Ісламські партії в політичних процесах країн арабського світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Ісламські партії в політичних процесах країн арабського світу

Горицька Галина Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Обушний Микола Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Соснін Олександр Васильович,

Національна академія державного управління при

Президентові України,

професор кафедри управління суспільним розвитком;

кандидат історичних наук,

Волович Олексій Олексійович,

Одеський філіал Національного інституту

стратегічних досліджень, директор.

Захист відбудеться «17» травня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. За адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ ” квітня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Країни арабського світу переживають сьогодні трансформацію політичних, соціальних і економічних сфер, яка пов'язана з пошуком адекватних шляхів соціально-економічного і політичного розвитку і збереженням культурної самобутності. Разом з цим, політична нестабільність арабського світу, який об'єднує 20 країн з загальним населенням 336 млн. чол. і є однією з найбільших геолінгвістичних одиниць в світі, значно впливає на міжнародну політичну ситуацію. Ця обставина підтверджує необхідність переосмислення багатьох політичних кліше, які стосуються арабського регіону.

Стрімка динаміка політичних процесів в арабських країнах обумовлює вивчення їхньої специфіки, без якої неможливо скласти об'єктивне уявлення про сутність політичного життя цього регіону. Важливими учасниками цих процесів виступають арабські політичні партії, які можна охарактеризувати, як ісламські. Адже політичні партії в арабських країнах ідеологічно спираються на “політичний іслам”, чим пояснюються їхні характерні особливості.

Тож актуальність теми дослідження зумовлена роллю і місцем ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу, які, попри значний інтерес до них, ще не були предметом окремого наукового дослідження. Виходячи із констатації зазначеного факту, виникає необхідність аналізу не лише ісламських партій, а й ретельного дослідження їхнього впливу на політичні процеси в арабських країнах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка та відповідної теми науково-дослідної роботи філософського факультету № 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціо-гуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування місця і ролі ісламських партій в політичних процесах арабських країн. Реалізація поставленої мети потребувала вирішення таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати підходи зарубіжних та вітчизняних політологів до питання ґенези ісламських партій в країнах арабського світу;

- диференціювати на підставі аналізу програмних документів і політичної діяльності наявні в країнах арабського світу ісламські партії;

- з'ясувати ступінь інтеграції ісламу в політичне життя країн арабського світу;

- визначити місце і роль ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу;

- виявити перспективи модернізації ісламських партій арабських країн;

- визначити особливості еволюції політичних процесів в країнах арабського світу.

Об'єктом дослідження є політичні процеси країн арабського світу.

Предметом дисертаційного дослідження є роль і місце ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовані наступні методи дослідження:

- системний метод, за допомогою якого розглянуто ісламські партії в контексті політичних процесів арабських країн;

- порівняльний метод, який дозволив співставити особливості і визначити спільні та відмінні риси ісламських партій країн арабського світу;

- історичний метод використано для виявлення особливостей ґенези ісламських партій в арабських країнах;

- за допомогою структурно-функціонального методу виявлено зв'язки між різними типами політичних партій країн арабського світу та з'ясовано особливості їх функціонування;

- використано результати біхевіористського методу дослідження поведінки соціальних груп під час виборів та у конфліктних ситуаціях в країнах арабського світу.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- вперше у вітчизняній політології розроблено класифікацію ісламських партій за ідеологічним критерієм (а саме: ступенем впливу “політичного ісламу” на ідеологію ісламських партій), згідно з яким виділено три типи: помірні ісламські партії, традиціоналістські ісламські партії та модерністські партії арабських країн. Розкрито, що помірні ісламські партії хоча й виступають за всебічне розповсюдження ісламу в арабському світі, але керуються при цьому методом адаптації релігії до сучасних реалій світової політики. На відміну від помірних ісламістських партій, метою традиціоналістські партії є очищення арабських країн від сучасних політичних надбань і повернення до державного устрою часів пророка Мухаммеда. Окремим типом представлено модерністські партії арабських країн, що відійшли від “політичного ісламу”, як ідеології, яка виникла в результаті боротьби секуляристів та ісламістів за ідейне лідерство в національно-визвольній боротьбі арабських країн. Певний час модерністськими партіями арабського світу виступали соціалістичні партії;

- дістало подальшого розвитку дослідження інтеграції ісламу в політичне життя країн арабського світу з трансформацією з релігії в ідеологію “політичного ісламу”. Виявлено, що зазначена трансформація детермінована попереднім політико-ідеологічним та соціо-культурним досвідом мусульман, що включає в себе протиріччя “доганяючої” модернізації, демографічну диспропорцію, використання релігії в якості мобілізуючої ідеології та внутрішні доктринальні джерела зародження “політичного ісламу”;

- уточнено місце і роль ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу. Показано, що ісламські партії виступають каталізатором модернізації арабського регіону шляхом політичної боротьби за розширення прав опозиції, яку вони уособлюють та за ліквідацію недостатнього рівня передумов для реалізації прав і свобод людини;

- в авторському баченні показано модернізацію екстремістських організацій арабських країн до політичних партій. Процеси зазначеної модернізації розкрито на прикладах “Братів-мусульман”, “Хізбалли”, ХАМАСу та низки ісламських партій Марокко, Тунісу, Алжиру та ін., які перебували в опозиції до урядів арабських країн, але пройшли складний шлях трансформації і перетворення на вагомі політичні сили арабського регіону;

