Політичний устрій Індії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИРОДНИЧОГО-ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ

УЖГОРОДСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Реферат

з дисципліни "Політологія"

на тему:"Політичний устрій Індії"

Дорі В'ячеслав

Ужгород - 2014

Зміст

Вступ

1. Історія становлення держави

2. Культура Індії

3. Політичний устрій Індії

Висновки

Література

Вступ

Респумбліка Імндія або Імндія, Бгарат (англ. Republic of India, Bharat Ganarajya) -- країна в Південній Азії. На північному заході межує з Пакистаном; на півночі -- з КНР, Непалом і Бутаном; на сході -- з М'янмою і Бангладеш. На півдні вузька Полкська протока і Манарська затока відділяють її від Шрі-Ланки. Протокою Грейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією таІндонезією.

Територія -- 3 166 829 кмІ (є 7-ю країною у світі за географічною площею). Довжина з півночі на південь -- понад 3000 км; з заходу на схід -- близько 2000 км. Кількість населення -- 1 млрд. 132 млн осіб (2008 р.; у 1990 р. -- 844 млн.) Це друга за величиною населення, -- післяКитаю, -- держава на планеті Земля. Столиця -- Нью-Делі. Найбільші міста: Колката (понад 16 млн жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн жителів), Ченнаї (Мадрас) (6 млн жителів), Хайдарабад (5 млн жителів), Бенґалуру (4,5 млн жителів), Ахмадабад (4 млн жителів)

За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-е місце у світі. Грошова одиниця -- індійська рупія = 100 пайсам. Експорт: чай, кава, залізо, сталь, спеції та прянощі, текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати, шкіра та шкіряні вироби, риба. Партнери в експорті: США (17%), Об'єднані Арабські Емірати (8.8%), Китай (5.5%), Гонконг (4.7%), Великобританія (4.5%),Сінгапур (4.5%) (2004). Імпорт: нафта, машини та механізми, коштовний камінь, міндобрива, хімікати. Партнери в імпорті: Китай (6.1%), США(6%), Швейцарія (5.2%), Бельгія (4.4%) (2004)

Офіц. мова -- гінді та (тимчасово) англійська, також 21 регіональна мова. Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання,ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР тощо. Індія -- колиска деяких із найдавніших цивілізацій.

Офіційна назва країни, Індія, походить від древньоперського слова хінду, яке у свою чергу походить від санскритського Сіндгу -- історичної назви річки. Давні грекиназивали індійців Індо -- «люди Інду». Конституція Індії визнає та вживає у офіційному користуванні також другу (власне, історично -- першу) назву, Бгарат, яка походить від санскритського імені давньоіндійського царя Бгарати, історія якого була описана в «Магабгараті». Третя назву, Гіндустан (з перської -- «країна індійців»), використовується з часівІмперії Великих Моголів, однак офіційного статусу не має].

На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. З середини 3 тис. до н. е. там почала свій розвиток Хараппська цивілізація. У 6 ст. до н. е. північний захід сучасної Індії потрапив під панування Персидської імперії. Мусульманське завоювання (6 ст.), нашестя Тамерлана (14 ст.), утворення імперії Великих Моголів (1526 рік), яка досягла свого розквіту у 18 ст. Саме тоді на її територію стали претендувати ряд європейських країн. У кінці 18 ст. країна стала колонією Британії. І тільки 1947 рік приніс незалежність цій англійській колонії, яка розділилася на дві країни -- Індію і мусульманський Пакистан.

За формою правління Індія - парламентська федеративна республіка у складі Співдружності. У своїй діяльності республіка керується Конституцією, яку було прийнято у 1949 р. Глава держави - президент Пратіба Де-вісінгх Патіл (з 25 липня 2007 р.). Офіційними мовами є хінді і англійська.

