Особливості застосування мажоритарних виборчих систем в зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Кафедра політології та міжнародних відносин

Курсова робота з дисципліни

«Порівняльний аналіз політичних систем зарубіжних країн»

на тему:

«Особливості застосування мажоритарних виборчих систем в зарубіжних країнах»

Виконала:

ст. групи МВ-31

Струтинська Х. П

Науковий керівник:

Доц., к. політ. н

Бучин М. А

Львів - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Виборча система, її особливості та різновиди

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МАЖОРИТАРНОЇ СИСТЕМИ ПІД ЧАС ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ МАЖОРИТАРНОЇ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ ПІД ЧАС ВИБОРІВ ДО ПАРЛАМЕНТІВ КРАЇН СВІТУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним із основних елементів здійснення і відтворення демократичного суспільства є принцип виборності влади. Будь-яке демократичне суспільство передбачає механізми впливу звичайних громадян на прийняття політичних рішень та на визначення основних пріоритетів державного розвитку. Для більшості європейський країн демократичні вибори є нормою, а ось Україна лише стає на шлях демократії. Актуальність даної роботи полягає в тому, що в сучасному українському політичному середовищі постає проблема пошуку оптимальної виборчої системи. Це пов'язано з тим що наша держава знаходиться на етапі побудови демократичного політичного режиму. Історично склалося так, що в Україні існували усі типи виборчих систем: мажоритарна, змішана і пропорційна, проте жодна з них не стала ключовою для країни. Тому аналіз основних виборчих систем з`ясуваня їх перваг і недоліків дозволить вдосконалити вітчизняну виборчу систему, зробити її більш демократичною та ефективною.

Об'єктом дослідження є мажоритарна виборча система.

Предмет дослідження є особливості функціонування мажоритарної виборчої системи в зарубіжних країнах.

Мета дослідження - здійснити порівняльний аналіз мажоритарних виборчих систем країн світу.

Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність у вирішенні таких завдань:

1. З`ясувати сутність та особливості виборчих систем;

2. Проаналізувати особливості мажоритарної виборчої системи;

3. Здійснити порівняльний аналіз мажоритарної виборчої системи країн світу.

Методологічну основу курсової роботи складають такі методи як системний (виборча система розглядається як цілісний механізм), структурно - функціональний (аналізувався вплив різних елементів виборчої системи на функціонування інституту виборів), історичний

(розглядалися історичні аспекти розвитку виборчих систем), порівняльний (здійснено порівняльний аналіз мажоритарної виборчої системи на прикладі країн світу), аналіз документів (проаналізовано виборчі закони досліджуваних країн).

Коротка характеристика та структура роботи: Курсова робота складається з вступу , основної частини, яка містить два розділи та два підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. Виборча система, її особливості та різновиди

У сьогоднішніх демократичних державах основним способом утворення органів державної влади став інститут демократичних виборів. Інститут виборів є одним із найдавніших інститутів політичної та правової систем.

Термін «виборча система» - це спосіб розподілу місць в органи державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців. В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Як зазначають Р.Таагепера і М.Шугарт, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво[19].

Мазуренко трактує виборчу систему як установлені конституцією та іншими законодавчими актами принципи, на основі яких здійснюються вибори, право громадян обирати та бути обраними, відповідальність депутатів за свою діяльність перед виборцями, а також порядок організації проведення та визначення результатів виборів[14].

А ось М. Баглай вважає, що поняття виборчої системи складається зі всієї сукупності правових норм, що регулюють порядок надання виборчих прав, проведення виборів та визначення результатів голосування [2].

Різні держави використовують різні способи. На жаль, ідеальної системи не існує, у кожній найдуться як свої переваги так і свої недоліки. Виявлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом вибoру, що нерідко виявляється у результатах співвідношення політичних сил в законододавчих орагнах. Різні способи визначення результатів виборів часто виявляються більш вигідними для окремих партій, тому вони виступають за включення в виборче законодавство саме таких «корисних» для них способів.

Виокремлення конкретного виду виборчої системи залежить від того, яку кількість голосів необхідно отримати.

Нові демократії використовують широкий спектр різноманітних виборчих

систем (приблизно їх нараховується 350 - з урахуваннням виборів як до

центральних ораганів так і до вищих законодавчих органів). Порівнянючи різні елементи політичної системи, можна сказати що виборчу систему країни легше всього змінити. Але слід зазначити, що абсолютної

легітимності у виборі виборчої системи не існує. Те, яку виборчу систему буде чи було впроваджено в країні, залежить від політичних умов та традицій країни.

