Європейський вибір України – невід’ємна складова її подальшого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Європейський вибір України - невід'ємна складова її подальшого розвитку



1. Європейська зона

Європейське інтеграційне об'єднання - це об'єднання груп розвинутих країн, які взаємодіють, торгують та переміщають в серединні угрупування товари, послуги, фактори виробництва та робочу силу. Тобто це є зоною вільної торгівлі, але не просто зоною вільної торгівлі а розширеною, оскільки саме розширена ЗВТ пропонує такий спектр мобілізації. І ця ЗВТ є прагненням України уже довгий час.

Взагалі відносини України ЄС були започатковані після здобуття незалежності України. Тоді вперше і пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати із державами - членами відкритий діалог та відкриті стосунки.

2. Україна і ЄС, вигоди вступу

Позиція України щодо Євросоюзу була сформована вперше на законодавчому рівні в Основних напрямках зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 2 липня 1993 р. Ось починаючи із цього моменту Україна почала тяжіти до європейського інтеграційного об'єднання і від того моменту намагалась все ж таки приєднатись до ЄС, ці намагання ми можемо спостерігати і до сьогоднішнього дня.

Слід також підкреслити вигоди для України після вступу до ЄС:

1. Політичні вигоди - будучи членом ЄС, Україна буде залучена до Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО), яка гарантуватиме Україні державний суверенітет та територіальну недоторканість.

2. Економічні вигоди - перш за все це макроекономічна стабільність, додаткові інвестиції в економіку країни, надання субсидій сільському господарству та отримання позитивного сальдо торговельного балансу.

Щодо макроекономічної стабільності, то у цьому випадку мається на увазі, при вступі до ЄС Україна має підтягнути свої економічні показники до європейських стандартів, створити досить розвинений ринок, закріпити тенденції до економічного зростання і саме по собі принесе Україні уже позитивні результати. Україна також отримає переваги від запровадження єдиної валюти при вступі в ЄС.

Щодо додаткових інвестицій в економіку України, то європейський ринок є великим ринком збуту виробів та джерелом задоволення потреб.

Слід зазначити, що за підсумками 2011 року об'єм прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну із країн ЄС склав 4 млрд. дол. США. Значний об'єм прямих інвестицій із країн ЄС зосереджений на підприємствах промисловості - 33,4%, в фінансових установах акумульовано - 33,1% прямих інвестицій від загального обсягу надходжень до України.

Об'єм інвестицій в ЄС з України на кінець 2011 року склав 517, 5 млн. дол. США, або 94,5% від загального обсягу інвестицій з України.

Щодо надання субсидій сільському господарстві - після вступу до ЄС Україна долучиться до ефективної спільної сільськогосподарської політики ЄС

Отримання позитивного сальдо торгівельного балансу матиме місце за рахунок збуту українських товарів на ринках ЄС. Загальне зниження середньозваженого тарифу в результаті розширення ЄС матиме позитивну роль для українських імпортерів. Окрім цього ЄС максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж в європейську інфраструктуру.

3. Соціальні вигоди - передбачають ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування населення, тобто шенгенська зона, яка передбачає вільне пересування осіб в межах ЄС, забезпечення високого рівня життя населення та інше (табл. 1).



3. Перспективи та можливості від вступу до ЄС

1. Політичні перспективи - передбачають стабільність політичної системи, сприйняття України як важливого суб'єкта політичних відносин

2. Економічні перспективи - передбачають забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу, а також впровадження стандартів ЄС у виробництві

3. Соціальні перспективи - мають на меті формування середнього класу та проведення реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту.

Недоліки та загрози від вступу

1. Політичні недоліки несуть із собою часткову втрату суверенітету та підпорядкування територій органам ЄС, невизначеність стратегії розвитку, що також не дуже добре вплине на економічний стан, оскільки між країнами ЄС існує в деякій мірі висока конкуренція в деяких галузях, тому потрібно буде переорієнтовуватись на менш конкурентні галузі, а також негативним чинником буде погіршення взаємин із країнами СНД, а особливо із Росією, оскільки на сьогоднішній день перед Україною стоїть також питання про співпрацю із Митним Союзом Росії, Білорусії та Казахстану.

2. Економічні недоліки - передбачають втрату конкурентоспроможності певних галузей, складність переходу на європейський рівень цін, квотування певних видів товарів

3. Соціальні недоліки - це ускладнення візового режиму із східними сусідами

Загрози від вступу України до ЄС

1. Політичні загрози - це небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом

2. Економічні загрози - передбачають можливе переміщення до України шкідливих виробництв, використання України як сировинного придатку, використання України як дешевої робочої сили.

