Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна морська академія

Кафедра цивільного та трудового права

Реферат

З політології

За темою: «Ненасильницькі методи політичної бородьби:історія і сучасність»

Виконав:

Курсант СМф групи 2121

Слабченко М.В.

Одеса 2014

Зміст

Вступ

1. Ненасильницькі методи політичної боротьби

2. Проблема ненасильства в світовій політичній думці

Висновки

Список використаної література

Вступ

Ненасильство - система цінностей, етична та соціальна концепція і практика, яка полягає у неприйнятті насильства і відмову від використання насильства для досягнення будь-яких цілей-саме це визначає актуальність даного дослідження.Як спосіб громадянського впливу на суспільство і влада, стратегія боротьби, ведучої до соціальних перетворень, ненасильство було реалізовано Махатмою Ганді в що триває кілька десятиліть боротьбі проти англійського правління в Індії. Пізніше Мартін Лютер Кінг адаптував і пропагував філософію і методи Ганді для ненасильницької боротьби за громадянські права негрів в США.Прихильники стратегії ненасильства вважають, що в основі будь-якої влади лежать співробітництво і слухняність громадян, і це справедливо для будь-яких політичних режимів і для будь-яких організацій, будь вони бюрократичними або мілітаризованих. Внаслідок цього, стратегія ненасильства в масштабах суспільства буде націлена на зменшення влади правителів за рахунок зменшення громадянами співпраці з ними і делегітимації влади за рахунок явного вираження незгоди.

Об'єктом дослідження являються ненасильницькі методи політичної боротьби. Предмет наукового пошуку - закономірності формування ненасильницьких методи політичної боротьби.Опоненти стратегії ненасильства роблять акцент на прагненні опозиції до делегітимізації ( демонізації ) діючої влади. Зазвичай цей процес здійснюється не в правовому полі, а в свідомості громадян. Тобто всі неприємності громадян ( в їх свідомості ) зв'язуються з діями чинної влади ( легітимна вона чи ні, особливого значення не має), підводячи до думки, що досить змінити чинну владу / режим і всі заживуть щасливо і вільно. Хоча після перевороту / революції так відбувається далеко не завжди. Мета наукового пошуку - познайомитися з ненасильницькими методами політичної боротьби. Завдання роботи: 1 Проаналізувати ненасильницькі методи політичної боротьби. 2 Простежити проблему ненасильства в світовій політичній думці.

Джерелознавчою базою стали дослідження роботи вченних: Гальтунга.Ю. «Політична етика Ганді », Шарпа Дж «Роль сили у ненасильницькій боротьбі.», Франка І. «Суспільно-політичні і філософські твори» та ін. ненасильство політичний громадянський соціальний

1. Ненасильницькі методи політичної боротьби

Ненасильственницькі дії спонукають до застосування сили як протидії опонентові, так досягнення своїх цілей. Бо з допомогою ненасильства виявляється вплив на джерела сили опонента, ненасильство можна розглядати як більше пряму юридичну дію, ніж політичне насильство. Якщо ключові спірні питання носять переважно економічного характеру, те й опір має бути економічного характеру. Якщо питання є переважно політичними і їхні опоненти вимагають політичного співробітництва від населення, то опір то, можливо політичним. Замість нанесення безпосереднього удару по військовим формуванням опонентів, що є видимим вираженням їх сили, ненасильницькі санкції завдають удар безпосередньо по джерелу цієї сили : співробітництву й покорі. Наприклад, масові страйки можуть паралізувати економіку, або навіть справа які спалахують заколоти розкласти армію.

Техніку ненасильницьких дій можна також ознайомитися розглядати, як більш опосередковане, непряме вплив на силу опонента, чому це здійснює насильство. Це здійснюється з єдиною метою підриву позицій опонентів і водночас допомагає опірним мобілізувати свою зростання собі силу й підтримку, яку вона виявляється. Наприклад, провокуючи репресії своїми ненасильницькими діями, ненасильно які чинять спротив можуть продемонструвати, що опонента неспроможна залякати населення. Тривале опір поруч із підтримкою ненасильницькою дисципліни може викликати в постійних прибічників правителів відчуження від нього і, в такий спосіб, послабити їх.