В адміністративному відношенні республіка поділяється 27 рівноправних штатів та 7 союзних територій. Адміністративний поділ країни враховує етнічну приналежність людей: штати створені за етнічною ознакою, місцеві мови в них також є офіційними. Кожним штатом керує губернатор, якого призначає президент. Штати Індії: Андхра-Прадеш; Аруначал-Прадеш; Ассам; Біхар; Гоа; Гуджарат; Джарханд; Джамму і Кашмір; Західна Бенгалія; Карнатака; Керала; Мадхья-Прадеш; Маніпур; Махараштра; Мегхалая; Мизорам; Нагаланд; Пенджаб; Раджастан; Сикким; Тамилнад; Трипура; Уттаранчал; Уттаракханд; Орисса; Чхаттисгарх; Уттар-Прадеш; Харьяна; Химачал-Прадеш. Союзні території (невеликі адміністративні одиниці, які керуються центральним урядом): Андаман-ські і Нікобарські острови, Дадра і Нагар Хавелі; колишні португальські колонії Даман і Діу, Лакшадвип, Національний столичний округ Делі, Пондишери (Путтуччери), Чандигарх.

Законодавча влада належить президенту і парламенту, що складається з двох палат: Ради штатів та Народної палати. Термін повноважень парламенту - п'ять років. Виконавча влада в Індії належить президенту і уряду, що формується парламентською більшістю, і несе відповідальність перед Народною палатою.

Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, що зумовлює статус і заняття людини з дня її народження. Кастова система засуджена і заборонена державою, але освячена релігією індуїзму, яка регулює сімейне життя і суспільні відносини. Понад 4/5 населення - індуїсти, мусульман тільки 11 %. Незважаючи на всі відмінності, загальні культурні риси і усвідомлення спільності історичної спадщини об'єднують мешканців Індії в одне ціле. Індійська цивілізація нараховує понад 5 тис. років, її матеріальні пам'ятки - храми, мавзолеї, мечеті, палаци, форти, зустрічаються повсюди, багато з них відомі в усьому світі.

Індія є членом Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного Валютного Фонду, Британської Співдружності націй.

1. Історія становлення держави

Люди, які займалися рибальством і полюванням, жили на території Індії у IV тисячолітті до н.е. Перша цивілізація (хараппська) розвинулася в долині Інду в середині III тисячоліття до н.е. і проіснувала близько тисячі років. Сліди цієї древньоіндійської цивілізації знайдені на півострові Катхіявар в Гуджараті, а в 1922р. археологи виявили залишки поселень бронзового віку: Хараппи (у Пенджабі) і Мохенджо-Даро (у Сінді).

В середині II тисячоліття до н.е. у Північну Індію з Центральної Азії через басейн Інду прийшли арії, які у VII-VI ст. до н.е. заснували в долині Гангу свої держави. У V ст. до н.е. в долині Гангу було кілька дрібних держав, що ворогували між собою.

У IV ст. до н.е. на північний захід Індії прийшли війська Олександра Македонського, успішно подолавши опір племен, що жили в долині Інду. Однак в долині Гангу ситуація до того часу змінилася. Царі держави Магад-ха об'єднали дрібні держави в одну сильну і відбили греко-македонський напад. Незабаром владу у Магадху захопив Чандрагупта з роду Маур'їв, а за його онука Ашоки (III ст. до н.е.) царі Магадхи правили вже майже всією Індією (крім самого півдня Індостану). Їхню державу називають імперією Маур'їв. Могутня держава Маур'їв розпалася на початку II ст. до н.е. і почала зазнавати нападів скіфів, греків, тощо.

У I ст. н.е. у Північно-Західній Індії виникає величезна імперія Кушан, яка досягла найбільшої могутності у II-III ст. н.е., коли до її складу входили Афганістан, Центральна Азія та індійські території до річки Нарбада. У IV ст. н.е. держава Магадха знову об'єднала Північну Індію. За ім'ям правлячої династії її називають імперією Гуптів. У цей період завершено трактат "Манасара".

У V ст. н.е. в Індії була високо розвинута наука. Цифри (і позиційна система користування ними), якими ми користуємося і називаємо арабськими, запозичені у арабів, але самі араби перейняли їх у індійців. Головний винахід індійських математиків - введення в цифрову систему нуля.

Древні індійські племена розмовляли різними мовами, але всі освічені люди знали єдину літературну мову - санскрит, який відігравав в Індії таку ж об'єднуючу роль, як латина у середньовічній Європі. На санскриті писали художні і релігійні твори, закони і наукові праці. Граматика санскриту, складена індійським вченими у V ст. до н.е., - найдавніша граматика на землі. Поет і драматург V ст. н.е. Калідаса відіграв таку ж роль в індійській літературі, як Шекспір і Пушкін у європейській. Вторгнення ефталітських племен з північного заходу у V ст. н.е. призвело до занепаду імперії. На території плоскогір'я Декан одне за одним виникали і розпадалися царства Сатаваханів, Вакатаків і Паллавів, на півдні в перші століття нашої ери могутньою була держава Чера.

