Аналіз уривків з роботи "Про демократію в Америці" (А. Токвіль)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ УБС НБУ

кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни ПОЛІТОЛОГІЯ

Виконала:студентка групи 14-ФК

Шахова О.О.

ХАРКІВ - 2010

1.Проаналізуйте наведені уривки з роботи «Про демократію в Америці». Які переваги і недоліки аристократичного та демократичного правління виділяє А. Токвіль. Які найважливіші передумови демократії в Америці? Яким народам і чому не загрожує деспотія? Які з політичних ідей теоретика є актуальними і в наш час? Чому?

Книга французького державного діяча, історика і літератора Алексиса де Токвіля (1805--1859) -- видатне вигадування з великого числа тих, що написані європейськими мандрівниками про Америку. Вона є вельми складним сплавом цінних заміток, досліджень, документів, філософських есе і публіцистики. Автор всесторонньо аналізує об'єктивні умови існування, державно-політичний устрій і духовне життя Сполучених Штатів Америки.

В своїй роботі «Про демократію в Америці» А.Токвіль виділяє певні переваги і недоліки аристократичного та демократичного правління. Токвіль надає переваги більше демократичному правлінні. З точки зору на те, що зараз в світі «панує» демократія автор наводить приклад, що одночасно для аристократичного правління - це негативно: «…Из всех политических последствий, порождаемых социальным равенством, именно это стремление к независимости прежде всего бросается в глаза, устрашая малодушных, и не без оснований, ибо в демократиях анархия обретает более ужасные качества, чем в любом другом обществе. Ведь если граждане лишены возможности воздействовать друг на друга, то в случаях, когда сдерживающая их государственная власть ослабляется, быстро наступает политический хаос и, поскольку каждый отдельный гражданин предпочитает держаться от всего в стороне, здание социального устройства мгновенно рассыпается в прах». Але в той час анархію Токвіль називає «не основное, а наименьшее из зол, которых нужно опасаться в век демократии». Автор виділяє такі недоліки демократичного правління, він показує їх у вигляді 2 тенденцій: «первая ведет людей к независимости и может внезапно подтолкнуть их к анархии; вторая тенденция проявляется не столь быстро и не столь наглядно, но она значительно более целенаправленно ведет людей к закрепощению».

Переваги демократичного правління автор наголошує в своїх баченнях про рівність: «Меня охватывает восхищение, когда я вижу, как оно [равенство] формирует в умах и сердцах людей некое смутное представление о политической независимости и инстинктивное стремление к ней, вырабатывая, таким образом, лекарство от болезни, им же порождаемой».

В «Главі ІІ» автор виділяє ще таку думку, що в час демократії дуже важко схилити народ до переваг аристократії, адже для цієї форми правління характерним є управління країною певним колом людей, які пов'язані або сімейними зв'язками, або фінансовим станом. Через це народ не сприймає частково аристократичні переваги правління, адже вони протистоять демократичним. Народ США сприймає більше демократію, тому що надає переваги рівності: «демократический народ с радостью воспринимает простые и общие идеи. Сложные концепции не воспринимаются разумом, и людям нравится чувствовать себя великой нацией, все граждане которой соответствуют одной модели и управляемы единой властью».

Найважливішими передумовами демократії, на мою думку, є по-перше те, що народ США полюбляє рівність, а через це для них прийнятними є правила демократичного правління. По-друге, так як народ вважає себе рівним один поміж одного, то і законодавство повинно бути рівним для всіх: «Малейшие различия в политических институтах одного и того общества порождают недовольство его граждан. Поэтому единообразие законов представляется людям важнейшим условием хорошего правления». ВА цьому плані також надаються переваги демократичному правлінні.

