Євроінтеграційна політика Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327 (44+ЄС)

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ

Спеціальність: 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем

і глобального розвитку

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПОГОРСЬКА Ірина Іванівна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: Доктор історичних наук, професор КАМІНСЬКИЙ Євген Євменович, завідувач відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, професор КУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович, директор Міжнародної кадрової академії;

Кандидат політичних наук, РОЗУМЮК Володимир Михайлович, старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Провідна установа: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики, м. Київ.

Захист відбудеться " 03 " грудня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м.Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м.Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 01.11.2002 року.

Вчений секретар cпеціалізованої вченої ради Сушко О.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається сутнісною зміною парадигми світового розвитку 2-го і 3-го тисячоліть, що викликає надто диференційовані, а часом і суперечливі оцінки в різних школах політичної думки. Інша складова актуальності обумовлена тим, що вплив глобальних тенденцій інтрасистемного і міжсистемного інтеграціоналізму зумовлює особливість зовнішньої дії стабільної європейської держави як принципового актора інтеграційної синергетики. Дисертант виходить з того, що саме інституалізація регіональної політичної системи сьогодні дедалі очевидніше веде до множинної інтегральної єдності елементів європейського процесу. При цьому ЄС як ланка системної організації все частіше подається як проміжний інститут та етап. ЄС як політико-системний інститут доводить реальність практичної верифікації внутрішнього зв'язку в науковій конструкції "регіональна інтеграція і глобальний процес".

Франція як системна складова, що впроваджує на макрорівень політичної дії ЄС національні настанови, демонструє ефективність якісно нового шляху національно-державної самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин. Мікрорівень французької дії, взятої окремо, віддзеркалює сингулярний характер розв'язання дихотомії "національна держава Ї регіон", що увібрала в себе традиції власного формування, досвід практичної участі, бачення "ідеальної" моделі регіонального системоутворення. Відтак, дослідження французької інтеграційної політики є необхідним елементом пізнання процесу європейської регіональної інтеграції в цілому.

Іншими чинниками актуальності є: статусна особливість Франції в системі регіональних взаємозв'язків як провідного актора інтеграційної взаємодії, високий ступінь французького впливу на процес розширення ЄС на Схід, активність рольового алгоритму Франції в інституційно-функціональному механізмі інтрарегіональної регуляції, спектральна широта і вагомість французького представництва в міжнародних організаціях, резонансність інтеграційної дії Республіки в планетарному масштабі.

Окремим чинником актуальності дослідження є входження України у нове тисячоліття як суверенної незалежної держави з європейським імперативом розвитку. Нова ситуація потребує цілісного аналізу та використання інтеграційного досвіду Франції як "середньої" держави в системі високого рівня взаємозалежності. Вагомий фактологічний матеріал дисертації дозволяє на конкретному прикладі чітко з'ясувати сенс, особливості і механіку участі національних акторів у виробленні інтегративного "політичного продукту", що має науково-теоретичне і практичне значення для вдосконалення інтеграційної стратегії України.

Дисертаційний контекст тісно пов'язаний з потребою інтенсифікації франко-українського співробітництва в світлі актуалізації інтеграційних перспектив Української держави. В українській політичній думці, попри досить вузьке коло дослідників даної проблеми, на французькому векторі європейської інтеграції досягли значних успіхів такі знані фахівці, як Манжола В., Кочубей Ю., Курас І., Гарань О., Хміль В.

Методологічним чинником актуальності визначено використання можливостей міждисциплінарного дослідницького підходу для подання діалектичного взаємозв'язку між тенденціями розвитку міжнародної політології і процесом становлення єдиної політичної науки.

Саме через розв'язання проблеми співвіднесеності світового політичного універсуму з регіональною і національною специфікою виявляється загальність характеру політичного дослідження, що враховує багатомірність і соціокультурне різноманіття міжнародної спільноти.

Таким чином, дана дисертація є цілісним дослідженням, яке має загальнонаукову емпіричну і практичну актуальність.

Зв'язок роботи з планами науково-дослідних робіт Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: "Проблеми інтеграції, кризового управління і безпеки на євроатлантичному просторі" (І кв. 1999 - IV кв. 2000 р., державний реєстраційний номер № 0199V000993, шифр ІІ.93/02.99).

Основною метою дослідження є концептуалізація еволюції сучасного стану і тенденцій розвитку інтеграційної політики Франції в контексті її впливу на процес розширення ЄС.

З огляду на поставлену мету визначено такі конкретні дослідницькі завдання:

1. Визначити ступінь розробки проблеми в концептуально-теоретичному розрізі, критично розглянути існуючі напрацювання політичної думки, насамперед її французької національної школи у всьому її розмаїтті.

2. Виявити і зафіксувати взаємозв'язок між характером процесу регіональної інтеграції і компліментарністю методологічного підходу до вивчення міжнародних систем.

3. З'ясувати рівень відповідності орієнтацій Французької Республіки інтеграційним настановам і документам ЄС та співвіднести функціонально-практичний потенціал європейської регіональної системи з потребами французької держави.

4. Відстежити еволюцію та виявити базові складові державного курсу Франції щодо Європейського інтегрування. Відтворити і класифікувати основні зміни в інтеграційній політиці впродовж періодів президентства Ф. Міттерана и Ж. Ширака.

5. Оцінити конструктивність ролі і дій французького керівництва в реалізації проекту "єдиної Європи".

