiї суспiльства дозволило створити ряд оригiнальних iдей про трансформацiйнi процеси в суспiльствах перехiдного типу. Такi iдеї були розкритi у концепцiях В. Барнса, З. Бжезинського, Є. Вятра, Г.О. Доннела i Ф. Шмiттера, Р. Катарело, I.М. Клямкiна, А.М. Мiграняна, А. Пшеворського, Д.А. Ростоу, О.Г. Харитонової. В Українi були виданi цiкавi колективнi розробки, в яких аналiзується мiсце i роль елементiв соцiальної системи суспiльства в перехiдних процесах: "Полiтологiя посткомунiзму: Полiтичний аналiз посткомунiстичних суспiльств" (1995); "Полiтичнi структури та процеси в сучаснiй Українi: Полiтичний аналiз" (1995); "Україна посткомунiстична: суперечностi та перспективи соцiально-полiтичного розвитку" (1993); Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку (1998); Українське суспільство на порозі третього тисячоліття (1992) та ін.

Важливим аспектом у дослiдженнi посттоталiтарних соцiальних систем є рефлексованi визначення сутностi та взаємовiдношення понять "перехiднiсть", "посттоталiтаризм", які всебiчно розглядаються в працях Р. Анжера, Д.I. Видрiна, М. Маколи, С. Стояновича, Я. Щепаньського. Так само важливими у дослiдженні проблем розв'язання суперечностей перехiдного перiоду в розвитку суспiльства, пошукiв шляхiв досягнення суспiльного консенсусу є iдеї, представленi працями Ю. Хабермаса, Дж. Ролза i Ж.Ф. Ліотара. Хоча концепцiї останнiх орiєнтованi на вивчення суспiльства розвинутих капiталiстичних країн, вони становлять методологiчну базу для порiвнянь та визначення вiдмiнностей і рiвня теоретичної репрезентацiї об'єкта дисертацiйного дослiдження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна робота виконана в межах основних державних програм, які стосуються проблем підвищення ефективності роботи державних органів, посилення ролі права у всіх сферах суспільного життя Соціалістичної Республіки В'єтнам, а також програм розвитку освіти, зокрема Національної програми в галузі освіти. Дисертаційне дослідження проводилось також у рамках плану науково-дослідних програм кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка "Духовний потенціал особистості: тенденції і закономірності розвитку" (1991-1995 рр.), "Національна самосвідомість в контексті створення правової держави" (1996-2000 рр.).

Основний обсяг дисертаційного дослідження пов'язаний з науковою роботою, що здійснюється на кафедрі соціально-гуманітарної освіти у Центральному інституті підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України, а також з науковими дослідженнями проблем політичного життя суспільства в межах Української Академії політичних наук.

Об'єктом дослiдження є суспiльства, що знаходяться в умовах трансформацiї тоталiтарної державної системи.

Предметом дослiдження є соцiально-полiтичнi проблеми взаємодії гiлок влади у пострадянських суспільствах (в Українi, Росiї та Бiлорусi).

Мета та завдання дослiдження. Мета дослiдження полягає у визначеннi та обґрунтуванні концепції розв'язання проблем взаємодії гілок влади, у зв'язку з появою нових iсторичних реалiй, що постали в пострадянських державах (Українi, Росiї та Бiлорусi).

Реалiзацiя поставленої мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань дисертаційного дослідження:

1) досягти теоретичного визначення особливостей iсторичної ситуацiї, що постала у зв'язку із самовизначенням народiв в Українi, Росiї та Бiлорусi, з їх бажанням будувати демократичну, правову, соцiально орiєнтовану державу;

2) здiйснити аналiз головних суперечностей, що емпiрично виявляють себе у конституцiйному втіленнi та фактичнiй недосконалостi системи подiлу влади в пострадянських державах (Українi, Росiї та Бiлорусi);

3) застосувати здобутки сучасної полiтологiї в розрізі аналiзу теоретичних i фактологiчних матерiалiв, що стосуються вже здiйснених у серединi ХХ ст. перетворень тоталiтарних суспiльств у посттоталiтарнi (Італiя, Нiмеччина, Португалiя, Японiя);

4) провести рацiональну реконструкцiю теоретичних основоположень концепцiї подiлу функцій державної влади з урахуванням iсторичних обставин та особливостей функціонування пострадянських суспiльств;

5) розробити обгрунтовану теоретичну модель, яка дасть змогу проводити поглиблений аналiз перспектив трансформацiї пострадянських суспiльств від посттоталiтаризму до справжньої демократії.

Наукова новизна дисертацiї. Висувається i обґрунтовується полiтологiчна концепцiя визначення процесу подiлу влади в посттоталiтарному суспiльствi як встановлення консенсусу мiж двома частинами суспiльства: тiєю, що бажає повернутися до попередніх тоталiтарних цiнностей і порядкiв, та тiєю, що бажає створювати якісно нову державність, iснувати в умовах демократичного правового суспiльства, проти третьої, деструктивної частини суспільності, зацiкавленої в необмеженому продовженнi стану руїни правової системи держави.

