Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ОДЕСЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ»

Реферат

на тему: «Політика Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона»

Близняк Яна Євгенівна

Одеса-2015

Зміст

• Вступ
• Біографія дж. Кеннеді
• Політичне життя дж. Кеннеді
• Біографія л.джонсона
• Політичне життя Л.Джонсона
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• В данному рефераті я хочу розглянути вплив двох президентів Америки: Джона Кеннедщі та Ліндона Джонсона, які внесли значний вклад для Америки та усього світу. Вони були людьми з різного соціального оточення. Але обидва змогли бути президентами. Кожен по-своєму вплинули на розвиток та подальше життя Америки.

Біографія Дж. Кеннеді

Дитинство і сім'я

Джон Фітцджеральд Кеннеді народився о 3 ночі 29 травня 1917 р. у місті Бруклайн, штат Массачусетс. Його назвали на честь Іоанна Богослова та батька Рози. Він походив з багатої ірландської сім'ї, в якій було дев'ять дітей.

Його батько, Джозеф Кеннеді (1888-1969), був відомим політиком, близьким радником президента Франкліна Рузвельта, послом США у Великій Британії (1938-1940). Мати -- Роза Елізабет Фітцджеральд (1890-1995), була найстаршою дочкою мера міста Бостон Джона Френсіса Фітцджеральда (1863-1950). Усі 4 його бабусь та дідусів були дітьми іммігрантів з Ірландії.

У сім'ї Джона називали «Джеком». Він мав 3 братів: Джозефа «Джо», який загинув під час Другої світової війни,Роберта «Боббі» та Едварда «Теда». Двоє останніх пішли у політику та підтримували Джона під час його президентської каденції. Також він мав п'ять сестер: Розу Мері , Кетлін Еґнес, Юніс Мері, Патрицію Хелен та Джин Енн.

Незабаром після народження Джона його родина переїхала на Абботсфорд-роуд, де він почав відвідувати школу «Декстер», у якій, серед протестантської більшості, учнями-католиками були лише він сам та його брат Джозеф.

Освіта

У 1927 році велика сім'я Кеннеді здійснила черговий переїзд -- тепер до Нью-Йорка, у район Рівердейл, згодом -- у Бронксвіль. У селищі Хаянніс Порт, штат Массачусетс, у Кеннеді-батька залишився родовий маєток. Там Джон і почав відвідувати школу Рівердейл-Кантрі.

Восени 1930 року Джон Кеннеді, у віці 13 років, був направлений до католицької школи Кентрберрі, місто Нью-Мілфолд, штат Коннектикут. Там скаржився на жорсткий режим школи та значну кількість релігійного виховання. Продовжував займатися спортом, зокрема баскетболом, легкою атлетикою та бейсболом.

Після отримання середньої освіти, Джон вирішив продовжити навчання. 1935 року він здійснив спробу вступити до Гарварду, але наприкінці серпня того ж року забрав документи і вирушив до Лондонської школи економіки та політичних наук.

У серпні 1936 року, після чергової госпіталізації, Кеннеді вдруге подав документи до Гарвардського університету та був зарахований. У Гарварді Джон продовжував активні заняття спортом, читав багато літератури, значно більше уваги приділяв навчанню. Кеннеді почав серйозно цікавитися історією та політологією, також став брати активну участь у студентській громаді. У 1940 році закінчив університет із відзнакою у сфері міжнародних відносин. Початок Другої світової війни застав у Лондоні.

Загибель

22 листопада 1963 року о 13:00 було офіційно оголошено про смерть президента.

Політичне життя Дж. Кеннеді

Початок політичної кар'єри

У 1946 році Джон почав передвиборчу боротьбу за місце у Палаті представників Конгресу США у Бостоні, штат Массачусетс. Завдяки підказкам батька, Джон повторював у кожному виступі історію свого подвигу в південній частині Тихого океану, розповідав про героїчну загибель свого старшого брата Джо (пілота ВПС Сполучених Штатів Америки під час Другої світової війни) над протокою Ла-Манш у серпні1944 року, чим забезпечив собі широку підтримку електорату. Навіть його мати Роза забезпечувала зростання популярності сина, запрошуючи на чай дружин політиків з передвиборчого оточення Джона. Так створювався образ дружньої, люблячої сім'ї, що сприяло збільшенню популярності Кеннеді. Його батько витрачав величезні суми грошей для підтримки політичних союзників сина. У грудні 1946 року він став депутатом Палати представників від Демократичної партії. Пізніше він переобирався ще 2 рази.

