Влада в сучасному політико-антропологічному дискурсі: теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Влада в сучасному політико-антропологічному дискурсі: теоретико-методологічний аспект

Кравець Анастасія Юріївна

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Токовенко Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, декан соціально-гуманітарного факультету

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Варзар Іван Михайлович, Національний педагогічний університет мені М.П. Драгоманова (м. Київ), професор кафедри політичних наук

кандидат політичних наук, доцент Калиновський Юрій Юрійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), професор кафедри філософії

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Ставченко.

Анотація

влада політика антропологічний

Кравець А.Ю. Влада в сучасному політико-антропологічному дискурсі: теоретико-методологічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена аналізу влади і владних відносин в контексті сучасного політико-антропологічного дискурсу. У роботі подано визначення влади з точки зору політичної антропології та з'ясовано особливості політико-антропологічного погляду на владу. Доведено, що антропологія влади є частиною політико-антропологічного, а не кратологічного дискурсу, яка вивчає владні відносини з точки зору людини як суб'єкта і об'єкта владних відносин. У дисертаційному дослідженні уперше у вітчизняному науковому дискурсі запропоновано розглядати нові напрями політико-антропологічних досліджень - антропологію влади, антропологію конфлікту та антропологію менеджменту як самостійні субдисципліни в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу.

Ключові слова: політична антропологія, влада, владний символізм, детермінація владних відносин, сучасний політико-антропологічний дискурс, антропологія влади.

Аннотация

Кравец А.Ю. Власть в современном политико-антропологическом дискурсе: теоретико-методологический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2010.

В диссертационной работе уточняется специфика становления политической антропологии в качестве самостоятельной дисциплины и ее место в системе наук. В результате анализа всех существующих в зарубежном политико-антропологическом дискурсе точек зрения был сделан вывод, что политическая антропология одновременно возникла и как прикладная дисциплина, призванная помочь европейцам организовать эффективное управление африканскими колониями, и как теоретическая дисциплина, посвященная исследованию разнообразных архаических обществ и традиционных отношений власти.

В исследовании дано определение власти с точки зрения политической антропологии, где власть - это неформальные отношения доминирования, которые проявляются в социальных группах разных уровней с обязательным акцентом на психофизиологических, символических, идеологических и мировоззренческих ресурсах власти, которые, собственно, и обеспечивают доминирование субъекта властных отношений, а также подчинение объекта власти субъекту.

В работе выделены и детально проанализированы особенности политико-антропологического взгляда на власть, согласно которому, она не сводится исключительно к политической, а рассматривается как индивидуальные и межгрупповые взаимоотношения в разных сферах жизнедеятельности, включая неформальную. При этом с точки зрения антропологии, властные отношения предполагают влияние субъекта не только на поведение, но и на сознание объекта. Исследователи политико-антропологической проблематики не признают непреднамеренного воздействия субъекта на объект, наличие которого означает отсутствие власти как таковой.

В диссертационном исследовании доказано, что в основе власти традиции, которая регламентирует властные отношения в примитивных социумах и предполагает строгое следование нормам и правилам поведения, закрепленным в том или ином доиндустриальном обществе, лежат не столько психофизиологические, сколько социальные факторы, основанные на практической необходимости существования и выполнения этих норм ради сохранения, воспроизводства и выживания всего социального организма.

В диссертационной работе уточняется, что символы власти, как в традиционных, так и в современных обществах выступают не только в качестве маркеров властных статусов индивидов, но и являются основополагающими факторами легитимации власти субъекта, поскольку именно их наличие или отсутствие означает, получил субъект власть или нет.

В исследовании предложено рассматривать антропологию власти как часть политико-антропологического, а не кратологического дискурса, поскольку, во-первых, с точки зрения этимологии самого понятия одной из составных частей термина «кратология» является греческое слово «kratos» - власть, сила, господство, а в словосочетаниях антропология власти и политическая антропология ключевым является слово «antropos» - человек. Во-вторых, в фокусе исследовательского интереса кратологии находится прежде всего государственная власть, тогда как власть в политической антропологии не сводится только лишь к политической или государственной. В-третьих, политантропологи, в отличие от кратологов, считают, что власть не существует в животном мире, что это вид исключительно человеческих взаимоотношений.

Антропология власти рассматривается как самостоятельная субдисциплина в рамках современного политико-антропологического дискурса. Она изучает факторы и ресурсы, благодаря которым осуществляется доминирование субъекта и подчинение ему объекта; символы власти, которые маркируют политические статусы индивидов и обеспечивают легитимацию власти субъекта; временную, возрастную, гендерную и кровную асимметрию, которая тоже влияет на распределение властных ролей, а также традиционное и аномальное лидерство и негативную составляющую человеческого фактора во власти (подкуп избирателей, коррупция, вымогательство, заказные убийства, протекционизм и т.п.). То есть данная субдисциплина сосредотачивает внимание как на объекте властных отношений, так и на их субъекте. При этом антропологический взгляд на субъект политики имеет существенные отличия от политологического. Например, если в политических исследованиях абстракция «человек политический» обозначает прежде всего индивида с точки зрения его участия в политической деятельности, то при антропологическом подходе к данной категории относят всех тех, кто идентифицирует себя как политика, а свою деятельность как политическую. При этом все индивиды, которые функционируют в политической среде рассматриваются с точки зрения их повседневной, а не чисто политической деятельности, включая, например, их стремления, привычки, поведение в кругу семьи и друзей.

