Інституційні механізми забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Інституційні механізми забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії

Комарницький Михайло Михайлович

Львів 2010

 Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Мальський Маркіян Зеновійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Шергін Сергій Олександрович, Дипломатична Академія при МЗС України, завідувач кафедри регіональних і глобальних систем

кандидат політичних наук, доцент Константинов Віктор Юрійович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики

Захист відбудеться 16 квітня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Cічових Стрільців, 19, а. 205.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “13” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Антонюк Н. В.

1. Загальна характеристика роботи

політичний стабільність азія регіональний

Актуальність теми дослідження. У другій половині ХХ ст. держави Південно-Східної Азії зуміли привернути увагу міжнародної спільноти завдяки динамічним змінам у політичній та фінансово-економічній сфері. Сьогодні такі провідні країни світу, як США, Китай, ЄС, Росія, Індія та Японія просувають свої інтереси в цьому регіоні та виборюють право впливати на регіональну політику. Успішному розвиткові Південно-Східної Азії сприяла політична стабільність та динамічна інституціоналізація регіональної співпраці. Творення мережі регіональних інституцій стало важливим фактором не лише пожвавлення регіональної співпраці, а й модернізації та динамізації економічного і суспільного життя в регіоні, а також, дієвим механізмом досягнення політичної стабільності та формування регіональної моделі безпекової політики. Свідченням успішності інституційного проекту в регіоні є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та її діяльність у забезпеченні гармонійного співіснування, порядку та стабільності в країнах Південно-Східної Азії, які мають не лише різні традиції політичної культури та форми державного управління, а й глибоко відмінні релігійні, культурні та мовні традиції.

Від часу створення АСЕАН (1967) зуміла здобути визнаний міжнародний авторитет як стратегічно важлива та впливова регіональна організація, членами якої стали десять країн Південно-Східної Азії: Бруней, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам. АСЕАН належить виняткова роль у розбудові регіональної співпраці та безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). АСЕАН - це не лише центр співпраці в АТР, а й стрижневий елемент широкої мережі інституційної взаємодії в регіоні через низку нових інституційних ініціатив, структурних утворень, форумів різного формату тощо. АСЕАН є платформою для таких об'єднань, як Регіональний форум АСЕАН з проблем безпеки (АРФ), формат АСЕАН+3, Форум Азійсько-Тихоокеанської Економічної співпраці (АТЕС), форум “Азія - Європа”. Багатоаспектність інституційної діяльності АСЕАН перетворила її в одну з найвпливовіших міжнародних організацій, до якої прислухаються не тільки АТР, а й уся міжнародна спільнота.

В українському дискурсі міжнародних відносин і політичних наук регіон Південно-Східної Азії, на жаль, не належить до пріоритетних тем дослідження, і не часто привертає увагу науковців, політологів, міжнародних аналітиків і експертів. І це попри те, що країни Південно-Східної Азії стають дедалі важливішими акторами на міжнародній арені. Це, очевидно, зумовлено як географічною віддаленістю регіону, так і відсутністю динамічної економічної співпраці між Україною та країнами Південно-Східної Азії. Прагнення України повернутися до європейського цивілізаційного простору, наміри інтегруватися в європейські та євроатлантичні політичні та соціальні структури, безумовно, посилюють увагу дипломатичних, політичних, бізнесових і науково-освітніх кіл до різних аспектів міжнародної політики провідних держав. Ця прямо чи опосередковано пов'язане з формуванням регіональної безпекової політики, регіональної співпраці та розвитком інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності. У цьому контексті успішний досвід країн Південно-Східної Азії з розбудови власної моделі регіональної співпраці та регіональної безпеки може стати прикладом успішної інституціоналізації, творення інституційних мереж у регіональній кооперації, а також стрибкоподібної модернізації економічного життя.

Актуальність цього дослідження полягає передусім у тому, що аналіз проблем інституційних механізмів політичної стабільності в Південно-Східній Азії може мати як загальне теоретичне, так і практичне значення для формування зовнішньополітичного курсу України, зокрема для вироблення стратегії нашої держави щодо розвитку тісніших економічних відносин із країнами Південно-Східної Азії. Увагу українських дослідників, науковців, експертів і аналітиків до країн Південно-Східної Азії передусім мав би привернути безпрецедентний економічний успіх країн-членів АСЕАН наприкінці 1980 - на початку 1990-х рр. і швидкі темпи відновлення їх економіки після фінансово-економічної кризи 1997-1998 рр.

В українському політологічному дискурсі досі немає комплексних досліджень особливостей розвитку країн Південно-Східної Азії, їхніх проблем і успіхів, зокрема успішного інституційного прориву в сфері економічної співпраці та регіональної безпеки. Ця дисертація є однією із перших спроб вивчити, докладно проаналізувати інституційні механізми забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії та з'ясувати основні передумови і визначальні фактори регіональної співпраці країн Південно-Східної Азії в політичній та економічній сферах, а також у безпековій політиці.

Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідженню проблем політичної стабільності та регіональної безпеки в Південно-Східній Азії присвячено праці багатьох іноземних науковців, політологів, аналітиків і експертів. Під час написання дисертації було використано статті таких відомих дослідників питань регіональної політики країн Південно-Східної Азії, як А. Ачар'ї, М. Бісона, М. Веслі, М. Гунда, Д. Емерсона, Р. Еммерса, А. Коллінза, М. Ляйфера, К. Негера, Г. Несадураї, Дж. Рейвенгіла, Р. Северіно, котрі всебічно та обґрунтовано виклали погляди на інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії та визначили роль найвпливовіших регіональних інституцій у цих процесах. Водночас у процесі роботи над дослідженням були використані офіційні документи та статистичні дані Секретаріату АСЕАН, аналітичні матеріали різних урядових інституцій, а також аналітичні оцінки неурядових організацій, передусім таких, як Інститут досліджень країн Південно-Східної Азії (Сінгапур), Центр вивчення країн Південно-Східної Азії при університеті штату Мічиган (Енн-Арбор, США), Інститут країн Азії та Африки при Московському державному університеті (Москва, Росія) тощо.