Вважається, що вступ України у Європейський Союз - це наступний крок у розвитку та покращенні усіх галузей суспільного життя країни. Інтеграція економіки, ринку, транспорту та інших ланок призведе до найскорішого розвитку і становлення України на міжнародній платформі, набуття конкурентоспроможності, нових партнерів з торгівлі, відкриття нових зовнішніх ринків для покращення експорту.

Україна стала першою серед країн СНД, яка уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Вона була підписана 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та 10 листопада 1994 р. ратифікована Верховною Радою України. Угода набрала чинності з 01 березня 1998 р., після ратифікації УПС всіма державами-членами ЄС. Документ став базовим для розширення політичного діалогу та економічного співробітництва України та Європейського Союзу, відкриваючи нові можливості для поступового наближення України для вступу до ЄС. У тому ж 1998 р. було створено Комітет Україна - ЄС. Перше засідання Комітету, що відбулося 05 листопада 1998 р. у Брюсселі, відкрило новий етап взаємин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, стало черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, реалізації наміру України щодо набуття асоційованого, а згодом й повного членства в ЄС. Наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення нових документів. Так, у грудні 1999 р. було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України. У вересні 2000 р. Указом Президента України схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу. Орієнтацію на євроінтеграційний курс було включено в усі наступні урядові програми та щорічні послання Президента до Верховної Ради України.



Таблиця 1. Аналіз вступу України до ЄС

Сила	Слабкість
1. Політичні вигоди - Європейська колективна безпека 2. Економічні вигоди - Макроекономічна стабільність - Додаткові інвестиції в українську економіку - Надання субсидій сільському господарству - Отримання позитивного сальдо торговельного балансу - Спільні митні тарифи - Кількісні обмеження імпорту - Антидемпінгова політика - Протекціонізм і контроль експорту 3. Соціальні вигоди - Ефективний захист прав людини в інституціях ЄС - Відкриття кордонів для вільного пересування населення - Забезпечення високого рівня життя населення	1. Політичні недоліки - Часткова втрата суверенітету - Невизначеність стратегій розвитку ЄС - Погіршення відносин з країнами СНД 2. Економічні недоліки - Втрата конкурентоспроможності певних галузей - Складність переходу на європейський рівень цін - Квотування певних видів товарів 3. Соціальні недоліки - Ускладнення візового режиму із східними сусідами
Можливості	Загрози
1. Політичні перспективи - Встановлення стабільної політичної системи - Сприйняття України як важливого суб'єкта політичних відносин 2. Економічні перспективи - Забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу - Упровадження стандартів ЄС у виробництві 3. Соціальні перспективи - Формування середнього класу - Реформування освіти, охорони здоров'я, соціального захисту	1. Політичні загрози - Небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом 2. Економічні загрози - Можливе переміщення до України шкідливих виробництв - Використання України як сировинного придатку - Використання України як дешевої робочої сили 3. Соціальні загрози - Поглиблення демографічного спаду - Незаконна міграція та відплив кадрів

Але, на жаль, за прогнозами економістів, наша країна до 2020 року не стане членом ЄС, оскільки на даний момент ЄС переживає кризу. Також вступ України до цього інтеграційного об'єднання унеможливлюється тим, що до ЄС приєднається країна, яка потребуватиме дуже серйозних компенсацій від закриття цілих галузей промисловості. Оскільки в ЄС є строго квотована планова економіка, яка передбачає, що кожна держава, яка вступає в Європейський Союз, повинна включатись у спільний ринок і відповідно вона повинна повинна запроваджувати квоти на виробництво тієї чи іншої продукції, тому для ЄС на даному етапі не вигідно приймати Україну до себе і це і є однією із проблем інтеграції України.

Ще однією проблемою інтеграції України до ЄС є не гармонізоване до європейських стандартів українське законодавство. Повинна здійснитись адаптація українського законодавства із європейським, це має здійснюватись за рахунок реформування української правової системи та поступове приведення її у відповідність із європейськими стандартами. Ця адаптація повинна охопити приблизно усі сфери права, такі як: приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, життя та здоров'я, навколишнього середовища та багато іншого. Але на даному етапі для України здійснення таких заходів є неможливими.

Економісти з різних країн ЄС заявляють, що нещодавнє парафування угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС все одно не дасть швидкого залучення України до європейського об'єднання. Парафування - це є фактично технічним узгодженням угоди. Після нього йде підписання, а потім і ратифікація. Україна першою ратифікує цю угоду, яка діятиме в односторонньому порядку. І це може завдати дуже серйозних збитків. За підрахунками - від 2-х до 5-и млрд. євро на рік. А ця сума є дуже великою для українського бюджету.

