Політична структуризація в умовах становлення громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук: "ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ"

Спеціальність - політичні інститути та процеси

ПОЛІШКАРОВА Олена Олександрівна

Чернівці - 2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор КРЕСІНА Ірина Олексіївна, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри політичних наук

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ЯРОШ Богдан Олексійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

кандидат політичних наук ЗЕЛЕНЬКО Галина Іванівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, науковий співробітник

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології

Захист відбудеться 26.06.2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий 24.05.2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради КАРПО В.Л.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження -- вивчення процесів становлення структур громадянського суспільства та їх місця в розвитку демократичного суспільства -- зумовлена потребами поглиблення теоретичних і практичних розробок трансформації українського соціуму, враховуючи як закономірності, так і специфіку економічних, політичних та соціокультурних змін в інститутах влади, політичних відносинах та політичній і правовій культурі в умовах інтеграції України у світовий цивілізаційний простір.

Прагнення українського народу жити в незалежній, демократичній країні, яке було проголошено у Декларації про державний суверенітет України, а згодом закріплено у Конституції України, актуалізувало подвійне завдання: створити умови для становлення громадянського суспільства та побудувати правову державу. На практиці бажання мати власну державу відсунуло на другий план інші суспільні проблеми, що, в свою чергу, негативно позначилося на щойно утворених структурах громадянського суспільства (організаційна і фінансова слабкість, вузька соціальна база політичних партій, невміння розв'язувати питання у політичній площині) та політичній культурі населення в цілому.

Політична структуризація громадянського суспільства відбувається достатньо активно, однак поява на вітчизняних теренах більше ста політичних партій, тисяч громадських та десятків профспілкових організацій не сприяла посиленню відкритості та прозорості політичного процесу. Політичну ефективність можна охарактеризувати як досить низьку, адже актори громадянського суспільства виявилися не готовими сформувати дійову систему суспільного контролю за владою та механізм політичної відповідальності за помилки і прорахунки. Водночас стрімкий розвиток державних інститутів значно випереджав становлення структур громадянського суспільства, що гальмувало демократичний процес та заважало утворенню партнерських стосунків між ними.

Усе це дає підстави констатувати, що процес демократичної консолідації в Україні відбувається повільно, бо демократичні за формою суб'єкти політичного процесу та політичні процедури не є такими за змістом.

Відтак набувають дедалі більшої актуальності дослідження сутності поняття "громадянське суспільство", його інваріантних, змістовних ознак, регіональних особливостей, а також місця і ролі в процесі посткомуністичної трансформації. Ці та інші проблеми зумовили потребу визначити етапи становлення громадянського суспільства в перехідний період у співвідношенні з темпами економічних, політичних та соціокультурних змін. Питання структурування суб'єктів політичної сфери, розглянуте крізь призму моделей інтеракції між акторами громадянського суспільства та державою, можна вважати одним із ключових для розуміння перебігу демократичних перетворень і визначення вектора суспільного розвитку.

Ступінь дослідження тематики дисертаційної роботи можна оцінити як недостатній в аспекті вивчення умов становлення громадянського суспільства і їх впливу на рівень і якість демократії в країні, а щодо розробки тенденцій та перспектив процесу політичної структуризації в Україні -- як початковий. Питання політичної структуризації випадало із поля зору вчених, натомість значна увага приділялась особливостям вітчизняної багатопартійної системи. Донедавна проблематика громадянського суспільства розглядалася переважно у взаємозв'язку із формуванням правової держави, хоча вивчення процесу соціальної емансипації та формування відповідальної, самодостатньої та вільної особистості, яка є серцевиною розвиненого, активного громадянського суспільства, є актуальним в умовах переходу від тоталітаризму до демократії.

Ідеї, які стали підгрунтям сучасних уявлень про громадянське суспільство, знаходимо в працях Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, А. де Токвіля, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля та ін.

Значний внесок у розробку концепції громадянського суспільства, філософське осмислення її місця в умовах еволюції західного індустріального суспільства в інформаційне, в другій половині ХХ ст. зробили зарубіжні вчені. Цьому присвячені праці Е. Арато (США), Ю. Габермаса (ФРН), Е. Геллнера (США), Л. Даймонда (США), Т. Карозерса (США), Дж. Кіна (Великобританія), Дж. Коген (США), Ж.-Ф. Ліотара (Франція), І. Шапіро (США).

Вітчизняні дослідники приділяли увагу висвітленню проблем становлення громадянського суспільства в посткомуністичний період. Слід відзначити праці С. Бобровник, О. Богініча, Г. Вайнштейна, В. Варивдіна, З. Голенкової, В. Головченка, О. Задоянчука, Т. Ковальчука, А. Колодій, О. Кочеткова, І. Левіна, А. Одинцової, Н. Онищенка, С. Перегудова, В. Полохала, Б. Поляруша, Г. Світи, В. Сіренка, В. Скиби, Л. Старецької, В. Хороса. Питання взаємодії правової держави та громадянського суспільства досить плідно розроблялися К. Гаджієвим, О. Лазоренко, С. Рябовим, О. Скрипнюком, О. Соловйовим, Г. Щедровою.