Кількість сопротивляющихся може зрости, й підтримка їхнє співчуття також може дуже багато збільшитися. Все це відбувається через те, що насильству опонента протистоять опосередковано.

На увесь перебіг конфлікту впливатиме стратегія і тактика, застосовується групами ненасильницького дії. Вони потребують у уважному і ретельному плануванні своєї стратегії, використовуючи найкраще з наявних у розпорядженні стратегічних принципів, і знання ненасильницькою боротьби в конфліктної ситуації.

Механізм ненасильницької боротьби

Як і військову силу, політичний спротив можна застосовувати з різними цілями, серед яких спроби вплинути на дії опонентів, намагання створити умови для мирного врегулювання конфлікту чи повалення ворожого режиму. Однак політичний спротив суттєво відрізняється від насильства. І хоча обидва є тактиками боротьби, засоби і наслідки у них різні. Шляхи і результати збройного конфлікту добре відомі. Фізична зброя застосовується з метою залякування, заподіяння шкоди, вбивств і руйнації.

Ненасильницька боротьба набагато складніша і передбачає більше розмаїття засобів, аніж насилля. Таку боротьбу ведуть населення і суспільні інституції за допомогою психологічної, соціальної, економічної і політичної “зброї”, відомої у різних формах-протести, страйки, відмова від співпраці, бойкоти, невдоволення і сила народу.

Як уже зазначалося, будь-який уряд може здійснювати управління доти, доки є доступ до джерел сили, який забезпечують співпраця з режимом, підпорядкування та покора населення і суспільних інституцій. На відміну від насильства, політичний спротив може позбавити уряд доступу до цих джерел влади.

“Зброя” ненасильницької боротьби та дисципліна,класифікація

Кампанії політичного спротиву в минулому припускалися спільної помилки, покладаючись лише на один чи два методи, найчастіше страйки і масові демонстрації. (саме цієї помилки допустилися наші політики - ред)

Насправді методів, які дають змогу стратегам руху опору концентрувати або розширювати його відповідно до обставин, існує дуже багато.

Усі методи класифікують за трьома категоріями: а) протест і переконання, б)відмова від співпраці та в) втручання.

До них належать офіційні заяви у таких формах як публічні виступи, групові чи масові петиції. Організації та установи можуть посилати листи протесту чи підтримки, підписувати декларації звинувачень та намірів.

Досить поширена форма - публічні заяви, підписані відомими людьми.

Згадаймо хоча б період дисидентсва в СРСР і таку форму боротьби як підписанство. Ефективними є групові акції. Такі як депутації, сатиричні нагороди, пікетування, псевдо-вибори.

Спілкування з людськими масами повинне підкріплюватись різноманітними лозунгами, карикатурами і символами. Бажано створити красиві знамена, плакати, транспаранти з дотепною і гострою інформацією, поданою так, щоб добре врізалася у пам'ять. На довго запам'ятовуються зроблені літаками надписи в повітрі та візерунки на землі, їх можна створити шляхом посадки рослин, зорювання ґрунту, викласти камінням. Перебіг подібних кампаній необхідно висвітлювати газетами, журналами, радіо та телебаченням, мати підтримку у колах шоу-бізнесу.

Окремою формою боротьби виступають символічні громадські акції. На будівлях можна вивішувати прапори, символічні предмети та квіти, подібні символи-значки носити на тілі. В знак протесту проводити молитви та богослужіння, встановлюють нові вуличні знаки та назви. У розвинених країнах поширені роздягання на знак протесту і знищення своєї власності.

Ефектно виглядають запалювання вогнів (факелів, ліхтарів, свічок), а також різноманітні малюнки, звуки і жести.

Наступна форма - це тиск на окремих людей. Офіційних осіб можна переслідувати по п'ятах, можна над ними насміхатися (тільки обережно і в рамках закону). Щодо театру й музики, то тут зрозуміло: гумористичні пародії, постановка сатиричних п'єс і мюзиклів, написання пісень і слів, написання пісень і віршів. Серед процесій варто виділити марші, паради, автоколони та релігійні процесії.

У місцях поховань можна влаштовувати поклоніння, політичний траур.

Також є такі форма протесту як символічні похорони та демонстративні похорони.

