Європейська політика України: проблеми формування та реалізації

Передумови формування та розвитку європейської політики України. Стратегічне значення і роль в загальнодержавному зовнішньому курсі. Основні засоби упередження та уникнення можливих ризиків. Головні методи співробітництва країни з міжнародними фірмами.

Рубрика Политология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.06.2014
Размер файла 87,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • імені В.Н. КАРАЗІНА
  • Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

УДК 327(477:4)

  • дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
  • Автореферат

ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ:

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

(політологічний аналіз)

  • Андрущенко Тетяна Вікторівна
  • Харків - 2003
  • Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

  • Науковий керівник - доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, головний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних осліджень НАН України
  • Офіційні опоненти - доктор політичних наук, професор БАБКІНА Ольга Володимирівна, Міжрегіональна академія управління персоналом, завідувач кафедри політології (м. Київ) кандидат політичних наук, доцент ШАПОВАЛЕНКО Марина Володимирівна, Національний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, доцент кафедри філософії і політології (м. Харків).
  • Провідна установа - Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 31.11. 2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 64.051.18 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Україна, м. Харків, майдан Свободи, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Україна, м. Харків, майдан Свободи, 4.

Автореферат розісланий 30.09. 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.Ю. Калиновський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження шляхів і засобів формування та реалізації європейської зовнішньополітичної стратегії України обумовлена потребами практики, насамперед необхідністю утвердження України в Європі і світі як незалежної держави - повноправного і надійного партнера в системі міжнародного співробітництва, а також інтересами зміцнення миру в Європі й світі.

За визнанням значної частини політиків і світової громадськості Україна є однією з основних країн у забезпеченні системи європейської безпеки. Розвиток глобальних процесів на європейському та євразійському просторах робить українське питання ключовим. Між тим, входження України в європейський простір відбувається суперечливо: суттєві зрушення в одних напрямах чергуються з прикрими похибками в інших. Формування та реалізація зовнішньополітичної доктрини України потребують виважених, системних політологічних, історичних і геополітичних досліджень. Потребою наукового обґрунтування аргументів щодо об'єктивної обумовленості існування України як незалежної і суверенної європейської держави, спроможної здійснювати самостійну зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин і спрямовувати свої зовнішньополітичні орієнтації у відповідності до потреб зміцнення національної безпеки саме і зумовлені вибір теми, структура і спрямованість цього дослідження.

Європейська інтеграція для України - це не лише мета, а й довгостроковий процес, що логічно відповідає тим внутрішнім перетворенням, які здійснюються у державі. Важливу роль у цьому процесі відіграють двосторонні зв'язки з прикордонними країнами Центрально-Східної Європи - Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Прикордонні держави формують найближче спільне економічне, політичне, соціокультурне середовище. Відповідно, від ефективності взаємодії з цими країнами безпосередньо залежать мир і стабільність по периметру кордонів України, її прогресивний внутрішній розвиток, безперешкодне й різнопланове спілкування із зовнішнім світом. Необхідністю у науковому обґрунтуванні цього процесу в контексті реалізації європейської політики України також обумовлюється актуальність нашого дослідження, його теоретичне і практичне значення.

Незважаючи на значний обсяг літератури, опублікованої в останнє десятиріччя з питань зовнішньої політики України, її стратегічних напрямів, зокрема європейського, багато питань залишаються ще відкритими. Як зазначають дослідники, означені процеси вибору характеризуються, по-перше, хаотичністю, нечіткістю і незрозумілістю для українців та міжнародної спільноти значної кількості тих декларацій, принципів і переконань, з якими Україна виходить на міжнародну арену; по-друге, непослідовністю внутрішньополітичних перетворень, що утруднює наближення до рівня норм і стандартів європейського простору; по-третє, аморфністю і розшарованістю політичної еліти, корумпованістю владних структур, що зумовлює зниження довіри до держави з боку європейської спільноти; по-четверте, помітним послабленням загальної організації і керованості українського соціуму, що призводить до широкого розповсюдження асоціальних форм поведінки; нарешті, доволі частими порушеннями норм і правил спілкування влади і ЗМІ, верховенство влади (і комерційних структур) над ЗМІ, внаслідок чого останні не мають змоги забезпечити прозорість функціонування політичних інститутів і владної еліти, повноцінну участь громадянина у зовнішньополітичних процесах. Європейська політика України вимагає належного теоретичного і прогностичного супроводу. Зважаючи на все це, автор обрав означену тему предметом самостійного теоретичного аналізу.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною роботи дисертанта (під час навчання в аспірантурі - 1999-2002 рр.) над комплексною програмою науково-дослідних робіт Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (№ 97128), а також над науковою темою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Зовнішньополітична стратегія України у контексті розбудови нової європейської архітектури” (№ 97129). Дослідження узгоджується із темою науково-творчого завдання Відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України “Вища освіта України ХХІ століття: світоглядні професійні, виховні характеристики цілісної системи” (РК №0100U000343, протокол вченої ради ІВО АПН України №2 від 13 січня 2000р.).

Об'єктом дисертаційного дослідження є політика утвердження нового, що відповідає інтересам незалежної держави, зовнішньополітичного курсу України; предметом дослідження є - європейський вектор української політики, завдання, шляхи та засоби реалізації його інституційного забезпечення та перспективи розвитку.

Метою роботи є визначення на підставі комплексного аналізу концептуальних основ формування та реалізації європейського вектору політики України, обґрунтування конкретних напрямів та форм поглиблення партнерства України з європейськими країнами та організаціями.