В работе впервые в рамках отечественной политической науки предложено рассматривать новые направления политико-антропологического анализа - антропологию власти, антропологию менеджмента и антропологию конфликта - в качестве самостоятельных субдисциплин, прежде всего, потому, что они имеют собственное предметное поле - антропологическое измерение политического пространства, антропологические особенности властных отношений в организациях и антропологические причины межэтнических конфликтов соответственно.

Ключевые слова: политическая антропология, власть, властные отношения, властный символизм, детерминация властных отношений, современный политико-антропологический дискурс, антропология власти.

Annotation

Kravets A.Yu. Power in modern political anthropology: theoretical and methodological aspect. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of a Candidate of political sciences on the specialty 23.00.01 - theory and history of politic science. The Dnipropetrovs'k national university of the name Oles' Gonchar. Dnipropetrovsk, 2010.

Dissertational work is devoted to the analysis power and power relations in a context of modern political-anthropological discourse. Definition of the power from the point of view of political anthropology is given in the work and features of a political-anthropological sight at the power are found out. It is proved, that anthropology of power is a part not of kratology, but of political anthropology, which deals with person as a subject and object of power relationship. In dissertational research, for the first time in a domestic scientific discourse, it is offered to consider new directions of political-anthropological researches - anthropology of power, anthropology of conflict and anthropology of management as independent subdisciplines within a modern political-anthropological discourse.

Key words: political anthropology, power, power relationship, power symbolism, power relationship determination, modern political-anthropological discourse, anthropology of power.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Політика і влада як фундаментальні основи суспільства, що пронизують усі аспекти суспільних відносин, завжди перебувають у фокусі уваги вчених. Вони є базовими категоріями політико-антропологічного знання, тому наукова розробка самого феномену влади, підходів до його вивчення, розуміння структури й механізмів владних відносин залишається актуальною дослідницькою сферою сучасної політичної науки. Політико-антропологічний підхід до вивчення влади допомагає зрозуміти, що владні відносини сягають корінням в далеке минуле, а певні форми їх організації, що сприймалися дослідниками як архаїчні, можна відстежити і сьогодні в сучасних постколоніальних, пострадянських і постіндустріальних суспільствах.

Політична антропологія має велике значення для розуміння політичних процесів і механізмів організації владних відносин у сучасних суспільних системах, адже у фокусі уваги цієї дисципліни знаходиться широкий спектр владної проблематики: дослідження архаїчних суспільств і традиційних відносин влади, заснованих на традиціях, табуюванні, символіці, ритуалах і т.п.; вивчення процесу адаптації (інкорпорації) традиційних відносин влади до новостворених адміністративних та політичних інститутів насамперед у країнах, що розвиваються; виявлення архаїчних елементів, форм і проявів владних відносин у сучасних суспільствах; аналіз неформальних відносин влади, антропологічного виміру політичного простору, негативних проявів людського фактору у владі.

Дослідженням вищезазначених аспектів владної проблематики в контексті політико-антропологічного аналізу займаються такі закордонні політантропологи: М. Фортес і Е. Еванс-Притчард, Ж. Баланд'є, М. Шварц, В.Тернер і А. Тюдден, П. Фрідріч, Е. Колсон, В. Бочаров, Н. Крадін, В. Тішков, В. Лєдяєв, А. Ковачов, Т. Щепанська. Однак слід зазначити, що праці цих провідних політантропологів переважно або присвячені ґрунтовному дослідженню виключно африканських суспільств (М. Фортес та Е. Еванс-Притчард, Ж. Баланд'є) або являють собою збірники статей, що стосуються різноманітної проблематики в контексті політичної антропології (М. Шварц, В. Тернер та А. Тюдден, В.Бочаров).

Розробкою різних аспектів політико-антропологічного знання займаються наступні вітчизняні науковці: Ю. Левенець, В. Андрущенко, М. Юрій, О.Токовенко, І. Побочий, Ю. Сурмін, Ф. Кирилюк, О. Чемшит, М. Примуш, І.Варзар, Ю. Калиновський, П. Гнатенко, В. Пронякін, В. Окороков. Проте комплексне дослідження проблематики влади в контексті сучасного політико-антропологічного дискурсу все ще залишається актуальним для сучасної української політичної науки.

З цієї причини в зарубіжному й вітчизняному політико-антропологічному дискурсі виникла гостра необхідність у вдосконаленні теоретико-методологічної бази політичної антропології, поглибленні політико-антропологічного знання, теоретичному узагальненні практичного досвіду закордонних політантропологів та систематизації наукового матеріалу з політико-антропологічної проблематики.

Дане дисертаційне дослідження не тільки сприяє подальшому поглибленню теоретико-методологічних засад наукового знання стосовно виникнення феномену влади та основних механізмів організації й функціонування владних відносин як у традиційних, так і в сучасних суспільствах різних типів, а й має на меті систематизацію, вдосконалення та узагальнення наявного політико-антропологічного знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дисертаційне дослідження пов'язане з розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку України», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - розкрити зміст новітніх тенденцій та напрямів у вивчені феномену влади, що притаманні сучасному політико-антропологічному дискурсу. Досягнення мети дисертаційної роботи передбачає виконання таких завдань:

- визначити поняття «влада» з точки зору політико-антропологічного підходу;

- з'ясувати особливості політико-антропологічного погляду на владу;

- довести, що в основі влади традиції лежать не тільки психофізіологічні, а й соціальні чинники;

- уточнити, яку роль відіграють символи влади в традиційних і сучасних соціумах;

- визначити зміст поняття «антропологія влади»;

- окреслити перспективи політичної антропології.

