Механізми формування спільної ідентичності в Європейському Союзі та перспективи їх застосування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки)

УДК 351.858

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Механізми формування спільної ідентичності в Європейському Союзі та перспективи їх застосування в Україні

Андрусів

Віктор Володимирович

Київ

2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у відділі стратегій розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень.

Науковий керівник - доктор політичних наук Розумний Максим Миколайович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, відділ гуманітарної політики та безпеки, завідувач

Офіційні опоненти: доктор політичних наук Римаренко Сергій Юрійович, Інститут політичних та етнополітичних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, відділу етнополітології провідний науковий співробітник кандидат політичних наук Дубов Дмитро Володимирович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, відділу інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин, державний експерт

Захист відбудеться "01" червня 2010 року о 14:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.723.01 у Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розіслано "30" квітня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук

Т. С. Стародуб



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування спільної ідентичності громадян - невід'ємний елемент національної безпеки держави. Здатність держави впливати на процеси формування спільної ідентичності багато в чому визначає її можливості підтримувати політичну безпеку. Колективна ідентичність членів спільноти суттєво впливає на їхні політичні інтереси, політичну свідомість, політичні цінності. Вона запобігає розвитку політичного екстремізму та регіонального сепаратизму. Спільна ідентичність впливає на рівень довіри до влади, політичних інститутів та її внутрішню легітимність в очах суспільства. А, відповідно, низький рівень спільної ідентичності породжує загрози внутрішній стабільності та цілісності держави, підриває ефективність політичної системи, загрожує втратою незалежності.

Відсутність сформованої спільної ідентичності, яка поділяється більшістю громадян, створює наступні загрози національній безпеці:

1. Криза легітимності політичних інститутів. Низький рівень довіри до політичних інститутів робить їх неефективними. Практика суспільних взаємодій, усталена в певних ідентичностях, руйнується, і політичні інститути втрачають можливості комплексної комунікації та діяльності на задоволення інтересів групи.

2. Сепаратизм. Недостатній рівень спільної ідентичності на рівні країни може мати своїм наслідком зростання регіональних ідентичностей і, як наслідок, регіональний сепаратизм.

3. Конфлікт політичних інтересів. В умовах відсутності спільної ідентичності політичні інтереси акторів вступають у конфлікт, який паралізує політичну систему, не може її охопити, і, відповідно, більш ефективною є боротьба за окремі сегменти. Прямими наслідками конфлікту політичних інтересів є: недієздатна політична система, поглиблення групової роздробленості, втрата політичної суб'єктності на міжнародному рівні, неспроможність забезпечити необхідні інтереси громадян.

4. Низький рівень розвитку політичної культури та громадянського суспільства. Недостатній рівень спільної ідентичності громадян перешкоджає процесам формування політичної культури та громадянського суспільства. Брак спільних цінностей та громадянських практик породжують низький рівень правової свідомості у громадян.

5. Цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій зоні" міжнародної політики. Недостатній рівень спільної ідентичності у громадян унеможливлює прийняття рішення, яке задовольнило б більшість суспільства. В таких випадках настає феномен "двоїстої розколості", коли вибір однаковою мірою може бути здійсненим на користь різних цивілізаційних утворень.

6. Десуверенізація. Внутрішньополітична невизначеність щодо цивілізаційної приналежності, неефективність політичних інститутів, криза політичної системи можуть призвести до втрати суверенітету держави. Це може відбуватись як унаслідок зростання спільної ідентифікації громадян з іншими суспільствами та їх політичними інститутами, так і через безпосереднє втручання у внутрішні справи та нав'язування спільних ідентифікацій з боку інших суб'єктів міжнародних відносин.

Запобігання та вирішення зазначених загроз національній безпеці держави можливі тільки через посилення спільної ідентичності громадян. У цьому контексті постає важливе питання формування відповідної внутрішньої політики держави та пошуку ефективних механізмів її реалізації. Успішний приклад формування спільної ідентичності з метою подолання внутрішньополітичних загроз демонструє Європейський Союз. Незважаючи на те, що ЄС на сучасному етапі не завершив державотворчий процес свого становлення, рівень спільної ідентичності та довіра до його політичних інститутів забезпечують мир та стабільний розвиток європейського суспільства.

Проблеми визначення та формування ідентичності досліджувались представниками різних парадигм, зокрема: ессенціалізму, постмодернізму та соціального конструктивізму. Серед них важливе місце посідають українські вчені: В. Євтух, І .Кресіна, О. Ляшенко, О. Майборода, М. Михальченко, Л. Нагорна, Г. Палій, М. Обушний, М. Степико, Л. Шкляр та ін. Постмодернізм розглядає ідентичність через призму дискурсу, який артикулює та впливає на її сприйняття індивідами. Значні напрацювання в цьому напрямку пропонують дослідники Г. Джонстон, М. Йоргенсен, Е. Лакло, Ж. Ліотар, І. Нойманн, Ш. Муфф, Н. Феркло, Л. Філліпс, М. Фуко та ін. Серед українських дослідників методи дискурс - аналізу широко використовує М. Розумний. Щодо соціальних конструктивістів, то їхня позиція полягає в тому, що ідентичність залежить від соціального контексту та взаємодій. Цієї думки, зокрема, дотримуються П. Бергер, А. Вендт, Л. Виготський, Д. Летін, Т. Лукман, Ж. Піаже, Дж. Серл, Дж. Чеккель, Д. Фірон, Ф. Шіммельфенінг, А. Шюц,та ін. Кожна парадигма визначає власні підходи та позиції до визначення ідентичності та її процесів конструювання, і з цього приводу між науковцями ведуться дискусії. Без сумніву, теоретичні напрацювання кожної з парадигм відіграють важливу роль у виборі підходів дослідження ідентичності.