31 травня 2002 р. Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський вибір» виставив наступні цілі: - в 2003-2004 рр. підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести переговорипро зону вільної торгівлі; - в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;

- в 2005-2007 рр. Україна повинна була створити Митний союз з ЄС;

- в 2007-2011 рр. - слід виконати умови, необхідні для вступу в ЄС. - Згідно ухваленої Спільної стратегії ЄС щодо

України, Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір. Ця стратегія має три основні цілі:

1) підтримувати процес переходу до демократії

та ринкової економіки в Україні;

2) вирішувати спільні проблеми (захист довкіл-ля, безпека тощо);

3) зміцнювати співпрацю між ЄС та Україною в сферах юстиції та внутрішніх справ.

Стосунки з Європейським Союзом набувають для України особливого значення при визначенні власних перспектив і резервів для підвищення рівня міжнародних торговельних контактів та рівня конкурентоздатності вітчизняної економіки на світовому ринку. Співпраця з Європейським Союзом дає неоціненний результат, який є очевидним. Це і доступ до світових ринків, інформаційних технологій, і розширення участі у міжнародних інвестиційних процесах, і освітні програми допомоги, вдосконалення транспортних та телекомунікаційних систем. На сьогодні ЄС - найважливіше джерело інвестицій, що приносять в економіку не лише фінансові ресурси, а й міжнародний досвід корпоративного управління, спонукають компанії до впровадження міжнародних стандартів якості, обліку тощо. Нині ЄС-27 є найбільшим торговельним партнером України, на який припадає майже третина загального національного зовнішньоекономічного товарообігу.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація президента поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства.

У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, все ж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій.

Для реалізації цих завдань Міністерство юстиції України, яке разом з Міністерством закордонних справ та Міністерством економіки розглядається як основний рушій інтеграційного процесу, має докладати максимальних зусиль у тих напрямках, що належать до його компетенції. Передусім, це стосується питань правового забезпечення інтеграції. Одним із найважливіших завдань Мін'юсту відповідно до Положення про Міністерство юстиції України є проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, що розроблені центральними органами виконавчої влади, а також законів України, що передані на підпис Президенту України (далі - проекти), на відповідність їх Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, що є частиною чинного законодавства України відповідно до частини першої статті 9 Конституції України. Такий правовий контроль є невід'ємною умовою повної імплементації УПС.

По-друге, відповідно до Розпорядження Президента України від 27.06.99 №151 «Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС», Міністерство юстиції України забезпечує координацію здійснення завдань з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Також Мін'юст забезпечує планування та контроль робіт з адаптації законодавства в системі центральних органів виконавчої влади.

До компетенції Мін'юсту віднесено також деякі питання співробітництва між Україною та ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ.

Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною та ЄС від 14 червня 1994 року

Основною проблемою України у сфері співробітництва з Європейським Союзом залишаються торгівельні претензії з боку Європейської Комісії. З огляду на це уваги заслуговують випадки прийняття нормативно-правових актів України, що не відповідають повною мірою вимогам УПС. Причина цього - перш за все - не узгоджені з УПС положення, які спрямовані на захист національного товаровиробника. На нашу думку, саме вони є головним фактором, що ускладнює успішне розв'язання завдань з адаптації до законодавства ЄС. Іноді вони використовуються в разі крайньої необхідності але іноді - з метою захисту корпоративних інтересів підприємств або відомчих інтересів. Не зважаючи на те, що УПС дає Україні достатні можливості для вирішення складних питань захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника в порядку, передбаченому цією Угодою, були випадки, коли приймалися рішення, які викликали торгівельні суперечки між Україною та Європейським Союзом, не маючи в кінцевому рахунку позитивного економічного ефекту.

Більшість з цих актів уже на стадії розробки містила положення, що суперечили вимогам УПС, проте вони пройшли всі стадії експертизи в процесі погодження та візування, у тому числі й у Міністерстві юстиції України, і були затверджені відповідними компетентними органами державної виконавчої влади України. Тому одним з найважливіших завдань Мін'юсту стало створення такої системи контролю, за якої проходження проектів нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам УПС, має стати неможливим.

Для набуття членства в ЄС потрібна згода всіх країн членів. Деякі політики в ЄС мають сумніви щодо можливого членства України. В 2002-му році Комісар з Розширення ЄС Ґюнтер Верхьоген сказав, що «європейська перспектива для України не означає обов'язково членство у найближчі 10-20 років, хоча це можливо».

13-го січня 2005-го року Європарламент фактично одноголосно (467 «за» проти 19) прийняв постанову про бажання Європарламенту наближення позицій з Україною щодо членства.Єврокомісія відзначає, що, хоча ще має пройти певний підготовчий період прийняття нових членів не виключено. На що президент Ющенко відповів про свої наміри подати заявку на членство «у близькому майбутньому».