Варто відзначити, що виборчі системи сформувалися під впливом:

1) Економічних та соціальних чинників;

2) звичаїв і традицій народів;

3) амбіцій націй щодо місцевого самоврядування і державного ладу амбіцій (саме за допомогою виборів народ залучається до управління державою);

4) громадської думки;

5) потреб та інтересів політичних сил.

Наслідки застосування різних видів виборчих систем вказують на те, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але і від виборчих правил. Чи йдеться про єдине “місце” президента чи про велику кількість місць в загальнодержавних та місцевих представницьких органах, правила розподілу місць, які застосовуються в різних країнах чи навіть різних частинах однієї країни - різні.

В окремих країнах існує чимало особливостей національного виборчoго закoнодавства. Якщо проаналізувати виборчі системи, які чітко сформувалися в історичному аспекті, як окремий принциповий підхід, то всі системи які існують в світі можна класифікувати на три групи , які ми будемо використовувати у своєму дослідженні, у звязку з їхньою простотою і зрозумілістю для кожного. Це системи:

1) мажoритарна;

2) пропoрційна;

3) змiшана.

Вони оцінюються за трьома критеріями:

- репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил;

- простота механізму виборів;

- коригування результатів виборів у разі розчарування виборців у депутатах.

Розріняють чимало підходів стосовно категорізації виборчих систем. За порівняльним дослідженням Міжпарламентського союзу можна звернути увагу на ще одну класифікацію виборчих систем:

- Система більшості голосів, до якої належать підгрупи:

1) простої більшості;

2) абсолютної більшості;

3) альтернативного або пільгового голосування.

- Друга - Пропорційного представництва, яка включає:

1) повне пропорційне представництво;

2) обмежене пропорційне представництво;

- Змішана, до якої належать:

1) система простого голосування без права передання голосу;

2) система обмеженoго голосування;

3) система комулятивнoго голосування;

4) система простого голoсування з правом передавання голосу;

5) система паралельного комбінування[7].

Мажоритарні виборчі системи є історично першими і дотепер найпоширенішими. Назва цієї системи походить від французького слова majorite (більшість), а зміст полягає в тому, що за цією системою переможцю потрібно зібрати певну більшість голосів.

Мажоритарна виборча система об'єднує групу виборчих систем, в основу яких під час підбиття результатів голосування покладено принцип більшості. Дж. Сарторі пропонує вважати систему мажоритарною, якщо голосування відбувається в округах (зазвичай одномандатних), а результати голосування зводяться за формулою «переможець одержує усе», відповідно до якої кандидат

підтриманий найбільшою кількістю виборців, виграє, а інші виборці залишаються непредставленими[20].

Мажоритарна виборча система може застосовуватися не тільки в одномандатних округах, а й у багатомандатних.

Одним із різновидів мажоритарної виборчої системи це система абсолютної

більшості. У цій мажоритарній виборчій системі (діє у Франції, Білрусі) ісунують свої особливості: перемагає той претиндент, котрий отримав абсолютну більшість голосів - 50% + 1 голос. Важливе місце займає питання як визначається більшість голосів. Вона може обчислюватися:

1) Від загального числа зареєстрованих виборців;

2) від числа виборців, які проголосували;

3) від поданих дійсних голосів.

Зарубіжне законодавство передбачає усі ці випадки. Представник парламенту

розглядається, як репрезентант своєї місцевості, маєтку чи громадян. У країнах,що застосовують мажоритарну систему, ідея представництва місцевості лиша-ється провідною.

1. Голосування проводиться в одномандатних округах, в околицях цього округуобирається один представник.

2. У багатомандатних округах вибирається по декілька представників;

3. Округи визначаються так, що на будь - який округ припадає орієнтовна рівна кількість виборців.

4. Межі виборчого округу часто збігаються із адміністративно -територіальними округами.

5. Голосування проходить за визначені персоналії одного чи кількох кандида-тів залежно від того, одномандатний чи багатомандатний округ відповідно до чого виникають і утверджуються безпосередні зв'язки між кандидатами і виборцями.

6. Виборці можуть проголосувати як за незалежних, так і за партійних канди- датів.

