Основи політології

Мажоритарна виборча система вигідна лише великим партіям. Система відносної більшості сприяє представництву в парламенті небагатьох найвпливовіших партій. Це означає сталість парламентської більшості та її впливу на уряд. Склалась вона передусім у країнах з усталеною двопартійною системою - США, Великобританії. Проте вона усуває від парламентської діяльності менш впливові партії, не сприяє їх розвиткові, представництву на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів.

Зазначений недолік усуває пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті розподіляються відповідно до кількості отриманих партіями чи виборчими блоками голосів. Ця система сприяє багатопартійності. Але її застосування породжує інший недолік: представництво в парламенті багатьох, у тому числі нечисленних за складом і невпливових, партій, коли важко визначається стійка парламентська більшість, постає проблема формування уряду й забезпечення стабільності його діяльності.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій і забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджувальний бар'єр - мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів виборців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині. Переваги пропорційного представництва найповніше виявляються у великих багатомандатних виборчих округах. Ідеальним варіантом вважається той, коли вся країна виступає єдиним виборчим округом.

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.

Виборча система може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламентарної форми правління - з пропорційною виборчою системою.

Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів, тому що партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили

Основні стадії виборчого процесу (кампанії)

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розрізняють вісім стадій (етапів) виборчого процесу.

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Скажімо, відповідно до ст. 77 Конституції чергові вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Відповідно до ч. 5 ст. 103 Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України. Як правило, в Україні день виборів призначається на вихідний день.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати трудові колективи або їхні об'єднання.

Історія становлення інституту виборів представницьких органів на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих одиниць. У 20-ті роки в практиці державного будівництва було встановлено дві системи представництва: виробнича - для робітників, тобто міського населення, і територіальна - для селянства. За Конституцією СРСР 1936 р., Конституцією СРСР 1977 р. і відповідними виборчими законами вибори до Ради Союзу Верховної Ради СРСР проводилися у територіальних округах, а до Ради Національностей - по національно-територіальних округах за певними нормами представництва для республік, автономних областей, автономних округів. За Законом СРСР "Про вибори народних депутатів СРСР" (1988 р,) встановлювались норми представництва громадських організацій при виборах народних депутатів СРСР.

Залежно від кількості місць, які мають бути заповнені в одному виборчому окрузі існує два типи виборчих округів: одноманітні (уніномінальні), де лише на одне місце проводяться вибори у всьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються для забезпечення рівної ваги голосів виборців, але залежно від густоти та міграції населення в тих чи інших адміністративно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана кількість виборців. Ця норма (кількість виборців) у світовій практиці запроваджується рідше, оскільки доктринально встановлюється, що депутат представляє все населення.

Відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" під час виборів народних депутатів утворюються єдиний багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, територією якого є вся Україна, а його центром - місто Київ, і 225 одномандатних виборчих округів.

Виборцями загальнодержавного округу є усі громадяни України, які мають право голосу. Одномандатні виборчі округи утворюються Центральною виборчою комісією з приблизно рівною кількістю виборців у кожному виборчому окрузі на всій території України за пропозиціями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних. Київської і Севастопольської міських рад із врахуванням адміністративно-територіального устрою України та компактності проживання національних меншин. Орієнтовну кількість виборців у виборчому окрузі, номер, територіальні межі та центри виборчих округів визначає Центральна виборча комісія. Відхилення кількості виборців від середньої по Україні їх кількості у виборчому окрузі не може перевищувати як 10 відсотків.

Повідомлення про утворення одномандатних виборчих округів публікується Центральною виборчою комісією у державних засобах масової інформації не пізніше як за 120 днів до дня виборів.

Для проведення виборів Президента Центральна виборча комісія утворює 27 виборчих округів, відповідно по одному в Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастополі.

Виборчі дільниці - це виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів - процедури голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для всіх видів виборів в Україні мають однакову кількість показників - від 20 до 3 000 виборців, у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців.

Виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Виборча практика склалася так, що при одночасному проведенні виборів кількох видів, виборів і референдумів, виборчі дільниці теж є спільними.

Третя стадія - утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії).

Серед них розрізняють:

1. територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;

2. окружні - комісії, що діють у виборчих округах;

3. дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави. Спеціальними виборчими законами передбачаються системи, терміни, порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів в Україні. Наприклад, відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів, окружні виборчі комісії і дільничні виборчі комісії.

Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії - сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії - по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад.

Статус Центральної виборчої комісії визначається Законом України "Про Центральну виборчу комісію". Вона є постійно діючим державним органом та юридичною особою. До Центральної виборчої комісії входять 15 членів комісії, які призначаються на посади та припиняють свої повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України. Члени Центральної виборчої комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії. Голова, заступник голови, секретар комісії, а також не менше третини інших членів комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Окружні виборчі комісії є юридичними особами. У ході виборів народних депутатів вони утворюються за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад у передбачений законодавством термін до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів.

