Політична комунікація в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми.

Політична комунікація є своєрідним видом соціальних відносин, і без неї неможливо уявити сучасний політичний процес. Вона дозволяє не тільки створити повне і достовірне уявлення про політичну дійсність. За допомогою політичної комунікації можлива передача політичних знань і досвіду, а також формування образу влади. Специфічне місце посідають функції політичної комунікації, що забезпечують поширення, передачу інформації як між елементами політичної системи, так і між політичною системою і суспільством. Політична комунікація відіграє провідну роль у функціонуванні елементів, складових одиниць інформаційного простору. Рівень її розвитку вирішальним образом впливає як на економіку, так і на політику. Від цього рівня значною мірою залежить поведінка людей, формування суспільно-політичних орієнтирів і соціальна стабільність. Отже, нерозвиненість інформаційно-комунікаційних обмінів у конкретній політичній системі послабляє владу держави, веде до зниження можливості адаптації її інститутів до соціальних змін, а, в остаточному підсумку, сприяє дестабілізації влади і суспільства. Політична комунікація, що розуміється як інформаційна взаємодія політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям стосовно влади, владно-управлінських відносин, є атрибутом, тобто необхідним, істотним, невід'ємним компонентом інформаційного простору. Так, в умовах становлення інформаційного суспільства аналіз проблеми боротьби за владу, мабуть, зміщується в площину боротьби за владу і власність на “засоби виробництва суспільної думки”, тобто засоби комунікації. Це дає підстави розглядати владу і її здійснення як комунікаційний процес, що припускає інформаційну взаємодію “керівників” і “керованих”, інформаційний обмін, зворотний зв'язок між ними.

Однак необхідно визнати, що дана ділянка політичної науки є недостатньо розробленою. Вище зазначена наукова проблематика у вітчизняних дослідженнях практично не вирішена не тільки операціонально, тобто в змісті вироблення понятійного апарату, необхідного кола методів вивчення політико-комунікативних процесів і технологій їхньої реалізації, аналізу політико-комунікативної складової інформаційного простору, але й в аспекті, зв'язаному з впровадженням у соціально-політичну сферу сучасних інформаційних технологій (так званою інформатизацією), що додають нові форми і зміст політичної комунікації.

Активно впроваджуючись у сферу політики, нові інформаційно-комунікаційні технології не тільки якісно видозмінюють старі уявлення, установки, стереотипи, але й ламають моделі взаємин між політичними інститутами й індивідами. Сьогодні можна вже з повною впевненістю говорити про початок формування нового великого каналу політичної комунікації, динаміка розвитку якого може перевернути уявлення як про систему забезпечення політичної діяльності, так і про традиційні інструменти політичної участі. У цілому якість цивілізації все більшою мірою починає залежати від розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій. Тому не дивно, що в останні роки суспільно-політичний лексикон збагатився такими поняттями, як “електронний уряд”, “кіберполітика”, “кібердемократія”, “комп'ютерноопосередкована політична комунікація”, “цифрова (дигітальна) демократія”, “комунікаційна демократія”, “електронне громадянство” та ін.

Аналіз ролі сучасних інформаційних технологій як гаранта демократії є одним із самих перспективних напрямків у політичній теорії. В Україні предметне поле політичних досліджень у рамках міждисциплінарної проблематики “Політична комунікації в інформаційному просторі” тільки починає складатися, і на сьогоднішній день необхідно виробити теоретико-методологічні підстави таких досліджень. У нашій роботі це робиться з урахуванням специфіки АР Крим. Своєю чергою, політологічний аналіз проблем функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим дозволив нам виявити:

- особливості функціонування політичної комунікації в АР Крим в межах політичної системи України;

- особливості функціонування політичної комунікації між різними підсистемами політичної системи України: центральними органами влади, органами влади АР Крим і кримським співтовариством;

- особливості функціонування політичної комунікації в АР Крим в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дана робота тісно вписується в рамки комплексної теми кафедри політичних наук ТНУ ім. В.И. Вернадського “Регіональна політика: проблеми соціального капіталу” (державна реєстрація теми № 0106U008460).