7. Визначення результатів виборів можливе за проходженням декількох способів.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, те що по одноманда-тних округах переможців виборів визначають за першотуровимими результатами, якщо хто-небудь з кандидатів отримає більше, ніж 50% голосів. Такого результату вкрай нелегко добитися саме у першому турі. Тому ця виборча система передбачає другий тур (перебалотування). Існують

правила, які розкривають суть того, хто має право на участь у другому турі, во-ни часто бувають розбіжні. Певні автори схильні вважати мажоритарну двоту-рову систему частковим типом виборчих систем, що дає шанс виборцям проголосувати двічі й змінити власні симпатії, ураховуючи результати першоготуру. Позитивним наслідком є уникнення поділу парламентських місць партії,

якщо отримали підтримку виборців у першому турі. Переважна більшість

виборців у другому турі зазвичай підтримує стримані партії. Щоб отримати перемогу на початку другого туру, політичні партії вимушені проявляти

“партійну гнучкість” і знаходити компроміси між собою. Дана виборча система використовувалася у Франції у Третій та П'ятій Республіках, теж на парла-ментських виборах використосовувалась у Швейцарії до 1900 р., в Голландії, Австрії, Італї до 1918 р.

Зараз мажоритарною виборчою системою користується 83 держави світу. Поодинокі країни розвинутої демократії доволі успішно використовують цю систему: Великобританія, Франція, Нова Зеландія, Канада, США, Японія, Португалія, Австралія, Іспанія. Серед посткомуністичних країн: Узбекистан, Білорусь та Туркменістан.

Загалом можна назвати такі основні переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;

2) персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) можливість спостереження за депутататами та їхньою діяльністю;

6) особиста відповідальність перед народом;

7) проходження в парламент великих політичних партій;

8) сприяння парламентській та урядовій стабільності перед народом;

9) свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Водночас мажоритарна виборча система має багато недоліків:

1) розбіжність між кількістю депутатських мандатів та кількістю отриманих голосів (викривлення результатів голосування);

2) неповне врахування голосів виборців;

3) велика можливість здійснення тиску на виборців (маніпуляцій та фальсифікацій);

4) в парламент потрапляють тільки великі партії, що в свою чергу, перешкоджає розвитку малих партій;

5) проходження до парламенту радикальних, регіональних політичних партій;

6) праця депутатів в інтересах лише виборців округу.

Пропорційна система була запроваджена у Швейцарії наприкінці ХІХ ст. за

умов, коли національні та релігійні розходження перешкоджали національній

єдності, загрожували цілісності держави. Пропорційна (лат. Proportionalis - співрозмірний) система, за якої депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно до кількості голосів виборців, отриманих кожним з них умежах виборчого округу. Під час застосування цієї системи округи завжди бага-томандатні[9].

Пропорційна система, виявляючи складність і барвистість політичної палітри, сприяє створенню ефективних зворотніх звґязків між громадянським суспільством і державою, стимулює розвиток плюралізму в політичній системі[11]. мажоритарний виборчий президентський виборчий

За можливістю впливу виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1) із жорсткими списками;

2) з напівжорсткими списками;

3) з преференціями.

При застосування пропорційної виборчої системи з жорсткими списками - кожне з політичних об'єднань - учасників виборів (партія, блок, коаліція тощо) пропонує свій виборчий список, самостійно визначаючи послідовність розташування у ньому прізвищ кандидатів в депутати. Отже, якщо це об'єднання склало список зі 100 кандидатів і отримало на виборах 10 відсотків голосів, то перші 10 осіб із списку автоматично стають депутатами. При цьому виборець ніяк не може вплинути на персональний склад партійної парламентської групи - фракції. Інакше кажучи, за такої системи громадянам пропонується обрати не особистостей, а політичні платформи партій. Пропорційна виборча система з преференціями дає можливість враховувати персональні вподобання виборців. Тобто, громадяни мають право не тільки проголосувати за конкретну партію чи коаліцію, а й позначати у списку номери тих кандидатів, яких вони особисто хотіли б бачити в парламенті. Якщо, наприклад, кандидат, який знаходиться у списку під № 20, має більший успіх серед електорату, ніж його колега, який має № 5, то саме № 20 буде обраний у першу чергу.

Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками - надає виборцеві можливість за його бажанням проголосувати або за партійний список загалом, або віддаючи перевагу (преференцію) комусь із кандидатів у списку. Практика свідчить, що більшість виборців схильна обирати перший варіант, не вдаючись у деталі. Тому, відповідно, більше шансів обратися мають кандидати з першими порядковими номерами[4].

В багатьох країнах з пропорційною виборчою системою використовують прохідний бар'єр, або виборчий поріг. Він визначає найменшу частку голосів, яку має набрати політична партія, щоб пройти до парламенту. Вперше запроваджений у Німеччині 1963р. На сучасному етапі він коливається від 8% у Ліхтенштейні до 0.67% -- у Нідерландах. Метою запровадження виборчого порогу було прагнення забезпечити більшу партійну консолідацію парламенту через недопущення до парламенту партій, що мають малу кількість депутатсь-

ких мандатів.

