Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Інформаційно-комунікаційні технології у вітчизняних електоральних процесах

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

електоральний інформаційний політичний комунікація

Актуальність теми дослідження. Останнім часом технологізація стає провідною тенденцією розвитку політичних комунікацій. Це спонукає учасників політичного процесу вдаватися до застосування різноманітних технологічних засобів та інструментів. З кожною наступною виборчою кампанією розширюється набір технологічних прийомів і способів взаємодії політичних акторів, збільшується кількість електоральних інформаційних потоків. Як наслідок, виборча кампанія перетворюється на політичну комунікацію, де важливого значення набувають технології боротьби за голоси виборців.

Проблема ефективності електоральних комунікацій актуалізує дослідження щодо доцільності застосування тих чи інших інформаційно-комунікаційних технологій, через які політична участь громадян перетворюється на суттєвий чинник впливу на владу та контролю за діяльністю її органів.

В Україні часів незалежності система політичних комунікацій ще остаточно не сформована, так само як і система політичних інституцій. Тому дослідження інформаційно-комунікаційних технологій є на сьогодні одним із актуальних напрямків політичної науки, зважаючи на численні електоральні інформаційні потоки. Для впорядкованості та прогнозованості політичних процесів актуальності також набувають цілеспрямовані політичні комунікації, якими визначатимуться рівень інформаційної мобільності політичних суб'єктів, комунікаційні можливості всіх учасників політичного процесу, здатність реалізувати політичні права, зокрема виборчі.

Із появою нових інформаційно-комунікаційних технологій актуалізується проблема їхньої теоретичного узагальнення, уточнення їхньої сутності, особливостей застосування в електоральних процесах. У зв'язку з поширенням нових технологічних засобів у політичних комунікаціях виникає потреба розширення методологічного інструментарію дослідження інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема застосування маркетингового підходу в дослідженні виборчих процесів, насамперед їхньої технологічної складової.

Дослідження електоральних інформаційно-комунікаційних технологій є актуальним і з огляду на суттєві трансформації у структурі традиційних політичних комунікацій, про що свідчить зростання протестної електоральної активності громадян.

Нарешті, аналіз нових моделей електоральних комунікацій, що виникають із розвитком нових виборчих технологій є на сьогодні одним із перспективних напрямків у політичній теорії й міждисциплінарних дослідженнях. Все вищезазначене підкреслює актуальність дослідження інформаційно-комунікаційних технологій у вітчизняних електоральних процесах, а також проблем і тенденцій їхнього вдосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний із розробкою планової наукової теми «Методологія аналізу комунікативних процесів у соціально-політичній сфері українського суспільства» (№ держреєсстрації SUP30005GR389), що здійснюється кафедрою політології Донецького національного університету, одним із виконавців якої є дисертант. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої Ради Донецького національного університету (протокол № 3 від 27 лютого 2009р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з'ясування сучасних тенденцій розвитку та проблем застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вітчизняних електоральних процесах і на його підставі окреслення шляхів їх удосконалення.

Реалізація мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

· дослідити ступінь розробленості проблеми у вітчизняній та зарубіжній політичній науці;

· проаналізувати основні концепції та моделі політичної комунікації як методологічне підґрунтя для дослідження інформаційно-комунікаційних технологій;

· дослідити сутність і зміст електоральних інформаційно-комунікаційних технологій;

· виявити особливості застосування інформаційно-комунікаційних технологій на виборах народних депутатів і Президента України;

· проаналізувати маніпулятивні ресурси інфокомунікаційних технологій;

· визначити напрямки вдосконалення технологічних ресурсів зворотного зв'язку в ході виборчих кампаній;

· окреслити тенденції розвитку електоральних Інтернет-технологій;

· з'ясувати можливий вплив нових інфокомунікаційних технологій на перебіг майбутніх виборчих кампаній.

Об'єкт дослідження - інформаційно-комунікаційні технології як сучасний засіб електоральної комунікації.

Предмет дослідження - особливості застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вітчизняних електоральних процесах.

Методи дослідження. Специфікою предмета дослідження обумовлено вибір методології та системи методів, що відповідають меті та завданням дисертації. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів та підходів.

Структурно-функціональний аналіз застосовувався при дослідженні особливостей інформаційно-комунікаційних технологій у виборчих процесах. Використання інституціонального методу сприяло аналізузакономірностей розвитку виборчих інститутів та інструментів їх трансформаційних перетворень у контексті вдосконалення політичних комунікацій. Соціологічний метод дозволив виявити особливості процесу трансформації розвитку суспільства в частині його інформаційної складової. Порівняльний метод став важливим інструментом дослідження впливу різних інформаційно-комунікаційних технологій на процеси електорального вибору під час парламентських та президентських виборчих кампаній. Системний підхід сприяв, з одного боку, з'ясуванню загальних ознак інформаційно-комунікаційних впливів у ході виборчих кампаній, а з іншого ? розкриттю специфіки інформаційно-комунікаційних обмінів у процесі виборів народних депутатів та Президента України, а також прогнозування ймовірних комунікаційних взаємовпливів.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їхнього вирішення:

- дістало подальшого розвитку поняття політичної комунікації. Аргументовано, що взаємовідносини політичних акторів у процесі їх боротьби за владу проявляються не інакше як через інформаційно-комунікаційні обміни. Саме тому, досліджуючи електоральні інформаційно-комунікаційні технології, варто враховувати, що демократична модель політичної комунікації має базуватися на рівноправному інформаційному обміні політичних суб'єктів якісними даними про політичні явища та процеси, з дотриманням прав і свобод особистості;

