Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукова робота на тему:

Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу

На початку XIX ст. Англія швидко перетворювалася у ведучу капіталістичну державу світу. Англійська політико-правова думка, осмислюючи великі соціально-історичні зміни, що відбувалися в країні, почала, головним чином у дусі лібералізму, осмислювати проблеми права і держави.

Оригінальну концепцію права і держави запропонував родоначальник теорії утилітаризму Ієремія Бентам (1748--1832). Він проголошує принцип корисності основним збудником людської діяльності (utilitas -- користь). Принцип користі лежить в основі розуму і закону. Цей принцип визначає сенс дій людини, яка прагне до задоволення, уникнення страждання. Наскільки важливий цей принцип для людини, суспільства, держави?

1) Корисність, за Бентамом, -- самий значний критерій оцінки людської діяльності, усіх явищ. 2) Корисність -- властивість, яка приносить благодіяння, вигоду, задоволення, добро чи щастя, що попереджає шкоду, страждання, зло чи нещастя. Якщо мова йде про інтерес однієї особи, користь -- це щастя однієї особи, усього суспільства -- щастя суспільства. 3) Загальна користь гармонізує індивідуальні і суспільні інтереси і є метою розвитку людства.

І. Бентам воліє вести мову не про свободу особистості, а її інтерес і безпеку. Свобода і права -- «анархічні софізми», якщо вони не звґязані обовґязками, законом, не забезпечені матеріальними умовами їх реалізації. Він відкидав декларовані невідґємні права людини у французькій Декларації прав людини і громадянина. На його думку, «ці природні, невідчужувані і священні права ніколи не існували... вони не сумісні зі збереженням якої б то не було конституції... громадяни, вимагаючи їх, просили б тільки анархії.......

Відкидалася ним і теорія природного права. Бентам писав, що зміст природного права метафізичний, невиразний й усіма тлумачиться по-різному. Фікцією він називав і поняття «суспільного договору», адже держави створювалися насильством і звичкою.

Заперечував Бентам і ідею розрізнення права і закону. Право, протиставлюване закону, «є найбільшим ворогом розуму і найстрашнішим руйнівником уряду», тобто держави. Він визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо називають одним з родоначальників позитивізму в юридичній науці Нового часу. Слідом за Гоббсом він вважав право виразом волі суверена: право -- це веління і заборони, установлені державою і забезпечені санкцією. Субґєктивні права -- дітище закону; поза веліннями суверена немає ніяких прав особистості. Єдина мета законодавця -- задоволення і безпека особистості.

Прагматичний підхід Бентама до права, покладений в його основу принцип користі, таким чином, і складає особливість його теорії утилітаризму. Інтерес особистості він називає єдино реальним інтересом. Необхідними умовами його реалізації Бентам вважає наділення індивідів правами особистої безпеки, честі, власності, правом одержання допомоги у випадку нужди.

Пристосовуючи утилітаризм до права, Бентам приходить до важливих висновків: немає прав без обовґязків, отже, обмеження свободи неминучі. «Установлення прав, накладення обовґязків, охорона особистості, життя, честі, власності, засобів до існування і навіть охорона самої свободи інакше неможливі, як на шкоду свободі». Безпеку, засоби до існування він ставив на перше місце серед інших прав особистості. «Якщо немає безпеки, рівність не може проіснувати й один день, -- якщо немає засобів до існування, довольство неможливе. Дві перші мети суть умови самого життя, а дві останні -- прикраси самого життя». Турбота про задоволення повинна бути майже цілком надана самому індивіду. Головне призначення уряду -- захищати індивіда від страждань, сприяти щастю суспільства. «Найбільше щастя найбільшого числа членів суспільства; ось єдина мета, яку повинен мати уряд».

Створюючи обовґязки, закон обмежує свободу. Тим самим він -- зло, оскільки повґязаний із застосуванням покарання (страждання). Але без нього неможливо забезпечити безпеку. Це забезпечення безпеки, продовжував Бентам, у певній мірі суперечить рівності і свободі. Які ж межі законодавчого регулювання?

Англійський мислитель вважає: такими межами є «моральні обовґязки». їх складають, по-перше, правила розсудливості: законодавець не повинен регулювати дії і відносини, де люди можуть шкодити тільки собі (пияцтво, розпуста, марнотратство і т. п.), адже це приведе лише до дрібґязкової регламентації, ускладнення законодавства і загальної підозрілості. По-друге, законодавство не повинне втручатися в діяльність підприємців, їх відносини з робітниками, де «моральна арифметика» визначить умови договору, виходячи з взаємної користі сторін. Теорія утилітаризму виправдувала будь-які умови договору, відкидала спроби законодавця взяти під захист найману робочу силу. Водночас Бентам покладав на державу обовґязок забезпечення засобів до існування, допомоги біднякам, пропонував ввести податок на їх користь. Він -- прихильник вільної конкуренції, противник регламентації господарського життя.

