Природа, характер та динаміка співробітництва України з інститутами ОБСЄ

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ПРИРОДА, ХАРАКТЕР ТА ДИНАМІКА СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ІНСТИТУТАМИ ОБСЄ

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ВОЛОШИН ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент МІНГАЗУТДІНОВ Ігор Олександрович, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КРАПІВІН Олександр Васильович, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету

кандидат політичних наук, доцент ХОМЕНКО Михайло Миколайович, доцент кафедри політології та соціальних технологій Національного авіаційного університету України, м.Київ

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 20 листопада 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий “ ” жовтня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

АНОТАЦІЯ

Волошин В.А. Природа, характер та динаміка співробітництва України з інститутами ОБСЄ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ в контексті реалізації політики європейської інтеграції України. В роботі розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу для вивчення феномену інтеграції на європейському континенті та ролі ОБСЄ в цьому процесі. Доведено, що інститути ОБСЄ є найбільш дієвими інституціями на європейському континенті, що довели на практиці спроможність реально сприяти державам у проведенні реформ, адаптації законодавства та інших заходів, необхідних для побудови демократичної держави європейського типу.

Для досягнення інтеграції України в ЄС запропоновано більш активніше та ширше використовувати наявний інструментарій ОБСЄ. У дослідженні доводиться, що діяльність інститутів ОБСЄ економічного та „людського” вимірів Організації відбувається в одному руслі з положенням та принципами, закладеними до критеріїв набуття членства в ЄС. Автор пропонує розглядати діяльність досліджуваних інститутів ОБСЄ як дієвий практичний інструмент реалізації євроінтеграційних прагнень зацікавленими державами-учасницями ОБСЄ.

Встановлено, що співпраця України з інститутами ОБСЄ, а також в рамках Організації з її учасницями сприяє налагодженню дружніх, взаємовигідних стосунків з Російською Федерацією, США, державами-членами ЄС, сусідніми країнами. У дослідженні сформульовано ряд практичних пропозицій щодо активізації співробітництва з інститутами ОБСЄ та реалізації політики європейської інтеграції України.

Ключові слова: ОБСЄ, ЄС, політика європейської інтеграції України, вибори, права людини, національні меншини, свобода ЗМІ, економіка, довкілля, проектна діяльність ОБСЄ.

АННОТАЦИЯ

Волошин В.А. Природа, характер и динамика сотрудничества Украины с институтами ОБСЕ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию места и роли сотрудничества Украины с институтами ОБСЕ в контексте реализации политики европейской интеграции Украины. В работе рассмотрены основные концептуальные подходы, обоснована методологическая основа для изучения феномена интеграции на европейском континенте и роли ОБСЕ в этом процессе. Доказано, что институты ОБСЕ есть наиболее действенными учреждениями на европейском континенте, которые доказали на практике возможность реально оказывать содействие государствам в проведении реформ, адаптации законодательства и других мероприятий, необходимых для построения демократического государства европейского типа.

Для достижения Украиной интеграции в ЕС предлагается более активно и широко использовать имеющийся инструментарий ОБСЕ. В исследовании доказывается, что деятельность институтов ОБСЕ экономического и "человеческого" измерений Организации происходит в одном русле с положением и принципами, заложенными в критериях обретения членства в ЕС. Автор предлагает рассматривать деятельность исследуемых институтов ОБСЕ как действенный практический инструмент реализации евроинтеграционных намерений заинтересованными государствами-участниками ОБСЕ.

Установлено, что сотрудничество Украины с институтами ОБСЕ, а также в рамках Организации вместе с тем оказывает содействие установлению дружеских, взаимовыгодных отношений с Российской Федерацией, США, государствами-членами ЕС. В исследовании сформулирован ряд практических предложений относительно активизации сотрудничества с институтами ОБСЕ и реализации политики европейской интеграции Украины.

Ключевые слова: Украина, ОБСЕ, ЕС, политика европейской интеграции Украины, выборы, права человека, национальные меньшинства, свобода СМИ, экономика, окружающая среда, проектная деятельность ОБСЕ.

ANNOTATION

Voloshyn V.A. Nature, character and dynamic of Ukraine - OSCE institutions' cooperation. - Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of Candidate of Science (Politicical sciences) in the specialization 23.00.04 - political problems of international systems and global development. - Institute of International Relations of Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to the research of the Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE), Ukraine participation in the Organization as a member state as well as the use of the OSCE institutions for the implementation of the Ukraine's Eurointegration policy. Having joined the Conference for Security and Co-operation in Europe in January 1992, nowadays Ukraine is considered to be one of the most active participants of the Helsinki process. Today the OSCE is the only organization on security issues, in which Ukraine says as a full-fledged member and capable of maintaining of its national interests to the full extent.

While including 56 member-states, the OSCE embraces a wide range of issues, including arms control, preventive diplomacy, confidence-building and security measures, human rights, elections monitoring as well as economic and environment security, in other words - the most crucial for our state issues. Since the decisions are taken by a consensus, all states participating in the Organization's activities possess the same status, what corresponds to Ukraine's national interests.

In covering the mentioned subjects of the dissertation research, the author dwells in details on defining the objectives, results and prospects of Ukraine's cooperation with the OSCE institutions, analyzes the role and place of the organization in realization of national interests of our state, cover the present state of cooperation with its institutions and sum up some results thereof. Following a detailed research of the topic, the author takes a look in the nearest future of

the OSCE in order to attempt to outline priority tasks for Ukraine together with the prospects of their realization, to present his own proposals on improving Ukraine's cooperation with the OSCE, using to a full extent its potential for accomplishing aspirations of our state concerning its integration into the European and Euroatlantic structures.