У теоретичній частині дисертації, зокрема в аналізі теоретичних засад і політичних обставин формування терміна “стабільність” у політологічному дискурсі та в теорії міжнародних відносин, а також при аналізі теоретичних підходів до дослідження політичної стабільності в Південно-Східній Азії, автор спирався на основні праці таких авторитетних науковців, як А. Ба, В. Горбулін, Г. Перепелиця, К. Голдман, Ф. Дарбі, К. Дойч, С. Ітон, Ц. Кавасакі, М. Каплан, Г. Катсумата, Ш. Нарін, Тан Сі Сенг, Д. Сінгер, Р. Стаббс, Дж. Тейлор, М. Трахтенберг, К. Уолтц тощо.

У дисертації використано всі доступні статті, автореферати дисертацій українських і російських науковців, які висвітлювали окремі аспекти політичної ситуації та економічної співпраці в регіоні Південно-Східної Азії. Це, зокрема, дослідження Е. Бажанової, А. Воскресенського, Е. Колдунової, Н. Малетіна, О. Радченка, Д. Степанова, Л. Ткачука, С. Шергіна.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою, яку розробляє кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка “Україна в зовнішній політиці Європейського Союзу” (номер державної реєстрації № 0108U009551).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії, а також виокремлення найважливіших проблем і викликів для безпекової політики в цьому регіоні.

Досягнення мети вимагає розв'язання таких завдань:

- сформувати понятійно-категоріальний апарат дослідження політичної стабільності на прикладі окремого регіону;

- з'ясувати основні передумови та проаналізувати визначальні фактори регіональної співпраці країн Південно-Східної Азії в політичній та економічній сфері, а також у безпековій політиці;

- розглянути формування інституційної основи та концептуальних підходів до регіональної співпраці на прикладі діяльності АСЕАН як найвпливовішої регіональної організації;

- проаналізувати нові інституційні ініціативи співпраці країн Південно-Східної Азії в контексті традиційних та нетрадиційних викликів політичній стабільності;

- визначити перспективи розвитку нових інституційних механізмів політичної стабільності та регіональної безпеки в Південно-Східній Азії.

Об'єктом дослідження є політична стабільність в Південно-Східній Азії.

Предметом дослідження є інституційні механізми забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження визначила багатоаспектність обраної проблеми, тому при написанні дисертації було використано загальнонаукові методи, а саме: історико-хронологічний, структурно-функціональний і компаративістський. Історико-хронологічний метод дав змогу проаналізувати події та фактори, які призвели до появи й розвитку перших регіональних інституцій у Південно-Східній Азії, а також дослідити етапи формування концепції політичної стабільності в Південно-Східній Азії та з'ясувати динаміку розвитку інституційних механізмів її забезпечення.

У дослідженні використано системний підхід, оскільки країни-члени АСЕАН є центральними елементами регіональної системи Південно-Східної Азії, а на вищому рівні цей регіон є важливим елементом всієї системи міжнародних відносин, і азійської зокрема. Об'єкт дослідження - політичну стабільність у Південно-Східній Азії, було розглянуто як систему з особливими взаємозв'язками та взаємозалежністю всіх її елементів. Системний аналіз дав змогу розглянути процеси формування політичної стабільності в Південно-Східній Азії в контексті останніх політичних, фінансово-економічних і соціокультурних процесів, що відбуваються в регіоні та у світі.

Політичну стабільність в Південно-Східній Азії автор досліджує у рамках теорій політичного реалізму, інституціоналізму, неореалізму та конструктивізму, які є визначальними для аналізу міжнародних відносин у цьому регіоні, оскільки враховують основні реалії та контекстуальні чинники розвитку регіональної співпраці та її інституційної розбудови.

Компаративістський метод дав змогу виявити зміни в концепції політичної стабільності в Південно-Східній Азії через призму впливу таких провідних країн світу, як США, КНР, Індія, Японія, на розвиток цього регіону, зокрема через порівняння потужності, рівня та інтенсивності взаємодій цих країн із країнами регіону. Водночас за допомогою компаративістського методу у дослідженні було здійснено порівняльний аналіз європейської, американської і південно-східноазійської моделі регіональної співпраці та безпекової політики, а компаративістські соціокультурні паралелі дали змогу повніше окреслити сутність концепції азійських цінностей, які лежать в основі діяльності таких стратегічно важливих інституцій Південно-Східної Азії, як АСЕАН.

Серед прикладних методів дослідження було використано аналіз тенденцій, який дав змогу на основі теперішніх причинно-наслідкових кореляцій між регіональною і глобальною політичною та фінансово-економічною ситуацією окреслити в коротко- та середньостроковій перспективі вірогідні сценарії розвитку Південно-Східної Азії за умови відсутності значних змін і коливань у системі факторів, які сьогодні визначають якісний стан політичної стабільності в регіоні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- здійснено системний аналіз підходів до дослідження політичної стабільності в Південно-Східній Азії на основі теорій реалізму, інституціоналізму, лібералізму і конструктивізму та розглянуто поняття “політична стабільність” з погляду нових ідей і концепцій, зокрема концепції динамічної політичної стабільності та концепції “соціальної інтеграції”, які, з одного боку, сприяють об'єднанню традиційних і новаторських підходів до дослідження політичної стабільності в регіоні, а з іншого, відкривають перспективу цілісного аналізу рушійних сил, факторів та інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності;