- виявлено нові аспекти еволюції політичних процесів в країнах арабського світу. Показано, що зазначена еволюція проходить під егідою ісламських партій, бурхливе зростання політичної активності яких є реакцією як на політику “стримування” політичної діяльності урядами арабських країн, так і на агресивну реалізацію американської програми всесвітньої демократизації. Виявлено, що зазначена еволюція політичних процесів є одним з імперативів сучасної модернізації арабського світу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації результати дослідження дозволяють більш повніше і чіткіше усвідомити роль та місце ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу і можуть бути використані для подальшої розробки теми ісламізації політичного життя арабських країн. Висновки дисертації також можуть бути застосовані для підготовки курсів лекцій, написання навчальних посібників, стати базою даних, що раніше не вводилися в науковий обіг українською мовою.

Висновки, сформовані в дисертації, можуть використовуватись при ухваленні практичних політичних рішень, щодо контактів з країнами арабського світу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження було викладено на міжнародних наукових конференціях “Дні науки філософського факультету-2006” (12-13 квітня 2006 р.), “Дні науки філософського факультету-2007” (18-19 квітня 2007 р.).

Публікації. За результатами проведеної роботи опубліковано 5 статей, із них 3 статті у фахових виданнях з політичних наук та 2 тези наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена обраною темою та поставленими завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, список використаних джерел складає 360 найменувань і займає 39 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі автором визначені предмет, об'єкт, мета, завдання наукового дослідження та наукова актуальність, обґрунтовано наукову новизну і практичне значення дисертації, а також вміщено дані про структуру, обсяги й апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Концептуальні підходи у дослідженні ісламських партій країн арабського світу” проводиться аналіз джерел, їхньої інформаційної насиченості й доцільності використання. Розглядаються монографічні праці українських, арабських та європейських вчених та з'ясовується рівень їх ідеологічної заангажованості.

Авторська позиція з проблематики дослідження сформована під впливом праць Ю. Кочубея, Б. Парахонського, М. Обушного, В. Шведа, О. Воловича, В. Кушніренко, О. Коппель, О. Сосніна, Ю. Скорохода, Р. Жангожі, М. Кирюшко, В. Нагайчука, А. Захарченко та ін.

Проблема ідеології та діяльності політичних партій арабських країн займає провідне місце в арабській історіографії. Їх вивчення сконцентроване в спеціальних науково-дослідних центрах, таких як Центр палестинських досліджень в Бейруті, "Форумі Арабської думки" в Аммані, в спеціальних центрах при університетах Єгипту, Кувейту, Іраку, ОАЕ, Лівану. У цьому контексті важливими є праці таких відомих арабських дослідників, як Абд аль Латіфа, А. аль-Джунді, Дж. Зайбака, М. Абдель-Халіма, С. Маншура, Н. Хамзеха, Б. Тібі, А. Нафісі, Ф. Абдуль-Халіка, М. аль-Газалі, А. ат-Тантауї, М. Каддафі, С. Кутба, A. аль-Маудуді, Х. аль-Банна, які на базі багатого фактичного і документального матеріалу висвітлюють становище в арабському регіоні, витоки та еволюцію ісламських партій.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали фундаментальні праці Д. Лернера, С. Ліпсета, Р. Варда, Д. Растоу, Е. Еванс-Прітчарда, Дж. Еспозіто, А. Мюллера, Р.Г. Ланди, О.В. Малашенка, Є.М. Примакова та ін. Вони сприяли осмисленню ґенези ісламських партій та їхньому взаємозв'язку з політичними процесами арабських країн. Окремо слід виділити науковців, які досліджували проблеми трансформації політичних процесів у арабських країнах. Серед них різні аспекти еволюції політичних процесів розглядали такі вчені, як Р. Халет, С. Хантінгтон, А. Хамзаві, К. Хілал, Р. Мітчел та ін., які розкрили особливості політичних процесів у арабських країнах з різними соціально-політичними системами.

Низка проблем пов'язана з аналізом доробку дослідників, які не визнають можливості еволюції ісламських партій на демократичних засадах. У ході ознайомлення з працями, що присвячені проблемним питанням легітимності ісламських партій та трансформації сучасних політичних процесів арабських країн, автор виходив з того, що американські вчені у своїх монографіях часто припускаються суб'єктивної критики по відношенню до політичних процесів в арабському регіоні, оскільки стоять на засадах традиційної для американського суспільства системи поглядів. Водночас, такі праці мають цінність, яка полягає в їхній насиченості джерелами та розширенні кола фактів, на основі яких дослідник отримує можливість робити власні висновки. Сучасні українські та арабські політологи намагаються дотримуватися наукового дистанціювання, тому цінність їхніх праць полягає у ретельному аналізі фактологічного матеріалу та опрацюванні арабських джерел з цієї проблематики.

Віддаючи належне доробку вітчизняних і зарубіжних вчених, слід зазначити, що складність та суперечливість сучасних політичних процесів в арабських країнах потребує системного наукового погляду на феномен “політичного ісламу” та ролі ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу. І хоча в останні роки було опубліковано низку досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів з загальної політології і її окремих спеціалізованих розділів, однак, варто зазначити, що в більшій частині робіт з політології проблематика впливу ісламських партій на політичні процеси країн арабського світу присутня лише фрагментарно, а значить, неадекватно тій ролі, яку відіграють ці партії сьогодні.

