Історія виникнення тоталітаризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Поняття "тоталітаризм" вперше виникає в оточенні Муссоліні в середині двадцятих років. При цьому Муссоліні спирався на філософські праці одного з провідних ідеологів італійського фашизму Джованні Джентіле. Проте в Німеччині цей термін не прижився, так як Гітлер не любив запозичень і вважав за краще визначати свій режим як авторитарний. А з 1929 року, починаючи з публікації в газеті "Таймс", цей термін стали застосовувати і до політичного режиму Радянського Союзу.

З політичної публіцистики цей термін запозичується в науку для характеристики фашистських режимів і Радянського Союзу. На симпозіумі, організованому Американським філософським товариством в 1939 році, вперше була зроблена спроба дати наукове трактування тоталітаризму. Так у одній з доповідей він був визначений як "повстання проти всієї історичної цивілізації Заходу."

Статус же наукової концепції за цим терміном утвердилося на зібранні в 1952 році в США політологічним симпозіумом, де тоталітаризм був визначений як "закрита і нерухома соціокультурна і політична структура, в якій всяка дія, - від виховання дітей до виробництва і розподілу товарів - прямує і контролюється з єдиного центру".

Взагалі ж тоталітаризм можна визначити, як суспільно-політичною лад, при якому держава повністю підпорядковує собі всі сфери життя суспільства і окремої людини. Тотальний - від латинського слова totalis -- і означає загальний, всеосяжний. Саме всеосяжністю тоталітаризм відрізняється від всіх інших відомих історії форм державно-організованого насильства -- деспотії, тиранії, абсолютистської, бонапартистської і військової диктатур.

1. Поява тоталітаризму

тоталітаризм політичний фашистський диктатура

Тоталітаризм як політична система вперше виник в Італії. Це рух, що намагався з'єднати ідею національного спасіння з ідеєю соціальної справедливості. Стержнем усіх змін була перебудова держави, опорою якої були репресивні органи.

Виникнення тоталітаризму пов'язане перш за все з труднощами модернізації, переходу суспільства до індустріальної стадії розвитку, із спробами правлячої еліти здолати ці труднощі шляхом "надзвичайності" -- одержавленням, надбюрократизацією, заполітизовуванням і мілітаризацією всього суспільства. Суть тоталітаризму полягає в тому, що в результаті вказаних процесів встановлюється бюрократична (військово-бюрократична) диктатура, що фактично відображає інтереси державного (партійно-державного) апарату, а також частково -- інтереси представників різного роду маргінальних груп, декласованих елементів, з яких в значній мірі цей апарат формується.

Історичні ситуації, в яких встановлюється система суспільних стосунків, під назвою тоталітаризм, дуже схожі. При цьому, хоча явище було виявлене явно з політичними цілями в XX ст., тоталітарні суспільства мали місце в різних країнах і в самий різний історичний час і існували більш менш тривалі історичні періоди. Однією з важливих умов тоталітаризму, що раніше ніколи не називалася, є відносна бідність і монотонність, рутинна існування. Примітивні суспільства - тоталітарні суспільства. Суспільства багаті, з розвиненою майновою диференціацією, зазвичай не тоталітарні. Другою умовою є загальна небезпека, об'єднуюча всіх членів суспільства або велику його частину, які об'єднуються довкола держави. Третьою умовою, яка сприяє виникненню тоталітарної держави, є залежність суспільства від загального джерела життя (наприклад, вода в східних державах старовини і середньовіччя). Так звані "смутні" часи, що поляризують суспільство, також є живильним середовищем для формування тоталітарних настроїв в суспільстві і тоталітарної ролі держави. Прикладом може бути обстановка в епоху якобінського терору і діяльність держави якобінської диктатури. У цьому ряду можна назвати і бонапартистську диктатуру у Франції початку XIX ст..