До окружних комісій обов'язково включаються по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів яких зареєстровані для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Дільничні виборчі комісії утворюються за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад не пізніше як за 45 днів до дня виборів, а у випадках, зазначених у Законі, за 5 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови чи голови районної в місті ради або за поданнями, підписаними щодо кожної кандидатури не менше як однією п'ятою депутатського складу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради (при цьому депутат має право ставити підпис лише щодо однієї кандидатури до складу кожної виборчої дільниці) з обов'язковим включенням до складу цих комісій по одному представникові від політичних партій і виборчих блоків партій

Четверта стадія виборів - це складання списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широкою назвою -стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців - встановити до процедури голосування на виборах коло осіб, що мають право голосу. Залежно від того, як реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації - публічна (обов'язкова) і особиста (добровільна). В Україні традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців, однаковий для всіх видів виборів.

До списків виборців включаються всі громадяни України, яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент складання списку постійно проживають на території відповідної виборчої дільниці і мають право голосу. Громадянин може бути включений до списку виборців лише по одній виборчій дільниці.

Списки виборців-військовослужбовців, які голосують на виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин, подаються командирами військових частин до виконавчого комітету відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі - до відповідних місцевих державних адміністрацій.

Списки виборців, підписані керівником відповідного виконавчого органу, передаються дільничним виборчим комісіям у передбачені законодавством строки. Відповідальність за достовірність, повноту, вчасність передачі списків виборців дільничним виборчим комісіям несе особа, яка їх підписала.

Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є п'ята стадія - висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Світова практика висунення кандидатів визначає кілька способів висунення кандидатів:

4. самовисунення;

5. висування групами виборців;

6. висування політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями. З часів радянської виборчої системи залишаються в законодавстві деяких колишніх радянських республік, в тому числі в Україні, в якості суб'єкта висування кандидатів трудові колективи.

Право висування кандидатів на виборах в Україні належить громадянам України, які мають право голосу. Проте для кожного виду виборів в Україні характерне своє коло безпосередніх суб'єктів висування кандидатів. Так, на виборах народних депутатів України право висування кандидатів реалізується як шляхом самовисунення, так і через політичні партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колектив. Право висування кандидатів у Президенти реалізується через політичні партії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства.

Політичні партії і виборчі блоки партій висувають кандидатів у депутати єдиним списком для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу. Кількість кандидатів від політичної партії, виборчого блоку партій, внесених до єдиного списку кандидатів, не може перевищувати половини встановленого Конституцією конституційного складу Верховної Ради. Політична партія, виборчий блок партій можугь висунути лише один список кандидатів у депутати.

Черговість розташування кандидатів у депутати у списку визначає відповідно політична партія або виборчий блок партій. Ця черговість не може бути змінена після реєстрації списку Центральною виборчою комісією.

Висування до списків кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків партій розпочинається за 170 днів і закінчується за 120 днів до виборів, а в одномандатних виборчих округах висування кандидатів розпочинається за 90 і закінчується за 60 днів до виборів.

Під час висування кандидатів у народні депутати провадяться збори підписів виборців на підтримку політичної партії, виборчого блоку партій або особи, яка подала заяву про намір балотуватися кандидатом у депутати. Політична партія або виборчий блок партій має зібрати на свою підтримку не менше 200 тис. виборців, у тому числі не менше 10 тис. підписів виборців у кожній із будь-яких чотирнадцяти адміністративно-територіальних одиниць України. Поряд із цим вимагається внесення політичною партією або виборчим блоком грошової застави на рахунок Центральної виборчої комісії у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

В одномандатних виборчих округах збір підписів виборців відповідного округу на підтримку кандидата в депутати провадиться виключно в разі самовисунення кандидатів. В цьому разі законом вимагається не менше як дев'ятсот підписів виборців відповідного округу. Внесення грошової застави особами, що балотуються в одномандатних округах, не передбачене.

Шоста стадія виборчого процесу передбачає ведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів.

У день виборів агітація за кандидатів забороняється. Це загальне демократичне правило, що діє в усіх країнах, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії у виборчому законодавстві більшості країн подібна єдність відсутня. Початком передвиборчої агітації може бути день оголошення дати голосування (Польща, Румунія), опублікування списку кандидатів Міністерством юстиції (Литва), конкретно визначений день до дати голосування (15 днів Туреччина, 21 день - Ізраїль). В Україні на всіх виборах початок передвиборчої агітації за кандидатів, пов'язаний з моментом реєстрації

Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені певні принципи передвиборчої агітації. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів і посадових осіб до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборчої агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України.

Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.

Громадяни України, політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів. їхні політичні, ділові й особисті якості, а також платформи тих партій і виборчих блоків, які висунули кандидатів, вести агітацію за або проти кандидата на зборах, мітингах, у бесідах, у пресі, на радіо і телебаченні.

Передвиборча агітація фінансується за змішаним принципом: за рахунок коштів Державного бюджету України, причому кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборчої агітації відповідно до вимог спеціальних виборчих законів, за рахунок коштів власних виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів на виборах.

Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів виборчого процесу:

7. рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування;

8. право кандидатів на безплатний проїзд;

9. звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії;

10. недоторканість кандидатів;

11. право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб;

12. право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями.

Найголовніша, сьома стадія виборчого процесу - стадія голосування, саме з нею пов'язаний кульмінаційний акт волевиявлення.

Поряд із традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування. Існують також процедури голосування по пошті, за дорученням голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю.

Процедура голосування допускає голосування в один, або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування.

При голосуванні бюлетенями розрізняють два його види: позитивне і негативне голосування. Нині в Україні на виборчих дільницях, запропонована модернізація основної процедури виборів - голосування, а також схема чіткого розмежування підрахунку голосів, встановлення результатів виборів по виборчих округах та підбивання підсумків виборів народних депутатів України Центральною виборчою комісією.

Вперше в Україні виборчі бюлетені мають дві складові: власне текстова частина бюлетеня і контрольний талон, відокремлений від бюлетеня перфорацією. Контрольні талони містять назву органу, до якого відбуваються вибори, номер виборчого округу чи означення багатомандатного загальнодержавного виборчого округу, номер виборчої дільниці та порядковий номер виборця у списках виборців, а також позначені місця для підписів виборця та члена дільничної виборчої комісії, який видаватиме бюлетень.

Восьма стадія виборів включає підрахунок голосів і визначення результатів виборів, а також підбивання підсумків виборів. Закон встановлює термін тривалості цієї стадії, порядок підрахунку голосів, перелік виборчої документації з цих питань. Кінцеві загальні результати виборів встановлюються Центральною або територіальними виборчими комісіями і публікуються в офіційній пресі.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних видів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування.

Лекція № 10

Політичний маркетинг і політичний менеджмент

План

· Поняття маркетингу. Функції і види політичного маркетингу

· Дослідження політичного ринку

· Політичне рекламування. Імідж

· Поняття, функції і види менеджменту. Політичний менеджмент

· Технологія виборчої кампанії

Поняття маркетингу. Функції і види політичного маркетингу

Проведення виборчої кампанії являє собою певну форму політичної конкуренції - боротьби за вплив на потенційних виборців тим чи іншим кандидатом або групою зацікавлених осіб. За своїм характером такі дії є аналогом конкурентному характеру ринкової економіки, а тому мають подібні підходи та технології.

Політичний маркетинг - це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення. Вдале застосування прийомів маркетингу в політиці дозволяє досягти популярності, перемогти на виборах і утриматись на вершині політичного олімпу.

Зміст політичного маркетингу полягає у вивченні існуючої та формування бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї. До найважливіших його функцій слід віднести:

· вивчення існуючого уявлення людей про політика, організацію чи ідею;

· визначення характеристик ідеального образу, що існує в масовій свідомості;

· планування та втілення у життя конкурентоспроможної програми дій, розрахованих на завоювання розуміння та активної підтримки політика, партії чи ідеї громадськістю.

Маркетинг у політиці означає орієнтацію всієї діяльності партії чи об'єднання на задоволення актуальних сподівань та політичних уподобань виборців. Ширина охвату потрібних електоральних груп визначається специфікою завдань, що стоять перед конкретною партією, кандидатом чи виборчім об'єднанням, а також рівнем та різновидами конкретних виборів чи референдумів.

Так, наприклад, якщо сильна, масова партія (НСНУ) бореться за можливість утворити велику та впливову депутатську фракцію у Верховній Раді України, то будуть задіяні одні маркетингові методи. А якщо у парламентських виборах приймає участь нове чи маловідоме політичне об'єднання (блок "Команда Озимого Покоління" чи Комуністична партія України (оновлена)), використовуються інші маркетингові прийоми й технології.

Політичний маркетинг як філософія та технологія передвиборчої боротьби в системі сучасної розвинутої демократії базується на чотирьох основних принципах:

· орієнтація на потреби і запити виборців та гнучке реагування на політичну кон'юнктуру;

· сегментування та стратифікація електорального простору;

· глибоке та різнобічне дослідження електорату, його уподобань, стереотипів, схильностей та специфіки реагування й вибору;

· націленість на конкретний, але стійкий та довгостроковий результат.

Політичний маркетинг включає такі різновиди передвиборчої діяльності, як:

· стратегія та планування виборчої кампанії;

· проведення суспільно-політичних, соціологічних та соціально-психологічних досліджень, опитувань, моніторингу громадської думки і масових настроїв;

· політичну пропаганду та рекламу;

· кампанії та акції просування (промоушен) політичних програм, кандидатів, об'єднань, партій та блоків;

· пабліситі та політичні РR акції (зв'язки з громадськістю): прес-конференції, брифінги, масові соціальні та культурні заходи тощо;

· організація та участь у конкурсах, фестивалях, спортивних змаганнях, меценатство, спонсорські та фінансово-економічні акції.