б)відмова від співпраці

Наприклад, остракізм, тобто гоніння, осуд окремих людей. Відмова від спілкування з ними, їх соціальний бойкот, бойкот на виборах. Протестанти можуть відмовитись від соціальної і спортивної діяльності, ігнорувати державні події, призупиняти членство у громадських організаціях. Більш жорсткими формами є студентські страйки та акції громадської непокори.

Якщо конфлікт набирає загрозливих масштабів, то можна відмовитись виходити з дому, робочі та селяни можуть оголосити страйк і переховуватись в укриттях. Як крайні форми протесту розглядаються колективне залишення місць проживання та еміграція.

Досить ефективними постають методи відмови від економічного співробітництва.

Споживачі можуть оголосити невикористання бойкотованих товарів, відмовитись від виплати орендної плати або й зовсім відмовитись від оренди. В свою чергу виробники можуть оголосити локаут (призупинення своєї діяльності), а робітники на підприємствах-конкурентах оголосити страйк. Страйк можуть оголосити і постачальники на пару з посередниками.

Акції власників фінансових ресурсів зводяться до наступних: зняття банківських вкладів, відмова платити гонорари, виплачувати борги і проценти, давати кредити, відмова платити податки.

На транснаціональному рівні уряди можуть вводити міжнародне ембарго постачальників та покупців, складати “чорні” списки торговців.

Щодо страйків: крім звичайних страйків робітників та селян виділяють страйки окремих груп, наприклад, в'язнів чи ремісників, обмежені страйки, коли страйкують по-черзі або працюють суворо по інструкції.

Можна просто саботувати роботу, знизивши темпи виробництва чи масово не вийшовши через хворобу.

У політичній сфері пацифісти можуть бойкотувати вибори, роботу законодавчих органів, відмовляти властям у громадській підтримці.

Блокувати роботу державних установ, агентств, організацій. Відмовитись допомагати силам, відповідальним за наведення порядку, познімати знаки власності та вуличної розмітки, відмовитись визнати призначення офіційних осіб.

Наказам підкорятися неохоче та повільно. Зовсім їх не виконувати при відсутності прямого нагляду. Досить ефективними є сидячий страйк та голодування. Урядовий персонал може блокувати передачу команд та інформації, затримувати і всіляко перешкоджати роботі підприємств, відмовитись від адміністративної співпраці, розірвати контакти з судами, зводячи до нуля ефективність своєї роботи.

На міжнародному рівні можна затримувати або не виконувати дипломатичні місії, виходити з міжнародних організацій, погіршувати дипломатичні стосунки, виганяти сторону, яка провинилась з міжнародних організацій.

Коли з чимось борешся, потрібно частіше збирати своїх однодумців на мітинги протесту чи підтримки, влаштовувати семінари, конференції, зібрання, де б обговорювалися гарячі питання. У спілкуванні зі своїми кривдниками можна використовувати наступні методи: мовчання, відмова від почестей, розвертання спиною і демонстративний відхід.

в) втручання

Тут хотілося б виділити “зворотній суд”, коли підсудний починає використовувати суд для обвинувачення обвинувачувачів, такі цікаві форми фізичного протесту як сидіння, стояння, невихід з транспорту, ходіння на місці, відмова залишити робочі місця після закінчення робочого дня.

Щодо соціальної сфери, то тут можна перевантажувати приміщення, блокувати дороги, влаштовувати самодіяльні вистави на вулиці з безкінечним проголошенням промов. Можна створювати альтернативні соціальні інститути, системи комунікацій. В економічній сфері можна організувати масову закупівлю стратегічно важливих товарів, створювати альтернативні ринки та транспортні системи.

В політиці припустимий широкий ряд дій, починаючи від надмірного завантаження адміністративної системи і загального прагнення потрапити у в'язницю і до акцій масових порушень несправедливих законів та створення паралельного уряду.

Всі вище перераховані акції носять винятково мирний характер і є ненасильницькими, тобто не завдають жодних фізичних пошкоджень тим, проти кого направлені.