Наукова новизна конкретизується наступними положеннями:

1) визначено, що для запобігання вiдтворенню тоталiтарного режиму необхідне подолання формального подiлу гiлок державної влади та його фактичне утвердження на рівні суспільно-політичної практики із забезпеченням системного характеру функціонування гілок влади та збереженням єдності й цілісності владноорганізуючих структур;

2) виявлено, що теорiя "коммунiкацiї" та концепцiя "громадянського консенсусу" виступають основоположними для розробки теоретичної моделі розв'язання суперечностей мiж конфліктуючими частинами суспiльства (лiвi та правi), що сприймають одне одного як непримиреннi табори ворогiв;

3) обгрунтовано, що взаємодія гiлок влади у пострадянських суспільствах (Україні, Росії та Бiлорусi) не лише засвідчує існування загальних тенденцій, а й виявляє рiзницю, яка iснує мiж рiзновидами посттоталiтарних суспiльств (неототалітарне суспiльство, авторитарне суспiльство, демократичне суспiльство та ін., а також їхні гібриди);

4) визначено, що становлення нового суспiльства можливе через утвердження легiтимностi політико-правових рiшень на основі поєднання загальноцивілізаційного досвіду та існуючих традицій, на якi спираються загальноприйнятi норми i правила регулювання вiдносин мiж соцiально-полiтичними суб'єктами; з'ясовано, що у випадку втрати довіри населення до рішень політичної еліти постає криза політичної участі, внаслідок чого тiльки iндивiдуальний життєвий досвiд стає основою формування нового способу особистої життєдiяльностi у новому суспiльствi;

5) доведено, що становлення пострадянських суспiльств у якостi демократичних посттоталiтарних суспiльств можливе тiльки через змiни у мiкросоцiальних структурах суспiльства, якi формуються через приватну iнiцiативу, трансформацiю "спонтанної ринкової динаміки" в "ринкову економiку";

6) з'ясовано, що невідповідність конституційних принципів і практики поділу влади зумовлюють асиметричність поділу і незбалансованість взаємодії функцій гілок влади, намагання забезпечення вольовими зусиллями домінування структур виконавчої влади.

Методологiчна i теоретична основа дослідження. Загальну методологiчну і теоретичну основу дисертацiї складає класична захiдноєвропейська традицiя рацiоналiстичної фiлософiї та полiтичної думки, яка доповнюється розробками ряду мислителів, що тяжiли до класичного емпiризму. Безпосередню теоретичну основу дисертацiйного дослiдження становлять працi української школи полiтологiв та соцiальних фiлософiв: В.П. Андрущенка, В.С. Бакiрова, О.М. Бандурки, В.А. Бачинського, В.М. Бебика, I.В. Бойченка, Д.I. Видрiна, Б.А. Гаєвського, Є.I. Головахи, В.А. Друзя, А.Т. Iшмуратова, Є.М. Мануйлова, М.I. Михальченка, А.В. Мисуно, Г.М. Перепелицi, В.Д. Титова, В.В. Шкоди.

Дисертацiйне дослiдження також спирається на ряд концепцiй франко-нiмецьких i англосаксонських мислителiв, що набули поширення у ХХ ст.: А. Бергсона, К. Болдiнга, Р. Дарендорфа, Г. Зiммеля, Л. Козера, Л. Крiсберга, К. Поппера, Ю. Хабермаса, С. Хантiнгтона. У дисертацiї також використовані методологiчнi принципи росiйських науковців: А.М. Авер'янова, П.В. Алексуєва, В.В. Бородкiна, Ф.Ф. Вяккерева, В.П. Дурiна, Ю.Г. Запрудського, М.В. Соколова, I.Ю. Суднiєва, О.М. Чумикова.

Теоретичне i практичне значення одержаних результатів визначається концепцiєю i сукупнiстю положень, що виносяться на захист, загальними висновками. Результати дослiдження мають теоретичне значення для подальшого вивчення проблеми визначення сутностi особливостей подiлу та взаємодії гiлок влади в посттоталiтарному суспiльствi, на прикладі трьох країн колишнього СРСР. У четвертому роздiлi та висновках сформульованi науковi положення, якi сприяють бiльш конкретному розумiнню причин i наслiдкiв перетворення тоталiтарного суспiльства у посттоталiтарне, визначено особливостi конструктивного i деструктивного впливу подiлу державної влади на суспiльство перехiдного типу.