Пропорційна виборча система має такі переваги:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5) унеможливлює проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) маючи підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і багато негативних ознак:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7) купівля місць у партійних списках[3].

Пропорційна виборча система поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення.

Комбінована (змішана), система, породжена намаганням створити оптимальну систему формування парламентського представництва. Основою цієї системи є принципи сполучення елементів голосування мажоритарного та пропорційного голосування, що за логікою розробників має поєднувати переваги різних систем і пом'якшувати їхні недоліки.

Найпростішим варіантом цього типу виборчої системи, є лінійне змішування:

одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Україна).

У змішаній системі зазвичай також виділяють такі різновиди:

1) систему з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандида-та, а не за список кандидатів від партії.

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

Сучасна світова виборча практика має достатньо прикладів застосування змішаної виборчої системи як у розвинутих демократичних так і у «перехідних» країнах, демократичні традиції яких тільки формуються. Так, ефективно й результативно працює така виборча система у ФРН, що є парламентською республікою: п'ятивідсотковий виборчий поріг не дає можливості дрібним партіям дестабілізувати роботу парламенту; більшість мандатів отримують великі і впливові на федеральному рівні партії, що дозволяє формувати достатньо стабільний уряд [4].

У країнах з несталими демократичними традиціями змішана виборча система носить явний перехідний характер і є одним із засобів формування ефективної партійної системи. Так, саме змішана система, на думку дослідників, найбільшою мірою відповідає особливостям сучасних пострадянських країн, бо зберігає звичку виборців до мажоритарної системи й одночасно сприяє розвиткові в країні багатопартійності[8].

Отже, змішана виборча система, є результатом комбінування попередньо названих систем і має на меті поєднання їх переваг. Водночас вона отримує у спадок і всі їхні недоліки.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МАЖОРИТАРНОЇ СИСТЕМИ ПІД ЧАС ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Для здійснення порівняльнього аналізу особливостей мажоритарних виборчих систем, нами було обрано пять країн, серед них: Великобританія, США, Канада, Франція, Білорусь. Країни були обрані за прицнипами:

1) рівень розвитку демократії;

2) рівень міжнародного політичного життя;

3) приналежність до європейських країн;

4) приналежність до пострадянських країн.

У курсовій роботі увагу приділяємо мажоритарним виборчим системам двох видів які є найпоширенішими:

1) мажоритарній системі абсолютної більшості;

2) мажоритарній системі відносної більшості.

Оскільки у нашому дослідженні переважаються мажоритарні системи відносної більшості, з них і розпочнемо нашу дослідницьку роботу. У країнах які були обрані за цією системою здійснюються вибори:

1) президентів;

2) вибори до нижніх палат парламенту.

У цьому розділі ми сконкертезуємо вашу увагу на першому різновиді. У Великобританії та Канаді вибори президентів не здіються, тому що це парламентські монархії главою держави є спадковий монарх ( на сьогоднішній день це королева Єлизавета II). У країнах які ми обрали за мажоритарною виборчою системою президентів обирають лише у США, Франції, Білорусі.

Мажоритарнe систему відносної більшості у нашому розділі застосовують у США -- і за цією системою кандидат, що отримав відносну більшість голосів вважається таким, що переміг.

Наступний нюанс полягає в тому, що якщо в процесі голосування виборщиків не буде виявлений кандидат-переможець, то відповідно до 12-ої Поправки до Конституції США Президент має бути обраний Палатою Представників з

трьох кандидатів, які набрали більшість голосів виборщиків, абсолютною більшістю голосів. Таке голосування має бути здійснене представниками кожного штату, кожному штату в даному випадку представляється один голос. У випадку якщо виборщиками не буде обраний віце-президент, то це повинен буде зробити Сенат більшістю голосів з двох кандидатів, які набрали більшість голосів.

Виборча система Французької Республіки та Білорусі - мажоритарна абсолютної більшості. Стаття 7 Конституцій Франції чітко визначає: "Президент Республіки обирається абсолютною більшістю поданих голосів»[9].

А ось щодо Білорусі , то : “Вибори Президента Республіки Білорусь є вільними і проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні,за абсолютною більшістю поданих голосів”[9].

Перший критерій породжує другий важливий для порівняння «Наявність другого туру. Та хто потрапляє у другий тур?» За системою відносної більшості вибори проходять в один тур. Тому порівнюємо тільки системи Франції та Білорусі де він існує.