До методів ненасильницького протесту і переконання належать переважно символічні демонстрації, включаючи паради, марші та пікетування (всього 54 методи). Відмова від співпраці поділяється на три підгрупи: а) відмова від соціальної співпраці (16 методів); б) відмова від економічної співпраці, в тому числі бойкоти (26 методів) і страйки (23 методи); в) відмова від політичної співпраці (38 методів). Методи останньої категорії передбачають ненасильницьке втручання за допомогою психологічних, фізичних, соціальних, економічних чи політичних засобів, наприклад, швидке ненасильницьке захоплення або паралельне здійснення влади (41 метод).

У додатку до цього видання міститься перелік 198 таких методів. Застосування значної кількості з них за умов ретельного добору, наполегливого й широкого використання та реалізації добре підготовленими громадянами у поєднанні з відповідними стратегією і тактикою здатне спричинити серйозні проблеми для будь-якого незаконного режиму. Це стосується усіх диктатур. Отже, ненасильницькі методи політичної боротьби- система цінностей, етична та соціальна концепція і практика, яка полягає у неприйнятті насильства і відмову від використання насильства для досягнення будь-яких цілей.

2. Проблема ненасильства в світовій політичній думці

Виклик, кинутий ненасильницькими діями, то, можливо слабким і лише трохи торкнутися статус-кво. У надзвичайні ситуації іноді виклик може повністю зруйнувати цю ситуацію.

Труднощі, що має опонент, протидіючи не насильницьким діям, викликані як подивом чи незнанням техніки ненасильства, але обумовлені самої динамікою і механізмами боротьби, які ведуть до максимальному зростанню впливовості проекту та сили ненасильницьких груп паралельно з ослабленням опонента.

Репресії - найімовірніший у відповідь протест. Вони можна використовувати як цензури, конфіскації капіталів і розбазарювання майна, розриву коштів повідомлення, економічного тиску, арештів, ув'язнення, примусової мобілізації, концентраційних таборів, використання провокаторів, загрози покарання, побиттів, катувань, убивств, запровадження військового становища, страт і актів помсти.Масштаб і різноманітні види репресій залежатимуть від різних чинників. Оскільки репресії у разі ненасильницьких дій може бути неефективними стосовно цілям опонента, вони можуть бути обмеженішими, ніж, що застосовуються проти повстання, котрий використовує насильство, і навіть звичайній або партизанською війни.

Можливість репресій є сильним доказом за те, що ненасильницький дію представляє реальну загрозу встановленому порядку, вони побічно підтверджують силу ненасильницькою техніки. У цьому репресії і навіть жорстокості є причиною відмовити від ненасильницьких дій, як та військові дії противника - відмовити від будь-якого військового опору. Ненасильственное дію призначено на дію проти опонента, що може і намагається використовувати ненасильницькі санкції.

Ненасильственная дисципліна діє.

Всупереч очікуваному,репресії ні неминуче викликати покірність.

Щоб санкції були ефективними, вони мають впливати на свідомість підданих, породжуючи власний страх і готовність до покорі. Проте є можливість, що розрахунок і дисципліна, і навіть відмови від лояльності змусить групу ненасильницького дії опиратися всупереч на небезпеки. Група у цій ситуації потребує збереженні ненасильницькою дисципліни, в посилення контролю над опонентом, у зменшенні насильства по ставлення до собі самим ; це збільшить її шанси перемогти. Щоб мати максимальні шанси на успіх, ненасильницька група має дотримуватись обраної нею тактики.

Великомасштабне, рішуче і вміле використання ненасильницьких дій викликає в опонентів дуже специфічні проблеми, які порушать чи розбудують ефективне використання ними своїх сил. Вызывая репресії із боку опонентів, група ненасильницького дії зможе зруйнувати політичну стійкість опонентів, зменшити їхню підтримку і послабити влада.

Перед обличчям репресій ненасильно які чинять спротив, якщо в нього є сила, повинні опиратися і наполягати відмовитися від підпорядкування. Відомі численні історичні приклади стійкості перед переважає насильства груп, які дотримуються як ненасильницьких, і насильницьких методів боротьби. Ненасильственная дисципліна теж сприяє процесу політичного “ джиу-джитсу”, який грунтовно може змінитися співвідношення сил. Попри цензуру, жорстокості опонентів можуть, врешті-решт, стати відомими, а репресії скоріш підсилять, ніж зменшать ворожість й відвертий спротив режиму.Насильство, использующееся у тих репресіях, може відштовхнути від правителів тих, хто їх підтримував і активізувати учасників ненасильницького опору.