Концепцiя, головнi положення та iдеї дисертацiї мають прикладне значення для самоусвiдомлення свого iсторичного мiсця представниками державних iнституцiй, для побудови програм полiтичних партiй, використання рiзними суб'єктами соцiального процесу знання особливостей взаємодії гiлок влади в сучаснiй соцiальнiй, правовiй, демократичнiй державi.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка та кафедри соціально-гуманітарної освіти Центрального інституту підвищення кваліфікації працівників освіти Академії педагогічних наук України. Результати дисертаційного дослідження розглядалися в Українській Академії політичних наук при проведенні наукових досліджень у галузі історії політичних вчень. Окремі положення досліджуваної проблеми висвітлювались у виступах на наукових конференціях і семінарах, що проводилися Київським університетом ім. Тараса Шевченка та Українською Академією політичних наук. Їх апробація здійснювалася також у процесі викладання соціальної філософії студентам гуманітарних спеціальностей Київського університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Матеріали дисертації знайшли відображення у трьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертацiї визначені метою, завданням та загальною логiкою дослiдження. Дисертацiя викладена на 174 сторінках облікового тексту і складається із вступу, чотирьох роздiлів, дванадцяти параграфiв, висновкiв та списку використаних джерел, який включає 101 найменування.

1. Основний зміст дисертації

влада поділ взаємодія пострадянський

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається ступiнь її наукової розробки, формулюється мета i завдання дослiдження, окреслюється об'єкт i предмет дослiдження, теоретико-методологiчнi засади, наукова новизна i практичне значення одержаних теоретичних результатiв, а також апробацiя дослiдження.

У першому роздiлi "Основні науково-теоретичні підходи щодо обгрунтування подiлу влади" розглядаються загальнотеоретичнi та полiтологiчнi основоположення концепцiї подiлу влади. Так, у першому параграфi "Ідея подiлу та взаємодії гілок влади: узагальнено-політологічний аналіз" аналізуються витоки класичної концепцiї, наявнi у вченнях мислителiв Нового часу та Просвiтництва. У другому параграфi "Концепції подiлу влади в сучасному вимірі" визначаються концептуальнi вiдмiнностi в обґрунтуваннях, якi справили безпосереднiй вплив на формування сучасної системи й механізму поділу влади.

У третьому параграфi "Система поділу влади у практиці розбудови перших демократичних держав" на основi концепцiї Ю. Хабермаса проводиться порівняння ідеї подiлу влади з першими спробами її практичного впровадження, що дало автору пiдстави для виявлення утопiчних елементiв щодо базової концепцiї епохи Просвiтництва та виокремлення фактично задіяного потенціалу в практицi розбудови перших демократичних держав.

У другому роздiлi "Суперечностi формального i фактичного подiлу влади в СРСР" спiввiдносяться iсторичнi данi, у якостi фактiв емпiричного матерiалу, з теоретичною рефлексiєю щодо проблем iсторичного розвитку України, Росiї і Бiлорусi.

У першому параграфi "Особливостi владних вiдносин в Українi, Росiї та Бiлорусi у ХХ ст." реконструйовано визначальнi iсторичнi факти, що мають безпосереднє вiдношення до обраного предмета дослiдження та його рефлексiї. Тут зазначено, що в Україні, яка стала складовою СРСР за перiод iснування останнього було прийнято чотири Конституцiї (березень 1919 р.; травень 1929 р.; грудень 1936 р.; квiтень 1978 р.). Вони визначали її полiтичний та правовий статус, як складової частини союзної держави, й, зокрема, засвідчували, що за час iснування СРСР комунiстична iдея перетворилася в iдеологiю вiдновлення росiйської iмперської державностi. Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк, поряд з іншими, виконував функцiю органiзацiї тоталiтарної системи управлiння в новiтнiй iмперiї, що являло собою продовження традицiї розбудови росiйської державностi, яка успадкувала характерні ознаки розвитку Візантійської імперії.

За рахунок нової полiтичної основи росiйської державностi СРСР спромiгся у короткий iсторичний термiн провести iндустрiальну модернiзацiю, яку не змогла провести влада царської Росiї. Тоталiтарна державнiсть СРСР змогла сконцентрувати зусилля усього населення довкола вирiшення проблем швидкої iндустрiалiзацiї. Однак даний тип державностi не спромiгся забезпечити потреби структурної перебудови, яка виникала у зв'язку з формуванням постiндустрiального суспiльства, орiєнтованого на стимулювання екзистенцiйно неповторних якостей окремої людини. Полiтичний договiр, що був пiдписаний лiдерами Бiлорусiї, Росiї та України не лише ознаменував полiтичну та юридичну лiквiдацiю СРСР, а й став для цих народiв початком розбудови принципово нових вiдносин мiж державою, суспiльством і громадянином.