6. Виявити й означити особливості транспозиції політичної системи Франції на політичну систему ЄС.

7. Окреслити можливості й межі регіонального консенсусу на прикладі франко-німецького діалогу.

8. Визначити сутність і характеристики інтеграційного партнерства Франції і ФРН як провідної домінанти динаміки розвитку регіонального системного утворення, яким став ЄС.

9. Порівняти європейську стратегію Французької Республіки і США з погляду класифікування ЄС як підсистеми в системі більш ширшого трансатлантичного масштабу.

10. Оцінити вплив французької інтеграційної політики на трансформацію трансатлантичних відносин.

11. З'ясувати важливість конвергенції позицій Франції і США для інтеграційного розвитку європейського континенту і західної цивілізаційної спільноти. франція інтеграція політика міжнародний

12. Прослідкувати тенденції розвитку східноєвропейської політики Франції в контексті проблематики розширення ЄС.

13. Поглибити розуміння концептуального виміру французької стратегії щодо титанізації ЄС. Довести залежність практичної інтеграційної дії від ієрархії стратегічних пріоритетів.

14. Дослідити питання політико-стратегічної еволюції Франції відносно інтеграційних перспектив нових незалежних держав на прикладі франко-українських відносин. Визначити характер, напрямки і перспективи двостороннього співробітництва між Францією і Україною.

15. Обґрунтувати доцільність інтенсифікації франко-української інтеграційної співдії і дати практичні рекомендації щодо реалізації програми інтеграції Української держави в ЄС.

Об'єктом дослідження є інтеграційна політика Франції як одиничної підсистеми європейської системи регіональних відносин у контексті її впливу на поступ інтеграційного процесу в контексті феномену ЄС.

Предмет дослідження полягає в системно-функціональних характеристиках підсистеми в сукупності практичних дій Франції як національно-державного актора, спрямованих в сферу регіональної інтеграційної політики.

Хронологічні рамки дослідження визначаються історичним періодом існування ЄС. Початкова хронологічна межа датована 1992 роком, що пов'язано з підписанням Маастрихтської угоди про ЄС. Однак дослідницький фундамент комплексного аналітичного підходу робить необхідним звернення до можливостей історичної ретроспективи, яка дозволяє цілісно охопити інтеграційну еволюцію європейського регіону з моменту зародження ідеї європейської єдності до фактичного оформлення Європи як єдиної політико-цивілізаційної сутності в межах природного географічного простору.

Верхня хронологічна межа охоплює підсумки останнього президентства Франції в ЄС (липень - грудень 2000 р.), під час якого відбулися: етапний самміт ЄС в Ніцці і трансатлантичний самміт в Вашингтоні, що окреслили нові інтеграційні обрії найближчого майбутнього.

Методологія і методи дослідження побудовані за принципом використання системності й комплексності. Цим передбачається цілісний розгляд національної інтеграційної політики Франції та відповідних процесів континентального ґатунку. Провідним методом обрано системно-функціональний. З огляду на системний характер інтеграційного регіонального процесу, реалізоване завдання цілісного сприйняття об'єкту дослідження (системно-функціональні характеристики Франції як підсистеми) і диференційованості його взаємозв'язків як елементу цілого (ЄС). ЄС як політична модель регіональної інтеграції розглянута дисертантом як складна динамічна система відкритого типу, що детально уособлено в аналізі впливу франко-німецького і франко-американського партнерства на інтеграційну еволюцію європейського регіону, а також в дослідженні проблеми модифікації східноєвропейської стратегії Франції як наслідку її належності до інтегрованої регіональної політичної системи.

Допоміжні методи - історичної ретроспективи, компаративного, факторального і контент- аналізу - використанні для: простеження історичного шляху становлення ідеї європейської єдності і конкретних прикладів її реалізації упродовж історичної еволюції регіону, порівняння різних моделей регіональної інтеграції, національно-державних підходів до їх здійснення на теоретично-концептуальному і практично-прикладному рівнях інтеграційної політики, розробки адекватних висновків за фактичними даними, визначення позицій політичних лідерів, що віддзеркалюють особисту думку чи позицію держави за оціночними результатами їх неодноразового повторювання в рамках офіційного політичного дискурсу.

Методи історичної аналогії і моделювання, втілені у поєднанні історичного і системного підходів, спрямовані на прогнозування майбутньої еволюції регіональної політичної системи і їх складових, що набуло особливої актуальності для розробки проблеми розширення ЄС, зокрема, в контексті інтеграційної політики Франції.

Наукова новизна пропонованої до захисту дисертаційної роботи полягає в наступних аспектах:

1. Спосіб постановки проблеми характеризується комплексним підходом з домінантою принципу концептуальної та методологічної комплементарності, що дозволило сформувати якісно нове бачення теми згідно з новітніми тенденціями розвитку світової політичної науки.

2. Політична система ЄС розглянута як модель органічного інтеграційного розвитку з потенціями нелінійної прогресії, виявленими в диференційній багатовимірності внутрішніх системних взаємозв'язків і в множині рольових алгоритмів національно-державних підсистем.

3. З огляду на особистий світоглядний підхід дисертанта, врахована особливість впливу фактору політико-ідеологічного плюралізму на еволюційні процеси в Європі як ідентичну передумову обрання спорідненого шляху національно-державної самореалізації, позначеного логікою врівноваження регіонального політичного етико-центризму. Таким чином, діалектика єдності і розмаїття зафіксована креативним чинником, дія якого спрямована на подолання тиску гетерогенності і позитивного вирішення дихотомії "локальне - універсальне".