- внаслідок аналізу основних концепцій та моделей політичної комунікації виявлено, що важливим методологічним засобом подальшого дослідження інформаційно-комунікаційних технологій стає переосмислення змін у розумінні інформаційного суспільства. Саме ж поняття «інформаційно-комунікаційні технології» визначається як сукупність засобів, спрямованих на забезпечення інформаційних обмінів між кандидатами та виборцями в процесі електоральних комунікацій. Застосування теорій політичної комунікації сприяло узагальненню комунікаційних виборчих стратегій, пошуку ефективного інструментарію інформаційних обмінів на вітчизняному електоральному просторі;

- з'ясовано, що сукупність технологічних прийомів і способів електоральної взаємодії політичних акторів обумовлюється певною інформаційно-комунікаційною системою (виборчою кампанією) з відповідними інформаційними потоками, суб'єктами інформаційних обмінів, формами спілкування та особливостями інформаційно-комунікаційної поведінки виборців;

- доведено посилення ролі іміджевих технологій, зумовлене змінами у виборчому законодавстві (введення пропорційної системи), а відтак новим позиціонуванням політичних сил (партій) в інформаційно-комунікаційному просторі. Отже, основним символічним посередником між владою і громадськістю залишається імідж кандидата як важливий засіб інформаційно-комунікаційного впливу на різні соціальні групи виборців;

- виявлено особливості Інтернет-технологій як ефективного засобу електоральних комунікацій, зокрема: Інтернет дозволяє створити цілісний образ політичного суб'єкта, що важко вдається традиційним ЗМІ; Інтернет надає ефективну можливість установити зворотний зв'язок з електоратом; він забезпечує оперативність взаємодій із виборцями, залученість аудиторії до виборчого процесу (електронна пошта, Інтернет-голосування), швидкий доступ до інформації тощо;

- доведено, що найпоширенішим засобом застосування інформаційно-комунікаційних технологій у ході виборчих кампаній поки що залишається телебачення. Втім перспективною тенденцією варто вважати розвиток в Україні кабельного, супутникового, Інтернетового та мобільного аналогів традиційного ефірного телебачення;

- обґрунтовано недостатній рівень комунікаційної ефективності політичних сил, враховуючи великий арсенал наявних інформаційно-комунікаційних ресурсів. Абсолютизація технологічної складової не сприяє налагодженню ефективних комунікаційних відносин у політичному середовищі, відтак використання електоральних інформаційно-комунікаційних технологій здебільшого спрямоване на здобуття влади, а не на посилення взаємодій з виборцями;

- доведено, що кожна наступна виборча кампанія стає дедалі технологічнішою. Зокрема, президентські вибори 2004 року продемонстрували спрямованість більшості застосовуваних технологій безпосередньо на спілкування з виборцями, починаючи з висування кандидатів. Спільною ж ознакою і парламентських, і президентських виборів є значний обсяг інформаційних технологій, передусім, політичної реклами з вдалим використанням іміджевого чинника;

- визначено пріоритетні напрями вдосконалення електоральних інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі забезпечення збалансованості зазначених технологій; розробка дієвої комунікативної програми з визначенням цільових груп, урахуванням регіональних особливостей електорату, прогнозуванням впливу суперників на вибраний сегмент виборців тощо; оптимізація роботи з виборцями у міжвиборчий період; вдосконалення електоральних Інтернет-технологій (Інтернет-голосування, створення соціальних мереж, розвиток Інтернет-моніторингів тощо); впровадження інтегрованого технологічного підходу до проведення виборчої кампанії з метою оптимального вибору сукупності інформаційно-комунікаційних ресурсів та їхньої найбільшої електоральної ефективності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики, пов'язаної з розвитком та застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій у виборчих процесах. Результати дисертації можуть бути використані в науковій розробці проблем розвитку електоральних процесів.

Окремі положення роботи можуть бути корисними для політичних консультантів та політтехнологів у їхній практичній діяльності, пов'язаній із розробкою рекомендацій щодо ефективності проведення виборчих кампаній.

Робота може бути також використана при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, написанні підручників і навчальних посібників із політології.

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів полягає в розробці авторського підходу щодо дослідження інформаційно-комунікаційних технологій, що спирається на концепції зарубіжних і вітчизняних науковців та націлений на виявлення особливостей застосування нових засобів політичної комунікації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження узагальнені й представлені в авторських доповідях і виступах на науково-практичних конференціях та "круглих столах": Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість" (Київ, 2003р.), міжнародній науково-практичній конференціії "Глобалізація і Україна" (Донецьк, 2004р.) та на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку” (Луганск, 2009).

Наукові положення та висновки дисертації були апробовані також під час викладання автором загальних курсів із політології та соціології на кафедрі політології Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення, висновки, результати дослідження викладено в п'яти наукових працях, які опубліковані в фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, із них основного тексту - 184 сторінки. Список використаних джерел містить 340 найменувань; у роботі представлена 21 таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних результатів дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади застосування інформаційно-комунікаційних технологій у електоральних процесах» здійснено аналіз джерельної бази і провідних концептуальних підходів до розвитку політичної комунікації в цілому та інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема, з метою подальшого їхнього переосмислення та вдосконалення.

Підрозділ 1.1. «Сучасний стан зарубіжних і вітчизняних політологічних досліджень у сфері інформаційно-комунікаційних технологій» присвячено системному аналізу теоретичних напрацювань зарубіжних і вітчизняних дослідників у галузі інформаційно-комунікаційних технологій для окреслення тенденцій подальшого розвитку інформаційно-технологічного поля політики в Україні.

