Види виборчих систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори. Вибори є центральним інститутом демократії, тому що влада виходить виключно зі згоди керованих. Головний механізм, що перетворює цю згоду у владні повноваження, - це вільні, таємні і рівні вибори. Невипадково виборчі системи і процеси вважаються однією з головних характеристик демократії. А демократичною називається держава, в якій ідеологічно і соціально різним групам відкривається легальна можливість для змагання за владу і обирати її. І агенти, контролюючі владні інститути, обираються і відповідальні перед народом. Коли в демократичному суспільстві громадяни беруть участь у виборах, вони здійснюють своє право і обов'язок вирішувати, хто буде керувати від їх імені.

Виборча система - явище надзвичайно складне і динамічне. Тлумачення її змісту в кожній країні різне, і в рамках однієї країни воно з часом під впливом численних обставин змінюється.

Сутність будь-якої виборчої системи - характер співвідношення голосів виборців, поданих за окремого кандидата чи партійний список, та отриманих ними мандатів.

Об'єкт дослідження є виборчі системи

Предмет дослідження є види виборчих систем

Мета дослідження теоретично обґрунтувати різні види виборчих систем.

Завдання роботи:

1) Описати поняття виборчої системи;

2) Охарактеризувати мажоритарну виборчу систему;

3) Висвітлити основні положення пропорційної виборчої системи;

4) Надати характеристику змішаній виборчій системі;

5) Проаналізувати переваги та недоліки виборчих систем.

Теоретичні методи дослідження: аналіз наукової літератури.

Структура. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використовуваних джерел. У вступі показано актуальність дослідження, визначено цілей і завдання, об'єкт й предмета дослідження, позначена проблема дослідження. У першому розділі описане поняття виборчої системи. Другий розділ присвячений дослідженню розглядаються мажоритарна виборча система. У третьому розділі висвітлені основні положення пропорційної виборчої системи. Четвертий розділ присвячений характеристиці змішаній виборчій системі. У п'ятому розділі проаналізовано переваги та недоліки всіх виборчих систем. Наприкінці зроблено висновки з проблемм дослідження. Список використаних джерел включає 14 джерел. Загальний обсяг роботи складає 22 сторінки.

1. Поняття виборчої системи

Виборча система -- неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу. Виборча система є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої -- формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори -- не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше -- а політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча нині система відповідає потребам становлення української державності і як така потребує радикальних змін і оновлення. Виборча система -- сукупність юридичних, організаційних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав. Інститут Виборча система знайшов свій законодавчий вираз у Конституції України, законах про вибори до Рад народних депутатів різних ланок, про порядок відкликання депутатів народних рад. Виборча система будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо. Розрізняють кілька різновидів Виборчих систем: мажоритарна система (система більшості), пропорційна система представництва політичних партій та змішана[1, c.54].

У зв'язку із великою кількістю поглядів науковців на поняття «виборча система» вважаємо за доцільне висвітлити основні на нашу точку зору розуміння поняття «виборча системи» різними науковцями.

О.В. Совгиря вважає, що поняття «виборча система» може вживатися у двох аспектах: у широкому розумінні - це впорядковані суспільні відносини, що становлять порядок виборів органів публічної влади; у вузькому розумінні - це спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб[4, c.90].

М. І. Обушний, М.В. Примуш, Ю. Р. Шведа наступним чином трактують поняття «виборча система» а саме: «Виборча система -- сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих,судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Існує три розуміння цього поняття:

-- Вузьке;

-- Нормативно-правове;

-- Широке;

Вони не заперечують одне одного, а розглядають з різних боків:

1. Виборча система -- спосіб переведення голосів виборців в мандати депутатів та владні посади.

2. Виборча система -- порядок формування виборчих органів держави, спосіб, у який розподіляються депутатські мандати.

3. Виборча система -- сукупність суспільних взаємовідносин, взаємодій, процесів, інститутів, цінностей, норм, які обумовлюють формування виборних органів держави.

Виборча система -- це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана[5, c. 73].