Збереження в ненасильницькому русі дисципліни перед обличчям репресій перестав бути вираженням моральної наївності. Навпаки, воно сприяє успіху і є для сприятливих змін - у розподілі сили. Ненасильственной дисципліною можна знехтувати у випадку реального ризику зазнати поразки.

Перестановка сил

Технічні прийоми ненасильства виявляються дієвими значною мірою тому, що їхнє застосування веде зміну у балансі сил. Це результат дії кількох чинників. Процес політичного джиу-джитсу має дуже велика впливом геть можливий зростання сили групи ненасильницького дії і можливість скорочення сили опонента.

Група ненасильницького дії постійно зростає своєї юридичної чинності. Це в нагоді збільшити підтримку та з боку ширших верств населення - так званої “ гнобленої ” групи. Природа ненасильницьких дій уможливлює для сопротивляющихся отримати значну допомогу у третіх партії і навіть серед прибічників опонента.

Можливість придбання такої підтримки значно перевищує ту, що міститься в насильницької боротьбі. Уміння досягати такої підтримки дає не насильницьким групам здатність і опосередковані можливості впливу і водночас регулювати силу опонента, шляхом ослаблення чи роз'єднання джерел сили. Шляхи досягнення цієї завжди різні : у внутрисоциальных конфліктах вони іншими, ніж у конфліктах з іншими окупаційними режимами, чия влада спирається на адміністративний апарат, і на агентів з примусу, що є поза межами країни.

Ненасильственная тактика, проте, можна застосовувати і тією й у іншій ситуації.

Кількість сопротивляющихся груп може тому різнитися всередині окремо взятої конфлікту. Інколи кількість населення і побудову число інститутів, що у боротьбі, зростатиме чи стрімко скорочуватися. Аналогічно цьому, кількість прибічників опонента і рівень офіційної підтримки може украй зрости чи зменшиться під час конфлікту. На ці зміни, окрім інших чинників, будуть безпосередньо чи опосередковано впливати дії і поведінку ненасильницькою групи. Часто на угоду сил впливатимуть треті партії, що потенційно можуть перейти з позиції байдужості чи нейтралітету до підтримок чи протидії якійсь із обох сторін.

Хід ненасильницькою боротьби породжує б і відбиває зміни можливостей сили кожного боку та його відносну силу порівняно друг з одним. Сила кожної з цих груп може поступово, або ж швидко і дуже багато змінитися під час боротьби. Але це зовсім означає, що зміни мають аналогії, паралелі конфліктів, у яких обидві сторони використовують насильство.

Результати від цього комплексу змін визначатимуть і кінцевий результат боротьби.

Чотири способу досягнення змін

Попри розходження між видами ненасильницьких дій, можна назвати чотири основних ” механізму ” змін, які у ненасильницьких діях. Це - 1) звернення, 2) пристосування, 3) ненасильницький примус і 4) руйнація.

При зверненні, через дії ненасильницькою групи, опонент приймає мети групи як прийнятні. Але такий карусель опонента відбувається нечасто.

Що стосується пристосування, опонента не звертають до своєї віри і піддають ненасильницького примусу, проте елементи цих способів або кожна окремо впливають влади на рішення опонента вдатися до поступки групі ненасильницьких дій. Що стосується пристосування опонент задовольняє усі поголовно чи деякі вимоги без ґрунтовнішого зміни свою думку з спірного питання. Опонент робить це через те, що це найкращим, що може зробити. Він може прагне, щоб лише зняти внутрішні розбіжності, мінімізувати втрати, допомогти уникнути значних лих чи зберегти свою репутацію.

Звісно ж, що це найбільш поширений механізм зміни позиції.

Пристосування є подібним з не насильницьким примусом і руйнацією у цьому, що знижує успіх тут полягає в соціальної, економічної чи політичну ситуацію, і навіть широких верств населення, а чи не на переконанні й жорстоке поводження опонента. Базисне співвідношення сил змінюється як і, як змінюється повна картина конфлікту.