Період індійського середньовіччя (з VII по XVIII ст.) поділяється на два етапи: утворення невеликих відокремлених феодальних князівств і їх розпад, а потім виникнення централізованої держави - Делійського султанату (XIII-XIV ст.). Другий етап завершує імперія Великих Моголів XVI- XVIII ст..

З початку XI ст. Індія зазнає вторгнення мусульман. Роздроблені князівства не могли чинити серйозного опору, і до початку XIII ст. у Північній Індії сформувався Делійський султанат з верховною владою мусульманських феодалів, що розширився за рахунок територій Східної і Південної Індії. В кінці XIV ст. від султанату відокремилися Бенгалія і князівства Декана, а після спустошливого нашестя Тімура султанат розпався.

На початку XV ст. у Південній Індії сформувалася імперія Віджайя-нагар, яка існувала з 1336 по 1565 р. На руїнах Делійського султанату на початку XVI ст. виникає держава Великих Моголів, заснована Захируддіном Мухаммедом Бабуром, а в часи його наступників, особливо при Акбарі (1506-1605), вона охопила весь півострів Індостан. Імперія Моголів слабшала, і в 1739р. правитель Ірану Надір-шах зайняв Делі.

Перші європейці - португальці, з'явилися поблизу берегів Індії у XVI ст. Вони захопили Гоа та інші території на західному узбережжі. Потім прийшли голландці, французи та англійці. Протягом століття у Західній Європі у різних країнах виникли Ост-Індійські кампанії, які боролися за колонізацію Індії. До XVIII ст. наймогутнішими стали французька Ост-Індійська кампанія, та англійська Ост-Індійська кампанія.

У 1757 р. англійці захопили Бенгалію. Внаслідок зіткнення економічних інтересів почалася англо-французька війна, що закінчилася у 1763 р. перемогою Англії і втратою Францією майже всіх індійських володінь. Найтривалішим збройним виступом було Велике народне повстання 1857р., яке самі індійці називають війною за Незалежність. У 1858р. Ост-Індійська кампанія була скасована. Потім уряд провів адміністративні реформи і верховна влада була передана британському уряду.

Розвиток капіталізму у другій половині XIX ст. привів до формування робочого класу, а тяжкі умови праці - до страйків. Наприкінці XIXст. у національному русі сформувалися два напрямки: буржуазно-ліберальний, який не закликав до повалення колоніального режиму, і лівий радикальний, що вимагав ліквідації феодального і колоніального гніту.

У 1885 р. була створена загально індійська партія - Індійський національний конгрес. На початку XX ст. в Індії почався рух бойкоту англійських товарів - свадеші. У Мумбаї було проведено політичний страйк, створювалися робочі профспілки, які об'єдналися у Всеіндійський конгрес профспілок. У 20-х роках почався сатьяграхі - рух громадянської непокори під керівництвом Махатми Ганді. Головною заслугою Ганді є залучення до боротьби за незалежність селян.

Під натиском визвольного руху британський уряд видав у 1935 р. Закон про управління Індією, що передбачав створення законодавчого (а на ділі - дорадчого) органу і надання виборчих прав верхівці індійського суспільства. Цей закон лише сприяв розпалюванню міжнаціональної і міжкастової ворожнечі. Підчас Другої світової війни і відразу після її закінчення визвольний рух перекинувся на індійську армію і військово-морський флот, і Англії довелося піти з Індії. 15 серпня 1947 р. було оголошено про створення незалежного Індійського Союзу на чолі з прем'єр-міністром Джавахарлалом Неру, а території, на яких домінувало мусульманське населення, утворили мусульманську державу Пакистан. Розподіл супроводжувався міжрелігійними сутичками і масовим переселенням мусульман з територій, що залишилися в Індії, а проблема прикордонного Кашміру і досі залишається невирішеною. 30 січня 1948 р. Ганді був вбитий фанатиком-індуїстом.