Мета і завдання дослідження.

Мета: аналіз політичної комунікації в сучасному інформаційному просторі АР Крим.

Відповідно до цієї мети ставилися такі завдання:

розробка методології дослідження;

аналіз стану вивчення політичної комунікації в Україні і за її межами;

систематизація моделей політичної комунікації;

аналіз процесу модернізації політичної комунікації в інформаційному просторі України й АР Крим;

періодизація розвитку політичної комунікації в АР Крим;

визначення основних тенденцій руху до інформаційного суспільства.

1. Методологічні засади вивчення політичної комунікації

Розробляється методологія дослідження, теоретико - методичні аспекти вивчення політичної комунікації, а також аналізується процес її модернізації. Розглядаються основні підходи до вивчення політичної комунікації як проблеми політологічного дослідження. Проводиться операціоналізація ключових понять дослідження, а також обґрунтований системно-структурний підхід до вивчення політико-комунікативної складової в інформаційному просторі. Підкреслюється, що своїм перетворенням з вузькоспеціального терміна в загальнонаукове поняття “комунікація” багато в чому зобов'язане Ф. Ратцелю, Н. Вінеру. Н. Вінер увів поняття Homo communicans, “людина комунікаційна”. Зазначено, що великий внесок у становлення загальної теорії політкомунікації зробили представники двох американських шкіл: прихильники кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем (К. Дойч) і представники структурно-функціонального підходу до вивчення політики (Г. Алмонд й ін.). Також внесок у розвиток політичної комунікації зробили такі західні вчені, як Р.Ж. Шварценберг, Л. Пай, Дж. Гелбрейт, Д. Белл, Ю. Хабермас, Н. Луман, А. Тоффлер, Г. Лассуелл, Р. Бреддок, Г. Маклюен та ін. Автор характеризує еволюцію сучасної західної теорії комунікації і характеризує етапи в її становленні.

У вивчення ж політичної комунікації в Росії вносять вклад такі сучасні вчені: М.М. Грачов, О.І. Соловйов, М.С. Вершинін, А.В. Чугунов, М.Ю. Гончаров, В.В. Латинов, В.Л. Музикант, Ю. Буданцев, Б. Грушин, Л.М. Землянова, Т. Іларіонова, В. Конецька, В.П. Пугачов, Т. Лебедєва, Ю.О. Нісневич та ін.

В українській політичній науці практично відсутні прикладні дослідження політичної комунікації. Наприклад, не застосовуються системно-кібернетичний та інший методи аналізу політико-комунікативної сфери, що досить поширені на Заході. Значна частина наявних розробок присвячена більшою мірою організації виборчих кампаній. Безпосереднє ж вивчення політичної комунікації в Україні ведеться в таких напрямках, як “соціальний діалог” (М.М. Саппа, Н.В. Балабанова), “комунікативний конфлікт” (В.М. Ніколаєвський, О.В. Кабачна), “політичний маркетинг (В.М. Бебик, В.А. Полторак), “політичні маніпуляції” (Б.І. Мотузенко, О. Суська), “паблік рилейшнз” (В.Г. Королько, Г.Г. Почепцов) та ін. Також вивченням політичної комунікації в Україні так чи інакше займаються такі дослідники, як Д.О. Шидловський, А.Б. Буданова, О.Б. Зінчина, Ю.Г. Сорока, А.С. Філатов, А.Г. Стариш, В.А. Коляденко, Н.Р. Потураєв, К.В. Луценко, В.М. Долгов, О.А. Третяк та ін.

Автор розглядає політичну комунікацію як особливий, окремий випадок комунікації, що являє собою інформаційну взаємодію політичних акторів один з одним і соціальним довкіллям, будучи атрибутом, невід'ємною властивістю політичної діяльності. Ті ж сфери суспільно політичного життя, у яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль, являють собою інформаційний простір.