4. Особлива увага приділена соціально-політичному виміру європейської інтеграції з аналізом (на прикладі французького соціуму) відповідності моделі регіонального співіснування індивідуалізованим життєвим проектам пересічних громадян.

5. Критично осмислений взаємозв'язок між трансформацією мікро- і макросистем з акцентом на французькому варіанті модифікації зміни стратегій розвитку.

6. В контексті французької інтеграційної парадигми дана оцінка політико-правової легітимності і ступеня дієвості основних угод і рішень ЄС. Означена специфічна роль Франції як окремого і специфічного актора явища й процесу регіональної інтеграції.

7. Ґрунтовно розглянуто взаємозв'язок між теоретичними засадами і практичними діями Франції в межах інтрарегіонального і трансатлантичного співробітництва. Принциповою детермінантою інтеграційного діалогу визначено здатність національних акторів західної демократичної спільноти до компромісного синтезу стартових відмінностей в кооптовану єдність практичної взаємодії, що зумовлено наявністю глобальних інтегруючих орієнтацій в політико-системному просторі високого рівня взаємозалежності.

8. З позицій системно-функціонального підходу систематизована еволюція інтеграційної політики Франції в рамках загальноєвропейського процесу ідентифікаційної конвергенції реальних і потенційних членів Євросоюзу як складових регіональної політичної системи.

9. Детально проаналізований концептуальний вимір французької інтеграційної стратегії у прогностичному розрізі. Доведено факт вірогідності подальшої інтенсифікації політики Франції у східноєвропейському напрямку в контексті реалізації французького проекту цивілізаційної єдності європейського континенту.

10. Ретельно досліджений сучасний етап розвитку інтеграційного партнерства між Францією і Україною згідно з фундаментом комплексного аналізу.

Практичне значення одержаних результатів пов'язано з доцільністю використання проаналізованого інтеграційного досвіду Франції в процесі вдосконалення стратегії Української держави у її поступі на зближення з ЄС.

Попри значний ступінь відмінностей, Франція і Україна є, однак, "середніми" державами, що самореалізуються після розпаду СРСР в єдиному просторово-часовому вимірі. Обидві країни мають географічно і ідеологічно близький спектр стратегічного партнерства, що охоплює такі держави, як ФРН, США, Польща, Росія.

Легітимація ЄС, європейський імператив Франції й інтеграційне майбутнє України розширюють "контактне поле" двостороннього співробітництва до рівня регіональних інституцій. Це робить необхідним врахування українською стороною стилю мислення, способів поведінки, рефлективних рис французького партнера. Додаткову актуальність має, з тактичного аспекту інтеграційної дії Франції, тактика участі в субрегіональних проектах кооперації й інтеграції, тактика взаємодії з країнами-кандидатами, тактика захисту національних інтересів в межах регіонального і трансатлантичного дискурсу.

Крім того, результати дослідження може бути корисним для акторів недержавної дипломатії в контексті тенденції зростання її впливу на систему міжнародних відносин.

Розвиток громадянських, економічних, культурних, інтеграційних контактів потребує комплексного бачення ролі Франції в процесі інтеграції Європейського регіону.

Достатня систематизованість дослідження уможливлює використання положень, висновків і рекомендацій у навчальних закладах, зокрема в університетах.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації доповідалися на міжнародному "круглому столі", присвяченому 9-й річниці незалежності України (Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 18 липня 2000 року, в рамках ювілейних заходів), а також на політологічному семінарі відділу європейських та американських досліджень вказаного інституту (Київ, 10 березня 2001 року). Крім того, матеріали дисертації використані у науковому звіті відділу європейських та американських досліджень за результатами виконання державної планової теми "Проблеми інтеграції, кризового управління і безпеки на євроатлантичному просторі" (І кв. 1999 - IV кв. 2000 р., державний реєстраційний № 0199V000993, шифр ІІ.93/02.99).

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження обумовили структуру роботи, яка складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок. Використано 243 джерела (20 сторінок), сутність яких представлена у першому розділі дисертації.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені об'єкт і предмет, мета і завдання, хронологічні рамки, методи дослідження, його практичне значення, подані апробація теоретичних положень, загальна характеристика джерел, наукова новизна.

У першому розділі "Еволюція зарубіжних концепцій європейської інтеграції" простежено розвиток теоретико-концептуальних засад дослідження інтеграційної політики держави як дійового актора регіонального інтеграційного процесу. Концептуальний вимір проаналізований за допомогою ретроспективи класичних інтеграційних теорій та синтезу новітніх досягнень "регіональної науки". На основі узагальнення значної кількості концепцій регіональна інтеграція розглянута універсальною категорією, що дозволяє здійснювати комплексний політологічний аналіз інтеграційних процесів як на емпірично-описовому рівні, так і на рівні теоретичного моделювання. Актуалізовано паралельне аналізування теоретичного доробку та власне інтеграційного процесу в еволюційному вимірі. Здійснено попереднє з'ясування основних історичних етапів становлення європейської регіональної ідеї, які ґрунтовно представлені у дослідженнях французької школи політичних наук. Виявлена вагомість внеску Інституту історії сучасних міжнародних систем в розробку проблеми становлення Європи як єдиної регіональної сутності. Визначено основні етапи євробудівництва: середина 1950-х - середина 1970-х років (з домінантою економічної взаємодії), середина 1970-х - 1992 рік (з домінантою технічної взаємодії), після 1992 року (з домінантою політичної взаємодії).