Декілька впливових в ЄС лідерів в той час виказали підтримку покращенню зв'язків з Україною. Зокрема міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд 21-го березня 2005-го року заявив, що Польщаза будь яких умов буде підтримувати євро інтеграційні прагнення України. Зокрема він сказав: «На даному етапі ми маємо концентруватися на конкретних кроках кооперації замість порожніх розмов про загальноєвропейську кооперацію». Три дні по тому опитування у шести найбільших країнах ЄС показало прихильність громадян ЄС до прийняття України у майбутньому як повноцінного члена.

У жовтні 2005-го року Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозо сказав, що майбутнє України «в ЄС». Однак 9-го жовтня 2005-го року Європейська Комісія у новій редакції документа щодо стратегії розвитку зазначила, що виповнення планів розширення (Хорватія і республіки колишньої Югославії) може блокувати можливість вступу України, Білорусі і Молдови. Комісар Оллі Рен сказав, що ЄС має уникнути «занадто великого розширення» наголосивши, що поточний план розширення виглядає цілковито завершеним.

Українські оглядачі виділяють так звану «групу опору» прийняття України до ЄС. Зокрема при укладанні тексту Посиленої Угоди між Україною і ЄС у березні 2007 з нього були виключені згадування про перспективу членства.

Отже, необхідно зазначити, що з кожним роком поглиблюються відносини між Україною та Європейським Союзом та удосконалюється модель євроінтеграційної стратегії України в рамках політики сусідства. Так, моніторинг відносин України та ЄС вказує на те, що протягом першого півріччя 2007 р. головною темою для обговорення двома сторонами була внутрішньополітична криза в країні. У політичному діалозі України з Європейським Союзом пріоритетними питаннями виявилися такі:

1. Обговорення внутрішньополітичної кризи в Україні та пошук шляхів виходу з неї.

2. Підготовка нової посиленої Угоди між Україною та ЄС.

3. Спрощення візового режиму.

Внутрішньополітична криза в Україні сприймалась Європейським Союзом водночас як чинник, який дуже негативно впливає на подальший розвиток партнерських відносин обох сторін, робить їх непевними і непередбачуваними, і як загроза внутрішньому демократичному поступу України, що, звісно, не відповідає європейським цінностям. Саме ці дві ключові константи інтересів ЄС і визначили його позицію щодо внутрішньополітичної кризи в Україні, а також бачення шляхів її розв'язання. Головною відмінністю позиції ЄС цього разу, порівняно з політичною кризою в Україні 2004 р., є те, що Євросоюз зайняв нейтральну позицію стосовно головних учасників політичного конфлікту, яка була чітко озвучена комісаром ЄС з питань зовнішніх відносин і європейської політики сусідства Беніто Ферреро-Вальднер, яка заявила, що «питання політичної кризи є внутрішнім питанням України» [1, ст. 3].

Відсутність співпраці між гілками влади гальмує прихід в Україну стратегічних західних інвесторів, унеможливлює розробку та реалізацію довготривалих економічних програм і проектів, особливо в галузі високих технологій та структурної перебудови економіки. У політичному плані криза підриває довіру до України, позбавляє країну євроінтеграційної перспективи, робить її рух у цьому напрямі непевним, невизначеним і неконсолідованим.

Переговори щодо нової посиленої Угоди про партнерство між Україною та ЄС наражаються на непереборні перепони. Головною серед них є різне концептуальне бачення змісту та філософії зазначеного документа. Українській стороні ця філософія відносин з ЄС вбачається у формулі «політична асоціація + економічна інтеграція». Євросоюз розглядає майбутній розвиток відносин з Україною тільки в рамках «політики сусідства», що зовсім не гарантує перспективи її членства ні тепер, ні у майбутньому. Більше того, 11 квітня 2007 р. Єврокомісія запропонувала нову стратегію відносин ЄС з країнами Чорноморського регіону. Така стратегія має три складові: підготовку Туреччини до вступу в ЄС; Європейську політику сусідства щодо України, Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану; стратегічне партнерство з Росією. Головними цілями нової стратегії відносин із країнами Чорного моря Єврокомісія вважає: розвиток демократії; захист прав людини; прозорість влади; посилення безпеки і боротьбу з незаконною міграцією; розв'язання «заморожених конфліктів»; співробітництво в галузях енергетики, транспорту, захисту навколишнього середовища; співпраця в торгівлі, морській політиці, рибальстві, науці і технологіях; розв'язання проблем безробіття і регіонального розвитку.