The author analyses the main concepts of European integration, methodology and phenomenon of integration on the European continent. The Author pays a great deal of attention to the role of the Organization for Security and Cooperation in Europe in humanitarian and economical aspects of European integration. While studying the mentioned subjects the author proves that the OSCE institutions such as Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR), High Commissioner on National Minorities, OSCE Representative on Freedom of the Media, Office of the Coordinator of OSCE Economic and Environmental Activities and OSCE Project Coordinator in Ukraine are the most useful and effective in context of Ukraine aspirations concerning its membership in European Union. The abovementioned OSCE institutions practically proved its efficiency in Balkans, East Europe and Central Asia. Partly due to them Czech Republic, Estonia, Hungary, Latvia, Lithuania, Poland, Republic, Slovak Republic and Slovenia have managed to become the European Union member states. Those institutions helped them to exercise reforms, adopt legislation up to the democratic standards as well as to provide the rule of law and welfare.

In the thesis the author proposes the more active and fruitful use of the mechanisms and potential of the OSCE institutions. We believe that the practical side of the Ukraine-OSCE cooperation totally corresponds to what we have to do for becoming a member state of the European Union. The research study of nature, character and dynamic of the Ukraine - OSCE institutions cooperation proves that the Office for Democratic Institutions and Human Rights, High Commissioner on National Minorities, OSCE Representative on Freedom of the Media, Office of the Coordinator of OSCE Economic and Environmental Activities and OSCE Project Coordinator in Ukraine are functioning according to the principals and regulations of the Copenhagen criteria. That is why the author proposes to consider the activity of the mentioned OSCE institutions as real practical mechanism for the all interested OSCE member-states to fulfill their European and Euroatlantic integration policy.

The author ascertained that the Ukraine - OSCE institutions' cooperation promotes to establish friendly and mutually beneficial relations with other OSCE member states, as well as Russian Federation, the U.S.A. and EU member states.

The practical importance of the work stems from the the fact that Ukraine's participation in the OSCE activities is the priority regional direction of the foreign policy of our state. The results of the work can be practically used in the process of establishing and strengthening within the OSCE of the mechanisms which would facilitate development of efficient system of the both regional and international security, as well as an effective resolving of the problems connected with securing of the military and political stability on the European continent and development of the constructive and fruitful interstate cooperation. The conclusions of the work can also be used in the process of Ukraine's Euroatlantic integration, as a strategic goal of its foreign policy, which should correspond to the objectives and tasks of Ukraine's cooperation with the EU, NATO and the Council of Europe - partners of the OSCE in the new structure of European security.

Key words: Ukraine, OSCE, EU, European integration policy of Ukraine, elections, human rights, national minorities, media freedom, economy, environment, project activity.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю з'ясування аргументації і підтвердження безпосереднього зв'язку між суспільно-політичною та демократичною спрямованістю співпраці в рамках ОБСЄ і реалізацією політики європейської інтеграції Україною.

Припинення військового протистояння між ОВД та НАТО спричинило трансформацію механізму посередництва між Сходом і Заходом, який сформувався на базі прийнятого в серпні 1975 року Гельсінського Заключного акта як Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Розпад СРСР і - як наслідок - Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) та Організації варшавського договору (ОВД) став причиною геополітичних змін у Європі. Зникло ідеологічне і військове протистояння двох воєнно-політичних блоків, що обумовило європейську спрямованість зовнішніх зв'язків країн Східної Європи, відбувся процес розширення ЄС та НАТО.

Результатом пошуку ОБСЄ нового місця в системі євроатлантичної безпеки стала зміна ролі Організації від налагоджувача діалогу між ворожими блоками до демократизатора на посткомуністичному просторі. Цьому сприяла й трансформація поняття безпеки в міжнародних відносинах від військових до невійськових загроз. У зарубіжній і вітчизняній політичній науці з'явилося чимало концепцій розгляду перспектив та практичної розбудови нової Об`єднаної Європи крізь призму окремішності розширення ЄС та поглиблення співпраці в рамках ОБСЄ.

Механізмами втілення нової ролі ОБСЄ стали створені в рамках її вимірів діяльності інститути з питань демократизації та прав людини (БДІПЛ), у справах національних меншин (ВКНМ), з питань свободи засобів масової інформації (ПЗМІ) та у сфері економіки і довкілля (КДЕД) .

Суперечливість процесів глобалізації та європейської інтеграції, динамічні зміни політичної архітектури Європи, посилення загроз миру та демократії зумовлюють актуальність пошуку відповідей щодо ролі ОБСЄ в європейських процесах, а також шляхів реалізації її статутної місії в Об`єднаній Європі ХХІ сторіччя. Актуальність теми дослідження також зумовлена:

триванням процесу кардинальних змін у європейській політичній архітектурі, що суттєво впливає на рольові функції основних інституцій європейської безпеки, співробітництва та інтеграції, до яких належить ОБСЄ;

актуалізацією і суперечностями континентального виміру інтеграції, збереженням тенденцій до біполярності європейського політико-правового простору, що чітко проявляється в рамках ОБСЄ;

першорядним значенням виконання статутних обов`язків і спеціальних зобов`язань, взятих Україною як державою-учасницею ОБСЄ;

універсальністю ОБСЄ, що об'єднує 56 держав євроатлантичного регіону, які є різними економічно, політично, релігійно, соціально.

