Політична система України
Проблема становлення політичної системи України. Модель суспільно-політичного устрою в сучасній Україні. Процес формування ринкової системи в країні. Поглиблення майнової нерівності серед населення. Основні повноваження Конституційного Суду України.
| Рубрика | Политология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.02.2015 |
| Размер файла | 43,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Політична система України
Зміст
- Вступ
- 1. Проблема становлення політичної системи України
- 2. Модель суспільно-політичного устрою в сучасній Україні
- Список використаної літератури
Вступ
Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів її здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому - до високорозвиненого громадянського суспільства.
1. Проблема становлення політичної системи України
Україна подолала початковий етап перехідного періоду - проголошення незалежності й набуття атрибутів державності - і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.
Політична еліта сучасної України, становлення якої відбулося здебільшого ще до проголошення незалежності, виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загальноцивілізованих правил і норм. Посилюється апатія людей до діяльності владних структур: сподівання на оптимізацію суспільно-політичного та економічного життя після парламентських виборів 1998 р. не виправдалися. Влада в особі всіх її гілок неухильно втрачає довіру народу. Країна переживає своєрідний синдром політичної перевтоми. Результати соціологічних опитувань, проведені в жовтні 1998 р. україно-американським Центром стратегічних досліджень, свідчать: 48,5% опитаних вважало, що реальна влада у країні належить кримінальним структурам, мафії, 37,2% - "приватному капіталу". І лише 14,6% респондентів стверджували, що влада належить Президентові, 11,4% - уряду, 9,2% - Верховній Раді, 10,1% - місцевим органам влади; 78,9% відповіли, що інтереси народу влада не захищає; 58,5% вважали, що правосуддя в Україні несправедливе і не захищає права та інтереси громадян. Цифри засвідчують невдоволеність владою загалом.
Складна ситуація і в економічній сфері. Процес формування ринкової системи в Україні розпочався за відсутності зрілих ринкових структур, досвіду поведінки економічних суб'єктів у ринковому середовищі. За переважання державної власності значно деградувало державне управління економічними процесами, що разом з іншими чинниками призвело до гіперспаду, гіперінфляції. За роки незалежності Україна втратила майже половину промислового і сільськогосподарського потенціалу. Зовнішній борг її на початок квітня 2001 р. становив 10,33 млрд дол. На його обслуговування тільки в 1999 р. витрачено 2,5 млрд дол. Економічні труднощі спричинені не тільки необхідністю подолання потворних явищ адміністративної системи, а й серйозними управлінськими помилками, яких припустилися останніми роками. Через малоефективну неузгоджену діяльність законодавчих і виконавчих владних структур, відсутність стратегії ринкових реформ, безоглядний розрив економічних зв'язків з пострадянськими державами, а також з державами Центральної і Східної Європи українська економіка ризикує опинитися на узбіччі світового економічного процесу.
У соціальній сфері не вдалося подолати поглиблення майнової нерівності, зупинити процес зубожіння переважної частини населення. Для соціальне незахищених прошарків населення дедалі гострішою стає проблема фізичного виживання. Знецінено чинники, які гарантують соціальну стабільність. Значна частина інтелігенції, насамперед науково-технічні та висококваліфіковані працівники, залишають виробництво, переходять у торговельно-підприємницьку сферу.
У сфері ідеологічній посилюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери.
Криза, в якій опинилася Україна на зламі XX - XXI ст., є системною за своїм характером. Відповідно перед суспільством постало питання, якою має бути політико-ідеологічна доктрина державотворення. Щодо цього окреслилося два підходи. Прихильники одного з них стверджують, що "оптимальною формою організації буття нації на сучасному етапі може бути тільки національна держава", позаяк молода українська державність є не просто наслідком розпаду радянської імперії, а закономірним історичним підсумком багатовікової боротьби українського народу за збереження власної етнокультурної ідентичності та побудову національної незалежної держави як найдієвішого чинника консолідації української нації.
Безперечно, національна ідея (національно-етнічний погляд на минуле, сучасне і майбутнє України) має бути повною мірою врахована в політико-ідеологічній доктрині державотворення. Але в багатонаціональній державі, якою є Україна, вона - надто делікатний інструмент, невміле поводження з яким може зруйнувати соціально-політичну стабільність.
