Ліберальна демократія: умови формування та специфіка становлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 321.7:316.32

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛІБЕРАЛЬНА ДЕМОКРАТІЯ: УМОВИ ФОРМУВАННЯ

ТА СПЕЦИФІКА СТАНОВЛЕННЯ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

ГОЛОВКО Ірина Валентинівна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент КУЦ Галина Михайлівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, докторант кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор РИМАРЕНКО Сергій Юрійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу етнополітології (м. Київ);

доктор історичних наук, професор ФІСАНОВ Володимир Петрович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародної інформації.

Захист відбудеться 24 вересня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03. Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корпус 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий „11” серпня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради П. М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена насамперед тим, що кінець XX ст. позначений активізацією демократизаційних процесів. Із поширенням процесів демократизації на постсоціалістичний простір, вихідні характеристики політичних режимів, що зазнавали трансформаційних впливів, стали суттєво відрізнятися. До „класичних” політичних режимів додалися нові режими всіх різновидів: від посттоталітарних автократій до ліберальної моделі та „гібридних” різновидів демократії. Це створило принципово нову політичну ситуацію, яка потребує наукового осмислення проблематики ліберально-демократичного дискурсу задля виявлення його евристичного потенціалу щодо тих постсоціалістичних країн, які на шляху демократизації обрали своїм орієнтиром модель ліберальної демократії.

Сьогодні Україна перебуває у процесі переходу до демократії, який означає не просто розбудову демократичної політичної системи, а докорінне переосмислення всього попереднього політичного та соціально-економічного розвитку. За таких умов комплексна оцінка процесу демократизації в Україні, стану та перебігу внутрішніх перехідних процесів її політичної системи, а також перспектив становлення ліберальної демократії постає як одне з найважливіших завдань вітчизняної політичної науки.

Актуальність обраної теми зумовлена також критикою лібералізму, що активізувалася у зв'язку з фінансово-економічною кризою у сучасному світі. Втім, критиці піддається не лише економічна експлікація ліберальної проблематики, але - достатньо часто - весь корпус ліберальних ідей, незважаючи на те, що завдяки досягненням лібералізму у сфері індивідуальних та політичних свобод відбулося становлення оптимального політичного устрою західних країн, який став взірцем для інших членів світової спільноти.

Постановка проблеми спирається на результати наукових досліджень західних теоретиків у різних галузях суспільно-політичного знання, що присвячені виявленню взаємодії лібералізму та демократії, особливостей перебігу ліберально-демократичних процесів, специфіки формування інститутів ліберальної демократії тощо (Дж. Бентам, І. Валлерстайн, Т. Гоббс, Дж. Грей, Л. Даймонд, Р. Даль, Ф. Закарія, І. Кант, Б. Констан, А. Лейпхарт, Дж. Локк, Л. фон Мізес, Дж. Ст. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, К. Поппер, А. Пшеворський, Дж. Ролз, Дж. Сарторі, А. Сміт, Г. Спенсер, А. де Токвіль, Ф. Фукуяма, Ф. А. фон Хайєк, Л. Харрісон, Д. Хелд, К. Шміттер, Й. Шумпетер та ін.).

Вагоме значення для окреслення стратегій дослідження мають праці українських та російських науковців, у яких висвітлено особливості ліберальної демократії у контексті процесів демократизації (Л. Є. Балашов, В. Я. Гельман, В. М. Грубов, М. Г. Жулинський, В. П. Заблоцький, В. Л. Іноземцев, Б. Г. Капустін, Г. М. Куц, А. Ю. Мельвіль, М. І. Михальченко, І. К. Пантін, М. В. Попович, С. Ю. Римаренко, М. В. Томенко, В. П. Фісанов та ін.). Але, водночас, дослідженням, присвяченим виявленню необхідних умов для формування ліберальної демократії, зокрема, в країнах, що стали на шлях демократизації, притаманний переважно фрагментарний характер. Таким чином, перед політичною наукою постає ряд невідкладних теоретичних і прикладних завдань із всебічного аналізу сутності та процесу становлення ліберальної демократії, розкриття принципів її розгортання та функціонування, що й визначило вибір теми та напрямок дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою „Влада та її реалізація в незалежній Україні”, яку розробляє кафедра політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні базових умов та специфіки становлення ліберальної демократії, окресленні перспектив її формування в Україні.