Проведений аналіз джерел засвідчив, що в наукових працях проблематика співробітництва України з інститутами ОБСЄ в контексті євроінтеграції не стала предметом спеціалізованого дослідження. В наявних публікаціях, що частково стосуються цієї проблематики, порушуються, як правило, лише окремі аспекти теми.

Автор пропонує дослідити співпрацю України з інститутами ОБСЄ як елемент політики європейської інтеграції нашої країни, спрямованої на реалізацію пріоритетних для нашої країни завдань, до яких згідно з Законом України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-IV належать інтеграція в європейські структури, набуття повноправного членства в ЄС при збереженні добросусідських відносин з РФ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає комплексній програмі науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0196U15204), програмі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322).

Актуальність проблематики зумовила наукове завдання, яке вирішує автор, - визначити місце співробітництва України з інститутами ОБСЄ в реалізації завдань європейської інтеграції нашої країни.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням наукової проблеми, актуальності обраної теми та стану її наукової розробки. Метою дослідження є з'ясування місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ в контексті реалізації політики європейської інтеграції нашої країни. Для реалізації мети були поставлені завдання:

виявити та проаналізувати оптимальні наукові теорії і методологію для дослідження діяльності ОБСЄ в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій європейської інтеграції;

з'ясувати, класифікувати і систематизувати на основі порівняльного аналізу спільні принципи та положення діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів з принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС;

проаналізувати витоки, етапи становлення, значення та завдання політики європейської інтеграції України;

дослідити місце співпраці України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД у реалізації політики європейської інтеграції України;

визначити роль Координатора проектів ОБСЄ в Україні на предмет сприяння реалізації політики європейської інтеграції України та співробітництва з інститутами ОБСЄ;

вивчити проблемні моменти реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та можливі шляхи їх усунення.

Об'єктом даного дослідження є політика європейської інтеграції України.

Предметом дослідження є співробітництво України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД в контексті реалізації політики європейської інтеграції України.

Методологічною основою дисертаційного дослідження в якості базового підходу було обрано системний, оскільки динамічний розвиток міжнародних відносин спричинив оформлення зв'язків між суб'єктами цих відносин у певні системи. Зазначене спричинило в рамках регіональної системи міжнародних відносин (Європа) динамічний розвиток євроінтеграційних процесів як похідних від закінчення блокового протистояння та розпаду СРСР, ОВД і РЕВ. На основі системного підходу міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються в даній дисертаційній роботі як система, а європейські країни - як її елементи, що об'єднані в підсистеми ОБСЄ та ЄС, які пов'язані між собою причинно-наслідковими зв'язками. Останні етапи розширення ЄС з 15 до 25 членів відбулися за рахунок держав-учасниць ОБСЄ. При цьому взаємопов'язаність підсистем ОБСЄ та ЄС зумовлена тим, що 25 з 56 держав-учасниць ОБСЄ є членами ЄС, близько десяти задекларували бажання набути членства. Водночас всі держави-члени ЄС є учасницями ОБСЄ, що зумовлює певний тип зв'язків елементів європейської системи міжнародних відносин. Такий підхід уможливлює встановлення змісту та характеру взаємозв'язку між співпрацею в рамках ОБСЄ та європейською інтеграцією.

З метою виявлення спільності та відмінності принципів, закладених в основу критеріїв набуття членства в ЄС та діяльності інститутів ОБСЄ, у роботі був використаний компаративний підхід. Це дало змогу з'ясувати спільність положень і підходів ЄС та ОБСЄ до функціонування європейської системи міжнародних відносин, дати оцінку діяльності інститутів ОБСЄ в економічному та „людському” вимірах, визначити можливості використання потенціалу ОБСЄ для реалізації політики європейської інтеграції України.

Для аналізу окремих аспектів теми були задіяні логічний та історичний методи. При використанні першого з них у роботі широко практикується звернення до гіпотетичного і аксіоматичного прийомів. Так, розробляючи наукові гіпотези, припущення, ми прагнули до новизни і нетривіальності в подачі матеріалу. Ці прийоми також повніше пояснюють досліджувані явища і процеси, зокрема при вивченні діяльності інститутів ОБСЄ та Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Історичний метод дозволив дослідити виникнення, формування і розвиток процесів та явищ у хронологічній послідовності, що допомогло виявити внутрішні і зовнішні зв'язки, закономірності й суперечності.

Порівняльно-історичний метод був необхідним для виявлення суті відмінностей у формально тотожних процесах, що співвідносилися щоразу з конкретною історичною ситуацією. Він дав змогу конкретизувати мету дослідження в цілому і окремих її аспектів, унеможливив однобічні оцінки. Вибір проблемно-історичного методу зумовлений необхідністю розгляду процесу співпраці України з інститутами ОБСЄ в історичній ретроспективі основних тенденцій, напрямів і подій.

У роботі було використано методи моделювання та прогнозування. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволило їх застосувати в процесі вироблення теоретико-практичних пропозицій подальшої активізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ та участі в діяльності Організації. На основі аналітико-прогностичного методу було вивчено напрями співробітництва України з інститутами ОБСЄ крізь призму політики європейської інтеграції України. Зокрема, було досліджено можливості використання потенціалу інститутів ОБСЄ у вирішенні ряду актуальних для України проблем.

Робота з документальними джерелами: офіційними документами ОБСЄ, ЄС, засідань Рад Міністрів ОБСЄ та її постійно діючих органів, архівами МЗС України та ін., - проводилася за допомогою контент-аналізу.

