Соціально-політичні погляди та анархічні ідеї Михайла Бакуніна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра політичних наук

Бакунін Михайло Олександрович та його погляди

Виконала:

студентка групи 231

Давиденко Юлія

Володимирівна

Керівник: викладач

Бронніков В.Д.

МИКОЛАЇВ - 2015

Бакунін Михайло Олександрович (18 (30) травня 1814 -- 19 червня (1 липня) 1876) -- російський політичний діяч, один з головних ідеологів і практиків анархізму.

Михайло Олександрович Бакунін народився 18 (30) травня 1814 р. у маєтку свого батька Премухіне. Батько, Олександр Михайлович, молодість провів в Італії, виконуючи обов'язки аташе російської місії у Флоренції. Після повернення пішов у відставку й оселився у тверському маєтку. Він був пов'язаний з декабристами, підтримуючи лінію глави «Союзу порятунку» М. М. Муравйова, й намагався звільнити своїх селян.

Михайло Бакунін закінчив Петербурзьке артилерійське училище (1828 -- 1832 рр.) і служив в армії у чині прапорщика 1832 -- 1834 рр. Потім пішов у відставку й оселився в Москві. Тут він познайомився із М. В. Станкевичем і В. Г. Белінським. 1840 р. поїхав за кордон: спочатку до Німеччини, де деякий час вчився в Берлінському університеті у К. Вердена і Ф. Шеллінга. Пізніше знайомиться з прогресивними діячами О. Руче, В. Вейтлінгом, П. Прудоном, К. Марксом, Ф. Енгельсом. Кинувши навчання, він рішуче пориває з будь-якою теорією й філософією та береться за практику революційної боротьби. На барикадах Праги й Дрездена Бакунін сповнений рішучості втілювати анархію в практику революції. Після поразки повстання він був двічі засуджений судами Саксонії й Австрії до страти. Найганебніша для нього подія -- видача Австрією 1851 р. уряду Росії. Після двох років саксонської й австрійської в'язниць він провів сім років в Алексіївському равеліні у Шліссельбурзі й чотири роки у сибірському засланні. 1861 року втік із заслання й з новими силами долучився до Західноєвропейського революційного руху, мріючи залучити до нього Росію. 1864 року він вступає в народне товариство робітників (I інтернаціонал), проте його присутність більше розвалює, ніж зміцнює його. Він створює всередині «Інетрнационалу» 1868 року «Міжнародний альянс соціалістичної демократії», діяльність якого цілком спрямована на практику, за що 1872 року Гаазький конгрес виключив його з рядів «Інтернаціоналу». 1870 року Бакунін серед повстанців Ліона, потім вітає проголошення Паризької комуни, хоча передбачає й навіть намагається запобігти поразці комунарів. Він твердо впевнений у своїх ідеях і практично невразливий як професіонал революції. Він бореться з єдиних злом -- всіма формами державності, бажаючи загальнолюдського братства на розвалинах всіх держав.

1873 року вийшла книга М. Бакуніна «Держава і анархія». У ній крім глибокого політичного аналізу стану справ в Європі риторична ставка робилася на «людський чинник» організації «загальноєвпропейського та світового бунту». Обурення народу, доведеного до відчаю, -- основа революції.

Уже постарілий, хворий, але сповнений натхнення «рятівної боротьби», 1874 р. Бакунін вирушає до Болоньї, щоб взяти участь у повстанні й можливо навіть померти на барикадах.

Тяжка хвороба нирок і водянка змушують його переїхати до Швейцарії. У Берні 1 липня 1876 року він помирає в оточенні старих друзів: професора А. Фохта і сім'ї Тейхелів. Тут же він і похований.

Обгрунтування своєї анархічної доктрини М. А. Бакунін почав з критики метафізичної філософії. Він заявив, що вона веде себе по відношенню до приватних наук "авторитарно" і "аристократично". На зміну метафізиці, на його думку, повинна прийти раціональна "демократична" наука - "позитивна філософія", яка, відмовившись від абстрактних міркувань і абсолютних істин, буде досліджувати реальний світ, піддавати його "дійсному аналізу", "самої суворої критиці" і підтверджувати свої висновки за допомогою досвіду. Зразок і перший начерк нової раціональної науки російський анархіст бачив у позитивізмі О. Конта.