Зазначається, що загальнотеоретичним підґрунтям для вивчення специфіки електоральних інформаційно-комунікаційних технологій слугують праці М. Вебера, П. Бурд'є, Т. Парсонса, П. Сорокіна, Ю.Хабермаса, Е. Тоффлера, Дж. Ваттімо, Р.Даля, Дж. Коена та ін. Водночас, дослідженню електоральних комунікацій сприяла розробка теорії інформаційного суспільства (Д. Белл, А. Беніджер, Н. Вінер, М. Кастельс, Ф. Уебстер, Й. ван Квіленбург, Дж. Фітер, У. Мартін, Й. Масуда, А. Меттеларт, У. Томас); інформаційного впливу з метою зміни політичних поглядів, настанов, поведінки виборців (Дж. Гербнер, Дж. Клеппер, П. Конверс, У. Міллер, Д. Стокс, У. Уейсс, С. Краус, М. Маккомбс, Дж. Петросик, Р.Севидж, Ш. Айенгар, Т. Паттерсон, Р. Ентман, Р. Харт, Р. Дентон, Л. Кейд, Д. Ньюмо, Ч. Стюарт, П. Лавракас) та власне технологізації процесів політичної комунікації (Д. Уілхем, Р.-Ж. Шварценберг, М. Дефлер, Е. Денніс, Ж.-М. Коттре, П. Лазарсфельд, Г.Лассуелл, М. Анохін, В. Ачкасов, Б. Докторов, А. Кулик, Д. Ненашев, Б. Овчинников, Д. Пєсков).

В Україні проблеми політичної комунікації та інформаційно-комунікаційних технологій перебувають в полі зору дослідників - Г. Почепцова, Д. Видріна, В. Бебика, М. Примуша, О. Зернецької, А. Сіленко, Г.Щедрової, О.Чемшита, О. Вишняка, Л. Кочубей, В. Полторака, Ю. Сурміна, О. Петрова, М.Томенка, В. Оссовського, Ю. Ганжурова, О. Проскуріної, К. Ващенка, О.Новакової, В. Королька, Н. Пробийголови та ін.

На разі проблеми інформаційно-комунікаційних технологій у політичних процесах є одними з пріоритетних напрямків досліджень провідних наукових установ України, зокрема Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту соціології НАН України, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Вітчизняні науковці (М. Михальченко, Ф. Рудич, А. Пахарєв, М. Кармазіна, В Горбатенко, І. Кресіна, Є. Головаха, та ін.) значну увагу приділили теоретико-методологічним проблемам політичної комунікації, участі політичних партій у виборчих процесах; комунікативним аспектам політичного лідерства; різним видам інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі маніпулятивних тощо.

Аналіз зарубіжних та українських теоретичних джерел у першому підрозділі першого розділу свідчить про наявність ґрунтовної бази дослідження з питань розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування у вітчизняних електоральних процесах. Разом із тим, поки що залишається недостатньо або малорозробленою в науковому плані низка проблем, зокрема: обґрунтування доцільності та ефективності застосування в Україні новітніх інформаційно-комунікаційних технологій; дослідження інформаційно-комунікаційної складової різних виборчих кампаній; теоретичне осмислення проблеми застосування інформаційно-комунікаційних технологій в частині змін, що випливають з правового статусу політичних акторів; аналіз маніпулятивних ресурсів інформаційно-комунікаційних технологій; окреслення тенденцій розвитку технологічних засобів у електоральних комунікаціях.

У підрозділі 1.2. «Концепції та моделі політичної комунікації як методологічне підґрунтя аналізу інформаційно-комунікаційних процесів» з'ясовується науковий потенціал концепцій політичної комунікації з метою їхнього ефективного застосування в сучасних умовах.

Відзначається тенденція щодо створення нових теорій, які об'єднані на сьогодні поняттям «інформаційне суспільство» та стають важливим методологічним засобом подальшого дослідження інформаційно-комунікаційних технологій. Увага акцентується на макрорівневих (концептуально відображають зміст і тенденції розвитку процесів інформаційного впливу та взаємодії політичних суб'єктів як на рівні політичної системи, так і суспільства в цілому) і мікрорівневих (слугують методологічним підгрунтям для узагальнення та аналізу емпіричних даних щодо результатів інформаційного впливу, а відтак зміни політичних настанов, думок, поведінки електорату) теоріях політичної комунікації.

Підкреслюється важливість вибору ефективної моделі політичної комунікації. Аналіз відомих комунікаційних моделей, зокрема, моделі Гайбера-Джонсона, яка базується на емпіричному дослідженні способів подачі інформації, моделі Д. Уайта з її певним фільтруванням інформації, моделі Й.Галтунга та М.Руге, яка описує процес перетворення реальних подій на «медіа-образ», дозволив припустити, що демократична модель політичної комунікації має базуватися на рівноправному інформаційному обміні політичних суб'єктів точними, повними, перевіреними даними про політичні явища і процеси, з дотриманням прав та свобод особистості.

Таким чином, для впорядкування та прогнозованості політичних процесів актуальності набувають усталені цілеспрямовані політичні комунікації, які визначаються науковцями як інформаційно-комунікаційне поле. Нерівномірність розвитку інформаційно-комунікаційного поля виступає певним стимулом для вдосконалення інформаційних обмінів між різними політичними суб'єктами.

У підрозділі 1.3. «Сутність та зміст електоральних інформаційно-комунікаційних технологій» розкривається поняття інформаційно-комунікаційних технологій, окреслюються основні напрямки їх дослідження та найрозповсюдженіші зразки їхнього застосування під час виборів.

Застосовується поняття «технології» як способу досягнення мети в чітко окреслених сферах політичного життя, а саме у виборчих процесах, створює можливість використання технологічних процедур для напрацювання та перевірки оптимальних форм і методів політичної діяльності.

Виокремлено інформаційно-комунікаційні технології, які найчастіше застосовуються в процесі виборчих кампаній, а саме: агітаційно-пропагандистські технології; інформаційні технології створення іміджу кандидата; рекламні технології; соціологічні піар-технології; Інтернет-комунікації; консалтингові; маніпулятивні технології. Названі технології можна розглядати і як інформаційно-комунікаційні, і як виборчі загалом. Крім того, на сьогодні вони можуть також тлумачитися як технології політичного маркетингу в рамках однієї з його галузей - електорального маркетингу. Тому підкреслюється певна універсальність зазначених технологій, а також їхня комунікаційна специфіка. Власне на останньому аспекті акцентує увагу дисертант, виокремлюючи із загальної логіки виборчих процесів вищезазначені технології.