Утім, у вітчизняній та зарубіжній науковій думці відсутнє системне бачення процесів та механізмів формування спільної ідентичності політичними інститутами. Таким чином, ключове наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у виробленні концептуальних підходів до аналізу процесів формування спільної ідентичності з метою запобігання можливим загрозам національній безпеці держави.

Зв'язок із науковими дослідженнями. Дисертаційне дослідження проводилось у межах наукових проектів Національного інституту стратегічних досліджень "Стратегічні пріоритети оновленого зовнішньополітичного курсу української держави" (2006 р.: номер державної реєстрації 0106u002636), "Стратегія розвитку політичної системи України (2007 р.: номер державної реєстрації 0107u002507)".

Мета дослідження - забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави шляхом визначення основних засад і стратегічних напрямів державної політики у сфері ідентичності на основі вивчення механізмів формування спільної ідентичності в Європейському Союзі.

Для досягнення поставленої мети передбачається розв'язати такі наукові завдання:

- визначити основні загрози національній безпеці, зумовлені відсутністю спільної ідентичності;

- розкрити механізми формування спільної ідентичності громадян;

- удосконалити існуючі теоретико-методологічні засади дослідження ідентичності;

- здійснити структурне моделювання феномену спільної ідентичності;

- проаналізувати механізми формування спільної ідентичності на прикладі ЄС;

- з'ясувати передумови формування спільної ідентичності в Україні;

- окреслити перспективи застосування механізмів формування спільної ідентичності в ЄС для українських реалій.

Об'єктом дослідження є процеси формування спільної громадянської ідентичності в державних і наддержавних утвореннях.

Предметом дослідження є можливості використання в Україні досвіду інституцій ЄС у сфері формування спільної громадянської ідентичності.

Методологічна основа дослідження. В дослідженні були використані як загальнонаукові, так і специфічні підходи і методи, серед яких центральне місце посіли системний та структурно - функціональний аналіз. За допомогою цих методів був здійснений комплексний аналіз політичних інститутів ЄС та їх діяльності у сфері формування спільної ідентичності. Використовувались також теоретичні підходи аналізу дискурсу, теорії комунікації, соціології знання, теорії інституціоналізму для визначення основних механізмів та процесів конструювання ідентичності. Зокрема, теорії дискурсу та інституціоналізму були використані для дослідження норм європейського та українського законодавства, діяльності інститутів різних рівнів. Комунікативна теорія Ю. Хабермаса широко використовувалась для аналізу процесів виникнення та впливу публічних сфер ЄС та України. Підходи соціології знання були застосовані для побудови моделі дослідження ідентичності. У роботі з емпіричним матеріалом використані методи контент-аналізу та порівняльного політичного аналізу, зокрема, для вивчення програм партій ЄС та України. В ході дослідження також використано документи ЄС, проаналізовано законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України, Укази Президента України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням громадянської ідентичності та стратегічного впливу політичних інститутів на її формування.

У цьому дослідженні обґрунтовані такі теоретичні положення, які визначають його новизну. Зокрема:

вперше:

- визначено загрози національній безпеці в умовах несформованої спільної ідентичності громадян: криза легітимності політичних інститутів, сепаратизм, конфлікт політичних інтересів, низький рівень розвитку політичної культури та громадянського суспільства, цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій зоні" міжнародної політики, десуверенізація;

- визначено механізми формування спільної ідентичності громадян. Зокрема, формування спільної ідентичності на основі стратегії комунікації включає такі механізми: сегментація публічної сфери, нормативний дискурс, створення структури спільної ідентичності, формування спільної ідентичності через соціалізацію на рівні політичних інститутів, формування спільної ідентичності на рівні суспільства через "погодження";

- комплексно вивчено процеси та механізми формування спільної ідентичності в ЄС. Визначено ключову роль європейських політичних інститутів у здійсненні стратегічного впливу на процеси формування спільної ідентичності;

- здійснено концептуалізацію феномену колективної ідентичності через розробку структурної моделі її дослідження. Основу цієї моделі складають внутрішня та зовнішня структура, де до першої відносяться: знання змісту ідентичності, моделі сприйняття - цінності ідентичності, моделі поведінки, які соціалізовані представниками конкретної ідентичності. Друга включає: зовнішні очікування в суспільства щодо представників ідентичності, дискурс, який активізує ідентичність та "Іншого" - сукупність зовнішніх факторів, які становлять загрозу або протилежність;

- обґрунтовано необхідність здійснення стратегічного впливу політичних інститутів на процеси формування спільної ідентичності в Україні. На основі системного аналізу соціологічних даних та публічної активності основних політичних сил було встановлено, що рівень легітимності українських політичних інститутів перебуває нижче 40%. Це становить загрозу внутрішній безпеці країни та подальшому розвитку політичної системи;

уточнено:

- роль політико-правових норм та політичних партій у формуванні спільної ідентичності. Взаємодія політичних інститутів з демократичним суспільством відбувається через громадянську ідентичність, яка передбачає знання основних політико-правових норм громадянами. Відповідно, норми є пріоритетними в закріпленні основних значень та понять громадянської ідентичності, і таким чином сприяють стратегічній діяльності тих інститутів, які їх створюють. Важливий внесок у конструювання громадянської ідентичності здійснюють політичні партії через конкурентну боротьбу, шляхом якої вони поширюють знання та розуміння політико-правових норм;

набуло подальшого розвитку:

- дослідження значення громадянської ідентичності як важливої умови легітимності політичних інститутів та національної безпеки. Громадянська ідентичність впливає на поведінку громадян та їхню взаємодію з інститутами влади. Чим більше громадян володіють спільною громадянською ідентичністю, тим консолідованіше суспільство щодо основних норм, цінностей та практик функціонування політичної системи. У свою чергу внутрішня консолідація суспільства сприяє мирному та стабільному розвитку держави.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в можливості їх використання при плануванні державних політик, програм, заходів тощо, спрямованих на розвиток спільної ідентичності в українських громадян, зростання легітимності політичних інститутів, запобігання зовнішнім інформаційним втручанням. Основні наукові положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів з філософії, політології, безпекознавства, державного управління та інших спеціальних дисциплін.

Результати дослідження були використані у науково-дослідних розробках Національного інституту стратегічних досліджень "Політична система України: сучасний стан та перспективи" (держ. реєстр. №293/143 від 14.03.2006) та "Стратегії розвитку політичної системи України" (держ. реєстр. №293/181 від 14.03.2007) (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження № 293/108 від 10 березня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення та висновки дисертації, що базуються на широкому масиві використаних джерел і літератури, зокрема ті, що характеризують наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, отримані автором самостійно. Дисертантом особисто сформульовано концептуальні підходи до аналізу процесів формування спільної ідентичності з метою запобігання можливим загрозам національній безпеці держави.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень та на наукових конференціях, серед яких: "Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи", м. Чернігів, 18 квітня 2008 р.; "Перспективи християнсько-демократичної та консервативної ідеологій в Європі та Україні", м. Київ, 06-08 червня, 2008 р.; "Глобалізація - економіка - демократія", м. Київ, 04-05 листопада 2008 р.; "Внутрішньополітичні виклики України: до рішень через цінності", м. Київ, 09-11 жовтня 2009 р.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 184 сторінки, список використаних джерел складає 16 сторінок та містить 192 найменування.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, розкрито методи дослідження, його теоретичне і практичне значення, наукову новизну отриманих результатів, їх апробацію, подано структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження ідентичності" визначаються внутрішньополітичні загрози національній безпеці внаслідок несформованої ідентичності, парадигми дослідження ідентичності, здійснюється структурне моделювання та визначення основних механізмів та процесів формування спільної ідентичності.

На основі аналізу впливу ідентичності на внутрішньополітичні конфлікти було визначено загрози національній безпеці у зв'язку з відсутністю спільної ідентичності. Такими загрозами було визначено: кризу легітимності політичних інститутів, сепаратизм, конфлікт політичних інтересів, низький рівень розвитку політичної культури та громадянського суспільства, цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій зоні" міжнародної політики. Детальний аналіз визначених загроз довів необхідність розробки та впровадження ефективної політики національної безпеки щодо формування спільної ідентичності.

Дослідження ідентичності відбувається в рамках великої кількості теорій та авторських концепцій, серед яких можна виділити три парадигми: есенціалізму, постмодернізму та соціального конструктивізму. Есенціалізм передбачає трактування ідентичності як конструкту з постійними незмінними елементами, есенціями. В дослідженнях ідентичності есенціалісти головним чином зосереджують свою увагу на окресленні її сутнісних характеристик. На особливу увагу в рамках парадигми есенціалізму заслуговують дослідження українських етнополітологів В. Євтух, І .Кресіна, О. Ляшенко, О. Майборода, М. Обушний, Л. Шкляр. У центрі уваги українських етнополітологів лежить дослідження зв'язку етнічної ідентичності з формуванням національної ідеї та нації. Вони наголошують на важливій ролі етнічної ідентичності в процесі націєтворення. Парадигма постмодернізму досліджує ідентичність через призму дискурсивних підходів. Представники постмодернізму Ж. Дерріда, Ж. Лакан, Е. Лакло, Ш. Муфф, М. Фуко, на зв'язку між ідентичністю та дискурсом, який робить її актуальною. Соціальний конструктивізм значно розширює підходи постмодернізму та вводить додаткові фактори дослідження ідентичності. Соціальні конструктивісти П. Бергер, А. Вендт, Л. Виготський, Т. Лукман, Ж. Піаже, А. Шюц наголошують на змінності ідентичності та її залежності від структури соціальної ситуації. Наголошуючи на структурі соціальної ситуації, підхід соціального конструктивізму пропонує можливості не тільки виявлення ідентичностей, а й дослідження процесів їхньої реалізації, конструювання та прогнозування наслідків їх функціонування. Підходи парадигми соціального конструктивізму стали основою для подальшого структурного моделювання ідентичності та дослідження механізмів її формування.