У другому параграфi "Теоретичне обґрунтування владних відносин у марксизмi-ленiнiзмi" проведено аналiз теоретичних постулатiв iсторичного матерiалiзму та наукового комунізму, якi визначають марксистське розумiння сутi державної влади. Зокрема зазначено, що у вченнi марксизму-ленiнiзму держава розглядається як iсторично вiдживаюча форма суспiльної органiзацiї. Традицiйнi функцiї держави та гiлок влади визначалися як ворожа для нового (комунiстичного) суспiльного буття сутнiсть. З позицiй марксизму-ленiнiзму до головних функцiй держави вiдноситься насильницьке переведення суспiльства державним втручанням зi стану вiдкритої класової вiйни до закритої.

Поширена сьогоднi теорiя соцiально-правової держави, що активно розвивалася у полiтологiї та соцiальнiй фiлософiї другої половини ХХ ст., протистоїть концепцiї держави як "машини насильства". Вчення про державу як соцiальний iнститут, що виконує необхiднi суспiльнi функцiї (охорона здоров'я, органiзацiя загальної освiти для населення, соцiальний захист iнвалiдiв i людей похилого вiку та iн.), не може розглядати державу в якості такої "машини". Практичне виконання державою соцiально-гуманiстичних функцiй емпiрично заперечує претензiї на унiверсалiзм вчення про державу як антисоцiальну "машину пригнічення людини".

У третьому параграфi "Формальний і фактичний подiл влади" здійснено аналiз систематичної критики iсторичної практики та основоположних iдей суспiльства, побудованого на основi тоталiтарного режиму, насамперед суспiльства, що історично склалося в СРСР. Така публiчна критика активно здiйснювалася в СРСР з 80-х рр. ХХ ст. до початку фактичного розпаду СРСР.

СРСР, приводячи структуру Конституцiї, полiтично-правової системи, органiв державної влади до загальноприйнятих стандартів практично дiючих нормативiв демократичного суспiльства та його державного устрою, використовував iдею розподiлу повноважень мiж рiзними гiлками влади. Однак побудова держави на основi тоталiтарних принципів могла забезпечити лише формальний подiл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Вiдсутнiсть громадянського суспiльства не змогли компенсувати багаточисельнi суспiльнi органiзацiї, що цiлеспрямовано будувалися за принципом об'єднань "товаришiв", оскiльки "громадяни", як носiї незалежного вiд iдеологiї волевиявлення, виключалися з числа суб'єктiв суспiльних органiзацiй. В СРСР вживання слова "громадянин" почало використовуватися тільки по відношенню до ув'язнених (позбавлених права на волевиявлення). Тоталiтарна система СРСР будувалася на тому, що суб'єктом будь-якої суспiльної органiзацiї виступали тiльки компартiйнi органiзацiї. Це стало причиною виникнення рiзницi мiж формально прийнятим демократизмом і фактичним тоталiтаризмом у системі подiлу влади. Фактична влада в СРСР належала ідеологічно визначеному Конституцiєю суб'єкту свiдомому авангарду робiтничого класу (фактично комунiстичнiй партiї). Констатацiя цiєї обставини в дисертації дозволила сформулювати тезу, що виявляє авторську новизну дослідження: тоталiтарний режим iснує внаслiдок утворення своєрідної системи подiлу державної влади на основі розриву між формально визначеними конституційними положеннями і практичним станом справ у державi.

Процеси формування нових взаємовiдношень мiж гiлками державної влади у пострадянських суспiльствах (Україна, Росiя, Білорусь), практичнi та теоретичнi проблеми, якi були виявленi при аналізi цих процесiв, дозволяють зробити висновок, що реальне подолання розбіжностей мiж формальним поділом влади і фактичним станом справ уможливлюється тiльки пiсля завершення процесу становлення самодостатнього громадянського суспiльства.

У третьому роздiлi "Пострадянські держави: політико-правове становлення і утвердження нових владних вiдносин" дослiджується вiдношення iдеї подiлу влади до появи суспiльств, що визначаються поняттям "пострадянські". Перший параграф "Поняття державної та полiтичної влади, владних i соцiальних вiдносин" реконструює базовi положення теорiї будiвництва громадянського суспiльства як форми досягнення перемоги розуму над iррацiональнiстю окремої людини в процесi будiвництва демократичної держави.

У другому параграфi "Подiл та єднiсть влади, як перевтiлення теоретичного розуму в практичний" в розрізі аналізу феномена полiтичної влади констатується, що з точки зору полiтологiчного дослiдження реальна полiтична влада -- це публiчний, легiтимізований механiзм розв'язання соцiальних суперечностей, який спирається на суспiльно визнану легiтимнiсть державної влади. У перехiдних суспiльствах виникає загострення проблеми легiтимацiї: старi норми i правила регулювання конфлiктiв для значної частини суспiльства втратили легiтимнiсть, а новi ще не встановилися, не стали стереотипами, тому будь-якi дiї представникiв владних структур держави зустрiчають гостру критику i протидiю, що не спирається нi на здоровий глузд, нi на розум. Аналiз даної проблеми в дисертацiї дозволив зазначити, що у таких випадках лише досвiд (те, що лежить за межами мiркувань) становлення нового суспiльства дозволить вiдновити для пересiчної людини легiтимнiсть настанов здорового глузду та розуму, на якi у подальшому будуть спиратися загальноприйнятi норми i правила регулювання вiдносин мiж соцiальними суб'єктами.