- запропоновано нове розуміння ролі інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії, з урахуванням подій, відомих як “потрійний шок”: закінчення холодної війни, азійська фінансова криза 1997-98 років та терористична атака на США 11 вересня 2001 року; зокрема системно досліджено динаміку зміни впливу та інституційної ролі АСЕАН у формуванні єдиної позиції країн регіону на такі нові локальні та глобальні виклики, як міжнародний тероризм, зміна клімату, транснаціональна злочинність, морське піратство, торгівля людьми, атипова пневмонія тощо. Проведений аналіз дав змогу виокремити ідею розширення асоціацій і спільнот АСЕАН як платформу її інституційної розбудови, а отже, нового розуміння ролі цієї регіональної організації в забезпеченні політичної стабільності в Південно-Східній Азії;

- виявлено та докладно проаналізовано основні рушійні сили і визначальні фактори виникнення нових інституційних ініціатив співпраці країн Південно-Східної Азії та особливості їхньої реалізації на прикладі Регіонального форуму АСЕАН, Форуму Азійсько-Тихоокеанської економічної співпраці, Форуму “Азія-Європа”, формату співпраці АСЕАН+3, зокрема запропоновано системний аналіз взаємозв'язку лібералізації економічних відносин у регіоні із суспільною модернізацією та розбудовою громадянського суспільства, що сприяло зміцненню політичної стабільності, а також розширенню мережі інституційної співпраці в Південно-Східній Азії як основної платформи політичної стабільності та безпекової політики; з'ясовано причини появи стратегічної ідеї творення єдиної Спільноти АСЕАН і її вплив на формування регіональної ідентичності у всіх країнах Південно-Східної Азії;

- встановлено переваги та недоліки інституційного управління процесами співпраці в Південно-Східної Азії на підставі аналізу офіційних документів АСЕАН, виступів і заяв високопосадовців країн Південно-Східної Азії, а також з урахуванням теоретичних здобутків провідних науковців США, Великої Британії, Японії та політологів із країн-членів АСЕАН; зокрема обґрунтовано, що однією із найбільших переваг інституційного управління процесами співпраці в Південно-Східній Азії є формування нової демократичної моделі регіональної співпраці у сфері політики, безпеки, економіки, науки та інформаційних технологій, культури та розвитку людських ресурсів; однак основними перешкодами на шляху модернізації моделі інституційного управління в АСЕАН залишаються традиційні консервативні принципи управління, які не дають змоги швидко та гнучко розвивати нові форми та формати регіональної співпраці, а усталена в АСЕАН процедура ухвалення рішень значно гальмує темпи вирішення проблем, що пов'язані з надзвичайними ситуаціями, як азійська фінансова криза 1997-1998 рр., стихійні лиха в Індонезії, Малайзії та Таїланді 1997 року, цунамі в Індійському океані 2004 року тощо;

- зроблено прогноз перспектив і найбільш вірогідних сценаріїв розвитку в коротко- та середньостроковій перспективі Південно-Східної Азії як регіону та потенційно нових інституційних механізмів політичної стабільності в Південно-Східній Азії на основі теперішніх причинно-наслідкових кореляцій між регіональною та глобальною політичною і фінансово-економічною ситуацією; за допомогою аналізу найновіших тенденцій у політичному, фінансово-економічному, соціокультурному та суспільному житті країн регіону вказано на необхідність зміни парадигми менеджменту впливових регіональних інституцій та реалізації моделі співпраці, що передбачає найширшу участь недержавних суб'єктів і громадських груп у формуванні Спільноти АСЕАН.

Практичне значення. Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні її положення, фактологічний матеріал і результати можуть бути використані:

- у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України у формуванні зовнішньої політики нашої держави в регіоні Південно-Східної Азії, інших органів державної влади України, що відповідають за суспільну та національну безпеку;

- у подальшому дослідженні проблем регіонального розвитку, безпекової політики та політичної стабільності в Південно-Східній Азії;

- у підготовці нормативних і спеціальних курсів із політології, історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, новітньої історії країн Південно-Східної Азії та АТР;

- у підготовці окремих аналітичних матеріалів із проблем міжнародних відносин, зокрема концепцій регіональної безпекової політики, мирного врегулювання конфліктних ситуацій і територіальних спорів.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 5 від 12 січня 2010 року). Основні положення дослідження апробовано під час виступів на Всеукраїнській науковій конференції “Політична наука в Україні: стан і перспективи” (м. Львів, травень 2007 р.), Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції (м. Львів, ЛНУ імені Івана Франка, економічний факультет, травень 2009 р.), Першій Міжнародної конференції молодих вчених НSS-2009 (м. Львів, травень 2009 р.), участі в конференції “Міжнародні відносини та нові глобалізаційні виклики” (Інститут міжнародних відносин, Варшавський університет, Польща, 17-18 листопада 2006 року), участі в семінарі “Південно-Східна Азія: історія і сучасність” (Інститут країн Південної Азії, Школа міжнародних відносин імені Максвелла, Сиракузький університет, США, 15 лютого 2008 року).

Публікації. Результати дисертації висвітлено в чотирьох статтях, які опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, додатків та списку використаної літератури (342 найменування на 30 сторінках). Загальний обсяг рукопису - 175 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено наукову новизну дисертаційного дослідження, з'ясовано його об'єкт, предмет, мету і завдання, висвітлено використані методи дослідження, теоретичне і практичне значення роботи, а також подано відомості про публікації за матеріалами дисертації та апробацію роботи на наукових конференціях.