Реалізація цієї мети обумовлена необхідністю вирішення наступних завдань:

- уточнення чинників, передумов та перспектив, що визначають потребу реалізації європейського напряму в системі зовнішньої політики України;

- аналіз сутності і змісту (принципів, напрямків діяльності, головних завдань тощо) реалізації європейського напряму зовнішньої політики України в системі її міжнародної діяльності;

- визначення стану та перспектив розвитку інституційного та інструментального забезпечення європейського курсу зовнішньої політики України (законодавче забезпечення європейської політики України, уніфікація законодавства України і ЄС);

- виявлення та вивчення зовнішніх і внутрішніх суперечностей , які стримують цей процес, а також можливих ризиків, пов'язаних із реалізацією європейської політики України;

- аналіз практики реалізації та прогностичний аналіз перспектив європейської політики України (політичної складової та економічного виміру), особливо у контексті співробітництва України з прикордонними державами Центрально-Східної Європи.

Методолого-світоглядною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання - діалектичний, порівняльного та функціонального аналізу, структурного, інституціонального, конкретно-історичного і системного підходу, моделювання та ін.; політологічні - класово-груповий, етно-політичний, політико-партійний, первинність внутрішньої політики щодо зовнішньої, а також класичні філософсько-політологічні та геополітичні праці з проблем теорії та історії міжнародних відносин. У роботі використовуються державні документи України, які мають нормативний характер: Конституція України, “Основні напрямки зовнішньої політики України”, закони України, що регламентують міжнародні відносини, а також документи міжнародних організацій та структур.

Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних та зарубіжних політологів, геополітиків, істориків, міжнародників, зокрема І. Акімової, О. Бабкіної, В. Бакірова, В. Бруза, М. Білоусова, Д. Видріна, Б. Гаврилишина, Л. Гайдукова, Л. Губерського, Б. Гуменюка, В. Євтуха, А. Зленка, В. Кременя, О. Копель, І. Кураса, В. Копійки, В. Манжоли, І. Мінгазутдінова, М. Михальченка, Ф. Рудича, М. Сазонова, Д. Табачника, Б. Тарасюка, М. Шаповаленко - Україна; О.Арбатова, С. Караганова, Є. Кожокіна, В. Лукіна, А. Мошеса, Ю. Новопашина, П. Циганкова - Росія; Д. Біля, Г. Брюкера, В. Квайзера, Г. Краузе, К. Тіммана, Л. Хоффмана - Німеччина; М. Гроніцкі, Р. Кокощинські - Польща; З. Бжезинського, Г. Кіссінджера, Дж. Сакса, Е. Сітона - США та ін. Дисертант спирався на роботи класиків політології, соціології та державознавства в Україні і за кордоном.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що автором:

- обґрунтовано тезу, що європейський вибір України обумовлений об'єктивними обставинами, насамперед геополітичним положенням, спрямованістю національної культурно-історичної традиції, ментальністю титульної нації, характером розвитку виробництва, політичних процесів і культури;

- удосконалено принцип його реалізації через розв'язання низки суперечностей внутрішнього плану (демократичні та ринкові перетворення, адаптація законодавства до європейських стандартів, формування громадянського суспільства, подолання бідності, здійснення пенсійної реформи, утвердження екологічно безпечного способу виробництва і життя, розвиток освіти, науки і культури тощо) і зовнішньополітичного (налагодження партнерства і співробітництва з країнами-членами і кандидатами в члени Європейського Союзу, організація спільних виробництв, інтенсифікація торгівлі, питання облаштування кордону і прикордонного співробітництва, двосторонніх торгово-економічних відносин, культурного співробітництва тощо);

- виявлено, що реалізація стратегії європейського вибору має довготривалий і системний характер, оскільки європейський простір є динамічним, що змінюється відповідно до тенденцій світової соціокультурної динаміки, інтересів країн Європи;

- дістало подальшого розвитку положення про те, що головною проблемою ефективної реалізації європейської політики є налагодження тісної співпраці всіх гілок влади в цьому напрямку, особливо, законодавчої і виконавчої, що дозволить утвердити необхідне законодавче забезпечення і його практичну реалізацію на всіх рівнях влади;

- обґрунтовано, що першочерговим засобом реалізації європейської політики є поглиблення і розширення співробітництва України з прикордонними країнами Центрально-Східної Європи; в цьому співробітництві здійснюється освоєння, осмислення і запозичення досвіду цих країн та моделей економічних, політичних та соціокультурних модернізацій, спрямованих на утвердження демократії і ринкових відносин, взаєморозуміння і взаємовигідне співробітництво у відповідності до європейських норм, згідно зі специфічними умовами України. Переваги означеної співпраці дозволяють здійснити “м'яке входження” України в європейські інтеграційні процеси;

- вперше у сучасній політологічній літературі європейська політика України розглядається як системний цілісний процес взаємодії України з європейськими державами та організаціями, її входження в європейські структури; системна трансформація внутрішніх економічних, політичних та соціокультурних реалій згідно з європейськими нормами.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні засад, виходячи з яких визначаються пріоритетні геополітичні цілі та моделі зовнішньополітичного курсу України, зокрема її європейської політики. В дисертації проаналізовані об'єктивні та суб'єктивні фактори, які обумовлюють європейський вибір України, а також шляхи його конкретного втілення через співробітництво України з прикордонними європейськими державами. Значна увага приділяється прогнозу майбутньої природи суспільної архітектоніки, вибору цінностей, політичних інституцій, економічної системи, структури соціальних взаємовідносин, природи влади, ролі індивіда у суспільстві тощо, які утверджуються в результаті реалізації європейського вибору.