З точки зору М. А. Бакуніна, позитивна філософія - це раціональна і універсальна наука, яка вивчає існуючі факти реальної дійсності, виводить закони, єдині для фізичного, тваринного і людського світів. Позитивістська філософія також погоджує в єдину систему і координує всі науки. Систему своєї раціональної філософії М. А. Бакунін, як і Конт О., представив у вигляді наступної ієрархічної драбини наук: математика - механіка - астрономія - фізика - хімія - геологія - біологія - фізіологія - психологія - соціологія.

М. А. Бакунін оголосив соціологію вершиною ієрархії раціональної науки, "останньою сходинкою і увінчанням позитивної філософії". Він визначив її як науку, яка вивчає всю історію людства в розвитку людської істоти, "колективного і індивідуального, політичної, економічної, соціальної, релігійної, артистичною та наукового життя". Тому в його розумінні соціологія - це "наука про загальних законах, керуючих всім розвитком людського суспільства". Вона виводить свої закони з фактів і подій минулого і сьогодення. При цьому як синтезуюча павука соціологія зобов'язана враховувати при аналізі соціальних явищ і процесів найвіддаленіші причини, аж до руху планет і зірок Всесвіту. Звертаючись до минулого і теперішнього, соціологія, на думку теоретика анархізму, не здатна прогнозувати "форми майбутньої суспільного життя". Завдання соціології йому бачилися в наступному:

- "освітлювати шлях розвитку суспільства";

- визначати загальні закони, які притаманні розвитку явищ людського світу;

- ставити "віхи прогресивного розвитку людства";

- вказувати людям "загальні умови, суворе дотримання яких необхідно, і незнання або ігнорування яких завжди призводить до фатальних наслідків".

За межами цих завдань, вважав М. А. Бакунін, соціологія стає безсилою і згубною". Він відносив соціологію до числа молодих наук і вважав, що будуть потрібні століття, перш ніж вона зможе стати серйозною наукою" і "остаточно утвердиться". Тільки тоді соціологія буде здатна виробляти наукові "інструкції" для людства. Підкреслюючи молодий вік і елітарний характер соціології, М. А. Бакунін протиставляв її "традиційній науці", під якою розумів вистражданий багатовіковий досвід народу. Саме практичний досвід житті кожного народу, на його думку, підкаже людям майбутні суспільні форми, а не керівництва, вироблені теоретиками або "вигадані напередодні революції". Більш того, іронізував він, мужику колись вивчати соціологію на кафедрах, навіть якщо їх заснувати в кожному селі. Народ завжди в своїх діях спирався на досвід і думки, які передаються з роду в рід. Тому поки соціологія ще не розвинена, шукати моделі майбутнього суспільного устрою треба не в науці, а в досвіді народної життя, в народному ідеалі.

Для М. А. Бакуніна природний і соціальний світи складають "фактично один неподільний світ природи". Однак він зосередив увагу на розгляді особливостей розвитку соціального світу, розрізняючи в ньому закони людського та суспільного життя. Розвиток соціального світу було представлено як еволюційний процес ходи людства з "царства тваринності" в "царство свободи". М. А. Бакунін визначав суспільство як "природний спосіб існування сукупності людей", кероване правилами і звичаями. Сенс людської історії їм вбачався "в прогресивному запереченні первісної тваринності людини, у розвитку його людяності".

На думку М. А. Бакуніна, особистість володіє двома специфічними властивостями: здатністю мислити" і "потребою бунту". Ці властивості відрізняють її від тварини, вони зароджуються і формуються у процесі суспільного життя людей. До основних факторів, які визначають еволюцію особистості в соціальному світі, він відносив такі:

- людську животность, реалізовану за допомогою "соціальної й приватної економії";

- думка, яка реалізується через наукове та духовне творчість;

- бунт, реалізований шляхом досягнення свободи.