Тільки перед початком балотування у Сенат, Джон став приділяти більше уваги своїй політичній програмі і проявляти зовнішню активність. Щоб заявити про себе на міжнародній арені, Джон відправився у подорож по країнах світу, зустрівшись з президентом Югославії Йосипом Брозом Тіто, з Папою Римським Пієм XII, з ізраїльським прем'єр-міністром Давидом Бен-Гуріоном, прем'єр-міністром Індії Неру та іншими лідерами. У 1952 році він почав свою передвиборчу боротьбу за місце в Сенаті від штату Массачусетс і переміг. Це було початком його боротьби за президентський пост.

12 вересня 1953 Кеннеді одружився на Жаклін Бувье, відомій красуні і законодавцеві мод, яка працювала фотокореспондентом газети «Вашингтон Таймс». Вони познайомились на весіллі спільного знайомого, коли Джон ще не був сенатором, а Жаклін навчалася в університеті. Від Жаклін у них було четверо дітей, з яких двоє померли незабаром після пологів; вижили дочка Керолайн і син Джон, який загинув в авіакатастрофі у 1999 р. Їх шлюб протримався трохи більше 10 років, поки Джон не був вбитий. Згодом, Жаклін, після загибелі Кеннеді, вийшла заміж за Аристотеля Онассіса.

Президент

20 січня 1961 року Джон Кеннеді склав присягу і став таким чином 35-м президентом США. Хоча церемонія інавгурації проходила у сильний мороз, промова Джона Кеннеді була досить емоційною. Новообраний Президент США закликав своїх громадян бути активними, сказавши: «Не запитуйте, що Ваша держава може зробити для Вас, запитуйте, що Ви можете зробити для Вашої держави». Також він закликав народи світу об'єднатися щоби побороти «спільних ворогів людства: тиранію, бідність, хвороби та війну як таку».

Спершу, Кеннеді потрібно було сформувати нову адміністрацію, тобто призначити близько 1200 чиновників разом із членами уряду. Він відразу став призначати на високі посади людей, які бажали з ним співпрацювати. До того ж, Кеннеді вирішив заспокоїти республіканців, тому на своїх місцях залишилися Аллен Даллес (головаЦРУ) та Едгар Гувер (голова ФБР).

Демократ Кеннеді, на відмінну від республіканців і колишньої адміністрації президента Ейзенхауера, зібрав у Білому домі команду з молодих, освічених та амбіційних людей. Вони склали штат радників президента, а також зайняли декілька важливих посад. Віце-президентом, за підсумками з'їзду Демократичної партії, став Ліндон Джонсон, який не дуже комфортно почував себе у команді президента. Відносини між Джонсоном та Кеннеді складалися непрості.

Новий уряд США відразу ж намагався реалізувати передвиборні обіцянки президента. Кеннеді заявив: «Ми стоїмо на порозі нових рубежів!»

Внутрішня політика

Молодому урядові та Кеннеді потрібно було вирішити питання зовнішньої політики, досліджувати науку та космос, вирішувати проблеми, що назріли в американському суспільстві. На початку 1960-х років у Сполучені Штати прийшов період реорганізації та змін. У економіці з'явився спад, що негативно відобразилось на суспільному настрої. Було очевидно, що Америка потребувала нового лідера, який би зміг правити країною у нових умовах. А політика «нових рубежів» включала в себе проведення реформ в усіх основних сферах життя, в тому числі у освіті та охороні здоров'я; вирішення таких гострих проблем, як безробіття, житлове питання, расова дискримінація. Припускалося значно розширити космічну програму Сполучених Штатів заради того, щоб побороти відстань від СРСР.