Згідно з поставленою метою визначаються та конкретизуються основні завдання дослідження:

 виявити специфіку кореляції між ідеологемами лібералізму та демократії в політико-історичному контексті;

 узагальнити концептуальні підходи стосовно процесів формування ліберальної демократії, виявивши її особливості, сутність та ґенезу;

 виокремити крізь призму компаративістського підходу базові моделі ліберальної демократії та визначити найбільш оптимальні методологічні стратегії для дослідження умов її формування;

 з'ясувати особливості становлення ліберальної демократії у трансформаційних суспільствах;

 виявити базові умови ефективного функціонування політичних інститутів перехідного суспільства у контексті аналізу ліберальної та неліберальної демократій;

 виокремити детермінанти формування ліберально-демократичних процесів;

 розглянути державотворчі процеси пострадянської України у контексті ліберально-демократичних трендів;

 виявити механізми впровадження та реалізації ліберальної демократії в Україні на політико-економічному рівні та перспективи становлення ліберальної демократії на політико-культурному рівні.

Об'єктом дослідження виступає феномен ліберальної демократії.

Предметом дослідження виступають умови формування та специфіка становлення ліберальної демократії в контексті сучасних політичних процесів.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціальних методів політичної науки, що забезпечило комплексний підхід до проблеми виявлення базових умов для становлення ліберальної демократії. Дослідження ґрунтується на системному підході, що дозволило розглядати процес становлення ліберальної демократії як цілісної системи зі складною структурою. Компаративний метод дав змогу порівнювати однотипні політичні явища (умови формування ліберальної демократії у різних країнах) з метою визначення їхніх загальних рис та специфічних відмінностей. За допомогою структурно-функціонального методу виокремлено детермінанти формування ліберально-демократичних процесів.

Для з'ясування специфіки формування інститутів ліберальної демократії в контексті трансформаційних процесів методологічною основою стали концепції Ф. Закарії, А. Пшеворського, Ф. Шміттера та ін. Для виокремлення базових моделей ліберальної демократії методологічним підґрунтям стали теорії Р. Даля, К. Макферсона, Д. Хелда та ін. Визначення пріоритетних рівнів втілення ліберально-демократичних практик та дослідження ролі культури у цих процесах здійснено у контексті концепцій Ф. Фукуями та Л. Харрісона.

Висвітлення проблематики втілення ліберально-демократичних практик в українських державотворчих процесах зумовило аналіз широкої палітри концептуальних позицій, звернення до довідкової та історичної літератури, статистичних матеріалів, результатів соціологічних досліджень тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:

Уперше:

–  запропоновано авторську експлікацію феномену ліберальної демократії як форми суспільно-політичного устрою, що забезпечує верховенство права на основі представницької демократії, в якій воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу обмежені для захисту прав меншості та свобод окремих громадян, а інтереси суспільства реалізуються за рахунок пріоритету інтересів особистості та суспільства над інтересами держави, що, в цілому, унеможливлює насильницькі методи управління;

–  обґрунтовано, що в Україні, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, спостерігається втілення ліберальних практик на повсякденному рівні. Будучи глибоко вкоріненими в ментальності, ці ліберально-демократичні практики, забезпечивши стратегії виживання українського народу, не означуються як ліберальні. Разом з тим, індивідуалізм, волелюбність, заповзятливість, недовіра до держави, неприйняття авторитарного начала, достатньо високий рівень толерантності, які притаманні українській ментальності, є базовими характеристиками ліберального дискурсу.

Удосконалено:

–  погляди стосовно виявлення основних детермінант формування ліберальної демократії (ідеологія, інституції, громадянське суспільство, культура). Обґрунтовано, що „імплантування” іноземних ліберально-демократичних взірців, яке характерне як для України, так і для низки країн постсоціалістичного простору, не досягається простим запровадженням інституціональних змін чи маневруваннями еліти, оскільки втілення зразків ліберальної демократії визначається соціокультурними факторами (цінності, вірування, звичаї, набір універсальних культурно зумовлених стереотипів, ментальні установки тощо).

Доведено, що:

–  успішна демократизація в Україні можлива лише за умови цілеспрямованої розбудови моделі сучасної ліберальної демократії, послідовного відстоювання демократичних цінностей, досягнення суспільного консенсусу щодо стратегічних пріоритетів розвитку держави, неухильного захисту прав та свобод громадян.