М. А. Бакунін зазначав, що в суспільстві на розвиток особистості впливають два типи соціальних законів: природні і авторитарні. До числа останніх законів він зараховував політичні, релігійні, цивільні та кримінальні закони. Вони створені привілейованими класами в інтересах експлуатації праці робітничих мас "з єдиною метою придушення їх волі". Згідно його уявленням, природні закони можуть бути сприятливими і несприятливими для особистості. Несприятливі природні закони усуваються шляхом добровільного перетворення середовища. Авторитарні ж закони завжди несприятливі для розвитку особистості і можуть бути усунені шляхом ліквідації держави і церкви, які встановлюють ці закони.

Головними законами соціального світу М. А. Бакунін вважав соціальну солідарність і свободу. "Соціальна солідарність,- стверджував він,- є першим людським законом, свобода становить другий закон суспільства". Обидва ці закону взаємно доповнюють один одного, так як "свобода кожного є результатом загальної солідарності", а та - є "неодмінну умову всякої особистої свободи". Солідарність і свобода були породжені суспільним життям людей. Вони "не можуть бути розвинені в людині інакше, як тільки шляхом раціонального виховання".

Як теоретик анархізму М. А. Бакунін особливу увагу приділив викладу свого розуміння свободи. "Свобода людини, - стверджував він, - полягає єдино в тому, щоб коритися природним законам природи", які визнаються самим індивідом. При цьому людина зможе відчувати й усвідомлювати себе вільним лише в присутності таких же вільних інших людей. Колективна свобода, на його думку, виступає як "сума індивідуальних свобод".

Згідно анархістської концепції, свобода і влада - антагоністи, так як будь-яка влада над людиною є заперечення його волі. Бунтарська природа людини, підкреслював М. А. Бакунін, противиться владі в будь-яких її формах. Особливість російського мужика він бачив у тому, що той анархіст з інстинкту і бунтарка по природі. Ідеалом російської людини завжди був захисник, народний месник, непримиренний ворог держави, боєць на життя і на смерть проти "всієї чиновно-дворянської і казенно-попівської цивілізації".

Критикуючи тлумачення свободи теоретиками буржуазного суспільства, М. А. Бакунін заявляв, що буржуазна свобода, обмежена, формальна, яка регламентується державою, - "вічна нахабна брехня", а насправді являє собою лише привілей обраних, засновану на рабстві всіх інших. На противагу буржуазної волі, з його точки зору, свобода анархічна - це право людини діяти відповідно до своїх поглядів, право чинити опір владних домаганням іншої людини, соціальної групи, соціального інституту.

Головною метою суспільного прогресу російський анархіст визнавав досягнення повної свободи особистості, встановлення рівності й солідарності людей як природних умов їх існування. Основними перешкодами на шляху прогресивного розвитку людства, на його думку, виступають: експлуатація, релігія та політика. Виникнувши вже на стадії тваринності, ці перешкоди є історично необхідними і минущими. Щоб усунути експлуатацію, релігію і політику, слід ліквідувати їх носіїв: держава і церква.

Ставлення М. А. Бакуніна до церкви співпадає з критичною точкою зору на неї мислителів епохи Просвітництва, представників німецької і російської матеріалізму. На його думку, церква, як релігійний інститут виникла в силу трьох причин: анархічний бакунін федерація революція

1) страх первісної людини перед могутністю природи;

2) здатність людини до абстрактного мислення і обмеженості його пізнавальних можливостей, в результаті чого все непізнане і таємниче пропонувалося як створена Богом;

3) використання релігійних вірувань з метою владарювання над людьми і їх поневолення.

М. А. Бакунін порівнював церква з "шинком". У церкві, відзначаючи він, як і в шинку, народ "забуває свій голод, свій гнів, своє приниження". Виступаючи за звільнення народу від згубного впливу церкви, вказував наступні шляхи:

- усвідомлення за допомогою раціональної науки релігійного обману;

- створення умов для справедливого устрою суспільства, де не потрібен буде релігійний дурман;

- знищення держави як земного заступника небесної влади.