Прихильники іншого підходу вважають, що пріоритет у державотворенні має належати громадянсько-правовій ідеї. В Україні суб'єктом права на самовизначення проголошено не націю, яка дала назву країні, а її народ загалом, тобто не етнічну спільність, аполіетнічне громадянське суспільство. За громадянським принципом, який відображено в Конституції України, формуються владні структури, здійснюється адміністративне і військове будівництво.
Перехід від командної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність відповідної політичної культури населення, формування національного менталітету, адекватного ринковій економіці та плюралістичній демократії. І якщо європейська політологічна думка орієнтує громадян на дотримання ними своїх обов'язків і повагу до держави та її законів, а американська на передній план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати власні проблеми в цивілізованому співробітництві зі співвітчизниками, то в Україні на перехідному етапі її розвитку важливим є врахування як потреб окремої особи, так й інтересів держави.
Національна ідея має сприйматися більшістю населення України, позаяк вона, за словами академіка П. Толочка, - не етнічна, а державно-політична категорія. Для національної ідеї, спроможної консолідувати народ України на будівництво нового суспільного устрою, потрібна політична нація, до якої в Україні належать українці, росіяни, білоруси, румуни, угорці, євреї, кримські татари та інші етнічні групи. Становлення політичної нації можливе лише на загальноцивілізованих принципах громадянського суспільства. І лише їй під силу вивести з кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, підняти до рівня державної українську мову, сприяти розвитку мов інших етнічних груп, позбутися відчуття меншовартості тощо.
2. Модель суспільно-політичного устрою в сучасній Україні
В Україні, як і в інших пострадянських державах, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і соціально-правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.
На перших порах Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Відповідно наблизилася за багатьма параметрами до професійного парламенту Верховна Рада України, запроваджено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади, зрештою, до кризи влади загалом, яка проявилась в неефективності владних структур, неузгодженості та суперечливості їхніх дій, протистоянні місцевих представницьких і виконавчих органів, втраті авторитету влади у населення.
Такий стан значною мірою був зумовлений дефіцитом професійно підготовлених кадрів. Більшість із політичних лідерів виявилася нездатною до конструктивної управлінської діяльності. Кадровий голод багато в чому посилювався клановими принципами добору і розстановки управлінців.
Функціонування політичної системи України певною мірою поліпшилося після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України, Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і контролює їх. Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, конституційний склад якої - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Обирається вона на 4 роки, працює в режимі чергових і позачергових сесій. Організаційними формами парламентської діяльності є робота комітетів Верховної Ради України, тимчасових спеціальних комісій, які створюються для підготовки і попереднього розгляду окремих питань, партійних фракцій у парламенті, а також позафракційних груп.
До повноважень Верховної Ради України належать:
внесення змін до Конституції України;
визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
призначення виборів Президента України;
усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
затвердження бюджету і внесення змін до нього;
оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру;
прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України.
Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України входять до її компетенції. Серед них - затвердження загальної структури і визначення функцій Збройних Сил, Служби Безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ. Вона також ухвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до інших держав підрозділів Збройних Сил України та про допуск військових формувань інших держав на територію України.
Поширюються її повноваження на призначення і звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного Банку України, половини складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; обрання третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення; надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України, висловлення недовіри йому, що має наслідком його відставку з посади.
Згідно з Конституцією, главою держави з правом виступати від її імені є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Посаду Президента було запроваджено Законом України "Про створення посади Президента Української PCP і внесення змін і доповнень в Конституцію (Основний Закон) Української PCP" від 5 липня 1991 р. Обирається він громадянами держави на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Кандидат на президентський пост має бути громадянином України, жити в Україні до дня виборів не менше 10 років, мати право голосу, володіти державною мовою. Одна й та сама особа може обіймати посаду Президента України не більше двох термінів підряд, а бути обраною на третій термін тільки після того, як цю посаду обіймала інша особа. Президенту України забороняється мати інший представницький мандат, обіймати посади в державних або громадських органах, займатися підприємницькою діяльністю. Повноваження обраного Президента починаються з моменту прийняття ним присяги на вірність народу України, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. Президент України:
забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;
призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваження парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
за згодою Верховної Ради України призначає Прем'єр-міністра України, а також припиняє повноваження та приймає рішення про його відставку;
призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України забезпечує:
державний суверенітет і економічну самостійність України;
здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики;
виконання Конституції і законів, актів Президента України.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Якщо голові районної чи обласної державної адміністрації висловили недовіру дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про його відставку.