Будь-яка соцiальна система будується на дiї соцiальних структур, що виникають у процесi матерiального i духовного виробництва. Саме ж, поняття "суспiльне виробництво" змiстовно не зводиться тiльки до актiв виробничого процесу, а моє тотальну сутнiсть, що безпосередньо виявляє себе у єдиному результатi розгалуженої виробничої дiяльностi суспiльства -- людинi. Тобто, слiд враховувати, що суспiльство вiдтворює та формує людину, як безпосередню умову свого власного iснування. Люди, у свою чергу, створюють суспiльство -- найголовнiшу умову iснування кожної окремої людини. У даному випадку iснування людини не ототожнюється з бiологiчним життям, воно розумiється саме як людське, культурне, полiтичне буття. Тому особлива роль соцiалiзацiї у процесi становлення пострадянських суспiльств полягає у тому, що перехiдне суспiльство становить соцiум, де макросоцiальнi змiни можуть суперечити мiкросоцiальним процесам. Зрушення в соцiально-полiтичнiй, економiчнiй, правовiй сферах вимагають адекватних змiн, що вiдбуваються у внутрiшньому свiтi людини. До таких мiкросоцiальних змiн у першу чергу слiд вiднести поширення нових соцiальних цiнностей, iнтересiв, побутових вiдносин тощо. Звичайно, до таких змiн здатнi або готовi далеко не всi члени суспiльства. Частина суб'єктiв не в змозi прийняти новi макросоцiальнi реалiї, а тому вiдмовляється жити згiдно з ними або протистоїть їм як активний супротивник.

Таким чином, важливою сферою для формування посттоталiтарного суспiльства у якостi нетоталiтарного є створення громадянського суспiльства, правової, демократичної, соцiально орiєнтованої держави. Якiсними характеристиками такої держави є вiдкритiсть (у значеннi термiна, який запропонував К.Поппер), плюралізм, високий рiвень демократичної самоорганiзацiї, можливiсть вертикальної i горизонтальної мобiльностi.

У третьому параграфi "Правова держава і громадянське суспільство" обґрунтовується поняття "посттоталітарна система" та аналiзується вiдношення понять "тоталітарна система" -- "демократична система". Порiвняльна характеристика тоталiтарної і демократичної соцiальних систем показала, що центральним поняттям, яке характеризує посттоталiтарне суспiльство, виступає "становлення". Посттоталiтарне це процес трансформації тоталiтарного у нетоталiтарне.

Експлiкацiя поняття "становлення нетоталiтарного суспiльства" дозволила виявити особливий стан соцiуму, який здатен самовiдтворювати себе у формi держави з тотальною невизначенiстю правовiдносин. Конституцiйнi перетворення, що забезпечують вiдновлення рiвноваги соцiальної системи та належать до змiн у сферi полiтики, економiки, духовного свiту, якi в правових суспільствах забезпечують функціонування різних частин соціального цiлого, виявляються антиномiчним утворенням стану становлення нового суспiльства.

Усi головнi ознаки посттоталiтарного суспiльства, що трансформується, являють собою комбiнацiю сутнісних рис тоталiтаризму і демократiї. Причому складовi соцiальної структури, принципи побудови тоталiтарного i демократичного суспiльства знаходяться у станi конфронтацiї. Становлення тоталiтарного в посттоталiтарне безпосередньо виявляє себе у втратi традицiйними iнститутами статусно-рольової соцiальної iдентифiкацiї. Утворюються численнi автономно iснуючi соцiальнi утворення, що самовизначають себе як антитезу тотальним нормативам суспiльного буття, коли усi критично налаштованi до центральних органiв державної влади. За таких умов менша частина суб'єктiв суспiльства виявляється здатною пристосуватися до нових соцiальних реалiй, визнаючи цiнностi прагматичного егоїзму особистого "Я" (наприклад, "повноту власної кишенi") головним нормативом, що регулюється поведiнкою особи. Цi суб'єкти пристосовуються до "нових" соцiальних цiнностей і норм, одержують новий соцiальний статус i мiсце в економiчних процесах, що характеризуються тотальною невизначенiстю правовiдносин. Бiльша частина населення подiляється на двi групи людей, що детально осмисленi в межах класичної західноєвропейської полiтологiї за допомогою термiнiв: "новатори-консерватори", "революцiонери-реакцiонери", "лiвi-правi" тощо.