Проблематика формування громадянського суспільства органічно пов'язана із процесом створення багатопартійної системи та діяльністю політичних партій в законодавчих і виконавчих органах влади, яка розглядається в загальнотеоретичному і прикладному аспектах в працях Г. Андрущака, В. Базієва, Є. Базовкіна, Т. Бекназар-Юзбашева, А. Білоуса, О. Гараня, О. Голобуцького, В. Євдокимова, В. Кременя, Т. Криворучка, Я. Латка, В. Танчера, М. Томенка, Ю. Юдіна, В. Яблонського, В. Якушика.

У дослідженнях В. Безверхого, Д. Видріна, В. Горбатенка, М. Кириченка, І. Кураса, Ф. Рудича, Д. Табачника, В. Ткаченка розробляються питання політичного розвитку України в умовах економічних, політичних, соціальних, духовних зрушень на шляху до демократії. Трансформація українського суспільства є процесом глибоких структурних змін, які позначилися на соціальній структурі населення, світосприйнятті особистості й соціуму в цілому. Це знайшло відображення у працях О. Білого, Л. Гордона, О. Дергачова, І. Кресіної, Ю. Пахомова. Нові підходи до проблеми становлення громадянського суспільства як соціокультурного процесу зміни людини в широкому загальноцивілізаційному контексті містяться у дослідженнях Ю. Павленка, М. Раца, Є. Рашковського. У галузі соціології важливі доробки з означених проблем знаходимо у працях І. Бекешкіної, М. Белецького, Є. Головахи, С. Макеєва, В. Небоженка, Н. Паніної, О. Толпиги.

Усе це зумовило необхідність комплексного наукового дослідження процесів політичної структуризації та становлення громадянського суспільства в умовах переходу від тоталітаризму до демократії в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з планом теоретичної розробки суспільно-політичних, державотворчих, етнонаціональних проблем в Україні, який здійснюється кафедрою політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури (номер держреєстрації 0100У002>97).

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження процесів структурування політичного простору громадянського суспільства; тенденцій та особливостей взаємодії акторів громадянського суспільства та правової держави в контексті сучасних демократичних перетворень; визначення ролі громадянського суспільства у становленні засад і утвердженні принципів демократії в Україні на перехідному етапі.

Визначена мета зумовила постановку та розв'язання таких завдань:

-- простежити еволюцію поглядів на громадянське суспільство у зарубіжній та вітчизняній політичній думці;

-- дослідити передумови формування громадянського суспільства та його складових;

-- визначити критерії структуризації політичної сфери суспільства та чинники, що на неї впливають;

-- виокремити етапи становлення громадянського суспільства в перехідний період, виділивши вітчизняні особливості цього процесу;

-- виявити способи взаємодії акторів громадянського суспільства з державою, визначивши варіанти цього процесу в Україні;

-- здійснити порівняльний аналіз процесів трансформації на посткомуністичному просторі та впливу різних чинників на їх перебіг;

-- проаналізувати роль громадянського суспільства як фактора, що детермінує рівень демократії, виділивши відповідні моделі країн.

Об'єктом дослідження є діалектичний взаємозв'язок процесів становлення громадянського суспільства та структуризації політичної сфери.

Предметом дослідження є особливості процесу політичної структуризації громадянського суспільства, зумовлені тенденціями та перспективами розвитку українського суспільства в умовах трансформації до демократії.

Методи дослідження. За допомогою філософських, загальнонаукових і спеціальних методів в дисертації здійснено гносеологічний, соціально-філософський та політологічний аналіз процесу становлення громадянського суспільства та структуризації його політичної сфери. Використання порівняльного та ретроспективного методів дало змогу дисертанту виокремити моделі країн, детерміновані розвитком громадянського суспільства, а в транзитних країнах виділити етапи становлення громадянського суспільства в перехідний період. На основі системного підходу розглянуто генезис громадянського суспільства як загальноцивілізаційної реальності.

Емпіричну базу роботи становлять різні документальні джерела, статистичні матеріали, результати соціологічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. У дисертації здійснено системний політологічний аналіз етапів становлення громадянського суспільства в перехідний період. Виявлено залежність між рівнем розвитку громадянського суспільства, способом взаємодії суб'єктів політики з державою та процесом політичної структуризації суспільства. Створено концепцію утвердження демократії в Україні, базовим елементом якої є зміцнення громадянського суспільства та його структур. В межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.

1. Істотно уточнено політологічне уявлення про ключові елементи концепта "громадянське суспільство", який включає матеріальні (ринок) і нематеріальні (ментальні, духовні, правові) складові. Головним актором такого суспільства є вільний громадянин, наділений свободою вибору і діяльності у різних сферах суспільного життя.

2. Визначено ознаки активного (громадянського) та пасивного (негромадянського) суспільства як дивергентних утворень, які відрізняються за типом політичної культури, рівнем політичної ефективності й стабільності та за правовими і психологічними характеристиками.

3. Доведено, що в перехідний період становлення громадянського суспільства відбувається поетапно, залежить від рішучості, швидкості та ефективності реформаторських заходів як в економічній, так і в соціополітичній сферах. У протилежному випадку спостерігається стагнація негромадянського суспільства, що є ознакою кризового стану.

4. Виділено чинники впливу на процес структуризації політичного простору та критерії структурування акторів громадянського суспільства за різними параметрами.