Практичне значення дослідження. В широкому розумінні матеріали дисертаційного дослідження можуть розглядатися як частка теоретичного супроводу здійснення конкретних кроків в організації співробітництва України з європейськими інституціями. Матеріали дослідження можуть використовуватися в агітаційно-пропагандистській і просвітницькій роботі по формуванню стійкої установки масової свідомості у перевагах європейського вибору України як стратегічного напряму розвитку в сучасних геополітичних, історичних і соціальних реаліях, відповідно для об'єднання більшості громадян держави незалежно від регіону проживання. Також результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці спецкурсів для студентів і аспірантів.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових і науково-теоретичних конференціях та семінарах у м. Києві (Інститут міжнародних відносин, 13 квітня 2000 року; Академія педагогічних наук України, 22 листопада 2000 року; Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, вересень 2003 року), м. Полтаві (Полтавський державний педагогічний університет, 24 лютого 2000 року). Дисертація обговорювалась на спільному засіданні відділів Інституту вищої освіти АПН України (28 жовтня 2002 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у дев'яти статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях із питань політології та двох тезах конференцій.

Структура дисертації: робота складається із вступу, п'яти розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає (без врахування списку літератури) 166 сторінки, кількість використаної літератури становить 205 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність дослідження проблеми європейської зовнішньої політики України, розкривається об'єкт і предмет дослідження, дослідницькі завдання, наукова новизна та структура дисертації, апробація основних результатів у публікаціях автора.

Перший розділ - “Концептуально-теоретичні засади дослідження. Методологія та джерельна база” - присвячений аналізові наявної вітчизняної та зарубіжної літератури, принципів та основних методів, на основі яких здійснюється дисертаційне дослідження. Джерельну базу нашого дисертаційного дослідження складають чотири відносно самостійні групи: А) закони України щодо забезпечення європейського курсу України; відповідні укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; Б) матеріали Верховної Ради, зокрема комітетів з питань європейської інтеграції та у закордонних справах; матеріали Міністерства закордонних справ України та Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України; В) наукові публікації (монографії, брошури, статті у наукових збірниках) українських та зарубіжних вчених; матеріали наукових та науково-практичних конференцій, симпозіумів, семінарів, присвячених зовнішній політиці України загалом, її європейській політиці зокрема; Г) статті та інтерв'ю українських та зарубіжних державних діячів, політиків та вчених у засобах масової інформації стосовно проблем та перспектив реалізації Україною європейської політики, співробітництва України з європейськими інституціями та конкретними державами.

Аналіз цих джерел засвідчує велику увагу вчених до означеної проблеми, намагання осмислити її в контексті історії, сьогодення і перспектив розвитку, обґрунтувати відповідні практичні рекомендації. На жаль, дослідження носять розрізнений характер; більшість з них потерпають від описовості, елементарної констатації фактів; бракує системності, ґрунтовних узагальнень, які могли б розглядатись у якості рекомендацій для практичної політики в річищі національних інтересів України. Потреба у концептуально-системному дослідженні стає більш ніж очевидною.

Загальним методом дисертаційного дослідження є діалектика. Користуючись цим методом, автор враховував всі ті зауваження і дискусії, які велись в останні роки навколо нього у вітчизняній та зарубіжній літературі. Одночасно, автор користується такими пізнавальними методами, як аксіоматичний, генетичний, метод гіпотез і аналогій, дедукція і індукція, моделювання, наукового опису, спостереження, системного підходу, сходження мислення від абстрактного до конкретного, узагальнення, формалізації, єдності історичного і логічного тощо. Ми також дотримуємось висновків Р. Арона в тому, що у вивченні системи міжнародних відносин потрібно застосовувати комплекс взаємодоповнюючих методів, які спираються на теорію, вивчення сутності, специфіки і основних рушійних сил цього роду особливих суспільних відносин; соціологію, пошук детермінант і закономірностей, які визначають їх змінність і еволюцію; історію, фактичний розвиток міжнародних відносин у процесі зміни епох і поколінь та праксеологію, аналіз процесу підготовки, прийняття. Застосування таких підходів у прикладному контексті забезпечує: 1) вивчення фактів, аналіз сукупності наявної інформації щодо них; 2) пояснення ситуації, пошук причин її розгортання, вивчення варіантів уникнення її розгортання в небажаному напрямку, вивчення факторів досягнення бажаних результатів; 3) прогнозування подальшої еволюції ситуації; 4) підготовка рішення; 5) прийняття рішення (яке, між іншим, не виключає оперативної реакції на не прогнозовані зміни). Ці, як і багато інших методів, використовуються в нашому дослідженні для наукового осмислення як проблеми загалом, так і її окремих складових. Опорними ж методами дисертації є: метод системного аналізу, метод єдності історичного і логічного та конкретно-історичного підходу, порівняльний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного.

У дисертаційному дослідженні при аналізі документальних джерел інформації було використано також контент-аналіз - систематична числова обробка, оцінка та інтерпретація форми та змісту інформаційного джерела. Об'єктом дослідження виступають повідомлення, статті, документальні данні тощо. В першу чергу, застосовувалась кількісна обробка великого масиву інформації, що дає можливість з'ясувати частоту появи у тексті певних сюжетів. Якісний - дозволяє робити висновки навіть на основі єдиної присутності чи відсутності якоїсь характеристики.

