Громадські організації у політичному процесі сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка

УДК 323.2:06.07(477)

Громадські організації у політичному процесі сучасної України

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Вінцукевич Катерина Валентинівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Федірко Іван Павлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Кочубей Лариса Олександрівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології;

кандидат наук з державного управління, доцент Купрій Володимир Олександрович hНаціональна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри державної політики та управління політичними процесами.

Захист відбудеться «15» лютого 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 13 січня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

АНОТАЦІЯ

Вінцукевич К.В. Громадські організації у політичному процесі сучасної України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

В дисертації вперше в українській політології був проведений комплексний аналіз впливу громадських організацій на політичний процес в сучасній Україні на кожній із його стадій, а саме: конституювання політичної системи; відтворення основних ознак елементів політичної системи та взаємодія між її основними інститутами; підготовка, прийняття політичних рішень і контроль за їх виконанням.

Значна увага приділена уточненню категоріального апарату, проаналізовано та визначено співвідношення таких понять, як „об'єднання громадян”, „громадська організація”, „громадський рух”, „неурядова організація”, „неприбуткова організація”, „третій сектор”, „інститут громадянського суспільства” тощо.

Виявлено та розкрито основні механізми співпраці громадських організацій з органами державної влади, місцевого самоврядування, політичними партіям, проаналізовано форми участі громадських організацій у виборчих процесах.

Запропоновано поняття „громадське лобіювання” як механізм впливу громадських організацій на процес прийняття політичного рішення та розкрито його особливості. Визначені основні механізми громадського контролю за виконанням політичних рішень та функціонуванням політичних інститутів. політичний громадський державний влада

Ключові слова: громадська організація, політичний процес, органи державної влади, громадська рада, місцеве самоврядування, громадські слухання, політична партія, вибори, громадський контроль, громадське лобіювання.

АННОТАЦИЯ

Винцукевич Е.В. Общественные организации в политическом процессе современной Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации впервые в украинской политологии был проведен комплексный анализ влияния общественных организаций на политический процесс в современной Украине на каждой из его стадий, а именно: конституирование политической системы; воссоздание основных признаков элементов политической системы и взаимодействие между ее основными институтами; подготовка, принятие политических решений и контроль их выполнения.

На основе детального анализа становления и развития общественных организаций в Украине, удалось показать, что существование этих институтов в украинском обществе и политической системе исторически обусловлено, несмотря на то, что длительное время общественная жизнь в Украине была под контролем государства. Таким образом, опровергнут миф о том, что общественная деятельность не характерна для украинской ментальности, а заимствована из западной культуры.

Значительное внимание уделено уточнению категориального аппарата, проанализировано и определено соотношение таких понятий, как „объединение граждан”, „общественная организация”, „общественное движение”, „неправительственная организация”, „некоммерческая организация”, „третий сектор”, „институт гражданского общества” и тому подобное. Как наиболее адекватная для характеристики предмета исследование была предложена категория „общественная организация”, то есть объединение граждан, которое возникает по их собственной инициативе для реализации и защиты своих интересов, а не для получения прибыли от его деятельности, функционирует соответственно документально закрепленным в статуте заданиям и целям.

Обнаружены и раскрыты основные механизмы сотрудничества общественных организаций с органами государственной власти, местного самоуправления, политическими партиям, проанализированы формы участия общественных организаций в избирательных процессах.

Предложено понятие „общественное лоббирование” как механизм влияния общественных организаций на процесс принятия политического решения и раскрыты его особенности. Определены основные механизмы общественного контроля за выполнением политических решений и функционированием политических институтов.

Ключевые слова: общественная организация, политический процесс, органы государственной власти, общественный совет, местное самоуправление, общественные слушания, политическая партия, выборы, общественный контроль, общественное лоббирование.

SUMMARY

Vintsukevych K.V. Public Organizations in the Political Process of Modern Ukraine. - Manuscript.

Thesis for obtaining of a scientific degree of Candidate of political sciences in a specialty 23.00.02 - Political Institutes and Processes. ? Kyiv National Taras Shevchenko University. ? Kyiv, 2009.

The dissertation proposes complex analysis of influence of public organizations on each of the stages of political process in modern Ukraine at first in the Ukrainian political science. There are such stages as institutionalization of the political system; cooperation of its institutions; preparation, acceptance and control of the implementation of the political decision.

Considerable attention is to obtain more specific information about categorial language; the correlation of such concepts was analyzed and determined - association of citizens, public organization, public movement, non-governmental organization, non-profit organization, third sector, civil society organization etc.

The mechanisms of cooperation of public organizations with public authorities, the organs of local self-government, political parties were discovered and exposed; the forms of participation of public organizations in electoral processes were analyzed.

The concept of “public lobbying” was offered as the principal mechanism of influence of public organizations on the process of the acceptance of the political decision. The basic mechanisms of the public control of the implementation of the political decision and functioning of political institutes institutes were defined.

