Схема структурної моделі політичного конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Робота з предмету

Теорія політичного конфлікту

на тему:

«СХЕМА СТРУКТУРНОЇ МОДЕЛІ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ»

2014

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ УЧАСНИКІВ КОНФЛІКТУ

3. МОТИВИ І ПОЗИЦІЇ ОПОНЕНТІВ В КОНФЛІКТІ

4. СТРАТЕГІЯ ТА ТАКТИКА ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Тематика даної роботи досить актуальна, адже у сучасному світі все більшу роль відіграють політичні процеси, пов'язані з глобалізацією та інтеграцією всього політичного простору. Невід'ємною частиною цього процесу є політичний конфлікт як складовий елемент політичної дії, оскільки він становить собою прояв і результат конкурентної взаємодії двох чи більше сторін, які змагаються одна з однією за розподіл та утримання ресурсів влади, повноважень та благ.

Виходячи з актуальності теми, метою роботи є аналіз і наукове обґрунтування виникнення політичних конфліктів, виявлення суб'єктів конфліктної спрямованості, політичних об'єктів, через які можуть розпочатися конфліктні дії. Для досягнення цієї мети основним нашим завданням буде показати схематично структурну модель політичного конфлікту та описати її (Додаток А).

Об'єктом дослідження є політичний конфлікт як складова політичного процесу. політичний конфлікт опонент мотив стратегія

В ході здійснення дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Перш за все, в даній роботі ми спиралися на діалектичну методологію, широко застосовувався також системний, структурно-функціональний, порівняльний, історичний та соціологічний методи.

Структура роботи. Специфіка теми, сформульовані мета і завдання дослідження визначили послідовність викладення матеріалу і структуру роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

Перш за все, для поділу на структурні елементи, визначимо поняття політичного конфлікту - це зіткнення, протиборство різних соціально - політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси, пов'язані з боротьбою за здобуття або утримання влади, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів і цінностей. [9, с. 11]

Порівняно з усіма іншими видами конфліктів, політичний конфлікт має свою специфіку: його домінантою є боротьба за владу. Якщо влада передається не в спадщину, то вже виникає конфлікт між людьми за право зайняти владні позиції. [7]

Зазначимо, що процес конфлікту складається з цілого ряду структурних елементів, які взаємопов'язані між собою і, в той же час, кожен з них відіграє достатню і самостійну роль. Розглянемо структурну модель конфлікту схематично зображену в Додатку А.

Неоднорідність сприйняття навколишньої дійсності людьми і наявність у них особистісних оцінок об'єктивно призводить до створення спірних ситуацій. У разі коли хоча б одна із сторін взаємодії вважає, що виникла ситуація несе в собі погрозу для реалізації її мети, то подібна ситуація має всі передумови, щоб перейти в конфліктну. Для такого переростання необхідно, щоб сформувалися такі фактори:

¦ усвідомлення значимості ситуації для всіх, або хоча б для більшості учасників, як спірної ситуації;

¦ усвідомлення Існуючих перешкод, що створює своєю діяльністю один з учасників ситуації;

¦ наявність бажання і можливість перебороти виниклі перешкоди.

Конфліктна ситуація є основною умовою виникнення конфлікту, яка виявила і чітко позначила дисбаланс інтересів учасників спірної ситуації.

Поштовхом для переростання ситуації в конфлікт може стати зовнішній фактор або інцидент. [10, с. 22]

Інцидент - це певна подія або дія, що різко уразила Інтерес однієї зі сторін, що призвело до активної протидії.

Інцидентом можуть стати дії третьої сторони, причому як свідомі, так і не свідомі. Інцидент може відбутися І незалежно від бажання учасників, а як наслідок яких-небудь об'єктивних процесів. Психічний стан однієї зі сторін так само може стати причиною інциденту.