5. Обгрунтовано положення про те, що стосунки акторів громадянського суспільства з державою залежать від якостей кожного з цих контрагентів; концепції плюралізму, корпоратизму, патерналізму, етатизму, популізму та клієнтелізму, які пояснюють типи інтеракції між ними, можна розмістити між полюсами "індивідуалізм -- колективізм"; бажаною моделлю для України є демократичний корпоратизм, який дає змогу чітко регламентувати правила гри у трикутнику "влада -- підприємці -- профспілки".

6. Сформульовано тезу про існування в активному громадянському суспільстві двох політичних центрів -- соціального (лівого) та ліберального (правого), що сприяє стабільності політичної структури в цілому, а в громадянському суспільстві, що формується, -- двох політичних полюсів -- лівого і правого при слабкому центрі, що створює нестабільну політичну ситуацію.

7. Обгрунтовано думку про те, що ступінь розвитку громадянського суспільства є детермінантою демократичності країни, і виділено такі моделі: іноваційна країна -- активне громадянське суспільство, статична -- інертне суспільство, транзитна -- громадянське суспільство, що формується.

8. Аргументовано положення, що концепт "громадянське суспільство" є важливим для розуміння демократії, а успіх трансформації залежить від темпів становлення громадянського суспільства.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що сформульовані в ній висновки, положення і рекомендації безпосередньо стосуються реальної політики, що проводиться в Україні, дають можливість розширити теоретико-методологічні уявлення про процес становлення громадянського суспільства в умовах переходу від тоталітаризму до демократії та про особливості його політичного структурування. Матеріали дисертації можуть бути використані як науковцями, так і політиками-практиками.

Результати дослідження можуть бути враховані при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, осмисленні перспектив розвитку суспільства, а також для підготовки навчальних курсів, написанні підручників і посібників з теоретичної і прикладної політології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури, всеукраїнських наукових конференціях "Народний рух України: місце в історії та політиці" (Одеса, 1998), "Інтелігенція і влада" (Одеса, 1999) та міжнародній науковій конференції "Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія" (Дніпропетровськ, 2001).

Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в п'яти працях, які опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (197 найменувань). Обсяг дисертації -- 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтована актуальність теми та ступінь її наукової розробки, визначені об'єкт і предмет, мета й завдання, розкрито основні методи дослідження, теоретичне і практичне значення, апробація теоретичних положень, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі "Концептуальний аспект структурування політичної сфери суспільства" розглядаються етапи дискурсу громадянського суспільства та підходи до структуризації його політичної сфери, що склалися у світовій і вітчизняній політичній думці.

У першому підрозділі "Основні виміри громадянського суспільства" зазначається, що такий феномен, як громадянське суспільство, є здобутком західної цивілізації, і його поява збігається з періодом перших буржуазних революцій в Європі ХVІІ - ХVІІІ ст. Тоді відбулися значні зміни в економічній, політичній та ідеологічній сферах життєдіяльності суспільства, які визначили його подальший демократичний поступ.

Концепція громадянського суспільства знов привернула увагу науковців та політиків в останню чверть ХХ ст., що пов'язано з переходом від диктаторських (Латинська Америка та Південна Європа) та тоталітарних (Центральна та Східна Європа, колишній СРСР) політичних режимів до демократії. Проте становлення громадянського суспільства у вказаних регіонах мало суттєві відмінності.

Автор зазначає, що феномен громадянського суспільства пройшов тривалий шлях від ідеї, висловленої у працях видатних діячів епохи Просвітництва, до практики розвинених демократичних країн.

Дисертант виділяє чотири етапи дискурсу громадянського суспільства. На першому поняття "громадянське суспільство" було введено в науковий обіг видатними мислителями ХVІІ ст. Т. Гоббсом та Дж. Локком. Однак вони принципово не розрізняли поняття "громадянське суспільство" та "політична держава". Другий етап припадає на ХVІІІ ст., коли французькі філософи Ш.-Л. Монтеск'є та Ж.-Ж.Руссо, обгрунтовуючи теорію поділу влади та концепцію народного суверенітету, конкретизували уявлення про сфери компетенції громадянського суспільства та держави. Третій етап пов'язують з іменами видатних мислителів ХІХ ст. Г.-В.-Ф Гегеля та А. де Токвіля, які здійснили дистинкцію понять "громадянське суспільство" та "правова держава" і започаткували різні підходи до розгляду їх стосунків -- "державоцентричний" в Європі та "партнерський" у Північній Америці. Четвертий етап припадає на ХХ ст., коли політична думка зосереджується навколо таких проблем: виникнення феномена громадянського суспільства; місце громадянського суспільства в сучасному світі; взаємовідносини громадянського суспільства та держави. Означені аспекти докладно розроблялись Е. Геллнером, Т. Карозерсом, Дж. Кіном, Л. Даймондом, Ю. Габермасом, Ж.-Ф. Ліотаром, Ф. Шміттером.

На четвертому етапі до дискурсу громадянського суспільства приєднуються вчені посткомуністичних країн, які розглядають ідейні витоки концепції громадянського суспільства, його місце і функції в умовах "олюднення" соціалізму (кінець 80-х -- початок 90-х років ХХ ст.) та функціональний аспект громадянського суспільства (друга половина 90-х років). Осмислення концепції знаходимо в працях В. Варивдіна, К. Гаджієва, О. Кочеткова, А. Одинцової, С. Перегудова. Процес становлення громадянського суспільства в Росії, його особливості, способи формування відносин з державою стали предметом досліджень Г. Вайнштейна, З. Голенкової, М. Кузьміна, М. Лапіна, І. Левіна, Є. Рашковського, І. Рузавіна, О. Соловйова, В. Хороса, Є. Шацького.