Щодо того яким народам не загрожує деспотія, то судячи з того на чому тримається деспотія, а вона тримається на страху, свавіллі, законах, які їй не потрібні, бо деспот руйнує суспільство і спотворює природні права людини, то можна однозначно стверджувати, що народу США вона не загрожує. Тому що, він не боїться змін і якщо якісь дії влади його не влаштовують, то він це показує у вигляді страйків, або взагалі на наступних виборах не голосує за дану партію: « крепнущая тяга людей к благосостоянию и неустойчивый характер собственности заставляют демократические народы опасаться социальных неурядиц». Також американський народ звертає увагу на законодавчі дії влади і стрімко на них реагує, якщо щось відбувається не так.

Праці А.Токвіля є актуальними і в наш час, через те, що він показав нам своє бачення політики, за допомогою вираження ідей з цього приводу.

Наприклад, «если в эпоху равенства люди легко воспринимают идею сильной центральной власти, то лишь потому, что признавать и поддерживать эту власть людей заставляют их обычаи и чувства». Дійсно це так і є, адже якщо, наприклад, для американського народу цінними є їхні особисті якості, вплив влади на їхнє особисте життя не є для них прийнятним. Через це вони користуються своїми почуттями.

Отже, Токвіль -- перш за все реаліст, практик, що будує свої гіпотези на основі багатого історичного матеріалу і фактів сучасної дійсності. І саме це його якість у поєднанні з глибоким і усестороннім аналізом досліджуваних явищ принесли йому світове визнання.

2. В наш час, люди часто використовують маніпулятивні методи, особливо, коли вони хочуть від іншої людини чогось добитися.

Маніпуляція -- це прихована психологічна дія на партнера по спілкуванню з метою добитися від нього вигідної поведінки.

Ключове слово тут -- “приховане”. При маніпуляціях зовнішній сенс слів, звернення або дії по відношенню до іншої людини не збігається з сенсом внутрішнім. Зовнішній сенс слів, як правило, є безневинним, таким, що не містить якогось утиску потреб іншої людини, зате внутрішній сенс несе вміст, що підводить цю людину до того, що хоче від нього автор маніпуляції. Виходить, що людина, якою маніпулюють, робить те, що потрібне його партнерові по спілкуванню, ніби то сам це вибираючи. Насправді його до цього вибору м'яко підвели, і цей його вибір є скованим і неусвідомленим.

В найбільш загальному розумінні маніпулювання можна визначити як специфічний вид психологічного впливу, метою якого є програмування емоцій і почуттів, думок і прагнень, настроїв і психологічного стану людей для забезпечення потрібної чи бажаної для конкретного суб'єкта поведінки. Можна виділити декілька специфічних рис маніпулятивного впливу. По-перше, маніпуляція є виключно духовним видом впливу, оскільки об'єктом її дії є духовний світ і психічні структури особистості, її внутрішні переконання, духовні цінності.

По-друге, це неявний, ретельно замаскований вплив, адресат якого має навіть не здогадуватись про застосування впливу на нього, бути переконаним в природності і неминучості всього, що відбувається навколо, перебувати в світі спотвореної дійсності. В акті маніпуляції поєднуються дві мети - явна і прихована, що найчастіше маскується під явну.

По-третє, маніпуляція завжди пов'язана із спотворенням минулого чи теперішнього шляхом застосування маніпулятивного підходу до роботи з інформацією: її приховуванням чи дозованим подаванням, висмикуванням із контексту реальних подій і наданням під іншим кутом зору.

Прикладів, щодо маніпулятивного впливу влади, різних політичних сил на суспільство в Україні,і можна привести безліч і, що саме цікаве так це те, що суспільство це усвідомлює. Наприклад, дев'ять років тому в організації середньої освіті були прийняті зміни, щодо впровадження дванадцятирічної системи освіти. Влада охарактеризувала це тим, що Україна повинна рівнятися на Європейські стандарти, а насправді просто було розтягнуто програму на 12 років. Спочатку суспільство намагалося протистояти цим змінам, але нав'язування того, що потрібно Україні переходити на Європейські стандарти змусило суспільство прийняти ці зміни.