Таким чином, внутрішньополітична криза значно послаблює позиції України у переговорах з розробки та прийняття такого стратегічного документа у відносинах України та ЄС, якою є нова посилена Угода про партнерство. Відсутність скоординованої та консолідованої позиції вищих державних органів України значно ускладнює процес переговорів з узгодження змісту цього документа. А основна проблема полягає у розбіжності концептуальних підходів щодо призначення цієї Угоди. В умовах, які склалися, українська сторона має мало шансів на ухвалення власної концепції Угоди.

Підписання угод про спрощення візового режиму та реадмісію можна вважати найбільшим здобутком у відносинах України та ЄС за перше півріччя 2007 р. Угода про спрощення візового режиму відкриває великі можливості для співпраці в різних сферах народного господарства.

Що стосується сфери безпеки, то Євросоюз схильний сприймати Україну радше як джерело небезпеки, ніж стабільності. Особливо велике занепокоєння в ЄС викликає проблема нелегальної міграції і торгівлі людьми в Україні. Це свідчить про те, що Євросоюз найбільш чутливий до тих міжнародних загроз, які безпосередньо зачіпають інтереси національної безпеки його країн.

Співпраця Уряду України з ЄС у розробці та реалізації спільних програм протягом першого півріччя концентрувалася на таких пріоритетних напрямах: високі технології; енергетика; транспорт і зв'язок. Крім того, до здобутків ще слід віднести намір створити в Україні Центр комерціалізації космічних технологій. На перший етап реалізації цього проекту Єврокомісія вже виділила 1,5 млн євро [1, ст. 10].

Серед інших галузей співробітництва, привабливих для Євросоюзу, виділяється енергетичний ринок України. Європейські інвестори готові вкладати гроші в цей сектор економіки, модернізувати енергетичну базу України, запроваджуючи новітні технології. У червні Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄВРР) підписав Програму співпраці з Урядом України на 2007-2009 рр. Ця програма передбачає надання Україні кредитів на суму до 1 млрд євро. Проте, західні інвестори занепокоєні владним протистоянням в Україні і готові інвестувати в українську економіку лише за умови стабільної політичної ситуації.

Основною проблемою України у сфері співробітництва з Європейським Союзом залишаються торгівельні претензії з боку Європейської Комісії. З огляду на це уваги заслуговують випадки прийняття нормативно-правових актів України, що не відповідають повною мірою вимогам УПС. Причина цього - перш за все - не узгоджені з УПС положення, які спрямовані на захист національного товаровиробника. На нашу думку, саме вони є головним фактором, що ускладнює успішне розв'язання завдань з адаптації до законодавства ЄС. Іноді вони використовуються в разі крайньої необхідності, але іноді - з метою захисту корпоративних інтересів підприємств або відомчих інтересів. Не зважаючи на те, що УПС дає Україні достатні можливості для вирішення складних питань захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника в порядку, передбаченому цією Угодою, були випадки, коли приймалися рішення, які викликали торгівельні суперечки між Україною та Європейським Союзом, не маючи в кінцевому рахунку позитивного економічного ефекту.

Більшість з цих актів уже на стадії розробки містила положення, що суперечили вимогам УПС, проте вони пройшли всі стадії експертизи в процесі погодження та візування, у тому числі й у Міністерстві юстиції України, і були затверджені відповідними компетентними органами державної виконавчої влади України. Тому одним з найважливіших завдань Мін'юсту стало створення такої системи контролю, за якої проходження проектів нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам УПС, має стати неможливим.

Для вирішення цієї проблеми Мін'юст працює у двох напрямках, а саме:

- запровадження ефективного механізму контролю за відповідністю УПС проектів нормативно-правових актів, що розробляються центральними органами виконавчої влади;

- підвищення рівня кваліфікації та спеціальних знань, зокрема щодо імплементації УПС, представників центральних органів виконавчої влади України, що відповідають за підготовку нормативно-правових актів.

Питання, що належать до сфери юстиції та внутрішніх справ, є настільки важливими, складними та актуальними, що давно вийшли за межі національних суверенітетів. Їх вирішення можливе лише в тісній співпраці між усіма європейськими країнами. Зокрема це такі проблеми, як боротьба з нелегальною міграцією, «відмиванням» коштів, здобутих злочинним шляхом, торгівлею людьми та наркобізнесом, а також митне співробітництво та правова допомога в кримінальних справах.

У розбудові демократичної, соціальної, правової держави найважливішу роль покликана відігравати судова влада. Це можливо лише за умови здійснення судово-правової реформи в Україні. Мета цієї реформи - утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина шляхом відновлення її верховенства в правозахисній діяльності та поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають на території України.

Нова Конституція України піднесла роль суду на той рівень, на якому він має бути в правовій державі. З її прийняттям створено всі передумови для розбудови незалежної судової влади, яка покликана захищати права і свободи людини і громадянина.