Геополітичний напрямок, що віддає перевагу схемі "система за системою", дозволяє фіксувати особливості певної культурно-цивілізаційної спільноти в межах географічного регіону як особливості регіональної структури, що є складовою частиною світової системної організації. Традиційний підхід (Сен-П'єр, П. Валері, Р. Шуман, Ж. Леві та ін.) надав можливості розглянути європеїзацію як процес дифузії, що здійснюється через контакти ліній "Захід-Схід" та "Північ-Південь", створюючи умови для інтраєвропейської самогенерації. Однак сучасний етап еволюції європейської ідеї більше співпадає з соціокультурними рамками, ніж географічними, тому є нагальним використання новітніх дослідницьких підходів (приміром, Е. Морен, Ж. Дерріда). У роботі використані такі напрацювання французької геополітичної школи: принципи діалогу та рекурсивності; розгляд європейської спільноти як відкритої світової системи; визначення європейської альтернативності і демократичної унікальності; збережено принцип критичності. Особливість становлення французької політології спричинила розподіл досліджень політичного аспекту європейської інтеграції між політичною соціологією та політологією міжнародних відносин. Політична соціологія є лідером аналізу політичних проектів та їх впливу на систему "суспільство - індивід" (роботи Д. Волтона, П. Тібо). Моделі політичної організації європейського соціуму наведені за походженням та за типом.

Французька школа міжнародної політології кооптує глибину досліджень в галузі теорії міжнародних відносин і широту розробки практичних аспектів (М.-К. Смут, Б. Баді, Д. Колар, Ф. Моро-Дефарж, М.-К. Кесслер). Фундаментальні мемуари політичних діячів минулого Ж. Монне, Р. Шумана, Ш. де Голля, Ф. Міттерана і аналітичні праці сучасних державних осіб Франції Ї Ж. Атталі, Ж. Делора, Ю. Ведріна дозволили здійснити комплексну ретроспективу державної політики V-ї Республіки і визначити її європейський вимір як проінтеграційний.

Європейську інтеграцію розглянуто як багатовимірний процес, спрямований на усунення дисфункціональних ризиків і перетворення регіонального простору на зону динамічного розвитку. Європейська інтеграційна політика визначена головним імперативом французької зовнішньополітичної дії. Її основною дилемою є протиріччя між європейським вибором Франції і намаганням збереження статусу впливової суверенної національної держави. Суттєво відбиває проінтеграційну еволюцію Франції проблема формування європейської ідентичності (праці Ж.-Ф. Древе, Ф. Броделя, Ж.-М. Феррі, Р. Лево та ін.).

Практичний вимір охарактеризовано наступними факторами: синергетикою франко-німецьких відносин, актуалізацією франко-американського зближення, еволюцією французької офіційної позиції щодо розширення ЄС і перспектив країн Центральної та Південно-Східної Європи. Комплексний аналіз завдань, характеру, шляхів реалізації інтеграційних настанов представлений, насамперед, у франко-німецькому науковому дискурсі (Л. Делаттр, П. Тібо, Й. Яннінг, Р. Шарнінг, Х. Хафтендорн, Д. Давід та ін.).

Франко-американське зближення в рамках євроатлантизму - вимога часу. Осягнути новітні тенденції двосторонніх відносин в інтеграційному контексті допомагає критичний аналіз публікацій з обох сторін (Д. Моїзі, Ф. Бозо, Н. Несотто, С. Хоффман, Д. Бел, М. Бреннер, Ф. Ларрабі та ін.). Основним напрямком зовнішньополітичної дії Франції на європейському Сході довгий час лишалася культурна політика і, як наслідок, найбільш фундаментальні дослідження концентрувались навколо культурної проблематики (Б. Ренувен, Ж. Лё Ріде та ін.). Збільшення числа учасників європейського ансамблю у Франції активізувало пошуки нової моделі європейського розвитку у вимірі прогностики та інтеграційної взаємодії між двома частинами континенту.

У другому розділі "Еволюція стратегії Франції щодо інтеграційного поступу ЄС" проаналізовано концептуальні основи і тенденції розвитку євроінтеграційної політики французької держави впродовж періодів президентства Ф. Міттерана, Ж. Ширака.

Доведено, що євроінтеграційна політика Франції відображає концептуальне бачення політичного устрою "єдиної Європи" лідерами Республіки.

Через порівняння президентства Ф. Міттерана і Ж. Ширака доведено різний ступінь особистого впливу голови Французької Республіки на концептуальний вимір європейської політики. Підкреслено взаємозв'язок між тенденціями соціологічної еволюції французького суспільства і формуванням євроінтеграційних настанов. Ф. Міттеран подав приклад максимуму президентської участі у формуванні концептуальних основ інтеграційної політики. Аналізуючи проект "великої конференції", автор дійшов наступних висновків: проект не відповідав класичній моделі конфедеративного устрою, конфедеративно-федеральний сенс концептуальної платформи віддзеркалив ступінь диферентності між поступом економіко-політичної інтеграції регіону, принциповим фактором стримання профедеральної концептуальної еволюції визначена проблема трансферту національного суверенітету. Але в глобальному ракурсі французьке концептуальне бачення можна характеризувати як синкретичний підхід в межах федеральної теорії регіональної інтеграції. Через дослідження тексту Маастрихтської угоди доведено факт безпосереднього впливу керівництва Франції на процес формування ЄС як політико-системної сутності.