Дістали подальшого розвитку:

–  узагальнення щодо систематизації концепцій ліберальної демократії у контексті трансформаційних процесів в Україні; виділено пріоритетні соціально-політичні рівні (політичний, культурний, економічний), на яких формування ліберально-демократичних практик видається найоптимальнішим;

–  аргументи стосовно кореляції ключових ідеологем сучасних політичних процесів - лібералізму та демократії, базовими категоріями для яких виступають дефініції „свобода” та „рівність”. Обґрунтовано, що зростання ролі свободи (лібералізм) може призвести до зменшення рівності та зростання несправедливості у розподілі благ, призводячи до порушення рівноваги, яке здатне загрожувати життєздатності політичної системи. Натомість надання переваги рівності (демократія) може стати причиною зменшення свободи. Це зумовлює необхідність сприяння досягненню єдності, балансу рівності та свободи, що вимагає створення відповідних політико-правових інститутів;

–  твердження стосовно розуміння сутності ліберальної демократії в залежності від ракурсу її аналізу: в інституціональному аспекті термін ліберальної демократії використовується для характеристики політичного режиму, який відрізняється певною сукупністю політичних і правових ознак; у процесуально-процедурному аспекті - для характеристики життєдіяльності певної спільноти (як на загальнодержавному, так і локальному рівні); у культурологічному аспекті ліберальна демократія пов'язана з певною культурою суспільства, заснованою на принципах автономії індивіда, терпимості та громадянської відповідальності; ціннісний аспект вказує на певну політичну і соціальну цінність, нерозривно пов'язану з принципами свободи, прав людини і створенням максимальних умов для саморозвитку особистості.

Практичне значення отриманих результатів полягає насамперед у виокремленні базових критеріїв формування ліберальних практик у пострадянській Україні, що є вельми евристичним явищем для політичної науки в цілому. Результати дисертаційного дослідження мають важливе практичне значення і можуть бути використані для підготовки спеціалістів у галузі політології, доповнити зміст навчальних курсів з політології та суміжних дисциплін.

Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані соціально-політичними установами, владними структурами при прийнятті політичних рішень, пов'язаних з державотворчими стратегіями. Результати дослідження також можуть слугувати методологічною основою при аналізі соціально-політичних та ідеологічних проблем соціуму.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу специфіки становлення та умов формування ліберальної демократії. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 14 наукових публікацій.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були представлені на: наукових семінарах Міжнародного інституту політичних наук університету Масарика, м. Брно (Чехія) „Розбудова інститутів демократії - приклади з Чеської Республіки // Centrum pro studium democracie a kultury” (Харків, 2006 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Філософія освіти і сучасність” (Дніпропетровськ, 2007 р.); ІІІ Харківських політологічних читаннях, присвячених пам'яті професора М. Ф. Ніколаєвського „Посткомуністичні трансформації: зміст, тенденції, перспективи” (Харків, 2007 р.); ІV Міжнародній науковій конференції „Польща та Україна на шляху демократичних перетворень: історія, сучасність, майбутнє” (Житомир, 2007 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність” (Харків, 2008 р.); II Міжнародній науковій конференції „Соціальна політика та механізми інтеграції українського суспільства” (Одеса, 2008 р.); Перших Слобожанських політологічних читаннях „Сучасна політична наука: стан, проблеми, перспективи розвитку” (Харків, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „VI Харківські студентські філософські читання” (Харків, 2009 р.); VІI Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „Соціологія у (пост)сучасності: насолоджуючись відповідальністю (Харків, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції „Людина. Світ. Суспільство” (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) (Київ, 2009 р.); I Міжнародній конференції молодих науковців „Гуманітарні та соціальні науки - 2009” (Львів, 2009 р.). Крім того, основні ідеї дисертації пройшли апробацію на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, а також кафедри міжнародних відносин і кафедри міжнародної інформації факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження висвітлені у чотирнадцяти публікаціях, дев'ять з яких опубліковано у періодичних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (14 додатків на 16 сторінках), списку використаних джерел, який містить 325 найменувань (з них 42 - іншомовних). У тексті міститься п'ять таблиць. Загальний обсяг роботи складає 248 сторінок, з них - 197 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічні засади, формулюється наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача у розробку наукової теми, подано відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

Перший розділ - „Теоретико-методологічна експлікація ліберальної демократії” - присвячений виявленню кореляції феноменів лібералізму та демократії, узагальненню концептуальних підходів стосовно сутності та ґенези ліберальної демократії, виокремленню базових моделей ліберальної демократії.