Владні структури, насамперед законодавчі органи, формують за участю політичних партій. Така модель передбачає чіткий розподіл функцій та повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади. Головним у ній є верховенство закону в усіх сферах громадського життя. Йдеться про демократичну, соціальну, правову державу та громадянське суспільство. Проте на практиці Україні до такої моделі ще далеко.
Серед найскладніших проблем сучасного державотворення - формування механізму стримувань і противаг у діяльності законодавчої і виконавчої гілок влади. Згідно з новою Конституцією України відбувся перерозподіл владних повноважень на користь Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. Звузилося коло повноважень Президента і особливо його адміністрації, на яку покладено аналітичні та прогностичні функції, обов'язки щодо підготовки документів для глави держави.
Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції України покликаний забезпечити дотримання владними структурами своїх функцій і повноважень. До нього входять 18 суддів, по шість з яких призначають Президент, Верховна Рада України та з'їзд суддів України.
До повноважень Конституційного Суду України належать:
вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
З цих питань Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними й не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Новим соціальним інститутом для України є місцеве самоврядування. Як відомо, з середини XIX ст. місцеве управління з ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стали називати "місцевим самоврядуванням". Ця форма суспільного устрою відображена в прийнятих 1985 року міжнародних правових документах - Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, зідно з якими важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія.
Місцеве самоврядування - право територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Здійснюється воно територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селища та міста, є районні та обласні ради. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Держава підтримує місцеве самоврядування фінансове.
Винятково важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії як добровільні об'єднання громадян, що виражають інтереси певних соціальних верств і груп, беруть участь у процесах здобуття, утримання державної влади і впливу на неї. За нинішніх умов політичні партії України ще не виконують достатньою мірою системотворчого призначення. Сьогодні можна говорити лише про багатопартійність в Україні, яка від атомізованого розмаїття з великою кількістю нечисленних, маловпливових партій поступово трансформується в партійну систему в її класичному розмежуванні на лівих, центр і правих. Зрештою, немає іншого інституту, крім політичних партій, який би успішніше справлявся з трьома найважливішими функціями - передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимізації існуючого режиму.
Вибори до Верховної Ради України, які відбулися в жовтні 1998 р. за змішаною системою (225 депутатів обиралися за партійними списками, 225 - у мажоритарних округах), підтвердили наявність такої тенденції. Участь у виборах за партійними списками взяло 40 політичних партій, у тому числі дев'ять блоків. Чотиривідсотковий бар'єр подолали дев'ять політичних партій, у тому числі один блок. Загалом із 449 обраних народних депутатів 335 є представниками 22 політичних партій, що становлять 74,7% депутатського корпусу. Ліві партії представлені 174 депутатами, центристські - 108, праві - 53.
3. Стратегія подолання економічної кризи й розвитку політичної системи України
У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути "чистим" капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.
Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі - програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.
Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв'язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.
Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.
З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:
подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;
побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;
формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;
розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;
забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;
удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;
своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).
Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.
політична система україна конституційний
Список використаної літератури
1. Бебик, В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: підручник / В.М. Бебик. - К.: МАУП, 2012. - 248 с.
2. Брегеда, А.Ю. Політологія: навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.Ю. Брегеда. - К.: КНЕУ, 2012. - 108 с.
3. Гаджиев, К.С. Введение в политическую науку/ К.С. Гаджиев. - М.: Логос, 2012. - 287 с.
4. Гаєвський, Б. Українська політологія. Концептуальні засади/ Б. Гаєвський. - К.: Либідь, 2012. - 144 с.
5. Гелей, С. Політологія: навч. посібник / С. Гелей, С. Рутар. - К.: Знання, 2012. - 415 с.
6. Демидов, А.И. Основы политологии / А.И. Демидов, А.А. Федосеев. - М.: Высшая школа, 2012. - 443 с.
7. Лазоренко, О.В. Теорія політології / О.В. Лазоренко, О.О. Лазо - ренко. - К.: Вища школа, 2012. - 179 с.