У розділі з'ясовується ступінь інтеграції ісламу в політичне життя країн арабського світу. Іслам був і залишається загальною ідейною основою культури й суспільного устрою більшості арабських країн, в яких він пронизує всі сфери життя. Слід також відзначити, що сама ідеологія ісламу надає великі можливості для широкого використання цієї релігії різноманітними суспільними та політичними течіями. На відміну від “християнського світу”, де перемогла традиція поділу влади на світську та духовну, “світ ісламу” не передбачає розмежування між божественною і світською владою.

У розділі окреслюються особливості ісламських партій, завдяки чому в авторському баченні складено їхню доктринальну типологію. Перший тип ісламських партій арабських країн представлено помірними ісламськими партіями. У тих випадках, коли мусульманські діячі розцінюють позиції ісламу (тобто своє власне становище в державній системі влади) у тій або іншій країні як відносно слабке, на озброєння береться метод адаптації до місцевих умов з метою поступового синтезу ісламського способу мислення з усіма сферами соціального й політичного життя держави. Робиться все можливе, щоб максимально поглибити й розширити релігійний вплив у суспільстві, зробити релігію невід'ємною складовою суспільно-політичної структури держави. Така позиція характерна для арабської партії “Хізбалла”, яку в Європі вважають екстремістською організацією, а на батьківщині партії - в Лівані, вона позиціонується як авангардна новаторська ісламська партія.

Другий тип ісламських партій арабських країн - традиціоналістські ісламські партії. Ісламські традиціоналісти прагнуть зміни місця й ролі релігії в житті суспільства, відкидаючи пануючу ідеологію, політичну практику існуючого режиму й державний устрій як такий, що не відповідає нормам мусульманської релігії. Енергія цих рухів спрямована на істотні зміни в системі соціально-політичних і економічних відносин у суспільстві. Підтипом традиціоналістських партій арабських країн виступають фундаменталістські політичні партії. Це, як правило, протопартії арабських монархій, які виражають волю правлячих кланів і створені лише для маскування такого режиму. Вони рідко перетворюються в незалежно існуючу від режиму політичну силу.

Третій тип представлено модерністськими партіями в арабських країнах. Через ряд історичних причин після закінчення Першої світової війни у більшості мусульманських країн на певний час утвердилася модель світської держави. Виникли модерністські соціалістичні партії, яких часто називали секуляристськими, незважаючи на присутність ісламу в їхній ідеології. Президент Єгипту Гамаль Абдель Насер вважав “арабський соціалізм” виразом відчуття єдності умми, її гідності і спільності долі. Навіть його ідейний супротивник, теоретик і лідер сирійської гілки Асоціації “Братів-мусульман” Мустафа ас-Сибаї в книзі “Соціалізм ісламу” у 1959 р. визнавав спільність прагнення до соціальної справедливості, властивого і мусульманам, і комуністам. Соціалістичні арабські партії не набули розповсюдження, оскільки вважалися прибічниками “вестернізації”, яка через свою штучність і не притаманність арабським країнам, не тільки не набула популярності, а й детермінувала виникнення “політичного ісламу”, як захисного механізму самобутності арабського регіону. Тому подальша модернізація арабських партій проходить під гаслами “політичного ісламу”. Сучасні модерністські ісламські партії розробили власну теорію демократії, сполучену з релігією.

У другому розділі - “Традиціоналізм в ідеології та діяльності ісламських партій країн арабського світу” розглядаються теоретичні та емпіричні проблеми та механізми формування ціннісних основ традиціоналізму в ідеології, політиці та практиці політичних процесів країн арабського світу.

Показано, як розчарування в різних варіантах західного розвитку, втрата віри в переваги промислової цивілізації та протистояння західній експансії сприяли поширенню ісламу як політичної доктрини. Генезу ідеології ісламізму варто шукати в 70-х рр. ХХ ст. Цей період був відмічений сплеском ісламістських рухів в більшості арабських країн, кульмінацією яких стала перемога в 1979 р. іранської революції, що примусила докорінно переглянути загальне уявлення про іслам і те, що вважалось консервативною і ретроградною релігією стало предметом загальної уваги.

Існував ряд чинників, що детермінував традиціоналізм, як політичну доктрину, яка поширилася в арабських країнах у формі “політичного ісламу”. Зокрема, у період з 1955 по 1970 рр. спостерігався масовий процес урбанізації і загального розповсюдження освіти, яка відкривала пасивний доступ до письмової культури. Таким чином, соціальна і політична незадоволеність находила вираз саме в культурній сфері, через заперечення націоналістичної ідеології правлячих режимів і підміну її ісламістською системою поглядів. Цей процес зародився в студентських містечках, які переходили під контроль ісламістських рухів, шляхом поширення ідей А. Шаріаті, С.Кутба і Р.М. Хомейні - основоположників формування політичної концепції ісламу.

Для ідеологів ісламізму сучасна історія арабських країн після отримання незалежності була затаврована арабським коранічним терміном “джахілія” (стан неуцтва), в якому перебували араби до отримання ісламу пророком Мухаммедом на початку VII століття. В 60-і рр. ХХ ст. вийшли праці С. Кутба, в яких він закликає до “нового коранічного покоління”, яке зможе створити в сучасному світі нову, ісламську спільність на руїнах націоналізму, подібно тому як Пророк і його покоління побудували общину правовірних на уламках зруйнованого ними арабського язичництва.