У дисертації розглядається динамiка соцiальних змiн дослiджуваних соцiумiв через визначення взаємозв'язку процесiв деструкцiї однiєї структури соцiального органiзму i розбудову нової.

Враховуючи, що посттоталiтарний стан суспiльства може набувати форми альтернативних соцiальних систем (демократiя, неототалiтаризм, авторитаризм та ін.), проведено деструктивний аналiз iсторично наявних способiв трансформацiї тоталiтарних режимiв, серед яких видiлено наступне:

1) змiна тоталiтарного режиму через вiйськову поразку;

2) революцiйне повстання;

3) цiлеспрямоване реформування.

Такий аналiз дозволив зробити висновок, що першi два способи призводять лише до замiни одного тоталiтарного режиму iншим, оскiльки вони безпосередньо спираються на диктатуру, як головне знаряддя проведення змiн соцiальної структури. Реформування -- єдине, вiдоме у якостi дiючого, знаряддя, що дозволяє досягти трансформацiї тоталiтарної системи у демократичну (нетоталiтарну).

Використовуючи класифiкацiю на три типи побудови посттоталiтарних суспiльств, визначено:

а) до першого вiдносяться країни, якi пройшли шлях вiд тоталiтарних режимiв до демократiї пiсля другої свiтової вiйни (Нiмеччина, Iталiя, Японiя та iн.);

б) до другого країни, якi переходили вiд диктаторських, авторитарних режимiв у 70-80-ті рр. ХХ ст. (Iспанiя, Португалiя, Пiвденна Корея);

в) до третього -- країни, що стали на шлях посткомунiзму. Аналiз цих типiв дозволяє визначити, що для становлення посттоталiтарного суспiльства є характерними:

- нестабiльнiсть соцiальних iнститутiв;

- "тiньовизацiя" економiки;

- кримiналiзацiя суспiльства;

- зниження життєвого рiвня бiльшостi населення;

- вiдкритий подiл суспiльства на ворогуючi групи;

- конфлiктнiсть вiдносин мiж поколiннями;

- одночасне iснування соцiальних суперечностей рiзних iсторичних етапiв.

На сьогоднi у якостi обгрунтованої та детально розробленої теорiї реформування суспiльства полiтологiя може запропонувати теорiю "модернiзацiї суспiльства". Через її деструкцiю було виявлено, що умови проведення "класичної" модернiзацiї iстотно вiдрiзняються вiд її наявних варіантів у пострадянських державах (Бiлорусiї, Росiї, Українi) за такими параметрами, як:

1) вiдсутнiсть широких верств населення, зацiкавлених у проведеннi модернiзацiї;

2) вiдсутнiсть авторитетних полiтичних партiй, суспiльних рухiв, здатних об'єднати народ навколо iдеї модернiзацiї;

3) залежнiсть вiд закордонних iнвестицiй, якi в умовах загальної економiчної кризи свiтове спiвтовариство не здатне надати;

4) вiдсутнiсть полiтичної стабiльностi, без якої неможлива економiчна і соцiальна стабiлiзація.

У четвертому роздiлi "Ідея розумної розбудови держави: теоретичне осмислення i перспективи" розглядається значення iдеї модернiзацiї держави у становленнi демократичного нетоталiтарного суспiльства. Так, у першому параграфi "Етатизм. Проблеми взаємовiдношення держави -- суспiльства -- iндивiда" через протиставлення концепцiй класичного еволюцiонiзму і функцiоналiзму, неофункцiоналiзму i конфлiктологiї, визначено принциповi теоретичнi проблеми, що були усвiдомленi полiтологами у якостi фундаментальних.

У другому параграфi "Проблема практичного суверенiтету гiлок влади" визначено, що наявнiсть у суспiльствi перiоду становлення соцiальних iнститутiв, структур, груп, iдеалiв, цiлей, iнтересiв, якi знаходяться у станi протистояння, зумовлює загальний подiл суспiльства на три частини:

1) групи, що прагнуть вiдновлення тоталiтарного режиму (маргінали, лiвi партiйнi об'єднання, безробiтнi та iн.);

2) групи, що складаються з "нових людей", якi з успiхом вирiшують свої завдання, пристосовуючись до умов деструкцiї правової та морально-полiтичної системи держави, які зацiкавленнi в безмежному продовженнi стану "правового вакууму" (фiнансовi шахраї, представники тiньової економiки, злочиннi групи, корумпованi посадовi особи, корумпованi депутати);

3) групи, якi вбачають можливiсть нормального життя в умовах розвитку демократичного правового суспiльства.