Перший розділ - “Теоретично-методологічні основи дослідження політичної стабільності”, складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Термін “політична стабільність” у понятійно-категоріальному апараті теорії міжнародних відносин” розглянуто еволюцію терміна “політична стабільність” в другій половині ХХ ст. у синонімічному ряді таких споріднених понять, як “статус-кво”, “баланс сил”, “безпека” і “порядок”. Показано, що в ХІХ ст. та в першій половині ХХ ст. зі стабільністю пов'язували уявлення про ідеальну систему міжнародних відносин, у якій основною метою було збереження статусу-кво, а головною умовою досягнення такої ідеальної системи вважали збереження силової рівноваги. У другій половині ХХ ст. політичну стабільність розглядали як один із аспектів соціальної стабільності, в якій співвідношення соціальних груп і політичних сил є таким, за якого жодна зі сторін не може істотно змінити систему в своїх інтересах. На підставі аналізу терміна політична стабільність можна стверджувати, що його сучасне розуміння передбачає стан відносної рівноваги, збалансованості інтересів різних спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин. Збалансованість здійснюється лінією вертикальних і горизонтальних зв'язків, якій властиві дві риси: перша характеризує саму політичну систему - рівновагу її складових частин, відносини та взаємодію між її інститутами - організаційними, нормативними та ціннісно-ідеологічними, а друга стосується взаємовідносин у цілому політичної системи з іншими аспектами суспільного життя. В цьому випадку суб'єктами відносин політичної стабільності виступають, з одного боку, різноманітні латентні політичні сили, з другого - інститути політичної системи.

У підрозділі 1.2. “Основні теоретичні підходи до дослідження політичної стабільності в Південно-Східній Азії” показано, що тривалий період, від закінчення Другої світової війни до 90-х рр. минулого століття, дослідження міждержавних взаємин у цьому регіоні, а також вивчення ролі суспільства, економіки та державних інституцій у цих відносинах мали здебільшого теоретичний, а не аналітично-прогностичний характер. Такі дослідження, зазвичай, відображали основні тенденції в теорії міжнародних відносин, що полягали в домінуванні реалістичного та неореалістичного підходу до вивчення явищ і процесів міжнародної політики. Після завершення холодної війни політичні експерти й аналітики регіональних відносин у Південно-Східній Азії застосували ширший теоретичний інструментарій для аналізу політичної стабільності та регіональної співпраці. Поштовхом до такої зміни теоретично-аналітичної парадигми досліджень регіональних процесів у Південно-Східній Азії стали дві причини. По-перше, завершення холодної війни у цьому регіоні поставило під сумнів прогностичну надійність реалістичного та неореалістичного підходів до інтерпретації регіональних політичних процесів, що не давало змоги адекватно впливати на регіональну безпеку та політичні відносини в регіоні. Проаналізовано, що новітні теоретичні концепції, передусім конструктивізму, вплинули не лише на характер і проблематику академічних досліджень, а й на формування нової політичної культури та культури міжнародних відносин у Південно-Східній Азії. Вивчення нових теоретичних концепцій політичної стабільності в Південно-Східної Азії дало підстави вважати, що в теоретичному дискурсі регіональної політики Південно-Східній Азії не повинні переважати ні реалізм, ні конструктивізм. Обґрунтовано, що саме застосування плюралістичної теоретико-методологічної бази для дослідження політичної стабільності в регіоні дає змогу проаналізувати рушійні сили, фактори та інституційні механізми її забезпечення.

У підрозділі 1.3. “Аналіз сучасного контексту формування концепції політичної стабільності в Південно-Східній Азії” з'ясовано, що географічна обмеженість, кліматична подібність, спільні екологічні функції та інші спільні характеристики країн Південно-Східної Азії недостатні, щоб формувати у сучасному глобалізованому світі політичну та фінансово-економічну ідентичність цього регіону. Обґрунтовано, що необхідно формувати інші спільні риси, які характеризують співпрацю країн регіону та їхню позицію щодо основних проблем регіонального і глобального характеру, серед яких політична гнучкість в ухваленні стратегічно важливих рішень, лібералізація економіки та демократизація суспільного життя в країнах Південно-Східної Азії. Показано, що найістотнішим політичним фактором сучасних міжнародних відносин у Південно-Східній Азії є ступінь репрезентативності та підзвітності представників урядів перед своїми громадянами. Важливим компонентом демократизації суспільного життя є дотримання прав людини. Саме цей аспект впливає на відносини між країнами Південно-Східної Азії. Показано, що попри еволюцію, яку здійснили країни Південно-Східної Азії, сьогодні вони перебувають в такому стані соціально-економічного розвитку (крім Сінгапуру, Брунею та Малайзії), якому властиві низький ВВП на душу населення, низькі соціальні стандарти життя, недостатній розвиток людських ресурсів та інші досить низькі економічні показники. На підставі здійсненого аналізу контексту формування концепції політичної стабільності в Південно-Східній Азії доведено, що попри те, що країни Південно-Східної Азії мають небагато спільних регіональних ознак, варто розглядати цей регіон як політично-економічне утворення, що й підтверджує факт існування АСЕАН. Саме АСЕАН стала інституційним виразом того декларативного регіоналізму, поява якого зумовлена не природними умовами, а політичною волею еліт Південно-Східної Азії.

Другий розділ “Розвиток інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії”, складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Становлення регіональних організацій в Південно-Східній Азії в період холодної війни” досліджено фактори, рушійні сили та політичні обставини появи перших регіональних організацій у Південно-Східній Азії, зокрема проаналізовано причини їхньої неефективності, які спонукали лідерів країн регіону до пошуку нових моделей інституційного розвитку регіональної співпраці. Основну увагу зосереджено на аналізі контексту становлення найвпливовішої регіональної організації АСЕАН, яка здобула авторитет на міжнародній арені.

З'ясовано, що появі перших інституцій у Південно-Східній Азії сприяли передусім політичні та економічні обставини, які склалися в регіоні в період холодної війни. Зокрема більшість країн Південно-Східної Азії постраждали від соціально-економічних труднощів і опинилися перед численними викликами, що змусило їхні уряди скороти витрати на оборону. У такій посткризовій ситуації більшість країн шукали колективного захисту в рамках двосторонніх угод. Саме тому двосторонні домовленості почали відігравати провідну роль у відновленні та зміцненні регіональної безпеки. Сінгапур, Філіппіни, Таїланд, Індонезія, Малайзія і Бруней стали розглядати в якості потенційного захисника США.