Політичний та комерційний маркетинг (що орієнтується на прибуток) мають як спільні, так і відмінні риси. Особливість першого зумовлена метою його застосування (наприклад, якщо йдеться про політика, то метою можуть бути голоси виборців, а не гроші). Специфічним є товар, що "просувають на ринку". Проте у практичній політ. діяльності можуть успішно застосовуватись елементи універсальної системи, що включає сукупність чотирьох P - Ргоduct (продукт, товар), Рrісе (ціна), Рlасе (місце, розподіл) і Рromotion (просування). Виняток для некомерційного маркетингу складає ціна.

Застосування комплексу універсальних маркетингових заходів передбачає розробку та здійснення спеціальних дій, що викликають бажану для політиків реакцію з боку людей. У політиці "товаром" виступає певний образ політика, організації чи ідеї (наприклад, таким образом для політика може бути "свій хлопець", "аристократ", "партократ" або "демократ").

Політичний "товар" не існує сам по собі. Він є тим, чим він сприймається в уяві споживача-виборця. Це один із фундаментальних принципів маркетингу. За допомогою прийомів політичного маркетингу виборцю "пропонують надію", як оформлена у вигляді найбільш прийнятного або бажаного образу. Це уявлення про кандидата, політичне об'єднання або ідею називають політичним іміджем. Він або вже існує у свідомості пересічного виборця, або пропонується йому за допомогою політичних та виборчих кампаній.

Сучасне суспільство створило дуже розгалужену систему політичних концепцій, ідеологій і уявлень і на цьому тлі все складніше знайти та відтворити новий оригінальний політичний імідж

Для успіху політика потрібно прагнути чітко виділити його серед конкурентів, тобто здійснювати "позицінування товару на ринку". Суспільна думка є досить консервативною і важко піддається радикальним інноваціям та змінам. Тому будь-яке нове явище, ідея, образ спочатку порівнюються з вже існуючими, щоб у порівняння зробити висновок про те чи є цікавим, корисним або небезпечним це нове для конкретної людини, групи, спільноти. Саме тому виникла необхідність у позиціонуванні політичного "товару" або іміджу стосовно вже існуючих, для можливості виборцю (споживачу) побачити та зрозуміти у порівнянні всі його відмінності і переваги.

Важливо також вирішувати, де, в якому місці, яким чином політик буде повідомляти громадян про свої наміри, демонструвати своє вміння спілкуватись (по телебаченню, на мітингу тощо).

І нарешті, розробляється ціла низка заходів, до яких входить політична реклама та PR, різні прийоми формування сприятливого враження (благодійні вчинки, співпраця із засобами масової інформації тощо). Успішне застосування комплексу маркетингу для політичних цілей можливе тоді, коли йому передує сегментування - групування людей за певними ознаками - і розробка спеціального комплексу маркетингу для кожного електорального сегмента.

Одним із важливіших компонентів не тільки позиціонування партії, блок або кандидата під час виборчої кампанії, а й програм довгострокового політичного маркетингу є соціологічні або маркетингові дослідження.

Дослідження політичного ринку

Політичний ринок - це система взаємодії конкуруючих політичних сил (суб'єктів політичних відносин), які змагаються за право розпоряджатися часткою політичної влади, яка їм довіряється пересічним громадянином під час виборів. Ми можемо говорити про виникнення процесу куплі-продажу влади, або обміну її кожним із виборців на іміджі партій, блоків або кандидатів. У процесі виборів відбувається конкуренція уявлень-образів різних політичних сил у свідомості кожного окремого виборця, а також усвідомлення своїх власних політичних інтересів та потенційних переваг від результатів голосування.

Сегментація політичного ринку - це виділення більш-менш однорідних груп споживачів політичного "товару" - виборців. Громадяни, що мають гарантоване право приймати участь у виборах мають назву - електорат.

Сегментом політичного ринку називають електоральну групу, що характеризуються спільними політичними поглядами, переконаннями та уподобаннями та відрізняються від інших подібних груп за рядом ознак.

Головна мета сегментації - не просто виділити якісь особливі групи споживачів на ринку, а пошук таких груп, котрі ставлять конкретні вимоги до даного виду політичного "товару", що суттєво відрізняються від вимог інших груп виборців.

Сегменти повинні значно "відстояти" один від одного завдяки принциповій різниці між товарами. Лише тоді можливо запобігти усередненню "товару", тобто втраті його конкурентних переваг. Надмірна кількість характеристик не бажана, тому що це ускладнює інформаційне забезпечення сегментації, а також зменшує ємність політичного ринку.

Сегментація не разовий процес, а аналітичне завдання маркетингу, що потребує постійної уваги.

Сегментування політичного ринку проводиться з урахуванням географічних, демографічних, психографічних та інших факторів, що впливають на поведінку виборця.

Сегментація за географічним принципом дозволяє визначати групи споживачів за природнокліматичними умовами

1. Регіональна демографія - передбачає розподіл ринку з урахуванням географічних відмінностей (Крим; Закарпаття, Середня Азія, Далекий Схід).

