Вчення Аристотеля про форми управління державою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Політичні погляди Аристотеля

2. Держава за Аристотелем

3. Форми правління державою

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Аристотелем була написана велика кількість праць, зокрема на політико-правову тематику в таких роботах, що дійшли до нашого часу, як "Політика", "Афінська політія", "Етика" і "Риторика".

Велика заслуга Аристотеля і в обґрунтуванні питань суспільного розвитку. Аналіз походження та розвитку держави дає Аристотелю можливість визначити, як історичні форми спілкування людей стали сім'єю поселенням, що складались з кількох сімей, колоній, тобто родових земель, господарські общини, з яких потім формується, складається держава -- поліс. Держава домінує над індивідом, сім'єю і родом, тому що покликана забезпечити високу моральність всіх мешканців, жителів поліса -- держави.

На думку Аристотеля, держава є сформована певна сукупність громадян. Тут мова йде вже не про первинні елементи держави: індивід, сім'я та ін., а про громадян. Громадянин той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Держава продукт природного розвитку і подібна до перелитих об'єднань, що природно виникли як сім'я і поселення.

Зібравши та узагальнивши величезний досвід міст -- держав (полісів), Аристотель сформулював шість форм управління державою.

1. Політичні погляди Аристотеля

У формуванні теорії політики важливу роль відіграв великий філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.). Народився в Стагорі у Фракії, освіту одержав в Афінах, у школі Платона. Піддав критиці платонівську теорію безтілесних форм (ідей), проте повністю подолати платонівський ідеалізм не міг, хитався між ідеалізмом і матеріалізмом. У Аристотеля знаходимо грунтовний виклад теорії суспільства, передумови якої зустрічаються у найраніших мислителів Сходу, переважно в Індії, Китаї. В ученні про суспільство Аристотель довів, що відносини рабовласництва укоріненні в самій природі. Найвищими формами державної влади Аристотель вважав форми, за яких виключена можливість своєкорисливого використання влади і за яких влада служить всьому суспільству. Головна відмінність поглядів Аристотеля від поглядів інших стародавніх філософів, зокрема Платона, полягає в тому, що Аристотель вперше в історії суспільної думки в праці "Політика" аналізує виникнення та функції держави, вказує, що функції держави зароджуються в найраніших суспільних зв' язках між господарями і рабами, необхідних для утворення стабільного соціального об' єднання. На їх основі й базується будова спільності (або сім' я, що в умовах рабовласництва є сім' єю господаря і невільників). Над сім'єю стоїть община, а над общиною стоїть уже держава - третя, вища форма суспільства.

Розкриваючи роль політики у суспільному житті, Аристотель підкреслював, що політика має відігравати морально-виховну роль, щоб полегшити досягнення загального блага - справедливості. Інструментом політики є держава, а державним благом - справедливість, тобто те, що служить загальній користі. Походження політики Аристотель визначає як розумну практику, спрямовану на приборкання пристрастей і прагнень індивіда, вбачаючи користь політики в егоїстичній тваринній природі людини, чуттєві прагнення якої стихійні та руйнівні. Політика покликана облагородити поведінку людини, забезпечити панування розуму над нею. Звичайно, держава зобов'язана своїм існуванням суб'єктивним життєвим потребам людей. Але лише держава забезпечує повністю розквіт особи, тому що за природою людина - істота суспільна. Звідси Аристотель твердить, що суспільство передує особі. Проведена ж ним аналогія між суспільними класами і окремими системами одного організму становить передумову політичної концепції солідарності, співжиття різних соціальних спільностей, заперечуючи боротьбу в суспільстві. Концепція солідарності, політична доктрина поміркованості передбачали, що демократія може успішно функціонувати тільки за умови, якщо зможе опиратися на середні верстви суспільства, а в умовах Стародавньої Греції - на середньо-заможних людей. Це перше політичне визначення передумов ефективно функціонуючої демократії.

2. Держава за Аристотелем

У «Політиці» Аристотеля суспільство і держава по суті не розрізняються. Звідси чималі труднощі розуміння його вчення. Так, він визначає людину як zoon politikon - «політична тварина». Але що це означає? Чи є людина тварина громадська чи державна?