Серед політичних факторів докладно проаналізовано вплив США, які після закінчення війни в Індокитаї мобілізували всіх своїх союзників, щоб протидіяти загрозі, пов'язаній із поширенням комуністичного впливу в Південно-Східній Азії. З цією метою було створено Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО) в лютому 1955 р., згодом укладено Манільський пакт (вересень 1955 р.) - колективну угоду про оборону між країнами Південно-Східної Азії. У підрозділі висвітлено перші спроби налагодити багатосторонні домовленості між країнами Південно-Східної Азії у 1960-х роках, зокрема заснування Асоціації держав Південно-Східної Азії (AПCА) 1961 р., членами якої стали Малайя, Філіппіни і Таїланд. Другим етапом розвитку інституційних механізмів регіональної співпраці стало створення широкої конфедерації МАФІЛІНДО (1963), яка складалася з Індонезії, Малайї і Філіппін. Це була спроба сформулювати квазі-конфедеративні рамки відносин між трьома країнами.

При аналізі політичних факторів, що сприяли появі першої регіональної організації, виявлено два визначальні політичні фактори, які спонукали некомуністичні країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Сінгапур) 1967 р. до активізації та впорядкування їхніх політичних контактів, а також структуризації багатосторонніх відносин в рамках АСЕАН. Першим фактором стала ескалація війни у В'єтнамі, що спричинила множинні наслідки для всього регіону. Другим вагомим фактором стала внутрішня та зовнішня політика Індонезії після повалення режиму Сукарно, що вимагала такої моделі регіонального порядку, при якій ця країна могла б співпрацювати з іншими країнами регіону, без одноосібного домінування. У підрозділі також висвітлено інституційні досягнення АСЕАН в перші роки її діяльності у формуванні регіональної політики безпеки, визначальним пріоритетом якої стало уникнення повторних конфліктів у регіоні.

У підрозділі 2.2. “Модернізація інституційних механізмів політичної стабільності у постбіполярний період” проаналізовано нову політичну та безпекову архітектуру в регіоні після холодної війни. Зокрема зосереджено увагу на аналізі таких факторів, як зміна співвідношення сил між головними світовими державами, розвиток багатополярного середовища, в якому помітнішу роль стали відігравати азійські держави (Китай, Японія, Індія), можливість етнічного та національного напруження, економічне протистояння. Проведений аналіз дав підстави зробити висновок, двостороння співпраця в контексті глобальних змін досить швидко перетворилася у багатосторонні економічні відносини. Виявлено, що більшість країн Південно-Східної Азії розглядали багатосторонні угоди про співпрацю у сфері торгівлі, безпеки, охорони навколишнього середовища з країнами АТР як ефективне доповнення до двосторонніх зв'язків, а не як їх заміну. На підставі аналізу діяльності АРФ можна стверджувати, що вона є спробою країн-членів АСЕАН не лише поширити на Азійсько-Тихоокеанський регіон норми, принципи та неформальні формати процесів ведення переговорів, діалогів і консультацій, а й передати спосіб запобігання, подолання конфліктів і керування конфліктними ситуаціями. Розширення географії співпраці у сфері безпеки стало очевидним для лідерів АСЕАН. Незважаючи на те, що АРФ створювали для того, щоб зосередити увагу на традиційних питаннях безпеки, сам процес створення організації призвів до розширення сфери її діяльності.

Азійська фінансова криза стала ще одним виразним сигналом уразливості регіону до нетрадиційних викликів безпеки в умовах взаємозалежних економік, що сприяло пошукові таких програмних механізмів, яким, для прикладу, був формат АСЕАН+3. Як і у випадку з АРФ, АСЕАН+3 став спробою вийти поза рамки субрегіонального підходу до співпраці. Створення АСЕАН+3 також було покликане розширити співпрацю зі Східною Азією, через посилення взаємозв'язку економіки з проблемами безпеки. Зокрема, очікувалось, що такий формат співпраці сприятиме усуненню економічних джерел нестабільності через надання фінансової допомоги та розвиток інших форм співпраці. У підрозділі показано, що такі нові механізми, як АCЕАН+3, не мали достатнього інституційного потенціалу для розв'язання питань економічної нестабільності, зокрема для запобігання новій фінансовій кризі. Саме тому складність китайсько-японських відносин також до певної міри послабила інституційну спроможність АСЕАН+3.

У підрозділі 2.3. “Формування нових інституційних ініціатив регіональної співпраці на початку ХХІ століття” показано, як швидка динаміка поширення глобалізаційних процесів відкрила нові можливості для більшості країн Південно-Східної Азії, зменшила ризики міждержавного протистояння та поставила на порядок денний інше стратегічно важливе питання необхідності структурних змін у сфері регіональної безпеки та порядку. Фактором, який посилив потребу в регіональній співпраці, став так званий “потрійний шок”, який пережили увесь світ, і країни Південно-Східної Азії зокрема. Це закінчення холодної війни, азійська фінансова криза 1997-1998 р. і терористична атака на США 11 вересня 2001 р. Багатосторонні домовленості призвели до утворення нових регіональних ініціатив і структур, таких як Форум Азійсько-Тихоокеанської економічної співпраці, Рада з безпеки та співпраці в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Регіональний форум АСЕАН, Форум “Азія-Європа”, а також формат АСЕАН+3. Основа регіональної політики у сфері безпеки закладалася в рамках АСЕАН, яка була ініціатором створення багатьох нових регіональних інституцій, форумів, проектів, що зосереджували свою увагу передусім на проблемах безпеки в регіоні.

Як підсумок, можна стверджувати, що за останні десятиліття країни Південно-Східної Азії розвинули мережу інституцій і організацій, зосереджених на формуванні спільної регіональної політики у сфері безпеки. Цей процес розбудови мережі починався з односторонніх заходів країн АСЕАН і логічно закінчувався укладенням двосторонніх і багатосторонніх угод, які не лише консолідували регіон, а й закладали основу для формування нових механізмів забезпечення регіональної стабільності. Міжнародна практика укладання угод у сфері безпеки засвідчує, що ці угоди передбачають широку співпрацю: від формування військових союзів до інституційних механізмів забезпечення регіональної та універсальної безпеки.

