Соціальна держава

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

соціальний держава економічний особа

Термін "соціальна держава" з'явився до Другої світової війни у працях Ад. Пренса, Г.Ф. Шершеневича. Майже одночасно з ними О. Гірке (1841-1921) ввів у науковий обіг термін "соціальне право". Поняття "соціальна держава" сформульоване в 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не на колективну свідомість.

Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення, де слово "соціальна" несе велике людське навантаження. Воно підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій - соціальну, тобто бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов'язковим урахуванням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.

Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим громадянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави закріплена в інституціях деяких країн Західної Європи (Німеччина, Іспанія та ін.).

Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. вказує, що Іспанія - соціальна, правова і демократична держава, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. підкреслювала те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою.

У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою. Було прийнято низку міжнародних актів, зокрема Європейську соціальну хартію, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, у яких передбачалося підвищення мінімальних соціальних стандартів.

1.Поняття і ознаки соціальної держави

Соціальна держава - це держава, що ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, має збалансовану економіку і ефективну правову систему, та здатна, відповідно до принципу соціальної справедливості, забезпечити громадянам гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду. Соціальною може бути тільки багата і раціональна (розумова) держава, держава стратегічного розрахунку.

1) ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, ефективній правовій системі;

2) передбачає стабільну збалансовану економічну основу - розвинене соціально орієнтоване ринкове господарство; розумна пропорція між виробничими і невиробничими секторами економіки;

3) має юридичну основу - цивілізоване соціальне законодавство, що відповідає принципу соціальної справедливості та динамічно реагує на зміни соціально-економічних процесів;

4) гарантує поєднання державної турботи про соціальну захищеність основних прав громадян відповідно до закону і соціальної активності самих громадян у сферах, ключових для їхнього особистого (навіть не приватного) життя;

5) гарантує соціальну безпеку громадян, котрі самостійно (завдяки своїй активності) забезпечують необхідний/достатній рівень матеріального добробуту для себе і членів своєї сім'ї, тобто створює "/мови для реалізації права на працю, професійне навчання, перекваліфікацію, рівні стартові можливості для молоді тощо;

6) надає соціальну допомогу громадянам (хоч би на рівні прожиткового мінімуму), які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливими верствами населення - старим, непрацездатним, хворим (на СНІД); безробітним з незалежних від них причин; малолітнім дітям, котрі не мають батьків та ін. Здійснення комплексних програм соціалізації щодо названих груп населення може перебороти їх відчуження від основної соціально забезпеченої частини суспільства;

7) проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соціальної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного майнового розшарування населення, формування "середнього класу" (розумне оподаткування доходів). Соціальна й економічна нерівність мають бути такими, щоб кожна людина могла розумно очікувати переваг для себе та мати відкритий доступ до посад, можливість змінити своє соціально-економічне становище.

Дане визначення соціальної держави та його ознак наведено у вузькому розумінні, виходячи з соціальної політики держави, спрямованої на забезпечення соціальної захищеності народу. По суті, соціальна держава висуває систему умов, при яких її діяльність на користь громадян є наслідком поступок з боку громадян владі. Існують й інші підходи до оцінки соціальної держави.

2. Класифікація соціальних держав

Класифікація соціальних держав можна здійснити за різними критеріями.

За обсягом змісту: 1) "соціальна держава" - це держава, що спрямовує виконання своїх соціальних функцій на пом'якшення наслідків економічних криз, не торкаючись економічної основи функціонування суспільства; 2) "держава добробуту" - держава, що охоплює своєю увагою широкий спектр соціальних проблем, втручається в економіку суспільства заради соціальної безпеки громадян.

3.Основні принципи, функції та моделі соціальної держави

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку найбільш досконалим типом держави є соціальна держава, що проголошує вищою цінністю соціальну справедливість. Серед її головних пріоритетів - соціальний захист громадян, нейтралізація соціально-економічних конфліктів, дотримання соціальних стандартів та принципів гідного життя для всіх громадян через розподіл та перерозподіл ВВП.

Сучасні ідеї теорії соціальної держави виникли на основі значного покращення рівня життя в розвинених країнах у 50-60-х роках минулого сторіччя. Цей період ознаменувався, з одного боку, поглибленням теорії соціальної держави, а з іншого боку - практичною реалізацією її ідей на національному рівні.

Саме в цей період було сформоване розуміння соціальної держави як поняття, що фокусує увагу на соціальних якостях держави і ґрунтується на єдиному наборі принципів, серед яких виокремлюють принципи загального добробуту, соціальної справедливості, солідарності, субсидіарності, соціальної безпеки [1].