Дисертант відзначає, що в Україні інтерес до концепції громадянського суспільства мав певні особливості. Так, у 1989 -- 1992 роках ідею громадянського суспільства використовували для боротьби проти комуністичної влади; у 1992 -- 1996 роках про неї майже забули, захопившись розбудовою і зміцненням основних інститутів і атрибутів незалежної держави; і лише після 1996 року прийшло усвідомлення того, що громадянське суспільство не просто красиве гасло, а необхідна умова реалізації демократичного проекту. В середовищі науковців та політиків виникає дискусія щодо методів і шляхів побудови громадянського суспільства в Україні. Різні аспекти його формування на вітчизняних теренах розробляли І. Бекешкіна, Є. Головаха, О. Задоянчук, С. Кириченко, А. Колодій, С. Макеєв, В. Полохало, С. Рябов, В. Сіренко, О. Скрипнюк, Г. Щедрова.

У дисертації докладно аналізуються основні чинники становлення громадянського суспільства. Доведено, що громадянське суспільство складається з двох компонент -- "матеріальної" (в основі -- ринкові відносини) та "нематеріальної" (в основі -- ментальні, духовні, правові чинники), а сполучною ланкою між ними є середній клас, основою формування якого мають стати вільні громадяни. Опорою громадянського суспільства є громадянин, наділений свободою думати, вибирати і діяти у різних сферах життєдіяльності: економічній, політичній, духовній, ідеологічній. Розвинуте громадянське суспільство має бути збалансованим. Абсолютизація чи, навпаки, ігнорування таких базових елементів, як ринок та свобода, може мати негативні наслідки.

Дисертант обгрунтовує існування залежності між типом політичного режиму та способом взаємодії громадянського суспільства та держави. Визначено, що демократичний режим детермінує появу дієздатного громадянського суспільства, авторитарний режим -- частково одержавленого, а тоталітарний -- етатизованого громадянського суспільства.

Автор зупиняється на сучасних підходах до визначення категорії "громадянське суспільство". Наприклад, Е. Геллнер розуміє громадянське суспільство як антипод держави, Дж. Кін бачить у ньому партнера держави, Л. Даймонд відводить йому роль посередника між приватною сферою і державою. Українські дослідники також не мають єдиної думки щодо того, чим є громадянське суспільство. Так, А. Колодій вважає його підсистемою соціальної сфери суспільного життя, а С. Рябов характеризує як автономну від держави сферу суспільного буття.

Здійснивши аналіз сучасних уявлень про зміст концепта "громадянське суспільство", дисертант дає власне визначення громадянського суспільства як царини незалежної від влади самодіяльності й солідарності громадян у різних сферах суспільного життя на засадах взаємної відповідальності громадян і держави.

У другому підрозділі "Критерії структуризації політичного простору" автор зазначає, що громадянське суспільство є спільнотою структурованою і до певної міри політизованою. В основі процесу структурування -- два фактори: соціальна стратифікація, яка базується на економічному розшаруванні населення; та суспільно-політична диференціація, яка спирається на розмаїття інтересів, запитів і потреб громадян даного соціуму. Процес соціальної стратифікації всебічно дослідив П. Сорокін. Екстраполюючи його висновки на відповідні процеси у посттоталітарний період, можна провести певні аналогії та побачити розбіжності. Серед чинників, що впливають на суспільно-політичну диференціацію, дисертант виокремлює соціальну структуру населення, тип конституційного ладу, тип партійної системи, форму державного устрою, ступінь централізації влади.

У дисертації значну увагу приділено розгляду способів класифікації структур громадянського суспільства в працях німецьких, американських, російських та українських вчених. Вагомий внесок у розвиток теорії політичних партій в останні роки зробили Й. Тезінг, А. Ве, В. Бейм -- на Заході, О. Салмін, В. Євдокимов -- в Росії та Ф. Рудич, А. Білоус, С. Рябов, М. Томенко, Є. Базовкін -- в Україні. Дослідження таких структур громадянського суспільства, як групи інтересів, проводили Ж. Блондель, Т. Метхьюз, Л. Даймонд -- на Заході та О. Сунгуров, В. Хорос -- у Росії.

Дисертант дійшов висновку, що громадянське суспільство має два виміри -- горизонтальний та вертикальний. Вертикальні структури може мати будь-яка з організацій, які функціонують в межах громадянського суспільства. Горизонтальний вимір є набагато складнішим і розгалуженим, що забезпечує стабільність всієї структури. Автор виділяє такі критерії структуризації політичного простору громадянського суспільства: за сферою спрямування інтересів; за соціальною базою; за місцем і роллю в суспільстві; за стратегічною метою; за тактичними прийомами; за ставленням структур громадянського суспільства до об'єктивних тенденцій суспільного розвитку; за рівнем консенсусності щодо базових соціокультурних цінностей і правил поведінки; за формою організації; за правовим статусом; за сферою діяльності; за ступенем автономності від влади.