Key words: public organization, political process, public authorities, public advisory councils, local self-government, public hearing, political parties, electoral processes, public control, public lobbying.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголосивши незалежність, Україна визначила ряд пріоритетів, серед яких ключовими є розбудова правової держави та громадянського суспільства. Важливою складовою громадянського суспільства є громадські організації, оскільки активна громадянська позиція та участь громадян у державному житті є необхідним елементом буття цивілізованої спільноти. Формування державної, партійної, регіональної політики, процеси прийняття політичних рішень, законотворчість загалом не повинні обмежуватися лише вищими владними інститутами, а потребують широкої участі громадян у цих процесах. Природним для демократичного суспільства є налагодження зв'язку між громадянином і державою через інститут політичних партій. Проте часом діяльність партійно-політичного сектору не відповідає реальним потребам та інтересам суспільства. Громадські організації є універсальнишим посередником між суспільством і державою, вони презентують ширший спектр соціальних інтересів, краще розуміють природу окремих суспільних проблем та шляхи їх подолання.

Ставлення до громадських організацій в Україні є неоднозначним: одні називають їх чи не єдиною надією на становлення в Україні громадянського суспільства, інші - „грантожерами”, загрозою для національної безпеки. Таким же неодностайним є і підхід науковців до розуміння ролі, що відіграють громадські організації у політичних процесах, їхнього місця у політичній системі. Можемо також констатувати низький рівень інформованості громадян України про існування та діяльність громадських організацій, що і породжує міфи навколо громадського сектору.

Отже, існує необхідність деміфологізації та виправлення деформованого уявлення про українські громадські організації, що можливо зробити лише за умови проведення детального аналізу їхньої діяльності. Для вітчизняної політичної науки важливо з'ясувати реальні та перспективні можливості громадських організацій у сучасній політичній системі, дослідити вплив, який вони здійснюють на політичні процеси.

Формування об'єктивних наукових суджень про роль інститутів громадянського суспільства у політичній системі є непростим завданням з огляду на неузгодженість понятійно-категоріального апарату, а також відмінності у походженні та осмисленні цих понять.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою наукової роботи філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконана у межах науково-дослідної теми 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розкриття змісту та характеру участі громадських організацій в сучасній українській політичній системі, з'ясування їхнього впливу на політичний процес.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

– провести аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, присвяченої питанню участі громадських організацій у політичних процесах, визначити пріоритетні напрями досліджень з даної проблематики в Україні;

– проаналізувати та уточнити понятійно-категоріальний апарат, який використовується у дослідженнях, а саме: „об'єднання громадян”, „громадська організація”, „громадський рух”, „неурядова організація”, „неприбуткова організація”, „третій сектор”, „інститут громадянського суспільства” тощо;

– дослідити історичні передумови виникнення та розвитку громадських організацій в Україні для розуміння специфіки їх функціонування в сучасних умовах;

– з'ясувати, на якій із стадій політичного процесу в сучасній Україні громадські організації мають можливості долучитися до нього та вплинути на характер його протікання;

– визначити основні механізми впливу та форми співпраці громадських організацій з провідними інститутами сучасної політичної системи України;

– виявити ефективні способи впливу громадських організацій на процеси підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень;

– розкрити особливості контролю громадських організацій за виконанням політичних рішень та функціонуванням політичних інститутів.

Об'єктом дослідження є політичний процес сучасної України.

Предметом дослідження є вплив громадських організацій на політичний процес в сучасній Україні.

Дисертаційну роботу здійснено на основі використання ряду загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.

Використання системного методу дозволило розглянути політичний процес як систему, сукупність певних етапів, стадій, які досліджувалися автономно з урахуванням подальшого узагальнення та узгодження особливостей кожного етапу із загальною динамікою політичного процесу загалом. Цей метод дав можливість простежити всю складність характеру політичного процесу в Україні на сучасному етапі, з'ясувати місце і роль в ньому громадських організацій.

За допомогою структурно-функціонального методу було виокремлено стійкі та перманентні взаємозв'язки між громадськими організаціями та іншими політичними інститутами від періодичних та ситуативних; цей метод дав можливість з'ясувати специфічну роль та місце громадських організацій в сучасній політичній системі України, з'ясувати їхні політичні функції.

Використання діалектичного методу було зумовлено особливостями досліджуваного феномену - з однієї сторони, громадські організації не беруть участь у боротьбі за політичну владу і є основним інститутом громадянського суспільства, а з іншої - є потреба розглянути їх саме у якості політичного інституту і з'ясувати їхню роль у політичному процесі сучасної України.

Історичний метод дозволив простежити становлення історичних традицій громадської діяльності у нашій країні, дослідити вплив громадських організацій на процес конституювання сучасної політичної системи України.

Використовуючи порівняльний аналіз, було проаналізовано досвід різноманітних громадських організацій та виокремлено найпоширеніші форми участі та найефективніші механізми впливу громадських організацій на політичні процеси.

За допомогою методу вторинного соціологічного аналізу автор проаналізував результати соціологічних досліджень та експертних оцінок провідних аналітичних центрів та науково-дослідницьких організацій, присвячених дослідженню діяльності громадських організацій в Україні, їхньої взаємодії з основними політичними інститутами та участі у політичних процесах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній політології було здійснено комплексний аналіз впливу громадських організацій на політичний процес в сучасній Україні на кожній із його стадій, який дозволяє з'ясувати не тільки потенційні можливості громадських організацій долучитися до різних етапів політичного процесу, але й визначити реальні механізми впливу та форми взаємодії з провідними політичними інститутами.