Політична інституалізація ЄС на фундаменті міжурядового співробітництва виявила складність адаптації централізованої країни до ідеї створення наддержавних регіональних структур: протиріччя між незалежністю і зростаючою силою взаємозалежності є головним джерелом напруги для французької інтеграційної політики. Внутріполітичний дискурс щодо відповідності загальноєвропейських цілей національним інтересам набув форми дворівневого президентського діалогу з політичною елітою і пересічними виборцями. Доведено посутнє значення еволюції французького соціуму для європейського регіонального об'єднання в першій половині 1990-х років. Стратегічний вибір Ф. Міттерана уособив інтегральний ступінь готовності Західної Європи до політичної інтеграції. Започатковано пріоритет курсу на функціональне вдосконалення регіональної політичної системи і поглиблення інтрасоюзної взаємодії над вирішенням проблеми розширення ЄС.

Президентство Ж. Ширака позначено новими підходами до євроінтеграції внаслідок модифікації вимог "внутріполітичного поля", зафіксованих за результатами виборчої компанії 1995 року і розвинутих виборами 2002 р. Концептуальна дуальність сучасної інтеграційної політики Франції бере початок з історичного протистояння та взаємовпливу федерального та міждержавного шляхів політичного будівництва "Єдиної Європи", що набули першого оформлення у проектних винаходах Ж. Монне і Ш. де Голля. Проаналізовано ступінь впливу обох підходів на еволюцію позицій керівництва Республіки. Президентство Ж. Ширака не позначене створенням президентської концепції регіональної інтеграції, однак є прикладом інтегрального використання концептуального потенціалу минулого і сучасності. Ключовим елементом сучасної концептуальної платформи визначено поняття "нації" як первинної складової формування політичної архітектури Єдиної Європи. Баченню політичної інтеграції регіону відповідає проект "Європи націй" (або "Європи держав").

Багатофункціональність концептуальних пошуків віддзеркалює позицію країни з функціональною спрямованістю інтеграційної політики.

Актуалізація теоретичного потенціалу функціоналізму підтверджена дослідженням Амстердамської та Гельсинкських угод. Визначена роль Франції у розвитку концепту і реалізації механізму "посиленого співробітництва". Підкреслена важливість документальної фіксації права провідних країн ЄС слідувати інтенсивнішій за загальну інтеграційній динаміці.

Державна стратегія Франції щодо розширення ЄС на сучасному етапі також позначена концептуальною інтегральністю і практичною компромісністю. Одначе глобальні орієнтації на системну стабільність і безпеку зумовлюють константність першочерговості завдань структурного реформування і посилення інструментальної дієвості ЄС. Доведено, що французька інтеграційна стратегія відповідає пріоритетам інтрадержавного розвитку: національна безпека, економічне зростання, зайнятість населення. Найважливішою інновацією є визначення Європейського соціального простору як принципу організації соціальної політики ЄС у майбутньому.

З позицій використання міждисциплінарного підходу досліджено питання ідентичності. Доведено, що досить високий ступінь входження французького соціуму в єдиний регіональний соціокультурний простір каталізує державну дію у напрямку неконфліктної конвергенції національних ідентичностей в ідентичність спільноєвропейську.

Третій розділ "Вплив франко-німецьких і франко-американських відносин на ситуацію в ЄС" присвячено аналізу змісту та еволюції двостороннього діалогу Франції з ФРН і США в контексті євроінтеграційної проблематики.

Франція і ФРН визначені провідною детермінантою євроінтеграційного процесу. На основі дослідження потенційної транспозиції німецької федеральної моделі на систему регіонального масштабу зроблено висновок про суттєву відмінність в інтеграційних підходах двох країн як віддзеркалення глобальних протиріч між централізованими і федеральними державами щодо політико-системного моделювання ЄС. Доведено, що корінна складність конвергенції національних платформ полягає у диферентності соціального мислення населення, відмінності історичних шляхів формування політичних. Механічна транспозиція національного суверенітету не породжує автоматично суверенітет регіону (або частини регіону), рівний за легітимністю національно-державному. Такий шлях системної організації містить небезпеку інституційної дисфункції відродження національних рухів, поновлення відцентрових тенденцій.

Констатовано, що в концептуальному вимірі новітні тенденції європейського інтеграціоналізму спрямовують двосторонній діалог до пошуків якісно нового типу федералізму - регіонального, який має відповідати вимогам політико-системної організації епохи постмодернізму. В практичному вимірі визначено два головні вектори франко-німецької взаємодії: поглиблення компетенційної ваги структур Євросоюзу і розширення його території.

Принципова відмінність пріоритетів на одиничному рівні полягає у наступному: природна активність Німеччини в процесі демократизації європейського Сходу дисонує з французькою аксіоматичністю першості завдання інтрасоюзних перетворень. Проблема розширення ЄС є проблемою інтеграції геоекономічних та геополітичних орієнтацій двох держав в межах єдиної регіональної програми розвитку, спрямованої на подолання дихотомії "центр - периферія". Вплив "німецького фактору" на інтеграційну політику Франції найбільше проявляється у вимірі формування регіональної системи безпеки і оборони. Очевидна складність статусного наближення військово-дипломатичної і геоекономічної потуги відбила історичні особливості державної еволюції двох складових провідного чинника європейського інтегрування.