У підрозділі 1.1 „Лібералізм та демократія як домінантні ідеологеми сучасних політичних процесів” узагальнюються концептуальні інтерпретації стосовно кореляції феноменів лібералізму та демократії (Дж. Бентам, В. Гумбольдт, І. Кант, Б. Констан, Дж. Локк, Дж. Ст. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, А. Сміт, Г. Спенсер, А. де Токвіль та ін.). Зазначено, що лібералізм та демократія, зародившись у середині XVIII ст. в Європі, спочатку сприймалися як несумісні явища. Відмінності між демократією та лібералізмом зумовлені відмінностями між їхніми ключовими категоріями. Базовою категорією лібералізму є поняття „свобода”, демократії - концепт „рівності”. Разом з тим, саме через ці категорії (коли особиста свобода і приватна власність співіснують з демократичною рівністю) можливе поєднання проблематики лібералізму та демократії. Концептуальною точкою відліку в експлікації означеної проблеми можна вважати працю А. де Токвіля „Демократія в Америці”. Аргументовано, що розширення меж лібералізму („свобода”) може призвести до зменшення рівності та зростання несправедливості, що здатне загрожувати життєздатності політичної системи. Натомість надання переваги демократії („рівність”) здатне стати причиною зменшення свободи. У разі збалансованого поєднання цих принципів можна отримати єдність та виваженість у процесі демократизаційних перетворень.

З кінця XIX ст. демократія - як форма правління - незмінно підтримується політичною і соціальною філософією лібералізму. Ґрунтуючись на принципі свободи індивіда, лібералізм відіграв величезну роль у розробці ідей сучасної демократії: рівність усіх громадян перед законом; володіння кожною людиною основними політичними правами і свободами; принцип терпимості до інакомислення і захисту прав меншості тощо. Демократичне поширення ліберальних принципів знаходить своє практичне доповнення у поширенні політичних прав на усіх громадян, у тому числі й нижчих соціальних верств. Така асиміляція сталася без будь-яких суттєвих змін у політичній і правовій структурі ліберальних інститутів, що доводить принципову єдність лібералізму і демократії. Визнаючи надзвичайну важливість, що її набула в сучасному суспільстві демократія, поєднання її з лібералізмом означується як ліберальна демократія, де прикметник „ліберальна” має силу обмеження і служить як наголос на потребі деталізації та диференціації.

У підрозділі 1.2 „Концептуальні інтерпретації сутності ліберальної демократії” аргументовано, що класичне розуміння „ліберальної демократії” було розширене за рахунок привнесення в неї двох додаткових елементів: теорії громадянського суспільства та концепції „утилітаризму”. Інша трансформація поняття ліберальної демократії була пов'язана з привнесенням в неї соціального компоненту.

Обґрунтовано, що сутнісне „ядро” ліберальної демократії оформлене такими ідеями: автономність індивіда та його первинність відносно до народу; політичний порядок має забезпечувати саморозвиток індивіда; головною цінністю визнається свобода індивіда, коріння якої лежить поза політикою - у приватному житті; основна функція держави полягає в обмеженні зовнішнього тиску на індивідуальну свободу; індивідуальні свободи вимагають закріплення в конституції; вся політична влада знаходиться в руках народу; народний суверенітет - це формування влади з відома народу; право кожного громадянина брати участь в управлінні тощо.

Запропоновано авторське визначення ліберальної демократії як форми суспільно-політичного устрою, що забезпечує верховенство права на основі представницької демократії, в якій воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу обмежені для захисту прав меншості та свобод окремих громадян, а інтереси суспільства реалізуються за рахунок пріоритету інтересів особистості та суспільства над інтересами держави, що унеможливлює насильницькі методи управління. Ліберальна демократія характеризується наявністю: розвиненої системи правосуддя, законодавчого захисту приватної власності, середнього класу, сильного громадянського суспільства, відкритого суспільства, загального виборчого права, свободи слова, плюралізму, юридичного закріплення політичних прав та свобод тощо.

Ліберальна демократія може розглядатися в різних аспектах: в інституціональному; у процесуально-процедурному; у культурологічному; у ціннісному. Саме у контексті ціннісного аспекту (разом з інституціональним, процедурно-процесуальним і культурологічним аспектами) поняття „ліберальна демократія” вказує на певну політичну і соціальну цінність, нерозривно пов'язану з принципами свободи, прав людини і створенням максимальних умов для саморозвитку особистості.