Обов'язковою умовою існування тоталітарної держави є наявність загальної національної ідеї, яка згуртувала б велику частину суспільства, байдуже, якою за своєю суттю вона є. Це може бути ідея будівництва нового життя, ідея створення нової людини, ідея завоювання світу, боротьба з комунізмом, з капіталізмом. Наявність планової економіки, не дивлячись на думку деяких учених (Ф. Хайек), не означає переходу до тоталітаризму і не є умовою створення тоталітарної держави. Планова економіка в роки другої світової війни і особливо в подальші роки стала більш менш характерною межею економіки різних країн, які не стали від цього тоталітарними. Всі відмічені умови і ситуації виникнення тоталітарних держав більшою чи меншою мірою були присутні і в Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині. І в СРСР і в Німеччині (з різними видозмінами і поправками на епоху) був низький рівень вжитку і мізерні запити величезної більшості населення. І в СРСР і в Німеччині людей могла згуртувати зовнішня небезпека і ворожість, що йде з Європи. І СРСР і Німеччина вийшли з революції, а СРСР навіть в деякій мірі продовжував залишатися революційною країною, навіть в період сталінських репресій. Обидва народи були натхненні загальною ідеєю (німецький - ідеєю реваншу, радянський - перевлаштуванням свого суспільства, яке дало б приклад іншим народам, а також ідеєю перемоги в грядущій війні). Все це були ті умови, які привели до встановлення тоталітаризму.

2. Ознаки тоталітаризму

Вчені, політологи, написали ряд фундаментальних робіт на тему виникнення і існування тоталітаризму, найважливішими з яких є: книга Х. Арендта "Походження тоталітаризму" і спільна монографія К. Фрідріха і З. Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократія". Автори останнього дослідження пропонують для визначення "загальної моделі" тоталітаризму п'ять ознак:

· єдина масова партія, очолювана харизматичним лідером;

· офіційна ідеологія, що визнається всіма;

· монополія влади на ЗМІ;

· монополія на всі засоби озброєної боротьби;

· система терористичного поліцейського контролю і управління економікою.

Концепція Фрідріха і Бжезінського, що отримала в історіографії назву "Тоталітарний синдром", зробила великий вплив на подальші дослідження в цій області. В той же час неодноразово вказувалося на недосконалість їх формули, що, втім, визнавали і самі автори. Складність створення прийнятної концепції привела до критики самої ідеї моделювання тоталітаризму, основні положення якої зводилися до наступного:

Ш за допомогою концепції тоталітаризму не можна досліджувати динаміку процесів в соціалістичних країнах (Р. Гласснер);

Ш не буває цілком контрольованої або неконтрольованої системи (А. Кун);

Ш моделі тоталітаризму немає, оскільки взаємини між окремими її елементами ніколи не були роз'яснені (Т.Джонс);

Ш тоталітарна модель ігнорує "джерела суспільної підтримки" тоталітаризму в СРСР (А. Інкельс).

Можна виділити наступні "родові" межі, які в сукупності визначають тоталітаризм при всій різноманітності його етнонаціональних, цивілізаційних причин:

· неприйняття демократичних прав і свобод -- слова, друку, зборів, об'єднань і т.д.;

· · всевладдя (включаючи монополію на інформацію) корпоративних організацій ієрархічного типу;

· державна та приватна власність, знаходиться під суворим бюрократичним контролем на засоби виробництва, принаймні -- на основну їх частину;

· адміністративно регульований характер економіки, в т.ч. централізований розподіл сировини, продукції, значна роль примусової праці і позаекономічного примусу в житті суспільства;

· офіційна регламентація всіх сторін життя суспільства і людини, включаючи обмеження в одязі, пересуванні, проведенні дозвілля і т.д.;

· потужний репресивний апарат, що використовує методи фізичного і психологічного терору по відношенню до масових і навіть елітних групам; система загального стеження і "доносами"; розвинена мережа в'язниць і концтаборів;

· месіанська державна ідеологія, що мусить поширитися (разом з її носіями) по всьому світу або хоч би в його значній частині;

· агресивний характер зовнішньої політики, що поєднується з самоізоляцією країни (закрите суспільство);

· мілітаризація економіки і всього суспільства, перманентне вживання насильства (поліцейського і армійського) у внутрішній політиці;

· загальнонаціональний, такий, що наділяється надприродними якостями правитель (вождь) являє собою ключовий елемент політіко-ідеологічної системи.