Різниця чимала, оскільки може існувати суспільство і без держави .

Але для Стагірита це неможливо. Держава постає в його творі як природний і необхідний спосіб існування людей - «спілкування подібних один одному людей в цілях можливо кращого існування »(Політ., VII, 7, 1328а). Але для такого спілкування необхідні дозвілля, зовнішні блага, такі як багатство і влада, а також певні особисті якості - здоров'я,справедливість, мужність і т.д. У державу, як рівноправні громадяни, входять тільки вільні. Та й то Аристотель часто заперечує права громадянства за тими з них, хто «не є самодостатнім» і не має дозвіллям для того, щоб вести «блаженну життя», - ремісниками, селянами ... Для Аристотеля, як і для Платона, держава являє собою якесь ціле і єдність складових його елементів, але він критикує платонівську спробу «зробити держава надмірно єдиною». Держава складається з безлічі елементів, і надмірне прагнення до їх єдності,наприклад, пропонована Платоном спільність майна, дружин і дітей, призводить до знищення держави. З позицій захисту приватної власності, сім'ї та прав індивіда Аристотель докладно критикував обидва проекти платонівської держави.

Держава, зауважує Аристотель, поняття складне. За своєю формою воно являє собою відомого роду організацію і об'єднує певну сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про такі первинні елементи держави, як індивід, сім'я і т. д., а про громадянина. Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Громадянин, за Аристотелем,це той, хто може брати участь у законодавчим та судової влади даної держави. Держава ж є достатня для самодостатнього існування сукупність громадян.

3. Форми правління державою

У центрі політичного вчення Аристотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом -- із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

Форму держави Аристотель характеризував також як політичну систему, яка уособлюється верховною владою в державі. У цьому плані державна форма визначається числом пануючих (один,небагато, більшість). Крім того, ним розрізняються правильні і неправильні форми держави: у правильних формах правителі мають на увазі загальну користь, при неправильних - тільки своє особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічна правління (царська влада), аристократія і політія, а відповідними помилковими відхиленнями від них - тиранія, олігархія і демократія.

Монархія є першою і найдавнішою формою правління. Оскільки держава виникає як завершення еволюції сім'ї, де влада належить її главі, то і в монархії влада належить одній особі. В аристократії влада належить небагатьом, наділеним особистими достоїнствами. Ця форма правління краща за монархію, але можлива лише там, де є шановані народом благородні й достойні. Найкращою формою правління, за Аристотелем, є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо. Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах.

Аристотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону. Першу він різко засуджує, другу підтримує. Політія втілює в собі кращі сторони олігархії і демократії (об'єднує багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їх недоліків і крайнощів. За Аристотелем, політія є середньою формою держави, в якій у всьому переважає середній елемент. У звичаях -- це поміркованість, у майні -- середній достаток, у правлінні -- середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом'якшити суперечність між бідними й багатими, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів -- багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них.

Кожна форма має, у свою чергу, кілька видів, оскільки можливі різні комбінації формотворчих елементів.

Найбільшу правильну форму держави Аристотель називає політи. У політії править більшість в інтересах загальної користі. Всі інші форми являють собою те чи інше відхилення від політії. З іншого боку,сама політія, за Арістотелем, є як би змішанням олігархії і демократії. Цей елемент політії (об'єднання інтересів заможних і незаможних, багатства і свободи) є в більшій частині держав, тобто взагалі характерний для держави як політичного спілкування.

З неправильних форм держави тиранія - найгірша. Різко критикуючи крайню демократію, де верховна влада належить демосу, а не закону,

Аристотель схвально характеризує помірну цензову демократію,засновану на примирення багатих і бідних і пануванні закону. Звідси - висока оцінка ним реформ Соломона.

Політія як найкраща форма держави поєднує в собі кращі сторони олігархії і демократії, але вільна від їх недоліків і крайнощів.

Політ-«середня» форма держави, і «середній» елемент у ній домінує в усьому: у вдачі - поміркованість, у майні - середній достаток, у владарювання - середній клас. «Держава, що складається з« середніх »людей,буде мати і найкращий державний лад ».