Аналіз літератури та методологічних підходів до дослідження ідентичності дали змогу більше детально окреслити концепт спільної ідентичності. Було визначено, що спільна ідентичність громадян - це громадянська ідентичність, в основі якої лежить зв'язок між громадянами на основі спільних норм, прав, обов'язків та політичних інститутів, які їх забезпечують. У спільній громадянській ідентичності можна виділити внутрішню та зовнішню структури. Внутрішня структура складається із знання, моделей сприйняття та моделей поведінки, а зовнішня - з очікувань, дискурсу та "Інших". Структурна модель дозволила більш детально проаналізувати процеси та механізми формування ідентичності. Зокрема, було встановлено, що формування спільної ідентичності відбувається політичними інститутами в публічній сфері, яка визначається як простір інститутів та практик між приватними інтересами повсякденного життя громадянського суспільства та сферою державної влади. Вплив політичних інститутів на процеси формування спільної ідентичності у громадян було визначено стратегічним. За дослідниками публічної сфери Ю. Хабермасом та Н. Фрезер виділено загальну публічну сферу, до якої відноситься комунікація між владою та громадянськими організаціями, та сильну публічну сферу, до якої можна віднести діяльність парламенту та політичних партій.

Формування спільної ідентичності проходить три етапи: формування структури ідентичності, формування спільної ідентичності на рівні політичних інститутів та формування спільної ідентичності на рівні суспільства. Перший етап передбачає наділення ідентичності конкретним змістом, цінностями, моделями поведінки, зовнішніми очікуваннями, дискурсом та "Іншим". Було визначено, що структура спільної громадянської ідентичності може бути двох типів: культурна, яка тісно пов'язана з національною і включає в себе такі елементи як: мова, територія, походження, спільна історія тощо, та цивільна, яка передбачає набір прав та обов'язків, які визначають діяльність громадянина. Наступний етап передбачає формування ідентичності на рівні політичних інститутів, тобто в еліти. Основним процесом засвоєння спільної ідентичності є соціалізація, яка передбачає механізми імітації, засвоєння ідентичності через рольову гру, нормативне переконування і стратегічний розрахунок та соціальне навчання, внутрішнє засвоєння індивідом знання і цінностей ідентичності. Останній етап - це формування спільної ідентичності на рівні суспільства, що передбачає розвиток суспільного діалогу та стратегічної комунікації.

У другом розділі "Механізми формування спільної ідентичності на прикладі Європейського Союзу" досліджуються спільна ідентичність громадян ЄС, механізми її формування в публічній сфері та політичних інститутах Союзу.

Дослідження механізмів формування спільної ідентичності на прикладі ЄС актуальне тим, що європейська інтеграція мала на меті подолання загрози внутрішніх конфліктів між членами Союзу, і по-факту своєї реалізації демократичним шляхом сформувала новий рівень ідентичності громадян. Тривалий процес європейської інтеграції створив передумови для перетворення ЄС із міжнародної організації до наддержавного утворення зі всіма атрибутами держави.

Виникнення європейських наднаціональних інститутів поставило перед ними проблему формування європейської публічної сфери, в рамках якої вони могли б комунікувати з громадянами країн-членів. Дослідження спроб Європейської Комісії розвинути шляхи комунікації на загальноєвропейську рівні показало, що ці спроби виявились неуспішними через відсутність спільної мови та високу залежність європейських політичних інститутів від національних. Вихід із цієї ситуації ЄС знайшов через комунікацію в сегментованих публічних сферах професійних суспільних груп. Європейські інститути активно взаємодіють у виробленні політики із представниками громадських організацій у вузьких сферах інтересів, таким чином встановлюючи постійну комунікацію в обхід національних інститутів.

Сильна публічна сфера, яка включає діяльність парламенту та політичних партій, пропонує альтернативні можливості для формування серед європейців спільної ідентичності. Прямі вибори до Європейського парламенту відкрили перспективи для актуалізації європейських питань наднаціонального рівня політичними гравцями. Дослідження передвиборчих кампаній та політичних програм партій показало, що європейські вибори навпаки більше актуалізують національні питання. Таким чином, політичні партії не сприяють зміцненню спільної ідентичності громадян ЄС.

Діяльність Європейського парламенту та нормативний дискурс здійснюють найбільший вплив на формування спільної ідентичності. Процес європейської інтеграції проходить через укладення нових договорів, які, окрім наділення наднаціональних інститутів новими повноваженнями, обґрунтовують необхідність поглиблення співпраці серед країн-членів, створюють нові аргументи для громадян щодо продовження інтеграції. Аналіз основних документів ЄС доводить, що вони володіють певним нормативним дискурсом, який постійно окреслює, зміцнює та актуалізує європейську ідентичність. Більшість прийнятих документів оперують дискурсивними значеннями - "дедалі міцніший Союз" та "єдність у різноманітті", які покликані підсилити відчуття спільної ідентичності між громадянами ЄС. Дослідження нормативного дискурсу доводить, що ідентичність у ЄС формується цілеспрямовано, а не є результатом випадкових процесів.

Аналіз ключових рис європейської громадянської ідентичності доводить, що вона є цивільною за своєю структурою. Європейська громадянська ідентичність передбачає знання європейських символів, темно-синього прапору та 12 золотих зірок, гімну "Ода радості" Бетховена, європейських законів та структуру Союзу. Європейська громадянська ідентичність встановлює додаткові права та можливості для громадян країн-членів і служить додатковою до національної. Спроби закласти культурні елементи в європейську ідентичність викликали шквал критики і виявились неуспішними. Цивільна структура ідентичності не вступає в конфлікт із культурними структурами національних ідентичностей і забезпечує знання основних норм та завдань ЄС, що підсилює легітимність європейських політичних інститутів. Дослідження Євробарометра з 1999 по 2008 показують, що загальна підтримка Європейського парламенту по Союзу була нижче 50%. У 2008 році парламенту довіряли 52% громадян країн-членів. Європейській Комісії довіряють 47%. Ці показники значно вищі, ніж підтримка національних урядів.