Зазначається, що застосування інформаційно-комунікаційних технологій у виборчому процесі потребує врахування особливостей відповідного політичного середовища. Йдеться про те, що 1) за сучасних умов пропагандистсько-агітаційні структури певним чином звужують сферу свого впливу, натомість зростає роль консалтингових агенцій, які частково перебирають на себе функції зв'язків із громадськістю, а саме політичне консультування набуває ознак виборчої технології; 2) необхідність урахування регіональної специфіки виборчих кампаній, наприклад, для дієвості іміджевих технологій, доцільно зважити на соціально-економічне становище в регіоні, на етнічні, конфесійні особливості, на рівень політичних уподобань виборців; 3) особливості Інтернет-технологій як засобу політичної комунікації (ймовірність створення цілісного образу політичного суб'єкта, забезпечення оперативних взаємодій з виборцями тощо); 4) фахове використання соціологічних технологій, зважаючи на те, що деформація громадської думки зазвичай призводить до хибних стереотипів, оцінок і спотворення моральних цінностей; вона може піддаватися маніпуляції, внаслідок чого може неадекватно відтворювати політичну ситуацію.

В результаті в роботі виокремлено умови політичних комунікацій, на які слід зважити при застосуванні певного набору інформаційно-комунікаційних технологій під час виборчої кампанії. Серед них: політичні (партійна система, виборча система, поточні аполітичні події, їх вплив на розвиток виборчих процесів); організаційні (партійні структури, досвід організації загальнонаціональних та місцевих виборів), комунікаційні (наявні засоби масової інформації та комунікації, рівень доступу до інформації, ефективність взаємодій влади з громадськістю і зворотного зв'язку).

Другий розділ «Особливості застосування електоральних інформаційно-комунікаційних технологій в Україні» присвячено з'ясуванню специфіки інформаційно-комунікаційних технологій, які застосовувалися на парламентських та президентських виборах в Україні; аналізу наявних маніпулятивних ресурсів інформаційно-комунікаційних технологій та їхнього впливу на вітчизняні електоральні процеси

У підрозділі 2.1. «Інформаційно-комунікаційні технології як складова парламентських виборів» узагальнено досвід парламентських виборчих кампаній та на його підставі проаналізовано застосовані інформаційно-комунікаційні технології, їхній вплив на результати електорального вибору.

При аналізі вищезазначених технологій враховувався рівень дієвості виборчого права, ефективності органів контролю за дотриманням виборчого законодавства всіма учасниками виборчого процесу; формування компетентних органів управління виборчим процесом (Центральна виборча комісія, територіальна виборча комісія тощо); поінформованості виборців щодо виборчих подій тощо. Крім того, перехід на пропорційну систему парламентських виборів спричинив певну переорієнтацію в застосуванні інформаційно-комунікаційних технологій. Відзначено черговий етап посилення ролі іміджевих технологій, оскільки народні депутати обираються за партійними списками. Отже, ціна іміджу окремої особистості може дорівнювати ціні окремої політичної сили, яка бере участь у виборах.

Означено чітку тенденцію переважання телебачення в українському інформаційному просторі під час виборчих кампаній. Разом із тим, аналіз співвідношення телерадіокомунікаційних заходів у частині політичної реклами не вказує на пряму залежність результатів виборів від кількості рекламних повідомлень.

Підкреслюється недостатній рівень комунікаційної ефективності політичних сил, враховуючи великий арсенал наявних інформаційно-комунікаційних ресурсів. Абсолютизація технологічної складової не сприяє налагодженню ефективних комунікаційних відносин у політичному середовищі. Активне використання інформаційно-комунікаційних технологій у ході виборів народних депутатів України спрямоване на здобуття влади, а не на посилення взаємодій з виборцями. Тому з часом постають питання щодо відповідності основних меседжів політичних сил інтересам виборців.

Таким чином, в умовах, коли партії є основними комунікаторами між владою і суспільством внаслідок того, що вони наділені виключним правом формувати владу, важливо розробляти такі комунікаційні стратегії, щоби привабити якомога ширше коло прихильників. В іншому разі партіям загрожує стагнація і цілковита втрата політичної ваги. Аби такого не сталося, партії змушені будуть зосереджуватися на розвитку комунікаційних форм і розробці нових методів донесення своїх повідомлень та забезпечення сталого зв'язку з електоратом.

Підрозділ 2.2. «Особливості застосування інфокомунікаційних технологій на виборах Президента України» розкриває проблемні аспекти політичних комунікацій у ході президентських виборчих кампаній.

Зазначається, що на всіх виборах важливу роль відіграє суб'єктивний особистісний фактор і тому з кожною наступною кампанією все більше користуються попитом і зазнають суттєвих змін іміджеві технології здобуття влади. Однак, президентська кампанія 2004 р. вирізняється як з точки зору масштабності та високого рівня політичної активності громадян України, так і щодо її технологічної складової. Особливістю виборів 2004 р. стало активне застосування ідеологічних дискурсів. Хоча ідеологія - інструмент політичних партій, насправді ж партії вибудовували свої передвиборчі стратегії не на боротьбі ідеологій, а на інформаційних та іміджевих технологіях.

Президентські вибори, хоча і відрізнялися більшою комунікативністю, водночас несли в собі також і більший маніпулятивний потенціал порівняно з виборами до парламенту. Нарешті, партії були певною мірою відсторонені від протиборства основних кандидатів. В. Ющенко балотувався як самовисуванець, а В. Янукович лише формально був представником Партії регіонів. Зрештою обидва кандидати здебільшого опиралися на ресурси непартійних структур. Події помаранчевої революції продемонстрували, що партії не є достатньо динамічними та мобілізаційними організаціями.

