Політична система суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет

Будівництва та архітектури

Кафедра політичних наук

Контрольна робота з політології

на тему: Політична система суспільства

Виконав студент: IV-курсу

спеціальності ПЦБ(з)

Фесюк Р.І.

Викладач: доц. Стеценко С.В.

Київ 2012



Зміст

1. Сутність, структура та функції політичної системи

2. Типологія політичних систем

3. Політична система України

Список використаної літератури



1. Сутність, структура та функції політичної системи

Сутність політичної системи.

У науковій літературі є багато різних поглядів, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил у сфері відносин обміну. З точки зору конфліктологічних концепцій, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розвґязання соціальних конфліктів.

Система -- одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г.Алмонд, Д.Істон, В.Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взаємоповґязаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної, політичної, до якої належать інститути держави і влади. Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо: виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства, соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів, політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.

Політична система суспільства -- інтегрована сукупність відносин влади, субґєктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, звґязаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних субґєктів для досягнення визначених цілей, відшукання механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин, сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для зґясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є. політологія україна влада

Політична система виникла з поділом суспільства на класи, та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура і механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомі результати були досягнуті лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д.Істоном методу системного аналізу («Політична система», «Системний аналіз політичного життя»). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, оскільки окремі факти мають вагоме значення лише в межах загальних моделей, що сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.

На думку Д.Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соціального оточення. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівноваги. Тому й політичні системи бувають стійкими та нестійкими. Цілковита стійкість політичної системи недосяжна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д.Істон визначає політику як процес винесення обовґязкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. На його думку, кожна конкретна політична система має свої межі, у яких її політичні рішення обовґязкові та реально виконуються. Вплив довкілля на політичну систему Д.Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив політичної системи на оточення відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій, що є результатом функціонування системи. Модель Д.Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Г.Алмонд («Порівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз»). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких принципів: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють однакові функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму). Введення інформації, за Г.Алмондом, це політична соціалізація населення як важливого чинника політичної культури та аналіз інтересів, політичних комунікацій (звґязків різних політичних сил). Функції виходу інформації: встановлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення), безпосередній вихід інформації (практична діяльність у сфері внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи -- вивчення та зґясування особливостей ситуації. Модель Г.Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання -- фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи розробляли Т.Парсонс, Г.Спіро, К.Кулчар та інші західні вчені.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи -- сукупність владних інститутів, що повґязані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи -- політична влада -- зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх звґязків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів -- волі, авторитету, права, сили. Отже, влада -- це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структура політичної системи.

Виходячи з аналізу сутності політичної системи, можна визначити її структуру, тобто розкрити внутрішню організацію її окремих компонентів, складових єдиного цілого. Структуру політичної системи формують:

- політичні стосунки;

- політична організація суспільства;

- державно-правові органи (політичні партії, масові громадські організації, трудові колективи);

- засоби масової інформації;

- політичні принципи і норми;

- політична свідомість і політична культура.

Політичні стосунки в суспільстві сформуються в плані завоювання і здійснення політичної влади. Це міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні та міжнародні відносини; вертикальні стосунки, які складаються в процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); стосунки, що складаються між політичними організаціями і установами (адміністраціями, інститутами).

Визначальним елементом політичної системи, її ядром є держава з всіма її складовими: законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і духовну сферу. Особливу функцію мають політичні партії: вони формують взаємозв'язок між різними рівнями і гілками державної влади, між державою і цивільним суспільством. Головне їх призначення -- досягнення влади.

Невід'ємним компонентом політичної системи є політичні і правові норми - загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою для регулювання суспільних стосунків. Система правових норм може сприяти зміцненню політичної системи і водночас грати деструктивну роль - в залежності від відповідності або невідповідності політичним стосункам, що постійно розвиваються. Засоби масової інформації (ЗМІ) є самостійним і активним елементом політичної системи (у демократичних країнах грають роль четвертої влади). Вони впливають на регуляторно-керівну діяльність всіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують створені політичні і правові норми.

Важливе місце в політичній системі належить політичній культурі, яка сприяє формуванню відношення людей до навколишнього світу, до головних цілей і утриманню політики держави. Політична культура виконує інтеграційну роль в суспільстві, сприяючи єднанню всіх шарів населення, створенню широкої соціальної бази для підтримки системи влади.

Політична система включає в себе і політичну свідомість - ідеї, теорії, погляди, вистави, відчуття, традиції, що відображають політику і політичні стосунки. Вміст політичної свідомості проявляється у формі політичної діяльності, зокрема - політичних інститутів, класів, партій, лідерів і т. п.