На відміну від С. Кутба, який виражав свої думки мовою, сформованою на ісламській доктрині, в роботах іншого видатного ідеолога ісламізму - А. Шаріаті відчувався вплив марксизму, зокрема теорії класової боротьби. Він замінював традиційну формулу, з якої починаються слова в розмові побожного мусульманина: “В ім'я Бога милостивого, милосердного”, словами - “В ім'я Бога обездолених”. У своєму перекладі перською мовою книги Ф. Фанона “Прокляттям затавровані” А. фШаріаті передав прикметник “пригнобленні” коранічними термінами “мостакбірін” (“гордовиті”) і “машадафін” (“ослаблені”, звідси -- “знедолені”). Тим самим А.Шаріаті переніс в ісламський лексикон теорію класової боротьби і відвів їй центральне місце, яке було відсутнє в традиційній релігійній доктрині.

Частина поглядів А. Шаріаті була запозичена аятоллою Р.М. Хомейні, що комбінував їх з традиційним набором ідей, яким він, на відміну від А. Шаріаті, володів досконало і був визнаний в цій якості народними масами. Його праця “За ісламський уряд” викликала інтелектуальну революцію серед мусульман-суннітів: високопоставлений шиїт-священнослужитель приймав ідеї, вироблені ісламістськими інтелектуалами сучасної формації, і підкріплював їх своїм авторитетом правознавця. Тим часом С. Кутб, що не мав релігійної освіти, за свої ідеї піддавався нападам з боку улемів - суннітській ісламізм, що перетворився в середині 70-х рр. у соціальний рух, постійно зазнаватиме труднощі.

В 1970 році імам Хомейні закликав до скидання монархії і заснування на її руїнах ісламського уряду, верховним наставником якого був би знавець шиїтського права, тим самим перекреслюючи інтелектуальну конструкцію, що вчила миритися з правителем в очікуванні месії. Цей найважливіший переворот в пануючій шиїтській доктрині фактично був відгомоном реїнтерпретації традиції молодих “ісламо-революційних” інтелектуалів, знаковою фігурою серед яких і був вищезгадуваний А. Шаріаті. “Перехоплення” ідей у активістів-інтелектуалів ще яскравіше проявилося в систематичному використанні у виступах Р. М. Хомейні після 1970 р. термінів “мостадафін” і “мостакбірін”, практично відсутніх в його лексиконі до цього. Зробившись, таким чином, представником “знедолених”, неджефський аятолла зміг отримати підтримку не тільки традиційних сільських і міських прошарків, завжди готових йти за титулованою духовною особою, але і сучасних міських соціальних груп -- школярів і студентів, представників середніх класів, робітників і службовців, що стало знаменною віхою поширення “політичного ісламу”.

Тож, у дисертаційній роботі обґрунтовано, що ісламістські рухи не можна розглядати як периферійне явище в арабському світі. Утвердження ісламу в сучасному політичному житті арабських країн знаменує собою початок нової, більш усвідомленої фази розвитку арабського світу, що вирішує проблеми модернізації.

Керуючи масштабними соціальними проектами, ісламісти виховали нове покоління лідерів, прошарок чиновництва, фахівців, військовослужбовців, орієнтованих не на світські, а на ісламські цінності. У результаті ісламістська ідеологія й рухи стали важливою складовою частиною соціально-політичного життя в арабських країнах, а аж ніяк не маргінальним явищем, обмеженим невеликими радикальними групами або організаціями.

На прикладі партії “Братів-мусульман” та ХАМАСу досліджуються прояви традиціоналізму в політичних процесах країн арабського світу. Виявлено особливості ідеології “Братів-мусульман” та ХАМАСу на підставі їхніх програмних документів та розглянуто їхню суспільно-політичну діяльність.

Зокрема, зазначається, що в ХАМАСі сплелися два елементи: один ісламський, другий - націоналістичний. Якщо раніше ХАМАС домагався створення ісламської держави в регіоні, то тепер головною ціллю стала боротьба за припинення ізраїльської окупації. Як і очікувалось, після перемоги партії на парламентських виборах, посилився націоналістичний, а не релігійний елемент в його ідеологічній платформі. Прийшовши до влади, ХАМАС навіть не згадав про свій намір створити структуру влади в Палестинській Адміністрації на основі шаріату, як зазначалося в п'ятому пункті передвиборчої програми ХАМАСу. Однак ідейною основою передвиборчої програми ХАМАСу виступав саме іслам, як чинник того, що історична Палестина є частиною арабської і ісламської території, а палестинський народ належить до ісламської умми (спільноти). Таким чином, порівняно з вкрай поміркованою програмою ФАТХу, стає зрозумілим позиція палестинського електорату, який надав перевагу радикальному ХАМАСу з його ісламізованою програмою. Досліджено причини невизнання парламентських виборів в Палестинській Адміністрації дійсними і - переходу ХАМАСу в радикальну опозицію. Проаналізовано причини популярності “Братів-мусульман”, які знаходять прихильників серед молоді і стоять на позиціях традиціоналістської партії, балансуючи на межі з ортодоксальним фундаменталізмом в якості “охоронного” механізму проти “вестернізації” та “сіоністської погрози”.