Аналіз розвитку політичної думки дав змогу дисертанту дійти висновку, що теоретичні аспекти виникнення, розвитку та функціонування громадянського суспільства розроблені досить добре, а питання становлення перехідного громадянського суспільства вивчені недостатньо. Не дістав грунтовного висвітлення комплекс проблем, пов'язаних із процесом політичного структурування суб'єктів політичної сфери в умовах становлення громадянського суспільства на етапі трансформації.

У другому розділі "Особливості структурування українського суспільства в перехідний період" визначаються етапи становлення громадянського суспільства в перехідний період, аналізуються світові та вітчизняні реалії взаємодії акторів громадянського суспільства та держави.

У першому підрозділі "Генеза громадянського суспільства в Україні" дисертант, спираючись на базові категорії політичної науки та враховуючи важливі чинники суспільного розвитку, виділяє два різновиди суспільства, дивергентних за своєю суттю -- активне (громадянське) та пасивне (негромадянське). Українське суспільство кінця 80 - початку 90-х років ХХ ст. було пасивним, негромадянським. Задеклароване бажання рухатися до демократії визначило вектор суспільної трансформації у напрямку активного громадянського суспільства.

Дисертант виділяє дві моделі активного громадянського суспільства -- західну, "антропоцентричну" з автономними щодо держави структурами, та східну, "державоцентричну" зі слухняними, сателітними щодо держави організаціями. Історично і географічно Україна розташована на перетині двох цивілізацій, в менталітеті її населення тісно переплелися взаємовиключні устремління, тому питання вибору моделі розвитку є досить непростим.

На думку автора, консервація залишків "совковості" на всіх рівнях і у всіх сферах життєдіяльності суспільства дає змогу зробити висновок про стагнацію пострадянського, негромадянського суспільства в Україні. Десять років непослідовних і нерішучих реформ призвели до появи міцної держави та слабкого громадянського суспільства, інститути якого не відповідають вимогам демократії. україна політичний громадянський держава

У дисертації визначено і розглянуто етапи становлення громадянського суспільства у перехідний період. Зазначається, що країни Центральної Європи та Балтії, які здійснили докорінні реформи, пройшли такі етапи: підготовчий, мобілізуючий, перетворень, стабілізації, консолідації. В Україні етап перетворень не було завершено, а після 1996 року в суспільстві дедалі виразніше виявилися риси стагнації, а згодом і аномії.

Україна після здобуття незалежності опинилась у специфічних умовах: сформувалися ерзацдержава та суспільство, якому ще треба стати громадянським. Найбільш бажаною моделлю розвитку українського соціуму було паралельне становлення інститутів держави та громадянського суспільства. Гармонізувати цей процес не вдалося.

У другому підрозділі "Тенденції структурування суб'єктів політичної сфери" дисертант звертає увагу на те, що в Україні в перші роки після здобуття незалежності соціальна диференціація та розшарування набули загрозливих контурів. Це було наслідком зволікання із реформами та негативно позначилося на політичних структурах громадянського суспільства. В цей період спостерігаються зміни соціальної стратифікації, спричинені економічними чинниками, що негативно позначилося на матеріальному становищі більшості громадян. Відбувається соціальна диференціація, а отже, поляризація інтересів різних верств населення.

Автор зазначає, що в умовах розвинутого, активного громадянського суспільства різноманітні інтереси -- індивідуальні та групові -- задовольняються не на шкоду суспільству, а в процесі взаємодії та узгодження. Відтак зменшується конфронтація, суспільство консолідується, а отже, стає більш стабільним.

У дисертації підкреслюється, що в будь-якому суспільстві суб'єкти політичного процесу реалізують свої інтереси через відносини з державою, однак в західній та східній цивілізаціях цей процес відбувається по-різному. Дисертант пропонує представити модель інтеракції між акторами громадянського суспільства та державою у вигляді схеми, де шість відомих політичній науці типів стосунків, які втілені у концепціях плюралізму, корпоратизму, патерналізму, етатизму, популізму та клієнтелізму, розміщено по колу між полюсами "індивідуалізм -- колективізм".

Проаналізувавши закономірності розвитку різних країн світу, автор довів, що плюралізм та корпоратизм характерні для західних країн з більш активним громадянським суспільством; патерналізм та етатизм -- східних країн з більш пасивним громадянським суспільством, а популізм та клієнтелізм переважно зустрічаються в країнах третього світу та в транзитних країнах, де контури громадянського суспільства лише формуються.

Дисертант відзначає, що відносини суб'єктів громадянського суспільства та держави в перехідний період у країнах Центральної Європи та в Україні формувалися в різних умовах і, як наслідок, Чехія, Угорщина та Польща рухаються в бік корпоратизму, а в Україні спостерігаємо більше ознак клієнтелізму. Проте, виходячи із географічного розташування нашої держави, особливостей менталітету її населення та історичного досвіду, можна стверджувати, що найкращою моделлю інтеракції між державою та громадянським суспільством міг би бути корпоратизм. На думку автора, подолати означену суперечність між реальним і бажаним станом речей можливо, розвиваючи і зміцнюючи структури громадянського суспільства та встановивши чіткі й справедливі правила гри у трикутнику "влада -- підприємці -- профспілки".