У 1956 р. в результаті роботи уряду Джавахарлала Неру з розвитку економіки та інтеграції до Індійського Союзу приєдналося понад 550 князівств. 26 січня 1950 р . Індію проголосили республікою і ухвалили нову

Конституцію. Адміністративна реформа 1953 р. передбачала створення штатів за національно-мовним принципом. Майже двадцять років промисловість і сільське господарство країни неухильно розвивалися, але в 70-х роках економічне становище Індії погіршилося.

У 1980 р. переконливу перемогу на виборах до парламенту здобула партія Індійський національний конгрес на чолі з Індірою Ганді. Протягом наступних кількох років уряд Індіри Ганді намагався боротися з заворушеннями у різних регіонах країни, корупцією, кастовим поділом. У 1984 р. після рішення Індіри Ганді направити індійські війська на придушення сикхських радикалів, які зайняли Золотий храм в Амрітсарі, вона була вбита двома своїми охоронцями-сикхами. Радикали вимагали відокремлення сикхського штату від Індії і проголошення його незалежною державою Халістан. індія ведизм каста політичний

Після вбивства Індіри Ганді у політичну боротьбу включився її молодший син Раджив. За Раджива Ганді, який проводив нову результативну політику, в Індію потекли іноземні інвестиції, почали використовуватися нові технології, створювалися нові галузі промисловості. На виборах у листопаді 1989 р. Радживу Ганді не вдалося сформувати однопартійний уряд Національного конгресу. Був сформований коаліційний уряд Національного фронту, до складу якого увійшла також фундаменталістська партія Хінді. Уряд протримався зовсім недовго, і почалася нова виборча кампанія. Під час передвиборчого туру Раджива Ганді по Тамілнаду загинув внаслідок вибуху бомби. Партію Індійський національний конгрес очолив і привів до перемоги на виборах 70-річний Нарасімха Рао, який став прем'єр-міністром.

2. Культура Індії

Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. є. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до и. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму -- серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти -- явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) -- брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста -- результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV-- II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми -- боротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Перші імперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні королівства й племінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я. За імператора Ашоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла найбільшого розквіту і розширення; у ці часи державною релігією став буддизм. У період існування імперії династії Гуптів (IV -- V ст.) настала золота доба індуської культури.

Культура Індії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є. Щоправда, це не була широкознана давня культура. Але сучасні археологічні дані засвідчують, mo цей регіон був осередком активної людської життєдіяльності цивілізаційного рівня, подібного до того, який уже існував у долинах Тигру і Євфрату. Нілу. Це була так звана індійська цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень -- Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтверджень спільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами. Для хараппської культури характерні були високий півень землеробства на поливних землях, інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного виробництва, використання транспортних засобів, розвинена торгівля, як внутрішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати для обмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська цивілізація мала теократичний характер, уній панували "незмінні традиції храму". Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріальними залишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося), і вони свідчать, що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідування харапської цивілізації наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськими завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім культурно підкорили собі автохтонне населення Індостану. Хоча, закономірно, взаємовплив був тривалий час.

У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастичних елементів. Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців, що принесли в Індію свою мову -- санскрит (у перекладі -- упорядкована, доведена до досконалості).

Найдавнішою пам'яткою давньоіндійської народної творчості є Веди, індо-іранські тексти, що виникли в XV--V ст. до н. є. і написані ведичним санскритом. Вони складаються з 4 самхіт: "Рігведи", "Самаведи". "Яджурведи", “Атгарваведи" -- збірок мантр, які містять найдавніші здобутки індійської філософської думки. До Вед належать також Брахмани -- екзегетичні тексти. Араньякн -- містичні тексти. Упанішади -- тексти, які містять основні концепції індійських філософських систем. Тексти Вед в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення.

Ведизм -- найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслідок взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії. Це вид багатобожжя з монотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного порядку (рута), який з'єднує всі елементи Всесвіту; розроблений жертовний культ, який відправлявся через спеціально підготовлених жерців.

Найцінніші культово-звичаєві пам'ятки ведійської течії -- це художні тексти у віршах і прозі, гімни., урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуалу філософські діалоги і міркування.