Об'єктом дослідження є сучасний політико-антропологічний дискурс.

Предметом дослідження виступає влада з точки зору сучасної політичної антропології.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань, поставлених у дисертації, обумовлює застосування комплексу загальнонаукових методів: системного, структурного, порівняльно-історичного, типологічного та прогностичного.

Системний метод застосовано для систематизації та поглиблення знання щодо становлення політичної антропології як самостійної дисципліни та її місця в сучасній науці.

Структурний метод використано для виявлення та аналізу структури традиційних відносин влади та основних механізмів її здійснення в суспільствах з примітивною організацією.

Порівняльно-історичний метод використаний як для виявлення загальних принципів владної організації в традиційних соціумах, так і під час аналізу спільного та відмінного в системі владних відносин в архаїчних та сучасних суспільствах.

Типологічний метод застосовано в процесі дослідження владних відносин у контексті політико-антропологічного дискурсу, насамперед коли йдеться про різновиди суспільств: традиційне (архаїчне, доіндустріальне, примітивне) та сучасне (постіндустріальне, пострадянське, постколоніальне), а також про типи лідерства (традиційне та аномальне).

Окрім вищезазначених методів, обов'язкових для будь-якого політико-антропологічного дослідження, у дисертаційній роботі застосовано також прогностичний метод, який полягає в аналізі перспектив подальшого розвитку політичної антропології як теоретичної та прикладної дисципліни. Завдяки використанню цього методу встановлено, що політична антропологія має тенденцію до подальшого розвитку, яка проявляється у появі нових субдисциплін, присвячених різноманітним аспектам антропологічного підходу до дослідження влади та владних відносин, наприклад, антропології влади.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше у вітчизняній політичній науці здійснено ґрунтовне дослідження влади та владних відносин у ракурсі сучасного політико-антропологічного дискурсу.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у таких положеннях:

- визначено, що влада в політико-антропологічному дискурсі - це неформальні відносини домінування, що проявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим урахуванням психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об'єкта влади суб'єкту;

- з'ясовано, що в політичній антропології влада не зводиться лише до політичної, а розглядається як взаємовідносини між індивідами та групами в різних сферах життєдіяльності, включаючи неформальний дискурс та міжіндивідуальну взаємодію, а також передбачає вплив суб'єктів владних відносин не тільки на поведінку об'єктів, а й на їх свідомість та виключає можливість випадкових або ненавмисних наслідків, наявність яких означає відсутність влади як такої;

- доведено, що в основі влади традиції, яка регламентує владні відносини в примітивних соціумах і передбачає неухильне дотримання усталених норм поведінки, лежать не стільки психофізіологічні, скільки соціальні чинники, які

ґрунтуються на практичній необхідності існування та виконання цих норм заради збереження, відтворення та виживання всього соціуму;

- уточнено, що символи влади як у традиційних, так і в сучасних соціумах не тільки відіграють роль маркерів політичних статусів індивідів, які використовуються суб'єктами влади для проведення межі між тими, хто керує, і тими, ким керують, а й виступають як визначальні чинники легітимації політичної влади, адже саме їх наявність є свідченням отримання влади суб'єктом (політичним лідером) і підтримки її з боку об'єкта (більшості членів соціуму);

- визначено, що антропологія влади - це самостійний напрям наукових досліджень в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу, який вивчає владу з точки зору людини як суб'єкта і об'єкта владних відносин: досліджує чинники та ресурси, завдяки яким забезпечується підкорення об'єкта владі суб'єкта, асиметрію влади пов'язану з часом, віком і гендером, яка впливає на визнання об'єктом влади суб'єкта, а також традиційне і аномальне лідерство та негативну складову людського фактора у владі (залякування та підкуп виборців, корупція і т.п.);

- уперше у вітчизняному науковому дискурсі запропоновано розглядати нові напрями політико-антропологічних досліджень - антропологію влади, антропологію менеджменту та антропологію конфлікту - як окремі субдисципліни, кожна з яких має своє власне предметне поле - антропологічний вимір політичного простору, антропологічні особливості владних відносин в організаціях і політико-антропологічні причини міжетнічних конфліктів відповідно.

Практичне значення отриманих результатів полягає в уточненні розуміння сутності як самої політичної антропології, так і основного її предмету - влади і владних відносин з точки зору сучасного політико-антропологічного підходу, що дозволяє суттєво збагатити сучасний науковий дискурс.

Отримані результати можуть бути використані як під час проведення подальших наукових досліджень, спрямованих на теоретико-методологічне забезпечення процесу становлення сукупності наукових знань про світ політичного, так і в навчальному процесі під час розробки програм та навчальних посібників із таких спецкурсів як «Політична антропологія» та «Антропологія влади».

Основні положення й висновки дисертаційного дослідження також можуть скласти аналітичну та консультативну базу для політичного менеджменту та політичного консалтингу.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань дисертаційної роботи здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно написано шість робіт, п'ять з яких опубліковано в спеціалізованих фахових виданнях України.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на Міжнародній науковій студентській конференції «Соціальна відповідальність - моральна основа формування суспільства майбутнього» (Київ, 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські способи представництва суспільних інтересів в Україні» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародній міждисциплінарній конференції для студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна - 2010» (м. Київ, 2010 р.).

Основні положення дисертаційної роботи були представлені в одноосібних доповідях на засіданнях кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, міжкафедральних наукових семінарах гуманітарного факультету Національної металургійної академії України.