Як виняток, ми можемо розглядати конфлікти, що відбулися без видимої наявності конфліктної ситуації. Подібні конфлікти можуть бути помилковими або випадковими. Тобто, ми можемо говорити, що у разі коли конфліктна ситуація відсутня, або вона ілюзорна, вірогідність виникнення конфлікту вкрай малоймовірна. За наявності однієї конфліктної ситуації конфлікт закономірний. У разі, коли одна конфліктна ситуація породжує іншу або відбувається накладення декількох, конфлікт є неминучим. [3, с. 12]

Розглянемо елементи структури конфлікту.

1. Сторони конфлікту - це, насамперед, суб'єкти соціальної дії, які можуть бути представлені окремими людьми або групами, що знаходяться в стані протиборства. В окрему групу учасників конфлікту можна виділити людей, дії яких так чи інакше пов'язані з конфліктом, що відбувається, - це співчуваючі, провокатори, миротворці, консультанти, безневинні.

2. Зона розбіжності - предмет, факт, проблема. Найбільш складним для виявлення є елемент конфлікту, який в ході конфлікту може неодноразово видозмінитися, відкривати нові зони, виявляти нові проблеми.

3. Уявлення про ситуації. Кожний з учасників конфлікту має своє уявлення про конфлікт, що і породжує підставу для їх зіткнень. Реальність розуміння конфлікту приводить до реальності конфліктних наслідків.

4. Мотиви конфліктів розглядаються як внутрішні, суб'єктивні причини вступу сторін у конфлікт. Мотиви є в кожного учасника конфлікту, інша справа, що вони можуть бути різними, а часто протилежними, однак усі вони зводяться до бажання задоволення власних інтересів.

5. Дії. Дії кожної зі сторін конфлікту спрямовані на реалізацію власних інтересів, при цьому створюються умови для перешкоджання іншій стороні у реалізації своєї мети, тому оцінюються обома сторонами як негативні або некоректні. [5]

Отже, політичний конфлікт як багатовимірне явище має свою структуру [4, с. 230].

Структура конфлікту -- сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система й процес. Основні компоненти структури конфлікту представлено нами в додатку А.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ УЧАСНИКІВ КОНФЛІКТУ

У будь-якому соціальному конфлікті, чи то в міжособистісному чи міждержавному, основними дійовими особами є люди. Вони можуть вступати в конфлікти як приватні особи (наприклад, у сімейному конфлікті), як офіційні особи (конфлікт «за вертикаллю») чи як юридичні особи (представники чи засновники організацій). Крім того, вони можуть утворювати різні угруповання й соціальні групи аж до таких утворень, як держава.

Ступінь участі в конфлікті може бути різним: від безпосередньої протидії до опосередкованого впливу на перебіг конфлікту. Виходячи з цього в Додатку А ми виділили: основних учасників конфлікту; групи підтримки; інших учасників.

Основні учасники конфлікту. Їх часто називають сторонами чи протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, що безпосередньо роблять активні (наступальні чи захисні) дії один проти одного. Деякі автори вводять таке поняття, як «опонент», що в перекладі з латинської мови означає «той, що заперечує, супротивник у суперечці». [2]

Протиборчі сторони -- ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна зі сторін виходить із конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті одного з учасників замінює новий, то й конфлікт змінюється, власне, починається новий конфлікт. Це відбувається тому, що інтереси й цілі сторін у міжособистісному конфлікті є індивідуалізованими.

У конфлікті можна виділити сторону, що першою почала конфліктні дії. Її називають ініціатором конфлікту. У літературі можна зустріти такий термін, як «призвідник». Очевидно, дане поняття менш вдале, оскільки апріорі несе певне негативне змістовне навантаження. Якщо одна зі сторін ініціює конфлікт, то це ще не означає, що вона неправа. Наприклад, якщо новатор не зумів безконфліктно домогтися впровадження інновації, і тому йде на протиборство, то оцінка його дій буде позитивною.

Однак у тривалих і затяжних міжгрупових конфліктах складно визначити ініціатора. Багато таких конфліктів мають історію, що нараховує десятиліття, тому складно буває виявити той крок, що призвів до боротьби.