Взагалі ведійська віра, яку породила міфологія, -- це найраніша стадія формування індійської релігії -- індуїзму що поширювався в індоарійських племенах. Характерною її рисою було обожнювання сил природи (порівняйте з дохристиянською релігією, язичництвом Київської Русі), часто в міфологічних розпливчастих образах. Основа культу -- жертвоприношення, що супроводжується складним ритуалом, який виконується брахманами, велике значення мали магічні обряди.

Найшановнішими були боги ведійсько-арійського пантеону -- Вару-на, Індра, Ангі. Сама. Із цієї релігії розвинувся брахманізм (І тис. до н. є.) з верховними божествами -- Брахмою, Вишну і Шівою; важливу роль відігравали анімістичні уявлення, культ предків. Складний ритуал брахманів, сувора регламентація життя, аскетичні подвиги розглядались як засіб, що забезпечує за законом карми (дійство, що впливає на характер нинішнього і наступного існування) краще перевтілення душі (сансара) і остаточне звільнення від ланцюгів переродження.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичного життя заснована Буддою у другій половині 1 тисячоліття до н. є. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина НІ ст. до н. е.). Збереглися численні едикти -- вибиті на камені за наказом царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві морально-політичні принципи,, які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе -- незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики ненасидьства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, -- політики, яка знаходить все більше прихильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот (кінець Х.11 от.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони -- завдання для вчених майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання -- Камі. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Джерела театру. Театр виникає зі стародавніх мисливських і сільськогосподарських ігор, масових матеріальних і карнавальних дій, релігійних обрядів, що неоні в собі елементи забави, діалогу, перевдягання, музики, співу, танцю, використання масок. Міфопоетичну свідомість окремих епох визначив як трагедійний, так і гострокомедійний характер народних ігор, з яких у тісному поєднанні з фольклорною епічною традицією почали викристалізовуватися окремі первинні форми театральної творчості як такої.

Незважаючи на певну спільність зародження видовищ, у різних народів цей процес відбувається по-своєму. Багатий і своєрідний театр, неповторюваний у своїх стародавніх традиціях, склався на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Так, театр в Індії виник у глибоку давнину й досяг найвищого свого розвитку наприкінці стародавньої епохи, у період імперії Гуптів (IV--V ст.), але через 2--3 століття почав занепадати, зберігши свої традиції, композиції, стилі й навіть мову лише в санскритській класичній драмі, пов'язаній з живою театральною традицією епохи стародавності та раннього Середньовіччя.

На жаль, ні про авторів п'єс, ні про суть драми відомостей майже немає, за винятком п'єс поета, теолога і філософа І--II ст. н. є. Ашваггоші, в яких уже чітко виступає оформлення п'єси, що включає пролог, події на акти і заключне благословення у формі віршів і прози; а також трактату "Натья-шастра" (Настанови у театральному мистецтві), що подає правила акторської гри, постановки вистави і написання драматичних творів. Тут є лише натяки на генетичний зв'язок театру зі стародавніми культовими містеріями та імпровізованими сміховинними діями, створеними ніби самим богом Брахмою і розігруваними на святі Індри за змістом боротьби богів з асурами (демонами) та ритуалами родючості.

Вистави відбувались або в особливих театральних приміщеннях, або просто неба; актори виступали багато годин чи навіть кілька днів. Глядачів, як свідчить "Натьяшастра", збиралося дуже багато, і вони бурхливо висловлювали своє захоплення чи невдоволення грою акторів, змістом текстів. У межах імперії Гуптів була об'єднана майже вся Індія, відбувалося значне піднесення соціального і духовного розвитку (IV--V ст. н. е.). Драматургія цього періоду дійшла до нас лише фрагментарно -- твори таких поетів, як Бхаса ("Побачення вві сні Васвадата"), Шурдака ("Глиняний візок"), Калідаса ("Шакунтала") та ін. Середньовічна драма, продовжуючи традиції стародавності, набула і нових тенденцій, зокрема в п'єсах Харші ("Ратнавалі"), Бхавабхуті ("Малаті і Мадхава"), Ваваручі ("Закохані") VII-- VIII ст.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

3. Політичний устрій Індії

За формі державно-територіального устрою Індія федерація, суб'єктами якої є +25 штатів. Останні являють собою великі державно-територіальні утворення, в основі яких лежить мовна спільність населення. Крім штатів до складу Індії входять 7 союзних територій - порівняно невеликих за розміром і чисельністю населення адміністративних одиниць центрального підпорядкування. У союзні території були виділені переважно колишні колонії неанглійської (португальські та французькі), які через невеликий за площею території і малу чисельність населення не могли отримати статусу штату. В даний час з правової точки зору союзні території не різняться від штатів.