У цьому зв'язку важливим є залучення України до діалогу в рамках ЄС з питання приєднання до міжнародних конвенцій та інших правових інструментів, що регламентують сферу юстиції та внутрішніх справ ЄС, у т.ч. у рамках фінансованих за програмою GROTIUS заходів, відкриття центру підготовки суддів в рамках існуючого проекту ТACIS, поширення на Україну дії проекту UNDCP-PHARE з питань удосконалення законодавчої бази для Балканських країн.

Лише за умови комплексного застосування зазначених заходів, тісної співпраці з відповідними органами країн Євросоюзу стане можливим досягнення найголовнішої мети України - побудови правової держави з неухильним дотриманням законності та правопорядку в ній.

Україна багато уваги приділяє питанню розвитку двостороннього співробітництва між судовими та правоохоронними органами європейських країн. Двосторонні договори про правову допомогу в кримінальних справах укладені з більшістю європейських країн, зокрема з Угорською Народною

Республікою, Фінляндською Республікою, Республікою Кіпр, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою.

У відносинах з багатьма європейськими державами діють конвенції Ради Європи з питань кримінального судочинства, а саме:

- Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);

- Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);

- Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами (1964 р.);

- Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.) та Додатковий протокол та Другий додатковий протокол до неї;

- Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) і Додатковий протокол до неї.

Останнім часом у зв'язку з надзвичайно складним економічним становищем багатьох азіатських та африканських країн, що потерпають від бідності, голоду, безробіття, боротьби владних кланів, проблема нелегального переправлення осіб через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Нелегальна міграція поступово структурується, ставиться під жорсткий контроль національних та міжнародних злочинних угрупувань, трансформується у кримінальний бізнес - контрабанду «живого товару», який за своєю прибутковістю посідає третє місце після контрабанди наркотиків та торгівлі краденими автомобілями. Залежно від довжини маршруту та складу сім'ї нелегальні мігранти сплачують організаторам від 2-3 до 20 тис. доларів США.

Важливо підкреслити, що питома вага нелегальних мігрантів, затриманих прикордонниками на східному кордоні України, постійно зростає, що свідчить про поступове налагодження тут адекватного прикордонного контролю.

Наслідки нелегальної міграції для держави досить серйозні. Значна частина нелегальних мігрантів прибувають із країн, де активно діють міжнародна наркомафія та терористичні організації. Це дає змогу припускати можливість використання каналів переправлення людей для транзиту наркотиків, зброї, виведення бойовиків, створення опорних баз терористів тощо. Країни-постачальники мігрантів є місцями розповсюдження таких загалом не типових для України небезпечних інфекційних захворювань, як малярія, лептоспіроз, дизентерія, інші.

Стратегія протидії нелегальній міграції визначена Указами Президента України від 17.09.96 №837 «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» та від 09.02.99 №4 «Питання імміграційного контролю», деталізована Програмою боротьби з нелегальною міграцією на 1999-2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.99 р. №273.

Для України в цій сфері пріоритетними заходами, спрямованими на докорінне поліпшення ситуації, є:

- закінчення робіт з організаційно-правового оформлення східних кордонів України, яке суттєво ускладнюється залишенням Російською стороною поза увагою ініціативи щодо підписання двосторонньої Угоди про приймання-передання осіб, які незаконно перетнули спільний державний кордон;

- фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів у разі їх відмови самостійно залишити територію України через відсутність коштів, яке неможливе виключно за рахунок державного бюджету України;

- створення пунктів збору та утримання нелегальних мігрантів до вирішення питання щодо депортації іноземця-порушника;

- становлення системи державних органів, які здійснюють управління і контроль за міграційною ситуацією, на основі міжнародного досвіду організації і діяльності спеціалізованих підрозділів імміграційного контролю в системі поліцейських відомств іноземних держав.

Важливість питання поширення принципів Шенгенських Угод на взаємовідносини у сфері «візової політики» між країнами-кандидатами на вступ до ЄС та Україною важко переоцінити. Запровадження країнами-кандидатами з Центральної та Східної Європи візового режиму перетину кордону може відрізати Україну від Східної Європи та значно ускладнити процес європейської інтеграції України. Протягом 1998-99 рр. зазначене питання неодноразово ініціювалося для розгляду Європейській Комісії через Підкомітет №4 та МЗС України. Проте з боку ЄС зустрічних кроків ми не побачили.

Необхідним є продовження діалогу на експертному рівні з «візової проблематики», про що йшла мова на засіданні Ради з партнерства та співробітництва між Україною та ЄС. У цей період особливої важливості для України набуває участь у консультаціях з експертами ЄС з метою опрацювання шляхів запобігання негативних наслідкам уведення візового режиму для громадян України країнами-кандидатами на вступ до ЄС.

