Размещено на http://www.allbest.ru/

Сталінізм як суспільна система тоталітарного типу: соціальні та національні ознаки

Сталінізм крізь призму тоталітаризму

Термін “сталінізм” вперше був застосований у 1930-ті представниками опозиції для характеристики практики діяльності сталінського керівництва. Незабаром його стали використати західні інтелектуали, які розчарувавшись у радянському експерименті, побачили, що за Сталіна комуністичний режим не тільки став мало чим відрізнятися від фашизму, а, навіть, багато в чому перевершив його. Старий друг Леніна, Макс Істмен, вимушений був тоді визнати, що “сталінізм не тільки не краще, але гірше фашизму, більш безжалісний, несправедливий, аморальний, недемократичний, не може бути виправданий ніякими радужними надіями та запізнілим каяттям” і що “було б точніше охарактеризувати його як надфашизм”[14].

Специфіка тоталітаризму, як окремого (відмінного від інших автократій)[15] типу політичного режиму можна звести до трьох принципових особливостей.

По-перше, тоталітарні режими - це ідеократичні режими. У їх генетичній основі лежить утопічна ідеологія, що являє собою одну з революційних версій соціалізму. Тоталітарна ідеологія виникає навколо певної інтерпретації ідеї “справедливого суспільного ладу”. Намагання реалізувати цю інтерпретацію на практиці й зумовлюють виникнення тоталітарного режиму. Націленість на мету, яка не може бути досягнутою, спричиняє необхідність великої концентрації енергії, сил та засобів, що породжує всеохоплюючий (тотальний) контроль за суспільною поведінкою, а явний та, здебільше, прихований спротив суспільства протиприродному розвиткові вимагає застосування масового терору.

По-друге, тоталітарний режим являє собою завершену форму етатизму, за якої повністю (або майже повністю) руйнуються структури громадянської самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку суспільства. Сутність тоталітаризації суспільного організму полягає в тім, що держава, накриваючи собою увесь суспільний простір, починає жорстко контролювати усі сфери суспільного життя. Хоча тоталітарна система має закінчений етатистський характер, проте її ядром є не держава, а політична партія. Підкорюючи собі державу, партія стає державною, а держава, відповідно, перетворюється на партійну. Партійна держава у свою чергу підкоряє собі усі масові організації суспільства, які стають продовженням правлячої партії або, що те ж саме, держави. За допомогою системи масових організацій партійна держава здійснює контроль за соціальною поведінкою усіх верств та прошарків суспільства. сталінізм тоталітарний етатизм ідеократичний

По-третє, тоталітарний режим - це режим суцільного монополізму, за якого монополія однієї ідеології спирається на монополію однієї партії на владу, а та у свою чергу підкріплюється монополією партійної держави на розпорядження засобами суспільного виробництва.

Усі ці властивості були притаманні режиму, який зазвичай називають “сталінським”. Проте Сталін не був фундатором ані його ідеології, ані самого режиму. Фундатором першого в історії (принаймні, новітній) тоталітарного режиму був інший “творчий догматик” марксизму - Ленін. Встановлений внаслідок жовтневого перевороту 1917-го більшовицький режим набув усі фундаментальні ознаки тоталітаризму вже влітку-восени 1918 року.

Виникає питання: чому, говорячи про тоталітаризм, більшість інтелектуалів згадують насамперед не Леніна (який був творцем першого тоталітарного режиму), не Муссоліні (який увів поняття тоталітаризму у політичний лексикон) і, навіть, не Гітлера (який створив найбільш відверту тоталітарну модель), а Сталіна?

Місце Сталіна в новітній історії полягає в тім, що він довів тоталітарний режим, який дістався йому у спадок від Леніна, до максимально можливої в умовах тогочасної дійсності форми. Він розбудував тоталітарну систему, довершеністю якої захоплювалися і Муссоліні, і Гітлер. Як особистість, як провідник Сталін виявився найбільш адекватним характеру завдань, які зумовлювала логіка функціонування тоталітарного режиму.

Російській політолог Андронік Мігранян вважає, що сталінський режим “був “ідеально” тоталітарним”, бо “тотальна регламентація охоплювала усі найважливіші сфери суспільного життя: економічну, політичну і духовну”[25]. Англійський політолог Станіслав Андрескі (він одним з перших зрозумів, що не усі тоталітарні режими мали однакові якісні характеристики), аналізуючи різні тоталітарні режими крізь призму напрацьованих у політичній науці критеріїв “чистого типу” тоталітаризму, прийшов до висновку, що режим Муссоліні в Італії був тоталітарним тільки на 55 відсотків, режим Гітлера у Німеччини на початку війни - на 85, а в її кінці на 95, і тільки сталінський режим являє собою майже стовідсотковий тоталітаризм[26].