Стосовно виборів президента Стаття 7 Конституцій Франції чітко визначає: "Президент Республіки обирається абсолютною більшістю поданих голосів. Якщо ця більшість не зібрана в першому турі, то проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, що отримали найбільше число голосів в першому турі з урахуванням випадку, коли випереджаючі кандидати зняли свої кандидатури"[9].

У Білорусі у другий тур, якщо перший був безрезультатним, виходять два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів - стаття 82 проголошує: «Якщо жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то в двотижневий термін проводиться другий тур голосування по двох кандидатах,

які отримали найбільшу кількість голосів виборців. Обраним вважається кандидат у Президенти, який отримав при повторному голосуванні більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні»[7].

Заслуговує уваги порівння на основі такого критерію як - спосіб висування кандидатів. Висування кандидатів є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані президенти. Тут існує чимало спільних рис. Зокрема, виборчі законодавства усіх країн встановлюють, що суб'єктами права висування кандидатів є громадяни.

У США сама система висування кандидатів достатньо складна, тому що не прописана в Конституції і визначається законодавством кожного штату. Процедура висунення кандидатів досить різноманітна в США. Кандидатів на виборні посади можуть висувати: партійні з'їзди (конвенти), виборці шляхом петицій, загальними зборами партійних фракцій у Конгресі і на основі праймеріз. Найпоширенішим способом висування кандидатів є останній спосіб, який представляють собою первинні вибори, в ході яких виборці подають свої голоси за кандидата в президенти. Також висування кандидатів на президентських виборах в США може відбуватися від партій або в незалежному режимі. Трудовий колектив може висунути кандидата в депутати за умов, що організація (трудовий колектив), які висувають кандидата в депутати, повинні знаходитися на території відповідного виборчого округу. Рішення про висунення приймається на зборах (конференціях) виборців в трудових колективах чисельністю не менше 300 чоловік. На зборах мають бути присутніми більше половини складу трудового колективу. Трудовий колектив може висунути тільки одного кандидата в депутати.

Порядок виборів президента республіки Франції за всю історію П'ятої республіки зазнав єдиної зміни -- замість колегії виборців, які обирали президента до 1962 року, був в тому ж році встановлений принцип прямих виборів. Для подання кандидатури на посаду президента потрібно зібрати 5 тисяч підписів осіб, які займають певні виборчі посади.

У Білорусі Центральна комісія з виборів Президента Білорусі ініціативна за

висування кандидатів у Президенти Республіки Білорусь: «Кандидати на посаду Президента висуваються громадянами Республіки Білорусь за наявності не менше 100 тисяч підписів виборців». Висування кандидата у Президенти Республіки Білорусь громадянами здійснюється ініціативною групою виборців у кількості щонайменше 100 людини»[18].

Наступний критерій для порівняння теж не мало важливий - це вид виборчих округів у кожній країні. У даній курсовій роботі усі вибори проводяться по одномандатних виборчих округах, що утворюються відповідними виборчими комісіями з дотриманням принципу рівності.

Хто перемагає на виборах?

Все це залежить від виду виборчої системи. У Франції обраним вважається той кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів, тобто здобуде абсолютну більшість. Якщо жоден з кандидатів не набере такої кількості голосів, то призначається другий тур виборів у якому повторно балотуються кандидати, що посіли перші два місця. У цьому другому турі виборів, що мусять відбутися протягом двох тижнів, обраним вважається той кандидат, котрий здобуде просту більшість голосів[17].

У Білорусі також діє система абсолютної більшості і відповідно до Конституції не існує суттєвих відміностей з Францією: «Президент вважається обраним, якщо за нього проголосувало більше половини громадян Республіки Білорусь, які взяли участь у голосуванні»[15].

У США cистема не абсолютної, а відносної більшості і для того щоб перемоги достатньо зібрати відносну більшість голосів. “За правилами такої системи обраним у виборчому окрузі вважається той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожний окремий його конкурент, хоча і менше половини всіх поданих в окрузі голосів”[11].

Для кращого розуміння зобразимо порівняння у таблиці.

Таблиця: Порівняльна характеристика виборів за мажоритарною системою.

	США	ФРАНЦІЯ	БІЛОРУСЬ
1.Тип виборчих систем	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості
2.Кількість турів:	Система одного туру	Система двох турів	Система двох турів
3.Спосіб висування кандидатів	Самовисування, висування зареєстрованими партіями.	. Самовисування, висування зареєстрованими партіями.	Самовисування, висування зареєстрованими партіями, висування від трудових колективів.
4. Тип виборчих округів	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний
5. Хто потрапляє у другий тур	-	Усі кандидати які набрали у першому турі 12,5%	Два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів.
6. Хто здобуває перемогу у 1 турі	Кандидат що отримав в одномандатному окрузі відносну більшість голосів	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів.	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів
7. Хто здобуває перемогу у 2 турі	-	Обраним вважається той кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів.	Обраним вважається той кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів.