Економіка

Прихід Кеннеді до влади збігся у часі із фазою циклічного підйому у економіці. Однак президенту та його адміністрації довелося зіткнутися із певними економічними ускладненнями. Зокрема, державний бюджет США 1961 року був першим дефіцитним бюджетом в історії економіки Штатів, не враховуючи роки війни та періодів економічних криз. До весни 1962 року ситуація ускладнилась ще й тим, що рівень безробіття, що перед цим стрімко спадав, зупинився на позначці у 5,5%, а в травні цього ж року відбулося найбільш різке з часів Великої депресії падіння курсу акцій на біржі. Однак, поступово ситуацію вдалося владнати і вже державний бюджет США 1962 року був першим в історії країни, що сягнув позначки у більш ніж 100 млрд доларів. Зростання ВВП у період президентства Кеннеді досягло в середньому 5,5% на рік, водночас вдалося знизити рівень безробіття за умови, що інфляція не перевищувала 1% на рік. Промислове виробництво зростало на 15%, а продажі транспортних засобів -- на 40% на рік. Такий рівень зростання цих показників продовжувався до 1969 року й так і не був повторений впродовж такого довгого періоду часу.

Також Адміністрація президента вступила в конфлікт зі сталеливарними компаніями на чолі з Юнайтед Стейтс Стіл Корпорейшн (United States Steel Corporation), які, незважаючи на наполягання адміністрації, змусила перед цим профспілки сталеливарників обмежити свої вимоги щодо підвищення заробітної плати рамками «орієнтирів», демонстративно пішли на стрімке підвищення цін на сталь. Тільки залучивши усі важелі тиску, Білому дому вдалося домогтися скасування цього рішення ціною погіршення відносин із монополіями. Кеннеді досягнув цієї найближчої мети, але втратив підтримку промислових кіл. Наприклад, у січні 1963 року Кеннеді направив Конгресу програму скорочення податків з прибутків корпорацій (з 52 до 47%) та зниження ставок податку на прибуток з громадян (з 20-91 до 14-65%) на загальну суму близько 10 млрд доларів, за фактичної відмові від податкової реформи. Коли ж Кеннеді спробував провести через Палати Конгресу закон про зниження податків, щоб стимулювати накопичення і пожвавити економіку, консервативні республіканці позбавили його будь-якої надії на прийняття закону, що створюєбюджетний дефіцит. Одночасно він обіцяв скоротити витрати держави на соціальні потреби і збалансувати федеральний бюджет.

Громадянські права

Заява президента Кеннеді про «політику нових рубежів» підсилила боротьбу темношкірих за рівні громадянські права з білими. Президент розумів, що його підтримка афро-американського руху призведе до вагомого зниження його популярності у південних штатах, де расова дискримінація була особливо сильною. Але він розумів, що рух за рівноправність буде лише збільшуватись. Кеннеді розраховував на те, що його віце-президент Джонсон, який був більш консервативним та поміркованим, дозволить зберегти традиційний електорат на Півдні США. Він вирішив йти за моделлю Лінкольна і пішов на рішучі кроки. У 1963 році, після того, як більш ніж 200 тисяч людей здійснили марш протесту у Вашингтоні та священик Мартін Лютер Кінг провів свою знамениту промову про мрію, Кеннеді вніс на розгляд Сенату законопроект про громадянські права, який проголошував незаконною будь-яку расову дискримінацію.

Космічна програма кеннеді джонсон президент політичний

Програма «Аполлон» була задумана на початку 1960 року ще за часів адміністрації Ейзенхауера як продовження космічної програми «Меркурій». У той час, коли НАСА знаходилась у фазі активного складання майбутньої програми, її фінансування ще не було затвердженим через опозицію у владних колах. Із приходом до влади Кеннеді, його радники заявили про надзвичайну дорожнечу реалізації проекту польоту людини на Місяць, але Кеннеді відклав вирішення питання.