Під час дослідження проблеми використовувався широкий спектр методологічних підходів, оскільки саме комплексне їх застосування може забезпечити всебічний та цілісний аналіз проблеми.

У дисертації запропоновано авторську концепцію: внаслідок краху біполярної системи міжнародних відносин та світової політики на початку 1990-х років змінилися завдання, які була покликана вирішувати НБСЄ. Результатом пошуку нового місця в системі європейської безпеки стала трансформація НБСЄ в ОБСЄ, а також зміна її ролі налагоджувача діалогу між ворожими блоками на демократизатора у посткомуністичному просторі. Аналіз нової ролі ОБСЄ та вимог, що висуваються ЄС до кандидатів на членство, дає можливість за допомогою визначення сучасних концептуальних засад інтеграції окреслити місце і можливості ОБСЄ в інтеграційних процесах в Європі, особливо на безпековому, економічному та гуманітарному рівнях. Це, в свою чергу, дозволяє з'ясувати взаємозалежність між співпрацею в рамках ОБСЄ та інтеграційними процесами на європейському континенті в умовах формування сучасної європейської системи міжнародних відносин.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

Цілісно досліджено інститути ОБСЄ у сфері економічного та „людського” вимірів діяльності Організації щодо демократизаційних і системно-організуючих чинників, базових інституцій і провідних суб`єктів реалізації політики європейської інтеграції України.

Виявлено та проаналізовано оптимальні наукові теорії і методології дослідження діяльності Організації з безпеки та співробітництва в Європі в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій європейської інтеграції. Встановлено їх недостатню розробленість у світовій політичній науці та майже практичну відсутність у тематиці досліджень вітчизняного суспільствознавства.

З'ясовано спільність принципів та положень діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів із принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Доведено, що існують всі підстави вважати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД такою, що сприяє зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ в набутті членства в ЄС. Тому запропоновано розглядати Організацію з безпеки та співробітництва в Європі як вирішальний для України “полігон” адаптування до Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС.

Встановлено, що політика європейської інтеграції України відповідає сучасним теоріям інтеграції на європейському континенті, а її базисом є цивілізаційна теорія розвитку інтеграційних процесів у Європі.

Досліджено напрями співробітництва України з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД. Встановлено відповідність такої співпраці основним напрямам зовнішньої політики України, зокрема реалізації завдань політики європейської інтеграції нашої країни. З'ясовано, що у контексті розвитку співпраці з інститутами ОБСЄ українська сторона отримує значні можливості використання їх потенціалу у вирішенні питань, які стоять на шляху наближення України до відповідності Копенгагенським критеріям членства в ЄС.

Встановлено спрямованість діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні на сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України, налагодження зв'язків із європейськими інституціями, виконання ролі посередника та рушія співробітництва України з інститутами БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та особливо КДЕД.

Запропоновано авторське бачення проблемних питань співробітництва України з інститутами ОБСЄ. Проведено їх умовну класифікацію на політичні, організаційні та юридичні. Встановлено, що увага України до співробітництва з інститутами ОБСЄ та діяльності в Організації залишається неадекватною їх потенціалу, який слід використати нашій країні на шляху інтеграції в європейські структури, вирішення низки внутрішніх проблем. Запропоновано новаторське бачення механізмів збільшення впливу України на діяльність ОБСЄ, використання її потенціалу для відстоювання національних інтересів та досягнення стратегічних пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.

Введено до наукового обігу нові джерела: вітчизняні й іноземні, архівні матеріали та документальну базу ОБСЄ, Міністерства закордонних справ України, що дозволило доповнити та уточнити наукові уявлення щодо досліджуваної проблеми.

Наукове та практичне значення дисертації визначається її актуальністю, новизною та комплексом положень, що виносяться на захист. Матеріали і результати дисертаційного дослідження частково знайшли своє використання у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, можуть бути використані іншими відомствами, органами державної влади, які причетні до співпраці з інституціями ОБСЄ, працюють над реалізацією політики європейської інтеграції України. Дисертація може бути корисною при налагодженні та подальшій реалізації проектної діяльності з інститутами ОБСЄ, а також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з політології, міжнародних відносин і світової політики, зовнішньої політики України. Матеріали дисертаційного дослідження були використанні при виробленні зовнішньополітичних ініціатив України, підготовці національних делегацій до участі в заходах ОБСЄ. Прикладом є ініціатива щодо головування України в ОБСЄ у 2013 р., озвучена Міністром закордонних справ Б.І.Тарасюком на засіданні Ради Міністрів ОБСЄ в Любляні (Словенія, 5 грудня 2005 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних та національних конференціях, зокрема - на конференціях молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвячених 170-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 60-річчю Інституту міжнародних відносин (Київ, 2004), „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 2005), на міжнародній науково-практичній конференції „Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (Київ, 2004). Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Результати дослідження оприлюднені у восьми статтях, що опубліковані у виданнях, акредитованих ВАК України. Частина положень дослідження пройшла апробацію під час практичних заходів по лінії ОБСЄ, учасником яких був автор. Це стосується участі у роботі Літньої академії ОБСЄ (2003 р.), навчального курсу, організованого ОБСЄ та Центром з питань миру та врегулювання конфліктів при Віденській дипломатичній академії (2004 р.). Автор працював над підготовкою делегації України для участі у 10-у (2002 р), 11-у (2003 р), 12-у (2004 р) та 13-у (2005 р) засіданнях Ради Міністрів закордонних справ ОБСЄ, залучався до сприяння в роботі Місії ОБСЄ зі спостереження на парламентських (2002 р.) та президентських (2004 р.) виборах в Україні. Відповідав за частину організаційних питань проведення в Києві 3-го підготовчого семінару до 13-го Економічного форуму ОБСЄ (2005 р.). У складі національної делегації представляв Україну на конференції ОБСЄ, присвяченій боротьбі з тероризмом: „Посилення міжнародного співробітництва в боротьбі з незаконним обігом та використанням у злочинних цілях хімічних, біологічних, радіологічних, а також ядерних матеріалів та зброї” (2005 р. м. Турін (Італія)), на щорічному Економічному форумі ОБСЄ (2005 р., м. Прага (Чеська Республіка)) та ряді інших заходів.

Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної частини дисертації - 199 сторінок. Бібліографія включає документи, довідкову літературу, архівні матеріали, монографії та колективні праці. Всього 423 найменування українською, російською та англійською мовами на 37 сторінках. Додатки містять дві таблиці: „ОБСЄ в структурі міжнародних організацій євроатлантичного простору”, „Структура та інституції ОБСЄ”, що є адаптованими до даного дисертаційного дослідження схематичними матеріалами ОБСЄ та НАТО.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано наукову актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, встановлено зв'язок із науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин, окреслено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також наведено інформацію про апробацію висновків дослідження.

У першому розділі - “Методологія, джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми” - розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу для вивчення феномену інтеграції на європейському континенті та можливої ролі ОБСЄ в цьому процесі.

Міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються як система, елементами якої є держави, об'єднані в підсистеми ЄС та ОБСЄ. Водночас зазначені підсистеми накладаються одна на одну, мають багато спільного та взаємопов'язаного. На нашу думку, ОБСЄ сьогодні фактично зосередилася на “високій політиці”, на демократизації, на політичній “ліриці”, тоді як розвиток ЄС пішов шляхом прагматичних розрахунків економічної вигоди, спільних економічних ефектів, економічної інтеграції і тільки таким чином - інтеграції політичної, культурної, у сфері оборони та безпеки і т.п. З цього випливає, що Об'єднана Європа має базуватися не стільки на формальних інституціях та політичних деклараціях, скільки на конкретних, спільних економічних досягненнях, на основі збігу стратегічних, економічних інтересів на початкових, а далі все більш інтегративних і глибоких формах економічної, науково-технічної, соціальної та культурної співпраці.

Як встановлено в дисертації, відмінності у трактуванні різними теоріями інтеграції Об'єднаної Європи зумовлені не лише широким набором раціонально сконструйованих схем, інструментів і механізмів, а й певними вихідними аксіомами щодо значущості таких епістемологічних для політичної науки понять, як “людина”, “індивід”, “етнос”, “нація”, “особистість”, “культура”, “держава” тощо. Виходячи з цього, будь-яка інтеграція, а тим більше в європейському масштабі - надто складний і багатовимірний процес, щоб його можна було дослідити інструментарієм лише якогось одного наукового підходу. Водночас реальний розвиток європейських інституцій не забезпечує єдиних контекстуальних посилань для розробки інтеграційної теорії, тобто для розуміння реальних процесів інтеграції має бути використаний увесь накопичений науковий арсенал теорій інтеграції, кожна з яких ставить суттєві проблеми і пропонує важливі засоби їх розв'язання. Лише меншість наявних шкіл або теорій інтеграції (серед них передусім соціологічний інституціоналізм, історичний інституціоналізм та конструктивізм) акцентують увагу на змістовому характері, ідейно-ціннісному навантаженні зв'язків між державами - учасницями інтеграційних процесів, а також між їх громадянами та групами громадян. Поряд із цим очевидно, що успіх, масштаби і напрями інтеграції, її стабільність та тривалість прямо залежать від ідейного змісту, від змістового наповнення політичної програми (платформи) інтеграції. Адже це може бути войовнича, авторитарна, націонал-шовіністична, а може бути й ідеологія плюралістичної демократії, верховенства права, поваги прав і свобод людини, на основі яких відбуваються нині процеси інтеграції в рамках Європейського Союзу, ОБСЄ і Ради Європи.

Карколомні зміни фундаментальних ідеологем та соціальних устроїв, що відбулися в Європі та світі протягом новітнього часу, стрімка динаміка процесу глобалізації, що посилює релятивізм у сприйнятті будь-яких культурно-цивілізаційних цінностей, традицій та парадигм, конфігурація та пріоритети світової політики ХХІ століття вимагають розвитку “консенсусного розуміння”, що визнавало б та поважало різноманітні, в тому числі множинні ідентичності”. У цьому плані ми не бачимо принципової суперечності між цивілізаційним та функціонально-прагматичним поглядами на єдність Європи, характерними передусім для федералістів, з одного боку, та функціоналістів, неофункціоналістів та трансакціоналістів - з іншого. Навпаки, стрижневий на сьогодні „людський” вимір діяльності ОБСЄ органічно узгоджується з ліберальними принципами та ринковими засадами інтеграції.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження, автор звертає увагу та те, що сучасна роль такої унікальної міжнародної безпекової організації, як ОБСЄ, полягає передусім в активному впливі (через свої інститути БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД) на процес вироблення спільних цінностей, досягнення економічної та демократичної безпеки, побудови Великої Європи.

З метою реалізації завдань даної роботи автором було використано широке коло джерел, різних за своїм характером, які умовно були поділені на дві основні групи: офіційні джерела з тематики даного дослідження та розробки аналітичного характеру.