Чинна Конституція Індії прийнята Установчими зборами в 1950 р. Будучи великим за обсягом Основним законом у світі, вона представляє з'єднання конституційно-правових традицій Великобританії з окремими положеннями конституцій США, Ірландії, Канади, Австралії, СРСР, Веймарської республіки у Німеччині, Японії та деяких інших країн. З моменту прийняття в неї внесені численні зміни та доповнення (близько 500). Поряд з Конституцією джерелами державного права Індії є рішення Верховного суду в порядку конституційного контролю, закони, що мають конституційну значення, звичаї, акти делегованого законодавства і т.д.

За форми правління є республікою Індія, що використовує багато традицій англійського парламентаризму. Політичний режим розвивається демократія.

Вищий законодавчий орган - Парламент, що складається з Президента Республіки і 2 палат: Раджья Сабха - Рада штатів (250 місць) і Лок Сабха Народна палата (545 місць). Передбачається, що Народна (нижня) палата висловлює інтереси федерації в цілому, а Рада штатів (верхняя палата) інтереси суб'єктів федерації.

Вибори в Раду штатів непрямі. +238 Членів Ради обираються за системою пропорційного представництва виборними членами законодавчих органів штатів строком на 6 років з ротацією 1 / 3 кожні 2 роки. Решта 12 членів призначаються Президентом із числа осіб з великим практичним досвідом та особливими заслугами в літературі, науці, мистецтві та громадській діяльності. Виборні місця в Раді штатів розподіляються не порівну, але і не строго пропорційно чисельності. Деякі переваги надаються штатах із найбільш малочисельним населенням.

У відміну від Народної палати Рада штатів не може розпущений достроково. Його реальне значення в політичному житті країни невелика. Користуючись правом відкладеного вето, Раду може затримати законопроекти, прийняті палатою Народній (окрім фінансових), на строк до 6 місяців. Він може також вносити поправки до законопроектів і повертати їх в нижню палату.

Вибори до Народної палати проводяться за мажоритарною системою відносної більшості раз на 5 років, хоча не виключається можливість і позачергових виборів. Народна палата здійснює контроль над урядом, що несе перед нею колективної відповідальності. Ця функція може здійснюватися шляхом використання депутатами Народної палати права запиту, обговорення політики уряду, а також можливості Уряду винести вотум недовіри.

Кворум у кожної з палат становить 1 / +10 її складу. Законопроект відбувається в палатах 3 читання після чого він буде направлений Президенту. Якщо ж у другій палаті законопроект зазнає змін, то він знов повертається в палату, прийняла його перший. У разі її згоди із запропонованими поправками білль вважається прийнятим обома палатами і передаються на підпис Президенту. У разі незгоди з запропонованими поправками палати йдуть на переговори, а при їх неуспіху - за рішенням Президента - голосують законопроект спільно. Остання процедура вочевидь вигідніше для Народної палати, чисельність якої більше ніж у два рази перевищує число членів Ради штатів. Для проходження в парламенті фінансового законодавства передбачений особливий порядок. Прийнятий Народною палатою фінансовий законопроект направляється до Ради штатів. Верхня палата зобов'язана протягом 14 днів повернути його з своїми рекомендаціями, які не носять обов'язкового характеру.

Глава держави - Президент, що обирається строком на 5 лет колегією виборців, що складається з виборних членів обох палат Парламенту та обраних депутатів легіслатур штатів. Кількість голосів всіх виборців - членів загальнонаціонального Парламенту дорівнює кількості голосів, яку мають виборщики від штатів. Президент може переобиратися неодноразово. Відповідно до Конституції він формально є главою виконавчої владі, верховним головнокомандувачем збройних сил, невід'ємною складовою частиною Парламенту. Він промульгірует закони, має право вносити законопроекти і накладати вето на прийняті закони, призначає Прем'єр-міністра, а за поданням останнього - членів Ради міністрів, скликає і розпускає сесії Парламенту, збирає обидві палати для вирішення розбіжностей між ними, може достроково розпускати Народну палату. Президент також призначає губернаторів штатів, головного суддю та інших членів Верховного суду та вищих судів штатів, Генерального прокурора, Генерального аудитора і багатьох вищих службовців державних, має право помилування. Під зовнішньополітичних відносинах Президент здійснює представницькі функції. У сфері внутрішньої безпеки він вправі оголосити надзвичайний стан, ввести президентське правління в штатах і оголосити надзвичайний стан у області фінансів. Укази Президента мають силу закону (ч.2 Ст.123 Конституції). Якщо протягом 6недель з початку найближчій сесії Парламенту ці укази не будуть затверджені вони втрачають силу.