Тоталітаризм є якісно іншим явищем, ніж будь-яка інша влада, наскільки б суворою вона не була. Це феномен ідеологічний, і тоталітарні режими, перш за все -- режими ідеологічні. Вони народжені ідеологією і існують ради неї. Якщо в традиційному деспотичному суспільстві політична влада є самою ціною і її носії використовують ідеологію як засіб для підтримки цієї влади, то для носіїв тоталітарного початку самою ціною є ідеологія, а політична влада завойовується з метою затвердження цієї ідеології.

Помилково думати, що тоталітаризм тримається лише на страху і прямому насильстві. Не менш важливу роль грає система соціальної демагогії, ідеологічних ілюзій, маніпуляцій, за допомогою яких затушовується протилежність інтересів правлячої еліти. У свідомість мас упроваджується всеосяжна мобілізаційна ідеологія, обернена не стільки до розуму, скільки до відчуттів, інстинктів. У корі головного мозку людини створюється зона стійкого патологічного збудження, яка не дозволяє йому адекватно сприймати сигнали навколишньої дійсності. Ядро тоталітарної ідеології -- одна "велика ідея", що представляється як ключ для простого вирішення всіх проблем. "Упаковка" такої "надцінної" ідеї може бути різною -- класовою, національною, расовою, релігійною, але характер її визначають три обов'язкові межі:

· Звертання до майбутнього. Тяготи сьогоднішнього дня розглядаються лише як необхідні тимчасові жертви на шляху до "світлого" завтра, доступного лише носіям "великої ідеї"

· образ "ворога". Він злісно ненавидить "велику ідею" і будь-які угоди і компроміси з ним принципово неможливі. Цей ворог -- абсолютно поза моральними нормами, він безмежно жорстокий, підступний і нещадний. Що особливо важливо -- ворог всюдисущий, у нього скрізь є таємні прибічники, в т.ч. і серед прибічників "великої ідеї". Всі невдачі на шляху до її здійснення пояснюються підступами цього ворога.

· ідеалізація, сакралізація держави, державної партії, їх лідера -- Великого Вождя. Вони виражають дух народу, втілюють в життя його сподівання і мрії. Тому народ повинен беззавітно їм вірити, вручити їм своє життя і безпеку, необмежені повноваження по викорінюванню ворогів "великої ідеї". Взагалі, оскільки всі громадяни держави є частками одного загального великого початку (у масах домінує сверколлектівізм "Ми"), то інтереси керованих і таких, що управляють нібито повністю збігаються будь-який контроль з боку суспільства над держапаратом абсолютно зайвий.

3. Ідеологія тоталітарного режиму

Як відомо з історії, найяскравішими прикладами тоталітарних режимів є Німеччина за правління Адольфа Гітлера та Радянський Союз, особливо за правлінням Йосипа Сталіна. Сама ці режими характеризується сповна рисами тоталітаризму.

Більшовицький режим в СРСР і нацистський рейх в Німеччині базувалися на національно-історичних традиціях двох країн і являли собою продовження їх історій в нових умовах. Ідеологи обох варіантів тоталітаризму видавали себе за справжніх спадкоємців й продовжувачів справи найбільш достойних на їх погляд, предків і діячів національної культури, величі і традицій. Гітлер та його поплічники любили виставляти свої ідеї і плани як повернення до історії, як відновлення перерваного ланцюга часів. Щодо лідерів більшовизму, то вони претендували на реалізацію всього найкращого і прогресивного в історичній спадщині не тільки народів Росії, але й всього людства. Та при цьому загальновідомо, що обидва варіанти тоталітаризму, в усякому випадку в ідеології та пропаганді, відстоювали претензії на зруйнування старого світу і побудову на його уламках нового, відповідно зі своїми штучно сконструйованими моделями. З даної позиції вони являли собою антиісторичні явища.

Важливою характеристикою тоталітарної системи є орієнтація на тотальну єдність всіх без винятку сфер життя суспільства. В обох державах того часу це проявлялося в запереченні тоталітаризмом найважливішого - громадянського суспільства та його інститутів, включно з фундаментальними аспектами людського буття. Громадянське суспільство, як відомо, є осередком конкуруючих між собою центрів і джерел влади та впливу й забезпечує свободу реалізації можливостей кожного окремого індивіда, перш за все свободу економічного вибору.