У дисертації зазначається, що тенденції структурування політичної сфери в Україні в перехідний період безпосередньо залежать від умов, в яких відбувається становлення громадянського суспільства. Аналіз особливостей структуризації суспільства дав змогу автору виділити етапи партійного будівництва в Україні та типи недержавних організацій. В дисертації розглядається лише відкрита форма політичного структурування, однак в Україні у зв'язку із домінуванням стосунків клієнтелістського типу переважає прихована форма структурування, тобто різні латентні утворення -- групи тиску, клани, олігархічні угруповання, які культивують в суспільстві тіньові способи інтеракції, стосунки підлеглості й субординації. Зміна способу структуризації з прихованої форми на відкриту дасть позитивний імпульс розвитку українського суспільства у напрямку до демократії.

У третьому розділі "Особливості діяльності акторів громадянського суспільства: порівняльні підходи" розглядається посткомуністичний розвиток українського суспільства у цивілізаційному контексті та реалії політичної структуризації в парламенті України.

У першому підрозділі "Майбутнє української моделі громадянського суспільства" дисертант акцентує на тому, що в результаті здобуття незалежності й суверенності український соціум отримав можливість вибирати майбутнє, уповільнюючи або прискорюючи свій розвиток.

Порівняльний аналіз суспільних процесів, що визначають рух до демократії на посттоталітарному просторі у економічному, політико-правовову та геополітичному вимірах, дав змогу дисертанту зробити висновок про обрання країнами Центральної та Східної Європи різних стратегій перетворень -- радикальної та поступової.

Автор пов'язує відставання України від вказаних країн зі слабкістю громадянського суспільства та складними умовами його становлення. Серед факторів, що негативно позначилися на цьому процесі, дисертант виділяє два -- невиправдано велике значення, яке надавалося розбудові держави, що зрештою призвело до її домінування і звуження сегменту громадянського суспільства, та неоднорідність українського соціуму в релігійному, соціально-економічному та ідеологічному аспектах. Мова йде про протистояння між галицько-українською та російсько-радянською частинами соціуму, з одного боку, та номенклатурно-олігархічною верхівкою і рештою населення -- з іншого, що створює реальну небезпеку поляризації соціуму і є загрозою для розвитку громадянського суспільства.

Аналіз політичного розвитку різних країн світу дав змогу дисертанту дійти висновку про існування залежності між ступенем розвитку громадянського суспільства та рівнем демократії. В дисертації виділено моделі країн, детерміновані розвитком громадянського суспільства: іноваційну, з розвиненим, активним громадянським суспільством; статичну -- з інертним суспільством; транзитну -- з громадянським суспільством, що формується.

У другому підрозділі "Перспективи трансформації політичних структур в Україні" автор звертає увагу на те, що в країнах іноваційної моделі розвитку, де людина є головним елементом суспільного механізму, діє принцип "держава для людини", а не навпаки. Функцію посередника між державою та громадянами традиційно виконують політичні партії.

В Україні політичні партії залишаються дрібними і маловпливовими, партійна система перебуває в аморфному стані, а в суспільстві панує критичне ставлення до можливостей політичних партій виконувати роль медіатора. На думку дисертанта, зрозуміти причини падіння довіри до політичних партій можна, розглянувши процес становлення політичних структур в українському парламенті, який є віддзеркаленням суспільних настроїв.

Проведений аналіз засвідчив, що сьогодні в Україні питання структуризації політичного простору залишається відкритим. Головна проблема -- це поляризація населення між організаціями лівого і правого спрямування, коли лівий електорат зосереджується на сході України, а правий на заході, та дуже слабкий центр. Водночас у країнах іноваційної моделі розвитку з активним громадянським суспільством політичний центр є міцним і стабільним та існує в двох варіантах -- ліберальному та соціальному.

Дисертант акцентує на тому, що політичні організації в Україні функціонують в умовах розмитої соціальної структури; політичні партії та громадські організації залежать від влади; більшість партій не мають перспективної програми дій та чітко визначеної мети; спостерігається поляризація політичного простору з переважною концентрацією на лівому полюсі.

На думку автора, шлях до демократії в Україні пролягає через розвиток громадянського суспільства та зміцнення його структур. Цього можна досягти, якщо надати парламентським політичним партіям повноваження по формуванню уряду, посилити роль у суспільстві громадських організацій, незалежних груп інтересів та засобів масової інформації, створити стабільне правове поле для всіх суб'єктів політики, що зробить політичний процес більш прозорим, а політичну діяльність більш публічною.

У висновках підбито основні підсумки дослідження.

Дисертація містить теоретичні узагальнення наукових положень і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в обгрунтуванні першочергового значення практичних аспектів становлення громадянського суспільства та формування його політичних структур у процесі трансформації України до демократії. Це передбачало осмислення проблем, що виникли в ході пострадянського розвитку українського суспільства; аналіз теоретичних підходів до розгляду процесів становлення громадянського суспільства, соціальної стратифікації та політичної структуризації у світовій та вітчизняній політичній думці; розкриття змісту цих процесів на вітчизняних теренах; визначення особливостей становлення українського варіанту громадянського суспільства та напрямів еволюції політичних структур; виявлення негативних тенденцій, подолання яких дасть можливість Україні утвердити демократичні цінності в суспільному розвитку.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному.

Запорукою сталого демократичного розвитку країни є існування активного, розвиненого громадянського суспільства, яке складається з вільних громадян і будується на засадах толерантності, відповідальності, вміння йти на компроміси.