Творення авторитарного ідеократичного лідера в особі Сталіна

Найбільшим досягненням сталінського режиму було створення нової, тоталітарної культури[33] - культури, якій притаманні ідеологічна ангажованість, культ вождя, міфологізація свідомості, активно-підданський тип поведінки. Для сталінського режиму було недостатнім визнання себе як законного, він вимагав від кожної людини постійного виявлення активності щодо його підтримки.

Текст з книжки

Сталін розбудував гігантський пропагандистський апарат. У систему партійно-політичної пропаганди було включено усе активне населення. Ледве не на все населення Сталін поширив партійно-політичні ритуали: демонстрації, мітинги, урочисті зібрання з нагоди комуністичних свят тощо.

Текст з книжки

Йозеф Шумпетер наголошував, що марксизм є релігією[34]. Сталін довершив процес перетворення марксизму на релігію, яку мусили сповідувати усі члени суспільства, а всі єретики були знищені.

Компартія - ядро та знаряддя тоталітарного режиму

Ознаки утвердження Сталіним тоталітарного режиму

Сталін розбудував найбільш адекватну тоталітаризмові економічну систему. Майже повністю ліквідувавши у період двох перших “сталінських п’ятирічок” дрібнотоварне виробництво і приватну торгівлю та здійснивши насильницьку “колективізацію” сільського господарства, Сталін довів питому вагу держави у економіці майже до 100 відсотків. Саме за нього економіка країни перетворилася в жорстку адміністративну систему, яка стала у командно-наказний спосіб управлятися партійно-державним апаратом. +Економічна складова

Сталін першим у новітні часи створив безкласове (у марксистському розумінні цього поняття) суспільство. Повністю одержавивши економіку, він ліквідував економічні класи. Хоча Сталін доповнив марксистську теорію концепцією існування у соціалістичному суспільстві (на першій фазі комуністичної формації) двох дружніх класів: робітничого класу та колгоспного селянства, і прошарку між ними – соціалістичної інтелігенції, але насправді класу колгоспного селянства не існувало. Підставою для декларування класу колгоспного селянства було те, що колгоспні засоби виробництва (крім землі) формально належали сільськогосподарській артілі, а керівництво колгоспів обиралося загальними зборами його членів. Але то було чистою фікцією. Фактично колгоспами керував той же партійно-державний апарат, який визначав профіль господарств, виробничі завдання, терміни сільськогосподарських кампаній, укрупнював та розукрупнював колгоспи за своїм розсудом, призначав голів колгоспів.

За Сталіна економічна структуризація суспільства була повністю замінена політичною. Як писав з цього приводу Реймон Арон: “Групи радянського суспільства залучені до бюрократичної, державної ієрархії”[27]. Радянське суспільство соціально диференціювалося на два політичних класи: партійно державну бюрократію, яка, зосередивши у своїх руках усі важелі влади, фактично володіла формально усуспільненими засобами виробництва, грала вирішальну роль у процесі суспільного виробництва, користувалася розгалуженою системою соціальних привілеїв, та позбавлений влади та власності клас пролетаризованих трудящих.