Минулі парламентські вибори в Єгипті також підтвердили загальну тенденцію арабського світу до посилення ролі і впливу ісламу і використання ісламськими партіями в боротьбі за владу демократичний механізмів, що поступово впроваджуються в регіоні. “Брати-мусульмани” більш ніж в 5 разів збільшили своє представництво в парламенті Єгипту. На минулих виборах 2000 р. члени партії (що балотувались як незалежні кандидати з огляду на заборону діяльності ісламських організацій в країні з 1954 р.) отрималs 17 місць. Значення результатів парламентських виборів в Єгипті виходить за рамки внутрішньополітичних подій. Вони підтверджують, що штучне насадження в арабських країнах американської демократичної системи посилює характерні для більшості країн регіону конфесійні, етнонаціональні та соціальні протиріччя. За цих умов розширення демократичних прав та свобод збільшує шанси ісламістів прийти до влади шляхом сприяння посилення їхніх позицій в політичному житті країн регіону.

Підсумовано, що в окремих арабських країнах представники політичних рухів ісламу продемонстрували можливість приходу до влади мирним, демократичним шляхом. Ряд політичних організацій, особливо ті з них, які виступають з радикальних позицій у внутрішній політиці, вимагаючи відновлення соціальної справедливості й рівності, а на регіональній арені зарекомендували себе як послідовні борці проти “сіоністської погрози й американського імперіалізму”, користуються підтримкою значної частини арабської спільноти. Тому не можна виключати, що при певних внутрішніх і зовнішніх умовах в найближчий перспективі вони можуть взяти владу в ряді арабських країн. Однак, слід зазначити, що радикально налаштовані ісламські партії мають можливість контролювати владу протягом досить довгого часу та здатні впоратися із вирішенням складних внутрішньо- та зовнішньополітичних завдань лише за умови істотної модернізації і переходу на мирні позиції. ісламський партія політичний арабський

Третій розділ “Модернізм в діяльності ісламських партій та їх участі в політичних процесах” присвячений дослідженню участі ісламських партій, котрі у своїй діяльності керуються модерністськими принципами, в сучасних політичних процесах арабських країн. Особливу увагу приділено арабському соціалізму, як авангардному чиннику еволюції ісламських партій на шляху до модернізації. Показано, що країни арабського світу стоять перед вибором подальшого шляху політичного розвитку. Проблеми ухвалення вірного рішення і вироблення оптимального політичного курсу ускладнюються масштабністю, комплексністю і невідкладністю завдань в арабському регіоні. Разом з цим, продовжується процес політичної модернізації, що вирізняється неоднорідністю і складністю. Варто зазначити, що рушійною силою політичної модернізації арабських країн виступають партії, основоположним проявом модернізму в діяльності яких став частковий відхід від традиційних політичних концепцій ісламу.

На практиці першопочатковий відхід від традиційних політичних концепцій ісламу означав розробку вчення “арабського соціалізму”. Воно відображало ідеї революційних націоналістів, що прийшли до влади в результаті перемоги з колоніальними або монархічними режимами в ряді арабських країн. Така особливість західного плюралізму як принцип змагання і суперництва були несумісними з традиційною ісламською концепцією монолітності суспільства. Тому окремі елементи буржуазного парламентаризму, що простежувались в молодих незалежних арабських країнах, швидко втратили своє значення після досягнення політичної незалежності. Це сприяло розповсюдженню масових політичних організацій соціалістичної орієнтації, які поступово трансформувались в авангардні правлячі політичні партії. На них покладались функції посередника між державою і суспільством, а також органу ідейного і політичного виховання мас. Наприклад, згідно з Національною Хартією 1962 р. в Єгипті була створена масова політична організація - Арабський соціалістичний союз (АСС), який об'єднав понад 4 млн. чол. і включав в себе 7 тис. первинних організацій.

В дослідженні показано, як єдиновладдя правлячих партій з соціалістичною орієнтацією (в Іраку і Сирії - Партія арабського соціалістичного відродження (ПАСВ), в Алжирі - Фронт Національного Визволення, в Народній Демократичній Республіці Єемен - Єменська соціалістична партія, в Лівії і Єгипті - Арабський Соціалістичний Союз та ін.) забезпечувало умови для створення політичної системи, в якій її владні структури отримали можливість максимально централізувати державне управління. Характерно, що керівництво правлячої партії безпосередньо приймало участь в формуванні парламенту, оскільки балотуватися на парламентських виборах могли лише ті члени партії, кандидатури яких було схвалено партійним керівним органом. Така система ставила соціальні і політичні обмеження для інституалізованого політичного процесу, перетворюючись на значну перешкоду для опозиції. В результаті парламент в арабських країнах з існуючою авангардною партією, що підтримувала ідеї соціалізму, перетворився на орган представництва і арену протиборства фракцій правлячих груп, що відрізнялись не за політико-ідеологічними позиціями, а за функціональними, професійними та релігійними ознаками.

Роль ісламського фактору як природнього соціального регулюючого чинника модернізаційних політичних процесів в арабському суспільстві значно зросла після одержання незалежності арабськими країнами. До сьогодні існує проблема співвідношення політизованого ісламу, який є основою арабських політичних партій і модернізації цих партій. В програмних документах арабських соціалістів вагому роль надано ісламу. Ця роль не зазнала суттєвої трансформації впродовж півстолітньої історії соціалізму в арабських країнах і гармонійно поєднується з “арабським соціалізмом”. Так, політична програма іракської ПАСВ 2006 р. передбачає побудову нової держави після виходу американських військ шляхом створення координаторського органу (Шури) і на ісламських засадах.