2. Адміністративний розподіл - республіка, місто, область. Україна поділяється на 9 регіонів таким чином:

§ Київська, Чернігівська, Житомирська області;

§ Харківська, Сумська;

§ Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська;

§ Закарпатська, Чернівецька;

§ Херсонська, Одеська, Миколаївська;

§ Рівненська, Волинська;

§ Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська;

§ Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Вінницька;

§ Автономна Республіка Крим.

§ м. Київ.

§ Чисельність та щільність населення. В міських населених пунктах України виділяють сегменти з чисельністю населення (у тис. осіб): до 5; 5- 20; 20-50; 50-100; 100-250; 250-500; 500-1 млн.; більше 1 млн.

§ Клімат - помірно-континентальний, континентальний, субтропічний, морський.

Сегментування за демографічним принципом передбачає розподілення на групи за такими демографічними даними як стать, вік, склад сім'ї та етап її життєвого циклу, сфера діяльності, освіта, релігійні переконання, національність.

3. Вік - визначають групи споживачів:

§ молодші за 6 років;

§ 6-11 років;

§ 12-19 років;

§ 20-34 роки;

§ 35-49 років;

§ 50-64 роки;

§ старші за 65 років.

4. Стать - чоловіча, жіноча.

5. Склад сім'ї. За складом зарубіжні маркетологи визначають сім'ї, в яких:

§ 1-2 особи;

§ 3-4 особи;

§ 5 осіб та більше

6. Етап життєвого циклу сім'ї. Згідно з цією характеристикою визначають:

§ молодих одинаків;

§ молоду сім'ю;

§ молоду сім'ю з маленькими дітьми;

§ молоду сім'ю з молодшою дитиною віком до 6 років;

§ молоду сім'ю з дитиною віком 6 років і більше;

§ подружжя похилого віку з дітьми;

§ подружжя похилого віку, без дітей, молодших за 18 років;

§ одинаки середнього та.похилого віку та інші.

7. Рівень доходів на місяць (у євро або доларах США):

§ до 25;

§ 26-50;

§ 51-100;

§ 101-200;

§ 201-500;

§ більше 500.

8. Види професій - службовці державних установ, технічні спеціалісти, менеджери, керівники середнього рівня управління, студенти, пенсіонери, працівники сфери обслуговування, вчителі середніх шкіл, безробітні.

9. Рівень освіти - початкова освіта, середня освіта, середня спеціальна освіта, незакінчена вища освіта, вища освіта, вчений ступінь.

10. Релігійні переконання - православний, католик, іудей, баптист та інші.

11. Національність - українці, росіяни, євреї, татари та інші.

При сегментуванні за психографічними факторами покупців розподіляють на групи:

12. За належністю до соціального класу - незаможні, середнього достатку, достатку більшого за середній рівень, високого достатку.

13. За стилем життя - богемний, елітарний, молодіжний, спортивний.

14. За особистими якостями - амбіційність, імпульсивність, авторитарність тощо.

15. За адаптивністю споживачів до нового "товару" - розподіл споживачів за реакцією на появу нового політичного "товару" або нової ідеологічної платформи.

Факторії поведінки виборця

16. Ступінь випадковості голосування:

§ голосування носить випадковий (емоційний) характер;

§ голосування носить свідомий (раціональний) характер.

17. Пошук вигоди від політичної діяльності:

§ шукає власну користь;

§ думає про суспільну користь;

§ шукає компроміс між власною та громадською користю;

§ безкорисний.

18. Статус постійного прибічника кандидата (ідеї, організації):

§ відсутність такого статусу;

§ наявність такого статусу в минулому;

§ тимчасовий (ситуаційний) прибічник;

§ новий прибічник (неофіт);

§ постійний прибічник.

19. Ступінь компетентності.

20. Ступінь включеності до політичної діяльності

21. Ступінь демонстрації лояльності до кандидата (організації, ідеї).

22. Емоційне ставлення кандидата (організації, ідеї):

§ ентузіаст,

§ позитивне;

§ байдуже;

§ негативне;

§ вороже.

Сегментація ринку - один із найважливіших інструментів маркетингу. Від того, наскільки вдало визначений сегмент, залежить успіх політичного "товару" у конкурентній боротьбі.

23. Електоральний потенціал сегмента. Вибраний сегмент має гарантувати необхідну політичну підтримку для перемоги на виборах. Ось чому спочатку роблять спробу орієнтовно визначити кількість потенційних прибічників та противників партії або кандидата в сегменті.

24. Доступність електорату в сегменті - наскільки кандидат (партія) має можливості для впливу на даний електоральний сегмент, донесення до нього інформації про своїх ідей та діяльність.

25. Конкуренція в сегменті, яка має дати відповідь про:

§ принципові можливості та виборчій досвід конкурентів в сегменті;

§ частку сегмента, що контролюється ними;

§ можливі форми роботи вашого кандидата (партії) в сегменті або вихід на ринок з новим "товаром" або зміна сегменту чи ринку взагалі (якщо це можливо).

26. Суттєвість сегменту. Наскільки великою є частина цього сегмента відносно всього електорату даного політичного ринку.

27. Можливості доступу до ЗМІ, ведення агітаційної роботи та PR- діяльності в сегменті.