Автором доведено неконфліктний, діалоговий характер дискурсу. Високий технологічний рівень міждержавної взаємодії забезпечує стабільність комунікативних каналів. Вирішальна конвергенція позицій відчувається на рівні президентсько-канцлерського діалогу. Підкреслена принципова відмінність між періодами співробітництва Ф. Міттерана і Г. Коля та Ж. Ширака і Г. Шрьодера. Між Францією і Німеччиною не існує автоматичної гармонії, але відбувається складний процес синтезу концептуальних платформ і практичної взаємодії як віддзеркалення формування європейської регіональної ідентичності. Має місце комплексний вплив франко-німецьких відносин на інтеграційну політику Франції.

В контексті належності європейського регіону до трансатлантичного простору інтраєвропейський дискурс щодо ЄС має логічне продовження на рівні євро-американського діалогу.

В еволюційному вимірі доведено, що діалектичний взаємоперехід спільності і відмінності найбільше характеризує діалог двох держав щодо євроінтеграції. Головними спільними пріоритетами є упередження та припинення конфліктів, розвиток культури стабільності. Глобальна американська стратегія розширення аналогічна за змістом універсалістському баченню французами потенціалу західного соціуму. В сенсі практичної проекції позиції є різними: Франція імплікує принцип сильної незалежної політики на рівень регіональної дії, використовуючи досвід стратегічно-культурного партикуляризму для ідентифікації ЄС як сутності, відмінної за американську. Незалежність або максимальна автономія регіону - константна характеристика французької позиції.

У ракурсі дослідження практичної взаємодії за схемою Франція - ЄС - США зосереджено увагу на наступних напрямках: військово-політичному та безпеки, економічному, зовнішньої стратегії, культурологічному. Комплексне використання Францією європейських та євроатлантичних структур, виведення франко-американського діалогу зі стану "історичної аномалії" Франція - НАТО, сприяє нормативній рівновазі в трансатлантичному партнерстві.

Доведено, що зростаюча автономізація Європи має наслідком посилення фактору конкурентності у всіх вимірах союзницьких відносин. Конкурентна рефлексія є найбільш традиційною для економічного напрямку взаємодії. В контексті становлення ЄС як політичної сутності визначено два вектори взаємодії: позаєвропейський і інтраєвропейський. На основі компаративного аналізу зовнішньополітичних платформ зафіксовано ідентичні аспекти: баланс між традиційно-лідерськими амбіціями і відмовою від ролі єдиного розпорядника долі (європейської у французькому і світової у американському випадку) спільноти, захист національних інтересів шляхом упередження потенційних загроз і розширення зон впливу, вибірна користь інтеграційного процесу попри тенденцій до національної автономізації та ізоляціонізму, адекватна оцінка ролей глобалізації і співвідношення зовнішніх орієнтацій з програмами внутрішнього розвитку. Однак, франко-американська конвергенція позицій на загальному рівні - "єдність і боротьба протилежностей" на рівні конкретного застосування. Франція активно сприяє становленню ЄС як політично-дипломатичної потуги, що не має поступатись США в жодному напрямку зовнішньої дії. Дуалізм спільного і особливого є помітним і в інтрарегіональному вимірі. Спільність стартової платформи дисонує з відмінністю позицій щодо компетенційної участі Вашингтону в євроінтеграційному процесі.

Європа та Америка - складові західної цивілізації. Делікатність соціокомунікативного взаємозв'язку відзначена на всіх напрямках двостороннього співробітництва.

У четвертому розділі дисертації "Політична позиція Франції щодо інтегральних намірів країн центральної, південно-східної Європи нових незалежних держав" простежено розвиток французької східноєвропейської політики в контексті проблематики розширення ЄС. Досліджені її концептуальна основа, стратегічний та тактичний аспекти.

Потужність регіонального блоку суттєво залежить від ступеню інтрарегіональної конвенціальності, тому подолання дихотомії "Європейський Схід - Європейський Захід" через процес розширення союзних кордонів має принциповий сенс для становлення позитивної верифікації та фіксації світової гідності ЄС. Загальноінтеграційна платформа базується на аксіомі визнання організаційної комплексності регіонального простору, чим теоретично констатується факт рівності позицій інтеграційних (реальних або потенційних) складових. Однак етапна конкретизація інтеграційних завдань виявляє неоднозначність стратегічного підходу. Критичний аналіз теоретико-концептуальних основ французької євроінтеграційної політики у прогностичному вимірі, довів високий ступінь актуалізації диференційного підходу, де поняття "диференціація" визначає характер взаємозв'язку елементів в середині регіональної системи. У структурно-інституційному плані пріоритет надається гнучкій поліцентричній моделі. У практичному розрізі східноєвропейська стратегія віддзеркалює специфіку концептуального фундаменту: генералізуюча константа на регіональну єдність заломлюється крізь призму функціональної прагматики та вартісних оцінок. Традиційним чинником визначено вплив елементів геополітичної та культурологічної мотивації. Провідним - відмінності в рівні відповідності країн-кандидатів критеріям конвергенції.

Згідно французької стратегічної платформи інтеграція за моделлю широкої ринкової зони, технологічна модель якої не може гарантувати економічну стабільність і політичну визначеність, чітке формування внутрішньо- та зовнішньополітичних настанов, фактично блокує перспективу становлення ЄС як регіональної потуги і полюсу світової рівноваги, що нівелює сам сенс європейської регіональної ідеї. Безумовність визнання керівництвом Республіки політичної необхідності розширення кордонів Євросоюзу з точки зору збереження континентальної стабільності доповнена врахуванням можливих системно-дисфункційних наслідків гетерогенезації союзного простору. Відповідним чином побудована ієрархія пріоритетів національної політики в контексті перспектив розширення ЄС:

І. Інституціонально-реформуюча підготовка ЄС до майбутньої титанізації.