Для посттоталiтаризму, як типу суспiльства, характерним є протистояння елементiв тоталiтаризму i демократизму. Тому посттоталiтаризм може реалiзувати себе як у становленнi демократичного суспiльства, так і в становленні неототалітаризму (тяжiнням до якого можна визнати силове протистояння парламенту та президента Росiї, що стало причиною розпуску депутатського корпусу на початку 90-х рр.), чи авторитаризму (елементи якого найбiльш яскраво спостерiгаються у Бiлорусi).

У третьому параграфi "Шляхи оптимiзацiї взаємодії гiлок влади у суспiльствах посттоталiтарного типу" зазначено, що важливою характеристикою процесiв соцiальних змiн є їх спрямованiсть. До неспрямованих маємо вiднести "замкненi" процеси. За своїм характером змiни подiляються на трансформацiї і репродукцiї. До трансформацiй вiднесено процеси, що стають причиною появи властивостей, якi заперечують початковий стан системи. Репродукування це процеси, спрямованi на збереження та екстенсивне розгортання закладених у початковому станi системи властивостей.

Для розв'язання суперечностей, що виникають у результатi зiткнення потреб, iнтересiв, iдеалiв тощо, суспiльство завжди створювало певнi обмежуючi (моральнi, релiгiйнi, культурнi, правовi) чинники, якi дозволяють рiзним суб'єктам соцiальної системи спiвiснувати, не доводити груповi взаємовiдносини до конфлiктiв з катастрофiчними наслiдками. Спираючись на цю загальну констатацiю, механiзм нормативного розв'язання соцiальних суперечностей можна обґрунтовано тлумачити як механiзм рацiоналiзацiї дiї суб'єктiв соцiуму. За посередництвом нормативних актiв держави (законiв), релiгiйних, моральних норм, правил, традицiй в соцiальнiй, полiтичнiй, економiчнiй сферах люди розумним самообмеженням створюють умови для колективного суспiльного iснування. Саме до одного з ймовiрних шляхiв такого розумного самовпорядкування соцiуму можна вiднести концепцiю визначення процесу подiлу влади в посттоталiтарному суспiльствi як становлення свiдомо прийнятого консенсусу мiж двома частинами суспiльства: тiєю, що бажає повернутися до тоталiтарних цiнностей і порядкiв та тiєю, що бажає творити та iснувати в умовах демократичного правового суспiльства, проти третьої частини суспільностi, яка зацiкавлена в необмеженому продовженнi стану "руїни" правової системи держави.

У "Висновках" пiдведенi пiдсумки дисертацiйного дослiдження, зробленi теоретичнi узагальнення, наводяться формулювання вирiшення поставленої проблеми, зокрема, з'ясовано:

1. Дослiдження процесiв становлення посттоталiтарних демократичних суспiльств засвідчує, що централiзацiя контролю над рiзними видами суспiльних ресурсiв -- матерiальних, iнформацiйних, наукових, адмiнiстративних, особистiсних -- виступає чинником тоталiтарної узурпацiї влади у владних структурах. У свою чергу, взаємоврiвноваження та взаємодiя гiлок влади, консенсусна спiльнiсть основних частин людностi є визначальним чинником розбудови громадянського суспiльства.

2. Становлення нового суспiльства можливе через утвердження легiтимностi політико-правових рiшень на основі поєднання загальноцивілізаційного досвіду та існуючих традицій, на якi спираються загальноприйнятi норми і правила регулювання вiдносин мiж соцiально політичними суб'єктами; з'ясовано, що у випадку втрати довiри населення до рішень політичної еліти постає криза політичної участі, внаслідок чого тільки індивідуальний життєвий досвiд стає основою формування нового способу життєдiяльностi у новому суспiльствi.

3. Становлення пострадянських суспiльств у якостi демократичних посттоталiтарних суспiльств можливе тільки через змiни у мiкросоцiальних структурах суспiльства, якi формуються через приватну iнiцiативу, трансформацiю "спонтанної ринкової динаміки" в "ринкову економiку".

4. З метою створення та збереження легiтимностi взаємозв'язкiв мiж органами державної влади і суспiльством до Конституцiй країн, що знаходяться в станi становлення, обов'язково повинна входити "прозора" регламентуюча норма щодо процедури вiдкликання депутатiв усiх рiвнiв на вимогу їхніх виборцiв.

5. З метою iнституцiалiзацiї i легiтимацiї соцiальних суперечностей до Конституцiй визначених країн повиннi входити норми, якi мають визначати форми досягнення консенсусу як головного засобу їх подолання.

6. В умовах здійснення модернізації пострадянських суспільств необхідне одночасне застосування зусиль різних інститутів, на основі соціальної згоди основних політичних сил, спрямованих на подолання невідповідності конституційних принципів і практики поділу влади, оскільки останнє зумовлює асиметричність поділу і незбалансованість взаємодії функцій гілок влади, намагання забезпечення вольовими зусиллями домінування структур виконавчої влади.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Нгуэн Ван Зунг. Некоторые аспекты проблемы взаимоотношения ветвей власти в обществах переходного типа // Academy Reviev. Академическое обозрение. -- № 1-2. -- Днепропетровск, 1995. -- С. 105-108.