Незважаючи на функціонування в регіоні достатньої кількості структур, що доповнюють і дублюють одна одну, Південно-Східна Азія надалі демонструє інституційну неспроможність швидко та ефективно реагувати на всі виклики безпеці. Розширення географії співпраці та поширення сфери діяльності регіональних інституцій не привели до значних змін в інституційній інфраструктурі. Країни АСЕАН, як і раніше, захищають свій суверенітет і не бажають відмовлятися від національної автономії на користь наднаціональних структур. Можна стверджувати, що найбільшим викликом є те, що через брак інституційної гнучкості регіональних інституцій і організацій великі держави світу почнуть втрачати свою зацікавленість в їхній діяльності.

Третій розділ - “Діяльність регіональних інституцій Південно-Східної Азії в умовах нових викликів політичній стабільності”, складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Традиційні та нетрадиційні виклики політичній стабільності в Південно-Східній Азії” присвячено аналізу нових проблем, які загрожують локальній і регіональній безпеці. У підрозділі детально проаналізовано вплив на співпрацю таких нетрадиційних для регіональної безпеки проблем, як міжнародний тероризм, релігійний екстремізм, морське піратство, проблеми захисту довкілля та кліматичних змін, ендемічні та пандемічні захворювання. Зміна міжнародної та регіональної ситуації, виникнення нових нетрадиційних викликів і загроз також стало стимулом для посилення координації та взаємодії країн Південно-Східної Азії з їхніми партнерами з АТР. Водночас обґрунтовано, що саме ідея розширення регіональних асоціацій і спільнот лягла в основу стратегії швидкого реагування країн Південно-Східної Азії на нові виклики, які постали перед регіоном. Довготермінова перспектива ширшої інституціоналізації АСЕАН, яка передбачає ідею створення Спільноти АСЕАН як широкої платформи для її інституційної розбудови, є важливою частиною цієї стратегії. Обґрунтовано важливість процесу розвитку широкої мережі Спільноти АСЕАН для подолання спільних викликів і проблем. Тому особливу увагу відведено аналізу таких організаційних форм діяльності Спільноти АСЕАН, як Безпекова, Економічна та Соціокультурна спільноти. У підрозділі висвітлено роль і значення ухваленого наприкінці 2007 р. Статуту АСЕАН для консолідації зусиль країн-членів з метою подолання нових локальних, регіональних і глобальних викликів і проблем. Зокрема, зазначено, що Статут визначив місію АСЕАН як організації, що підтримує мир, безпеку і стабільність в регіоні; посилює співпрацю у сферах політики, безпеки, економіки та культури; забезпечує мирне співіснування країн-членів; зберігає без'ядерний статус Південно-Східної Азії; докладає зусиль до збереження своєї “центральної ролі” в регіоні, з метою збільшення авторитету організації на міжнародній арені.

У підрозділі висвітлено, як саме Статут АСЕАН вирішує інституційні проблеми цієї організації, а також сприяє усуненню бюрократичних бар'єрів у розширенні регіонального співробітництва та швидкому реагуванні на нові виклики. Зокрема документ забезпечує єдині рамки розширення співпраці, а закріплення юридичного статусу АСЕАН дає змогу організації, як єдиному суб'єктові, розвивати відносини із зовнішнім світом і підписувати важливі угоди з іншими країнами та міжнародними організаціями. На підставі аналізу Статуту обґрунтовано його вплив на ефективність діяльності АСЕАН, оскільки Статут передбачає реформування всіх структур, що сприятиме підвищенню гнучкості при ухваленні рішень і забезпеченню своєчасної реалізації стратегічних цілей організації.

У підрозділі 3.2. “Кризовий менеджмент та інституційні механізми його впровадження” здійснено аналіз двосторонніх, етнічних, релігійних і територіальних конфліктів, характерних для регіону Південно-Східної Азії. У підрозділі проаналізовано особливості формату співпраці “Шлях АСЕАН”, який втілює нові принципи і підходи до міждержавних відносин у Південно-Східної Азії. Зокрема “Шлях АСЕАН” передбачає спільну зацікавленість усіх країн регіону в мирному, гармонійному, надійному та регіональному міжнародному порядку, в якому держави АСЕАН взаємодіють між собою на основі спільного ухвалення загальноприйнятих норм поведінки. “Шлях АСЕАН” став моделлю дипломатичного запобігання конфліктам, що передбачає неофіційні переговори з вільними директивами, а не юридично обґрунтованими настановами. Застосування цієї моделі має дві стратегічні цілі. По-перше, не допустити двосторонніх суперечок між країнами АСЕАН, що здатні порушити регіональну стабільність і функціонування самої АСЕАН. По-друге, мінімізувати можливий негативний вплив двосторонніх проблем, що існують між державами регіону, на відносини всередині АСЕАН. У підрозділі проаналізовано також інші базові документи, що координують співпрацю у сфері врегулювання конфліктів, зокрема “Договір про дружбу та співпрацю в Південно-Східній Азії” від 24 лютого 1976 р., який спрямований на врегулювання спорів між сторонами конфлікту. Цей договір є регіональною міжнародно-правовою системою рамок, що узаконюють нормативні правила, виражені в “Шляху АСЕАН”. АСЕАН, розв'язуючи конфлікти, прагне залучити зовнішніх партнерів через формат “Шлях АСЕАН”, який має добре розвинену структуру з багатосторонніми консультаціями та прийняттям таких задекларованих норм поведінки, як обмеження дії принципу консенсусу й принципу невтручання. Інституційні рамки для такого залучення створює Регіональний форум АСЕАН.