28. Можливість сервісу в сегменті. Присутність у сегменті можливостей для залучення фахівців; ресурсів та прихильників для реалізації маркетингової діяльності у сегменті.

29. Залежність сегмента від стримуючих факторів:

§ економічних - слаборозвинута соціально-економічна сфера, наявність-відсутність підприємств-монополістів, великого промислово-фінансового капіталу;

§ політичних - стабільність ситуації в регіоні, можливість виникнення конфліктів (політичних, військових, соціальних, етно-релігійних), акцій протесту, масових заворушень, законодавче забезпечення, адміністративний ресурс;

§ кримінальних - вплив організованої злочинності, розвинута "тіньова економіка", складна кримінальна ситуація, діяльність екстремістських та терористичних угруповань.

Політичне рекламування. Імідж

Можна сказати, що імідж - образ, що живе в уявленнях людей. Якщо виходити з того, що імідж - це образ, то в перекладі на українську мову "образ" є "присутність відсутнього". Виходячи з цього, імідж і є той образ, те представлення про людину, що сформувався у свідомості людей. Цей образ може бути феноменальним, приголомшливим, а може бути огидним. У політику імідж визначає багато чого і, головним чином, перемогу на виборах, що є одним із найбільш серйозних актів набуття влади.

Політичний імідож - образ політика або політичної організації, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб із метою популяризації, політичної реклами тощо.

Політичний імідж - це своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі. Імідж політика включає різнорідні характеристики:

§ особистісні якості (рішучість, певна агресивність, привабливість, зовнішній вигляд);

§ організаторські, управлінські здібності (компетентність, вміння вести полеміку, участь у процесах прийняття рішень);

§ характеристики, що зближують лідера з електоратом (пересічне походження, простота).

Імідж політика витворюється з реально властивих певній особі характеристик і свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але представлені лише потенційно. Формування іміджу спирається не тільки на політичні реалії, а й на ті, що постійно супроводжують їх (сім'я, діти, тварини, хобі, минуле тощо). При цьому імідж президента відрізняється від іміджу депутата, імідж міністра - від іміджу мера.

У цілому політичний імідж є позитивним явищем, оскільки він наближає політика до свого електорату, заставляє його враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок.

Створення політичного іміджу - серйозна, важлива та непроста річ. Тут не обійтися без допомоги психолога, стиліста, візажиста, але першу скрипку грає генеральний менеджер або фахівець з іміджу - іміджмейкер.

Кожна виборча команда має людину, яка іменує себе іміджмейкером. Іміджмейкер -творець іміджу. Від його професійних знань, умінь і навичок залежить дуже багато. Це рідкісні люди, і працювати з політичними лідерами їм дуже важко, тому що політичні лідери це найчастіше люди з розвинутою "Я-концепціею", що активно пручаються впливу іміджмейкера, навіть якщо їхнє поводження перед виборцями далеко не бездоганне.

Перш ніж формувати імідж, іміджмейкер повинен чітко представляти, який кандидат імпонує сьогодні виборцям, як він повинен виглядати й поводитися. Напр. у США кандидат зобов'язаний відповідати таким стандартам:

§ добре виглядати на екрані;

§ мати достатнє матеріальне становище;

§ бути щасливим у своїй попередній діяльності;

§ користуватися репутацією зразкового сім'янина.

Тому, хто в ці рамки не вписується, важко претендувати на політичну кар'єру. Лідер повинен уміти жартувати, імпровізувати, бути чарівним і мати особливі якості чи захоплення, навіть маленькі слабкості, що роблять його близьким і зрозумілим мільйонам співгромадян. Білл Клінтон, наприклад, увійшов у свою переможну виборчу кампанію із саксофоном у руках.

Важливий для іміджу політика і сексуальний аспект. Уперше про це заговорили в ході кампанії Джона Кеннеді. "Статевий інстинкт - важливий компонент політики", - писав тоді один із менеджерів Кеннеді. "Якщо ваш кандидат гарний чоловік, то усі жінки повалять голосувати за нього, тягнучи за собою чоловіків".

Творці іміджу одним з етапів своєї роботи називають підбір адекватного типажу. У політичній літературі існує кілька типологій іміджу. Одну з них запропонував Р. Шварценберг. Його галерея образів політиків повторює набір класичних театральних амплуа:

§ "Рятівник Батьківщини". Театральний аналог - герой, бог. Цей персонаж вступає на сцену політичного театру в найскладніші і найвідповідальніші моменти; він овіяний славою і легендами, часто канонізується.

§ "Батько нації". Театральний аналог - шляхетний батько. Мова йде про авторитарного лідера, царя-панотця, який дуже строгий, але водночас і справедливий з підданими.

§ "Чарівний лідер". Театральний аналог - перший коханець. Усмішливий і розкутий, намагається не стільки переконати в правоті своїх ідей, скільки просто сподобатися.

§ "Свійський мужик". Театральний аналог - простак. Нічим не примітна людина, яка волею долі опинилася серед мешканців політичного Олімпу.