За тоталітарного режиму держава домінує над суспільством. Більш того, має місце поглинення і суспільства, і держави однією-єдиною пануючою партією, яка перетворюється у центральний інститут державної системи. В Німеччині це була націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, а СРСР комуністична партія Радянського Союзу. Партія в свою чергу ототожнювалась з її фюрером або вождем. В 1935 р. Гітлер декларував: “Партія є моєю часткою, а я - частина партії”. Або: “Ми говоримо Ленін, розуміємо Ї партія, ми говоримо партія, розуміємо Ї Ленін”. Інакше кажучи, в обох варіантах тоталітаризму спостерігається апофеоз держави.

Для всіх форм тоталітаризму було характерним панування традиції, звичаїв, та й сама влада ґрунтувалась на традиції. Люди, займаючи трохи не рабське становище по відношенню до влади, все ж знаходили опору в родині, родинних зв'язках. Тому однією з цілей тоталітаризму була анігіляція традиції. Наприклад, в СРСР це проявлялося в перейменуванні стародавніх назв міст, вулиць, музеїв, обмеженні доступу до означених видів історичної та критичної літератури, відмові від деяких традицій в галузі архітектури, живопису, скульптури, театру, від традицій народного життя, свят. З цієї точки зору тоталітаризм відрізняє своєрідна амнезія історичної пам'яті.

Як відомо однією з традиційних опор, на яких базується особистість, є нація. Базуючись на одному з основних марксистських постулатів, В. І. Ленін та його прибічники були впевнені в тому, що зі зникненням капіталізму в процесі соціалістичного будівництва соціально-економічні і національно-культурні відмінності між регіонами, країнами і народами будуть подолані, що призведе до перемоги інтернаціоналізму над національним началом. Тому не дивно, що прийнята більшовиками на озброєння програма національної політики в Радянському Союзі мала своєю метою по суті примусову систематичну зміну самої природи етносу. Підсумком реалізації цієї політики стало те, що в 1970-х роках радянських людей були оголошено членами парадоксального утворення - інтернаціонального народу. Щодо фашизму, то для того, щоб закріпити “диво німецького відродження”, що розпочалося у 1920-х роках, Гітлер проголосив ідею націонал-соціалістичної народної держави, яка оцінює значення людства в його базових расових термінах. Виходячи з цього, культивується ідея збереження чистоти арійської раси, стосовно решти світу - йдеться про панування арійської раси. Важливою рисою фашистської ідейно-політичної конструкції стало ототожнення, органічне злиття понять нації та національної держави, її характеристика як расової держави. Держава розглядалася як юридичне втілення нації, наділена відповідальністю за означення природи, цілей і інтересів нації в конкретний історичний період.

В обох різновидах тоталітаризму усі без винятку ресурси, як от: матеріальні, людські або інтелектуальні, були спрямовані на досягнення однієї універсальної мети - тисячолітнього рейху в одному випадку і світлого комуністичного майбутнього - в іншому. Єдина універсальна мета зумовила появу моноідеологію як панівної і навіть єдиної державної ідеології. Все, що заважало досягненню мети, мало бути ліквідоване. Саме звідси випливають проголошені більшовиками принципи “хто не з нами - той проти нас” або “якщо ворог не здається - його знищують”. У тому ж дусі Гітлер в одному з своїх виступів у 1925 р. зазначав, що у боротьбі можливий лише один вихід: або ворог пройде по наших трупах, або ми пройдемо по його. Так тоталітарна держава використовувала всю свою могутність для утвердження міфологічної версії своєї ідеології як єдино можливого світобачення.

Незмінним атрибутом тоталітаризму є тісний взаємозв'язок між істиною та силою: тут сила визначає істину. Ідеології марксизму-ленінізму і нацизму були “вірні”, тому що вони всесильні, адже вони спирались на фундамент карної терористичної машини, міцного пропагандистського апарату та інші аксесуари тоталітарно-диктаторської держави.

Але як би не було, практичне втілення тоталітаризму принесло багато бід. Були зловмисно приречено на смерть мільйони беззахисних людей, знищенні культурні цінності багатьох народів світу, котрих вже не повернути, були розпочаті війни, в котрих не було потреби.