Відчизняний науковець - юрист В. В. Кравченко також розрізняє поняття «виборчої системи» у двох площинах, у широкому розумінні і у вузькому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування:

- система більшості - мажоритарна;

- система пропорційного представництва - пропорційна;

- змішана система - пропорційно-мажоритарна [8, c.93].

2. Мажоритарна система

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості;

2) мажоритарну систему відносної більшості;

3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних -- як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні[2, c.48].

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України", 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста, району в місті. Згідно зі ст. З цього Закону, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких є водночас межами районів та міст обласного значення, що входять до цієї області[3, c.46].

Напротивагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата [9, c.76].

Перевага означеної системи -- в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

В Україні, як відомо, ще до недавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України[6, c.88].

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі[11, c.91].

3. Пропорційна система

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ[8, c.59].

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому -- за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії[7, c.100].

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали'. 1 в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність -- виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій[10, c.61].

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) -- це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хе-генбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт 13, c.132].

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього -- метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо[14, c.88].

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах -- 0,67, Ізраїлі -- 1, Швеції, Росії, Німеччині -- 5, Ліхтенштейні -- 8, Туреччині -- 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством -- 4 %.

4. Змішана система

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів[8, c.79].

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша -- за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата -- Бундестаг -- наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину -- за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії[14, c.59].

В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 -- в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 -- за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

вид виборчий система

5. Переваги та недоліки кожної виборчої системи

Прихильники мажоритарної системи стверджують, що закон більшості - одна з тих простих ідей, яка дає можливість зразу його прийняти. Дійсно, мажоритарна виборча система виглядає простою у визначенні результатів голосування. Позитивною її рисою є краща обізнаність виборцями кандидатів, за яких вони голосують, та врахування народними обранцями локальних інтересів виборчого округу[13, c.122].

В той же час ця система за кінцевими результатами є не досить справедливою, оскільки значно деформує волю виборчого корпусу. Прикладом цьому є підрахунок загальнонаціональних результатів голосування. За цієї системи значна кількість голосів втрачається, що ставить під сумнів реалізацію принципу загального виборчого права. Таким чином, найбільш несправедливою можемо вважати систему відносної більшості, де має місце парадоксальний факт: чим менше голосів отримав переможець, тим більше голосів поданих за його конкурентів втрачається. До значних вад мажоритарної системи зараховують і сприяння становленню занадто великої багатопартійної системи. Цей факт свідчить про відсутність гарантій з приводу формування стабільного уряду, що у своїй діяльності спирався би на надійну парламентську більшість.

Наведені недоліки мажоритарної системи долає система пропорційного представництва. Основна ідея пропорційної виборчої системи полягає в наступному: кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційне числу голосів виборців, що підтримали список її кандидатів. При запровадженні цієї системи втрата голосів під час підрахунку результатів виборів значно зменшується. Також вирішується питання надмірної кількості партій шляхом встановлення так званого “бар`єру активності”. Бар'єр призводить до усування слабких партій від розподілу мандатів, а саме партій, які не мають достатньої соціальної бази, а відтак - належної підтримки в суспільстві. Але і за цієї системи проблема втрати голосів має місце, оскільки при розподілі мандатів відсотки слабких партій переходять як “дивіденди” партіям, які подолали бар`єр. Однак пропорційна система надає можливість таким партіям отримати реванш шляхом створення виборчих блоків.

До недоліків пропорційної системи часто зараховують проблему представництва інтересів національних меншин та ідентичного відтворювання етнічного суспільства в парламенті. Тут варто зазначити і втрату тісних зв`язків депутата з виборцями та регіонами. Насамперед це пов`язано з тим, що голосування при пропорційній системі проводиться по багатомандатному виборчому округу, в якому змагаються списки кандидатів, висунутих політичними партіями і рухами. А, отже, виборець повинен обирати не між персоналіями, а між партіями та їх блоками і голосувати за список кандидатів, з якого йому відомо в кращому випадку кілька імен. Правда, з іншого боку, керівництво партії (блоку) може таким чином провести в парламент невідомих широким колам осіб, котрі, будучи професіоналами в різноманітних сферах, в змозі компетентно брати участь у розробці законів і контролі за їх виконанням. Але може скластись і зворотна ситуація[12, c. 105-106].