Групи підтримки. Практично завжди в будь-якому конфлікті за опонентами стоять сили, що можуть бути представленими окремими індивідами, групами тощо. Вони або активними діями, або тільки своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть докорінно змінювати розвиток конфлікту, його результат. Навіть якщо врахувати, що окремі інциденти в ході конфлікту можуть відбуватися без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням. [10, с. 52]

До групи підтримки можуть належати друзі, суб'єкти, пов'язані з опонентами якимись зобов'язаннями, а також колеги (керівники чи підлеглі опонентів). У міжгрупових і міждержавних конфліктах -- це держави, різні міждержавні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації.

Інші учасники. До даної групи належать суб'єкти, що впливають на перебіг і результати конфлікту. Це підбурювачі й організатори. Підбурювач -- це особа, організація чи держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може потім у цьому конфлікті й не брати участі. Його завдання -- спровокувати, спричинити конфлікт і його розвиток. Організатор -- особа чи група, що планує конфлікт і його розвиток, передбачає різні шляхи забезпечення й охорони учасників та ін. [8]

Іноді до числа учасників конфлікту включають медіаторів (посередників, суддів тощо). На наш погляд, це не цілком правомірно. Третя сторона в конфлікті (медіатор) виконує завдання припинення конфлікту. Учасники ж тією чи іншою мірою беруть участь у конфлікті, сприяють його розвиткові, підтримують і розвивають боротьбу. Медіатор діє ненасильницькими методами, тому й не входить до числа учасників конфлікту.

3. МОТИВИ І ПОЗИЦІЇ ОПОНЕНТІВ В КОНФЛІКТІ

Важливими психологічними складовими конфліктної ситуації є прагнення сторін, стратегія й тактика їхньої поведінки, а також їхнє сприйняття конфліктної ситуації, тобто ті інформаційні моделі конфлікту, що є в кожної зі сторін і відповідно до яких опоненти організують свою поведінку в конфлікті.

У поясненні активності та спрямованості дій опонентів у конфлікті мова йде про мотиви, цілі, інтереси, цінності, потреби окремих осіб, соціальних груп.

Мотиви в конфлікті -- це спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані із задоволенням потреб опонента, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб'єкта [4, с. 236].

У конфлікті часто складно виявити справжні мотиви опонентів, тому що вони в більшості випадків приховують їх, подаючи в позиціях і декларованих цілях мотивування участі в конфлікті, що відрізняється від первинних мотивів.

Основним збудником активності опонента в конфлікті є його потреби. Вони являють собою стан суб'єкта, обумовлений відсутністю опонента серед об'єктів, необхідних для його існування й розвитку (ресурсів, влади, духовних цінностей), що виступають джерелом його активності. [2, с. 10]

Мотиви сторін протидії конкретизуються в їхніх цілях. Ціль -- це усвідомлений, передбачений образ результату, на досягнення якого спрямовано дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінцевий результат конфлікту, його передбачуваний корисний (із погляду особистої, суспільної чи групової важливості) результат. У конфлікті можна виділити стратегічні й тактичні цілі опонентів. Основна мета опонента -- оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковано тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту основну мету може бути замінено на іншу (нанесення опонентові максимального збитку -- матеріального, морального, психологічного), яка на початку конфлікту виступала як мета-засіб.

Таким чином, мотиви визначають як спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані з задоволенням потреб опонента, як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб'єкта [4]. У більшості випадків справжні мотиви поведінки учасників конфлікту складно визначити, тому що декларовані ними в ході взаємодії потреби найчастіше серйозно відрізняються від глибинного, ретельно приховуваного мотивування їхніх учинків.

4. СТРАТЕГІЯ ТА ТАКТИКА ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ

Стратегія поведінки в конфлікті -- це орієнтація особи (групи) стосовно конфлікту, установка на певні форми поведінки в ситуації конфлікту [10, с. 64].