В результаті опрацювання проблеми за означеними джерелами, автор приходить до наступних висновків: 1) проблема європейського вектору політики України є однією з центральних тем зовнішньополітичного курсу держави в період утвердження її незалежності; 2) її розгляду присвячена низка наукових публікацій, які, з одного боку, окреслюють цю проблему як відносно автономний предмет теоретичного аналізу, з другого - не охоплюють його у всій повноті і визначеності; 3) серед найменш розроблених аспектів - передумови визначення європейської політики України, інституційна база її здійснення, практичні кроки її реалізації в останнє десятиріччя та перспективи розвитку, співробітництво з прикордонними державами тощо. Враховуючи актуальність і недостатню розробленість в політологічній літературі, автор обрав їх у якості предмету самостійного політологічного аналізу.

У другому розділі - “Теоретичні та практичні передумови формування європейської політики України” - підкреслюється, що вести мову про витоки європейської політики України можна починаючи з останніх років існування СРСР. Цей час знаменувався завершенням холодної війни, кризою соціально-економічної та політичної організації радянського суспільства, дезінтеграцією “соціалістичного табору” та розпуском Ради Економічної Взаємодопомоги, Організації Варшавського договору - міжнародних організацій, які після Другої світової війни забезпечували панування СРСР у Східній Європі. Паралельно розгортався загальноєвропейський процес, спрямований на забезпечення мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом. Саме наприкінці 80-х - на початку 90-х Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (з 1995 р. ОБСЄ) опинилась у фокусі дискусій щодо формування нової системи відносин після закінчення холодної війни. Остання за участю СРСР будувалась переважно через скорочення або ліквідацію матеріальної бази холодної війни - озброєнь, досягнення військової відкритості, транспарентності та передбачуваності у військовій сфері.

Україна від початків незалежності успадкувала європейську політику, яку проводив СРСР. Тому актуалізувалася потреба розробки нової політики. Уже в Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 року “Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин” Уряду було доручено спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Після проголошення незалежності України і проведення національного референдуму надійшла реакція Європи. 2 грудня 1991 року з'явилась Декларація ЄС щодо України, де було відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму та пролунав заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов'язань СРСР. Проте українські фахівці відзначали, що західні країни до початку 1993 року події на теренах України розглядали як другорядні, головну увагу приділяючи Росії, яка одержала основну частку економічної допомоги. В українській політиці Захід цікавило лише ядерне питання, тому що Україна успадкувала ядерний арсенал і стала відразу третьою ядерною державою після Росії та США. Хоча мали місце й певні позитивні зрушення, позицію Європи щодо України з 1991 до 1993 року називають позицією “байдужості і спостереження”.

Вже у січні 1992 року Україна вступила до НБСЄ, а у червні 1992 року підписала договір СТАРТ-1 і Лісабонський протокол, погодившись ліквідувати у найкоротший термін свої стратегічні озброєння далекої дії. Не випадково у відомому документі “Основні напрямки зовнішньої політики України”, який схвалено Постановою Верховної Ради від 2 липня 1993 року, участь України в діяльності ОБСЄ визнається пріоритетним регіональним напрямом, бо сприяє повномасштабному входженню України до загальноєвропейського простору і використанню в цілях забезпечення її національних інтересів механізмів організації.

Аналіз хроніки поступу української історії протягом десяти років незалежності України переконливо свідчить про європейську направленість розвитку нашої держави. Мова йде як про двосторонню, так і багатосторонню співпрацю нашої держави на європейському континенті.

Простежуючи динаміку співробітництва за регіональним принципом згідно офіційних документів констатуємо, що європейський вектор є пріоритетним. Безкомпромісність європейського вибору України сьогодні очевидна. Визначення європейського курсу зовнішньополітичної діяльності України обумовлено, насамперед, зовнішніми чинниками: інтеграційними процесами, що здійснюються в Європі в останні десятиріччя. Не менш суттєвими є й спонуки, обумовлені внутрішніми потребами (історичні чинники, геополітичне становище, ментальність і культура тощо) входження України у європейський економічний, політичний і соціокультурний простір, визначеність у ньому в якості повноправного суб'єкта міжнародних відносин.

Реалізація цих чинників стримується процесами, що відбуваються як всередині держави, так і на європейській арені. Для реалізації європейського курсу Україні потрібен час, з одного боку для здійснення політичних і соціально-економічних перетворень задля відповідності вимогам Співтовариства; з другого - для усвідомлення переваг входження до єдиної сім'ї європейських народів більшістю населенням країни. Кардинальні зміни у масовій свідомості можуть відбутися лише за рахунок передачі молоді культурних традицій і цінностей європейського життя засобами політики, освіти, культури та виховання.