Прецедент повторного голосування (21 листопада і 26 грудня 2004 р.) дещо змінив медійну картину та технології висвітлення передвиборчої президентської кампанії. Це означає, що певним чином вирівнялася увага до ключових учасників виборчих перегонів. Втім, як і на парламентських виборах, так і на президентських, головним джерелом інформації про політичні події для жителів регіонів були українські телеканали.

У результаті порівняння виборчих кампаній народних депутатів України та Президента України, слід відзначити посилення Інтернет-технологій у ході останніх президентських виборів. Перевагою «помаранчевих» комп'ютерних дизайнерів стала чітка концепція позиціювання іміджу конкурента та послідовна її реалізація. Разом із тим, потенціал Інтернет-технологій використовується поки що неповною мірою. Серед основних перешкод на шляху до застосування Інтернет-ресурсів можна назвати відсутність правового регулювання Інтернет-технологій; нечисленну порівняно з телебаченням аудиторію користувачів; відсутність досвіду використання Інтернет-спілкування та інших комунікаційних мережних форм. Головним ресурсом формування позитивного іміджу для всіх кандидатів може стати особистий унесок у стабілізацію ситуації в країні. Братиметься до уваги не стільки електоральна вага та шанси перемогти на наступних виборах, скільки рівень впливу на політичні процеси, які відбуваються в державі. При цьому дієвим залишатиметься спосіб донесення основних меседжів до виборця.

Підрозділ 2.3. «Маніпулятивні ресурси інфокомунікаційних технологій в електоральних процесах» висвітлює проблему запобігання поширенню маніпулятивних технологій у ході виборчих кампаній.

Маніпулятивні ресурси виборчих процесів розширюються завдяки задіянню нових інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед телекомунікаційних та комп'ютерних мереж. Як наслідок, маніпулятивними взаємодіями охоплюються різні верстви населення і коло їх постійно зростає. Крім того, посилюються віртуальні маніпуляції, зумовлені їхньою інформаційною складовою. Незалежно від того, відбувається маніпуляція процесами (зокрема, використання адміністративного ресурсу) чи маніпуляція свідомістю (емоційний вплив, дозування інформації, нейролінгвістичне програмування тощо) в цілому йдеться про мотивування певного типу поведінки, тобто голосування за певного кандидата чи політичну силу.

Одним із найбільш використовуваних маніпулятивних ресурсів на виборах є негативна реклама або антиреклама. Застосування негативної політичної реклами в Україні відбувається в руслі світової практики. При цьому частка такої реклами в загальному обсязі реклами політичного лідера або партії не пов'язана з тим, чи належить він до опозиційних або до провладних сил. Разом із збільшенням кількості політичної антиреклами варто очікувати на зменшення довіри до неї і ЗМІ з боку громадян, що вже було доведено результатами останніх парламентських виборів.

Крім того, на час виборчих кампаній актуалізується практика створення спеціальних служб для оперативного маніпулювання рейтингами. В Україні накопичено негативний досвід оприлюднення рейтингів неіснуючих соціологічних організацій на кшталт Фонду "Україна-2000", Київської соціологічної академії, Центру політичного і соціологічного консалтингу, Центру інформаційних та маркетингових досліджень «Оазис» тощо.

Спостерігається також перехід від традиційних виборчих технологій до так званих мікротехнологій, які використовують психологічний вплив на свідомість виборців. Кожен кандидат намагається «вкласти» у свідомість електорату тільки йому вигідні ідеї. На сьогодні методи психологічного впливу досить різноманітні - аж до нейролінгвістичного програмування.

Маніпулятивним ресурсом інформаційно-комунікаційних технологій є створення та розповсюдження політичних міфів під час виборчих кампаній. Неабиякий вплив на виборця справляє технологія створення політичного бренду як окремий вид міфотехнологій. Так, за успіхом відомих політичних брендів, як Народний рух України, Комуністична партія України стоять міфологеми «відродження національної самосвідомості» та «відновлення історичної справедливості». Зіставляючи тих, хто при владі та тих, хто намагається її здобути, творці політичних міфів намагаються подати політичні суперечності як боротьбу добра і зла, справедливості та несправедливості («Справедливість є - за неї варто боротися» (БЮТ), «Україна не буде країною бідних людей (Блок Литвина), «Закон один для всіх» (Наша Україна - Народна самооборона).

У висновках до розділу підкреслюється, що маніпулятивні процеси є небезпекою для української демократії. Експлуатуючи віртуальну картину реальності, створену маніпуляторами, у свідомості мас починають діяти нові конструкції (ідеї, мотиви, ярлики, ціннісно-моральні настанови), які в майбутньому можуть перетворитися на невід'ємну складову процесу прийняття політичних рішень і їх реалізації. Сконструйована реальність призводить до модифікації поведінки політичних суб'єктів. Відтак актуальними стають політичні декларації, заяви, обіцянки, які породжують у людей ефект очікування «кращих часів» та ігнорування об'єктивної реальності.

У розділі третьому «Напрями вдосконалення електоральних інформаційно-комунікаційних технологій» запропоновано шляхи вдосконалення технологічних ресурсів електоральних взаємодії; окреслено тенденції розвитку електоральних інформаційно-комунікаційних технологій.

У підрозділі 3.1. «Вдосконалення технологічних ресурсів зворотного зв'язку в процесі виборчих кампаній» визначено шляхи взаємодії політичного співтовариства на підставі діалогу всіх верств населення. Йдеться про соціальне партнерство як модель ефективної взаємодії влади з громадськістю. Зазначається, що соціальне партнерство може стати дієвим чинником суспільного розвитку, якщо владні й громадські структури сконцентрують свої спільні зусилля на вирішенні таких завдань як визначення концептуальних засад їхньої взаємодії; участь громадськості у розробці й впровадженні політичної та ін. реформ; забезпечення умов для реалізації виборчих прав громадян; розробка механізмів рівноправного партнерства між інститутами громадянського суспільства та владою.