Аналізуючи структуру європейської ідентичності за розробленою моделлю, можна побачити її ключові риси. Так внутрішню структуру європейської ідентичності складають: знання європейських законів та прав, цінності - права людини та демократія, моделі поведінки передбачають лояльність до політичних інститутів. Зовнішня структура ідентичності передбачає очікування щодо поглиблення інтеграції, посилення державотворчих процесів, дискурсом виступають норми та документи, прийняті європейськими інститутами і зовнішнім "Іншим", загрозою, виступають ризики конфліктів між країнами.

Високий рівень легітимності європейських політичних інститутів та наявність європейської ідентичності свідчать про те, що попередньо така ідентичність мала бути засвоєна європейською елітою. Функціонування Європейської Комісії та парламенту впродовж тривалого часу і поглиблення інтеграції вказують на те, що політичні інститути Союзу не тільки володіють європейською ідентичністю, а й зберігають її спадковість.

Дослідження процесів формування та розвитку політичних інститутів ЄС виділило ряд факторів, які сприяли формуванню ідентичності на рівні європейської еліти. По-перше, це вільна система відбору працівників європейських структур. Працівники Європейської Комісії з моменту її виникнення набираються на основі вільного конкурсу. А з 1973 року відбуваються загальноєвропейські вибори до парламенту. Це допомогло уникнути лобіювання національних інтересів країн-членів делегованими представниками. По-друге, це забезпечення мультинаціонального та мультилінгвістичного середовища функціонування працівників наднаціональних органів. Процеси формування ідентичності всередині Європейської Комісії та Парламенту відрізняються один від одного, оскільки ці інститути відрізняються організаційно.

Внутрішня структура Європейської Комісії впливає на соціалізацію працівників та засвоєння європейської ідентичності. Система навчань та випробувальних термінів, внутрішній дискурс, сприяють швидкому вивченню не тільки внутрішньо організаційних правил та процедур, а й ролі Європейської Комісії в подальшій розбудові Союзу. Аналіз опитувань європейських службовців показує, що вони володіють високим рівнем спільного розуміння необхідності розвитку ЄС та зростання його впливу в інших сферах, окрім економіки.

Вивчення механізмів соціалізації в Європейському Парламенті показало, що ефективність формування спільної ідентичності серед депутатів значно нижчий, ніж у Європейській Комісії. Подальші дослідження показали, що це пов'язано насамперед із залежністю європейських депутатів від національних партій, яка виникає в результаті існуючої системи виборів. Хоча участь у виборах до Європарламенту беруть загальноєвропейські партії, вибори відбуваються в країнах-членах, що зумовлює більшу національну залежність серед депутатів. Водночас, принцип побудови фракцій на ідеологічній основі зменшує можливості лобізму інтересів конкретних країн, які мають найбільшу квоту депутатських місць, що сприяє домінуванню загальноєвропейських інтересів у процесі ухвалення нормативних актів. Процес реформи інституційної влади в Союзі передбачає збільшення повноважень Європейського парламенту, що підвищить його відповідальність за поглиблення європейської інтеграції і сприятиме зростанню рівня спільної ідентифікації серед депутатів.

Процес формування погодження з європейською ідентичністю на рівні країн-членів відбувається через: інтеграцію, європеїзацію та міжнародну соціалізацію. Європейські політичні інститути взаємодіють з громадянами країн-членів через національні органи влади. Таким чином, стратегічним завданням для інститутів ЄС є формування спільної ідентичності в управлінській вертикалі між наднаціональним та національним рівнем, щоб досягати імплементації прийнятих рішень та збільшення власної легітимності. Механізми інтеграції передбачають здійснення реформи національної системи управління у відповідності до європейської, що сприяє більш злагодженій взаємодії та співпраці на різних рівнях. У процесі інтеграції відбувається передача частини відповідальності на вищий рівень управління, що створює спільної ідентифікації країн-членів та їхніх суспільств.

Європеїзація забезпечує засвоєння нових цінностей, знань та моделей поведінки на рівні національних політичних інститутів, які переймають європейську громадянську ідентичність. У подальшому діяльність цих інститутів спрямовується на формування лояльності до інститутів Союзу серед громадян. Внаслідок європеїзації відбувається гармонізація практик управління незалежно від країни-члена. Таким чином, рішення та норми наднаціонального рівня отримують імплементацію на національному.

Міжнародна соціалізація передбачає поширення успішних європейських практик на країни - не члени ЄС. Реалізація цілеспрямованих програм з реформ управління та зміцнення демократії в інших країнах дає їм можливість взаємодіяти з Союзом як єдиним цілим, а не тільки в односторонньому порядку. Через міжнародну соціалізацію ЄС формує власну суб'єктність у міжнародному середовищі. Інтеграція, європеїзація та міжнародна соціалізація створюють передумови для погодження на рівні національних еліт, а тому з часом створять ці передумови і на рівні громадян. Усе більш "тісний зв'язок між народами Європи" має стабільну динаміку до утворення загальноєвропейської федерації, і можливість європейських інститутів забезпечувати власну ефективність в умовах плюралізму політичних систем та національних інтересів, робить цей процес неминучим.