У третьому розділі - “Інституційна база забезпечення європейського курсу зовнішньої політики України” - обґрунтовано, що останнє десятиріччя є добою практичної реалізації європейської політики України, що здійснювалась разом з формуванням законодавчої бази, покликаної врегулювати ці процеси. Інституалізація європейської політики як стратегічного напряму зовнішньополітичного курсу була здійснена “Основними напрямами зовнішньої політики України” у липні 1993 року. У цьому документі визначається, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації. Головним стримуючим фактором реалізації європейської політики є внутрішні процеси - економічні, політичні, соціокультурні, адаптація яких до європейських норм і стандартів здійснювалась надто повільно й суперечливо. Не менш стримуючим фактором є й глибокі сумніви європейської спільноти, що побоюється дезінтеграційного впливу з боку громадян України, які мігрують в Європу у якості робочої сили, як суб'єкта-носія “радянської” ментальності і культури. Зняття можливих ризиків, що здійснюється цілеспрямованою реалізацією внутрішньої і зовнішньої політики України, відкриває нові можливості інтеграційних процесів, створює серйозні переваги як для України, так і для країн європейського простору загалом. Але ці переваги треба показати як громадянам України, так і громадськості ЄС.

Першочергова роль у налагодженні політичної взаємодії України зі світом належить вищим політичним органам країни, які виступають представниками народу України у відносинах зі світом - Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. Найбільше навантаження у цьому зв'язку покладалося на Президента України, ініціативи якого сприяли зближенню України з європейськими державами, особливо з Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Румунією, іншими країнами Європи. У зовнішній політиці України домінували питання двостороннього співробітництва. Багатостороннє співробітництво поки не стало предметом безпосередньої діяльності України, що стримувало її входження у міжнародний простір у якості самостійного суб'єкта.

У четвертому розділі - “Проблеми реалізації європейської політики на сучасному етапі” - аналізуються конкретні заходи щодо впровадження європейської стратегії. Етапним у цьому зв'язку стало визначення напрямів внутрішніх трансформацій та зовнішніх орієнтацій України відповідно до вимог ЄС (Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, 1994 р.). Україна розпочала адаптацію до нормативів ЄС власного законодавства, соціальної політики, захисту прав людини, культурно-освітньої та науково-технічної сфер, охорони здоров'я, довкілля тощо. Активізувались відносини України з НАТО (“Партнерство заради миру”), співробітництво з країнами Дунайського регіону та Центральної Європи, Вишеградської групи та СОТ. Указ Президента України “Про затвердження стратегії інтеграції України до ЄС” (1998 р.) надав цьому співробітництву нового імпульсу. Ще більш активною стала робота в цьому напрямі після оприлюднення Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” (2002 р.).

На основі детального аналізу зовнішньополітичної діяльності України за останнє десятиріччя, в дисертації зроблено висновок, що практична реалізація європейської політики здійснювалась без достатнього теоретичного обґрунтування, прогностичного аналізу й економічних розрахунків. Не сприяла цим процесам як перманентна зміна керівників зовнішньополітичного відомства України (А. Зленко - Г. Удовенко - Б. Тарасюк - А. Зленко - К. Грищенко), так і політичні скандали, спровоковані опозиційними силами (“справа Гонгадзе”, “касетний” скандал тощо). Внутрішні перетворення в Україні також здійснювались повільно і суперечливо, що стримувало країни ЄС від більш динамічного співробітництва, створювало додаткові ризики. Дисертантом обґрунтовано висновок, що європейська політика має довготривалий і системний характер; вона не може бути здійснена водночас, будь-яким одноактним заходом, що завершується досягненням тієї чи іншої (навіть найбільш фундаментальної) мети, насамперед тому, що європейський простір має динамічний характер, що змінюється у відповідності до тенденцій світової соціокультурної динаміки, інтересів країн Європи.

У п'ятому розділі - “Співробітництво України з прикордонними країнами Центральної Європи як специфічна складова її стратегії” - дисертант обґрунтовує думку про те, що держави Центральної і Східної Європи були і залишаються важливими торговельно-економічними і політичними партнерами України. Між ними склалися взаємодоповнюючі зв'язки в різних галузях економіки, науки і техніки. Зацікавленість у взаємному співробітництві пояснюється і такими чинниками, як територіальна близькість та подібність стратегічних завдань, які вирішують ці країни. Всебічний розвиток співробітництва з колишніми соціалістичними країнами, їхня підтримка нашої європейської політики суттєво примножують можливості України у стабілізації своєї державності, сприяють підвищенню її геополітичного значення як гаранта незворотності сучасних змін.

Відносини України з країнами Центральної та Східної Європи набувають чимраз більш ділового характеру. Все більше усвідомлюється й те, що в інтересах усіх - Україна в Європі, а не в Євразії. Прикладом цього може бути План дій Європейського Союзу в Україні, який затвердила Європейська комісія. європейський політика ризик співробітництво

В дисертації обґрунтовано, що невідкладними завданнями для України на її шляху до Європи насамперед є: досягнення дієвої керованості соціально-економічними процесами; остаточне визначення загальної моделі національного соціально-економічного розвитку; створення стабільної національної фінансової та правової системи, відсутність якої фактично блокує ефективне засвоєння європейського досвіду і розробку планів включення до загальноєвропейських процесів; “економізація” геополітичної доктрини, усвідомлення потреби завоювання відповідних міжнародних економічних позицій як найбільш надійного варіанту ефективної геополітики; подолання (на суб`єктивному рівні) глибокої кризи суспільної моралі, створення як у сфері етики підприємництва, так і у сфері загальної трудової моралі реальних умов для формування так званої “європейської свідомості”, що є історичним набутком еволюції європейської цивілізації.

Плідні стосунки Україна намагається утвердити практично з усіма країнами Європи. Протягом останніх років вона бере безпосередню активну участь у розбудові нової Європи двадцять першого століття.