У підрозділі 1.3 „Компаративний аналіз моделей ліберальної демократії: методологічний ракурс” здійснено порівняння моделей ліберальної демократії. Базовим критерієм порівняння виступає критерій участі індивіда в політиці (автономна, через певну групу чи як невід'ємна частина цілого). Відповідно, виділяються ліберальні (індивідуалістичні), плюралістичні (Д. Трумен, Р. Даль), колективістські теорії демократії (Ж.-Ж. Руссо, К. Маркс).

Порівняльний аналіз концепцій демократії проведено у контексті типології, запропонованої Д. Хелдом: 1) класична ліберальна демократія (Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Дж. Медісон, Т. Гоббс); 2) захисна (охоронна, протективна) демократія (Дж. Бентам); 3) еволюційна (розвиваюча, девелопменталістська) демократія (Ж.-Ж. Руссо, А. де Токвіль, Л. Т. Гобхаус, Дж. Ст. Мілль); 4) теорія відмирання держави (К. Маркс); 5) представницька (репрезентативна) демократія (Дж. Медісон); 6) учасницька (партиципаторна, пряма) демократія (Дж. Дьюї, Б. Барбер); 7) конкурентна елітарна демократія (Й. Шумпетер); 8) плюралістична демократія (консенсусна, співсуспільна: А. Лейпхарт, поліархія: Р. Даль); 9) модель правової (легальної) демократії (Р. Нозік, Ф. А. фон Хайєк). Зокрема, акцентовано увагу на евристичності теорії „поліархії” Р. Даля.

Обґрунтовано, що безперечною умовою існування ліберально-демократичної держави є розділення владних повноважень, відділення держави від громадянського суспільства, гарантування природних і громадянських прав та свобод індивіда.

У другому розділі - „Базові умови формування ліберально-демократичних процесів у перехідних суспільствах” - розглянуто особливості становлення ліберальної демократії у перехідних суспільствах, проаналізовано ключові принципи ефективного функціонування інститутів ліберальної демократії та виявлено детермінанти формування ліберально-демократичних процесів. ліберальний демократія перехідний

У підрозділі 2.1 „Особливості становлення ліберальної демократії у трансформаційних суспільствах” вказано, що специфіка більшості постсоціалістичних країн, які стали на шлях трансформаційних перетворень, полягає в тому, що вони не пройшли через етап лібералізації. Фаза лібералізації є своєрідним стартовим майданчиком для демократичних змін, що призводять до зростання рівня свободи у суспільстві. Фаза демократизації відрізняється інституціональними змінами в політичній системі. Лібералізація та демократизація - два тісно переплетені аспекти переходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим.

У перехідних суспільствах становлення ліберальної демократії відбувається по-різному, в залежності від попереднього політичного режиму. При переході від авторитарних режимів докорінні зміни системної якості відбуваються у політичній сфері (монопольна система замінюється на плюральну), тоді як у позаполітичних сферах відбувається лише адаптація до нового режиму функціонування політичної системи: в економіці скасовується протекціонізм стосовно корпорацій, у які вклали капітал представники старої політичної еліти; у сфері культури скасовуються обмеження на політичну інформацію та критику політичної влади (тобто, змінюється лише політичний сегмент суспільної культури). При переході від тоталітарних режимів докорінні якісні зміни відбуваються в усіх сферах суспільного життя трансформаційних суспільств: у політиці (заміна монополії на владу однієї партії багатопартійною системою плюрального типу), в економіці (заміна державної, адміністративно-командної системи ринковою, конкурентною), у сфері культури (скасування офіційної ідеології та підпорядкованості їй суспільного розвитку).

У підрозділі 2.2 „Ключові принципи ефективного функціонування політичних інститутів перехідного суспільства: між ліберальною та неліберальною демократіями” зазначено, що важливою умовою для формування ліберальної демократії є система політичних інститутів, які здатні уможливити оптимальне втілення ліберально-демократичних практик у політичні системи пострадянських країн. Виокремлено такі базові ліберально-демократичні інститути: Конституція, якою закріплюється пріоритетність прав індивіда над державою; розподіл гілок влади не лише по вертикалі (законодавча, виконавча, судова), але й по горизонталі (влада розподілена між центром та регіонами); політичні свободи; багатопартійна система; ринкова економіка; громадянське суспільство; політична участь тощо. Наявність цих політичних інститутів може стати передумовою для успішних демократизаційних процесів та основою для переходу до ліберально-демократичної системи.