Публікації. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційного дослідження були викладені в шести публікаціях, п'ять з яких опубліковано в спеціалізованих фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 195 сторінок. Основний текст викладений на 172 сторінках. Список використаних джерел включає 217 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, окреслено об'єкт та предмет, методи дослідження, визначено наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення отриманих результатів, їх апробація, наведено дані про структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи аналізу влади в політичній антропології» уточнено специфіку становлення політичної антропології як самостійної наукової дисципліни, визначено поняття «влада» з точки зору політико-антропологічного підходу та з'ясовано особливості політико-антропологічного погляду на владу. Особливу увагу в дисертаційній роботі приділено визначенню та аналізу методології та методики дослідження.

У першому підрозділі «Становлення політичної антропології як самостійної дисципліни та її місце в системі наукового знання» досліджено наявні у науці підходи до виникнення політичної антропології, її становлення в якості самостійної дисципліни та взаємозв'язку з іншими науками. На основі аналізу наукової літератури, предметом дослідження в якій виступає політико-антропологічне знання, було визначено, що політантропологи досі не виробили чіткого уявлення щодо становлення політичної антропології як окремої наукової дисципліни. Існує два підходи до цієї проблематики: (1) політична антропологія визначально виникла як прикладна дисципліна, а вже потім перетворилася на теоретичну концепцію; (2) політико-антропологічні дослідження з самого початку розвивалися у двох напрямах - теоретичному і практичному.

Перший підхід представлений одним із провідних закордонних політантропологів В. Бочаровим, який вважає, що виникнення політичної антропології тісно пов'язане з колоніальною експансією ХІХ-ХХ ст., в ході якої розпочалося активне вивчення примітивних суспільств, завойованих європейцями. Тобто поява політичної антропології, з його точки зору, була викликана практичними потребами європейських колонізаторів, які розуміли неможливість застосування традиційних для того часу наук.

Інший закордонний політантрополог Н. Крадін зазначає, що дійсно особлива увага до проблеми управління колоніями в Британський імперії стимулювала увагу до проблематики, якою займалися і займаються політантропологи, але в той же час нерідко саме етнографи-антропологи виступали в ролі захисників туземних народів або протестували проти свого використання в якості інформаторів для урядових, військових та розвідувальних відомств.

Таким чином, політична антропологія виникла не тільки як результат осмислення політики європейського колоніального управління, а й як самостійний напрямок наукових досліджень, головним об'єктом яких були архаїчні суспільства і традиційні відносини влади.

Антропологія сягає корінням філософського антропоцентризму мислителів ХVІІІ-ХІХ ст., але вже з самого початку вона мислилася ширше, ніж просто філософське осмислення проблем людської сутності, окрім філософської антропології до її складу входили й інші дисциплінарні концепції, що згодом і призвело до диференціації антропологічного знання, а філософська антропологія взагалі була виведена за межі власне антропології.

Сьогодні, слідом за К. Леві-Стросом, антропологічну науку традиційно поділяють на дві великі частини: фізичну антропологію, яка вивчає утворення та еволюцію людських рас, та культурну, або соціальну антропологію, яка вивчає господарський уклад, звичаї, традиції і ритуали доіндустріальних народів, а також їх соціальні структури та владні відносини. Політичну антропологію прийнято розглядати як окрему наукову дисципліну в межах соціальної антропології, в найбільш загальному сенсі її можна визначити як антропологічну дисципліну, яка вивчає вже сформовані народи світу з метою виявлення особливостей політичної організації в історичній динаміці.

Другий підрозділ «Особливості політико-антропологічного погляду на владу в контексті розвитку теоретичних основ сучасної політичної науки» присвячений визначенню поняття «влада» з точки зору політичної антропології та з'ясуванню особливостей політико-антропологічного погляду на владу, адже провідні закордонні політантропологи (М. Шварц, В. Тернер і А. Тюдден, В. Бочаров, А. Ковачов, Т. Щепанська та інші), говорячи про політичний процес як досягнення публічних цілей з використанням влади, витоки влади, її психофізіологічні, символічні та світоглядні ресурси, залишають поза увагою саме визначення поняття влади в контексті політико-антропологічного дискурсу, а знання стосовно особливостей політико-антропологічного погляду на владу є дещо розрізненим і потребує як систематизації, так і подальшого поглиблення.

Влада з точки зору політичної антропології - це неформальні відносини домінування, що проявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим акцентом на виявлені та використанні психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об'єкта влади суб'єкту.

Особливості політико-антропологічного погляду на владу конкретизуються в таких положеннях: (1) влада в політичній антропології не зводиться лише до політичної або державної; (2) в політико-антропологічному дискурсі владні відносини передбачають вплив суб'єкта не тільки на поведінку об'єкта, а на його свідомість; (3) політико-антропологічний підхід обмежує результат влади цілеспрямованою дією на поведінку або свідомість об'єкта, виключаючи можливість випадкових або ненавмисних наслідків, наявність яких означає відсутність влади як такої; (4) у політичній антропології має місце чітке розмежування поняття «влада» з близькими за змістом поняттями «вплив», «авторитет», «керування» тощо; (5) політико-антропологічний погляд на владу передбачає існування декількох форм влади, включаючи маніпуляцію та переконання, що сприяє уникненню абсолютизації насильницьких методів.

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що запропонований теоретико-методологічний аспект аналізу особливостей політико-антропологічного погляду на владу і владні відносини дозволяє суттєво збагатити сучасний науковий дискурс відносно цієї проблематики та цілком відповідає як динамічному розвитку сучасного суспільства, так і невпинному розширенню меж сучасної політичної науки.