Героїчні лідери приходять і йдуть разом з епохою, що їх породила. На Заході останніми політиками такого типу були герої другої світової війни Д. Ейзенхауер і Ш. де Голль. З 1960-х років у західній політиці стали домінувати "чарівні" лідери - Кеннеді і Клінтон. Час від часу їх тіснять "свійські мужики" - Картер, Мейджор, Буш. Поступово сходять із сцени й "батьки нації" - Мітеран, Рейган, Тетчер.

Сучасна політологічна наука виділяє шість основних способів, які можна використати для формування іміджу:

§ Декларація причетності. ей спосіб полягає в тому, що Ви використовуєте свою причетність до якоїсь політичної партії, громадської організації, руху чи конкретного політика, які є популярними в даному регіоні. У цій ситуації особистісні характеристики кандидата відходять на задній план.

§ Створення міжособистісного контрасту.Цей метод полягає в порівнянні кандидатів, їх особистісних характеристик, соціально-психологічних та професійних статусів, віку, зовнішності, статі, освіти та ін. Порівняння проводиться за параметрами, які для Вас можуть стати найбільш придатними. Ними можуть бути риси характеру, фізична привабливість, комунікабельність, ставлення до якоїсь із проблем даного округу.

§ Створення ідеологічного контрасту. Даний метод подібний до попереднього. Відрізняється він тим, що побудований виключно на ідеологічних факторах (комунізм, антикомунізм, консерватизм, лібералізм тощо).

§ Ставка на базову проблему. Світова політична практика знає приклади, коли об'єктивно слабкіші кандидати перемагали своїх конкурентів, зробивши ставку на єдину базову проблему, яка була дуже актуальною для виборців даного округу або регіону.

§ Формування позитивного іміджу кандидата. Ні в кого, мабуть, не викликає сумнівів те, що якщо Ви хочете, щоб за Вас проголосували, треба подобатись виборцям. Занадто позитиву не буває. Якщо Ви навіть користуєтесь неабиякою популярністю серед населення, треба весь час слідкувати за еволюцією Вашої іміджу в суспільній свідомості і постійно коригувати його за допомогою соціологів, психологів та спеціалістів із масових комунікацій.

§ Створення негативного іміджу конкурента. Засіб старий як світ: долити до чужої бочки з медом ложку дьогтю. Однак, цей метод має два недоліки. По-перше, він не є моральним. По-друге, він ефективний лише проти популярних опонентів. Спроба облити брудом маловідомого політика може просто додати йому популярності.

Починаючи формувати імідж кандидата, менеджер повинен, першою справою, оцінити його ім'я й прізвище: найчастіше це єдине, що буде знати про кандидата виборець. Є, на жаль, прізвища майже "непрохідні" - Крисюк, Псюк, Твердохліб та ін. Набагато більшими є шанси тих, хто носить прізвища, що асоціюються з уявленнями про славне минуле України - Шевченко, Гетьман, Хмельницький та ін.

Зовнішній вигляд кандидата також має велике значення - він повинен бути охайним: бажано, щоб були в порядку волосся, зуби, шкіра обличчя. Однак, йти заради іміджу на надто радикальні міри не варто, наприклад, фарбувати волосся літній людині, виправляти форму вушних раковин і т.п. Важливою складовою є вимова, дикція, культура мови - от над цим працювати можна і навіть потрібно. Складніша справа з тембром голосу, різкі і пронизливі голоси ще нікого не прикрашали. Утім, неприємний голос М.Тетчер її політичній кар'єрі не перешкодив.

Однак не всякому політику можна запросто порадити змінити зачіску, відмовитися від шкідливих звичок, оновити гардероб. Іміджмейкер повинен побоюватися нав'язати кандидату імідж, йому зовсім далекий - надягти на вовка овечу шкіру, а на осла - левину. Зазор між реальною особистістю і політичним іміджем повинен бути мінімальним. Бути розкутим і чарівним можна, тільки почуваючи себе у власній тарілці.

Зовнішність - це важлива складова іміджу, але аж ніяк не єдина. Є ще "внутрішня" і "процесуальна" складові іміджу. Зовнішня складова має безліч якостей: від взуття до зачіски, включаючи міміку, манери, костюм, зачіску, ходу, голос, жести.

Внутрішня складова - це менталітет, тобто напрям думок, інтелект, професіоналізм, інтереси, цінності, хобі тощо. Але для політика це, насамперед політичні ідеї. Політик без політичних ідей стає безбарвним. Вироблення політичних ідей для політика - це те, що і робить політика політиком. А те, як він відстоює свої ідеї - це процесуальна складова іміджу.

Ядром іміджу є позиції, установки й легенда. Саме ці складові визначають перемогу на виборах.

Серед позицій розрізняють позицію "переможців" і "переможених". Позиція "переможців" тільки одна: уміння цінувати й любити себе й інших. Позиція "переможців" - це не перехід на особистість, а обговорення конкретних завдань, справ, способів досягнення цілей. Іміджмейкери і психологи виконують ретельний аналіз текстів, виступів, гасел кандидатів, щоб уникнути в них наявності позицій "переможених" і твердження позитивної позиції, що й приносить перемогу.