Соціальна держава забезпечує зняття протиріч між законами ринку і соціальними цілями шляхом реалізації своїх економічних функцій через:

? справедливий перерозподіл доходів між різними соціальними верствами і групами за допомогою запровадження прогресивного оподаткування;

? забезпечення розвитку соціальної інфраструктури; створення відповідних умов для розвитку особистості, її творчих здібностей;

? забезпечення суспільної злагоди, запобігання поляризації суспільства, його фрагментації на соціально ізольовані верстви та групи;

? створення системи заохочень до соціально-економічної активності, ініціативи та ефективного використання підприємницького потенціалу;

? гарантування системи захисту від наявних та можливих порушень прав і свобод особистості.

Практична реалізація ідей соціальної держави в різних країнах зумовила формування окремих моделей, які враховували індивідуальні риси, національні особливості та специфіку соціальної сфери окремих країн.

Згідно з класифікацією, запропонованою Г. Віленським та Ч. Лебо, соціальні держави можна представити за допомогою двох моделей [2, с. 66]:

1) „інституціональної” (держава перерозподіляє матеріальні блага на загальнодержавному рівні, здійснюється соціальна підтримка населення, мінімізована роль громадянського суспільства);

2) „залишкової” (державна допомога надається у випадку, коли людина не може вирішити своїх проблем самостійно або за допомогою інститутів громадянського суспільства).

Наступний варіант класифікації моделей соціальної держави належить К. Еспін-Андерсену, який запропонував схему, що розрізняє держави за ступенем розширення соціальних прав і суспільно-приватної організації соціального забезпечення [3, с. 32]:

- держави з „ліберальною” моделлю соціальної держави, які вирізняються помірним соціальним захистом (США, Канада та Австралія);

- держави з консервативною корпоратистською” моделлю соціальної держави для яких характерним є переважання серед суб'єктів соціальної політики інститутів громадського суспільства (Франція, Німеччина й Італія);

- держави з „соціально-демократичною” моделлю соціальної держави яким властиве розширення соціальних прав і прагнення до ліквідації соціальної нерівності (Швеція, Данія, Норвегія та Нідерланди).

Усі моделі соціальних держав об'єднує ідея про пов'язаність економічного розвитку із соціальним вирівнюванням у тому сенсі, що економічний розвиток сприятиме соціальному вирівнюванню, а соціальне вирівнювання позитивно впливатиме на економічний розвиток.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься в Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України" (08.06.1995). Тут, зокрема, підкреслюється, що договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке положення щодо необхідності побудови в Україні соціальної держави міститься у ст. 1 Конституції України 1996 р. У ч. 1 ст. З Конституції України проголошено: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

4. Особа і соціальна держава

Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:

— особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

— держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.

Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки і стосуються співвідношення «держава -- особа», можна звести до двох підходів:

1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави -- як засобу для досягнення мети. Його зміст -- права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи як засобу для досягнення мети. Його зміст -- свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналістична; держава -- джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості.

З юридико-позитивістським підходом багато в чому схожа марксистська теорія, яка схильна підкоряти права людини державній доцільності. Відмінність між ними полягає у тому, що марксизм орієнтований на соціально-економічну, класову детермінацію права (право -- зведена в закон воля пануючого класу), а не на його раціональну самоцінність. При марксистському підході ставлення питання про права особи стає зайвим внаслідок розуміння особи як виразника сукупності суспільних відносин.

Якщо перший підхід є характерним для демократичних держав, то другий -- для антидемократичних, тоталітарних. В СРСР (до середини 80-х років XX ст.) переважав статичний підхід до прав людини; для демократичного камуфляжу до законодавства (Конституції) було введено розділи про права, свободи та обов'язки особи. Лише в наші дні відбувається набуття справді демократичного уявлення про права людини. У відносинах «людина -- держава» пріоритет належить людині, а держава та її структури (гілки державної влади, законодавство, управління та правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні й захисту прав людини. У ст. З Конституції України записано:«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Одну з основних ознак соціальної правової держави -- пов'язаність держави правом слід розуміти так, що права громадян не є дарованими державою, а мають власне обґрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужуваними від неї. Тому відносини особи та держави мають будуватися на основі їх зв'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед державою, так і держава відповідальна перед громадянином.

Держава:

1. Гарантує кожному інформацію про його права і свободи.

2. Бере на себе обов'язок забезпечити права своїх громадян і забезпечує їх реальне здійснення.

3. Представляє громадянину свободу виявити себе в усіх га-лузях соціально-політичного життя, за винятком сфер, прямо застережених у законі.

4. Не має права обмежувати права і свободи громадянина, крім випадків, прямо передбачених законом.

5. Не має права притягати до відповідальності громадян за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

6. Не має права двічі притягати громадянина до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

7. Гарантує захист судом прав і свобод людини і громадянина.