В дисертаційній роботі сформульовано наступні результати дослідження, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

– уточнено категоріально-понятійний апарат та визначено співвідношення основних понять, які використовується в сучасній політичній науці для характеристики предмету дослідження: „об'єднання громадян” є базовою родовою категорією для поняття „громадська організація”; поняття „неприбуткова”, „неурядова” організація, „громадський рух” не є синонімічними до поняття „громадська організація”, і можуть вживатися по відношенню до нього лише у певному контексті; поняття „третій сектор” та „інститут громадянського суспільства” є ширшими відносно громадської організації та охоплюють крім неї політичні партії, які не ввійшли до парламенту, а також релігійні організації, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації громадян, незалежні засоби масової інформації тощо; визначено, що для характеристики предмету дослідження найбільш адекватною є категорія „громадська організація”, тобто добровільне об'єднання громадян, яке виникає за їхньою ініціативою для реалізації та захисту своїх інтересів, а не для отримання особистого прибутку від його діяльності, що діє відповідно до документально закріплених в статутах завдань і цілей;

– дістало подальшого розвитку твердження про те, що в українському суспільстві існування громадських організацій історично обумовлено, попри тривалий час одержавлення громадського життя в Україні. Це дозволяє спростувати міф про те, що громадська діяльність не є властивою для українського менталітету, а запозичена із західної культури. Громадські організації мають пряме, а не опосередковане відношення до конституювання політичної системи України. Поява інституту громадських організацій в Україні та законодавче закріплення їхньої діяльності є ознакою становлення та розвитку демократичної політичної системи в нашій країні;

– вперше у вітчизняній політичній науці доведено, що громадські організації справляють вплив на політичний процес в сучасній Україні на кожній із його стадій, а саме: конституювання політичної системи; відтворення основних ознак елементів політичної системи та взаємодія між її основними інститутами; підготовка, прийняття політичних рішень і контроль за їх виконанням;

– виявлено нові аспекти взаємодії громадських організацій з усіма провідними політичними інститутами та виокремлено основні механізми та форми такої взаємодії: з органами державної влади - це консультації з громадськістю, участь у консультативно-дорадчих органах (громадські ради/ колегії), проведення публічних заходів; механізмами залучення громадських організацій на рівні місцевого самоуправління є участь у проведенні громадських слухань, діяльність громадських рад, соціальне замовлення та закупівля послуг громадських організацій за кошти місцевих бюджетів; виділено та проаналізовано три базові форми взаємодії громадських організацій та політичних партій - ініціативно-консультативна, координаційна та тісна співпраця; основними формами участі громадських організацій у виборчих процесах в Україні є трансформація громадських організацій (коаліцій) у політичні партії (блоки); взаємодія громадських організацій з певною політичною силою; участь у виборчому процесі спостерігачів від громадських організацій; правозахисна та модернізуюча діяльність; просвіта та активізація виборців тощо;

– вперше запропоновано для означення комплексного механізму впливу громадської організації на процес формування та прийняття політичного рішення (законодавчих та нормотворчих актів в першу чергу) з метою реалізації інтересів громадян, яких вона об'єднує, в межах, визначених існуючим законодавством, поняття „громадське лобіювання”. Істотною особливістю цього механізму має бути те, що інтерес, який лобіюється, співпадає з інтересами громадян, для задоволення і захисту яких така громадська організація створена, а сам процес лобіювання спрямований на досягнення статутних цілей;

– вперше у якості механізмів контролю за виконанням політичних рішень з боку громадських організацій запропоновано розглянути індивідуальні та колективні звернення громадян; громадську експертизу; громадський моніторинг. Дістало подальшого розвитку дослідження антикорупційної діяльності громадських організацій (контроль за розподілом бюджетних коштів, подолання хабарництва, оцінка якості державних послуг тощо) та контролю за функціонуванням політичних партій.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення, висновки та рекомендації дисертації можуть бути використані для подальших теоретичних та практичних досліджень розвитку громадянського суспільства та становлення демократії в нашій країні, взаємодії між інститутами сучасної української політичної системи; у навчальному процесі при підготовці курсів із політології, спеціальних навчальних курсів з теорії демократії та громадянського суспільства. Висновки та практичні рекомендації роботи можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями для удосконалення відносин з різноманітними громадськими об'єднаннями.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені на науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету-2007” (Київ, 18-19 квітня 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розробка та впровадження громадянської освіти в навчальних закладах України” (Київ, 23-24 листопада 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Шевченківська весна - 2008” (Київ, 20-23 березня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності” (Київ, 7 квітня 2008 р.,), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету-2008” (Київ, 16-17 квітня 2008 р.).

Публікації. За змістом дисертаційного дослідження було опубліковано 4 наукові статті у фахових виданнях з політичних наук та 4 тези, що увійшли до матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складається зі 189 сторінок, із них обсяг основного тексту - 161 сторінок. Список літературних джерел містить 273 найменувань (9 з яких іноземною мовою).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об'єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з'ясовується теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою та фіксується структура роботи.

Перший розділ - “Теоретичні засади дослідження статусу громадських організацій у політичному процесі” - присвячений огляду літератури з теми роботи та аналізу різноманітних підходів до визначення понять “об'єднання громадян”, “громадська організація”, „неурядова організація”, формулювання категоріального апарату роботи.