ІІ. Практична взаємодія з потенційними складовими регіонального утворення.

Таким чином, у проекції на зону східноєвропейської периферії дуальність паралельної орієнтації на запобігання цивілізаційного зламу і на фіксацію певної стабільності у розвитку регіональної політичної системи виявляється в особливому розрізі. Суттєвою інновацією є інтенсифікація інтеграційних контактів з "новими незалежними державами". Вибір для низки країн Європейського Сходу стратегій партнерства і співробітництва віддзеркалив сутність французького комплементарного підходу: поєднання позитиву статусного визначення і прагматики етапно-еволюційних оцінок інтегративного потенціалу нових партнерів.

На відповідному стратегічному фундаменті будується інтеграційна політика Франції щодо України. Автором підкреслений позитив реактуалізації франко-українського "Пакту свободи" через політичне партнерство, реінновації рольового алгоритму України в процесі політичної інтеграції регіону, розвитку двостороннього діалогу на засадах західної ліберальної політичної "технології згоди". Визначена та проаналізовано наступні напрямки взаємодії формування континентальної системи безпеки, політико-правова та нормативно-ціннісна адаптація України до стандартів західної політичної спільноти, вплив економічного фактору, участь Франції у програмах технічної асистенції та допомоги, розширення ЄС та перспективи української держави. Констатовано, що поглиблення двосторонньої інтеграції необхідна умова реалізації глобальних інтеграційних інтенцій Франції і здійснення зовнішньополітичних настанов України. Французька позиція є вивіреною і реалістичною. Франція визнає Україну важливим союзником у справі об'єднання європейського регіону у цілісну функціональну систему. Разом з тим фіксується факт залежності підключення до системного утворення "української складової" від спроможності українського соціуму до проєвропейської самогенерації, тобто досягнення відповідного рівня розвитку і самоздійснення як активно діючого актора процесу європейської інтеграції.

Висновки

І. Інтеграційна політика Франції базується на глобальному баченні стратегії розвитку європейського регіону як полюсу світової рівноваги. Інтеграційний процес розглядається як складова цивілізаційного проекту і є відповіддю регіональної спільноти на глибинні трансформації світової системи міжнародних відносин.

ІІ. Концептуальний вимір інтеграційної політики Франції характеризується комплексним підходом, що вбирає в себе і синтезує багатоваріантне бачення інтеграційного розвитку регіону.

Ключовими визначені концепції "Великої конфедерації" та "Європи держав". Головним принципом інтеграційної взаємодії виступає примат інтеретатизму, проте фіксація зростання компетенцій регіональних структур водночас віддзеркалює все ту ж федеративну сутність концептуальної еволюції.

ІІІ. У практичному вимірі поступово актуалізуються можливості функціонально-інструментального підходу. Пріоритет участі в інституційному реформуванні ЄС, створенні механізму "посиленого співробітництва" паралельно з нарощуванням французької присутності на потенційному просторі регіонального утворення є ознакою праксеологізації інтеграційної дії Франції, що підтверджує чи заперечує вірність обраних концептуальних засад шляхом їх практичної версифікації.

IV. Високий ступінь інтеграційного входження французької держави і, як наслідок, французького соціуму до регіональної системи взаємозалежності каталізує державну дію Франції у напрямку неконфліктної конвергенції національних ідентичностей в ідентичність європейську.

Платформа ідентичного культурно-цивілізаційного походження європейців у її французькому баченні доповнена ідентифікацією за стилем життєвої самореалізації, що передбачає багатоскладність структури європейської ідентичності, формуючи соціоекологічну домінанту в інтеграційній політиці Франції.

V. Провідною детермінантою інтеграційного розвитку європейського регіону константно залишається франко-німецька взаємодія. Партнерський діалог між Францією і ФРН найбільш багатовимірним чином віддзеркалює складність характеру інтраєвропейського інтеграційного дискурсу, що заломлюється крізь призму труднощів співіснування (різного досвіду державотворення, традицій політичного адміністрування, геополітичних орієнтацій).

VI. Головні вектори спрямованості сумарної взаємодії Франції і ФРН -- поглиблення компетентно-функціональної ваги структур ЄС і розширення його території є додатковими складовими єдиної програми регіонального системного розвитку.

VII. Легітимація ЄС як зовнішньополітичної сутності в межах світової системи міжнародних відносин модифікує платформу трансатлантичного співробітництва. Імплікація нової ланки до євро-американського системного ланцюга відповідає реалізації французької програми комплексної автономізації європейського регіону від впливу втручання США до внутрішньої та зовнішньої політики ЄС.

VIII. Домінуючими витоками розбіжностей франко-американських орієнтацій у вимірі європейської інтеграції є проблеми організації системи європейської безпеки з максимою "європеїзації" Північно-Атлантичного Альянсу, а також рівнів участі США в процесі становлення східноєвропейських держав як складових простору демократії і свободи.

Разом з тим, спільність глобального бачення світової еволюції дозволяє досягти більш високого ступеня конвергенції позицій та інтенсивності практичної взаємодії.