Зазначено, що сліпе копіювання західних стандартів не завжди дає ефективний результат, оскільки успішність демократизаційних процесів і, відповідно, впровадження нових демократичних інститутів навряд чи можуть бути ефективними без врахування специфіки культурно-історичних традицій конкретної спільноти. Проблеми введення нових демократичних інститутів та ефективності їхнього функціонування стосуються не лише влади, але й громадянського суспільства.

Розглянуто феномен „неліберальної демократії” (Ф. Закарія) - політичного режиму, представники якого, будучи обраними демократичним шляхом, ігнорують конституційні обмеження своєї влади і позбавляють громадян фундаментальних прав. „Неліберальна демократія” найчастіше виникає в умовах копіювання демократичних порядків у країнах, які не мали довготривалої демократичної традиції. Підґрунтям „неліберальної демократії” виступає або популізм, або жорсткий контроль над політичним життям. Застій демократизації та лібералізації і збільшення кількості неліберальних демократій пояснюється наступними факторами: слабкість соціальної бази ліберального демократичного транзиту, яка проявляється в незначущості середнього класу; слабкість і недостатня структурованість громадянського суспільства; відсутність ефективної багатопартійної системи за наявності безлічі дрібних політичних партій, які не в змозі створити реальну дійсну опозицію; слабке поширення серед громадян ліберальної політичної культури тощо.

У підрозділі 2.3 „Детермінанти формування ліберально-демократичних процесів” відзначено, що основними критеріями ефективного функціонування ліберальної демократії є наявні політичні права (змагальність, опозиція і участь) та громадські свободи; влада в руках виборних посадовців; баланс влади (зокрема, обмеження виконавчої гілки); непередбачувані результати виборів; політичне представництво меншин; свобода асоціацій; суспільний плюралізм; незалежні ЗМІ; незалежна судова влада; верховенство права; повага до права власності тощо.

У контексті концепції Ф. Фукуями виокремлено детермінанти формування ліберально-демократичних процесів: ідеологія (рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій та ринкових структур, що їх підтримують); інституції (ця сфера включає конституції, правові та партійні системи, ринкові та економічні структури тощо); громадянське суспільство (царина стихійно утворених соціальних структур, відокремлених від держави, які є підґрунтям ліберально-демократичних політичних інститутів); культура (найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, історичні традиції тощо).

Головні труднощі, з якими стикатиметься становлення ліберальної демократії в Україні, можуть виникати на рівні громадянського суспільства та особливо на рівні культури. Швидкість змін на рівні громадянського суспільства, які в Україні відбуваються вельми повільно, значною мірою залежить від особливостей рівня культури. Отже, саме культура суттєво впливає на формування ліберальної демократії, яка не досягається простим запровадженням інституціональних змін чи через маневрування еліти. Її виживання залежить від цінностей і вірувань звичайних громадян.

Третій розділ - „Шляхи та напрями втілення параметрів ліберальної демократії в контексті державотворчих процесів України” - присвячений виявленню пріоритетних напрямів втілення ліберально-демократичних практик у державотворчих процесах України.

У підрозділі 3.1 „Державотворчі процеси в пострадянській Україні у контексті ліберально-демократичних трендів” розглянуто особливості процесу становлення політичної системи незалежної України в напрямку лібералізації та демократизації. Зазначено, що в Україні одночасно відбуваються процеси трансформації політичної системи, державотворення та побудови політичної нації. Втім, окрім конституційно проголошеного курсу на побудову демократичної правової держави та громадянського суспільства, значний вплив на політичний процес в Україні здійснюють внутрішні, специфічні закономірності розвитку суспільного організму, які подекуди не збігаються з нормативним курсом. Характерною рисою розвитку ліберально-демократичних тенденцій в Україні стало те, що суб'єкти політичного процесу все більше вдаються до легальних методів політичної боротьби.

Парадокс України полягає в тому, що, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, він існує на рівні повсякденної практики. Українцям вже на ментальному рівні притаманні риси індивідуалізму, волелюбності, неприйняття авторитарного начала, які є базовими для всього ліберального дискурсу. Можна сказати, що українці вижили завдяки ліберально-демократичним практикам, не усвідомлюючи, що ці практики означуються як ліберальні.