Важливий внесок у розробку у розроблення та розвиток загальних засад дослідження громадських організацій зробили такі радянські вчені як І. Азовкін, Н. Бєляєва, А. Боровіков, Н. Данченко, Є. Зайцева, В. Кравченко, Г. Кудрявцева, Б. Лазарєв, А. Лук'янов, О. Орлова, І. Рожко, Ю. Тихомиров., Д. Шутько, А. Щиглик, Ц. Ямпольська. На початку 90-х років з'являються дослідження, які відображають якісно нові підходи до вивчення інституту громадських організацій. Серед них праці таких російських дослідників, як А. Агапова з проблем інформаційно-правового забезпечення діяльності об'єднань громадян; С.Авак'яна, Н. Гаєвої, О.Даркова стосовно створення законодавчо-нормативних умов функціонування громадських організацій в колишніх радянських республіках; Д. Урсіна, І. Малкіної, Т. Кірєєвої у сферах міжнародних відносин і міжнародного права, А. Майстренко, Г. Матвєєвої з проблем функціонування неурядових правозахисних організацій; В. Лисенко, С. Солдатова, які аналізували політико-правові проблеми громадських організацій, а також, Є. Бєлокурової, С. Перегудова, О. Сунгурова, Л. Шинелєвої та інших.

У вітчизняній політичній науці наукові підходи щодо діяльності та функціонування громадських об'єднань розвивають українські вчені В. Авер'янов, В. Барков, Є. Бистрицький, О. Вінніков, В. Головенько, Г. Зеленько, А. Колодій., В. Кравченко, І. Кресіна, М. Михальченко, М.Обушний, О. Палій, М. Пашков, В. Погорілко, В. Ребкало, Ф. Рудич, В.Скуратівський, М.Ставнійчук, А. Ткачук, В.Цвих, В.Чалий, М. Шевченко, Ю. Шемшученко та інші. Питання сутності і типологізації громадських організацій розглядали Є. Базовкін, О.Ващук, Л. Кормич, В. Кравчук, В. Кремень, О. Сунгуров, О. Ярош та інші. Історію виникнення і розгортання громадського руху досліджували С. Бондаренко, Р.Берест, М. Головко, Л. Кормич, М. Пашков, Д. Шелест. Важливими є публікації, які розкривають окремі аспекти діяльності громадських організацій, насамперед, їх взаємодію з основними політичними інститутами. На співпраці громадських організацій з органами державної влади в Україні зосереджували свої дослідження О. Бабінова, В. Биковець, Т. Березовецький, І. Василенко, О. Голіченко, П. Манжола, Н. Пироженко, О. Прогнімак, О. Тинкован, С. Торопчина-Агалакова, Л. Усаченко та О. Хуснутдінов. Різні аспекти взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями в Україні досліджуються в наукових працях та публікаціях О. Амосова, Я. Ваніної, О. Віннікова, В. Дяченко, М. Дейчаківського, В. Кравченка, В. Купрія, В. Латишевої, М. Лациби, В. Мамонової, В. Місюри, В. Рубцова, А. Ткачука. Питання взаємодії та співпраці громадських організацій та політичних партій розкривають Ю. Опалько, О. Процик, П. Удовенко. Тісно пов'язані з цією темою дослідження участі громадських організацій у виборчих процесах, якими займалися О. Барановський, Л. Кочубей, А. Куліш, О. Мазур, П. Манжола, Ю. Опалько, І Попов., Н. Ревенко, М. Шевченко. Громадські організації або окремі аспекти їх розвитку обирають предметом своїх дисертаційних досліджень вітчизняні науковці - В. Безродна, О. Ващук, А. Грамчук, М. Димитров, О. Задоянчук, Н. Ковалішіна, Д. Коник, В. Купрій, В. Матвійчук, М. Новіков, В. Новохацький, В. Пащенко, О. Тинкован, О. Хустнутдінов, О. Ярош.

Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з теми дослідження дає підстави стверджувати, що у вітчизняній політичній науці статус громадських організацій у політичній системі чітко не визначений. І хоча увага науковців до питання діяльності громадських організацій в Україні значно зросла за останнє десятиліття, більшість з них розглядають громадські організації лише як інститут громадянського суспільства. Менше уваги приділяється дослідженню громадських організацій саме як політичному інституту. Політичні функції громадських організацій розглядаються в українській політології лише через призму їх взаємодії з іншими політичними інститутами, хоча, на нашу думку - це лише один з можливих етапів політичного процесу, на якому громадські організації можуть долучитися до нього і вплинути на характер його протікання.