За поданням М. А. Бакуніна, держава - молодший брат церкви. Державна влада виходить безпосередньо від божественної влади і є "божественною санкцією сили і торжествуючої несправедливості". Теоретик анархізму характеризував державу як абсолютне обмеження і заперечення свободи кожного в ім'я загального блага; як "нахабство сили" і основне джерело всіх соціальних зол; як штучне, історично необхідну освіту, яка протегує економічно привілейованим верствам суспільства у справі експлуатації народу. Для народу, підкреслював він, держава завжди буде в'язницею, "хоча б вона десять разів називалося народним і було прикрашено наидемократическими формами". Там, де починається держава, кінчається індивідуальна і колективна свобода. Держава несе людям "найцікавіше, саме цинічне і найбільш повне заперечення людяності".

М. А. Бакунін не ототожнював суспільство і держава. Суспільство, вважав він, як "природний спосіб існування сукупності людей незалежно від усякого договору" первинно. Рушійною силою розвитку суспільства виступає "інстинкт солідарності", а держави - "інстинкт влади". Суспільство функціонує на основі природних законів, а держава - штучних. Держава за допомогою своїх законів і шляхом створення централізації, бюрократії і репресивних органів постійно прагне бути над суспільством.

М. А. Бакунін доводив неспроможність теологічної концепції походження держави і заперечував проти теорії суспільного договору. На його думку, держава виникла в результаті насильства і воєн, як необхідність реалізації "інстинкту влади" економічно привілейованими верствами суспільства. Розділивши людей на керованих і керуючих, що держава тримається з допомогою насильства, наказів і злочинів. Історія держави - це "низку обурливих злочинів", бо "жодна держава не може існувати, не здійснюючи злочинів". Сильна держава - це те, що має в якості міцного підстави військову і бюрократичну централізацію.

Виступаючи проти теоретиків етатизму, які бачили в державі вищий результат і мету суспільного розвитку, М. А. Бакунін негативно відгукувався про роль держави в справі централізованого управління суспільством. Він був переконаний у тому, що слов'яни ніколи самі держави не створювали. "Російське держава, згідно з його припущенням, - виникло в результаті татаро-монгольського ярма, візантійського і німецького впливу". Всяке уряд, стверджував він, має дві мети. Одна головна і голосно проголошувана мета - "збереження та посилення держави, цивілізації, порядку цивільного". Інша мета, важлива, але не завжди публічно визнана, - "збереження своїх тісно-урядових переваг і свого особового складу". Перша мета може бути віднесена до суспільного блага, друга ж - до честолюбства і винятковим вигодам урядових осіб. Але обидві ці цілі, в кінцевому рахунку, відносяться до придушення свободи особистості і до експлуатації народних мас. Не роблячи різниці між функціями управління та експлуатації, він заявляв, що вони "є двома неподіленими сторонами того, що називається політикою".

М. А. Бакунін не вірив у можливість досягнення свободи особистості навіть в умовах народної держави. Народна держава, попереджав він, буде "дуже деспотичним управлінням народних мас, новою і досить немногочисленною аристократією дійсних або уявних вчених". Він побоювався того, що представники народу, отримавши державну владу, "стануть дивитися на чорнороб світ з висоти державної" і будуть в уряді "представляти вже не народ, а себе і свої домагання на управління народом".

Виступаючи з критикою марксистського вчення про диктатуру пролетаріату, М. А. Бакунін заявляв, що між нею і державністю буржуазної немає принципових відмінностей. Державна влада розбещує всіх, незалежно від їх класової приналежності. Більш того, нова революційна влада може бути "ще більш деспотичною, ніж попередня". Диктатура пролетаріату може стати "червоної бюрократії" і диктатурою пролетарських чиновників або пролетарської партії, а пролетарський вождь - перетворитися на диктатора-імператора". Ідеалом теоретика анархізму було безначалие, бездержавне федеративний устрій суспільства, для досягнення якого необхідно ліквідувати державу.