Суперництво (конкуренція) полягає в нав'язуванні іншій стороні вигіднішого для себе рішення. Співробітництво (проблемно-вирішальна стратегія) передбачає пошук такого рішення, яке задовольняло б обидві сторони. Компроміс припускає взаємні поступки в чомусь важливому та принциповому для кожної зі сторін. Застосування стратегії пристосування (поступки) ґрунтується на зниженні своїх вимог і прийнятті позиції опонента. За уникнення (бездіяльності) учасник знаходиться в ситуації конфлікту, але без усіляких активних дій із його розв'язання.

Виділяють три основні стратегії, що використовуються в управлінні конфліктом:

стратегія «виграти-програти» (насильство або твердий підхід). Вона характеризується бажанням однієї сторони придушити іншу. У разі використання цього варіанту поведінки один учасник конфлікту стає переможцем, а інший програє. Така стратегія рідко має тривалий ефект, тому що переможений, швидше за все, приховає образу і не підтримає прийняте рішення. У результаті через деякий час конфлікт може розгорітися знову. В окремих випадках, коли особа, наділена владою, повинна навести порядок заради загального добробуту, використання цієї стратегії є доцільним;

стратегія «програти-програти». Сторона-конфліктер іде на програш свідомо, але разом з тим змушує й іншу сторону зазнати поразки. Програш може бути й частковим. У цьому випадку сторони діють відповідно до приказки: «Половина краще, ніж нічого»;

стратегія «виграти-виграти». Сторона-конфліктер прагне до такого виходу з конфлікту, щоб задовольнити кожного з учасників. Австралійські фахівці в області конфліктології Х. Корнеліус і Ш. Фейр детально розробили технологію розв'язання конфліктів за допомогою стратегії «виграти -- виграти» і визначили чотири етапи її використання. На першому етапі варто встановити, яка потреба стоїть за бажаннями іншої сторони; на другому -- визначити, чи компенсуються розбіжності в якому-небудь аспекті; на третьому потрібно розробити нові варіанти рішень, які найбільше влаштовують обидві сторони; і на останньому етапі за умови співробітництва сторін разом вирішити проблеми конфлікту. [3, с. 94]

Тактика -- це сукупність прийомів впливу на опонента, засобів реалізації стратегії. Одна й та сама тактика може використовуватися для різних стратегій. Так, погроза чи тиск, розглянуті як деструктивні дії, можуть бути використаними у разі неготовності чи нездатності однієї зі сторін іти далі визначених меж [4, с. 243--245].

Тактики бувають тверді, нейтральні та м'які. У конфліктах застосування тактик зазвичай іде від м'яких до більш твердих. Звичайно, буває й різке, раптове застосування твердих прийомів стосовно опонента. Крім того, виділяють раціональні й ірраціональні тактики. [1]

Виділяють такі види тактик впливу на опонента:

тактика захоплення та втримання об'єкта конфлікту. Застосовується в конфліктах, де об'єкт є матеріальним. Це можуть бути як міжособистісні конфлікти (наприклад свавільне заселення в квартиру), так і міжгрупові (міждержавні). Для конфліктів між групами й державами така тактика найчастіше являє собою складну діяльність, що складається з ряду етапів і включає політичні, військові, економічні та інші засоби;

тактика фізичного насильства. Застосовуються такі прийоми, як знищення матеріальних цінностей, фізичний вплив, нанесення тілесних ушкоджень (аж до вбивства), блокування чужої діяльності, завдавання болю і т. п.;

тактика психологічного насильства. Ця тактика ображає опонента, зачіпає самолюбство, гідність і честь. Її прояви: приниження, брутальність, образливі жести, негативна особистісна оцінка, дискримінаційні заходи, наклеп, дезінформація, обман, твердий контроль за поведінкою й діяльністю, диктат у міжособистісних стосунках. Часто (у більше ніж 40 %) застосовується в міжособистісних конфліктах;

тактика тиску. Спектр прийомів включає висування вимог, вказівок, наказів, погроз, аж до ультиматуму, пред'явлення компромату, шантаж. У конфліктах по вертикалі застосовуються дві із трьох ситуацій;