Однією з важливих теоретико-методологічних проблем дослідження громадських організацій в сучасній вітчизняній політології є невизначеність категоріально-понятійного апарату. Так, поряд із категорією „громадська організація” широко використовуються такі поняття як “неурядова”, “неприбуткова”, “некомерційна” організація, „третій сектор”, „організація громадянського суспільства” (ОГС). На нашу думку, визначення громадських організацій через заперечення не відображає повною мірою багатосторонню сутність таких організацій, а лише вказує на певну властивість, що не характерна для них. Синонімічне вживання цих понять є невиправданим, а можливе лише в певному контексті: у сфері оподаткування - неприбуткова, у економіці - некомерційна, у відносинах з органами державної влади - неурядова тощо. Поняття „третій сектор” та ОГС також не досить виразно характеризують специфіку діяльності громадських організацій, а головне, не відображають відмінність від інших інститутів громадянського суспільства: політичних партій, органів самоорганізації, церкви та інших релігійних організацій, благодійних фондів тощо. Досить часто в літературі категорії “громадські організації” і “громадські рухи” вживають як парне поняття “громадські організації і рухи”. Незважаючи на спільні витоки і природу походження, на сьогодні ці поняття досить різняться між собою. Враховуючи специфіку діяльності громадських організацій і рухів, слід визначати їх окремо.

Категорія „громадська організація” найбільш адекватно відображає характеристику предмету дослідження і визначається як добровільне об'єднання громадян, яке виникає за їх ініціативою для задоволення і захисту своїх інтересів, а не для отримання особистого прибутку від його діяльності та діє відповідно до документально закріплених в статутах завдань і цілей.

У другому розділі - “Громадські організації у процесі конституювання політичної системи України та взаємодії з її основними інститутами” - розглянуто процес становлення інституту громадських організацій, їх участь у процесах формування сучасної політичної системи України та взаємодія громадських організацій з її провідними інститутами, такими як органи державної влади, місцевого самоврядування, політичні партії, участь у виборчих процесах.

Поява інституту громадських організацій в Україні та законодавче закріплення їх діяльності є ознакою становлення та розвитку демократичної політичної системи в нашій країні. Попри тривалий час одержавлення громадського життя в Україні за часів радянської влади, громадські організації відіграли значну роль у процесах відродження національної ідеї та становлення української державності на початку 90-х рр. Сучасні громадські організації мають всі можливості функціонувати на основі принципів добровільності, незалежності, політичної незаангажованості, їх статус повністю легалізований та юридично закріплений, у тому числі й на найвищому конституційному рівні. Зараз в Україні нормативно-законодавча база стосовно даних інституцій складається з більш ніж 20 законів України, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України.

Однією з основних форм участі громадських організацій у формуванні та реалізації державної політики є консультативно-дорадчі органи - громадські ради. Громадські ради (колегії) створені при 72 органах виконавчої влади України. Аналіз функціонування громадських рад при основних урядових структурах, дає підстави зробити висновок, що діяльність більшості громадських рад ще має формальний характер, висвітлюється недостатньо, в деяких органах влади таких структур взагалі не існує. Нерідко інструменти співпраці тримаються виключно на особистій ініціативі окремих керівників урядових структур: у випадку зміни керівника вся напрацьована схема взаємовідносин може бути зруйнована або переведена у суто символічні рамки. Протягом 2005-2007 рр. при Президентові України було створено низку важливих консультативно-дорадчих органів, серед яких Національна комісія із зміцнення демократії і верховенства права, Політична рада при Президентові України, Стратегічна рада з розвитку державної політики, Рада громадськості при Президентові України, Рада з питань етнонаціональної політики та інші. Спираючись на експертні оцінки діяльності цих органів, можемо зробити висновок, що вони, за певними винятками, ще не стали засобом вироблення стратегічних політичних рішень. Основною умовою покращення співпраці між громадськими організаціями та органами державної влади має стати зростання перших в професійному, організаційному та ресурсному плані так, щоб ця співпраця була взаємовигідною.

Основними формами співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування є участь у проведенні громадських слухань, діяльність громадських, консультативних рад, проведення семінарів, круглих столів, конференцій тощо. Питання громадських слухань юридично врегульоване лише в 15 з 25 обласних центрів. Аналіз статутів і положень, що регулюють порядок скликання і проведення громадських слухань в обласних центрах України показує, що більшість таких документів значно ускладнюють реалізацію права на громадські слухання На нашу думку, необхідно закріпити на законодавчому рівні право громадських об'єднань ініціювати громадські слухання, а також можливість звернення громадян до суду в разі зволікання посадовими особами з розглядом рішень громадських слухань. Найбільш дієвими механізмами залучення громадських організацій до спільного вирішення соціально-економічних проблем з боку органів місцевого самоврядування є соціальне замовлення та закупівля послуг громадських організацій за кошти місцевих бюджетів.

В результаті дослідження співпраці українських політичних партій та громадських організацій було виділено три базові форми їх взаємодії - ініціативно-консультативна, координаційна та тісна співпраця. Критерієм для визначення таких форм взаємодії був ступінь автономності учасників та частка інвестованих у співпрацю ресурсів. В результаті конституційної реформи, переходу до пропорційної виборчої системи політика держави і регіональна політика в Україні є сьогодні похідною від втілення політичної програми партій. Враховуючи це, можна зробити висновок, що, взаємодіючи із політичними партіями, громадські організації мають можливість посилити свій вплив на політичні процеси в державі на всіх рівнях.