Можна привести ще один приклад маніпуляції. Восени 2009 року був карантин, пов'язаний з епідемією свинячого грипу. Але влада надала населенню не зовсім дійсну інформацію, щодо наслідків цього грипу. Населення було в паніці і влада цим скористалась. Маніпуляція була явно виражена в тому, що населення скупляло медикаменти потрібні і не потрібні для лікування цієї хвороби, а прибуток з цих ліків був використаний в передвиборчій компанії.

Отже, маніпуляція - це психологічна дія одних осіб на інших, пов'язана з отримання користі.

3. Ідеологія - система поглядів, цінностей, переконань, в яких виражається ставлення до дійсності. Демократичне суспільство є сукупністю різноманітних соціальних інтересів. Загально вагомі, суспільні інтереси є визначальними у діяльності політичних партій. Тому політичні партії формуються за певними інтересами. Органи влади виступають дзеркальним відображенням соціальної структури суспільства. Із всіх підсистем політичної системи суспільства існує така підсистема, як ідеологічна, яка характеризує сукупність норм, цінностей суспільства. Політичні партії є одним з найбільш ефективних механізмів зворотнього зв`язку держави та суспільства, легальним інструментом впливу суспільства на владу. Однією із найбільш впливових форм політичної свідомості, що значною мірою впливає на зміст владних відносин є політична ідеологія. Політична ідеологія є специфічною формою суспільної свідомості, зміст якої залежить від інтересів соціальної групи і її дій, спрямованих на реалізацію цих інтересів. Вона включає уявлення про існуючу політичну дійсність, її оцінки та позиції щодо змін у суспільстві, необхідних з точки зору тієї чи іншої соціальної групи, інтереси якої захищає дана ідеологія. Слід відмітити, що норми, принципи, політичні течії та ідеології не існують поза часом. Кожна епоха має властиву для неї систему цінностей, але це ще не означає їх обов'язкового втілення в життя саме в рамках тієї епохи, яка їх породжує. Наприклад, представницька демократія, що визнається однією із найважливіших політичних норм, навіть і в новітній час ще не стала всюди домінуючою. Ідеологія є одним із суттєвих компонентів політики, оскільки без неї не можуть діяти ні суспільно-політичні рухи, ні партії, неможливі політичні дії взагалі, бо саме ідеї, що перетворились в систему цінностей для окремої людини чи групи людей, спонукають їх до цілеспрямованих дій щодо підтримки чи зміни суспільного устрою. Будь-яка ідеологія пов'язана із різноманітністю і боротьбою поглядів, ідей, цінностей, програм, що часто призводить до ідеологічної поляризованості. Більш повному осмисленню ролі ідеології в політичному житті сприяє аналіз основних ідеологічних течій в сучасному світі

Основні типи ідеологій сучасності.

Праві ідеології. Пов'язують ідею прогресу із суспільством, основаним ідеалах вільної конкуренції, ринку, приватної власності і підприємництва. Неодноріді, включають цілий спектр політичних ідеологій, від ультраправих (расизм, фашизм), до ліберально-демократичних .

Ліві ідеології. Вбачають соціальний прогрес у постійному перетворенні суспільства у напрямку рівності, соціальної справедливості. Неоднорідні. Так, комуністична ідеологія віддає перевагу радикальним способам перетворення суспільства, а соціал-демократична негативно ставиться до революційних засобів і виступає за реформи.

Лібералізм - вчення і суспільно-політична течія, що проголошує свободу особистості та інших громадянських і політичних прав індивіда та обмеження сфери діяльності держави. Зародився в Англії (Д.Локк), в міру переходу до буржуазного устрою розповсюджувався в Західній Європі і в середині 19 ст. став домінуючою ідеологією.

Основні політичні ідеї - правова рівність громадян, договірна природа держави, рівноправність політичних та ін. асоціацій, що суперничають в політиці. Окремий індивід та його права і потреби первинні у порівнянні із суспільством та його інститутами.

Всі закони і цінності людина створює сама.