У третьому розділі " Перспективи застосування механізмів формування спільної ідентичності в Україні " розглядаються загрози національній безпеці України, які виникають внаслідок не сформованої спільної ідентичності, та перспективи використання європейського досвіду з метою їх подолання.

Широкий аналіз соціологічних опитувань та досліджень вітчизняних експертів показав, що більшість із загроз, які були визначені в першому розділі, мають місце в Україні:

- Конфлікт політичних інтересів. Прямим вираженням відсутності будь-яких рамок для політичних інтересів основних гравців є боротьба за зміни до Конституції. Конституційна реформа 2004 року розбалансувала гілки влади і потребувала додаткового вдосконалення. Однак, позиції політичних сил не сприяють завершенню конституційних змін. Конфлікт політичних інтересів завдає шкоди ефективності та легітимності політичних інститутів. За даними соціологічних опитувань, 41% громадян вважає, що порушення Конституції загрожують цілісності та суверенітету держави.

- Низький рівень політичної культури та громадянського суспільства. В політичній науці розвиток політичної культури тісно пов'язують з участю та підтримкою громадських організацій. В Україні членами різних громадських організацій є 16% громадян, однак, тільки 2,2% беруть активну участь у їх діяльності. В таких умовах громадянське суспільство є досить слабким у можливості захисту суспільних інтересів та впливу на владу.

- Цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій зоні" міжнародної політики. Зовнішньополітична невизначеність становить одну із найбільших загроз українській національній безпеці. Фактично, перебуваючи на кордоні двох різних цивілізаційних виборів, Україна виступає полем боротьби глобальних гравців. Несформованість спільної ідентичності громадян не дозволяє проводити чітку зовнішню політику в заданому напрямі. Так, підтримка курсу на євроатлантичну інтеграцію, який визначений законодавством, за даними соціологічних опитувань, складає 20%. Тоді як кількість противників - 59%. За таких обставин українська влада не спроможна вести цілеспрямовану політику на членство в НАТО. Водночас, внутрішня та зовнішня ситуація не дозволяє інтегруватись в СНД.

- Десуверенізація. Прямим наслідком вищезазначених загроз може стати втрата часткового або повного суверенітету. Слабкість політичних інститутів, викликана низьким рівнем довіри, не дозволяє здійснювати ефективні кроки на протидію загрозам. Відділення Криму, розкол України, втрата контролю над газотранспортною системою - це тільки частина можливих сценаріїв десуверенізації країни.

Подальше дослідження процесів формування спільної ідентичності показало, що в Україні можна виділити три групи ідентичностей, які ведуть боротьбу за статус загальнонаціональних. Перша група - це націонал-патріотичні ідентичності, побудовані на дискурсах унікальностей українського народу та його протиставлення іншим. Розвиток націонал-патріотичних ідентичностей пов'язаний із періодом здобуття незалежності. Другу групу становлять європейські ідентичності, які визначають майбутнє України у Європейському Союзі та спираються на європейські цінності демократії і прав людини. Нарешті, третю групу можна охарактеризувати як орієнталістські ідентичності. Сюди відносяться ідентичності, які передбачають створення союзів, імперій, держав на просторі колишнього Радянського Союзу. Кожна група ідентичностей сформувала власну замкнуту публічну сферу, що унеможливлює формування спільної ідентичності через діалог та пошук компромісу на рівні суспільства. Така ситуація вимагає здійснення стратегічного впливу політичних інститутів.

Застосування досвіду ЄС для українських реалій обумовлюється наступними положеннями:

- і в ЄС, і в Україні виникнення політичних інститутів передувало формування спільної ідентичності. В ЄС вони були створені політичною елітою країн-членів, а Україні дістались від Радянського Союзу;

- протистояння на тлі національних ідентичностей постійно загрожувало країнам - членам ЄС конфліктами. Протистояння різних національних ідентичностей, які стимулюються зовнішніми втручаннями, в Україні загрожують цілісності та державному суверенітету;

- діяльність політичних інститутів ЄС відбувалась в умовах обмеженої легітимності та значної недовіри з боку громадян країн-членів. У подібній ситуації перебувають сьогодні українські політичні інститути;

- і в ЄС, і в Україні вибори не сприяють зміцненню спільної ідентичності громадян;

- прийняття Ліссабонського договору та запровадження посади Президента після провалу проекту Конституції доводять ефективність європейських механізмів формування спільної ідентичності.

Дослідження європейського досвіду допомогло сформувати рекомендації щодо здійснення стратегічного впливу на процеси формування спільної ідентичності в Україні. У публічній сфері необхідно обмежити зовнішні втручання, які здійснюються на підтримку конкретних ідентичностей, забезпечити прийняття концепції інформаційної безпеки, розбудувати сегментну комунікацію з різними суспільними групами, посилити роль норм через введення посилання на базові цінності українського суспільства. Формування української громадянської ідентичності передбачає актуалізацію цивільних компонентів спільної ідентифікації українців таких, як громадянство, спільні права та обов'язки, національні інтереси тощо. Необхідно зменшити роль культурних факторів у взаємодії громадян та політичних інститутів. Нова громадянська ідентичність має бути засвоєна на рівні адміністративних органів влади через механізми внутрішньо інституційної соціалізації. Нарешті, формування спільної ідентичності на рівні суспільства передбачає розбудову ефективного діалогу політичних інститутів та громадянського суспільства. З цією метою органи влади мають мотивувати виникнення громадських організацій у професійних суспільних групах. Пряма комунікація влади та громадських організацій сприятиме засвоєнню громадянської ідентичності на рівні суспільства.