Основну причину збурень і переворотів в державі Аристотель бачить у відсутності рівності. Перевороти виявляються наслідком порушення відносного характеру рівності і спотворений принцип у політичній справедливості, що вимагає в одних випадках керуватися кількісною рівністю, в інших - рівністю по достоїнству. Так, демократія ґрунтується на тому принципі, що відносна рівність тягне за собою і абсолютну рівність, а олігархія виходить із принципу, ніби відносна нерівність обумовлює і нерівність абсолютну. Подібна помилковість у вихідних принципах державних форм і веде надалі до міжусобицях і заколотів.

У ході обґрунтування свого ідеального проекту найкращої держави Аристотель відзначає, що це - логічна побудова і тут «не можна шукати тієї ж точності, яку ми маємо право пред'являти до спостережень над фактами,доступними дослідженню шляхом досвіду ». Населення кращої держави має бути достатнім і легкодоступним для огляду. Територія кращої держави повинна бути однаково добре орієнтована по відношенню до моря і материка. Територія, крім того,повинна бути достатньою для задоволення помірних потреб.

Головне завдання політичної теорії Аристотель бачив у тому, щоб відшукати досконалий державний устрій. Класифікація форм управління державою у "Політиці" здійснюється за двома критеріями: кількістю, чисельністю правлячих осіб і здійснюваною в державі метою. I хоча сам перелік форм управління державою не оригінальний, нове в теорії Аристотеля те, що є намагання звести всю багатоманітність державних форм управління до двох основних - олігархії та демократії. Їх породженням або змішуванням виступають усі інші різновидності влади. В олігархії - влада належить багатим, а в демократії - незаможним, неімущим. Олігархія посилює існуючу соціальну нерівність людей, а демократія надзвичайно зрівнює багатий і простий люд. Міркування про демократію та олігархію Аристотель зводить до розуміння соціально-станових суперечностей, що визначають розвиток рабовласницької держави. Та симпатії Аристотеля все ж на боці політії - змішаної форми управління державою, що виникає з поєднання елементів олігархії та демократії. Економічну основу політії становить лад, де переважає власність середніх верств населення, соціальну основу - власники землі. Політичний лад характеризується поєднанням олігархічних і демократичних форм і методів здійснення влади. Аристотель розрізняє два види справедливості: зрівняльну і розподільну. Змішані форми управління державою є Спарта, Кріт.

ВИСНОВКИ

На закінчення можна сказати, що Аристотель, здійснивши грандіозне узагальнення соціального і політичного досвіду еллінів, розробив оригінальне соціально-філософське вчення.

Соціальна і політико-правова проблематика освячується Аристотелем з позицій ідеального розуміння полісу - міста держави як політичного спілкування вільних і рівних людей.

Держава за Аристотелем - продукт природного розвитку. У цьому відношенні воно подібно таким природним первинним утворенням як сім'я і селище. Людина по природі своєї істота політичне і в державі (політичному спілкуванні) завершується генезис цієї політичної природи людини.

Аристократія, що призводить до появи приватної власності на землю і перетворенню вільних людей на рабів, може вироджуватися в так звану тимократію, панування найсильніших воїнів, може поступово перетворюватися на олігархію. Олігархія ж як лад, заснований на майновому цензі і владі багатих, -- на демократію. А вже демократія, може переродитися у свою протилежність -- тиранію. Це -- найгірша форма держави, при якій безроздільно панує сваволя, насильство, безправ'я широких мас населення. Глава держави -- тиран, захоплює владу.

Що стосується форми правління державою, то Аристотель виділяв правильні форми правління (монархія, аристократія, політія) і неправильні форми правління - тиранія, олігархія і демократія. Але все-таки кращою формою правління виступає політія - правління більшості в інтересах загальної користі.

аристотель політичний держава правління

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://pidruchniki.com/1580011936319/politologiya/politichni_vchennya_aristokratiyi_platon_aristotel

2. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / П. П. Шляхтун. - К. : Либідь, 2002. - 576

3. Історія політичних вчень. -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://lib.mdpu.org.ua/e-book/politologiya/eBook/modul_1/tema3.html

Размещено на Allbest.ru