В відміну від Великобританії акти глави держави в Індії не вимагають контрасігнатури як необхідну умову їх дійсності. Тим не менше Президент у своїх діях зобов'язаний керуватися рекомендаціями Уряду. В результаті практично всі основні повноваження Президента здійснюються від його імені міністрів Радою, а точніше - Прем'єр-міністром.

Вибори Віце-президента проводяться по закону раз в 5 років колегією виборців, що складається з депутатів обох палат індійського Парламенту, шляхом таємного голосування. Віце-президент за посадою є головою Ради штатів, але при цьому не перебуває депутатом Парламенту.

Вища виконавча влада практично зосереджена в руках Уряду (Ради міністрів) і персонально Прем'єр-міністра. За конституційним звичаєм Президент призначає Прем'єром лідера парламентської фракції тієї партії, яка користується підтримкою більшості в Народної палаті. Уряд є колегіальним органом, що включає крім Прем'єр-міністра Міністрів, що призначаються за поданням Прем'єра також Президентом країни. Прем'єр-міністр може з формального схвалення Президента змінювати склад уряду і звільняти міністрів. Міністр повинен бути депутатом будь-якої з палат Парламенту чи стати їм протягом 6 місяців. Рада міністрів відповідальний перед Народною палатою і в разі висловлення останньої вотуму недовіри може бути розпущено Президентом. Проте Президент за порадою Прем'єр-міністра може цього випадку достроково розпустити нижню палату.

Міністрів Порада рідко збирається у складі повному. Усі запитання керівництва країною розв'язуються Кабінетом - вузьким складом Уряду, куди входять керівники найбільш важливих галузей керування. Зазвичай рішення приймаються за загальною згодою без формального голосування. Керівники менш відомств важливих, не є членами Кабінету, називаються державними міністрами.

Система державної влади в штатах багато в чому схожа з федеральною. Легіслатури штатів також мають двопалатну структуру. Нижні палати - законодавчих зборів штатів - нараховують від 60 до 500 депутатів, що обираються прямим голосуванням на 5-річний строк, і наділені законодавчими повноваженнями в рамках компетенції штатів (відправлення правосуддя, місцеве самоврядування, утримання поліції, охорона здоров'я, весь комплекс аграрних відносин, освіта, місцеві податки та ін.) Верхні палати - законодавчі поради штатів обираються терміном 6 років з громадян старше 30 років за системою "єдиного переданого голосу" у відповідності з наступним принципом: 1 / 3 всіх членів ради обирається Законодавчими зборами штату; 1 / 3 - муніципальними органами; 1 / 12 випускниками університетів, понад 3 років тому завершили навчання; 1 / +12 - викладачами вищої та середньої школи з не менш ніж 3-річним стажем роботи; 1 / 6 призначається губернатором з числа осіб, які мають особливі знання в галузі науки, літератури, мистецтва, кооперативного руху або громадську діяльність.

Місцевий уряд формується головним міністром штату з членів перемогла на виборах до законодавчих зборів політичної партії. Управління штатами побудована за тим самим принципом, що і союзом. У його основі лежить парламентська система, за якої главою виконавчої влади є конституційний голова штату (призначається Президентом країни строком на 5 років губернатор), який діє відповідно до рекомендацій Кабінету міністрів, відповідального перед виборним законодавчим органом штату. Фактично так само, як і в центральному Парламенті, реальною виконавчою владою має головний міністр штату, що затверджується губернатором.

Судові й адміністративні органи усіх штатів і федерації становлять єдину систему. Уряд Індійського Союзу може давати урядам штатів будь-які вказівки щодо реалізації федеральних законів.