ВИСНОВКИ

У дисертації на основі комплексного вивчення процесів формування спільної ідентичності громадян в ЄС та Україні було запропоновано рекомендації щодо розв'язання загроз національній безпеці держави. Узагальнення результатів дослідження дає змогу сформулювати висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

Вважаючи забезпечення внутрішньої безпеки одним із головних пріоритетів держави, було визначено загрози національній безпеці за умов не сформованої спільної ідентичності громадян: криза політичних інститутів, сепаратизм, конфлікт політичних інтересів, низький рівень політичної культури та громадянського суспільства, цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій" зоні міжнародної політики, десуверенізація.

Одним із основних шляхів запобігання цим загрозам є стратегічна діяльність інститутів, спрямована на досягнення необхідного рівня громадянської ідентичності у суспільстві. Фактично, завдяки такій діяльності інститути покращують свою ефективність і легітимність та запобігають загрозам національній безпеці.

Виходячи з аналізу різних теоретичних підходів до ідентичності, в роботі вперше була запропонована структурна модель її дослідження. Модель складається із внутрішньої та зовнішньої структури. До першої відносяться знання основних рис ідентичностей, які її виділяють, моделі сприйняття, які включають цінності, та моделі поведінки, які включають типізовані форми поведінки. До зовнішньої структури відносяться очікування, які існують щодо представників певної ідентичності, дискурс, який актуалізує ідентичність, та зовнішня загроза, поняття "Іншого", який мобілізує ідентичність.

У дослідженні ми використали структурну модель для розмежування цивільної та культурної громадянських ідентичностей. За допомогою аналізу важливих структурних компонентів ідентичності ми також змогли виділити ключові інструменти стратегічного впливу на її формування. Практичне застосування моделі до європейських та українських реалій допомогло нам отримати комплексне розуміння структури громадянської ідентичності.

Виділяючи вплив норм на поведінку індивідів та груп, було деталізовано вплив нормативного дискурсу на громадянську ідентичність. У дослідженні встановлено, що норми є інструментами актуалізації ідентичності політичними інститутами. Шляхом продукування та поширення норм держава може впливати на структуру та рівень громадянської ідентичності.

Імперативна роль нормативного дискурсу сприяє засвоєнню цінностей та змісту громадянської ідентичності в суспільстві. Нормативний дискурс актуалізує громадянську ідентичність у процесі взаємодії індивідів і груп з політичними інститутами, і таким чином, посилює їхню легітимність.

Аналізуючи вплив політичної боротьби на засвоєння ідентичності, було з'ясовано роль політичних партій у мобілізації колективних ідентичностей під час проведення виборчих кампаній. Політичні партії шляхом передвиборчої боротьби поширюють у суспільстві знання про політичну систему та окреслюють громадянську ідентичність виборців. Таким чином, політичні партії виступають впливовими суб'єктами конструювання громадянської ідентичності.

Однак, як свідчить досвід ЄС, це не завжди має позитивні наслідки для відчуття спільної ідентичності між громадянами. Передвиборчі дискурси впливають на поділ суспільства щодо сприйняття базових цінностей.

У дисертації виявлено зв'язок між стратегічним впливом на формування спільної ідентичності політичними інститутами та структурою публічної сфери. Особливості суспільної комунікації та можливості для цього визначають публічною сферою. Відповідно, для досягнення ефективних результатів у конструюванні ідентичності необхідно враховувати особливості публічної сфери та її структуру.

Важливу роль у публічній сфері відіграють різні групові ідентичності, які можуть вести між собою боротьбу за встановлення гегемонії. Стратегічна діяльність політичних інститутів має враховувати існуючі ідентичності та їхній вплив на суспільство.

У дисертації визначено механізми стратегічного впливу на формування спільної громадянської ідентичності як внутрішньо інституційна соціалізація та суспільне погодження. Засвоєння громадянської ідентичності на рівні політичного інституту - важливий етап для здійснення успішного її конструювання. Одним із механізмів цього є внутрішня інституційна соціалізація, яка шляхом соціального навчання та взаємодій, стимулює представників інституту засвоювати структуру пропонованої ідентичності. Погодження - один із механізмів мирного засвоєння ідентичності на рівні суспільства. Через забезпечення участі в публічних дискусіях та поширення знання про ідентичність політичні інститути досягають погодження з новою ідентичністю на рівні суспільства.

На основі прикладного дослідження досвіду ЄС було окреслено можливості та перспективи стратегічного впливу на процеси формування ідентичності для запобігання потенційним загрозам внутрішній безпеці та ефективній діяльності політичних інститутів. Серед них варто виокремити такі важливі кроки, як: формування публічної сфери, внутрішня трансформація політичних інститутів для роботи з широким колом суспільних груп, розробка структури громадянської ідентичності, проведення широких дискусій для засвоєння ідентичності.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андрусів В. В. Дослідження ідентичності: дискусія підходів. / Андрусів В.В. // Нова парадигма. - 2007. - № 72. - С. 121 - 134.

2. Андрусів В. В. Досягнення "погодження" в ЄС: процеси та механізми. / Андрусів В. В. // Нова парадигма. - 2009. - № 81. - С. 118 - 125.

3. Андрусів В. В. Європейські вибори та партії в конструюванні європейської ідентичності. / Андрусів В. В. // Нова парадигма - 2008. - № 80. - С. 144 - 152.