Слід відзначити праці, автори яких поряд із дослідженням інших проблем роблять спроби з'ясувати окремі аспекти нової ролі ОБСЄ, яку вона почала відігравати в 1990-х роках після завершення „холодної війни”, розпаду Радянського Союзу: М.Антонович, С.Василенко, Ю.Мацейко, А.Озадовський, П.Султановський, І.Харченко. У вітчизняній науковій періодиці з цієї проблеми можна віднайти думки і деяких зарубіжних авторів: П.Асснер, А.Блуд, Л.Гофман, О.Дергачов, І.Дуглас, Б.Йоріс, Ф.Мьоллерс.

Чимало праць, в яких також піднімаються окремі питання участі України у Гельсінському процесі, присвячено проблемам національної та міжнародної безпеки і співробітництва: Д.Видрін, Ш.Гарнетт, В.Горбулін, О.Гончаренко, К.Кудас, Т.Кузьо, Р.Лебенсон, Л.Скороход, Ю.Скороход, Г.Перепелиця, Г.Почепцов, Б.Тарасюк, С.Толстов та ін. Проблеми взаємостосунків України з ОБСЄ, як і з іншими міжнародними організаціями, порушуються авторами, хоч і фрагментарно, в контексті аналізу її зовнішньої політики: Л.Васильєва-Чекаленко, С.Василенко, В.Врублевський, О.Дергачов, В.Кемп, В.Крижанівський, Д.Кузьмін, В.Кулик, І.Лоссовський, В.Нікітюк, В.Огризко, М.Оснач, І.Осташ, Дж.Пакер, І.Піляєв, В.Собко, М.Сорока, М.Суксі, Д.Табачник, С.Толстов, І.Харченко, В.Хорошковський, С.Шергін та ін.

Дослідники Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відводять ОБСЄ значну роль у підтриманні безпеки в Європі: В.Манжола, І.Мінгазутдінов, Є.Макаренко, В.Копійка, Н.Поршакова, М.Хоменко та ін. Особливо слід відзначити дослідження М.М.Хоменка „Діяльність України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (90-ті роки ХХ ст.) та Н.Поршакової „ОБСЄ у зміцненні миру і стабільності на Євразійському просторі”.

У контексті наявних кризових явищ в ОБСЄ, спричинених суперечкою між Російською Федерацією, з одного боку, та США і ЄС - з іншого, на особливу увагу заслуговують публікації представника Уряду Російської Федерації О.Яковенко та дослідження, проведене вашингтонським фондом „Джеймстаун” під керівництвом В.Сокора.

У другому розділі - “Аналіз та характеристика діяльності інститутів ОБСЄ на предмет сприяння Україні в досягненні Копенгагенських критеріїв” - автор з'ясовує, класифікує і систематизує на основі порівняльного аналізу спільність принципів та положень діяльності інститутів ОБСЄ у сфері „людського” та економічного вимірів і категоріально-понятійного апарату Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. До інститутів „людського” виміру ОБСЄ, відповідно до чинної структури Організації, автор відносить Бюро з демократичних інститутів та прав людини, офіс Верховного комісара у справах національних меншин та офіс Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Діяльність ОБСЄ в економічному та екологічному вимірі аналізується на основі роботи Координатора діяльності ОБСЄ у сфері економіки та довкілля, який є формально незалежним інститутом Організації, але структурно належить до Секретаріату ОБСЄ.

У роботі досліджено діяльність кожного окремо взятого інституту ОБСЄ, проаналізовано Копенгагенські критерії набуття членства в ЄС, визначено, яких питань, проблематики, сфер діяльності вони стосуються, а також ті, які накладають зобов'язання та повноваження на держави, що бажають приєднатися до Європейського Союзу. З'ясовуються аспекти діяльності інститутів ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів на предмет співвіднесеності з принципами та положеннями, що закладені в категоріально-понятійний апарат Копенгагенських критеріїв. Окремо вивчається практичне значення діяльності інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД.

Досліджуючи діяльність Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини, здійснено спробу максимально виявити всі аспекти проблематики, з якою має справу Бюро. Особливий наголос зроблено на аналізі та порівнянні завдань та проблем, які вирішує БДІПЛ, з вимогами та положеннями, які містяться в критеріях набуття членства в ЄС. Зважаючи на встановлену спільність принципів та підходів ОБСЄ і ЄС в гуманітарній сфері, ми прагнули визначити, наскільки ефективним може бути використання потенціалу БДІПЛ для сприяння зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ у приведенні широкого спектру питань у відповідність з вимогами, що висуваються ЄС до кандидатів на членство. Встановлено, що БДІПЛ ОБСЄ -інституція, яка є загальновизнаним лідером у спостереженні за виборами. Бюро має значний досвід та міжнародний авторитет у справі спостереження за виборами та виборчим процесом, розробки нового законодавства про вибори та внесення пропозицій для поліпшення чинних законів. З'ясовано, що особливого значення в контексті європейської інтеграції набуває роль БДІПЛ як експертної установи з широкого спектру питань виборчої проблематики. Свідченням цього є той факт, що ЄС та США повністю покладаються на висновки Міжнародних місій БДІПЛ ОБСЄ. Вироблені Бюро оцінки та рекомендації становлять основу офіційних позицій цих країн.