8. Діє виключно в рамках закону, має встановлені конституцією чіткі межі своїх повноважень.

9. Відповідальна за неправомірні дії посадових осіб: перевищення влади, зловживання службовим становищем.

Правовий інститут відповідальності держави дозволяє створити додаткові стримування та противаги владі, зм'якшити її автократичні прояви, обмежити можливі зловживання за допомогою підкорення її закону. Створювані цим інститутом умови перетворюють владарювання на суспільне служіння, а не на привілей. Дотримання інституту відповідальності держави, її органів і посадових осіб перед людиною і громадянином є одним з основних показників правової спрямованості діяльності держави. Він виражає морально-юридичні засади у відносинах між державою як носієм влади і громадянином як учасником її здійснення.

10. Зобов'язана відшкодовувати за свій рахунок чи за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальну і моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зокрема, відповідно до ст. 55 Конституції України суду надане повноваження переглянути рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб у разі їх оскарження. Тим самим створено механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

11. Гарантує право громадянина звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та ін.

Нині став на звичним зміст ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, відповідно до якої держава у виконання зобов'язань щодо захисту прав людини і громадянина:

а) забезпечує права всіх осіб, що знаходяться під її юрисдикцією, без будь-якої дискримінації;

б) відповідно до конституційної процедури законодавчого або іншого характеру вживає заходів, що дозволяють здійснювати ці права;
в) надає кожному, чиї права порушені, процесуальні правові засоби для їх захисту;

г) розвиває можливості використання зазначених правових засобів, а також відповідає за дійовість їх застосування.

Особа, яка є громадянином держави, у свою чергу, не лише реалізує права, але й має обов'язки перед державою та своїми співгромадянами, відповідає за їх невиконання:користується наданими їй правами у певних рамках, встановлених законом; кожній з її свобод відповідає обов'язок, тому що користування свободою домислює утримання інших осіб від перешкоджаючих цьому дій. З метою захисту інтересів інших громадян і суспільства деякі її дії обмежуються законом; здійснюється відповідальність будь-якого громадянина, не залежно від його посади і суспільного стану, за порушення конституції і законів тощо.

Висновок

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву:

--як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;

— як члену соціального організму, яким є громадянське сус-пільство,тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

— як громадянину, який є підданим держави.

Формуванню соціальної держави в Україні можуть сприяти такі заходи: законодавче установлення обсягу соціальних послуг і їх державне гарантування; формування соціального законодавства на чолі з Соціальним кодексом; введення інституту омбудсмана - Уповноваженого Верховної Ради (або Президента) з прав людини по соціальних питаннях; створення в судах загальної юрисдикції колегій із розгляду соціальних спорів та ін.

Прогнозувати успішний розвиток України можна тільки на шляхах оптимального поєднання принципів верховенства права (правової державності), демократизму, соціальної державності.

Отже, соціальна держава захищає права, свободу, законні інтереси всіх її громадян і слугує знаряддям зняття соціальної напруженості в країні. Вона бере на себе обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їхню соціальну захищеність. На мою думку, соціальні держави Західної Європи тяжіють до моделі, що є певним синтезом ліберальної та соціал-демократичної моделі. З огляду на зазначене, сучасний розвиток вітчизняної економіки повинен ґрунтуватися саме на принципах цієї моделі.

Список використаної літератури

1. Ільчук Л.І. Концепція соціальної держави в Україні (проект) / Ільчук Л.І., Сивак А.В, Супруненко А.П. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.cpsr.org.ua/?pr=9&id=131.

2. Сіленко А. Чи є альтернатива державі загального добробуту? / Сіленко А. // Нова політика. - 2008. - № 1. - С. 32-35.

3. Єременко В.Г. Основи соціальної політики. - К., МАУП, 2005.

4. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства : Україна і Світ (економіка, політологія, соціологія). - К., Техніка, 2009. - 312с. 36.Резолюція профспілок України «Про соціальне страхування». // Документи і матеріали ФПУ. - Т. 1. К.: ФПСУ, 2010. Право України. “Про обсяг поняття соціальна держава” (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України).- 2010. №11. - С.175.

5. Сіленко А.О. Соціальна держава. Теорія перемін. Монографія. - Одеса., Українська державна академія зв'язку ім. Попова, 2011.

6. Строчило В.С. Про соціальні права та їх реалізацію в сучасних умовах // Творчість свободи як свобода творчості. Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції (17-18 травня 2001 р., м. Київ). - К., НТУУ ”КПІ”, 2001.

7. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). - К., Видавничий дім “Альтернативи”, 2001.

8. Яковюк І. Про обсяг поняття “соціальна держава” (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України) // Право України. - 2010. - №11.

Размещено на Allbest.ru