Дисертант указує на те, що інформаційний простір має дуже складну внутрішню структуру. Саме взаємодія елементів його структури і породжує гаму комунікацій у просторі політики. Єдиний інформаційний простір складається з таких головних рівнів: інституційний, технологічний, змістовний, котрі структурують інформаційний простір і модернізаційний, що додає йому нової якості.

Автор розглядає основні види політичної комунікації й особливості їхнього функціонування в соціально-політичній сфері, систематизує види політичної комунікації, відзначає критерії її класифікації.

Сучасний етап розвитку політичної комунікації характеризується відсутністю єдиної моделі, що ії описує. Автор пропонує критерії для класифікації сучасних комунікативних моделей. Необхідно відзначити, що ці моделі не дають повного опису функціонування політичної комунікації в АР Крим, як: 1) у рамках політичної системи України; 2) в умовах перехідного суспільства; 3) в умовах модернізації політичної комунікації в інформаційному просторі. У роботі автором пропонується такий спосіб аналізу політичної комунікації, як модель дослідження взаємодії. Дисертант дає опис причин превалювання в політико-комунікативній сфері віщальної моделі й акцентує увагу на тому, що освоєння населенням і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій буде сприяти становленню моделі діалогу в політичній комунікації.

Аналізується інформаційне суспільство як фактор модернізації політичної комунікації. Вказується, що аналіз політико-комунікативних відносин в інформаційному просторі неможливий без вивчення аспектів, зв'язаних з розвитком, становленням в Україні й в АР Крим інформаційного суспільства. Автор розробляє критерії аналізу інформаційного суспільства в Україні, розглядає процес його розвитку, що відповідає стану “у русі” (початок розвитку інформаційного суспільства, масового використання інформаційно-комп'ютерних технологій і т.д.). Вказується на істотне відставання України від передових держав у галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, їхньому використанні в державному секторі.

2. Аналіз стану політичної комунікації в інформаційному просторі АР Крим

Аналізується політико-комунікативна складова інституційного, технологічного і змістовного рівнів інформаційного простору автономії.

Автором аналізується динаміка розвитку правового регулювання взаємин органами державної влади України та АРК на основі моделі взаємодії, зіставляються нормативно-правові взаємодії з розглянутими моделями політичної комунікації, а також порівнюються періоди розвитку політичної комунікації між центральними і регіональними органами влади з еволюцією інформаційного законодавства в Україні.

При розгляді вищевказаних аспектів автор розширює формулу Г. Лассуелла і вводить поняття “резонанс ефективності політичної комунікації” (чи “розширена ефективність”) на прикладі АР Крим, а також поняття “шум” (чи “перешкоди”), представлене в моделях К. Шеннона - У. Уївера і М. Дефлера у взаєминах між центром і автономією. Здійснюється періодизація розвитку політичної комунікації в АР Крим, робляться висновки щодо особливостей політичної комунікації в АРК, її сутності у взаєминах між органами державної влади України й органами влади Автономної Республіки Крим. Цілісна сукупність взаємин складає окремий інститут політичної комунікації - інститут взаємин органів державної влади України й органів влади Автономної Республіки Крим. Варто говорити про превалювання ритуальної політичної комунікації в АР Крим на відміну від інших регіонів України.

Присвячено аналізові стану технологічного рівня інформаційного простору, що включає вивчення друкованих й електронних ЗМІ, представлених в автономії, як каналів політичної комунікації. Розглянуті структура і ринок друкованих видань у АР Крим. Як видно з проведеного аналізу, більша частина загальнореспубліканської і регіональної суспільно-політичної преси друкується російською мовою загальним тиражем більше як півмільйона примірників на тиждень. Наведені цифри говорять про те, що практично до кожного четвертого жителя півострова може потрапити як мінімум один примірник суспільно - політичної кримської преси, а коли врахувати, що сім'ї складаються з двох - трьох людей, то можна говорити, що практично кожний кримчанин має можливість отримувати політичну інформацію через такий канал політичної комунікації, як преса. Також описано подання у телевізійній структурі автономії суспільно-політичних програм та новин, визначено їхні кількісні показники, які складають більше 60 годин на тиждень, що у загальній ефірній мережі складає біля 11%. В цілому, дана цифра відповідає стандартам інформаційного телемовлення, а також на окремих кримських каналах перебільшує суспільно-політичне подання на деяких національних ТВ каналах.