Ключовим чинником у процесі становлення громадянського суспільства є свобода, яка формує незалежну особистість як центральну фігуру демократичного суспільства. Свобода економічна, політична, особиста і духовна, закріплена у правових нормах, є фундаментом демократії. Базовим елементом розвиненого громадянського суспільства є середній клас.

Процеси розвитку громадянського суспільства і розбудови держави мають бути синхронними, однак в Україні державотворення значно випереджає темпи становлення громадянського суспільства. В умовах "навздогінної" моделі розвитку громадянському суспільству належить надати перевагу як головному елементу демократичного устрою.

Спроби побудувати громадянське суспільство "згори" видаються безперспективними. Необхідно створювати умови для появи і зміцнення життєздатного громадянського суспільства в Україні, формуючи відповідну правову базу та проводячи просвітницьку роботу, спрямовану на утвердження у суспільній свідомості демократичних цінностей та ідеалів.

Актори громадянського суспільства, яке здатне бути контрагентом держави, повинні вміти стримувати негативний потенціал перехідного суспільства і переводити його в конструктивне русло. В цьому зв'язку актуалізується питання про здатність політичних структур запропонувати суспільству позитивну програму дій та довести її до логічного кінця.

Реформи в Україні в перехідний період не були послідовними, тому процес формування громадянського суспільства уповільнився та набув стагнаційних ознак, що негативно відбилося на структуруванні суб'єктів політичної сфери.

Політичною реальністю України є існування двох, багато в чому протилежних суспільних моделей розвитку, при відсутності консолідуючої політичної сили. Це створює потенційну небезпеку розколу і дезінтеграції. Пошук спільних цілей є найважливішим завданням політиків.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Полішкарова О.О. Сучасні теоретичні підходи до проблеми громадянського суспільства // Держава і право. Зб. наук. праць. Вип. 10. -- К., 2001. -- С. 507--513.

2. Полішкарова О.О. Критерії структуризації політичного простору в процесі розбудови громадянського суспільства в Україні // Держава і право. Зб. наук. праць. Вип. 11. -- К., 2001. -- С. 562--565.

3. Полішкарова О.О. Генеза громадянського суспільства в умовах

посткомуністичного транзиту // Держава і право. Зб. наук. праць. Вип. 13. -- К., 2001. -- С. 547--551.

4. Полішкарова О.О.Ступінь розвитку громадянського суспільства як детермінанта якості демократичних перетворень // Держава і право. Зб. наук. праць. Вип. 14. -- К., 2001. -- С. 415--419.

5. Полішкарова О.О. Найкращою моделлю для нас міг би бути корпоратизм // Віче. -- 2001. -- № 11. -- С. 22--26.

6. Полішкарова О.О. Україна ХХІ століття у передвиборчих програмах політичних партій // Наукові праці НаУКМА: Збірник. -- Миколаїв, 2000. -- Т.5: Історичні науки. -- С. 114--117.

7. Полішкарова О.О. Електоральні очікування населення України у дзеркалі передвиборчих програм політичних партій // Вересень. --1999. -- № 1. -- С. 16--18.

8. Полішкарова О.О. Політичні партії на Миколаївщині: структура, функції, особливості діяльності // Наукові праці НАУКМА: Збірник. -- Миколаїв, 2001. -- Т. 12: Політичні науки. -- С. 45--47.

9. Полішкарова О.О. Взаємодія влади та громадськості у розв'язанні регіональних проблем. Матеріали всеукраїнської наукової конференції (жовтень 1999 р.). -- Одеса, 1999. -- С. 103--104.

10. Полішкарова О.О. Становлення громадянського суспільства -- ключовий фактор успіху посткомуністичної трансформації. Матеріали міжнародної наукової конференції (листопад 2001 р., Дніпропетровськ) // Світова цивілізація і міжнародні відносини. -- 2002. -- № 1. -- С. 211--213.

11. Багмет М.О., Полішкарова О.О. Виборча тактика Миколаївської крайової організації Народного Руху України у 1994 і 1998 роках. Матеріали третьої Всеукраїнської наукової конференції (вересень 1998 р.). -- Одеса, 1998. -- С. 4--5.

12. Багмет М.О., Ляпіна Л.А., Полішкарова О.О. Із сучасної політичної палітри Миколаївщини // Борисфен. -- 1998. -- №7. -- С. 13--14.



АНОТАЦІЯ

Полішкарова О.О. Політична структуризація в умовах становлення громадянського суспільства в Україні. -- Рукопис (165 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 -- політичні інститути та процеси. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2002.

У дисертації досліджується розвиток теорії громадянського суспільства та підходи до структуризації його політичного простору в світовій та вітчизняній політичній думці. Запропоновано періодизацію етапів становлення громадянського суспільства в перехідний період. Відзначається, що порушення балансу між процесами становлення громадянського суспільства та розвитку інститутів держави має негативні наслідки для утвердження демократії в Україні. Доведено існування зв'язку між ступенем розвитку громадянського суспільства, способом інтеракції його акторів та держави і типом політичної структуризації. Стверджується, що становлення громадянського суспільства -- процес еволюційний, певний етап розвитку соціуму, зумовлений не лише економічними, а й соціокультурними чинниками.