Такий основний зміст його теорії утилітаризму, з позицій якого він і пропонував реформувати право, зробити законодавство ясним і доступним. Він послідовно відстоював свободу слова, друку, виступав за відкритість дій адміністрації, за право асоціацій, зібрань (це право він називав «найголовнішим, основою всіх інших»). Бентам сподівався, що за допомогою таких інституцій демократії можна буде ефективно контролювати законодавців. Він хотів спростити й удосконалити законодавчий процес, прискорити кодифікацію, склав «основні начала» цивільного і кримінального кодексів. Пропонував зробити судову процедуру більш демократичною, а захист у суді доступним навіть біднякам.

Лібералізм Бентама яскраво проявився й у його осуді монархії і спадкової аристократії, у його симпатіях до республіканського ладу держави. Установча влада, на його думку, належить народу. Влада законодавча повинна здійснюватися однопалатним представництвом, який обирається щорічно на основі загального, рівного і таємного голосування. Виконавчу владу, за Бентамом, здійснюють посадові особи, підлеглі законодавчій палаті, відповідальні перед нею і часто змінювані. Його «Конституційний кодекс» представляв, по суті, проект демократичної конституції Англії.

Як і багато інших ліберальних мислителів початку XIX ст., Бентам засуджував агресивні і колоніальні війни, розробляв проекти міжнародних організацій для попередження воєн, мирного вирішення міждержавних проблем.

Ідеї Бентама суттєво вплинули на розвиток правової науки. Зокрема, його позитивний підхід до права передував оформленню позитивістської школи права. Бентамівські «Основні начала громадського кодексу», «Основні начала кримінального кодексу», які утверджували баланс інтересів, прав і обовґязків, у свою чергу послужили становленню соціологічної школи права.

Теорія утилітаризму Бентама була далі розвинута його послідовником Джоном Міллем (1806--1873), який став класиком англійського лібералізму.

Слідом за Бентамом Мілль вважав, що моральна цінність вчинку людини визначається його користю, і вищою метою людської діяльності повинне бути сприяння щастю людства. Однак, поступово відходячи від бентамівського утилітаризму (термін введений уперше Міллем), розвиває його етичну систему, вводить в етику поряд з принципом егоїзму принцип альтруїзму. Вищий прояв моральності, доброчинності, наполягав філософ, -- ідеальне благородство, що знаходить вираження в подвижництві людини заради щастя інших, у самовідданому служінні суспільству.

Цьому принципу може слідувати лише вільна людина. Свобода індивіда, громадянська і політична -- основа роздумів Міл-ля про правові і політичні проблеми. У трактаті «Свобода» він показує її історичні метаморфози: у давні часи свобода розумілась як захист проти тиранії володарюючих. З часом люди визнали, що немає ніякої необхідності, щоб їх володарі мали незалежну владу, і визнали доцільним, щоб представники влади були їхніми уповноваженими. Тепер демократична республіканська форма правління поширюється в більшій частині земної кулі. Мілль висловлює тривогу, що і народна влада може бути «спрямована до гноблення певної частини своїх же співчленів». Тому потрібні запобіжні заходи й проти влади народу стосовно «окремих особистостей».

У трактаті сформульовано принцип: мета, заради якої суспільство має право втручатися у свободу дій свого співчлена, є обопільний самозахист. Головне -- влада суспільства полягає в тому, щоб попередити заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином, людина відповідальна за свої вчинки перед суспільством лише остільки, оскільки образ її дій стосується інших осіб. Поки дії індивіда стосуються тільки особисто його самого, свобода дій людини повинна за законом вважатися необмеженою. У приватному житті індивідуальна свобода, у трактовці Мілля, означає абсолютну незалежність людини.

Принцип особистої свободи, на його думку, включає, по-перше, всю внутрішню сферу свідомості людини (свободу совісті, думки і почуття, поглядів і симпатій); по-друге, свободу особистих нахилів і занять, свободу способу життя, волю діяти, не зустрічаючи спротиву навколишніх. «Жодне суспільство, -- пише Мілль, -- в якому вищезгадані основні права кожної людини не поважаються, не може вважатися цілком вільним, яка б не існувала в ньому форма правління;., якщо в ньому ці права людської свободи не визнаються безумовно і без всякого обмеження». На його думку, людство виграє набагато більше, якщо воно надасть кожному свободу жити за власним його розумінням, ніж стане примушувати кожного жити по розумінню інших.