На відміну від ідеолог анархізму П. Прудона М. А. Бакунін наполягав на "безумовної необхідності знищення держави" не мирним, а революційним, насильницьким шляхом. Спочатку він розглядав соціальну революцію як радикальний процес соціально-економічного і духовного перетворення життя і встановлення рівності та справедливості для всіх людей. Пізніше з'явилося протиставлення політичної і соціальної революцій. Під політичною революцією він став розуміти процес заміни однієї форми державного правління на іншу. В цьому сенсі для нього всі буржуазні революції були політичними. Анархічна соціальна революція, на його переконання, є знищення всього того, що називається державою". При цьому держава має бути знищено "на наступний день після початку соціальної революції, інакше вона сама загине.

Для М. А. Бакуніна соціальні революції носять об'єктивний характер, тобто вони "не робляться з волі особистостей, ні навіть наймогутніших асоціацій" і "завжди відбуваються в силу ходу самих речей". Соціальні революції можна передбачити, іноді передчувати, але ніколи "не можна прискорити їх вибух". Головну рушійну силу соціальної революції теоретик анархізму бачив у народній масі, вважаючи, що ініціатива звершення революції буде належати "на Заході фабричним і міським робочим; у нас в Росії, Польщі та більшості слов'янських земель - селянам". Крім робітників і селян, на його думку, у революційних діях можуть брати участь козацтво, бродяги, люмпен-пролетарі, розбійники, злодії та інші декласовані верстви суспільства - всі ті, хто незадоволений існуючим державним ладом.

З точки зору М. А. Бакуніна, основною формою анархічної соціальної революції має стати "всенародний бунт" як універсальна сила людської емансипації на шляху розвитку від тваринності до людяності. Не заперечуючи методи змови і терору, істинний сенс соціальної революції він вбачав у прояві бунтарського інстинкту людей, у сплеску волі народу, який змете держава - головна перешкода на шляху людини до свободи і справедливості.

На відміну від П. Л. Лаврова, який закликав ідеологічно готувати російський народ до революції, М. А. Бакунін був переконаний в тому, що народ в Росії вже готовий "до скоєння переможної революції". Він заявляв: "Народ треба не вчити, а бунтувати", треба "підняти раптом всі села" і "з'єднати їх в один бунт". Взбунтовать народ і підпорядкувати бунт єдиним планом повинна передова інтелігенція і революційно налаштована молодь. У той же час М. А. Бакунін визнавав доцільність особливої нелегальної змовницької організації революціонерів, яка пов'язувала б "села, волості, області по одному загальному плану" і там, де можливо, проводила б таку ж "зв'язок між фабричними працівниками і селянством".

Анархічної соціальної революції М. А. Бакунін приписував планетарний, інтернаціональний характер. Він, як і марксисти, вважав, що "ніяка національна революція не зможе домогтися успіху, якщо вона негайно не пошириться на інші нації". Але, згідно з його припущенням, соціальні революції почнуться раніше в країнах з переважанням селянського населення, характерного для слов'янських і латиноамериканських народів. У зв'язку з цим він вірив, що російська революція "стане дороговказною зіркою для блага всього звільненого людства".

Для початку соціальної революції в Росії, вказував теоретик анархізму, потрібні два елемента: зубожіння основної маси народу і народний ідеал. Констатуючи наявність цих елементів, він особливо зупинився на розгляді російського народного ідеалу. М. А. Бакунін зазначив, що російський народний ідеал виникає в самій глибині народної життя і включає у свій зміст як позитивні, так і негативні риси. Позитивними рисами російського народного ідеалу їм були названі наступні:

- всенародне переконання, що вся земля належить народу, "орошающему її своїм потом і оплодотворяющему її своєю працею";

- право на користування нею належить не особі, а "цілій громаді, світові, що розділяє її тимчасово між особами";

- "квазиабсолютная автономія, общинне самоврядування" і внаслідок того рішуче вороже ставлення громади до держави.