Політична культура України характеризується органічним поєднанням двох культурних традицій - „західної” (соціально-політичної) та „східної” (християнсько-духовної). Якщо на формування української духовності вирішальний вплив справила „східна” (візантійсько-православна) традиція, то „західна” традиція стала домінуючою в соціально-політичній сфері, що споріднює її з принципами європейського політичного розвитку. В українській культурі, на відміну від російської, спостерігалося неприйняття „східних” візантійських традицій на суспільно-політичному рівні (ідеї самодержавного деспотизму, експансіонізму, обмеження індивідуальної свободи тощо).

Відповідно, „українське диво” трапиться тоді, коли ліберально-демократичні практики повсякденного рівня втіляться в інституціональних практиках держави, у законах та загальноприйнятих правилах.

У підрозділі 3.2 „Механізми впровадження та реалізації ліберально-демократичних практик у політико-економічному вимірі” зазначено, що вельми важливим є дослідження глибинних процесів лібералізації економіки задля розуміння тенденцій і напрямів розвитку національних економік, створення їхньої власної економічної стратегії та формування адекватної політики. До таких процесів в сучасних умовах відносяться тенденція до лібералізації міжнародної торгівлі та, одночасно з цим, ускладнення і різноманітність форм протекціоністської зовнішньоекономічної політики держав. Тому визначення напрямку економічного розвитку в умовах перехідного періоду має принципове значення для обґрунтування економічної політики держави, успішного здійснення соціально-економічних та політичних перетворень.

Однією з найважливіших економічних передумов ліберальної демократії в Україні є відносно високий рівень індустріального та економічного розвитку в цілому. Втім, економіка України характеризується не повною системою функціонування ринкової економіки, а лише переходом до неї.

У результаті аналізу найвпливовіших доктрин сучасності (марксизм, кейнсіанство, лібералізм) обґрунтовано, що ліберальна модель економічного розвитку сьогодні є найбільш оптимальною для української дійсності. Проведено аналіз ринкової економіки - базового інституту ліберальної демократії - в контексті суспільно-політичних тенденцій, які визначатимуть найближче майбутнє України. Базуючись на теоретичних засадах економічного лiбералiзму та виходячи з оцінки сучасного стану української економіки, запропоновано відповідні шляхи реалізації принципів лiберальної економічної політики, що орiєнтовані на досягнення еволюцiйного зростання та підвищення ефективності використання людських, матеріальних і природних ресурсів.

У підрозділі 3.3 „Стан та перспективи ліберальної демократії в Україні: політико-культурний ракурс” обґрунтовано, що процеси формування ідеологій, зокрема ліберальної, у пострадянських країнах ускладнені тим, що тоталітарна система Радянського Союзу, з якої вийшла Україна, була спрямована на знеособлення, культивуючи колективістські цінності, тоді як ліберально-демократична спрямованість державотворення, яка притаманна насамперед країнам Заходу, націлена на формування автономної особистості. Головним чинником переходу від тоталітаризму до правової держави виступають зміни у суспільній свідомості. Тому культура є визначальним фактором розбудови повноцінного ліберально-демократичного суспільства, основою для формування цілісної культурно-національної ідентичності.

Зазначено, що в програмних документах багатьох українських політичних партій використовується прихована ліберальна риторика. Прихована в тому сенсі, що у партійних програмних положеннях закладаються пункти, які, фактично, використовуючи постулати лібералізму, не ідентифікуються з ним.

Аргументовано, що в політичній культурі українського народу майже не закладено пріоритетності значення категорії „відповідальність”, що негативно позначається на процесах демократизації. Українці завжди охоче перекладають тягар відповідальності на інших, найчастіше - на державу. Відзначено, що освіта відіграє важливу роль у сприйнятті ідей лібералізму, оскільки незмінною і вирішальною залишається головна соціальна функція лібералізму - стимулювати, пришвидшувати зміни, осучаснювати суспільство.

Перспективи встановлення в постсоціалістичних країнах стабільного ліберально-демократичного режиму (подібного до того, що існує в країнах Заходу) залежать від змін у цінностях і діях політичних суб'єктів (як на рівні лідерів і організацій, так і на рівні мас) у бік раціоналізації та лібералізації.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену ліберальної демократії, умов формування та специфіки становлення ліберально-демократичних практик, в результаті чого сформульовано ряд висновків.