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ МАЖОРИТАРНОЇ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ ПІД ЧАС ВИБОРІВ ДО ПАРЛАМЕНТІВ КРАЇН СВІТУ

У цьому розділі розкриємо суть виборів до нижніх палат парламенту країн, які були взяті для дослідження: США, Великобританії, Канади, Білорусі, Франції. Перші три названі країни використовують систему відносної більшості. Білорусь і Франція, як було сказано у попередньому розділі, застосовують систему абсолютної більшсоті - це визначається законодавством кожної з обраних країн.

Важливий етап виборчої кампанії - висування кандидатів у депутати. Є безліч способів і методів висування кандидатів, розглянемо їх на прикладі обраних країн.

У США висування кандидатів здійснюється в тому самому порядку, що й обрання депутатів, президентів тут проходить - праймеріз. Та сама процедура про яку ми говорили у попердньому розділі. Це єдина відмінність яка існує поряд з такими країнами, як Великобританія, Білорусь, Франція, інші процедури є спільними[11].

1) Висування кандидата здійснюється за допомогою офіційного подання від імені партії або шляхом петиції, підписаної певною кількістю виборців.

2) Кожного разу питання про висування кандидатів вирішується керівництвом партій. Крім партії, громадянин має право взяти участь у виборчій боротьбі, виступивши як “незалежний кандидат”.

3) Сформована певна самостійність - самовисування.

4) Висування кандидатів супроводжується, як правило, низкою додаткових вимог. Так, реєстрація кандидата здійснюється лише в тому разі, якщо він внесе певну суму грошей - виборчу заставу.

А ось цікавим є те, що в Канаді право висувати свої кандидатури дається всім повнолітнім канадським громадянам, за винятком осіб, позбавлених активного виборчого права, а також депутатів провінційних і територіальних законодавчих органів, шерифів і державних службовців в цілому. Чиновники можуть висувати свої кандидатури тільки у випадку, якщо на період виборчої

кампанії вони беруть відпустку за свій рахунок. При цьому, у випадку їхнього обрання вони втрачають державну посаду.

У Канаді політичні партії не одержують офіційного визнання у виборчому процесі. Процедура виборів побудована таким чином, що всі кандидати, що беруть участь у ній, виступають як приватні особи. Кандидат зобов'язаний присягнутися в тому, що він погоджується з висуванням своєї кандидатури, і внести заставу, як і в США, але у розмірі 200 канадських доларів. Застава покликана звільнити виборчу кампанію від “несерйозних” кандидатів, ці гроші повертають кандидату, якщо за нього проголосувало хоча б 15% виборців, що прийняли участь у голосуванні в даному окрузі.

Наступний критерії для порівняння - це типи виборчих округів та кількість округів при виборах дипутатів у обраних країнах. Поняття вборчого округу з'явилося в американських колоніях у ХVІІІ столітті. Більше того, перш ніж бути сприйнятим як норма у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Усі країни, які ми обрали, використовують одномандатний виборчий округ - округ, від якого обирається один депутат, при цьому голосування може бути організовано за мажоритарною виборчою системою відносної більшості або абсолютної більшості[3].

У США палата представників у складі 435 депутатів обирається строком на два роки в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року в одномандатних округах[11].

У Канаді вибори до палати громад проводяться по одномандатних виборчих округах. Межі виборчих округів визначаються спеціальними “прикордонними комісіями”, що створюються парламентом по одній для кожної провінції й обох територій. Вони займаються складанням і уточненням карт за результатами

чергового перепису населення, що проводиться кожні 10 років, і повинні гарантувати рівність всіх округів по виборам у Палату громад. При необхідності і за вимогою щонайменше 10 депутатів питання про межі округів може обговорюватися на засіданнях палати.