ВИСНОВКИ

1. “Європейський вибір” для України є стратегічним напрямом і магістральним шляхом вирішення внутрішніх і зовнішньополітичних, економічних і соціокультурних проблем суспільного розвитку, утвердження в світі як незалежної, потужної, авторитетної і конкурентоспроможної держави. Цей вибір обумовлений історичними, геополітичними, географічними, соціокультурними і ментальними характеристиками, продиктований потребами розгортання загальної динаміки посттоталітарного і постіндустріального розвитку, глобалізації та євроінтеграційних процесів, з якими людство вступає у ХХІ століття.

2. Ми виходимо з постулату первинності внутрішньої політики по відношенню до зовнішньої. Аналіз історичного поступу вказує на те, що зовнішня політика України на шляху до Європи пережила декілька етапів. Перший етап - становлення України як незалежного суб'єкта міжнародних відносин. Цей період проходив під знаком вирішення важких проблем, успадкованих від СРСР. Йдеться про облаштування державного кордону, розв'язання спірних питань із Росією, територіальні претензії з боку країн-сусідів, ядерне роззброєння тощо. Другий етап, на нашу думку, розпочався у 1998 році. Саме тоді президент Леонід Кучма проголосив членство в ЄС стратегічною метою. Перші кроки України на міжнародній арені вказують на те, що на шляху України до Європи не все задумане вдалося реалізувати. Сьогодні дуже важливо не зосереджуватися на емоційних оцінках минулих негараздів, а з урахуванням власних помилок вибудувати нову тактику міжнародної співпраці. Отже, на шляху до Європи настав новий - третій етап. Свідченням цьому є політична реформа, розпочата у серпні 2002 року.

3. Реалізація європейського вибору вимагає вирішення таких головних проблем: інтеграція України у світову торговельну систему, насамперед шляхом забезпечення вступу до Світової організації торгівлі; повномасштабна імплементація Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС; нарощування експортного потенціалу та поліпшення структури зовнішньої торгівлі; створення та забезпечення у повному обсязі умов функціонування зони вільної торгівлі країн СНД; створення умов для ефективного та взаємовигідного розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва з Російською Федерацією з використанням загальновизнаних методів регулювання цими процесами; захист внутрішнього ринку та підтримка національного товаровиробника.

4. Важливим засобом реалізації цих завдань є співпраця України з прикордонними державами Центрально-Східної Європи - Польщею, Словаччиною, Румунією, Угорщиною. Саме ці країни, практично подолали наслідки економічних, енергетичних, фінансових криз, здійснили структурні реформи в індустрії й агропромисловому комплексі, мають вагомі успіхи у реформуванні науки й освіти, політичної та соціальної систем. Долаючи залишки тоталітаризму та адміністративно-командної економіки, здійснили (а почасти, ще здійснюють) комплекс демократичних і ринкових перетворень, які утверджують європейський характер і якість життєдіяльності народів, інтенсивно інтегруються в європейські структури і можуть слугувати взірцем відповідних перетворень в Україні.

5. Означена співпраця й залучення до України трансформаційного досвіду прикордонних країн Центрально-Східної Європи, що дозволяє їм інтенсифікувати свою участь у євроінтеграційних процесах, має здійснюватись із врахуванням того, що:

- реформи в них здійснюються не без проблем і суперечностей і що Україна повинна їх уникнути, враховуючи досвід, рухаючись тим же шляхом і подібними темпами;

- досвід кожної з країн, які мають свою унікальну історію, культуру, виробничий і соціально-політичний потенціал, слід залучати лише критично переосмисливши його позитивні і негативні моменти, співвідносність з умовами, які склались в Україні, вивіривши із загальною ходою часу оновлення й тими провідними тенденціями, які виявляються (чи проглядаються у майбутньому) як провідні і невідворотні;

- як в Україні, так і в країнах-партнерах є опозиційні сили, які не лише не зацікавлені у здійсненні відповідних реформ, але й ведуть проти них безпосередню боротьбу, що позначається на темпах перетворень, внутрішній духовній атмосфері, зовнішньому іміджі держави. Нейтралізація цих сил, а в міру можливості - залучення їх до конструктивної співпраці є важливим завданням і умовою поглиблення внутрішніх структурних перетворень, інтенсифікації інтеграційних процесів в європейському просторі.

6. Співпраця України з європейськими державами дозволяє здійснити “м'яке входження” України у європейські інтеграційні процеси. Вона дозволяє напрацювати нові моделі господарювання, освоїти прийняті в Європі форми міждержавних взаємин, культурного обміну, туризму, здійснити низку перетворень всередині держави згідно з нормами, за якими здійснюються аналогічні процеси в Європі і в світі. Засвоєння принципів та норм європейського життя підвищує авторитет держави, дає їй можливість стати невід'ємною частиною великого економічного, культурного та інформаційного простору, використовувати переваги міжнародної кооперації та співпраці.

7. Окреслене співробітництво формує новий стиль життя людини-працівника і громадянина - європейський. В її межах долається “соціалістична розбещеність” організатора виробництва і його безпосереднього виконавця; дотримання технологічної дисципліни стає правилом повсякденної виробничої діяльності; в свідомості і поведінці людей утверджуються норми екологічно безпечного способу життя, незаперечного дотримання прав і свобод людини і громадянина, національних меншин і людей з особливими потребами; толерантність утверджується як норма міжлюдського та міждержавного спілкування; формується нове покоління людей, адаптованих до європейської спільноти, до європейського стилю життя загалом.