Джон Кеннеді призначив Головою Державної Ради з питань космосу Ліндона Джонсона, оскільки той був переконаним прихильником американської космічної програми, а також під час роботи у Сенаті боровся за створення НАСА. У 1961 році Кеннеді запропонував Радянському Союзу співробітництво у питанні дослідження космосу. Однак тодішній перший секретар КПРС Микита Хрущов відмовився.

Кеннеді дуже прагнув досягнути лідерства Сполучених Штатів у космічних перегонах із СРСР, виходячи із міркувань стратегії та престижу. Для цього Кеннеді втричі збільшив бюджет НАСА. Він вперше оголосив про фінальну мету програми, а саме висадку людини на Місяць в промові на спільному засіданні Конгресу 25 травня 1961 року.

Останньою спробою залучити Радянський Союз до співпраці у сфері дослідження космосу була промова Джона Кеннеді у 1963 році перед ООН, однак Хрущов знову відмовився. 20 липня 1969 року, майже через 6 років після загибелі Кеннеді, посадковий модуль «Аполлону-11» приземлився на поверхню Місяця, а Ніл Армстронг став першою людиною, що ступила на поверхню супутника Землі.

Зовнішня політика

Кеннеді значно збільшив військові витрати США, що було пов'язане з тим, що у середині 20-го століття у країнах Африки та Азії широко розгорнулись національно-визвольні рухи. Для протидії впливу комуністів у цих регіонах команда Кеннеді розробила ряд економічних та військових заходів. У березні 1961 року був створений Корпус мирудля роботи американських добровольців у країнах, що розвиваються. При цьому передбачалося вести локальні та антипартизанські війни з використанням ядерних та звичайних озброєнь. Все це призвело до загострення міжнародної ситуації.

Куба

Одним із прикладів таких загострень став інцидент у бухті Кочинос. Після вступу на посаду президента Кеннеді, 20 січня 1961 року голова ЦРУ А. Даллес та Р. Біссел ознайомили його із планом десантної операції, що була спланована ще попередньою адміністрацією («операція Тринідад»), але президент вказав, щоби план був ретельно вивчений і досліджений спеціалістами Пентагону. 26 січня було затверджено змінений варіант плану операції, який передбачував збільшення кількості військ десантників та надання їм додаткового озброєння та оснащення.

У березні 1961 року з кубинців-емігрантів, що були категорично незадоволені режимом Кастро, було сформовано «Кубинську революційну раду», що мала стати майбутнім урядом, до складу якої увійшли Хосе Міро Кардона, Мануель А. Верона та Мануель Рей.

3 квітня 1961 року Держдепартамент США видав т. зв. «Білу книгу», яка мала на меті заплямувати репутацію уряду Куби та позбавити його міжнародної підтримки, а також створити теоретичне підґрунтя майбутньому вторгненню. Вже 4 квітня було затверджено остаточний варіант плану вторгнення («Operation Zapata»). Кеннеді дав згоду на відкрите вторгнення на Кубу, але з умовою, що у операції не братимуть участь американські війська.

На засіданні ООН представники 40 країн засудили агресію США проти Куби. Уряд Радянського Союзу направив Сполученим Штатам ноту протесту із закликом вжити заходів задля припинення агресії проти Куби. Дії США лише підштовхнули Кастро до зближення з Радянським Союзом і прийняття ним соціалістичного шляху розвитку Куби.

Західний Берлін

1963 рік видався для Німеччини доволі складним. Внутрішньополітична ситуація ускладнилася внаслідок дії зовнішніх чинників: Радянський Союз продовжував політику поширення свого впливу зі Сходу, Франція на чолі із де Голлем«давила» із Заходу. Також на ситуацію всередині країни негативно впливав майбутній вихід на пенсію західнонімецького канцлера, одного із головних творців німецького економічного дива, Конрада Аденауера. 26 червня Кеннеді виступив із публічною промовою у Західному Берліні, демонструючи американську прихильність до ФРН та критикуючи комунізм. Промова була зустрінута публікою із великим захватом.