Розглянуто унікальну арабську версію соціалізму - “Третю світову теорію” лідера Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії М. Каддафі. Демократія, на думку М. Каддафі, це правління народу, а не народне самовираження. Громадяни джамахірійського суспільства здійснюють владу безпосередньо через народні конгреси і народні комітети. Власність громадян Лівії, згідно “Зеленій книзі”, священна і недоторканна, за виключенням випадків, коли зачіпаються суспільні інтереси. Тоді пропонується справедлива компенсація. Характерно, що і М. Каддафі стояв на ісламських засадах. В “Зеленій книзі” зазначено, що народні конгреси і народні комітети, які здійснюють пряме народне правління, підвладні лише Корану, що має непорушні правила.

В розділі показано, що відродження “політичного ісламу” означало для партій з соціалістичною орієнтацією усвідомлення втрати авангардної позиції на політичний арені. Сучасні арабські соціалістичні партії істотно не впливають на політичні процеси в арабських країнах.

Розпочатий процес демократизації в арабському світі є важливим елементом міжнародної політики, від результатів якого залежить подальший розвиток соціально-політичної ситуації країн арабського світу. Чи здатні арабські країни на демократизацію? Чи має арабська демократія, сформована на основі мусульманської культури, повністю відповідати стандартам західних демократичних інститутів? В якій мірі принципи демократії корелюються з ісламізмом, який в тій або іншій формі діє практично в кожній арабській країні? Ці актуальні питання сьогодні стоять перед міжнародним співтовариством.

Також, варто зауважити, що досвід політичної модернізації країн арабського світу показав, що зміни в них почалися в умовах, коли держава діяла як ініціююча сила заходів, що зробили незворотньою демократизацію політичних процесів в низці арабських країн. При цьому арабські країни зберегли базові культурні цінності і сталі домінанти владних відносин. Свідченням лібералізації та демократизації політичних процесів арабських країн та ґенези модернізаційних процесів в партіях “згори” є приклад Тунісу, Марокко, Алжиру, Єгипту та ін., що досліджуються в дисертації.

Політичні процеси Марокко уособлюють сьогоднішню ісламізацію арабського суспільства та ренесанс ісламських партій в цілому. Парламентські вибори 2007 р. продемонстрували рекордно низький відсоток участі у виборах - 37 %, що вказує на зростаюче розчарування марокканців у політичних процесах країни, яка робила кроки до секуляризації. Західні оглядачі відзначають різку критику існуючого уряду і зростаюче схвалення дієвої ісламістської опозиції. За результатами виборів Істікляль очолила новий уряд, отримавши 52 місця, трохи випередивши ісламську Партію Справедливості і Розвитку, яка отримала 46 місць. Партія Справедливості і Розвитку набула ще більшої популярності і про неї заговорили, як про серйозного гравця, який не захоче миритися з фіктивною роллю ісламських партії на політичній арені Марокко. Основу передвиборної платформи партії 2007 р. становили шляхи вирішення економічних, а не духовних проблем марокканського населення. Цим прагматичним кроком партія показала себе дисциплінованим гравцем сучасного ісламського руху.

Досліджується роль і місце ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу на прикладі діяльності партії “Хізбалла”. Підкреслюється значимість соціальної роботи ісламських партій та їхня популярність серед населення. Виявлено, що сьогодні ісламські партії нерідко виконують функції держави в соціальній сфері і їхня практична і політична діяльність суттєво впливає на політичні процеси в країнах арабського світу. Зокрема, відновлення зруйнованої лівано-ізраїльською війною цивільної інфраструктури, забезпечення населення робочими місцями, надання населенню найважливіших базових соціальних послуг, яких уряд Лівану не спромігся надати населенню протягом останніх 25-ти років - все це гарантувало “Хізбаллі” симпатію та підтримку в ліванському суспільстві. “Хізбалла” відмовилась від ідеї створення ісламської республіки, чим здобула ще більшу популярність в поліконфесійному Лівані. Ця партія продовжує перетворюватись в структуру, котра відіграє вагому роль в політичних процесах Лівану.

Таким чином модернізація ісламських партій і політичних процесів арабських країн розширила можливості щодо діяльності політичної опозиції. Демократизація арабських країн детермінувала вихід ісламістських організацій на політичну арену і вільне виявлення їхніх політичних цілей і амбіцій, що не влаштовує як правлячий режим і політичну еліту арабського світу, так і ряд західноєвропейських країн і США.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні сформульовані основні теоретичні положення та практичні настанови, що випливають з даного дисертаційного дослідження.

1. В дослідженні розроблена типологія ісламських партій на основі доктринального підходу і виділено три типи : помірні ісламські партії, традиціоналістські ісламські партії та модерністські партії арабських країн. Помірні ісламські партії виступають за всебічне розповсюдження ісламу в арабському світі за допомогою адаптації релігії до сучасних реалій світової політики. Метою традиціоналістських партій є очищення арабських країн від сучасних політичних надбань і повернення їх до державного устрою часів пророка Мухаммеда. Підтипом традиціоналістських партій виступають фундаменталістські партії. Окремим типом представлено модерністські партії арабських країн, що відійшли від традиціоналізму і розпочали модернізаційні перетворення своєї ідеології і політичної діяльності. Підтипом модерністських партій арабського світу виступають соціалістичні партії.