Діяння, спрямовані на легалізацію («відмивання») доходів, отриманих злочинним шляхом, є реальною загрозою економічній безпеці держави і привертають дедалі більшу увагу як Президента, так і Уряду України.

Чинне законодавство України, яке регулює фінансові, податкові, інші господарські відносини шляхом установлення досить жорсткого порядку функціонування фінансових інститутів, уже тим самим протидіє використанню фінансових систем з незаконною метою. Крім того, у Міністерстві юстиції України розроблено і внесено до Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, отриманих шляхом вчинення злочину», при розробці якого було вивчено та використано зарубіжний досвід правового запобігання «відмиванню» доходів, отриманих злочинним шляхом.

Велике значення для стримання цього явища має розвиток міжнародного співробітництва між судовими та правоохоронними органами всіх європейських країн. Україна є стороною Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.) і Угод між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків, а також про надання взаємодопомоги в боротьбі з незаконним обігом наркотиків.

Ратифікувавши Європейську Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а також інші конвенції у сфері боротьби зі злочинністю, Україна взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство у відповідність до міжнародно-правових договорів, що є однією з умов членства України в Раді Європи та важливим чинником європейської інтеграції.

Підвищення рівня міжнародного співробітництва

Стосовно підвищення рівня міжнародного співробітництва, нагальними питаннями сьогодення для України є:

- створення єдиного інформаційного поля боротьби з корупцією та легалізацією незаконно здобутих коштів;

- вивчення практики застосування законодавчих, право застосовчих, громадських засобів впливу на стан корупції та досвіду боротьби з корупцією в різних країнах;

- аналіз перспектив розвитку міжнародного та національного законодавства у сфері боротьби з корупцією, у тому числі з корупцією, до якої причетні міжнародні чинники;

- удосконалення обміну інформацією між спеціалізованими органами боротьби з корупцією та судовими органами європейських країн;

- широкомасштабне залучення засобів масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення корупції в усіх аспектах цього явища.

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

25 травня 1998 року в Парижі міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Сама Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана дещо пізніше 18-19 червня 1999 року в м. Болонья. Таким чином, в 1999 році до Болонського процесу були залучені 28 європейських країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція. В 2002 році до Болонського процесу приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році - Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговіна, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія.

Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 415 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п'ять років тому. За кошти держави навчається 50 відсотків українських студентів, інші - за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал - це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків - професори.

Сьогодні в Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентноспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, в тому числі вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації на Бергенській конференції.

Наприкінці минулого року з ініціативи Міністерства освіти та науки України відбулася Міжгалузева нарада з питань розвитку науки у вищих навчальних закладах. Метою цієї наради було визначення та прийняття рішення щодо розвитку науки у ВНЗ, переходу системи вищої освіти на якісно новий рівень в умовах реалізації завдань Болонського процесу, до якого Україна приєдналась у травні 2005 року.

політичний європейський союз економічний

4. Вимоги та принципи Болонського процесу

Передбачається, що освіта в Україні повністю буде адаптована до вимог та принципів Болонського процесу до 2010 року.

· Для досягнення даної мети слід здійснити такі кроки:

· удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

· визначити чіткі критерії градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

· ввести єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;

· запозичити європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;

· дотримуватися європейських стандартів якості;

· забезпечити мобільність студентів, викладачів і дослідників;

· належним чином організувати самоврядування в системі вищої освіти та науки.

Визначено також основні площини, які потребують реформування та модернізації.

Перша - це введення дворівневої системи вищої освіти. У цьому контексті найбільш поширена проблема полягає в механічному перетворенні цілісної програми навчання на дворівневу структуру, при цьому залишається поза увагою введення суттєвих програмних змін.

Аналіз змін законодавчої бази у сфері освіти дозволяє зробити висновок, що на даний час відбувається інтенсивна реорганізація структури університетів, проводиться адміністративна реформа та деякі перебудови у системі навчання:

* введення модульно-рейтингової системи у багатьох ВНЗ;

* оцінювання за стобальною системою.

Згідно з рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року, запровадження кредитно-модульної системи є актуальним з огляду на цілу низку недоліків, які мала попередня система оцінювання. Було визначено коло проблем, що гальмують входження вітчизняної науки в європейський науково-освітній простір, серед яких підготовка науково-педагогічних кадрів, а також необхідність підтримки молодих науковців не лише підвищенням стипендій, а й наприклад, наданням кращим науковцям грантів для наукового стажування за кордоном.