У Великобританії одномандатний округ було впроваджено в 1709 р., основою представництва він став лише у 1885 р. Кількість депутатів Палати громад відповідає кількості виборчих округів. На сьогодні Великобританія розділена на 646 виборчих округів, кожен з яких представлений одним парламентарем. Хоча усі округи різняться між собою по площі, середня кількість виборців в кожному з них приблизно дорівнює 68,500 осіб. Відповідно до офіційної інформації, опублікованої на сайті британського парламенту, Англія розділена на 529 округів, Шотландія - на 59, Уельс - на 40, а Північна Ірландія - на 18. На відміну від Великобританії, у Франції округи для виборів в Національну асамблею сформовано в чіткій кількості 577 виборчих округів: 555 округів в континентальній Франції і 22 округи в заморських французьких територіях, в кожному з яких обирається 1 представник. Важливо відмітити, що округи по виборах в нижню палату обчислюються з урахуванням жителів, а не виборців. При чому кожен департамент має бути представлений як мінімум двома депута-

тами, навіть якщо число жителів і не дозволяє. Таким чином, згідно з цим підходом цілком можливі нерівні округи. У Франції вся держава, поділена рівно на таку кількість виборчих округів, скільки мандатів повинен отримати парламент.

У Білорусі на виборах до нижньої палати парламенту - Палати представників на території Республіки Білорусь утворюється 110 виборчих округів. Як правило, вибори за мажоритарною системою абсолютної більшості сприяють формуванню відносно стабільних партійних блоків, виключаючи вплив нечисленних, роздроблених партій. У результаті утворюється система великих і, що дуже важливо, взаємозалежних політичних партій. Стаття 3 Виборчого кодексу республіки Білорусь засвідчує, що, вибори депутатів Палати представників, депутатів місцевих Рад проводяться по одномандатних вибор-

чих округах. [12]

Важливий критерій для порівняння і виборів до парламенту є проведення другого туру. Як і на виборах президентів система другого туру у нашому дослідження застосовується тільки у Франції та Білорусі.

У Білорусі переможцем у першому турі вважатиметься той кандидат у депутати, який набере більше половини голосів виборців свого округу. Якщо це не станеться, проводиться другий тур виборів, у якому, щоб здобути пермогу достатньо відносної більшості.

Щодо другого туру виборів до парламенту Франції полягає в тому - щоб бути допущеним до другого туру виборів достатно зібрати лише підтримку у 12,5% голосів зареєстрованих в окрузі виборців. За результатами повторного голосування обраним вважається кандидат, який отримав на свою підтримку більше голосів, ніж будь хто з інших кандидатів.

У обох турах голосування діє правило - у разі рівної наявності поданих голосів обраним вважається старший за віком кандидат.

Останній критерій який використовуємо для порівння: “Хто перемагає на виборах до нижніх палат?”

У Великобританії обраним вважається той кандидат, який набрав у одномандатному окрузі більше голосів, ніж кожен із його суперників, навіть, якщо це й менше половини поданих в окрузі голосів виборців (тобто, на практиці можливою є ситуація, коли обрана парламентська більшість представляє меншість громадян з числа тих, хто взяв участь у голосуванні).

У Білорусі, як нам вже відомо, вибри проводяться у два тури і обраним буде вважатися той, хто здобув відносну більшість у другому турі. У Франції діє той самий принцип.

У Канаді щоб здобути перемогу на виборах до палати общин, обраним вважається той кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів[16].

Для кращого розуміння зообразимо порівння в таблиці.

Таблиця2: Порівняльна характеристика парламентських виборів за мажоритарною системою.

	США	ВЕЛИКОБРИТАНІЯ	КАНАДА	БІЛОРУСЬ	ФРАНЦІЯ
1.Тип виборчих систем	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система відносної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості	Мажоритарна система абсолютної більшості
2.Кількість турів:	Система одного туру	Система одного туру	Система одного туру	Система двох турів	Система двох турів
3.Спосіб висування кандидатів	Самовисування,висування політичними партіями.	Самовисування,висування політичними партіями.	Висування виборцями або групою виборців, самовисування, висування політичними партіями.	Висування від трудових колективів, від політичних партій і шляхом збору підписів виборців.	Самовисування, висування політичними партіями.
4.Тип виборчих округів	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний	Одномандатний
5. Кількість округів	435 округів	646 округів	308 округів	110 округів	577 округів
6. Хто потрапляє у другий тур	-	-	-	два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів.	Усі кандидати які набрали у першому турі 12,5%
7. Хто здобуває перемогу у 1 турі	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшу кількість голосів.	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшу кількість голосів.	Кандидат, котрий отримав в одномандатному окрузі відносну більшість голосів	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів.	Кандидат який отримав абсолютну більшісті голосів.
8. Хто здобуває перемогу у 2 турі	-	-	-	Кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів	Кандидат, котрий набере більше половини поданих дійсних голосів

ВИСНОВКИ:

У нашій курсовій роботі розглядалися різні типи виборчих систем, серед них: мажоритарна, пропорційна, змішана. Основний обсяг роботи був присвяченний основним особливостям застосування мажоритарної виборчої системи в зарубіжних країнах - США, Великобританії, Франції, Канаді, Білорусі. Специфіка обрання країн була простою - високий рівень країн на міжнародній політичній арені, рівень демократії. Білорусь корисна була нам для дослідження тим що це пострадянська країна і сусідка України. Завдяки цьому ми можемо визначити основі переваги та недоліки мажоритарної виборчої системи і визначити чи корисне буде її застосування на виборах в Україні.