У підрозділі показано, що для запобігання потенційним конфліктам і врегулювання суперечностей між країнами регіону потрібно вдосконалити існуючі механізми мирного вирішення спорів у Південно-Східній Азії. У цьому контексті першим і найважливішим пріоритетом мало б стати забезпечення політичної підтримки інституційної діяльності АСЕАН в країнах регіону, з метою зміцнення її посередницької ролі. Окрему увагу зосереджено на зростанні ваги окремих суспільних груп, науковців і неурядових організацій у розв'язанні внутрішніх конфліктів у Південно-Східної Азії. Однак суттєвою перешкодою для участі цих груп у врегулюванні конфліктів є бюрократичні процедури ухвалення рішень. Тому для ефективності регіональної моделі кризового менеджменту потрібно досягти балансу всіх локальних і регіональних інтересів, оскільки лише такі принципи формування внутрішньої та регіональної політики у Південно-Східній Азії сприятимуть досягненню повного взаєморозуміння та гнучкої, динамічної співпраці між усіма країнами цього регіону.

У підрозділі 3.3. “Фінансово-економічний вимір регіональної співпраці” подано докладний аналіз нових форматів фінансово-економічної співпраці країн Південно-Східної Азії. Від початку заснування АСЕАН через внутрішні чинники та тиск Заходу функціонувала як субрегіональна організація, що об'єднувала країни-учасниці на основі політичної консолідації, незалежно від офіційних декларацій про першочергове значення економічного та соціально-культурної співпраці. Всі учасники АСЕАН вбачали своє першочергове завдання у зміцненні політичної стабільності кожної держави-члена та Асоціації загалом, оскільки політична стабільність розглядалася як неодмінна умова успішності майбутнього соціально-економічного розвитку. І лише на початку 90-х р. минулого століття країни Південно-Східної Азії були залучені до двох регіональних проектів економічної співпраці: Зони вільної торгівлі АСЕАН (АФТА), створеної 1992 р., та АТЕС, заснованої 1989 р. Згадані події “потрійного шоку” спонукали країни Південно-Східної Азії шукати можливі шляхи поглиблення економічної співпраці та залучення інвестиційних потоків для розвитку регіону. У підрозділі показано, як Азійська фінансова криза спричинила обговорення в АСЕАН механізмів розвитку регіональних ресурсів, з метою запобігти кризі. Однак для цього потрібно було залучити допомогу багатших країн-сусідів АСЕАН із Північно-Східної Азії. Саме цей чинник зумовив перехід всередині 1990-х р. координаційних функцій фінансової співпраці з-під егіди АСЕАН до повноважень формату АСЕАН+3. Незважаючи на те, що формат АСЕАН+3 прагне до всеохопної регіональної співпраці як у сфері торгівлі, так і в сфері нетрадиційних форм безпеки, сьогодні ця організація стала відомою завдяки своїм найбільшим проектам у сфері регіональної фінансової співпраці (Чіангмайська ініціатива та формування Азійського ринку облігацій).

У підрозділі проаналізовано результати та наслідки інституційної діяльності регіональних організацій для розвитку економіки країн Південно-Східної Азії та виявлено прямий зв'язок між зміною інституційних підходів до регіональної політики співпраці в сфері економіки та торгівлі в Південно-Східній Азії й зовнішніми потрясіннями, які стали основним стимулом для переходу до нової організаційної культури та формування механізмів інституційної рівноваги. Як було показано в цьому підрозділі, сукупність цих факторів вплинула на зміну інституційної архітектури Південно-Східної Азії, що була спрямована на розв'язання основних проблем регіональної економіки та регіонального фінансово-валютного ринку.

Висновки

У Висновках підсумовано й узагальнено основні результати дослідження. В умовах біполярної системи міжнародних відносин Південно-Східна Азія перетворилася на один із найконфліктніших регіонів світу. Закінчення біполярного протистояння, з одного боку, стало шансом для країн Південно-Східної Азії трансформувати традиціоналістські, спотворені тривалою колоніальною спадщиною суспільства та обрати власну регіональну модель розвитку, яка дасть змогу зміцнити їхню незалежність і відігравати свою роль не лише в регіональних, а й у глобальних процесах. Однак, із іншого боку, кінець біполярного протистояння започаткував також нові локальні конфлікти і спалахи насильства на ґрунті релігійних, етнічних, соціальних проблем, які стали викликом і загрозою політичній стабільності в країнах Південно-Східної Азії.

Результати дослідження дають підстави вважати, що новітня архітектура політичної стабільності та регіональної безпеки в Південно-Східній Азії вимагає втілення в життя трьох основних принципів: досягнення природної гармонії внутрішньополітичних і регіональних інтересів; упровадження ефективної моделі регіональної співпраці, яка гарантуватиме всім країнам надійні умови успішного економічно-фінансового розвитку, незалежно від рівня їхнього теперішнього економічного стану та статусу; формування єдиної системи інституційного керування регіональними процесами, яка б усунула всі політичні відмінності та розбіжності й об'єднала країни Південно-Східної Азії для розв'язання стратегічно найважливіших спільних проблем.

Регіональна система безпеки є життєздатною та ефективною лише за умови, якщо існує загальновизнана рушійна інституційна сила, яка спроможна запобігати потенційним загрозам. Такою інституційною силою в Південно-Східній Азії сьогодні є АСЕАН. Ця найвпливовіша регіональна організація, до авторитетного голосу якої прислухається вся міжнародна спільнота, є ядром усіх процесів співпраці у Південно-Східній Азії і водночас найефективнішим інституційним механізмом мирного врегулювання конфліктів і забезпечення політичної стабільності в регіоні.