Узагальнивши досвід діяльності громадських організацій під час виборчих кампаній, виокремлено вісім найбільш поширених форм участі громадських організацій у виборчих процесах в Україні: трансформація громадських організацій або їх коаліцій у політичні партії та блоки; взаємодія громадських організацій з певною політичною силою; участь у виборчому процесі офіційних спостерігачів від громадських організацій; здійснення громадського контролю за прозорістю та законністю виборчого процесу (моніторинг); правове та організаційне забезпечення виборчого процесу (правозахисна та модернізуюча діяльність); просвіта та активізація виборців; аналіз програмних документів партій, моніторинг практики їх здійснення, відповідність реальних дій передвиборчим обіцянкам; пасивне спостереження та невтручання у виборчий процес.

У третьому розділі - “Участь українських громадських організацій у процесах підготовки, прийняття політичних рішень та контролю за їх виконанням” - розглядаються основні форми та механізми, за допомогою яких громадські організації можуть вплинути на процес прийняття політичного рішення, та особливості громадського контролю за виконанням політичних рішень та функціонуванням політичних інститутів в Україні.

Формування та прийняття політичних рішень є центральною стадією політичного процесу, яка сама по собі є складним і багаторівневим процесом, який можна зобразити у формі послідовності дій політичних суб'єктів. Кількість і порядок етапів процесу прийняття політичних рішень залишається дискусійним в сучасній політології, у розділі розглянуті деякі підходи до структури цього процесу зарубіжних (П. Браун, Г.Ласуелл, Д.Марч, Г.Саймон) та вітчизняних (А.Волинський, А.Дегтярьов) дослідників.

Особлива увага приділяється дослідженню інституту лобіювання, як одному з найпоширеніших механізмів впливу на процес прийняття політичних рішень, його негативні та позитивні сторони, особливості становлення в Україні (є вагомою складовою правотворчого процесу, при цьому законодавчо не врегульоване; носить вузькогруповий та латентний характер; тісний зв'язок лобіювання з корупцією тощо). Розглядаючи громадські організації як суб'єкт лобістської діяльності, було запропоновано ввести поняття „громадське лобіювання”, враховуючи певні особливості такої діяльності. По-перше, характерною ознакою громадського лобіювання є те, що інтерес, який лобіюється, співпадає з інтересами громадян, для задоволення і захисту яких така громадська організація була створена, а сам процес лобіювання спрямований на досягнення статутних цілей. По-друге, громадська організація виступає як виконавцем, так і замовником, клієнтом лобістських послуг. Виключення може становити, коли громадська організація звертається від імені своїх членів за послугою до професійних лобістів, якщо відчуває свою неспроможність провести ефективну кампанію самостійно. Але за сучасних умов в Україні така ситуація неможлива, так як питання професійного лобізму не унормовано. Громадські організації, які створюються виключно для лобіювання конкретного політичного рішення, не беручи участі у його формуванні, постановці проблеми, або такі, що просувають інтереси, які не стосуються власне членів цієї організації, на нашу думку, є квазігромадськими.

У розділі розглянуто конкретні приклади кампаній громадського лобіювання, що проводились екологічними, правозахисними громадськими організаціями, громадськими об'єднаннями суб'єктів господарювання, внаслідок яких було прийнято або скасовано чисельні законодавчі акти, вносились зміни до вже існуючих. Кількість успішних кампаній зростає з кожним роком, що свідчить про те, що громадське лобіювання набуває все більшого значення і стає реальним механізмом впливу громадських організацій на процеси прийняття політичних рішень.

З питанням участі громадських організацій у процесі формування і прийняття політичних рішень тісно пов'язано питання контролю за їх виконанням. Однією з стратегічних помилок українських громадських організацій є те, що, ініціюючи певне політичне рішення та впливаючи на його прийняття, вони не контролюють подальшу його реалізацію. Завдання громадського контролю не зводиться лише до виявлення розходжень між заданими та фактичними результатами, а полягає у тому, щоб не допустити дій контрольованих суб'єктів за межами законності й правопорядку, попередити можливі відхилення від намічених цілей, а також інтересів суспільства, а у разі появи цих відхилень усунути їх негативні наслідки.

Однією з поширених форм громадського контролю є звернення громадян, за допомогою яких вони у режимі зворотного зв'язку повідомляють державні та недержавні інституції про виконання, невиконання або неналежне виконання ними або підвідомчими їм органами соціальних функцій та вимагають застосування відповідних заходів. Звернення громадян України до органів держави є їх конституційним правом. Однак, незважаючи на переваги механізму, можливості, які він надає для контролю як з боку громадських організацій, так і окремих громадян, він потребує суттєвого вдосконалення, оскільки існує ряд недоліків, що призводять до чисельних випадків ігнорування та порушення закону. Дієвим механізмом громадської участі, зокрема механізмом громадського контролю виступають також громадські ради, за умови, що їх діяльність не є формальною і епізодичною.

Серед механізмів громадського контролю особливе місце посідає громадська експертиза, яка передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання їх рішень, підготовку пропозицій щодо розв'язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі. Вирішальним для практичної реалізації механізму громадської експертизи в Україні стало прийняття Постанови уряду № 976 від 5 листопада 2008 року та ухвалення Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади.