Так наприклад, за приблизними підрахунками З.Бжезінського, Гітлер, в ім'я здійснення нацистської доктрини навмисно знищив понад 5 млн. євреїв, 800 тис. циган; понад 2 млн. поляків, приблизно 6 млн. радянських військовополонених і мирних жителів; принаймні 2-3 млн. осіб, холоднокровно вбитих в інших місцях Європи. Усього Гітлер знищив близько 17 млн. людей.

З вини Леніна, який керував масовими екзекуціями під час громадянської війни і після неї, розпочав масові вбивства в ГУЛАГу і з жорстокою байдужістю влаштував голодомори, загинуло близько 6-8 млн. людей. Згодом це число майже потроїв Сталін. Згідно з мінімальними оцінками він знищив не менше як 20 млн., можливо, навіть 25 млн. людей. З них тільки у 1937-38 рр. було розстріляно 1 млн. і ще 2 млн. померли у таборах. Крім того, 1 млн. було страчено у попередній період сталінського керівництва. Декілька мільйонів радянських людей померли під час колективізації і штучного голодомору 1930-х років (зокрема, як мінімум 5 млн. українців стали жертвами голодомору 1932-1933 рр., а близько 1,2 млн. українських селян померли в таборах).

Після 1945 р. сталінські методи використовувались по всій Східній Європі. У кожній маріонетковій державі було створено концтабори, насправді - табори знищення, в яких прирікали на смерть ворогів нового режиму. Так загинули десятки тисяч людей.

Висновки

Як засвідчила сама історія тоталітаризм як система управління державою, яка особливо характерна для диктаторських режимів, є не ефективною та не довготривалою. Ліквідуючи парламентську форму правління, беручи війну, як засіб для здобуття життєвого простору і загартованості нації, ідеологізуючи всі сфери життя, втрачають всяку здібність до самокорекції, тому тоталітарні держави не здатні утворити стабільну структуру. Через це безславно впали фашистські режими як в Італії, так і в Німеччині, і в Іспанії та в інших європейських країнах. Ганебно закінчилися повоєнні спроби «чорних полковників» у Греції та «горил» у Латинській Америці.

Проблема тоталітаризму -- це, по суті, глобальна проблема. Будь-який тоталітарний режим, навіть в невеликій і далекій країні, в нашу епоху є серйозною загрозою всьому людству. Тому на зміну принципу невтручання у внутрішні справи інших держав повинні прийти -- стосовно всіх країн світу без виключення -- принципи пріоритету прав людини і законності міжнародного втручання у випадках масових і систематичних порушень цих прав. Усунення загрози тоталітаризму -- це значною мірою проблема ліквідації величезного розриву в рівнях соціально-економічного розвитку в світі, надання відсталим країнам і регіонам можливостей підтягування до рівня передових, запобігання війнам, екологічним катастрофам. У цих цілях необхідне максимальне об'єднання зусиль всього людства. А десятки мільйонів людських життів, що є далеко неповний підсумок правління людиноненависницьких тоталітарних режимів, має слугувати пересторогою і нагадуванням людству, що може статися, коли в жертву корисливим інтересам окремих політиків приносяться загальнолюдські цінності.

Список використаних джерел

1. Агаев С.Л. Гитлеризм, сталинизм, тоталитаризм: реальности и понятия//Полис.- 1995.-№3.

2. Мазуров И. Фашизм как форма тоталитаризма // Общественные науки и современность.-1993.-№ 5.

3. Баллестрем К. Г. Апории теории тоталитаризма// Вопросы философии.-1992.- № 5.

4. Моисеев Н.Н. Агония: размышления о современном тоталитаризме// Свободная мысль,-1999,- №5.

5. Гаджиев К.С. Политическая наука.- М.: СОРОС - Международные отношения, 1994.

6. Крижанівський В.П., Головченко В.І., Дорошко М.С., Сербіна Н.Ф. Демократичне врядування і культура миру: Навчально-методичний комплекс.-К.: ІМВ КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2006.

7. Кремень В.Г., Горлача М.І. Політологія: Підручник.-Харків: Друкарський центр «Єдіно-por», -2001.

Размещено на Allbest.ru