8. До переваг, які отримує Україна в результаті співробітництва з європейськими державами можна віднести: залучення фінансових ресурсів, розширення ринку збуту українських товарів; техніко-технологічне оновлення виробництва; більш інтенсивне використання потенціалу України як транзитної держави; освоєння європейського досвіду формування перехідних механізмів до ринкової економіки; раціональний розподіл ресурсів; прозорі механізми господарювання; стабілізація і поступове підвищення добробуту населення; демократичні перетворення.

9. Вагоме значення співробітництва України з європейськими країнами не повинне створювати ілюзії ролі цього співробітництва як єдиного засобу входження України в євроінтеграційні процеси. Як зазначають керівники української держави, базовими пріоритетами при цьому є: зміцнення дієздатності держави, рішуче обмеження тіньової діяльності та олігархізації, зміцнення позицій національного капіталу, інституційне забезпечення реформ, розвиток конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників, макроекономічна стабілізація, ефективна регіональна політика. Ключовими і першочерговими внутрішніми проблемами є подолання бідності, утвердження доступної кожному медичної допомоги; здійснення пенсійної реформи; створення належних можливостей для отримання кожним громадянином якісної освіти.

10. Аналіз європейського досвіду переконує, що вибір інтеграційних пріоритетів не має бути альтернативним, оскільки участь в одному інтеграційному об'єднанні не виключає можливості участі в іншому. Правомірність останнього положення засвідчує широка практика функціонування існуючих регіональних інтеграційних угруповань, таких, наприклад, як Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (CEFTA), країни-учасники якої своєю стратегічною метою вважають членство в ЄС, або ж Європейська асоціація вільної торгівлі (EFTA), більшість країн-членів якої є водночас членами ЄС, та ін. Тому протиставлення векторів СНД і ЄС як альтернатив передінтеграційного вибору суперечить змісту та завданням процесів регіональної інтеграції.

11. Робота з приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів має носити загальнодержавний характер. Необхідною передумовою реалізації ефективної європейської політики України має стати скоординована робота як законодавчої, так і виконавчої влади із залученням до цього процесу провідних українських науковців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андрущенко Т.В. Європейський вибір України: стан, проблеми, перспективи реалізації // Трибуна. - 2002. - №7-8. - С. 22 - 23.

2. Андрущенко Т. В. Українсько-румунські відносини: сучасний стан та перспективи співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - Випуск 21.- Частина ІІ. - С.15 - 18.

3. Андрущенко Т. В. Європейський вектор зовнішньої політики України: проблеми формування та реалізації (на прикладі відносин з країнами Східної Європи) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2000. - Випуск 22. - Частина ІІ. - С.13-21.

4. Андрущенко Т. В. Вища освіта як сфера міжнародного співробітництва і фактор інтеграції України у європейську спільноту // Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи: Методол. семінар, 22 листоп. 2000р. Зб. наук. праць. Вип. 3. - К.: Знання, 2000. - С. 389 - 392.

5. Андрущенко Т. В. Українська глобалістика: проблеми осмислення // Стратегія українського державотворення. Філософсько-політологічний та економічний аналіз (Філософія. Економіка. Політика. Освіта). - Київ - Полтава: “АСМІ”, 2000. - С. 99 - 101.

6. Андрущенко Т. В. Автономія // Філософія політики: Короткий енцикл. словник. - К.: Знання України, 2002. - С. 11-12.

7. Андрущенко Т. В. Відносини політичні // Філософія політики: Короткий енцикл. словник. - К.: Знання України, 2002. - С. 103 - 104.

8. Андрущенко Т. В. Досвід політичний // Філософія політики: Короткий енцикл. словник. - К.: Знання України, 2002. - С. 198 -199.

9. Андрущенко Т. В. Міжнародна політика // Філософія політики: Короткий енцикл. словник. - К.: Знання України, 2002. - С. 362 - 363.

10. Андрущенко Т. В. Подолання глобалістики // Філософський словник соціальних термінів. - К.: 2002. - С. 492 - 500.

11. Андрущенко Т. В., Андрущенко В. П. Університетська освіта України: європейський вибір // Новий колегіум. - Харків, 2000. - №5. - С. 3 - 6.

АНОТАЦІЯ

Андрущенко Т.В. Європейська політика України: проблеми формування та реалізації (політологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2003.

Захищається дисертаційне дослідження, у межах якого проаналізовані актуальність, передумови формування та розвитку європейської політики України, її стратегічне значення і роль в загальнодержавній зовнішній політиці, інституційні засади та конкретні заходи її реалізації, особливості здійснення в контексті співробітництва з прикордонними європейськими державами. Доводиться правомірність визначення європейської політики як одного з головних векторів зовнішньополітичної стратегії України. Аналізуються можливі переваги для України та Європи у результаті здійснення європейської політики, обґрунтовуються механізми та засоби упередження та уникнення можливих ризиків. В дисертації обґрунтовані положення, що визначають європейський напрям як стратегічну лінію зовнішньополітичного курсу України. Проаналізовано особливості взаємодії із стратегічними партнерами України у контексті динаміки осмислення і реалізації її національних інтересів, головні форми і методи співробітництва України з європейськими організаціями та державами. Автором зроблено висновок щодо системного, довготривалого й суперечливого характеру реалізації європейської політики України.