Політична свідомість це частина суспільної свідомості так само, як політична культура - частина загальної культури.

Функції політичної системи.

Політична система виконує ряд важливих функцій - основних напрямів діяльності:

§ владно-політична функція - формування, використання та підтримка влади відповідно до рівня політичної культури, а також інтересів суб'єктів політичного процесу;

§ інтеграційна функція - об'єднання всіх елементів суспільства на основі загальних соціально-політичних цілей та цінностей;

§ функція стабілізації соціально-політичного життя. Вона полягає в здатності політичної системи забезпечити рівновагу соціальної системи шляхом створення стабільних умов функціонування політичних і соціальних інститутів, цивілізованого механізму попередження і вирішення соціальних конфліктів;

§ функція соціально-політичної модернізації - полягає в забезпеченні реформування всіх сторін суспільного життя. Успіх модернізації залежить від багатьох чинників: попередніх стартових умов (політичних, економічних, культурних і ін.), рівня політичної культури еліти і мас, глибини політичної та економічної кризи, впливу природніх та геополітичних чинників, і т. ін.;

§ правова функція (легітимації) направлена на приведення реального політичного життя у відповідність з офіційними політичними і правовими нормами.

2. Типологія політичних систем

Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, корінними ознаками. Існує три головні моделі політичних систем:

- командна;

- змагальна;

- соціопримирлива.

Кожна з цих моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно “чистому” вигляді.

1. Командна політична система характеризується такими ознаками:

§ інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур не шляхом відносин боротьби і співробітництва, що складаються природно, поступово, а на основі бюрократичної централізації “зверху” навколо одного центру;

§ прийняття центром рішень;

§ ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

§ протистояння політичному плюралізму;

§ командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

§ панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

§ виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

§ приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

§ зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;

§ поширення політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;

§ відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, через панування тиранів Греції, імператорів Риму, феодальних абсолютних монархів до сучасних авторитарних, тоталітарних систем. Різновидами тоталітаризму відповідно до панівної їх ідеологи є комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Командні системи ще існують в Африці, Азії та інших країнах. Історично доведено, що хоча на певних етапах розвитку суспільства командні системи можуть бути добре пристосовані для виконання проміжних завдань, проте у кінцевому підсумку вони є гальмом суспільного прогресу. Відомо, що так звані соціалістичні країни, лідери яких заявляли світові про гігантські успіхи, дедалі більше відставали від розвинених країн Заходу навіть у найбільш, здавалося б, благополучні часи їхнього існування.

2. Змагальна політична система має такі типологічні ознаки:

§ політичний плюралізм;

§ наявність механізму впливу на державну владу різних центрів прийняття політичних рішень через “групи тиску”, що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

§ наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;

§ визнання рівності й гарантій прав людини й об'єднань громадян;

§ примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;

§ зв'язок політичної системи і саморегуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

§ захист конституційного ладу, його правових засад;

§ ставлення до права як до цінності та ін.

Змагальна політична система існувала у деяких рабовласницьких державах (наприклад, Афіни), феодальних містах-державах (російський Новгород, Дубровник на Адріатиці, ганзейські міста-держави узбережжя Балтійського моря). Утвердження цієї системи найбільш яскраво виявило себе за капіталізму з його постулатами вільної конкуренції, вільного товарообміну, природних прав людини. Змагальна політична система Італії, Іспанії, Португалії, Греції та інших країн продемонструвала свої позитивні сторони і висвітлила проблеми їхнього розвитку. Змагальна політична система може добре функціонувати за умов стабільного суспільства як єдиного соціального організму.

3. Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

§ висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

§ використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

§ розгляд командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

§ професіоналізм політичного управління;

§ затвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

§ високий рівень політичної культури;

§ прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

§ уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;

§ поступове і постійне здійснення соціальних програм;

§ високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Примітивні форми соціопримирливої системи знаходимо в історичному минулому. Однак справжня соціопримирлива система складається лише в умовах високого рівня економічного розвитку, зміцнюється в процесі переходу людства від конфронтації до співробітництва, від протиборства до створення єдиної нової цивілізації.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалось над проблемами ефективності їхнього функціонування. Говорити про історичну життєздатність названих вище типів політичних систем у сучасному, цивілізованому світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності.

Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демократія; політичні права й свободи людини; соціальна справедливість; людський вимір політики; всебічний розвиток особи. Звичайно, кількість таких індикаторів можна розширити або ж названі розкласти на складові. Всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи.