Політична співпраця держав Південно-Східної Азії в рамках АСЕАН, яка мала очевидний пріоритет над соціально-економічною співпрацею, була одним із найважливіших факторів, що створили підґрунтя для економічної співпраці та водночас вивели АСЕАН на арену не лише регіональної, а й міжнародної політики. Сьогодні АСЕАН є найбільш інституціоналізованою структурою в Південно-Східній Азії і в усьому АТР. Зокрема АСЕАН є ядром таких міжнародних форумів, як АРФ з проблем безпеки, форум “Азія-Європа”, формат АСЕАН+3, частково АТЕС, які щоразу поповнюються новими членами. АСЕАН-івський шлях співпраці на основі досягнення політичного консенсусу та розбудови єдиної регіональної моделі безпеки - це своєрідна альтернатива моделі регіональної інтеграції ЄС на економічній основі, тому такий шлях може стати одним із привабливих сценаріїв розвитку для тих регіонів світу, де економічний розвиток ще не досягнув високого рівня, але вже існує усвідомлена потреба тіснішого згуртування в рамках регіональних інституцій і мережі інституційних утворень. Консолідована позиція країн Південно-Східної Азії та їх участь єдиним блоком під егідою АСЕАН у різних форумах АТР є яскравим свідченням інституційної ролі АСЕАН у формуванні політики стабільності, мирного (консенсусного) врегулювання спірних питань у регіоні, а водночас, передумовою інституційного розвитку цієї впливової регіональної асоціації.

Про інституційну спроможність навіть у період кризи бути ефективним механізмом забезпечення стабільності в регіоні та координатором широкої співпраці держав Південно-Східної Азії на шляху до створення інтегрованої спільноти і в економічній, політичній, соціокультурній сферах, і в сфері безпеки, свідчать такі стратегічні та програмні документи АСЕАН, як: “Бачення АСЕАН-2020” (1997), Ханойський план дій (1998), Друга Декларації АСЕАН (2003), Статут АСЕАН (2007). На шляху розвитку інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності в регіоні є низка ідеологічних, фінансово-економічних, соціокультурних проблем і викликів. Зокрема розширення АСЕАН за рахунок нових членів, які мають різні політичні форми правління та економічні системи господарювання, а також різні культурні та духовні традиції, насправді ускладнює швидке досягнення консенсусу у стратегічно важливих для регіону питаннях. На сповільнення розвитку інституційних механізмів забезпечення політичної стабільності в регіоні дедалі більше впливають зміни в країнах Південно-Східної Азії, пов'язані з процесом демократизації.

Якщо АСЕАН зосередить основну увагу своєї діяльності на політичній стабільності, як передумові економічного зростання, але не впливатиме на розвиток демократичних цінностей в регіоні, то це може тільки поглибити розбіжності із США та ЄС, а також підірвати міжнародний авторитет цієї організації. Тому в перспективі АСЕАН та інші інституції Південно-Східної Азії повинні якомога швидше розв'язати дилему лібералізації та демократизації в країнах регіону, з одного боку, і досягнення політичної стабільності та забезпечення регіональної безпеки - з іншого. Ще одним викликом, який може стати перешкодою для інституційного розвитку АСЕАН та інших регіональних організацій, є посилення впливу відцентрових сил усередині країн Південно-Східної Азії, які використовують фрагментацію місцевих еліт, прояви націоналізму та екстремізму, бідність населення більшості країн регіону для критики будь-яких інтеграційних процесів. Недостатньо розвинені механізми внутрішньо-регіональної фінансово-економічної співпраці також є загрозою для міні-регіоналізації всередині самої АСЕАН, яка може зіткнутися з тим, що в її рамках будуть виникати різні коаліції щодо питань, коли консенсус не буде обов'язковим для ухвалення важливих рішень. На нашу думку, тільки інституційні зміни в АСЕАН, розвиток її організаційної культури, керування регіональними процесами співпраці здатні закріпити за цією впливовою організацією авторитетну роль не лише ініціатора та центра забезпечення політичної стабільності в Південно-Східній Азії, а й його рушійної сили. Навіть більше, такі інституційні зміни можуть докорінно змінити роль АСЕАН у створенні Східноазійської спільноти, в якій АСЕАН також сподівається стати ядром та ідеологом нового інтегрованого центру, одним із можливих полюсів майбутнього багатополярного світу.

У Додатках подано статистичні таблиці щодо інституційних механізмів співпраці в безпековій, економічній та фінансових сферах в Південно-Східній Азії.

Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях

1) Комарницький М. М. Роль АСЕАН у формуванні регіональної політики в Південно-Східній Азії / М. М. Комарницький // Вісник Львівського національного університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 21. - Львів, 2007. - С. 44-50.

2) Комарницький М. М. Сучасні тенденції в розвитку співробітництва країн АСЕАН з Індією / М. М. Комарницький // Вісник Львівського національного університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 23. - Львів, 2008. - С. 41-48.

3) Комарницький М. М. Розвиток регіональних відносин у Південно-Східній Азії у світлі нових теоретичних концепцій / М. М. Комарницький // Вісник Львівського національного університету. Серія філософські науки. - Вип. 12. - Львів, 2009. - С. 201-209.

4) Комарницький М. М. Перспективи розвитку регіональної безпекової політики в Південно-Східній Азії / М. М. Комарницький // Вісник Львівського національного університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 26. - Львів, 2009. - C. 24-30.

Додаткові публікації:

5) Комарницький М. М. Сучасні тенденції в регіональній політиці країн АСЕАН та Індії: порівняльний аналіз / М. М. Комарницький // Політична наука в Україні: Cтан і перспективи. Матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) / Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. - Львів : ЦПД, 2008. - C. 279-286.

6) Комарницький М. М. Україна та Південно-Східна Азія: перспективи співпраці в ХХІ сторіччі / М. М. Комарницький // Гуманітарні та соціальні науки. Матеріали І Міжнародної конференції молодих вчених НSS-2009, 14-16 травня 2009 р., м. Львів. - Львів : видавництво Національного Університету “Львівська Політехніка“, 2009. - С. 147-149.