2. Протягом століть на основі Корану створювались єдині для всіх мусульман соціально-політичні традиції. Іслам був і залишається загальною ідейною основою культури й суспільного устрою більшості арабських країн, в яких він пронизує всі сфери життя. Слід також відзначити, що сама ідеологія ісламу надає великі можливості для широкого використання цієї релігії різноманітними суспільними та політичними течіями, адже іслам не передбачає розмежування між божественною і світською владою. Розглянуто синтез ісламського способу мислення зі сферою політичного життя арабських країн і ґенезу “політичного ісламу”, як ідеології, що виникла в результаті боротьби секуляристів та ісламістів за ідейне лідерство в національно-визвольній боротьбі арабських країн. Сьогодні “політичним ісламом” керується переважна більшість політичних організацій арабського регіону.

3. Ісламські партії виступають каталізатором модернізації арабського регіону шляхом політичної боротьби за розширення прав опозиції, яку вони уособлюють та за ліквідацію недостатнього рівня передумов для реалізації прав і свобод людини. Популярність ісламських партій пояснюється численними соціальними проектами, якими вони опікуються. Динаміка політичних процесів вже значний час триває під егідою ісламських партій в країнах арабського світу.

4. Виявлено перспективи модернізації ісламських партій країн арабського світу. Досліджено політичні партії з соціалістичною орієнтацією, які виникли в результаті приходу до влади на у 50-60 рр. ХХ ст. представників світських арабських націоналістів, які намагалися розвивати ці країни на ідейних засадах соціалізму. Однак, в останні десятиліття ХХ ст. і в східних, і в західних політичних колах виникло і остаточно сформувалось переконання в тому, що концепції некапіталістичного розвитку і соціалістичної орієнтації, за деяким виключенням, виявились неприйнятними для постколоніальних арабських країн.

На прикладі аналізу ідеології та діяльності ХАМАС та “Братів-мусульман” демонструється, що питання визнання світовою громадськістю легітимності ісламських партій залишається відкритим внаслідок небажання розрізняти легально існуючі ісламські партії та терористичні організації арабських країн. Однак, саме це визнання принесло б певну політичну стабільність в арабський регіон.

Ту роль, яку відіграють сучасні ісламські партії в політичних процесах арабського суспільства показано на прикладі аналізу ліванської партії “Хізбалла”, яка є могутньою структурованою політичною силою в арабському регіоні. „Хізбалла” перетворилася в регіональну систему паралельної влади, що існує поряд з офіційним ліванським режимом і здійснює широкомасштабні соціальні проекти в Лівані. Незважаючи на те, що США вважають її терористичною організацією, партія є активним політичним гравцем, її представлено в ліванському парламенті і високий авторитет партії в арабському світі не викликає сумнівів. Питання про те чи буде “Хізбалла” й надалі трансформуватися в бік світської демократичної партії в першу чергу залежить від розвитку ізраїльсько-палестинської конфронтації і зовнішньої політики Ізраїля, а також від розвитку подій в арабському світі.

5. Показано складний досвід еволюції політичних процесів арабських країн, включаючи спроби розвитку елементів соціалістичного реформування й опозиційного ісламізму, арабського націоналізму і представницької демократії, які було проаналізовано в дисертаційному дослідженні. Аналізуючи динаміку мінливості політичних процесів в країнах арабського світу, зокрема Єгипту, Тунісу, Марокко, Алжиру та ін., демонструється, що демократія в зазначених країнах можлива лише в синтезі з ісламом, що викликає несприйняття країн, побудованих на демократії західного зразку. Аналізується спільність та відмінність політичних процесів країн арабського регіону.

Політичні процеси в арабських державах зіштовхуються зі значними труднощами, як через існування потужних “охоронних” механізмів, спрямованих на забезпечення стабільності існуючих режимів та розповсюдження “політичного ісламу”, так і внаслідок уразливості більшості країн перед впливом зовнішніх факторів - деструктивних транснаціональних радикальних рухів, амбіцій регіональних сил і політики світових держав. Доведено, що найбільш ефективно політичні процеси модернізуються в тих арабських державах, де необхідні для цього заходи визрівають усередині самої країни, а не насаджуються ззовні. Лише в цьому випадку результати перетворень дозволять досягти політичної стабільності регіону.

Модернізація політичних процесів в арабських країнах є одним з імперативів їхнього сучасного розвитку. Політичні реформи сьогодні спостерігаються в більшості країн арабського світу, де відбувається поступове розширення простору для політичної конкуренції між різними політичними силами. Однак внаслідок цього, поряд з помірними ісламськими партіями й рухами, в політичне життя втягуються і агресивно налаштовані фундаменталістські організації та протопартії, що створює ґрунт для “розгойдування” внутрішньополітичної ситуації в цих країнах із самими негативними наслідками для їхньої єдності, суверенітету й цілісності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горицька Г.В. “Хізбалла” в політиці та практиці сучасного ліванського суспільства / Г.В. Горицька // Політологічний вісник. - 2007. - №24. - С. 133-145.

2. Горицька Г.В. ХАМАС - представницький орган влади палестинського народу / Г.В. Горицька // Політологічний вісник. - 2007. - №26. - С. 206-215.