В'єтнам

Ці дії можна було б зарахувати до політичних тріумфів Кеннеді. Але боротьба між двома супердержавами продовжувалась. Саме під час його президентства США втрутились у внутрішні справи В'єтнаму. У грудні 1962 року Джон Кеннеді відіслав у В'єтнам спостерігачів з метою прояснення ситуації у країні. Згідно з їхніми доповідями, громадянська війна на півдні країни продовжувалась без втручання Північного В'єтнаму, але бойовий дух американських військ, які там дислокувались, був надзвичайно низьким. Щоб зарадити об'єднанню країни під владою комуністів, Кеннеді наказав відправити морську піхоту на південь країни для створення маріонеткового уряду. Так США втягнулись у тяжку та безрезультатну війну у В'єтнамі.

Президент Кеннеді вважається зразком американського лібералізму.

Біографія Л. Джонсона

Ліндон Бейнс Джонсон народився 27 серпня 1908 року недалеко від Стоунуолла, Техас, рівно 100 кілометрів на захід Остіна. Його батько, Семюел Джонсон молодший, був фермером, маклером, що пізніше служить залізниці. Тимчасово - депутатом демократичної партії в палаті представників Техаса. Мати Ребекка Бейнс після заміжжя залишила професію журналістки. Ліндон Джонсон, його три молодші сестри і брат не росли в бідності, як потім він постійно затверджував.

Родина змушена була влізти в борги, щоб Ліндон Джонсон зміг одержати утворення в Південно-західному педагогічному коледжі штату Техас.

Для честолюбної, тямущої, чуттєвої і невпевненої молодої людини, постійного нужденного в самоствердженні, коледж нс був стимулом. Підсумки спеціалізації по історії й англійській мові були середніми. Свою майже безмежну енергію і неприборканий робочий напір, що до кінця життя рідко давав йому спати більше 4 годин на добу, він уперше виявив під час шкільної практики в 1928-29 роках.

Найвищою мірою успішно викладав дітям мексиканських переселенців в одній сегрегаційній школі в Котулле, Техас. На місцеву знать і викладачів коледжу це зробило велике враження. Коли демократичний депутат палати представників Ричард Клебер наприкінці 1931 року шукав асистента, то вибір припав на Ліндона Джонсона. Під час діяльності як начальника бюро у Вашингтонові, що у цей час знаходився під знаком світової економічної кризи, він нагромадив значний досвід і зав'язав численні контакти. Як би між іншим у вересні 1934 року познайомився з Клаудией Алтой Тейлор, що у родині називали "леді птах". Вони одружилися, на настійну вимогу Джонсона, два місяці по тому.

У 1935 році був призначений директором Національної молодіжної адміністрації в Техасі, установи по справах безробітної молоді. Його репутація активного, ліберального прихильника "нового курсу" і прекрасного організатора забезпечила 28-літньому Джонсонові на додаткових виборах 1937 року місце в палаті представників. Як ревний поборник інтересів свого техаського виборчого округу і рідного району, Джонсон направив більш 70 млн доларів на заходи щодо працевлаштування і проект будівництва греблі, завоювавши цим симпатії всіх шарів населення.

При цьому Джонсон одержав і особисту користь. Доход, яким він підтримували всю родину, значно зріс завдяки подарункам і морально сумнівним указівкам для капіталовкладень. У 1941 році йому не удалося ввійти в сенат у результаті маніпулювання на виборах його конкурента.

Фізично втомлений, без ілюзій і психічно надламаний, Джонсон майже не з'являвся на суспільній сцені до самої смерті 22 січня 1973 року. В останні роки свого життя він піклувався про дітей своїх обох дочок, складав мемуари і займався будівництвом бібліотеки ім. Ліндона Б. Джонсона в Остине.

Політичне життя Л. Джонсона

Політична кар'єра

У 1931 р. конгресмен Р. Клеберг запросив Ліндона Джонсона на посаду свого секретаря. У серпні 1935 Джонсон був призначений техаським уповноваженим національної адміністрації у справах молоді.

У 1937 він був вибраний в палату представників США від 10-го виборчого округу Техасу. Джонсон отримав призначення у впливові комітети Конгресу і став активним поборником Нового курсу. У 1941 він почав свою першу кампанію по виборах в Сенат США. Не зважаючи на підтримку Рузвельта, в ході попередніх виборів Джонсон зайняв друге місце серед 29 претендентів.