У цій роботі було чітке визначення основних принципів та механізмів мажоритарної виборчої системи: формування виборчих округів при виборах їхня кількість та типи, спосіб висування кандидатів. Особливості виборчої системи здатні спричинити -- розкол партії та розпаду країни. У Нашому дослідженні ми розглядали презедентські вибори та парламентські. На основі проведено дослідження можна сказати:

Мажоритарна система відносної більшості - найбільш розповсюджений вид мажоритарної системи. На сьогодні в "класичному" вигляді її застосовують країни здебільшого англомовні.

При її застосуванні обраним вважається той кандидат який в окрузі набрав більше число голосів ніж інші кандидати. Оскільки ця система не встановлює необхідного мінімуму голосів, нема необхідності встановлювати мінімум виборців, при якому вибори будуть вважатися дійсними. Тому вибори вважатимуться легітимними, якщо в них прийме участь будь-яка кількість зареєстрованих виборців (навіть тільки один).

Мажоритарна система відносної більшості має свої переваги:

- вона завжди результативна (не завжди потрібно проводять 2 тур виборів);

- зрозуміла виборцям;

- економна;

- дозволяє великим партіям отримати більшість і сформувати стабільне правління.

Головні її недоліки в тому, що:

- Часто депутат обирається меншістю виборців;

- втрачаються голоси, віддані за інших кандидатів;

- викривлення голосування в межах всієї країни.

Для того, щоб було менше викривлень, в ряді країн застосовують мажоритарну систему абсолютної більшості.

Її головні відмінності в тому, що:

- для обрання необхідно набрати не звичайну більшість, а обов'язково абсолю-

тну (тобто 50% +1 голос);

- якщо ніхто з кандидатів не набирає необхідної абсолютної більшості, проводиться 2 тур, в якому, як правило, приймають участь два кандидата, які набрали найбільшу кількість голосів в 1 турі. Але є винятки, наприклад в Франції в 2 турі беруть участь всі бажаючі кандидати 1-го туру, які подолали бар'єр в 12,5% голосів від числа виборців;

- як правило, передбачений обов'язковий кворум: щоб вибори вважалися дійсними, необхідно більше половини виборців від числа зареєстрованих.

Мажоритарна система абсолютної більшості дає менші викривлення.

Для України навряд чи буде корисним застосування мажоритарної системи. Представники різних політичних партій та блоків, а також науковці пропонують, по суті, протилежні варіанти вирішення задачі. Для повноцінного забезпечення представництва населення у законодавчому органі держави існує випробувана століттями мажоритарна система, а для більш - менш чіткого структурування політичних партій у парламенті, а відтак і його більш ефективної роботи, є пропорційна система. Але основною проблемою, що існує на сьогодні, є те, що обидві ці системи використовувалися свого часу в незалежній України (нагадаємо, що за мажоритарною системою депутатів Верховної Ради обирали у 1994 році, а за пропорційною - у 2006 та 2007 роках) і обидві мали свої недоліки.[13].

При закінчені хочемо наголосити на тому, що доброї чи поганої виборчої системи не існує. Внаслідок певних традицій у суспільстві або відсутності таких, найкращі здобутки різних виборчих систем

можуть бути використані краще або спотворені таким чином, що від застосування певної виборчої системи доводиться відмовлятися. Зрештою, встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб'єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил у законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються вигіднішими для окремих партій і вони виступають за включення до виборчого законодавства саме таких вигідних для них способів. І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить не тільки від того, які результати необхідно отримати, а й від того, які результати є чинними. Адже будь - яка правляча партія або коаліція з власної волі не буде прагнути змінювати виборчу систему, завдяки якій прийшла до влади. Саме тому варто не змінювати «правила гри» кардинально, а м'яко трансформувати чинну виборчу систему таким чином, аби виборчі списки були відкритими, а голосування за партії - персоніфікованим, тоді відповідальність політиків перед населенням буде більшою. Крім того, політичні реалії сучасної України свідчать про те, що мажоритарна система не може гарантувати існування стабільної більшості у парламенті, яка зможе ефективно сформувати співпрацю з урядом.

Размещено на Allbest.ru

...