У третьому підрозділі «Методологія та методика дослідження» визначено методологічний та методичний інструментарій дисертаційного дослідження. Загальна методика політико-антропологічних досліджень ґрунтується на системному, структурному, порівняльно-історичному й типологічному методах.

Системний метод застосовано в першому розділі дисертаційної роботи для систематизації наявних у західній та вітчизняній науці політико-антропологічних підходів до проблематики становлення політичної антропології та її взаємозв'язку з іншими науковими дисциплінами.

Застосування структурного методу пов'язано з тим, що цей метод ґрунтується на виявленні стійких зв'язків у середині політичної системи, які забезпечують збереження її основних властивостей, а головним завданням політантрополога є виявлення та аналіз їх структури. Саме виявленню та аналізу структури традиційних відносин влади та основних механізмів її здійснення в суспільствах з примітивною організацією (потестарних системах) присвячено другий розділ дисертаційного дослідження.

Порівняльно-історичний метод - один з найбільш розповсюджених і ефективних у політико-антропологічних дослідженнях. Ще наприкінці 20-х рр. ХХ ст. один з провідних західних політантропологів А. Редкліф-Браун відзначив особливу вагомість цього методу для політичної антропології, підкресливши її відмінність від класичної етнографії. Один із прикладів використання цього методу в політантропології можна знайти в праці Х. Класена «Рання держава», в якій він зіставив 21 первісне суспільство за 100 різними показниками.

Порівняльно-історичний метод використаний упродовж усього дисертаційного дослідження як для виявлення загальних принципів владної організації в традиційних суспільствах, так і в процесі аналізу спільного в системі владних відносин у доіндустріальних і сучасних постіндустріальних суспільствах.

Що ж до типологічного методу, то звернення до нього обумовлене насамперед тим, що веберівська типологія форм панування не втратила своєї привабливості й активно використовується в сучасних політико-антропологічних дослідженнях. Зокрема, при дослідженні влади в контексті класичного й сучасного політико-антропологічного дискурсу, яким присвячено другий і третій розділи дисертаційного дослідження, ми зверталися до веберівських понять «традиційного», «харизматичного» та «раціонально-правового» панування.

Окрім вищезазначених методів, які є обов'язковими для будь-якого політико-антропологічного дослідження, у четвертому розділі дисертаційної роботи застосовано також прогностичний метод, який полягає у з'ясуванні перспектив подальшого розвитку політичної антропології як теоретичної та прикладної дисципліни. Завдяки використанню цього методу встановлено, що політична антропологія має тенденцію до подальшого розвитку, яка проявляється у появі нових субдисциплін, присвячених різноманітним аспектам антропологічного підходу до дослідження влади та владних відносин, наприклад, антропології влади та антропології менеджменту.

У політико-антропологічній традиції існує декілька основних методологічних підходів: британський функціоналізм, французький структуралізм та американський неоеволюціонізм. Усі вони суттєво вплинули на становлення й розвиток політичної антропології, адже кожен зосереджує увагу на певних аспектах, а їх поєднання дозволяє побачити цілісну картину наукових здобутків політантропологів різних країн і різних напрямів.

У другому розділі роботи «Влада в традиційних суспільствах як основний предмет дослідження політичної антропології» розкрито витоки влади та основні механізми її здійснення в традиційних суспільних системах, здійснено теоретичний аналіз ролі символів та ритуалів в організації владних відносин у доіндустріальних соціумах та проаналізовано взаємозв'язок влади з часом, віком та гендером, який неодмінно простежується в царині суспільних та владних відносин архаїчних суспільств.

Перший підрозділ «Основні механізми здійснення влади в суспільствах з примітивною організацією (потестарних системах)» присвячений аналізу витоків влади та основних механізмів її здійснення в традиційних суспільствах, дослідження яких відіграє вагому роль, оскільки певні форми та прояви організації владних відносин, характерних для початкових етапів соціогенезу можна відстежити і сьогодні в сучасних постіндустріальних, постколоніальних та пострадянських державах.

В результаті аналізу наукової літератури, присвяченої витокам влади, основним механізмам її здійснення в примітивних суспільствах, владному символізму, часовій, віковій і гендерній детермінації первісного соціуму, та ґрунтовного аналізу цієї проблематики здійснено такі висновки: (1) витоки влади містяться в архаїчних соціумах і пов'язані, насамперед, із формуванням перших соціальних норм; (2) в основі владних відносин примітивних соціумів лежить так звана влада традиції, що базується на табуюванні і неухильному дотриманні норм, закріплених в тому чи іншому доіндустріальному суспільстві, при чому в основі цієї влади, лежать як психофізіологічні, так і соціальні чинники, що ґрунтуються на необхідності слідувати усталеним традиціям та нормам поведінки заради збереження, відтворення та виживання всього соціуму; (3) для архаїчних суспільств характерним є домінування колективної складової над індивідуальною, адже індивід на даній стадії суспільного розвитку не був автономним суб'єктом діяльності і свої інтереси тісно асоціював з інтересами колективу, до якого належав, а також високий ступінь сакралізації влади вождя, що ґрунтується на культі предків.