Легенда дозволяє політику "триматися на плаву", менше витрачати зусиль на рекламу у виборчій кампанії. Легенда робить його популярним і пізнаваним. Легенда складається із загального враження про людину і формується на рівні підсвідомості. Гарна легенда створює ситуації, коли людині вибачають деякі слабкості й помилки. З поганою легендою часто безнадійно йти на вибори.

Легенду можна створити. Перший, мабуть, найважливіший спосіб - це знайти її у біографії кандидата. Другий - пов'язаний з особливостями поводження, зовнішністю, за якої на рівні підсвідомості деяка легенда "зчитується". Люди часто видумують події, яки насправді і не було. Третій - вироблення політичної ідеї та уміння її відстоювати. Ідея може бути власною. Можна розвивати й чужі ідеї, якщо вони потрібні. Найдужчими є нові ідеї, чи старі, але виражені у новій формі, пов'язані з найбільш суттєвими суспільними проблемами.

Якщо кандидат має свої ідеї і може їх привселюдно виразити так, щоб їх сприйняли, якщо за ним легенда і він у позиції переможця - у нього багато шансів на успіх. Причиною поразки такого кандидата можуть бути більш сильні ідеї, позиції й легенди.

Поняття, функції і види менеджменту. Політичний менеджмент

Термін "менеджмент" (від англ. managenement - керування, управління) в літературі розглядається як процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурою, окремими спільнотами тощо. Інакше кажучи, менеджмент - це сукупність впливу на певних осіб та певні органи за допомогою особливих інструментів та методів з метою досягнення цілей організації

Сучасний менеджмент фахівці розглядають як процес безперервних взаємозв'язаних дій, які дістали назву управлінських функцій:

§ планування;

§ oрганізація;

§ мотивація;

§ контроль.

Планування полягає у формулюванні цілей об'єкта управління та способів їх досягнення. Воно дає змогу отримати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного та ймовірного розвитку, а також про найефективніші способи досягнення визначених цілей.

Організація - це все, що стосується організаційної побудови об'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідальності підрозділів або окремих працівників.

Мотивацію використовують для створення відповідних матеріальних і моральних стимулів для забезпечення виконання працівниками своїх обов'язків стосовно об'єкта управління та суспільства в цілому.

Контроль полягає в ретельній перевірці виконання визначених планів, відповідності їхньої структури цілям організації і т. д. Результати контролю використовуються для вироблення нових управлінських рішень та коригування раніше схвалених організаційних заходів.

Політичний менеджмент - це система управління політичними процесами; наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації в політичній практиці.

Політичний менеджмент як система управління політичними процесами включає:

§ маркетинговий аналіз кон'юнктури політичного ринку й формування відповідного іміджу "політичного товару" - організації, лідера, кандидата, політичної платформи;

§ політичне забезпечення бізнесу;

§ вивчення політичних і соціо-культурних факторів, що впливають на ділову активність;

§ зв'язок із громадськістю та професійне політичне лобіювання;

§ оволодіння мистецтвом роботи з людьми та організаціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного суспільства.

Політичне рішення в процесі формування проходить такі головні етапи:

§ аналіз конкретної ситуації, що потребує прийняття рішення;розробка рішення (проекту, програми);

§ затвердження результату розробки й прийняття його до виконання;

§ здійснення ухваленого рішення;

§ вивчення реальних наслідків здійснення рішення і можливості підсилення його позитивних наслідків.

Процедура прийняття політичного рішення багато в чому залежить від характеру політичного режиму. Авторитарні та тоталітарні режими мають особливі правила прийняття політичних рішень. Для них характерні авторитарно-бюрократична технологія та закритий характер: рішення приймає обмежене коло осіб, без всебічного аналізу різноманітної інформації, кулуарно, без обговорення з політичною опозицією (якої часто просто офіційно не існує), без урахування громадської думки.

На відміну від тоталітарних та авторитарних режимів, демократичні політичні режими мають чітко визначені процедурні правила прийняття політичних рішень - зафіксовані в законах та нормах, зі сталою традицією публічних дебатів, узгодження між різними групами, з урахуванням громадської думки.

Технологія виборчої кампанії

Планування виборчої кампанії

План кампанії враховує загальну політичну ситуацію, стратегію і необхідні ресурси Подібно планові будівництва будинку, план кампанії має стати своєрідним посібником, до якого звертаються при виникненні питань. Прогрес можна оцінювати, порівнюючії результати з планом. Можна побудувати будинок і без плану, але тоді буде допущено багато помилок, марно витрачено багато матеріалів, часу і грошей, і, швидше за все, задовільний результат так і не буде досягнуто.

Процес розробки плану складається з:

1. Вивчення округу (підготовка до кампанії).

2. Визначення стратегічної мети кампанії (скільки голосів потрібно для перемоги).

3. Аналіз електорату і виявлення ваших виборців ("прицілювання").

...