Спорідненим механізмом до громадської експертизи є громадський моніторинг, під яким ми розуміємо систематичний збір даних про конкретну проблему, діяльність, а також опрацювання, аналіз і доведення підсумків аналізу і рекомендацій до всіх зацікавлених осіб. На відміну від громадської експертизи, моніторинг не обмежений лише органами виконавчої влади, проте і не передбачає, що результати моніторингу будуть обов'язково враховані під час прийняття державних рішень. Напрями моніторингової діяльності можуть бути різноманітними і залежать від статутних цілей громадської організації. Найчастіше моніторингова діяльність громадських організацій носить антикорупційний характер - контроль за розподілом бюджетних коштів, земельних ділянок; подоланням хабарництва у сферах освіти, охорони здоров'я, судочинства; оцінка якості державних послуг та прозорості проведення конкурсів на надання державних грантів тощо.

Розглянуті механізми громадського контролю здебільшого стосуються контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування. Акцентування саме на формах і методах контролю громадськості за цими політичними інститутами виправдане тим, що основна частина важливих загальнонаціональних політичних рішень, які стосуються безпосередньо політичних, соціальних, економічних та інших інтересів громадян приймаються органами державної влади чи місцевого самоврядування. Право законодавчої та нормотворчої ініціативи також належить виключно цим органам. Однак контрольна функція громадських організацій не обмежується лише цими політичним інститутами. У цьому контексті важливою є діяльність громадських організацій, спрямована на контроль за функціонування політичних партій, який стає особливо актуальним після проведення конституційної реформи 2006 року та становлення в Україні парламентсько-президентської республіки. Сферами контролю громадських організацій за функціонуванням політичних партій є: відповідність змісту програмних документів інтересам та потребам виборців; парламентська діяльність політичних партій та виконання ними передвиборчих обіцянок; конкретизація механізмів реалізації програмних пріоритетів; публічність і прозорість прийняття програмних документів, політичних рішень; формування виборчих партійних списків.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні теоретичних засад статусу громадських організацій у політичному процесі, визначенні ролі громадських організацій у формуванні політичної системи сучасної України, аналізі їхньої взаємодії з провідними політичними інститутами та участі у процесах розробки, прийняття політичних рішень та контролю за їх виконанням. Поставлену в дослідженні мету досягнуто, основні завдання виконано. Відповідно до цього отримані наступні результати.

Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з теми дослідження дозволяє зробити висновок про наявність важливих теоретико-методологічних проблем досліджень громадських організацій у політичних процесах. Насамперед, потребує уточнення категоріально-понятійний апарат. Поряд із застосуванням категорії “громадська організація” поширеним є використання таких понять як “неурядова”, “неприбуткова”, “некомерційна” організація. На нашу думку, визначення громадських організацій через заперечення не відображає повною мірою багатосторонню сутність таких організацій, а лише вказує на певну властивість, що не характерна для них. Поняття „третій сектор” та „організації/ інститути громадянського суспільства”, також не характеризують специфіку діяльності громадських організацій, а головне, не відображають відмінність від інших інститутів громадянського суспільства: політичних партій, органів самоорганізації, церкви та інших релігійних організацій, благодійних фондів тощо. Необхідно також розмежувати категорії “громадські організації” і “громадські рухи”, яке досить часто вживають як парне поняття “громадські організації і рухи”.

Категорія „громадська організація” найбільш адекватно відображає предмет дослідження і визначається нами як добровільне об'єднання громадян, яке виникає за їхньою ініціативою для реалізації та захисту своїх інтересів, а не для отримання особистого прибутку від його діяльності, що діє відповідно до документально закріплених в статутах завдань і цілей.

Ще одним нечітко визначеним питанням у вітчизняній політичній науці є статус громадських організацій у політичній системі. Здебільшого українські дослідники розглядають їх лише у якості інституту громадянського суспільства. Значно менше уваги приділяється дослідженню громадських організацій саме як політичному інституту. Політичні функції громадських організацій розглядаються в українській політології лише через призму їхньої взаємодії з іншими політичними інститутами, хоча, на нашу думку, це лише один з можливих етапів політичного процесу, на якому громадські організації можуть долучитися до нього і вплинути на характер його протікання. В рамках дослідження доведено, що громадські організації беруть участь на всіх стадіях політичного процесу, а саме: конституювання політичної системи; відтворення основних ознак елементів політичної системи та взаємодія між її основними інститутами; підготовка, прийняття політичних рішень і контроль за їх виконанням.

Простеживши історичний досвід діяльності українських громадських організацій, ми дійшли висновку, що вони мають безпосереднє відношення до конституювання політичної системи України. Історичні події кінця 80-х - початку 90-х рр.. свідчать, що саме з громадського руху та діяльності громадських організацій активізувався рух за незалежність України. Перші українські політичні партії утворились на основі громадсько-політичних організацій (Народний Рух України, Гельсінська спілка та інші). Одне з найважливіших громадянських прав та свобод (право на свободу об'єднання) та принципів демократії (принцип плюралізму) реалізуються саме через діяльність громадських організацій. Таким чином, функціонування громадських організацій в Україні та законодавче забезпечення їхньої діяльності стало ще одним чинником становлення демократичної політичної системи в нашій країні. На сучасному етапі громадські організації мають всі можливості функціонувати на основі принципів добровільності, незалежності, політичної незаангажованості, їх статус повністю легалізований та юридично закріплений, у тому числі й на найвищому конституційному рівні.