2. Нгуен Ван Зунг. Двi гiлки влади: вiд протистояння до взаємодiї // ООН i майбутнi поколiння. -- К.: "Логос", 1996. -- С. 70-75.

3. Нгуэн Ван Зунг. "Формальное и фактическое разделение ветвей власти" как понятие // Людина і політика. 2000. № 1. С. 50-53.

4. Нгуен Ван Зунг. Декілька аргументів проти розгляду держави у якості "машини насильства" // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 4. К., 1999. С. 383-389.

5. Нгуэн Ван Зунг. Пути оптимизации взаимоотношения ветвей власти в обществах переходного типа // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 5. К., 2000. С. 428-438.

Анотація

Нгуен Ван Зунг. Теоретичнi проблеми взаємодiї гiлок влади у пострадянських суспiльствах (Україна, Росiя, Бiлорусь). Рукопис (174 стор.).

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спецiальнiстю 23.00.02 політичні інститути та процеси. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2000.

У дисертації обґрунтовується політологічна концепція щодо розв'язання проблем взаємодії гілок влади у зв'язку з новими історичними реаліями, що постали у пострадянських державах (Україні, Росії та Білорусі). Здійснена спроба всебічного аналізу системи поділу влади в посттоталітарному суспільстві як засобу досягнення консенсусу між полярно протилежними політичними силами з метою подолання деструктивних процесів, що провокують руйнування політико-правової системи суспільства. Запропоновано комплекс різноманітних заходів, що дозволяють подолати суперечності між конституційно проголошеними у пострадянських державах системами влади та варіантами їх практичного втілення.

Ключовi слова: посттоталiтарна система, поділ влади, взаємодія гілок влади, перехiдний перiод, демократія, демократизація, суспільно-політична трансформацiя, консенсус, громадянське суспільство.

Аннотация

Нгуэн Ван Зунг. Теоретические проблемы взаимодействия ветвей власти в постсоветских обществах (Украина, Россия, Беларусь). -- Рукопись (174 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 -- политические институты и процессы. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2000.

В диссертации обосновывается политологическая концепция, ориентированная на разрешение проблемы взаимодействия ветвей власти в связи с новыми историческими реалиями, которые возникли в постсоветских государствах (Украине, России, Беларуси). Осуществлена попытка всестороннего анализа системы разделения власти в посттоталитарном обществе как средства достижения консенсуса между полярно противоположными политическими силами с целью преодоления деструктивных процессов, которые провоцируют разрушение политико-правовой системы общества. Предложено систему разнообразных мер, которые позволяют преодолеть противоречия между конституционно провозглашенными в постсоветских государствах системами власти и вариантами их практического воплощения.

В диссертационном исследовании, наряду с необходимостью обеспечения системного функционирования ветвей власти, сделан акцент на необходимости сохранения единства и целостности властных структур. Определено, что становление постсоветских обществ в качестве демократических посттоталитарных возможно только через изменения в микросоциальных структурах, которые формируются через частную инициативу, трансформацию "спонтанной рыночной динамики" в "рыночную экономику". Обосновывается необходимость соединения общецивилизационного опыта и национальной традиции отдельно взятой страны в деле реформирования общества и государства.

Ключевые слова: посттоталитарная система, разделение власти, взаимодействие ветвей власти, переходный период, демократия, демократизация, общественно-политическая трансформация, консенсус, гражданское общество.

Summary

Nguyen Van Zung. Theoretical problems of interaction of branches of authority in post-soviet societies (Ukraine, Russia, Belorussia). Manuscript (174 pages).

Thesis on competition of a scientific degree of the candidate of political sciences on a speciality 23.00.02 political institutes and processes. Koretskiy's Institute of State and Law, Ukraine's National Academy of Science's, Kiev, 2000.

In a thesis the concept oriented to allowing of a problem of interaction of branches of authority in connection with new historical realities, which have arisen in post-soviet the states (Ukraine, Russia, Belorussia). The attempt of the all-round analysis of the system of sharing of authority in posttotalitarian society as tools of achievement of consensus between opposite political forces with the objective non permit destructions of processes is carried out which provoke destruction of the political and legal system of a society. It is offered the system of various measures, which allow to overcome the contradictions between constitutional proclaimed in post-soviet the states by systems of authority and variants of their practical incarnation.

Key words: posttotalitarian system, sharing of authority, cooperation of the branches of authority transition period, democracy, democratisation, social and political transformation, consensus, civil society.

Підписано до друку 21.01.2000 р. Зам. № 5/01-2000.

Обсяг 1,0 друк. арк. Формат 60 90/16. Тир. 100.

Видавничий центр Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Размещено на Allbest.ru

...