У другому підрозділі «Теоретичний аналіз ролі символів та ритуалів в організації владних відносин у традиційних соціумах» запропоновано ґрунтовне дослідження ролі символів та ритуалів у політичному житті архаїчного суспільства. Символи розглядаються як невід'ємна складова системи владних відносин у традиційному соціумі. Саме вони маркують статус індивіда в соціальній і владній ієрархії та легітимують владу політичного лідера. У контексті політико-антропологічного підходу основними владними символами є прапор, ім'я, корона та тварини як символи влади. Варто також зазначити, що російські політантропологи, досліджуючи роль символів у суспільному та політичному житті, на відміну від своїх західних колег, майже повністю проігнорували ритуали як вагому складову життя традиційного соціуму.

Найголовнішими ритуалами, на думку західних дослідників і на наш погляд, є ініціація, коронація та фієста, які виконують не тільки соціальну, а й політичну функцію.

Третій підрозділ «Взаємозв'язок влади з часом, віком та гендером в класичному політико-антропологічному дискурсі» присвячений виявленню взаємозв'язку влади з часом, віком та гендером, який чітко простежується майже в кожному традиційному суспільстві.

Уявлення про взаємозв'язок влади та часу, з суворою закономірністю простежується в різних соціумах. Вони виникли на ранніх етапах людської історії і є, таким чином, однією з характерних властивостей соціальності. Влада над часом виражалася в здатності індивідуальної волі визначити порядок речей зовнішнього середовища; ця здатність зростала з отриманням індивідом більш високого соціального статусу.

Кореляція влади та віку сформувалася завдяки тому, що серед представників первісних суспільств старші члени соціуму користувалися беззаперечною повагою й авторитетом у молодших. Основою такого домінування був культ предків, адже померлі члени соціуму, за уявленнями архаїчної людини, мали надприродні можливості впливати на долю своїх нащадків, а свою волю вони транслювали через старших, найбільш шанованих членів суспільства.

У первісному колективі влада була детермінована за ознакою статі, оскільки в примітивному соціумі всі провідні, як зовнішні (переважно військові та пошук нових територій), так і внутрішні (умовно визначені як політичні) ролі відігравали чоловіки. Головна з цих функцій полягала в регламентації, організації та підтриманні життєздатності соціуму. Саме тому чоловікам, а не жінкам належала домінуюча роль у суспільстві. Функції жінок традиційного суспільства зводились до забезпечення відтворення соціуму шляхом народження дітей і підтримання сімейного вогнища. Таким чином, соціальною функцією жінки залишалися дім та діти, а чоловіка - забезпечення життєдіяльності всієї спільноти.

Підкреслено, що взаємозв'язок влади з віком, часом і гендером, який сягає корінням до архаїчних суспільств і виступає в якості основних елементів влади в доіндустіальних соціумах, не втратив своєї актуальності й сьогодні та легко відстежується в сучасних суспільних системах різних типів.

Третій розділ «Сучасні тенденції та напрями дослідження влади і владних відносин у політико-антропологічному дискурсі» присвячений проблематиці еволюції дисциплінарного інтересу політичної антропології, яка полягає у відході від дослідження архаїчних суспільств і традиційних відносин влади і зосередженні уваги на сучасних соціумах та владних відносинах у них, а також політико-антропологічному аналізу владного символізму в постіндустріальних, постколоніальних і пострадянських суспільствах та часовій, віковій і гендерній детермінації владних відносин в них.

У першому підрозділі «Еволюція дослідницького інтересу політичної антропології: від традиційних соціумів до сучасних» розкрито еволюційну зміну наукового інтересу політичної антропології від дослідження архаїчних суспільств і традиційних відносин влади до вивчення сучасних суспільств різних типів.

Предметом вивчення класичної західної політичної антропології були архаїчні суспільства та традиційні відносини влади, а також витоки влади та основних механізми її здійснення в суспільствах з примітивною організацією (потестарних системах). Але слід зазначити, що сьогодні з етнічної карти світу поступово зникає сам предмет класичних політико-антропологічних досліджень - традиційні суспільства, що не зазнали впливу західної цивілізації, а аналіз вищезазначеної проблематики стає, по суті, виключно академічною тематикою. Унаслідок цього політична антропологія мала розвиватися в якості самостійної наукової дисципліни, яка поряд з дослідженнями архаїчних соціумів та традиційних відносин влади почала вивчати будову владних відносин у сучасних суспільних системах різних типів.

Також політантропологів зацікавив той факт, що певні механізми владних відносин, характерні для архаїчних суспільних утворень, активно функціонують і сьогодні. Ґрунтовний аналіз даних політико-антропологічних досліджень постколоніальних, пострадянських та постіндустріальних суспільств дає всі підстави стверджувати, що сучасні соціуми зберігають майже всі типи владних відносин, притаманні початковим етапам соціогенезу: (1) для представників різних сучасних суспільних систем, як і для людини традиційного соціуму, іноді характерне несвідоме виконання тих чи інших дій, адже людина в процесі своєї життєдіяльності постійно стикається з подібними ситуаціями і реагує на них автоматично, тобто без раціонального осмислення; (2) традиції, що визначали суспільне життя індивідів архаїчного соціуму, в тому числі у сфері владних відносин, існують і сьогодні, але в дещо модифікованому вигляді.

У другому підрозділі «Політико-антропологічний аналіз владного символізму в постіндустріальних, постколоніальних та пострадянських суспільствах» проаналізовано роль символів у сучасних суспільних системах.

У сучасних суспільствах, як і в доіндустріальних, головна роль символів полягає в реалізації прагнення суб'єктів влади провести певну межу між тими, хто керує, і тими, ким керують, але окрім цього, вони також виконують функцію легітимації політичної влади того чи іншого суб'єкта владних відносин.