У галузі міжетнічнихвідносин “досягнення” Сталіна полягали в тім, що його режим зістикувався з крайнім різновидом фашизму – гітлерівським нацизмом. Здавалося би, що найсуттєвіші відмінності між комуністичними і фашистськими режимами повинні міститися саме в сфері міжетнічних відносин, бо у підґрунтя фашистської ідеології був покладений радикальний націоналізм, а комуністична виходила з ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Однак, “творчо розвинувши” тезу Енгельса про революційні та контрреволюційні нації, сталінський режим здійснював репресії за етнічним критерієм не менш масштабно та не в менш варварський спосіб, ніж гітлерівський. У західній літературі часто приводом для ототожнення сталінського та гітлерівського режимів є антисемітська кампанія, яку Сталін почав наприкінці свого життя, маючи на меті переселення усіх євреїв до Далекого Сходу. Але євреї були не першими, хто зазнав репресій від сталінського режиму на етнічному ґрунті, і не тими, хто зазнав від нього самих жорстких репресій. Більш рельєфний прояв сталінський етноцид знайшов у депортаціях приазовських греків та корейців Далекого Сходу (1937 р.), радянських німців (1941 р.), карачаївців, калмиків (1943 р.), чеченців, інгушів, балкарців, турок-месхетинців, кримських татар, а також вірмен та болгар Криму (1944 р.), понтійських греків (1944-1949 рр.). Будучи насильницькі виселеними з місць історичного мешкання переважно до Сибіру, Казахстану та Середньої Азії, вони втратили під час депортації та внаслідок акліматизації до половини своїх соплеміників, а ті, що залишилися живими, тривалий термін животіли на правах спецпереселенців, тобто розконвойованих в’язнів. Таку ж долю Сталін готував і українцям. У закритому докладі на ХХ з’їзді партії Микита Хрущов казав: “Українці минули такої участі, тому, що їх надто багато в нікуди було вислати. А то б й їх виселив”[29] .

Значно удосконаливши репресивний апарат, Сталін перетворив усю країну на поліційну державу, у якій кожен повинен був слідкувати за кожним і доносити про все, що викликало хоч якусь підозру до відповідних органів. Соціально-психологічна,

Органи держбезпеки остаточно перетворилися в головний інструмент соціального контролю та управління. За Сталіна НКВД почало планувати кількість арештів “ворогів народу”, кількість посадок та розстрілів. Оплутавши країну густою мережею концтаборів, він створив “архіпелаг ГУЛАГ”, в тенетах якого постійно перебували сотні тисяч в’язнів, які були “залучені” до виконання народногосподарських планів [30].

Проте, створивши небачену до тих пір модель поліційної держави, Сталін зумів надати їй “демократичний” фасад. За нього було розроблено й ухвалено “сталінську конституцію”, яку західні інтелектуали лівої орієнтації поспішили назвати “найдемократичнішою у світі”. За цією конституцією органи законодавчої влади та представницькі органи на місцях формувалися на засадах прямих, загальних, рівних та таємних виборів. “Вибори”, за винятком періоду війни, проводилися регулярно. На вибори приходило 99,99% виборців і 99,99% з них голосувало за представників Блоку комуністів та позапартійних[31]. Кількість депутатів на десять тисяч населення була більшою, ніж у будь якій іншій країні світу. Все виглядало дуже демократично, якщо не ураховувати те, що “вибори” були безальтернативними, а кандидатури депутатів спускалися зверху від відповідних партійних органів.

Не менш велику “заслугу” Сталіна становить його зовнішня політика. Сталін не тільки зберіг російську імперію (розвалитися у 1917-1920 роки, подібно до австро-угорської, їй не дало встановлення у Росії тоталітарного режиму, який військовою силою придушив процес розпаду імперії та народження на її теренах національних держав), але й повернув до її лона майже половину територій, які були втрачені під час бурхливих подій російської революції: Прибалтику, Бессарабію, частину Фінляндії (1940), південний Сахалін, Курильські острови (1945). Сталін також приєднав до неї ряд земель, які ніколи не входили до складу Росії: Галичину (1939), Буковину (1940), Закарпаття, майже половину Східної Прусії, чотири північні острови Японії (1945). Будь який тоталітарний режим виношує експансіоністські плани. Потужні тоталітарні режими мріють про світове панування. Сталін стояв на порозі реалізації такої мрії. Якби ж Гітлер не випередив його на кілька тижнів, почавши, будучи погано підготовленим, війну проти СРСР першим, невідомо як далі пішла би історія людства[32]. Проте Радянський Союз, зблокувавшись з західними демократіями, ціною надмірних жертв переміг нацистську Німеччину. За це в нагороду Сталін одержав Середньо- та Південо-Східну Європу, де були насаджені маріонеткові уряди.

Висновок

Сталін робив усе, щоби зруйнувати людську особистість. Якби у нього були потрібні засоби та час, то можна не сумніватися, що Сталін довів би процес тоталітарного зомбування людей до повної завершеності.

Література

1. Поппер К.Відкрите суспільство та його вороги. – У 2-х томах. – Київ: Основи, 1994.

2. Аренд Х. Джерела тоталітаризму. – Київ: Дух і літера, 2002.

3. Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Новый мир. – 1991. - №7 – С.192-193.

Размещено на Allbest.ru