3. Горицька Г.В. Арабський соціалізм у теорії і практиці політичних партій / Г.В. Горицька // Нова парадигма. - 2007. - № 73. - С. 159-169.

4. Горицька Г.В. ХАМАС: боротьба за владу чи права палестинців, тероризм чи війна за свободу? / Г.В. Горицька. // Міжнародний кур'єр. - № 1-2 (57) 4-17.02.2009. // С. 12-13.

5. Горицкая Г.В. Исламистские политические организации в контексте демократизации в Марокко / Г.В. Горицкая // Ближний Восток и современность. - 2009. - № 39. - 72-86.

6. Горицька Г.В. До питання політизації ісламу в сучасному світі / Г.В. Горицька // Дні науки філософського факультету - 2007: міжнар. наук. конф., (Київ, 18-19 квітня 2007): матеріали доп. та виступів / Київ, нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Ч. I. - C. 124.

7. Горицька Г.В. До питання генези ісламських політичних організацій в сучасній Україні / Г.В. Горицька // Дні науки філософського факультету - 2008: міжнар. наук. конф., (Київ, 16-17 квітня 2008): матеріали доп. та виступів / Київ, нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Ч. ХI. - C. 20-22.

АНОТАЦІЯ

Горицька Г.В. Ісламські партії в політичних процесах країн арабського світу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено вивченню ісламських партій та їхнього впливу на політичні процеси країн арабського світу. У роботі досліджено комплекс проблем теоретичного і практичного характеру, завдяки чому визначено роль та місце ісламських партій в політичних процесах країн арабського світу. Проаналізовано процеси державотворення в арабському регіоні, роль ісламських партій в цих процесах. В роботі простежуються історичні періоди переходу політичних, екстремістських, масових і таємних організацій і товариств на засади легально існуючих політичних партій країн арабського світу. Вперше запропоновано типологізацію ісламських партій за їхньою ідеологічною ознакою. Виявлено особливості політичних процесів країн арабського світу та запропоновано шляхи еволюції ісламських партій - головного чинника цих процесів, з урахуванням історико-політичного досвіду.

Ключові слова: ісламські партії, країни арабського світу, політичні процеси, “політичний іслам”, традиціоналізм, іслам, еволюція.

АННОТАЦИЯ

Горицкая Г.В. Исламские партии в политических процессах стран арабского мира. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко - Киев, 2010.

Диссертация посвящена изучению исламских партий и их влияния на политические процессы стран арабского мира. В работе исследовано комплекс проблем теоретического и практического характера, благодаря чему определены роль и место исламских партий в политических процессах стран арабского мира. Проанализированы процессы создания государств в арабском регионе, роль исламских партий в этих процессах. В работе прослеживаются исторические периоды перехода политических, экстремистских, массовых и тайных организаций и обществ на принципы легально существующих политических партий стран арабского мира. Впервые предложено типологизацию исламских партий по их идеологическому признаку. Выяснены особенности политических процессов стран арабского мира и предложены пути эволюции исламских партий - главного фактора этих процессов, с учетом историко-политического опыта.

Ключевые слова: исламские партии, страны арабского мира, политические процессы, ''политический ислам'', традиционализм, ислам, эволюция.

ANNOTATION

Gorytska G.V. Islamic parties in the political processes of countries of the Arab world. - Manuscript.

The thesis for academic degree PhD of political sciences on speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2010.

The specific character of political processes of countries of the Arab world and the influense of islamic parties on these processes are studied in this research. The complex of problems of theoretical and practical character is investigated in thesis, due to what certainly role and place of islam parties in the political processes of countries of the Arabic world are explored. For the first time offered tipology of islam parties according to their ideological sign.

Islamic parties could be instrumental in the political process of repair and reconstruction precisely because it is a complex and multi-faceted process. They could make their influence felt in the reformulation, of legislation governing civil freedoms. Since the laws governing the electoral process are the most crucial to political reform in Arab countries, political parties should fight until the bitter end to forge legislation that meets the people's aspirations, providing for a system based on proportional lists so as to ensure the broadest possible representation of the people in parliament, the central arena of the democratic political fray.

As weak and fragile as Arab political parties are at present, they can make a difference. They can push demands that promote general welfare, democratic reform and a general climate conducive to broader public participation. Conversely, as long as the political waters in the Arab world remain stagnant, we will not be able to speak of political reform, let alone comprehensive development.

The processes of creation of the states are analysed as well in the thesis, role of islam parties in these processes. Most Arab ruling parties were founded by a ruler once he had come to power. After several years of naked military rule the leader founded a national party and allowed to set up a few little parties of their own. This type of ruler remains the self-appointed pater familias of the Arab masses in the absence of established democratic traditions. In the last century the new avangard process has become : to transform from islamic radical organization new form of opposition, so-called islamic party. Such islamic parties get their act together, step into gear and push for substantial political changes. The Arab world has reached the age of maturity and has the right to see its governments transformed into beacons of democracy and political plurality. Perhaps this process will begin to coalesce into reality in some parts of the Arab world over the nearest future.

In this research also found out the features of political processes of countries of the Arabic world and the ways of evolution of islam parties, the main factor of these processes, are offered.

Keywords: islam parties, countries of the Arabic world, political processes, “political islam”, traditionalism, islam, political evolution.

Размещено на Allbest.ru