Він став в 1942 р. членом комітету палати представників у справах військово-морського флоту, а в 1947 -- членом комітету з військових сил. Брав участь також в роботі спеціального комітету з військової політики і об'єднаного комітету з атомної енергії.

У 1948 р. Джонсон був обраний у Сенат. Там він зблизився з впливовим демократом Р.Расселом з Джорджії, і отримав два призначення -- у комітет з військових сил і комітет із зовнішньої торгівлі і торгівлі між штатами. У 1951 він був вибраний заступником лідера, а в 1955 -- лідером демократів в Сенаті. У 1954 був переобраний в Сенат.

У 1960 Джонсон вирішив балотуватися на пост президента від Демократичної партії. Він заявив свою кандидатуру 5 липня, за декілька днів до скликання національного конвенту партії. У першому турі первинних виборів він зазнав серйозної поразки, а в другому програв Джону Кеннеді і був призначений кандидатом у віце-президенти. Після перемоги Кеннеді на президентських виборах 1960 року Ліндон Джонсон вступив в повноваження віце-президента 20 січня 1961 р.

Період президентства

22 листопада 1963 року Кеннеді був вбитий, і з цього дня Джонсон почав виконання обов'язків президента. Джонсон (що їхав в тому ж кортежі машин, що і президент) приступив до виконання обов'язків президента, принісши присягу на борту президентського літака, що стояв на аеродромі Далласа, безпосередньо перед вильотом до Вашингтона.

Внутрішня політика

У 1964 був прийнятий Акт про цивільні права, що знищив расову сегрегацію на Півдні США. Була заснована державна медична страховка (Medicare). На президентських виборах 1964 Джонсон із значною перевагою переміг, не зважаючи на те, що Південь, невдоволений відміною сегрегації, вперше за 100 років голосував за республіканця -- відомого «яструба» Холодної війни Баррі Голдуотера.

Джонсон повторно вступив на посаду в січні 1965, менш ніж через 2 роки після смерті Кеннеді, тому мав право балотуватися і на наступний термін.

У 1966 р. Джонсон добився вживання заходів по створенню «вчительського корпусу», програми житлових субсидій сім'ям, що мають потребу, програми «Зразкових міст», нових заходів боротьби із забрудненням води і повітря, програми будівництва покращуваних автомагістралей, збільшення виплат по соціальному страхуванню, нових заходів в області медичної і професійної реабілітації.

Проте пізніше програма створення «Великого суспільства» була згорнута у зв'язку з початком війни у В'єтнамі.

Під час другого терміну Джонсона знов почали загострюватися проблеми, пов'язані з правами чорношкірих американців. У серпні 1965 р. в негритянському районі Лос-Анжелеса сталися безлади, в результаті яких загинуло 35 осіб. Влітку 1967 р. сталися найбільші виступи афро-американського населення. У Ньюарку (штат Нью-Джерсі) загинули 26 осіб, в Детройті -- 40. 4 квітня 1968 р. був вбитий лідер руху за цивільні права Мартін Лютер Кінг. Після цього в 125 містах, у тому числі і у Вашингтоні, почалися заворушення негритянського руху.

Через втручання у війну у В'єтнамі перед осінніми виборами в Конгрес популярність Джонсона значно впала.

Зовнішня політика

Головною подією періоду президентства Джонсона стала Війна у В'єтнамі. США підтримували уряд Південного В'єтнаму в його боротьбі з комуністичними партизанами ФНВПВ, які, у свою чергу, користувалися підтримкоюПівнічного В'єтнаму. У серпні 1964 року після двох інцидентів в Тонкинській затоці Джонсон наказав завдати у відповідь ударів з повітря по Північному В'єтнаму і добився прийняття Конгресом резолюції про підтримку будь-яких дій, які президент визнає необхідними для «відсічі нападу на збройні сили США і запобігання подальшій агресії» в Південно-Східній Азії.