Із метою вдосконалення механізму зворотного зв'язку в ході виборчих кампаній варто розробити дієву комунікативну програму, яка забезпечуватиме досяжність виборчих повідомлень та певну електоральну реакцію, а також включатиме: визначення цільових груп кампанії; врахування регіональних особливостей електорату; окреслення кола потенційних прихильників та опонентів; ретельно вибраний перелік засобів масової комунікації; критерії комунікаційного моніторингу, продуктивності застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Показником ефективної комунікаційної програми стане збільшення кількості симпатиків кандидата порівняно з початком виборчої кампанії.

Електоральну ефективність інформаційно-комунікаційних технологій доцільно вимірювати за допомогою таких факторів: зміст агітаційних заходів, які мають бути пов'язані з проблематикою відповідного округу, перевагами кандидата (партії, блоку); постійна зацікавленість виборців; збільшення технологічних ресурсів із наближенням завершення виборів; багатоваріантність та інтегративний підхід до застосовуваних технологій.

Необхідним є вдосконалення інституцій, спрямованих на формування нового типу політичної культури, а саме: інститутів громадянського суспільства (громадські організації, об'єднання, групи тиску), спроможних здійснювати тиск на владу; інститутів інформації - незалежних ЗМІ, які висвітлюють громадську думку; переговорних інституцій (у міжвиборчий період вдосконалення інституту трьохсторонніх переговорів між державою, громадянським суспільством і бізнесом; під час виборів -інформаційних взаємообмінів між кандидатами та виборцями); інституту виборів, який надасть суспільству можливості впливати на склад правлячої еліти і водночас виступатиме школою громадянської свідомості та відповідальності.

Для вдосконалення технологічних ресурсів зворотного зв'язку у ході виборчих кампаній варто використати узагальнений досвід попередніх виборів. Елементами порівняльного аналізу можуть слугувати: виборчі програми кандидатів (їхня впізнаваність та рівень сприйняття виборцями); технологічні ресурси створення позитивного іміджу кандидата (телебачення, друковані, електронні ЗМІ, зустрічі з виборцями тощо); ідеологічні дискусії як з суперниками, так і з виборцями; ефективність передвиборчої агітації, у тому числі форми її донесення до електорату; організація масових заходів з метою спілкування з виборцями; застосування брудних технологій тощо. Результатом такої аналітичної роботи може стати вияв ефективних інформаційно-комунікаційних технологій, які застосовувалися кандидатами в ході виборів та були позитивно сприйняті електоратом, що сприяло як підвищенню електоральної активності, так і перемозі даного кандидата.

Ефективна модель політичної комунікації передбачає діалог між політичною елітою та громадськістю за допомогою незалежних ЗМІ та інших комунікаційних засобів, у межах якого відбувається рівноправний обмін інформацією. При цьому інформація є повною, достовірною, завершеною, може піддаватися громадському контролю. Важливим елементом електоральних комунікацій має стати фахове використання соціологічних технологій, що слугуватиме показником професійного підходу до виборів, ефективності формування інформаційної бази, без якої неможлива робота як самих кандидатів, так і політтехнологів. Рівень та обсяг необхідного для них інтерпретаційного матеріалу залежатиме від рівня електоральних досліджень, об'єктивності отриманих результатів і неупередженого ставлення до них з боку соціологів.

Таким чином, політична комунікація є не лінійним, односпрямованим вертикальним процесом, а сукупністю різноспрямованих повідомлень, обмін якими здійснюється за допомогою прямого та зворотного зв'язку. З метою створення сприятливих умов для вдосконалення політичних комунікацій необхідно побороти ряд існуючих перешкод: недовіру до владних структур; закритість влади, незацікавленість чиновників у діалозі з суспільством, а також відсутність необхідного кадрового, правового та фінансового забезпечення комунікативної взаємодії.

Підрозділ 3.2. «Тенденції розвитку електоральних Інтернет-технологій в Україні» розкриває чинники вдосконалення Інтернет-технологій на підставі принципу зворотного зв'язку. Перспективним у цьому плані є використання Інтернет-технологій для: зменшення витрат при формуванні асоціацій та об'єднань виборців; зростання ефективності зворотних зв'язків між виборцями та їхніми представниками в органах влади; розширення доступу громадян до інформації про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування тощо.

При окресленні перспектив розвитку варто розглядати Мережу як певну систему взаємопов'язаних елементів: технічні, інформаційні, програмні ресурси; технології (банерна реклама, Інтернет-конференції, електронна пошта, форуми, голосування); кваліфікованих фахівців (журналісти, аналітики, адміністратори сайтів, програмісти, політичні консультанти); користувачів (громадяни, серед яких потенційні виборці і кандидати). За таких умов можна говорити про вдосконалення функцій Інтернет-технологій: інформаційної, комунікаційної, формування громадської думки, мобілізаційної, політичної соціалізації, рекламної, іміджевої, маніпулятивної, контролю за проведенням виборчих кампаній.

Іншим чинником вдосконалення мережних інформаційно-комунікаційних технологій є їх поширення на процеси взаємодії влади з громадськістю для підвищення ефективності політичних, зокрема електоральних комунікацій. Це насамперед, активний розвиток таких Інтернет-взаємодій як електронний уряд, електронний парламент тощо. Інтернет-мережа сприятиме перерозподілу політичної влади, вдосконалюючи посередницьку функцію політичних партій, що змінить у майбутньому парадигму політичної участі.