8. Логвина, В.Л. Політологія: навчальний посібник / В.Л. Логви - на. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 304 с.
9. Основи політології/ за ред.Ф.М. Кирилюка. - К.: Тандем, 2012. - 376 с.
10. Основи політології: курс лекцій: навч. посібник для вузів / за ред. М.І. Сазонова. - Харків: Вид-во Харківськ. ун-ту, 2013. - 487 с.
11. Основи політичної науки. Ч.2. Політичні процеси, системи та інститути: курс лекцій / за ред.Б. Кухти. - Львів: Кальварія, 2012. - 336 с.
12. Основи політичної науки. Ч.3. Політична свідомість і культура: курс лекцій / за ред.Б. Кухти. - Львів: Кальварія, 2012. - 556 с.
13. Основы политической науки: учеб. пособие / под ред.В.П. Пугачева. - М.: Наука, 2012. - 543 с.
14. Панарин, А.С. Политология: учебник / А.С. Панарин. - М.: ТК Велби, 2012. - 345 с.
15. Піча, В.М. Політологія: конспект лекцій: навчальний посібник для вищих закладів освіти України / В.М. Піча, Н.М. Хома. - К.: Знання, 2012. - 297 с.
16. Пойченко, А.М. Політика: теорія і технологія діяльності/ Пойченко. - К.: Либідь, 2012. - 217 с.
17. Політологія / за ред.А. Колодія. - К.: Тандем, 2011. - 527 с.
18. Політологія: курс лекцій / за ред.І.С. Дзюбка. - К.: Вища школа, 2012. - 412 с.
19. Політологія: курс лекцій / І.С. Дмитрів (керівник), О.М. Руда - кевич, В.А. Кулик та ін. - Тернопіль: Астон, 2012. - 158 с.
20. Політологія: підручник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації / за ред.Ф.М. Кирилюка. - К.: Здоров'я, 2012. - 775 с.
21. Політологія: підручник для вузів / за ред. Ю.С. Шемчушенка,
Д. Бабкіна, І.С. Дзюбка. - К.: Знання, 2012. - 367 с.
22. Політологія: підручник для студентів вузів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: Академія, 2012. - 406 с.
23. Політологія: підручник / за наук. ред.В.Г. Кремень. - Харків: Вид-во Харківського ун-ту, 2012. - 354 с.
24. Політологія: підручник / за ред.М. М. Вегаша. - К.: Знання, 2012. - 384 с.
25. Політологія: підручник / Ю.М. Розенфельд та ін. - Харків: Право, 2011. - 398 с.
26. Політологія: посібник для студентів вузів / за ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 2012. - 552 с.
27. Политология: учеб. пособие для вузов / сост. и ред.Н. Сазонова. - Харьков: Фолио, 2011. - 278 с.
28. Кравченко, В.И. Политология / В.И. Кравченко. - Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 2012. - 387 с.
29. Рудич, Ф.М. Політологія / Ф.М. Рудич. - К.: Либідь, 2012. - 480 с.
30. Рябов, С.Г. Основи теорії політики / С.Г. Рябов, М.В. Томенко. - К.: Тандем, 2012. - 192 с.
31. Холод, В.В. Лекції з політології: навчальний посібник / В.В. Холод. - Суми: Університетська книга, 2013. - 408 с.
32. Себайн, Д.Г. Історія політичної думки/ Д.Г. Себайн, Т.Л. Тор - сон. - К.: Основи, 2012. - 838 с.
33. Скиба, В.Й. Вступ до політології: Екскурс в історію правнично - політичної думки / В.Й. Скиба, В.Г. Горбатенко, В.В. Туренко. - К.: Основи, 2013. - 718 с.
34. Смирнов, Г.Н. Политология: курс лекций / Г.Н. Смирнов, Е.Л. Петренко, А.В. Бурсов. - М., Проспект, 2012. - 268 с.
35. Томенко, М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії / М.В. Томенко. - К.: Українська перспектива, 2012. - 103 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.
презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015Поняття "політичний простір" і його застосування в сучасній політичній науці. Тенденції та зв’язки, які безпосередньо впливають на процес інтеграції політичної системи України у політичний простір ЄС. Міжпартійне співробітництво у процесі євроінтеграції.