тактика демонстративних дій. Застосовується з метою залучення уваги навколишніх до своєї персони. Це можуть бути публічні висловлення та скарги на стан здоров'я, невихід на роботу, свідомо невдала спроба самогубства, зобов'язання, що не скасовуються;

санкціонування. Вплив на опонента за допомогою стягнення, збільшення робочого навантаження, накладення заборони, встановлення блокад, невиконання розпоряджень під яким-небудь приводом, відкрита відмова від виконання;

тактика коаліцій. Мета -- посилення свого положення в конфлікті. Виражається у створенні союзів, збільшенні групи підтримки за рахунок керівників, громадськості, друзів, родичів, зверненні до ЗМІ, різних органів влади. Використовується в більш ніж третині конфліктів;

тактика фіксації своєї позиції -- найбільш часто застосовувана тактика. Засновується на використанні фактів, логіки для підтвердження своєї позиції. Це переконування, прохання, критика, висування пропозицій тощо;

тактика дружелюбності. Передбачає коректне звернення, підкреслення загального, демонстрацію готовності розв'язувати проблему, надання необхідної інформації, пропозиція допомоги, надання послуги, вибачення, заохочення;

тактика угод. Передбачає обмін благами, обіцянками, поступками, вибаченнями. [3, с. 101-102]

ВИСНОВОК

Таким чином, підведемо підсумки проаналізованого матеріалу. Акцент робиться на аналізі структурних елементів, умов, що лежать в основі конфлікту і визначають його динаміку.

Процес конфлікту складається з цілого ряду структурних елементів, які взаємопов'язані між собою і, в той же час, кожен з них відіграє достатню і самостійну роль.

У спеціальній літературі виділяються наступні елементи структурної моделі конфлікту:

- Учасники конфлікту та їх характеристики (особистість, мала або велика група, позиція в соціальній структурі, типологічні та особистісні психологічні складові);

- Джерело, або причина, виникнення конфлікту і суперечливих цілей (головними параметрами є об'єктивність або суб'єктивність, індивідуально-групове або суспільну свідомість і формування суперечливих цілей і дій);

- Конфліктна взаємодія, тобто всілякі форми конфліктної поведінки і дій учасників, спрямовані на вирішення конфлікту;

- Фізична і соціальне середовище або умови, в яких протікає конфліктний процес (впливає на формування конфліктних цілей і форм конфліктної поведінки);

- Наслідки вирішення конфлікту.

Структурна модель конфлікту дозволяє враховувати всю сукупність встановлюваних факторів, що впливають на динаміку конфліктної взаємодії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анцупов А. Я., Шипілов А. І. Конфліктологія. - М.: ЮНИТИ, 2000.

2. Громова О. М. Конфліктологія. - М., 2000.

3. Конфліктологія: Конспект лекцій. Для підготовки магістрів усіх форм навчання /В.Я.Галаган, В.Ф.Орлов, О.М.Отич. - К.: ДЕТУТ, 2008. - 292 с.

4. Л.М. Ємельяненко В.М. Петюх, Л.В.Торгова, А.М. Гриненко Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. ред. В. М. Петюха, Л. В. Торгової. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 315 с

5. Орлянський B.C. Конфліктологія. Навчальний посібник. - К: Центр учбової літератури, 2007. - 160 с.

6. Пірен М. І. Конфліктологія / навч. Пос.. - Київ: МАУП, 2003

7. Прибутько П. С, Михайленко Р. В., Дубчак Л. М. та ін. Конфліктологія : навч. посіб. -- К.: КНТ, 2010. -- 136 с.

8. Рябцев В.М.Конфликтология: Навчальна програма. Ростовн/Д., 2000.

9. Скібіцька Л.І. Конфліктологія. Навч. Пос. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 384 с.

10. Тихомирова Є. Б., Постоловський С.Р. Конфліктологія та теорія переговорів: Підручник. - Рівне: Перспектива, 2007. - 389 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Схема структурної моделі політичного конфлікту

Размещено на Allbest.ru