До переваг використання Інтернет-технологій у виборчих процесах віднесено: широкі можливості інтерактивного спілкування кандидатів з виборцями; забезпечення оперативності зв'язку з електоратом; незалежність Інтернету від адміністративного ресурсу влади; організаційну простоту Інтернет-спілкування; зручний пошук добровольців-помічників для проведення кампаній; здійснення різних PR-акцій на користь кандидатів; суттєву економію коштів, виділених на проведення виборчої кампанії тощо. Починаючи з президентської виборчої кампанії 2004 року, Інтернет-технології відіграють суттєву роль у електоральних процесах, слугують важливим чинником удосконалення існуючого PR-інструментарію. Значною перевагою Інтернету є можливість обраховувати кількість повідомлень від політиків (кандидатів на виборах) на адресу цільових груп і у зворотному напрямку, що важко зробити при використанні традиційних ЗМІ. Завдяки Інтернету можна виявити всіх бажаючих взяти участь у виборчому процесі, здійснювати спостереження й контроль за виборами, збирати та аналізувати інформацію про політичне життя в регіонах тощо. Інтернет дозволяє оперативно відслідковувати хід передвиборної кампанії, вносити корективи в процес виборів, дізнаватися й формувати громадську думку з важливих суспільно-політичних проблем.

Серед недоліків варто виділити: небезпеку розшарування суспільства у залежності від повноцінного доступу до мережевого спілкування; необхідність постійного вдосконалення комунікаційних ресурсів як на рівні держави, так і на рівні окремого користувача; висока ймовірність використання Інтернету для маніпуляцій голосами виборців; анонімність Інтернет-повідомлень може негативно вплинути на довіру виборців тощо.

Хоча Інтернет може суттєво змінити характер взаємодії між кандидатами та виборцями, він не є універсальним електоральним ресурсом. Видається, що таким має стати передвиборча програма кандидата, яка дозволить громадськості відстежувати та контролювати виконання обіцяного в ході виборчої кампанії. Більше того, посилення ідеологічної складової та схвальне сприйняття її громадянами дозволить тримати в полі зору свій сегмент електорату та розраховувати на перемогу на виборах.

У підрозділі 3.3. «Нові інформаційно-комунікаційні технології та їх можливий вплив на майбутні виборчі кампанії» окреслено шляхи подальшого розвитку технологій впливу на хід виборчої кампанії.

Не зважаючи на розвиненість ринку інформаційно-комунікаційних технологій, в Україні практично відсутні системні рішення для управління політичною діяльністю, у тому числі виборчим процесом. Ефективним видається застосування інтегрованого технологічного підходу, який дає підстави розглядати виборчі кампанії, як масштабний діалог владних і громадянських структур. Крім того, він дозволяє простежити в часі процес удосконалювання комунікаційних механізмів політичного діалогу, порівняти характерні канали та засоби спілкування.

Підкреслюється, що зреалізувати інтегрований технологічний підхід у виборчій кампанії без застосування комп'ютерних технологій не видається можливим. Для цього варто розробити певний алгоритм досягнення мети (перемоги на виборах), який складатиметься з кількох етапів: аналізу політичної ситуації; визначення ключових показників діяльності політичної партії чи її кандидата; ставлення до них громадськості; попередній вибір відповідних технологій для кожного етапу реалізації даного підходу.

Доцільним є створення моделі участі певної політичної сили у виборчому процесі, ефективність якої залежатиме від вибраних технологій та розробки механізму їхньої реалізації. При цьому варто взяти до уваги, що виборчий процес ? це багатофакторна модель взаємодії його учасників за певних політичних умов. Утілення такої моделі безпосередньо залежить від інформаційно-комунікаційних обмінів, здійснюваних в ході виборчої кампанії політичними суб'єктами.

Для ефективного вибору сукупності інформаційно-комунікаційних ресурсів та їхньої ефективності у виборчій кампанії допоможе застосування технології побудови дієвого іміджу кандидата -SWOT-аналізу. Варто також взяти до уваги тенденцію певного перерозподілу аудиторії ЗМІ. З появою Інтернету зменшується телеаудиторія, особливо в прайм-тайм. Унаслідок цього виникає потреба в додатковому сегментуванні аудиторії виборців. Потребують оновлення (якщо вони вже існують) чи створення дієві веб-сайти політичних партій. Це сприятиме зростанню зворотного зв'язку з виборцями не лише під час виборів, а й у міжвиборчий період. Змінюється концепція використання Інтернет-технологій у політичному житті України. Йдеться про перехід від двохступеневої комунікації (коли політичні новини в Інтернеті ставали інформаційними приводами для наступного розповсюдження в традиційних ЗМІ) до одноступеневої Інтернет-комунікації. Зважаючи на постійне збільшення кількості Інтернет-користувачів, роль мережі як електорального інформаційно-комунікаційного ресурсу постійно зростатиме.

У цілому розвиток нової інформаційно-комунікаційної інфраструктури взаємодії влади з громадськістю передбачає не лише створення електронних систем спілкування. Натомість для вдосконалення форм і методів політичної комунікації необхідна трансформація самих принципів взаємодії влади з громадськістю. За таких умов громадянин перестає бути об'єктом владно-управлінського вплив, а перетворюється на компетентного споживача інформаційних послуг, що надаються йому представниками державної влади.

У Висновках подано теоретичні узагальнення щодо розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування під час виборчих кампаній, запропоновано напрями вдосконалення зазначених технологій.

Дослідження джерельної бази та досвіду застосування електоральних інформаційно-комунікаційних технологій засвідчило актуальність їх аналізу для розвитку політичних комунікацій. На підставі теоретичних узагальнень встановлено, що повсюдне застосування інформаційно-комунікаційних технологій призводить до нового стилю взаємовідносин влади з громадськістю; створюється новий політичний дискурс із власними методами, способами, технологіями освоєння інформаційного простору; виникає електоральне інформаційно-комунікаційне поле, яке визначає рівень інформаційної мобільності політичних суб'єктів, якість політичних комунікацій, комунікаційні можливості всіх учасників виборчого процесу.