Людина індивідуально вільна і відповідальна перед своєю свободою, в основі якої приватна власність. демократичний влада політичний ідеологія

Відмінність і обосібленість кожної людини від інших безумовні, а зв'язок і схожість між ними умовні і вторинні.

Критичне ставлення до держави, принципи високої політичної відповідальності громадян, релігійна віротерпимість, плюралізм. Ідея конституціоналізму. Головна проблема - визначення допустимого ступеня і характеру державного втручання в приватне життя, поєднання демократії і свободи.

Екстремістські ідеології. В суспільному житті існують передумови, що породжують екстремізм. Передусім це соціально-економічні кризи, падіння життєвого рівня значної частини населення, придушення опозиції, деформація і руйнування політичних структур.

Для екстремізму характерним є намагання жорстко затвердити свою систему ідеологічних поглядів і політичних цінностей, нав'язати їх опонентам, вимоги сліпої покори і виконання всіх наказів, навіть тих, що суперечать здоровому глузду. Однією із важливих ознак екстремістських ідеологій є визнання насильства в якості головного, постійно застосовуваного інструмента політики. Як правило, насильство супроводжується порушенням норм і принципів демократії і у випадку політичного екстремізму набуває масового розмаху і політичної цілеспрямованості. В сучасній політичній літературі насильство в політиці здебільшого називається терором. Цей термін був успадкований від мови французької революції і тривалий час використовувався для визначення репресій, спрямованих проти суспільства, але починаючи із ХІХ ст. назви “терор”, “тероризм” частіше вживаються для визначення замаху на життя людей, що виступають проти існуючого режиму.

Головними засобами державного впливу є беззаконне ув'язнення та засудження, депортація, конфіскація майна, (питки), “нещасні смертні випадки”, “самогубства”, цензура над усіма сферами життя людей, маніпулювання інформацією, ізоляція суспільства від зовнішнього світу. При цьому репресії не бувають одноразовими.

Існує екстремізм національний, що виступає з позицій захисту інтересів “своєї” нації, її мови, культури, відкидаючи при цьому аналогічне право інших націй та етнічних груп, релігійний, який проявляється в нетерпимості до представників інших релігійних конфесій чи протистоянні в рамках однієї конфесії, екологічний, викликаний загостренням екологічних проблем, спрямований проти науково-технічного прогресу. Найбільш впливовим є політичний екстремізм, що орієнтується на знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури.

Традиційно виділяють “правий” і “лівий” екстремізм. Хоча дихотомія “праві - ліві” не може вважатись найкращим інструментом суспільного діагнозу, все ж ці визначення є загальноприйнятими для визначення поглядів, що містяться на крайніх полюсах і відображають суперечність цінностей різних точок зору. На правому крилі знаходяться доктрини і політичні рухи, які підтримують диктатуру особистості чи еліти, не враховуючи ролі представницьких і самоуправлінських органів, є прибічниками нерівності громадян, основаної на біологічних, соціальних чи політичних рисах. Праві екстремісти викривають вади суспільства із надто консервативних позицій за відсутність порядку, падіння моральності, егоїзм. Серед крайньо-правих ідеологій можна виділити дві головні течії: реакційні течії нефашистського і фашистського походження, однак на практиці буває досить важко провести грань між ними. Труднощі полягають в наявності спільних рис при відсутності чітких критеріїв розмежування. Спільним для вказаних течій є заперечення будь-яких форм демократії, нацизм із схильністю до шовінізму, вороже ставлення до інших доктрин, прагнення до застосування безпосереднього насильства. Становище крайньо-правих в політичній системі буває неоднаковим. В ряді випадків держава легалізує їх організаційні структури, іноді вони функціонують в ситуації так званої “ліцензованої нелегальності”, тобто не отримують офіційної згоди держави, але фактично державні органи підтримують ці організації. Якщо ж держава зовсім не схвалює їх діяльність, ці організації знаходяться на нелегальному становищі.

Размещено на Allbest.ru