У дослідженні діяльності Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації та Координатора діяльності ОБСЄ у сфері економіки та довкілля було застосовано такі ж самі принципи та підходи. Водночас у роботі з'ясовується напрацьований досвід, авторитет та визнання цих інститутів ОБСЄ: чи об'єктивні їх оцінки та рекомендації, чи беруться вони до уваги та впровадження, в тому числі й членами ЄС. Встановлено, що потенціал ВКНМ було використано в ряді нинішніх членів ЄС (Естонія, Угорщина, Латвія та Словаччина), яким Комісар сприяв у вирішенні ряду проблем етнічного та національного характеру. Таким чином, інститут ВКНМ є установою з достатнім досвідом, кадровим та фінансовим потенціалом, що проводить не лише моніторинг ситуації в регіоні ОБСЄ, але й на практиці сприяє державам-учасницям у вирішенні цілком конкретних проблем, що в перспективі позитивно позначається на їх європейській інтеграції.

Про відповідність інституту ПЗМІ положенням Європейського Союзу свідчить орієнтація як ОБСЄ, так і ЄС на те, що свобода слова і засобів масової інформації є одним із фундаментальних принципів забезпечення прав людини. Окремо встановлено особливий зв'язок, який поєднує діяльність ПЗМІ та Європейського Союзу, про що свідчить той факт, що інституції ЄС взяли за основу висновки та рекомендації цього інституту ОБСЄ. З'ясовано, що бажання інтегруватися в ЄС не може бути реалізовано доти, доки ПЗМІ фіксуватиме порушення свободи слова та ЗМІ в країні - кандидаті на членство.

Аналіз інституту КДЕД ОБСЄ засвідчив відповідність його діяльності ключовим поняттям, які визначають європейську інтеграцію. Підтвердженням цього може бути теза теоретика і практика сучасних міжнародних відносин Дж.Коулмена про те, що економічні мотиви є значно сильнішим чинником інтеграції, ніж політика чи культура. За Дж.Коулменом, ОБСЄ та співпраця в рамках її економічного виміру має розглядатися як т.зв. передпокій для держав Центральної і Східної Європи, що очікують, насамперед з економічних мотивів, членства в ЄС. Отже, аналіз діяльності КДЕД та результати роботи його офісу свідчать про надання ним сприяння державам-учасницям ОБСЄ у вирішенні як внутрішніх економічних та екологічних проблем, так і в реалізації євроінтеграційних прагнень, основою для яких на сьогодні є економічні стосунки.

Зроблено висновок, що діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД співвідносна з положеннями та принципами, закладеними до критеріїв набуття членства в ЄС. Враховуючи той факт, що вони стосуються політичних та економічних питань, а також включають стабільні демократичні інституції, повагу до меншин, існування ринкової економіки, здатної витримати конкурентний тиск у Європейському Союзі, спроможність дотримуватися цілей політичного, економічного і валютного союзу, автор пропонує розглядати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД як практичний інструмент вирішення зацікавленими державами-учасницями ОБСЄ ряду проблем щодо наближення до відповідності критеріям сучасного, демократичного, правового та економічно розвинутого державотворення, успішним прикладом якого вважається Європейський Союз.

У третьому розділі - “Місце та роль співробітництва України з інститутами ОБСЄ в реалізації політики європейської інтеграції України” - вирішено більшість завдань дисертаційного дослідження. З'ясовуються витоки, етапи становлення, значення та завдання політики європейської інтеграції України, досліджується співпраця з кожним окремо інститутом ОБСЄ в сфері „людського” та економічного вимірів діяльності Організації. Визначається роль „польової” інституції ОБСЄ в Україні на предмет сприяння в реалізації політики євроінтеграції нашої країни та налагодження співробітництва з інститутами Організації. В окремий підрозділ виділено проблемні моменти реалізації співробітництва України з інститутами ОБСЄ, для усунення яких запропоновано ряд авторських рішень.

У результаті проведеного аналізу політики європейської інтеграції України встановлено, що з моменту здобуття незалежності України стратегічний курс на європейську інтеграцію і прагнення стати у майбутньому повноправним членом Європейського Союзу є незмінним і залишається головним зовнішньополітичним пріоритетом України. Європейська інтеграція і внутрішні економічні перетворення для України стали синонімами, тому цьому завданню свідомо підпорядковується весь внутрішній розвиток країни. З'ясовано, що офіційний Київ розглядає європейську інтеграцію як можливість створення вільної ринкової економіки, розбудови демократичної, правової, розвинутої держави, побудованої на засадах загальносвітових цінностей. Встановлено, що європейська інтеграція для України має бути не самоціллю, а засобом побудови демократичного, заможного, правового суспільства. Одну з провідних ролей у цьому процесі має відігравати використання Україною як повноправною державою-учасницею ОБСЄ створених в рамках Організації можливостей, засобів та механізмів, напрацьованого досвіду.

У процесі дослідження місця та ролі співробітництва України з інститутами ОБСЄ встановлено, що в інтересах України розвивати співробітництво з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ПЗМІ, ВКНМ та КДЕД, використовувати діяльність Координатора проектів ОБСЄ в Україні для інтенсифікації такої співпраці, оскільки зазначені інститути здатні відігравати значну роль у реалізації завдань політики європейської інтеграції України. З'ясовано, що Україна не повною мірою використовує потенціал Організації для відстоювання національних інтересів на міжнародній арені, залучення до вирішення внутрішньоукраїнських проблем та реалізації національної стратегії на європейську інтеграцію. Водночас дослідженням встановлено, що досить часто, особливо на початковому етапі участі нашої країни в діяльності ОБСЄ, Організація та її інститути використовувалися іншими державами-учасницями для тиску на Україну шляхом погіршення її міжнародного іміджу. Організація загострювала увагу на питаннях прав людини, свободи ЗМІ та ін., уникаючи залучення до розв'язання ряду конкретних проблем. Однак завдяки демократичним перетворенням, які розпочалися в Україні з кінця 2004 р., ситуація значно змінилася. На сьогодні саме в рамках ОБСЄ вважається найбільш реально досягти значних практичних результатів стосовно реалізації національних інтересів України, пов'язаних із європейською інтеграцією. У зв'язку з цим корисним для України видається застосування всіх можливих механізмів та ресурсів ОБСЄ для вирішення ряду внутрішніх проблем.