Розглядається нормативний та соціокультурний аспекти функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі. Автор класифікує інформаційне законодавство, вказує проблемні сторони механізмів його реалізації, особливо, зв'язаних із процесом інформатизації суспільства, що впливають на модернізацію політичної комунікації.

Дані, наведені в рамках аналізу соціокультурного аспекту інформаційного простору, говорять про те, що за останні роки збільшився спектр комунікативних дій жителів автономії, а також можна говорити про високий рівень їхньої політико-комунікативної активності. Підкреслюється, що найбільш активними формами політичної комунікації для жителів АР Крим є участь у виборах, а також у дискусіях на політичні теми. Низький, ситуативний характер політичної комунікації між органами влади і суспільством позначається на відповідній оцінці діяльності органів влади з боку суспільства. Можна зробити висновок про неготовність роботи органів влади як України, так і АР Крим у режимі постійної взаємодії із суспільством. В наявності - переконлива форма політичної комунікації із ситуативним характером взаємодії з боку суспільства. Необхідно зазначити, що така модель комунікації характерна в цілому для держав і суспільств перехідного типу. Це свідчить про те, що назріває необхідність у нових формах взаємодії, комунікації з владою, за допомогою яких комунікація могла б мати діалоговий, частіший характер, ліквідувалася б проблема комунікаційної нерівності, було б вирішеним питання рівноправного інформаційного обміну, що є наявним у розвинутих демократичних державах, якою прагне стати Україна.

У роботі розглядається ставлення молоді автономії до деяких аспектів комунікації у сфері політики, агенти, інститути її соціалізації. Сучасні інформаційні технології, як показує міжнародний досвід, можуть змінювати, у тому числі, і механізм уведення молоді в політику (sms - референдуми, електронний уряд), а також різко збільшити політичні можливості молоді.

3. Перспективи розвитку політичної комунікації в АР Крим

Розглядаються процеси, пов'язані з модернізацією політичної комунікації в АР Крим, а також аспекти, зв'язані з реалізацією державної політики у процесі руху до інформаційного суспільства.

Дане явище аналізується шляхом вивчення рівня інтернетизації, домашньої комп'ютеризації, а також рівня політико-комунікативного сегмента кримських користувачів міжнародної мережі Інтернет, їхніх тематичних переваг.

Розвиток і впровадження в соціальну практику сучасних інформаційних технологій, процес інформатизації істотно змінює форму і зміст політичної комунікації початку XXI століття (приклад - електронне правління, sms-голосування й ін.). Одним із показників процесу інформатизації є рівень інтернетизації і домашньої комп'ютеризації. Результати досліджень говорять, що найширше послугами Інтернет користується молодь, як з метою одержання свіжої інформації, так і в розважальному аспекті. Люди старшого покоління знайомі з Інтернет через необхідність виконання ними професійних обов'язків. Неминучість звертання до можливостей Інтернет обумовлена, насамперед, сучасним способом життя.

Автор аналізує суспільно-політичну репрезентацію кримського сегмента мережі Інтернет. Класифікує кримські сайти, аналізує їх за рівнем відвідуваності і ступенем “зворотного” зв'язку, а також указує на особливості подання в Інтернеті кримських відділень політичних партій і органів місцевого самоврядування.