У 1965 р. в рамках проголошеної «доктрини Джонсона» були направлені війська в Домініканську Республіку. Сам Джонсон виправдав інтервенцію, стверджуючи, що комуністичні елементи намагалися узяти під контроль рух бунтівників.

Влітку 1965 р. Джонсон прийняв рішення про збільшення американського контингенту у В'єтнамі. Чисельність американських збройних сил у В'єтнамі збільшилася з 20 тисяч при Кеннеді до майже 540 тисяч до кінця президентського терміну Джонсона.

У червні 1967 р. відбулася зустріч на вищому рівні президента Джонсона з радянським прем'єром О. Косигіним в Гласборо (штат Нью-Джерсі), що проклала дорогу до договору 1968 про нерозповсюдження ядерної зброї, затвердження якого президент добивався впродовж трьох років.

23 січня КНДР захопила поблизу своїх берегів американське судно-розвідник «Пуебло» з екіпажем з 82 чоловік. Тижнем пізніше партизани НФВПВ за підтримки північно-в'єтнамської армії почали так званий Тетський наступ, одночасно атакував багато військових об'єктів і міста Південного В'єтнаму. Одне з найбільших міст країни Хюе було майже повністю захоплене, крім того, партизанам удалося добутися на територію американського посольства в Сайгоні, що дістало широкий резонанс в засобах масової інформації США. Ця атака поставила під серйозний сумнів доповіді американських посадових осіб і воєначальників про успіхи, нібито досягнуті у В'єтнамі. Генерал Вільям Вестморленд, командувач американськими військами у В'єтнамі, запитав про додатковий напрям туди ще 206 тисяч солдатів.

Висновки

Американці пам'ятають і часто повторюють слова президента Дж. Кеннеді: «Не питай, що країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни». У них закладена глибока філософська думка: будь-яка ініціатива, спрямована на поліпшення добробуту американців, знайде підтримку в суспільстві.

І справді, програма демократів мала значний успіх. Коли Дж. Кеннеді взявся за кермо влади, ВНП становив 500 млрд доларів, а в 1964 р. він досяг 622,3 млрд, тобто збільшився на 25 %. Отже, щорічний приріст ВНП становив 5,6 %, тоді як демократи під час виборчої кампанії 1960 р. обіцяли 5 %.

Багатообіцяюча кар'єра Дж. Кеннеді обірвалася трагічно. 22 листопада 1963 р. під час поїздки до м. Далласа (штат Техас) він був смертельно поранений.Згідно з конституцією США. наступником Дж. Кеннеді став віце-президент США Ліндон Джонсон.

8 січня 1964 р. в першому посланні до співвітчизників про становище в країні Л. Джонсон урочисто проголосив початок «безкомпромісної війни проти бідності в Америці». 16 травня того ж року він надіслав до Конгресу США спеціальне послання «Про війну проти бідності», на підставі якого був ухвалений відповідний закон, що став основним напрямом діяльності адміністрації Джонсона. Однак реалізація цієї програми виявилася малоефективною. Хоча, за офіційними даними, кількість бідняків у 1968 р. скоротилася до 25 тис., це обумовлювалося не стільки державними програмами допомоги, скільки високою економічною кон'юнктурою в 1960-х роках. На прикладі Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона ми побачили ,що кожен президент має свій особливий підхід до політики та правительства.

Дж Кеннеді почав реально оцінювати свої можливості у світі, чіткіше усвідомлювати соціально-економічні чинники. Президент США неодноразово підкреслював необхідність проведення більш гнучкої зовнішньої політики,а Ліндон Джонсон почав воювати та із-за цього він втратив свою владу та погіршив свою репутацію.

Список використаної літератури

1. Кучер В. І., О. М. Майборода. Всесвітня історія. Новітній період. 11 клас. - К., 2004. - с. 246

2. Ладиченко Т. В. Всесвітня історія. 11 клас. - К., 2011. - с. 203

3. Островцов А. А., Островцова М.А. 100 великих правителей ХХ століття. - М., 2000. - с.110

Размещено на Allbest.ru