Ключові слова: зовнішня політика держави, європейський вектор, інституційні засоби реалізації зовнішньої політики, суб'єкти політичної діяльності, стратегічні напрями зовнішньої політики, переваги та ризики європейського вектору.

Андрущенко Т.В. Европейская политика Украины: проблемы формирования и реализации (политологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности - 23.00.02 - политические институты и процессы. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2003.

Защищается диссертационное исследование, в ходе которого проанализированы актуальность, предпосылки формирования и развития европейской политики Украины, её стратегическое значение и роль в общегосударственной внешней политике, институциональные основы и конкретные меры их реализации, особенности осуществления в контексте сотрудничества с пограничными европейскими государствами. Доказывается правомерность определения европейской политики как одного из основных векторов внешнеполитической стратегии Украины. Анализируются возможные преимущества для Украины и Европы в результате осуществления европейской политики, обосновываются способы и механизмы упреждения и избежания возможных рисков. Систематизированы внутренние трансформации в Украине в соответствии с нормами образа жизни стран ЕС, в частности, существующей системы законодательства, системы коллективной безопасности, укрепление демократии, социальной политики, реформирование культурно-образовательной и научно-технической сферы, охраны здоровья и окружающей среды. Особое внимание уделено анализу сотрудничества Украины с пограничными странами Центральной и Восточной Европы. Опыт этого сотрудничества рассматривается как своеобразная модель и форма перспективного взаимодействия со всеми странами ЕС. Диссертант делает вывод о том, что главным препятствием на пути реализации европейской стратегии есть внутренние противоречия, известная непоследовательность внутренних перемен, а также неготовность политической элиты к кардинальным преобразованиям европейского значения.

Ключевые слова: внешняя политика государства, европейский вектор, институциональные средства (меры) реализации внешней политики, субъекты политической деятельности, стратегические направления внешней политики, преимущества и риски европейского вектора.

Andrushchenko T.V. The European policy of Ukraine: problems of formations and realizations (political analysis). - Manuscript.

Ph. D. thesis in Politics, speciality 23.00.02. - Political Institutions and Processes. - V.N. Karazin's Kharkov National Universtity. - Kharkov, 2003.

The thesis is devoted to research formation and development of the European policy of Ukraine, its strategic value and a role in foreign policy. There were researched peculiarities of realization of the European policy of Ukraine in a context of cooperation with frontier countries of Central-East Europe. This experience was considered as special model and form of perspective interaction with all countries of EU.

The European policy of Ukraine is considered as one of the basic ways of foreign policy strategy of our country. Advantages and disadvantages of European policy of Ukraine in process of enlargement were analyzed. The internal contradictions, known inconsistency of internal changes, position of the part of political elite relative to cardinal transformations according to European values are the main obstacles on the way to Europe.

Key words: foreign policy of the country, the European policy, institutional means of realization of foreign policy, political actor, strategic way of foreign policy, advantages and disadvantages of the European choice of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Європейська інтеграція як вектор розвитку зовнішньої політики України. Політико-географічна ситуація на південно-західному кордоні. Територіальні суперечності та врегулювання питання оформлення північно-східного кордону, суть кримської проблеми.

    дипломная работа [101,1 K], добавлен 12.03.2010

  • Сутність та соціальна природа політики. Групи визначень політики та її функції. Ефективність виконання функцій політики, принципи формування і здійснення. Класифікація та головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах. Специфіка воєнної політики.

    реферат [28,2 K], добавлен 14.01.2009

  • Виборча система України. Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Формування політичної еліти суспільства. Формування партійної системи держави. Вибори народних депутатів України. Виборча квота.

    реферат [13,9 K], добавлен 08.03.2007

  • Сутність інтеграційних процесів, основні аспекти їх виникнення та розвитку у країнах СНД, актуальність та напрямки реалізації на сучасному етапі. Оцінка динаміки даних процесів, головні проблеми та перспективи їх подальшого розвитку, роль і значення.

    контрольная работа [79,2 K], добавлен 21.11.2013

  • Дослідження сутності, головних завдань, напрямків, принципів та шляхів реалізації державної молодіжної політики. Аналіз нормативно-правових актів, що її регулюють. Проблеми працевлаштування молоді в Україні. Причини безробіття. Забезпечення молоді житлом.

    реферат [39,5 K], добавлен 15.04.2013

  • Формування європейської ідентичності. Логіка розвитку наднаціональної ідентичності, форматування європейської ідентичності в умовах кардинального перевлаштування геополітичного порядку. Створення наднаціонального символічного простору Європейського Союзу.

    статья [49,1 K], добавлен 11.09.2017

  • Походження і сутність політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, їх місце і роль у політичному житті, функції, типи тощо. Сучасне місце України у світовому співтоваристві, головні напрямки співпраці з міжнародними організаціями.

    реферат [26,9 K], добавлен 06.08.2012

  • Сутність, структура та передумови розвитку громадянського суспільства. Правова держава: теорії, притаманні риси та основні принципи. Головні проблеми та задачі держави України в перехідних умовах. Погляди на громадянське суспільство та політичне життя.

    курсовая работа [39,3 K], добавлен 12.06.2010

  • Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.

    презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015

  • Воєнна політика держави: сутність, структура та функції. Засоби досягнення воєнно-політичної мети. Принципи воєнної політики України. Воєнна доктрина держави. Армія як знаряддя воєнної політики. Типи армій. Фактори взаємовідносин армії і політики.

    реферат [38,0 K], добавлен 14.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.