Виявлено, що важливим методологічним засобом дослідження інформаційно-комунікаційних технологій стає аналіз та переосмислення змін у розумінні інформаційного суспільства (в сучасних умовах взаємовідносини політичних акторів у процесі боротьби за владу проявляються не інакше як у вигляді інформаційних обмінів). Водночас підкреслено розширення методологічного інструментарію у дослідженні електоральних інформаційно-комунікаційних технологій (зокрема, застосування маркетингового підходу до аналізу політичних явищ, в рамках якого підкреслюється як універсальність зазначених технологій, так і їхня комунікаційна специфіка). Саме ж поняття «інформаційно-комунікаційні технології» визначається як сукупність засобів, спрямованих на забезпечення інформаційних обмінів між кандидатами та виборцями в процесі електоральних комунікацій.

З'ясовано, що набір технологічних прийомів і способів електоральної взаємодії політичних акторів визначається певною інформаційно-комунікаційною системою (виборчою кампанією) з відповідними інформаційними потоками, суб'єктами інформаційних обмінів, формами спілкування. Проаналізовано необхідні умови застосування електоральних інформаційно-комунікаційних технологій: політичні (партійна система, виборча система, поточні політичні події, їх вплив на розвиток виборчих процесів); організаційні (партійні структури, досвід організації виборів на загальнонаціональному та місцевому рівнях); комунікаційні (наявні засоби масової інформації та комунікації, рівень доступу до інформації, ефективність взаємодій влади з громадськістю та зворотного зв'язку).

Обґрунтовано, що найпопулярнішими на виборах є іміджеві технології. Показано, що за сучасних умов ціна іміджу окремого лідера може дорівнювати ціні окремої політичної сили, яка бере участь у виборах. У результаті новостворений блок при використанні іміджу відомого політика (наприклад, Ю. Тимошенко) в змозі забезпечити партіям вищий результат, ніж зібрати певну суму голосів виборців та мандатів, отриманих політичною партією як окремим учасником виборчих перегонів.

Здійснено аналіз застосування інформаційно-комунікаційних технологій на виборах народних депутатів та Президента України. У результаті встановлено, що в обох випадках найбільш відчутним є комунікативний ресурс телевізійної політичної реклами. Разом з тим, аналіз співвідношення телерадіокомунікаційних заходів в частині політичної реклами не вказує на пряму залежність результатів виборів від кількості рекламним повідомлень. Водночас відзначено низьку ефективність партійної преси та передвиборчих програм, якими майже не цікавляться виборці. Акцентовано увагу на небезпеці поширення необ'єктивних даних соціологічних опитувань з метою маніпулювання думкою виборців, їхньою довірою до того чи іншого кандидата або партії (негативний досвід оприлюднення рейтингів неіснуючих соціологічних організацій на кшталт Фонду Україна-2000, Київської соціологічної академії, «Юкрейніан соціолоджі онлайн груп», Центру інформаційних та маркетингових досліджень «Оазис»).

Доведено, що з кожними наступними виборами доля інформаційно-комунікаційних технологій у загальному обсязі виборчих технологій неухильно зростає. Зокрема, відмінностями президентської кампанії 2004 р. стали: мережний і децентралізований характер завдяки участі великої кількості громадських організацій; використання опозиційних сайтів для формування громадської думки тощо.

Обґрунтовано, що завдяки задіянню нових інформаційно-комунікаційних технологій, розширюються маніпулятивні ресурси сучасних електоральних процесів. Виявлено, що серед найбільш використовуваних маніпулятивних ресурсів на виборах є негативна реклама або антиреклама (формуванням негативного іміджу кандидата); соціологічні маніпулятивні технології (сконструйовані рейтинги, оперативне маніпулювання рейтингами); створення та розповсюдження політичних міфів (міф про свободу, демократію та особистісний політичний вибір громадян; міф про незаангажованість та об'єктивність основних політичних інститутів - парламенту, президентської влади, органів суду тощо; міф про соціальну рівність, про вирішення суспільних конфліктів; міф про неупередженість засобів масової інформації).

Визначено пріоритетні напрями вдосконалення технологічних ресурсів ефективної взаємодії учасників виборчого процесу та окреслено тенденції розвитку електоральних інформаційно-комунікаційних технологій.

Для вдосконалення технологічних ресурсів зворотного зв'язку в процесі виборчих кампаній необхідно здійснити: розвиток соціального партнерства як моделі ефективної взаємодії влади з громадськістю (визначення концептуальних засад їхньої взаємодії; забезпечення умов, які гарантуватимуть реалізацію виборчих прав громадян; розробку механізмів рівноправного партнерства між інститутами громадянського суспільства та владою); реалізацію електоральної комунікативної програми (визначення цільових груп кампанії; урахування регіональних особливостей електорату; прогнозування впливу суперників на вибраний сегмент виборців; ретельний вибір засобів масової комунікації; виробити критерії комунікаційного моніторингу, продуктивності застосування інформаційно-комунікаційних технологій).

Для вдосконалення електоральних Інтернет-технологій потрібно: зміцнити мережевий принцип організації електорального простору (використання Інтернет-технологій для зменшення витрат при формуванні асоціацій та об'єднань виборців; зростання ефективності зворотних зв'язків між виборцями та їхніми представниками в органах влади; розширити доступ громадян до інформації про діяльність органів державної влади тощо); використовувати Мережі як певну систему взаємопов'язаних елементів, а саме технологій (банерна реклама, Інтернет-конференції, електронна пошта, форуми, голосування); залучити кваліфікованих фахівців (журналісти, аналітики, адміністратори сайтів, програмісти, політичні консультанти); користувачів (громадяни, серед яких потенційні виборці та кандидати в депутати всіх рівнів і на пост Президента України); матеріальний ресурс (масове розсилання електронних листів виборцям, використання локальних Інтернет-мереж).