Сьогодні в країнах, які розвиваються і зберігають великий пласт архаїчних відносин у суспільному житті, за спостереженнями політантропологів, символ продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у політичному житті. Він суттєво впливає не тільки на форму політичного процесу, а й на його зміст. Зокрема, це проявляється в електоральній поведінці населення. У державах Африки вибори, по суті, є процесом вибору символу того чи іншого кандидата або партії, тому претенденти піклуються не стільки про формування своєї передвиборної програми, скільки про те, щоб вдало обрати символ, який би асоціювався у виборців із процвітанням і життєвим благополуччям.

Основними владними символами традиційного соціуму були стяг, ім'я, корона та тварини. У сучасних суспільних системах найбільш вагома символічна роль у політичній сфері належить прапору й імені, причому перший символ характерний для більш розвинутих суспільств, другий, відповідно, - для менш розвинутих, насамперед африканських. У свою чергу, корона та тварини в умовах сучасного політичного дискурсу були замінені на засоби зв'язку та пересування.

Третій підрозділ «Часова, вікова та гендерна детермінація владних відносин у сучасних суспільних системах з точки зору політичної антропології» присвячений виявленню взаємозв'язку влади з часом, віком та гендером в умовах сучасних суспільних систем різних типів.

Уявлення про взаємозв'язок влади й часу, що сягає корінням до ранніх етапів людської історії, можна спостерігати і в сучасних розвинутих суспільствах. Сьогодні важко собі уявити, щоб на виборах переміг кандидат, який би стверджував, що не знає, що потрібно його країні, що буде з нею завтра, післязавтра та протягом усього строку дії його владних повноважень. Уявлення про взаємозв'язок влади й віку, який неодмінно спостерігається в різноманітних традиційних суспільствах, виник на початкових стадіях людської історії і є, таким чином, однією з характерних властивостей соціальності взагалі й політичної сфери зокрема. Ця норма суспільної поведінки з часом не зникла та домінує і нині у відносинах між представниками різних поколінь, різного віку, у тому числі й у політичній сфері. Яскравий приклад - Конгрес США та сучасна Японія. Гендерна детермінація, на відміну від вікової, на наш погляд, більше властива для країн, що розвиваються, тоді як у розвинутих західних демократіях різниця між чоловіками та жінками у всіх сферах життєдіяльності, у тому числі у сфері владних відносин, майже повністю нівельована.

У четвертому розділі роботи «Влада та політика в антропологічній перспективі» встановлено, що політична антропологія має тенденцію до подальшого розвитку, яка проявляється в появі нових напрямів дослідження - антропології влади, котра репрезентує проблематику антропологічного виміру сучасного політичного простору та негативної складової людського фактора у владі; антропології менеджменту, яка розглядає особливості владних відносин в організаціях та антропології конфлікту, що зосереджує увагу на антропологічних причинах конфліктів та тероризму. Також у цьому розділі проаналізовано відмінності політологічного та антропологічного погляду на «людину політичну» та шляхи і перспективи політичної антропології.

У першому підрозділі «Антропологія влади як нова субдисципліна в межах сучасної політичної антропології» досліджено новий напрям політико-антропологічного знання - антропологію влади, яку на даний момент, розглядають як самостійну область у межах політичної антропології. Якщо спочатку її увага зосереджувалася виключно на вивченні владних відносин у доіндустріальних спільностах, то зараз вона розповсюджується і на постіндустріальні суспільства. Антропологи, що займаються владною проблематикою, цікавляться походженням влади як соціального феномену, її функціонуванням, що відбувається в єдності соціального, ідеологічного, символічного й психологічного на матеріалі як традиційних, так і сучасних суспільств.

Антропологія влади як окрема галузь наукового знання про владу вивчає її з точки зору людини як суб'єкта та об'єкта владних відносин, а саме: походження влади, вплив традиції та заборони на поведінку як суб'єктів, так і об'єктів влади, символи влади та владні ритуали, намагається здійснити антропологічний вимір сучасного політичного простору та акцентує увагу на існуванні негативної складової людського фактору у владі.

Другий підрозділ «Теоретичний аналіз відмінностей політологічного та антропологічного погляду на «людину політичну» в сучасному політичному дискурсі» присвячений виявленню відмінностей між політологічним та політико-антропологічним підходами до феномену людини політичної. У політичних дослідженнях відома абстракція «людина політична» позначає індивіда, що розглядається з точки зору його участі в політичній діяльності. Такий індивід прагне максимізації не матеріальних благ, на відміну від, наприклад, «людини економічної», а влади. Тобто в даному контексті політологічний аналіз буде сфокусований на стратегіях отримання та утвердження влади. В антропології влади досліджується насамперед досвід людини, що ідентифікує себе як політика, а свою діяльність як політичну. При цьому важливо, щоб її самоідентифікація збігалася з приписаною, тобто знаходила підтвердження ззовні, в очах інших людей.

Другою відмінністю між політологічним й антропологічним підходом до розгляду «людини політичної» є те, що в політичних дослідженнях до категорії «людини політичної» автоматично відносять, наприклад, представників органів державної влади всіх рівнів, тоді як при антропологічному підході до середовища «людей політичних» включають усіх тих, хто ідентифікує себе як політика, а свою діяльність як політичну, незалежно від їх приналежності до органів керування державою або політичної партії.

Третьою відмінністю є те, що антропологи, на відміну від політологів, намагаються проаналізувати не політичний імідж того чи іншого політика, а його як людину з певними звичками, переконаннями, проблемами, прагненнями та мріями, тобто його не, так би мовити, політичну, а людську складову. Це дослідники і називають антропологічним виміром сучасного політичного простору.