Щодо взаємодії громадських організацій з основними політичним інститутами було встановлено, що однією з основних форм участі громадських організацій у формуванні та реалізації державної політики є діяльність громадських рад. Громадські ради (колегії) створено при більшості органів виконавчої влади, міністерствах, державних комітетах України та при Президентові України, їхня діяльність регулюється Постановою Кабінету Міністрів та Указами Президента, які надають широкі повноваження та можливості для становлення громадських рад у якості дієвих консультативно-дорадчих органів. Проте, аналіз функціонування громадських рад, дає підстави зробити висновок, що діяльність більшості з них має ще формальний характер, висвітлюється недостатньо, а з наявної інформації неможливо встановити, який реальний вплив здійснюють відповідні ради (колегії) на процес прийняття рішень. Нерідко інструменти співпраці тримаються виключно на особистій ініціативі окремих керівників урядових структур: у випадку зміни керівника вся напрацьована схема взаємовідносин може бути зруйнована або переведена у суто символічні рамки. Спираючись на експертні оцінки діяльності цих органів, можемо зробити висновок, що вони ще не стали засобом вироблення стратегічних політичних рішень та, за певними винятками, не відіграли помітної ролі у політичних процесах.

Проаналізувавши досвід взаємодії українських громадських організацій з органами місцевого самоврядування та політичними партіями, можемо констатувати, що співпраця з цими інститутами більш ефективна, ніж з органами державної влади. Найбільш дієвими механізмами залучення громадських організацій до спільного вирішення соціально-економічних проблем з боку органів місцевого самоврядування є громадські слухання, соціальне замовлення та закупівля послуг громадських організацій за кошти місцевих бюджетів. Аналізуючи взаємодію громадських організацій та політичних партій, виділено три її основні форми - ініціативно-консультативна, координаційна та тісна співпраця. Критерієм для визначення таких форм взаємодії є ступінь автономності учасників та частка інвестованих у співпрацю ресурсів.

Найбільш поширеними формами участі громадських організацій у виборчих процесах є: трансформація громадських організацій або їх коаліцій у політичні партії та блоки; взаємодія громадських організацій з певною політичною силою; участь у виборчому процесі офіційних спостерігачів від громадських організацій; здійснення громадського моніторингу за прозорістю та законністю виборчого процесу; правове та організаційне забезпечення виборчого процесу (правозахисна та модернізуюча діяльність); просвіта та активізація виборців; аналіз програмних документів партій; пасивне спостереження та невтручання у виборчий процес.

Узагальнивши численні спроби громадських організацій вплинути на стадію розробки та імплементації політичного рішення, було запропоновано ввести поняття громадське лобіювання, яке ми визначаємо, як комплексний механізм впливу громадської організації на процес формування та прийняття політичного рішення (законодавчих та нормотворчих актів, насамперед) з метою реалізації інтересів громадян, яких вона об'єднує, в межах, визначених існуючим законодавством. Серед технологій громадського лобіювання найбільш актуальним і перспективним є консультативне лобіювання.

Однією з стратегічних помилок українських громадських організацій є те, що, ініціюючи певне політичне рішення та впливаючи на його прийняття, вони не контролюють подальшу його реалізацію. Тому, не менш важливим є громадський контроль, основними механізмами якого можуть бути: соціологічні та статистичні дослідження; індивідуальні та колективні звернення громадян; участь громадських організацій у роботі колегіальних органів влади, громадських рад та колегій, робочих груп; громадська експертиза; громадський моніторинг. Сферами контролю громадських організацій за функціонуванням політичних партій є: відповідність змісту програмних документів інтересам та потребам виборців; парламентська діяльність політичних партій та виконання ними передвиборчих обіцянок; конкретизація механізмів реалізації програмних пріоритетів; публічність і прозорість прийняття програмних документів, політичних рішень; формування виборчих партійних списків.

Отже, громадські організації є повноцінним інститутом сучасної політичної системи України, мають можливості та реальні механізми долучитися до кожного етапу політичного процесу в Україні та вплинути на характер його протікання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вінцукевич К. Громадські організації та громадські рухи: сутність понять, типологія, функції / К.В. Вінцукевич // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 27. - с. 207-216.

2. Вінцукевич К. Участь громадських організацій у виборчих процесах в Україні / К.В. Вінцукевич // Нова парадигма. - 2008. - Вип. 74. - с. 108-119.

3. Вінцукевич К. Механізми співпраці громадських організацій с органами державної влади / К.В. Вінцукевич // Трибуна. - 2009. - № 3-4. - с.34-37.

4. Вінцукевич К. Співпраця громадських організацій з органами місцевого самоврядування в процесі оптимізації місцевої політики/ К.В. Вінцукевич // Нова парадигма. - 2009. - Вип. 85. - с. 115-124.

5. Вінцукевич К. Форми взаємодії громадських організацій і політичних партій / К.В. Вінцукевич // Дні науки філософського факультету - 2007: Матеріали міжнародної наукової конференції (18-19 квітня 2007 року). - Ч.VI. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. - 138 с. - с. 16-18.

6. Вінцукевич К. Громадські організації у виборчих процесах в Україні/ К.В. Вінцукевич // Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (20-23 березня 2008 року). - Вип.. VІ: У 4-х част. - Ч.1. - К.: Обрії, 2008. - 261 с. - с. 186-187.