Вивчення політичної комунікації в АР Крим в умовах розвитку сучасних інформаційних технологій немислимо без аналізу стану процесу такого аспекту інформатизації, як рівень домашньої комп'ютеризації на півострові. Ґрунтуючись на даних проведеного дослідження, можна констатувати, що наявна тенденція до росту оснащеності домашніми ПК у 2006 році; основні користувачі домашнім ПК - службовці у віці 30-39 років і їхні діти (в основному, школярі), а домашній ПК необхідний насамперед у використанні в роботі і для навчання, і, по-друге, в домашньому побуті.

Як видно з результатів дослідження “Тематичні переваги користувачів Інтернет в АРК”, у загальній кількості інформаційних запитів кримської Інтернет-аудиторії новини політики й онлайнова преса (мережні ЗМІ) посідають відповідно сьоме місце.

Розглядаються проблеми переходу автономії до інформаційного суспільства. Аналізується процес інформатизації в автономії (динаміка парку обчислювальної техніки підприємств, у тому числі органів влади АР Крим, розподіл домогосподарств за наявністю комп'ютерів, темпи росту парку обчислювальної техніки, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств за основними видами економічної діяльності, інформатизація загальноосвітніх установ АРК, наявність засобів обчислювальної техніки підприємств у регіонах Криму).

Основою кримського шляху до інформаційного суспільства повинні стати:

інформатизація всієї системи загальної і фахової освіти - від дитячого садка до вищої школи та наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців;

формування і розвиток індустрії інформаційних комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп'ютеризації, орієнтованої на масового споживача;

забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає культурно-історичним традиціям Криму, у тому числі організація могутнього сектора в Інтернеті мовами народів, що проживають на півострові.

Відзначається, що сьогоднішнє прагнення суспільства бачити державні структури і їхнє функціонування більш прозорими й ефективними реалізується шляхом упровадження в багатьох країнах світу системи e-government (“електронний уряд”, “електронне правління”). Україна й АР Крим як її складова частина істотно відстають від передових держав в галузі розвитку інформаційних технологій, і, зокрема, у їхньому використанні в державному секторі. У роботі розглянута проблема входження України в інформаційне суспільство на прикладі функціонування системи e-government у нашій державі. Підкреслюється, що електронне правління здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне правління також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема в законотворчості. Кожен громадянин може взяти участь у створенні законів, обговоренні суспільно значущих проблем, обмірковуючи і голосуючи за них у мережі. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг.

Виходячи з прийнятих провідними державами світу програм, “електронний уряд” - головне завдання влади в єдиному мережному просторі й основа всіх моделей держуправління XXI століття. Програма ж “Електронна Україна” була представлена в квітні 2003 року і розрахована до 2010 року. У правовій сфері вже досягнуті певні результати - прийняті 22 травня 2003 року Закони “Про електронний цифровий підпис” і “Про електронні документи й електронний документообіг”, що стали чинними 1 січня 2004 року. Автором також виділяються основні проблеми становлення електронного правління в Україні як модернізаційної форми політичної комунікації.

Висновки

політичний комунікація автономія соціалізація

Зроблено висновки щодо поставленої мети і дослідницьких завдань. Основним результатом проведеного дослідження є аналіз функціонування і перспектив розвитку політичної комунікації в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим.

При аналізі питань, пов'язаних із вивченням політичної комунікації в Україні, варто вказати на слабкість розвитку теоретичних і прикладних аспектів вивчення цього найважливішого елемента інформаційного простору. Політико-комунікативні взаємини в українській політичній науці довгий час перебували в тіні інших проблем і починають виходити на провідне місце в науковому дискурсі унаслідок розвитку і повсюдного впровадження в соціальну практику інформаційних технологій. У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що у вивченні комунікації на початку XXI століття потрібні нові теоретичні моделі і методологічні підходи. За допомогою функціонування політичної комунікації в інформаційному просторі підвищуються можливості участі громадян у політиці, зростає інформаційна відкритість, прозорість держави. Цьому сприяє регулярне інформування населення державними органами, іншими елементами політичної системи через такі канали політичної комунікації, як засоби масової інформації, а також надання громадянам послуг в інформаційній формі. Політична комунікація розглядається як інструмент цілеспрямованого конструювання політичних порядків, засіб вибудовування необхідних владі зв'язків і відносин із суспільством.