З допомогою ненасильницького примусу можна досягти цілей “гнобленої” групи і намагається домогтися успіху всупереч прагненням опонента. Ненасильственные дії стають засобом примусу, коли борються групи безпосередньо чи опосередковано досягають успіху основі істотного позбавлення опонента джерел сили. Ненасильственное примус можна використовувати тоді, коли воля опонента блокована. Це може статися у наступних випадках : 1) коли відкрите непокора стає таким распространённым і масовим, що вони неспроможна контролюватися репресивним апаратом ; 2) коли система паралізована чи 3) коли здатність опонента застосовувати репресії і поліцію рішуче припинили завдяки повсюдним заколотів солдатів та поліцейських, широкомасштабному відмові допомоги з боку бюрократії чи масовому відступу влади й підтримки населення. Та заодно у опонента залишається певна сила і він продовжує існувати як органу, котрі можуть капітулювати чи піддатися примусовим змін.

Руйнування - четвертий спосіб - має місце, коли джерела сили правителів настільки роз'єднані чи вичерпалися, що просто перестають існувати як група. Навіть щоб взяти поразка, не залишається ніякого органу. Сила опонента не існує.

Проблема ненасильства за думкою Франка

І.Франко у своїх працях піддав критиці основні твердження теорії інтернаціонального соціалізму, зокрема, ті пункти, які стосуються насильства. Концепція класової боротьби, за І.Франком, не враховує інтереси живої конкретної людини і тому не може вирішити суспільні проблеми. Отже, неправильно пов'язувати класову боротьбу з прогресом, цивілізацією. Реалізація теорії соціалізму веде до побудови деспотичної держави і розходиться з демократією, свободою. Така держава буде породжувати все нові і нові революції. Соціалізм не вирішує проблеми насильства, а лише маскує її, підкреслював І.Франко. Марксистська теорія класової боротьби веде до ворожнечі в суспільстві і недооцінки національних інтересів, що, на думку І.Франка, не прискорює вирішення проблеми насильства у суспільстві. Українці, як підкреслював І.Франко, не повинні здійснювати свій розвиток.

Отже, проблема ненасильства в світовій політичній думці- рішуче і вміле використання ненасильницьких дій викликає в опонентів дуже специфічні проблеми, які порушать чи розбудують ефективне використання ними своїх сил.

Висновки

Жахи двох світових війн, контрационных таборів нацизму і сталінізму, конфронтація, зокрема та військова, між різними державами, расизм, этнонациональные конфлікти, численні факти насильства в повсякденного життя, - усе це показує, що у 20 в. людство не позбулося агресивності і насильства. Рівень агресивності і насильства зовсім на зменшився. Вони придбали лише нові, нерідко психологічно витончені форми.

Про 20 в. з однаковим успіхом згадувати і як про столітті насильства, й агресивності, як і про столітті, превратившем ненасильство з моральної ідеї на дієвий принцип соціально- політичних ненасильницьких рухів. У цьому вся, справді, мушу бачити того найважливішого зсуву, котрий стався в в $ 20 в. і який задає нові обнадійливі перспективи для прийдешнього століття.

Які ж таки поодинокі практичні кроки можна було вжити для порятунку людства від насильства, й агресії ? У стратегічній сфері, мій погляд, - це радикальна демілітаризація нашого суспільства та перегляд принципів зовнішньої політики на відповідність до описаним вище підходом. Повне ядерного роззброєння і знищення разом із всіх інших засобів масового знищення : радикальне і багаторазове скорочення переходити, зрештою, до ненасильницькою цивільну оборону, і, можливо, до невеликим національним гвардиям для боротьби з стихійними лихами і катастрофами ; негайне здійснення права відмовитися від служби до армій з міркувань совісті й забезпечення ” відмовників ” альтернативної громадянської службою ; переключення коштів з військового бюджету на соціальних програм. Перегляд системи освіти з включенням у нього гуманістичних, ненасильницьких традицій, природно, скасування вишколу у навчальних інституціях і школах, що зараз усе ще зберігається під назвою.

Список використаної літератури

1) Гальтунг.Ю. Політична етика Ганді / Ю. Гальтунг, А. Несс; пер. з норв. Н. Іваничук. -- Л. : Місіонер, 2001. -- 280 с.

2) Франко І. Суспільно-політичні і філософські твори. -- К., 1956

3) Шарп Дж. Роль сили у ненасильницькою боротьбі.( Бангкок 1993)

Размещено на Allbest.ru