Незважаючи на те, що перехід на Болонську систему є тривалим та складним процесом, її запровадження вже зараз дає позитивні результати. Проведення реформування освіти дозволить створити єдиний ринок праці вищої кваліфікації, забезпечить мобільність викладачів і студентів за рахунок стандартизації ступенів вищої освіти та, відповідно, дипломів. У той же час зросте рівень конкуренції на ринку освітніх послуг, це змусить університети поліпшувати свій імідж шляхом підвищення якості освіти і бути спроможними забезпечити рівень знань, що гарантує студенту в майбутньому працевлаштування на європейському ринку праці.

Перспективи для України

Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

· визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

· більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

· спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

· конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, «євростандарт» в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багато дисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.

5. Перспективи для студентів

Стан речей складовою системи ЕСTS - гармонізованою системою оцінки знань - виглядає інакше. Оцінка знань за стандартом ЕСTS можлива здійснюється за літерами від А до F: оцінка А відповідає отриманій в українському вузі «п'ятірці», B і З - оцінці нашій «добре», D і E - «задовільно», це прохідні оцінки. Оцінка F не є прохідною, а студент має скласти іспит з предмета в наступну сесію.

Правила такі, що оцінки А в системі ЕСTS гідні тільки 10% кращих студентів академічної групи. На добрі оцінки (B і З) можуть розраховувати наступні 25% і 30% успішних студентів. Прохідні задовільні оцінки одержують 25% і 10% студентів, що залишилися.

Студент українського університету - учасника «болонського процесу» вже зараз може розраховувати на отримання додатку до диплома, в якому традиційні оцінки дублюватимуться оцінками за системою ЕСTS.

Передбачається, що цей додаток до диплома може допомогти нашим студентам з працевлаштуванням за кордоном. Проте поки що більш реальним видається продовження освіти в магістратурi одного з європейських університетів або проходження стажування за програмою міжвузівського обміну. Система ЕСTS може стати в нагоді й за межами Європи, наприклад, у США або Канаді: при продовженні освіти в цих країнах зарахувати «європейські оцінки» набагато легше, ніж українські «відмінно» й «добре». Додаток до диплома може зацікавити не тiльки тих, хто навчаться за програмою магістратури, а ще й тих, хто має бажання вступити до докторантури одного з європейських університетів.

Разом з тим, для того, щоб посісти місце в магістраті університету однієї з європейських країн, необхідно пройти досить тривалу і складну процедуру узгодження з координаторами українського університету, що випускає, і вузу, який приймає. Координатори програм у межах «болонського процесу» мають працювати в кожному вузі - учаснику цього європейського освітнього проекту. Головний координатор вузу забезпечує повноцінну участь вузу в системі обміну студентами. Крім головних координаторів, у вузі мають працювати і факультетські координатори. До сфери їхніх обов'язків входить складання описів навчальної програми факультету, з огляду на її сумісність із вимогами ЕСTS. Факультетські координатори надають консультації студентам, якi збираються виїхати на стажування за кордон, допомагають у виборі вузу, який приймає. Факультетські координатори програм ЕСTS також складають докладний пакет опису факультету. Ці пакети є своєрідним рекламним проспектом факультету, навчатись на якому може зажадати кожний зацікавлений у навчанні іноземний студент. До цього рекламного проспекту входять відомості про факультет, починаючи з поштової адреси й закінчуючи детальним описом обов'язкових і елективних курсів. До цього документа включають також кількість годин, відведених на вивчення кожного курсу, і кількість кредитів, якi можна заробити, якщо вибрати той чи інший курс.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського (яку він висловив у своїй статті «Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі»), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта через усе життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Для України ЄС є взірцем зони свободи, безпеки та справедливості, створення якої проголошено як одна з головних цілей Амстердамської угоди. Не випадково одним із важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції, внутрішніх справ, торгових відносин, освіти, що підтвердила і Спільна Стратегія ЄС щодо України, схвалена на Гельсінському саміті Європейської Ради в грудні 1999 року, яка визначає розвиток співробітництва в цій сфері юстиції як один з напрямків побудови демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.

Отже, реалізація курсу на європейську інтеграцію України має стати невід'ємним елементом внутрішніх реформ, спрямованих не лише на економічне зростання та підвищення рівня життя народу, а й на розвиток демократії, становлення громадського суспільства, забезпечення гарантій верховенства права, свободи слова, захисту прав і свобод людини, зміцненні національної безпеки держави.



Список рекомендованої літератури

1. Перепелиця Г. Головні пріоритети відносин Україна - ЄС в першому півріччі 2007 року // Моніторинг відносин Україна-ЄС: підсумки першого півріччя. - 2007.

2. www.delukr.cec.eu.int

3. www.europa.eu.int

4. Малик Я. Європейський Союз/ Я. Малик, О. Киричук, І. Залуцький-Львів, 2006 - 610 с.

...