Патріархальність, поглинання особи світом, віру в царя і бога він вважав негативними рисами, "затемняющими" російський народний ідеал. М. А. Бакунін наполягав на тому, що склався в народі ідеал можна тільки направляти в потрібне русло, але не можна нав'язувати народу "якийсь ідеал, вичитаний з книжок чи вигаданий нами самими". У народному ідеалі він бачив орієнтир, згідно з яким соціальна революція буде виробляти перетворення по встановленню анархічного соціалізму, для чого буде потрібно "перехідний період, більш чи менш тривалий". Соціальну революцію теоретик анархізму розумів не стільки як руйнування, скільки як "творчу пристрасть" творення "вільної організації робочих мас знизу вгору", в якій здійсняться позитивні риси народного ідеалу", буде забезпечена "цілковита свобода і цілковита рівність всіх людей".

Пропоноване в проектах європейських соціалістів новий устрій суспільства М. А. Бакунін називав "державним соціалізмом" і відкидав його. В основу свого проекту побудови суспільства анархічного соціалізму він поклав ідеї про "громадської власності і загальній праці, для всіх обов'язковий" при відсутності державності і при забезпеченні повної свободи особистості.

З точки зору М. А. Бакуніна, побудова нового суспільства повинно починатися з ліквідації держави і до скасування приватної власності і права спадкування. Всю землю він пропонував передати у власність землеробських громад, а всі знаряддя праці і капітали у власність робочих асоціацій. Таким чином, землеробські громади і робочі асоціації ставали колективними власниками. На його думку, встановлення соціальної рівності слід проводити, не винищуючи людей, а шляхом запровадження обов'язкового для всіх праці, розподілу суспільних благ за "продуктивної праці кожного", урівнення в правах чоловіків і жінок. Нова організація товариства не повинна мати "іншої підстави, окрім інтересів, потреб і природних потягів населення".

В протилежність держави, заснованого на принципі централізму, теоретик анархізму пропонував будувати нове суспільство на принципі федералізму. "Ми повинні, - проголошував він, - протиставити цій жахливій централізації військових, бюрократичних, деспотичних, конституційно-монархічних або навіть республіканських держав великий, рятівний принцип Федерації". Джерелом федеративного устрою, з його точки зору, є "інстинкт солідарності", який у майбутньому суспільстві призведе до зміцнення соціальних зв'язків шляхом свідомої самодисципліни. Сенс принципу федералізму М. А. Бакунін бачив у добровільному об'єднанні "знизу вгору" громад, асоціацій, волостей, провінцій, країн. Влада в них буде розчинена в колективі і буде збігатися як загальна воля до волі кожного. Людина стане коритися лише тому, що від нього зажадають те, чого він сам бажає. Кожна з землеробських і фабричних комун обере свій виконавчий комітет, а утворені з них федерації будуть мати свій орган управління.

Принцип федералізму М. А. Бакунін поширював і на міжнародні відносини. У його проекті побудови анархічного соціалізму передбачалися наступні форми міжнародних федерацій:

- Федерація слов'янських народів;

- Сполучені штати Європи;

- Сполучені штати світу.

Всередині цих федеративних утворень допускалася автономія їх суб'єктів, але лише за умови, що вона не загрожує свободі інших суб'єктів цієї федерації. За суб'єктами федерації зберігалося право на добровільне приєднання і свободу виходу. Федералізм як єднання народів і країн, стверджував він, пройнятий "великим принципом свободи", без якого немає ні освіти, ні справедливості, ні процвітання, ні людяності.

Соціально-політичні погляди та анархічні ідеї М. А. Бакуніна були популярні у другій половині XIX ст. не тільки в Росії, але і в Європі. Багато положень його доктрини анархічного соціалізму були успадковані прихильниками анархізму і піддавалися критиці з боку марксизму. У середині XX століття в середовищі європейського бунтівного студентства спостерігався значний інтерес до особистості і поглядів М. А. Бакуніна.

Размещено на Allbest.ru