4. Андрусів В. В. Нормативний дискурс формування європейської ідентичності. / Андрусів В. В. // Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - C. 135 - 146.

5. Андрусів В. В. Інституційний інтерес: виникнення та стратегічне значення. / Андрусів В. В. // Стратегічні пріоритети. - 2006. - №1 - С.18-26.



АНОТАЦІЇ

Андрусів В. В. Механізми формування спільної ідентичності в ЄС та перспективи їх застосування в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. - Київ, 2010.

У дисертації досліджуються процеси та механізми формування спільної ідентичності, здійснюється системний аналіз їх впливу на національну безпеку держави. У дослідженні визначено загрози, які виникають внаслідок несформованої спільної ідентичності: криза політичних інститутів, сепаратизм, конфлікт політичних інтересів, низький рівень політичної культури та громадянського суспільства, цивілізаційна невизначеність та перебування в "сірій" зоні міжнародної політики, десуверенізація. Аналіз процесів та механізмів впливу на формування спільної ідентичності здійснюється на прикладі ЄС. На основі глибинного дослідження ролі європейських політичних інститутів у процесі формування спільної ідентичності громадян автор розробляє практичні рекомендації для вироблення ефективної політики формування спільної ідентичності в Україні. Робота пропонує нові методологічні підходи до дослідження ідентичності та вивчення її впливу на національну безпеку.

Ключові слова: ідентичність, загрози національній безпеці, ЄС, публічна сфера, політичні інститути, громадські організації, дискурс, соціалізація національний безпека криза десуверенізація

Андрусив В. В. Механизмы формирования общей идентичности в ЕС и перспективы их применения в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности государства (политические науки). - Национальный институт проблем международной безопасности при СНБО Украины. - Киев, 2010.

В диссертации исследуются процессы и механизмы формирования общей идентичности, осуществляется системный анализ их влияния на национальную безопасность государства. В исследовании определены угрозы, которые возникают вследствие несформированной общей идентичности: кризис политических институтов, сепаратизм, конфликт политических интересов, низкий уровень политической культуры и гражданского общества, цивилизационная неопределенность и пребывание в "серой" зоне международной политики, десуверенизации. Анализ процессов и механизмов влияния на формирование общей идентичности осуществляется на примере ЕС. На основе глубокого исследования роли европейских политических институтов в процессе формирования общей идентичности граждан автор разрабатывает практические рекомендации для выработки эффективной политики формирования общей идентичности в Украине. Работа предлагает новые методологические подходы к исследованию идентичности и изучения ее влияния на национальную безопасность.

Автор исследования исходил из того, что с целью разрешения опасности внутреннего конфликта между различными коллективными идентичностями, политические институты должны поддерживать гражданскую, которая является общей для всех граждан. Вместе с этим, гражданская идентичность имеет свою структуру, которая может иметь разное наполнение и содержание. Влияние на ключевые элементы этой структуры позволяет усиливать или уменьшать общую гражданскую идентификацию.

В исследовании процесса формирования общей идентичности было выделено три важных этапа: формирование структуры идентичности, усвоение идентичности на уровне политических институтов и достижения согласования идентичности на уровне общества. На каждом этапе применяются различные механизмы формирования гражданской идентичности, которые зависят от особенностей публичной сферы и коммуникативной деятельности. Коммуникация, диалог - важные механизмы конструирования гражданской идентичности в демократическом обществе. Благодаря использованию этих механизмов политические институты обеспечивают участие общества в выработке консолидирующей идентичности и возможность ее освоить без нарушения права свободного выбора.

Детальное исследование процессов формирования общей идентичности доказало присутствие большинства выявленных угроз в Украине. В исследовании предложены практические шаги по преодолению этих угроз. В частности, формирование общей публичной сферы, в которой будет реализовываться коммуникация между различными группами идентичностей. Возникновения общей публичной сферы, по мнению автора, возможно исключительно в контексте реализации политики информационной безопасности. Следующим шагом должно быть формирование структуры гражданской идентичности и распространение ее в обществе. Достижение "согласования" с новой идентичностью возможно исключительно в условиях существования развитого гражданского общества, которое обеспечивает коммуникацию и диалог с политическими институтами.

Ключевые слова: идентичность, угрозы национальной безопасности, ЕС, публичная сфера, политические институты, общественные организации, дискурс, социализация

Andrusiv V. Mechanisms of common identity formation in EU and perspectives of using them in Ukraine. - The manuscript.

The thesis for Candidate of Political Sciences Degree, speciality 21.01.01 - The grounds of national security of the state (political sciences).- National institute of International Security Problems under the National Security and Defense Council of Ukraine. - Kyiv, 2010.

In the dissertation the processes and mechanisms of common identity formation are studied and the system analysis of their influence on national security of the state. The research defines threats as results of unformed common identity: crisis of political institution, separatism, conflict of political interests, low level of political culture and civic society, civilization uncertainty and staying in the "grey zone" of international politics, desouvereignization. Analysis of processes and mechanisms of formation of citizen's common identity are done on example of EU. Through deep research of role of political institutions in process of common identity formation the author develops practical recommendations for elaboration of effective politics common identity formation in Ukraine. The thesis proposes new theoretical approaches to research of identity and her influence on national security.

Key words: identity, threats to national security, EU, public sphere, political institutions, civic society, discourse, socialization

Размещено на Allbest.ru

...