Дослідження природи, характеру та динаміки співробітництва України з інститутами ОБСЄ засвідчило, що співпрацю України з інститутами ОБСЄ варто розглядати як елемент політики європейської інтеграції нашої країни, спрямованої на реалізацію пріоритетних завдань, до яких належить інтеграція в європейські структури, набуття повноправного членства в ЄС. У ході дослідження з'ясувалося, що саме в рамках ОБСЄ спостерігається найбільша схожість підходів України та Російської Федерації до питань реформування та трансформації Організації (реформування БДІПЛ, шкали внесків тощо), що дозволяє зберігати та розвивати добросусідські відносини з РФ.

європейський інтеграція україна обсє

ВИСНОВКИ

1. Аналіз оптимальних наукових теорій і методологій для дослідження діяльності ОБСЄ в контексті сучасної динаміки євроінтеграційних процесів через порівняльний аналіз головних і найбільш популярних теорій інтеграції виявив, що проблематика демократизаційних критеріїв євроінтеграції в загальноконтинентальному масштабі, тобто в площині рольових функцій та системних впливів ОБСЄ, є недостатньо розробленою в світовій політичній науці і належить до найменш досліджених тем вітчизняного суспільствознавства. Практично відсутні наукові концепції європейської інтеграції, що спиралися б на бачення Європи як принципово цілісного, відносно сталого, суспільно-політичного, матеріального та духовно-культурного феномена, що набуває все більш виразного обличчя і внутрішньої консолідованості в сучасну епоху.

Встановлено, що саме демократизаційна складова відігравала ключову роль у загальній еволюції євроінтеграційної ідеї і відповідного процесу, а нині вочевидь набуває вирішального значення у процесі обговорення й прийняття рішень про подальше розширення Європейського Союзу. Саме тому головним інституційним важелем політико-системного впливу на якість і темпи демократичних перетворень всього комплексу суспільного життя нових кандидатів на членство в ЄС на сьогодні є і буде ОБСЄ. У процесі своєї еволюції, пов'язаної із завершенням блокового протистояння, ОБСЄ стала форумом критеріальної апробації найбільш значимих чинників євроінтеграції, які перебувають поза рамками “чистої” економічної політики. Виявлено, що як у зарубіжній, так і у вітчизняній політології ОБСЄ залишається поза увагою фундаментальних політологічних досліджень у сенсі перспектив загальноєвропейського процесу. Проте реалії сучасного європейського розвитку зумовлюють те, що ряд держав перехідного типу, включно з Україною, ще тривалий час братимуть участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та правовий інструментарій ОБСЄ.

2. Проведене дослідження засвідчило, що діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД співвідноситься з положеннями й принципами, закладеними до категоріально-понятійного апарату Копенгагенських критеріїв набуття членства в ЄС. Крім цього, встановлено, що існують всі підстави вважати діяльність інститутів ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД такою, яка сприяє зацікавленим державам-учасницям ОБСЄ в набутті членства в ЄС.

Усі підходи політичної теорії інтеграції, елементами якої в даному дослідженні вважається співпраця з інститутами ОБСЄ БДІПЛ, ВКНМ, ПЗМІ та КДЕД, попри різні дефініції станів та відносин, що існують всередині цілого, зосереджуються переважно на стосунках між суспільством і об`єднаннями індивідуумів та політичних одиниць. З'ясовано, що інтеграція відбувається водночас і на національному рівні з інтегруванням відносин у межах державних кордонів, і на міждержавному рівні, коли інтеграція в економічній, політичній та культурній сферах пов`язує держави.

Дослідженням встановлено, що на функціональному рівні кожен окремо взятий інститут ОБСЄ сприяв державам-учасницями - новим членам ЄС у вирішенні ряду проблем, які стояли на заваді реалізації їх євроінтеграційних прагнень. Зазначені інститути ОБСЄ в „людському” та економічному вимірах діяльності Організації є практичними механізмами, діяльність яких зосереджена на вирішенні ряду питань, врегулювання більшості з яких є головною вимогою набуття членства в ЄС.

3. З'ясування витоків, етапів становлення, значення та завдань політики європейської інтеграції України засвідчило її обґрунтованість та відповідність сучасним теоріям інтеграції на європейському континенті. Крім цього, базисом політики європейської інтеграції України можна вважати цивілізаційну теорію розвитку інтеграційних процесів у Європі, що зумовлено історичною спільністю культурної та суспільної спадщини України з рядом країн європейського континенту. Проте реалії сучасного європейського розвитку такі, що Україна ще тривалий час залишатиметься поза ЄС, а тому братиме участь у європейському політико-правовому та культурному просторі саме через інституціональну інфраструктуру та політико-безпековий інструментарій ОБСЄ. Відтак Організація з безпеки та співробітництва в Європі - вирішальний для України “полігон” адаптування до Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.