Союзні території мають набір органів управління, аналогічний штатам, хоча їх автономія гірше. Систему органів союзної території очолює який призначається Президентом і діє від його імені керуючий. Рішенням центрального Парламенту для союзних територій можуть створюватися свої легіслатури, поради міністрів і вищі суди. Незважаючи на те, що Ради міністрів і легіслатури союзних територій вправі давати поради керуючим, останні залишаються повністю підлеглими Президенту (фактично Прем'єр-міністрові Союзу), який видає правила з питань управління союзними територіями. Вищу законодавчу владу в союзних територіях здійснює федеральний Парламент, а вищий суд союзної території є лише підлеглим Верховному суду середньою ланкою єдиної судової системи країни.

Особливістю суспільного устрою та правового статусу особистості в Індії з найдавніших часів був кастовий лад, що віддалено нагадує становий розподіл у феодальній Європі. Каста - група людей, об'єднаних специфічними заняттями або професіями. Вони підпорядковуються склепінню правил, що регулюють їхнє спілкування між собою і, що ще важливіше, з членами інших каст. Відомо близько 3,5 тис. каст і подкаст. Традиційно виділяються чотири великі групи: брахмани (спочатку священнослужителі), кшатрії (воїни), Вайшії (торговці) і Шудра (слуги і ремісники). Перехід з однієї касти до іншої неможливий, незважаючи на службові успіхи, багатство і політичну влада. Касти утворюють ієрархію, підкріплювана ідеєю про те, що кожна каста має свою "чистотою", яка не повинна бути заплямована контактом з деякими предметами, спілкуванням з членами нижчих каст. До середини ХХ ст. нерівність каст було оформлено юридично. На основі положень індійської Конституції 1950 до теперішнього часу скасована відповідальність за порушення кастових правил. Але багато індуси, особливо в сільській місцевості, і сьогодні притримуються традиційних норм.

Висновки

Отже Індія має двопалатний діючий парламент схожий в своїх функціях та особливостях до Вестмінстерського типу парламентської системи. Президент Індії є головою держави і обирається непрямими виборами через колегію виборців на п'ятирічний термін. Прем'єр-міністр Індії є головою уряду і здійснює найбільші виконавчі функції, призначається президентом, прем'єр-міністр вибирається партією або політичним союзом партій, що складають більшість місць в нижній палаті парламенту. Виконавча влада складається зпрезидента, віце-президента, та Ради Міністрів Індії на чолі з прем'єр-міністром. Будь-який міністр при отриманні портфеля повинен бути членом однієї з палат парламенту.

Загалом законодавча влада Індії уособлює Парламент Індії (Сансад), який складається з верхньої палати, що іменується Раджья Сабха (Рада штатів) і нижньої палати, що іменується Лок Сабха (Будинок народу).

Згідно з Конституцією, Індія -- союз штатів. В основу територіального поділу покладено мовну спільність населення. В штатах існують законодавчі збори і місцеві уряди. До складу країни входить 28 штатів (state), Національна столична територія Делі і шість союзних територій -- порівняно невеликих за розміром і чисельністю населення адміністративних одиниць центрального підпорядкування.

Військовики Індії повністю складаються з добровольців, загальної військової повинності не існує. Індійські професійні збройні сили є третім за кількістю у світі. Вони мають близько 1,3 мільйонасолдатів, з них 1,1 мільйона в армії, 150000 у військово-повітряних силах і ще 53000 служать на флоті.

Не дивлячись на те, що 50% населення держави знаходиться на межі бідності і голодування, держава продовжує експорт зерна за кордон, маючи на меті можливість конкурувати з країнами гігантами в області атомної енергетики та ядерної зброї.

Література

1. Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. - К. Літера, 2000. - 54-57 с.

2. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук, В.Ф. Остафійчук. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання - Прес, 2004. - 63-67.

3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.

4. Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.

5. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.

6. Лазоренко О.В., Лазоренко О. О. Теорія політології: Навч. посібник. - К., 1996.

7. Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.

8. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1. стр. 18-69.

9. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.

10. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. - К., 2000.

11. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95

Інтернет-джерела: wikipedia.org; ukrkniga.org.ua; pidruchniki.com; ukrreferat.com

Размещено на Allbest.ru