статья [27,5 K], добавлен 11.09.2017Основні засади будування нової політичної системи України, особливості реформування сфер суспільного життя. Недоліки правової системи України. Природа та сутність держави, концепції її походження. Громадянське суспільство та держава: сутність й структура.
контрольная работа [29,7 K], добавлен 20.07.2011Партійні системи: поняття, основні типи, особливості. Ознаки та різновиди виборчих систем. Еволюція виборчої системи в Україні. Участь політичних партій у виборчих процесах нашої держави. Проблема трансформації партійної та виборчої систем України.
курсовая работа [460,0 K], добавлен 24.11.2009Поняття, функції та ознаки політичної системи суспільства, його елементи. Підходи до визначення моделі системи. Держава як елемент політичної системи. Закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині.
курсовая работа [249,7 K], добавлен 17.04.2011Визначення політичної еліти України як привілейованої меншості суспільства, яка бере участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади. Антрепренерська (підприємницька) система формування еліти демократичних держав.
контрольная работа [30,3 K], добавлен 11.06.2011Розвиток політичних еліт та поява їх в Україні, основні представники лідерства того часу та їх роль у подальшому розвитку політичної думки України. Типологія та класифікація лідерства. Проблеми політичного лідерства в Україні та способи їх вирішення.
реферат [323,7 K], добавлен 15.12.2010Виборча система України. Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Формування політичної еліти суспільства. Формування партійної системи держави. Вибори народних депутатів України. Виборча квота.
реферат [13,9 K], добавлен 08.03.2007Дослідження особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські, пострадянські часи та в роки незалежності. Процес формування соціально-політичних поглядів, позицій особистості. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 23.07.2016Структура і функціонування політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності політичної системи. Здійснюване політичною системою керівництво суспільством. Політичні партії. Демократія як система цінностей. Становлення демократії в Україні.
реферат [34,2 K], добавлен 14.01.2009Законодавча влада в Україні. Верховна Рада України в системі державних органів. Порядок формування Верховної Ради України. Народний депутат України. Організація роботи Верховної Ради України. Повноваження Верховної Ради України. Законодавчий процес.
реферат [15,2 K], добавлен 07.10.2004Типи влади (традиційна, харизматична і раціонально-правова) згідно з класифікацією німецького соціолога М. Вебера. Політична еліта та політична влада в Україні. Владно-політична функція влади, формування нації та стабілізація соціально-політичного життя.
реферат [39,3 K], добавлен 10.06.2011Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Базові характеристики політичних об'єднань. Основні напрямки становлення політичної системи в незалежній Україні. Громадсько-політичні об’єднання та рухи. Типологія партійних систем.
реферат [48,6 K], добавлен 29.01.2011Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.
курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011Сутність і різновиди партійних систем. Поняття "політичного маркетингу", його предмет, функції та види. "Політичний ринок" і "політичний товар". Особливості політичного ринку в сучасній Україні. Імідж політичного лідера. Політична символіка, як бренд.
курсовая работа [70,2 K], добавлен 07.03.2010Сутність, функції та типологія політичної культури як складової частини культури суспільства. Процес формування політичної культури. Особливості та специфіка політичної культури сучасної України, її регіональні відмінності після здобуття незалежності.
реферат [35,8 K], добавлен 07.04.2012Типологія політичного лідерства. Осмислення суті політичної еліти в теоріях філософів та істориків. Періоди формування і діяльності власної еліти в українському суспільстві. Типи політичних лідерів сучасної України, розташування сил і перспективи партій.
реферат [24,1 K], добавлен 10.03.2010Стан наукового вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії. Дефініції, структура та фундаментальні моделі дослідження політичних систем. Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади.
курсовая работа [64,7 K], добавлен 26.08.2013Роль національних еліт у розвитку суспільства. Закономірності трансформація політичної системи в Україні. Тенденції регіонального і місцевого процесу демократичної розбудови держави. Аналіз небезпек та ризиків у діяльності представницьких органів влади.
курсовая работа [27,8 K], добавлен 20.10.2015Поняття і структура політичної системи. Вироблення політичного курсу держави та визначення цілей розвитку суспільства. Узагальнення та впорядкування інтересів соціальних верств населення. Забезпечення стабільності розвитку громадської системи загалом.
реферат [17,3 K], добавлен 26.02.2015