Загально-політологічна типологія:

ь військові та громадянські;

ь консервативні;

ь закриті;

ь відкриті;

ь завершені;

ь незавершені;

ь мікроскопічні;

ь макроскопічні;

ь глобальні;

ь традиційні;

ь модернізовані;

ь демократичні;

ь авторитарні;

ь тоталітарні.

Типологія політичних систем за Ж.Блонделем:

ь ліберальні демократії;

ь радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

ь традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

ь популістські (властиві країнам третього світу);

ь авторитарно-консервативні.

Типологія політичних систем за Г.Алмондом:

ь англо-американська (характерні риси - прагматизм, раціоналізм, основні цінності - свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);

ь континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);

ь до індустріальна, або частково індустріальна, (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень);

ь тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).

3. Політична система України

В українській науці про політику існують різні точки зору щодо визначення типу політичної системи нашої країни, що пояснюється не лише різними підходами, але й перш за все складністю, неоднозначністю політичних процесів в Україні, пов'язаних з переходом від тоталітарної системи до демократичної. Звідси й широкий діапазон її визначень - від «посткомуністичної, «постсоціалістичної» до «колоніальної», «посттоталітарної» і т. ін. Загальним для всіх точок зору є, по-перше, визнання того факту, що в нашій країні відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи (тобто визнання її перехідного характеру), і, по-друге, констатація вибору Україною демократичного типу політичної системи на цьому нелегкому шляху перетворень. Розкриваючи особливості формування політичної системи в Україні, потрібно враховувати ряд факторів, що визначають цей процес:

ь через історичні обставини Україна впродовж декількох століть не мала досвіду державності в повному об'ємі;

ь входження України до складу Російської імперії впродовж більше трьох століть не змогло не зробити вплив на політичні структури і політичну свідомість українського суспільства;

ь відсутність, з одного боку, можливості формувати свою національну державність, в умовах багатонаціональної російської імперії, а з іншої - етнічну спорідненість, спільність духовного життя, у тому числі багатьох народних традицій росіян, українців і білорусів формували об'єктивну потребу до об'єднання на основі однотипних політичних структур;

ь жорстока експлуатація народу від феодально-кріпосницької, буржуазно-капіталістичної і «соціалістичної», приниження його гідності, зневага до культурних традицій не могли не викликати пробудження національної самосвідомості, розвитку національно-патріотичних ідей, і перш за все ідеї самостійної державності, що спирається на національні традиції.

Спираючись на сучасні типологічні концепції і враховуючи політичні реалії, що склалися, можна визначити основні характеристики політичної системи України. Виходячи з формаційного підходу, політичну систему в Україні можна віднести до посткомуністичної, в якій об'єднуються як елементи командно-адміністративної, так і сучасної демократичної системи. Це проявляється, з одного боку, в збереженні структур і функцій колишнього адміністративного апарату, пристосуванні багатьох форм і процедур радянської системи права до ринкових умов і т. ін., а з іншого - конституційні основи формування і функціонування органів влади, розвиток цивільних і політичних організацій, правове забезпечення захисту прав громадян і т. ін.

Згідно культурологічної концепцій політичну систему України можна віднести до східно-православної цивілізації, для якої характерні дуже сильна державна бюрократія, ідеологічна обробка населення церквою і державою. На відміну від країн заходу, що орієнтуються, в основному, на католицько-протестантську культуру, для країн, що виросли на ґрунті східно-православної культурної традиції (Росія, Білорусія, Болгарія, Сербія), характерний досить слабкий потенціал реформаторства і в той же час набагато масштабніша корумпованість.



Список використаної літератури

1. «Політологія: курс лекцій. Навчальний Посібник» / І. С. Дзюбко, В. Ф. Панібудьласка, Ю. С. Шемщученко. - К.: Вища шк., 1993р.

2. С. Релей, С. Рутар «Основи Політології: лекції для студентів негуманітарних вузів» - Львів: інст. Українознавства НАН України, 1997р.

3. Давид Р. «Политические системы современности» - М.: Прогресс. 1987г.

4. Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. «Cсоціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору» -К.,1997.с.114.

5. В.Шаповал “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.

6. Старилов Ю.Н. «Институты государственной службы: содержание и структура», ж. «Государство и право», 1996 г., №5

7. Робота Д.Істона «Политическая система», 1953р.

8. Робота Д.Істона «Системный анализ политической жизни» 1965р.

9. Робота Г.Алмонда «Политическая теория и политическая наука», 1966р.

10. Блондель Ж. «Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу» - М.: Б.и., 1992. - 136 с

Размещено на Allbest.ru

...