У третьому підрозділі «Перспективи політичної антропології як самостійної наукової дисципліни» окреслено майбутнє політичної антропології. Обґрунтовано, що вона є дисципліною, яка постійно й динамічно розвивається, результатом чого стає поява нових напрямів дослідження - антропології влади, антропології менеджменту та антропології конфлікту - які ми вперше у вітчизняній науковій традиції пропонуємо розглядати як самостійні субдисципліни в межах сучасного та майбутнього політико-антропологічного дискурсу.

Антропологія менеджменту зосереджує увагу на організації як на місці, де постійно відбуваються конфлікти між різноманітними групами менеджменту, змагання за можливість приймати рішення, за організаційні ресурси й владу. Тобто, по суті, досліджуються владні відносини на певному локальному рівні - в межах організації. Антропологія конфлікту зосереджується на антропологічному вимірі політичних конфліктів, що має сприяти виробленню ефективних механізм врегулювання конфліктів будь-якого типу, в будь-якому суспільстві.

У Висновках викладено узагальнені результати проведеного дослідження, спрямовані на виконання поставлених мети і завдань.

Отже, в ході написання дисертаційної роботи були отримані такі висновки:

1. У рамках дисертаційного дослідження визначено поняття «влада» з точки зору політичної антропології та з'ясовано особливості політико-антропологічного погляду на владу. Провідні закордонні політантропологи, досліджуючи різні аспекти владної проблематики, залишають поза увагою саме визначення цього феномену. Владу з точки зору політико-антропологічного підходу можна визначити як неформальні відносини домінування, що проявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим акцентом на дослідженні психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, які, власне, і забезпечують підкорення об'єкта владі суб'єкта.

2. Наявне в політико-антропологічному дискурсі знання щодо феномену влади є розрізненим і потребує як систематизації, так і подальшого поглиблення. Особливості політико-антропологічного погляду на владу конкретизуються в наступних положеннях: (1) влада в політичній антропології не зводиться лише до політичної або державної; (2) вона не існує в природному світі і є різновидом виключно людських відносин; (3) владні відносини передбачають вплив суб'єкта не тільки на поведінку об'єкта, а й на його свідомість; (4) поняття влади виключає можливість випадкових або ненавмисних наслідків, наявність яких означає відсутність її як такої.

3. Політична антропологія доволі молода дисципліна, тому сьогодні вона переймає понятійно-категоріальний апарат з політології та використовує переважно загальнонаукові методи дослідження, зокрема системний, структурний, порівняльно-історичний та типологічний. Окрім цих методів, обов'язкових для будь-якого політико-антропологічного дослідження теоретичного характеру, у дисертаційній роботі було використано також прогностичний метод, завдяки якому вдалося визначити подальші перспективи розвитку політичної антропології як самостійної наукової дисципліни.

4. Головною роллю символів влади як вагомої складової життя як традиційного, так і сучасного соціуму є маркування політичних статусів індивідів, яке суб'єкти влади використовують для проведення межі між тими, хто керує, і тими, ким керують. У той же час символи виступають в якості визначальних чинників легітимації політичної влади, адже їх наявність є свідченням отриманням влади суб'єктом та підтримки її з боку об'єкта.

5. Політична антропологія - дисципліна, що постійно розвивається, її дослідницький інтерес поступово еволюціонує від дослідження архаїчних соціумів і традиційних відносин влади до вивчення сучасних суспільств і владних відносин у них. Результатом цього об'єктивного процесу стало виокремлення нового напряму політико-антропологічних досліджень - антропології влади, яка є самостійною субдисципліною в межах сучасного політико-антропологічного, а не кратологічного дискурсу, що вивчає владу з точки зору людини як суб'єкта й об'єкта владних відносин. Тобто в межах її дослідницького інтересу перебувають чинники та ресурси, завдяки яким забезпечується володарювання суб'єкта та підкорення об'єкта владі суб'єкта; символи влади, які виконують функцію легітимації влади суб'єкта та маркування політичних статусів індивідів; вікова, часова і гендерна детермінація владних відносин, яка також впливає на визнання об'єктом влади суб'єкта, а також традиційне і аномальне лідерство та негативна складова людського фактору у владі.

6. Політологічний та політико-антропологічний погляди на суб'єкт владних відносин (на так звану «людину політичну»), мають суттєві відмінності: (1) якщо в політичних дослідженнях відома абстракція «людина політична» позначає індивіда, що розглядається з точки зору його участі в політичній діяльності, тобто в даному контексті політологічний аналіз буде сфокусований на стратегіях отримання та утвердження влади, то в антропології влади досліджується насамперед досвід людини, що ідентифікує себе як політика, а свою діяльність як політичну, але при цьому важливо, щоб його самоідентифікація збігалася з приписаною, тобто знаходила підтвердження ззовні, в очах інших людей; (2) у політичних дослідженнях до категорії «людини політичної» автоматично відносять представників органів державної влади всіх рівнів, тоді як при антропологічному підході до середовища «людей політичних» включають усіх тих, хто ідентифікує себе як політика, а свою діяльність як політичну, не залежно від його приналежності до органів керування державою або політичної партії, тобто політичне середовище для антрополога складається з безлічі політичних об'єднань, груп, таких як партія, передвиборчий штаб або група підтримки кандидата; при цьому всі індивіди, що складають ці групи та об'єднання розглядаються з точки зору саме їх повсякденної, а не суто політичної діяльності.