ІХ. В контексті проблематики розширення Європейського Союзу вплив "німецького" та "американського" факторів на інтеграційну політику Французької Республіки має сенс каталізуючої дії, що сприяє динамізації процесу регіональної інтеграції в цілому.

Позитивні результати інтеграції політичних позицій Франції, ФРН і США мають велике значення для майбутньої еволюції західної цивілізаційної спільноти.

Х. Французьке стратегічне бачення проблеми розширення ЄС відповідає сенсу проекту "єдиної Європи" і фіксує потребу включення "нових демократій" як повноправних складових до регіональної політичної системи. Попередньою умовою здійснення розширень союзної території визначена інституційно-реформуюча підготовка ЄС до майбутньої титанізації.

ХІ. Згідно з комплексним концептуальним підходом вибір робиться на користь гнучкої "поліцентричної моделі" регіональної організації з чіткою диференційною домінантою і практикою селективного відбору кандидатів за принципом критеріальної відповідності.

ХІІ. Фіксується постійність тенденції зростання інтенсифікації взаємодії з країнами - кандидатами (реальними і потенційними) як на рівні двосторонніх відносин, так і на рівні структур ЄС.

ХІІІ. Позиція Франції щодо європейських перспектив України є вивіреною і реалістичною. Франція визнає Україну як важливого актора у справі об'єднання європейського регіону в цілісну систему високого рівня функціональності. Разом з тим, фіксується факт залежності підключення української підсистеми до регіональної системи від спроможності України до проєвропейської "самогенерації".

ХIV. Поглиблення двосторонньої взаємодії між Францією і Україною є необхідним моментом реалізації європейської регіональної ідеї. Зростання взаємодії, збільшення напрямків співробітництва, удосконалення функціональної механіки на сучасному етапі є внеском до справи гідного партнерства у майбутньому як рівноправних складових регіональної політичної системи.

Публікації за темою дисертації

1. Погорська І. Франко-німецький чинник Європейського інтегрування // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск №8. К.: ІСEМВ НАН України, 1999. С. 31-37.

2. Погорська І. Париж, Берлін, Вашингтон: трансатлантична вісь компромісів // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 10. К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. С. 37-43.

3. Погорська І. Перспективи франко-українського співробітництва в галузі безпеки // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 15. К.: ІСЕМВ НАН України, 2001. С. 49-54.

4. Погорська І. Євроінтеграційна політика Франції // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 20. К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. С. 110-114.

Анотація

Погорська І.І. Євроінтеграційна політика Франції. - Рукопис (214 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2002.

Дисертація є комплексним дослідженням, що концептуалізує історичну еволюцію, сучасний стан і тенденції розвитку інтеграційної політики Франції в контексті її впливу на ЄС як регіональну політичну систему. Сформовано якісно нове бачення теми дослідження відповідно новітнім досягненням світової політичної науки.

Критично осмислений взаємозв'язок між трансформацією мікро і макро систем на прикладі французького варіанту модифікації стратегій розвитку.

В рукопису дисертації на широкій дослідницькій базі проаналізовано еволюцію зарубіжних концепцій європейської інтеграції.

Простежено розвиток державної інтеграційної стратегії Франції впродовж періодів президентства Ф. Міттерана і Ж. Ширака у взаємозалежності концептуального і практичного вимірів.

Окреслено можливості та межі регіонального консенсусу на основі дослідження франко-німецького діалогу як провідної детермінанти європейського інтегрування.

З позиції класифікування ЄС як підсистеми в системі трансатлантичного масштабу комплексно проаналізовано інтеграційний вектор франко-американських відносин.

Визначено особливості еволюції східноєвропейської стратегії Франції в контексті проблематики розширення Євросоюзу.

Досліджено характер та основні напрямки французької дії щодо інтеграційних перспектив Української держави.

Ключові слова: Франція, ЄС, регіональна інтеграція, політична система, взаємодія.

Аннотация

Погорская И.И. Евроинтеграционная политика Франции. - Рукопись (214 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация является комплексным исследованием, которое концептуализирует историческую эволюцию, современное состояние и тенденции развития интеграционной политики Франции в контексте ее влияния на ЕС как региональную политическую систему. Сформировано качественно новое видение темы исследования соответственно новейшим достижениям мировой политической науки.

Критически осмыслена взаимосвязь между трансформацией микро и макро систем на примере французского варианта модификации стратегий развития.

В рукописи диссертации на широкой исследовательской базе проанализировано эволюцию зарубежных концепций европейской интеграции.

Прослежено развитие государственной интеграционной стратегии Франции в течении периодов президентства Ф. Міттерана и Ж. Ширака во взаимозависимости концептуального и практического измерений.

Очерчено возможности и границы регионального консенсуса на основе исследования франко-немецкого диалога как ведущей детерминанты европейского интегрирования.

С позиции классифицирования ЕС как подсистемы в системе трансатлантического масштаба комплексно проанализировано интеграционный вектор франко-американских отношений.

Очерчено особенности эволюции восточноевропейской стратегии Франции в контексте проблематики расширения Евросоюза.

Исследовано характер и основные направления французского действия в отношении интеграционных перспектив Украинского государства.

Ключевые слова: Франция, ЕС, региональная интеграция, политическая система, взаимодействие.

Annotation

Iryna I. Pogorska. Eurointegrational policy of France. - Manuscript (214 p.)

Dissertation on winning of scientific candidate degree in politic sciences for speciality 23.00.04 - political problems of international systems and global development. -Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2002.

...