Розкривається значення і місце громадянського суспільства та його політичних структур у забезпеченні сталого демократичного поступу та утвердженні загальноцивілізаційних цінностей.

Ключові слова: громадянське суспільство, політична структуризація, соціальна структура, середній клас, політична партія, група інтересів, демократична консолідація, посткомуністична трансформація.

Полишкарова Е.А. Политическая структуризация в условиях становления гражданского общества в Украине. -- Рукопись (165 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 -- политические институты и процессы. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2002.

В диссертации исследуется развитие теории гражданского общества и подходы к структуризации его политического пространства в мировой и отечественной политической мысли. Предлагается периодизация этапов становления гражданского общества в переходный период. Отмечается, что нарушение баланса между процессами становления гражданского общества и развития институтов государства имеет отрицательные последствия для утверждения демократии в Украине. Доказано существование связи между степенью развития гражданского общества, способом интеракции его акторов с государством и типом политической структуризации. Утверждается, что становление гражданского общества -- это процесс эволюционный, определенный этап развития социума, обусловленный не только экономическими, но и социокультурными факторами.

Раскрывается значение и место гражданского общества и его политических структур в обеспечении устойчивого демократического движения вперед и утверждения общецивилизационных ценностей. Выделены факторы, которые влияют на процесс структуризации политической сферы общества, и его критерии.

Определены факторы становления гражданского общества: материальные (рынок), с одной стороны, и нематериальные (ментальные, духовные, правовые), с другой. Установлено, что интегральным элементом служит независимый гражданин, наделенный свободой деятельности и выбора в различных сферах жизнедеятельности общества.

Показано, что способ взаимодействия гражданского общества и государства детерминируется типом политического режима.

Аргументируется, что трудности, которые возникли в Украине в процессе становления гражданского общества, связаны с медленным реформированием всех сфер жизнедеятельности общества.

Прослеживается связь процессов становления гражданского общества и формирования его политических структур с изменениями социальной структуры общества в переходный период от тоталитаризма к демократии. Представители всех социальных слоев удовлетворяют свои интересы и потребности посредством отношений с государством. Медиаторами в этом процессе выступают политические партии, общественные организации и группы интересов, которые осуществляют указанную связь различными способами. Отношения между гражданским обществом и государством зависят как от характеристик этих контрагентов, так и от глубины и качества изменений всех сфер общества.

Подчеркивается, что формирование гражданского общества в странах Центральной и Восточной Европы в переходный период от тоталитаризма к демократии осуществлялось в иных исторических и социополитических условиях, чем в странах Западной Европы в период буржуазных революций. Итоги посткомунистической трансформации в странах Центральной и Восточной Европы рассматриваются через призму экономических, политико-правовых и геополитических изменений, что дало возможность сделать вывод об использовании различной стратегии реформ: радикальной в Центральной Европе и постепенной -- в Восточной Европе.

Развитие и укрепление структур гражданского общества способствует усилению политической стабильности и ускоряет его продвижение к демократии. Рассматривается процесс становления политических структур в парламенте Украины в годы независимости. Прослеживается эволюция программных положений политических партий правой, левой и центристской ориентаций на различных этапах становления гражданского общества в переходный период.

Предложено рассматривать способ политической структуризации акторов гражданского общества с использованием шкалы "свободный рынок -- государственный контроль". Это дало возможность установить, что в странах инновационной модели развития с активным гражданским обществом можно наблюдать сильный политический центр в двух измерениях -- правый и левый, что способствует стабильности социума и страны. Для транзитных стран с формирующимся гражданским обществом характерно наличие двух полюсов -- правого и левого при слабом центре, что создает конфликтные ситуации.

Анализируются причины замедления темпов посткоммунистической трансформации в независимой Украине. Существуют две противоположные общественные модели развития в условиях отсутствия политической силы, которая предложила бы приемлемую для всех стратегию развития. Это создает потенциальную опасность раскола и дезынтеграции страны. В этой связи актуализируется значение гражданского общества и его политических структур как важной составляющей процесса демократической консолидации.

Ключевые слова: гражданское общество, политическая структуризация, социальная структура, средний класс, политическая партия, группа интересов, демократическая консолидация, посткоммунистическая трансформация.

Olena Polishkarova. The process of political structurization in terms of the civil society formation in Ukraine. -- Manuscript (165 pages).

Thesis to gain the scientific degree of candidate of political science with speciality 23.00.02 -- political institutes and processes. Yuriy Fed'kovych Сhernivtsi National University. -- Chernivtsi, 2002.

The thesis investigates the genesis of civil society conception and approaches to the structurization of its political sphere in the theories of domestic and world thinkers. The author suggests periodization of the stages of civil society formation. She points out that the disbalance in the period of postcommunist transformation processes between forming of the civil society and developing of the state institutions -- has negative effect on the democracy formation in our country. The author proves the existence of the connection between civil society development level, way of interaction of its actors with the state and the type of political structurization. She consideres the formation of civil society as evolutionary process, specific stage of the society development with not only economic but social and cultural needs.

The thesis highlights the important role of civil society and its political structures in the promotion of stable democratic development of the society on the base of values the civilized world.

Key words: civil society, political structurization, social structure, middle class, political party, interest groups, democratic consolidation, postcommunist transformation.

Размещено на Allbest.ru

...