В основу пропорційної системи покладено обрання депутатів парламенту за списками політичних партій та виборчих блоків політичних партій, що затверджуються в установленому законом порядку. Створення списку відбувається на партійних засадах, з наданням права включення до списку безпартійних осіб, які поділяють позиції передвиборчої програми такої політичної партії або виборчого блоку політичних партій. У випадку, якщо подібна можливість не передбачена законом, маємо порушення пасивного виборчого права.

Безумовно, позитивним аспектом пропорційної виборчої системи є становлення та подальший розвиток політичної структуризації суспільства. Втім, принципи демократії при запровадженні та дії такої системи ставляться під сумнів в державах з низьким рівнем політичної свідомості громадян, де загальна чисельність партійних осіб складає 3-5% від усього населення. Але безумовним позитивом і особливістю пропорційної виборчої системи порівняно з мажоритарною є відмова від індивідуальних програм розвитку держави і суспільства; як наслідок, парламентар є політичним представником-носієм колективної передвиборчої програми і сприяє поглибленню інтеграційних процесів в суспільстві.

Що до змішаної виборчої системи, то вона є результатом комбінування попередньо названих систем і має на меті поєднання їх переваг. Разом з тим вона отримує у спадок і всі їх недоліки[10, c. 135].

Висновки

Відповідно до поставлених завдань можна зробити відповідні висновки:

1) На сучасний момент у світі діють три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана. Розмежування між ними полягає в різних політичних цілях. Мажоритарна система передбачає голосування виборців за кандидатів, пропорційна - голосування за партії, змішана - синтез принципів двох попередніх виборчих систем.

2) Мажоритарна виборча система (від франц. majorite - більшість) - різновид виборчих систем, заснований на голосуванні за кандидата по виборчому округу і визнанні його обраним на підставі більшості одержаних ним голосів виборців.

Мажоритарна виборча система має місце лише тоді, коли підрахунок голосів здійснюється по одномандатних виборчих округах, а обраним вважається той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів порівняно з іншими кандидатами. В Україні мажоритарна виборча система має місце на виборах Президента України, депутатів до сільських, селищних рад, сільських, селищних та міських голів. Сьогодні за цією системою відбуваються парламентські вибори майже у 80 країнах світу, зокрема у Франції, США, країнах Тихоокеанського басейну та ін.

Розрізняють три види мажоритарної виборчої системи:

1) мажоритарна виборча система абсолютної більшості;

2) мажоритарна виборча система відносної більшості;

3) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості.

3) Пропорційна виборча система має місце лише тоді, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. Голосування за цією системою завжди передбачає багатомандатні округи. Підрахунок голосів здійснюється за багатомандатним виборчим округом, а обраними вважаються кандидати від тих політичних партій (їх виборчих блоків), які подолали виборчу квоту пропорційно набраним відсоткам. Виборчий бар'єр є неоднаковим у різних державах світу.

Види пропорційної виборчої системи:

1) із жорсткими списками;

2) із преференціями;

3) із напівжорсткими списками.

4) Змішана виборча система - це поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем. Існування цієї системи опосередковано недосконалістю жодної із вищезазначених виборчих систем. Сьогодні більш ніж як у двадцяти країнах світу застосовується змішана виборча система. Використання такої виборчої системи є показником того, що у державі відбувається пошук та становлення нових виборчих систем. Відомі кілька підвидів змішаної виборчої системи. В одних випадках пріоритетною є мажоритарна система виборів, у других - пропорційна, у третіх - вони врівноважені, в четвертих - для виборів різних органів державної влади використовуються різні види системи.

Список використаних джерел

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп.. - К.: Знання , 2004. - 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

4. Конституційне право України - Совгиря О.В.

5. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004- 512 с.

6. Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.

7. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.

9. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп.. - К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

10. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний слов-ник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 311 с.

11. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. - Суми: Університетська книга, 2001. - 405 с.

12. Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.

13. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.

14. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. - К.: Либідь, 2002. - 573 с.

Размещено на Allbest.ru