Індивідуальність, переконаний Мілль, -- одна з головних умов людського благополуччя і найголовніша умова індивідуального й суспільного прогресу. «Індивідуальності повинна бути відведена та частина життя, у якій зацікавлений сам індивід, а суспільству... -- та частина, що головним чином торкається інтересів суспільства. Однак кожен, хто користається заступництвом суспільства, зобовґязаний винагороджувати його, дотримуватись відомих правил поведінки до інших людей -- не шкодити інтересам інших осіб, законним правам кожного індивіда, нести свою частку праці і жертв для захисту як суспільства, так і його членів». Неповага до інтересів інших осіб, на його думку, правомірно спричиняє покарання за законом. У всіх інших випадках обмеження принципу особистої свободи не повинне підлягати ні примусовим, ні каральним заходам (наприклад, пияцтво).

Визначивши межі свободи, інтересів і відповідальності особистості (інтересами суспільства і свободою інших осіб) і суспільства (свободою, інтересами і відповідальністю особистості), їх взаємні права й обовґязки, Мілль висловив побажання, щоб у всіх справах, які не стосуються інтересів інших, «надавалася повна свобода людині виявляти свою індивідуальність». Коли люди керуються своїми індивідуальними нахилами, дотримується головна умова індивідуального і суспільного прогресу -- «людське життя стає повніше, більш різноманітним, оживляється», скріплюючи узи кожної окремої людини з нацією.

Таким чином, Мілль вийшов за рамки утилітаризму. Цінуючи принцип особистої свободи, він установив її межі, взаємну відповідальність особистості і суспільства, визначив зміст і грані цієї волі.

Філософ установив і межі втручання держави в діяльність індивіда, суспільства. Свобода індивіда, автономність його приватного життя у мислителя первинні стосовно політичних структур. Втручання уряду не повинне мати місця, «якщо є імовірність, що справу, яка має бути зроблена, кожен окремий індивід зробить краще...». Головну небезпеку втручання держави в суспільні справи Мілль бачить у тому, що «люди звикають усі свої сподівання і побоювання за майбутнє покладати на піклування уряду і поступово перетворюються з діяльних і самостійних людей у прихвоснів уряду чи якої-небудь партії, що прагне забрати у свої руки урядову владу». До того ж усякий новий обовґязок, що бере на себе уряд, підсилює його владу. Держава не повинна підмінювати вільні, діяльні зусилля людей, самого народу, у противному випадку починають задовольнятися насамперед інтереси державної бюрократії. Але головне -- сам народ заражається утриманством, соціальною пасивністю, що призводить до взаємної деградації -- особистості, суспільства, держави. Автор трактату протестує проти такої перспективи. право бентам утилітаризм свобода

Таким чином, головних обмежень функцій державної влади у Мілля два: ненарушимість принципу особистої свободи, особистої ініціативи; розуміння «практичної доцільності». Він резюмує: функції держави «обширніше у відсталого народу, ніж у передового».

Достоїнство держави оцінюється лише достойністю її громадян, вважає мислитель. І вільна особистість -- особистість законослухняна. Це перша ознака всякої цивілізації. Влада повинна встановлювати належний порядок: «влада, що не вміє змусити коритися своїм наказам, не управляє». Отже, порядок в державі виступає неодмінною умовою розвитку особистості, сферою взаємної відповідальності. її свобода -- самий могутній, постійний і самий надійний генератор всяких покращень у суспільстві. Функції держави повинні бути спрямовані не для перешкоди особистим зусиллям людей, але для заохочення і пробудження в людях цих прагнень. «Там, де існує свобода, там може бути стільки ж незалежних центрів покращення, скільки індивідів». У цьому сенс суспільного прогресу.

Для свободи найкращою формою добре влаштованої і правильно функціонуючої державності, її ідеальним типом Мілль вважає представницьке правління. Автор «Представницького правління» -- прихильник чіткого розмежування компетенції влади. Законодавча влада в особі парламенту не тільки законодавствує, але й здійснює спостереження і контроль над урядом, відсторонює від посади урядових чиновників, «якщо вони зловживають своїми повноваженнями чи виконують їх протилежно ясно вираженій думці нації... Крім того, парламент має ще іншу функцію... -- служити для нації місцем вираження скарг і різних думок». Центральна адміністративна влада, за Міллєм, повинна спостерігати за виконанням законів, і якщо вони не виконуються належним чином, «повинна звертатися до суду для відновлення сили закону, або до виборців для усунення від посади особи, яка не виконує закони як слід».

Отже, міллєвський лібералізм стоїть не тільки на стражі індивідуальної свободи, прав особистості, але і виступає за організацію державного механізму на демократичних і правових началах, за звґязаність законом особистості і влади.

Размещено на Allbest.ru