Характеризуючи політико-комунікативні взаємини в інформаційному просторі АР Крим, слід зазначити, що вони у своєму розвитку пройшли чотири етапи. Також можна говорити про високу участь кримчан у процесі політичної комунікації, популярними формами якої є участь у виборах і дискусіях на політичні теми. Дані висновки говорять про нерозвиненість політичної комунікації, що є однією з причин низького ступеня адаптації політичної системи, що веде до втрати підтримки і стабільності. Інформаційні технології відкривають нові широкі обрії для удосконалювання комунікацій і обміну інформацією між людьми в глобальних масштабах. Інтернет, що поєднує мільйони людей у всіх частинах світу і стрімко збільшує кількість своїх абонентів, забезпечуючи можливість двостороннього інтерактивного спілкування, є революційним методом комунікації, що дає можливість трансформувати найбільш поширену в політичній комунікації України модель віщання в модель діалогу. В умовах розвитку інформаційного суспільства відбувається поступове зниження витрат на одержання і передачу інформації, що створює передумови для розвитку двох тенденцій. По-перше, поступово збільшується група людей, що мають можливість брати участь у виробленні і прийнятті політично значущих рішень; по-друге, створюються технологічні передумови для поступового зменшення нерівності політичних можливостей громадян.

Модернізація політичної комунікації призводить до розвитку інформаційного суспільства в Україні й у АР Крим. Можна чекати, що основні його риси й ознаки будуть сформовані при стабільних соціально-політичних умовах і глибоких економічних перетвореннях у першій чверті XXI сторіччя. Інформаційні технології відіграють істотну роль у процесі соціалізації молодих кримчан, виступаючи як особливий інститут соціалізації і визначаючи специфіку молодіжної свідомості.

У цілому, стратегія переходу Криму до інформаційного суспільства повинна враховувати особливості регіону як суб'єкта України, одного з системотворчих центрів півдня України, найважливішого науково-технічного й освітнього центру країни. Перехід Криму до інформаційного суспільства здійснюється в процесі інформатизації. Тому стратегія руху Криму до інформаційного суспільства є стратегією інформатизації півострова.

Література

1. Сомов М.В. Отношение учащейся молодежи АР Крым к политической коммуникации: результаты исследования // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 325-326. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 141-145.

2. Сомов М.В. Украина на пути к информационному обществу // Перспективи. - Одеса: ПДПУ, 2005. - С. 130 -137.

3. Сомов М.В. Методы исследования политической коммуникации // Учені записки ТНУ.- Том 17 (56), № 1. - Серія “Політичні науки”.- Сімферополь: ТНУ, 2004. - С.107-116.

4. Сомов М.В. Политическая коммуникация: вопросы теории // Учені записки ТНУ.-Том 16 (55), № 1. - Серія “Політичні науки”. - Сімферополь: ТНУ, 2003.- С.146-157.

5. Сомов М.В. Информатизация в Автономной Республике Крым // Питання фізичної та духовної культури, спорту і рекреації: Збірник наукових праць. - Том III. - Сімферополь: “СГТ”, 2007. - С. 307-311.

6. Сомов М.В. Информатизация как фактор демократических преобразований в Украине // XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. - Книга 1. Філософські аспекти. - К.: Фенікс, 2006. - С. 171-174.

7. Сомов М.В. Молодежь в информационном пространстве АР Крым // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир: ЖЕГІУ “Україна”, 2006. - С. 109-111.

8. Сомов М.В. Українська держава на шляху до електронного правління // Консолідація українського суспільства: сучасний стан, проблеми та перспективи. - Сімферополь: СФ Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. - С. 161-166.

Размещено на Allbest.ru