 Узагальнено в політико-історичному контексті концептуальні підходи стосовно кореляції феноменів лібералізму та демократії, базовими категоріями яких виступають поняття „свобода” (лібералізм) та „рівність” (демократія). Ґрунтуючись на принципі свободи індивіда, лібералізм відіграв величезну роль у розробці ідей сучасної демократії. Демократичне поширення ліберальних принципів знаходить своє практичне доповнення у поширенні політичних прав на громадян усіх соціальних верств. Визначено, що розширення меж лібералізму („свобода”) може призвести до зменшення рівності та зростання несправедливості, натомість надання переваги демократії („рівність”) може стати причиною зменшення свободи, що вимагає збалансованого поєднання основних принципів демократії та лібералізму.

 Виявлено особливості, сутність та ґенезу процесів формування ліберальної демократії. Обґрунтовано, що класичне розуміння „ліберальної демократії” було розширене за рахунок привнесення в неї двох додаткових елементів: теорії громадянського суспільства та концепції „утилітаризму”. Інша трансформація поняття „ліберальна демократія” була пов'язана з привнесенням в неї соціального компоненту. Запропоновано авторське визначення ліберальної демократії. Аргументовано, що ліберальна демократія може розглядатися в різних аспектах: в інституціональному; у процесуально-процедурному; у культурологічному; у ціннісному.

 Здійснено компаративний аналіз моделей ліберальної демократії, базовим критерієм порівняння яких виступає критерій участі індивіда в політиці (автономна, через певну групу чи як невід'ємна частина цілого). Відповідно, виділяються ліберальні (індивідуалістичні), плюралістичні, колективістські теорії демократії. Проведено порівняльний аналіз концепцій демократії у контексті типології Д. Хелда. Обґрунтовано, що безперечною умовою існування ліберально-демократичної держави є розділення владних повноважень, відділення держави від громадянського суспільства, гарантування природних і громадянських прав та свобод індивіда.

 З'ясовано особливості становлення ліберальної демократії у трансформаційних суспільствах. Специфіка більшості постсоціалістичних країн, які стали на шлях демократизації, полягає в тому, що вони не пройшли через етап лібералізації, який є своєрідним стартовим майданчиком демократичних змін. Лібералізацію й демократизацію можна розглядати як два тісно переплетені аспекти переходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим. Аргументовано, що особливістю трансформаційних суспільств є відсутність та неструктурованість громадянського суспільства.

 Виявлено базові умови ефективного функціонування політичних інститутів перехідного суспільства у контексті аналізу ліберальної та неліберальної демократій. Зазначено, що сліпе копіювання західних стандартів не завжди дає ефективний результат, оскільки впровадження нових демократичних інститутів навряд чи може бути ефективним без врахування соціокультурних факторів. Аргументовано, що терміном „неліберальна демократія” позначають політичні режими, представники яких, будучи обраними демократичним шляхом, ігнорують конституційні обмеження своєї влади і позбавляють громадян фундаментальних прав. Виділено фактори, що сприяють появі „неліберальних демократій”.

 Виокремлено детермінанти формування ліберально-демократичних процесів: ідеологія (рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій, що їх підтримують); інституції (конституції, правові та партійні системи, економічні структури тощо); громадянське суспільство (стихійно утворені соціальні структури, відокремлені від держави); культура (найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, історичні традиції тощо). Зазначено, що культурі належить вагома роль у процесах формування ліберальної демократії.

 З'ясовано, що особливості державотворчих процесів пострадянської України зумовлені одночасністю процесів трансформації політичної системи, державотворення, побудови політичної нації. Аргументовано, що політичний, культурний, економічний рівні є пріоритетними для оптимального втілення ліберально-демократичних практик. Обґрунтовано, що в Україні, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, він існує на рівні повсякденної практики, оскільки в українській ментальності закладені риси індивідуалізму, волелюбності, неприйняття авторитарного начала, які є базовими для всього ліберального дискурсу. Втім, ці ліберальні практики не означуються як ліберальні.

 Виявлено механізми впровадження і реалізації ліберальної демократії в Україні на політико-економічному рівні. У контексті аналізу найвпливовіших доктрин сучасності (марксизм, кейнсіанство, лібералізм), обґрунтовано, що ліберальна модель економічного розвитку сьогодні є найбільш оптимальною для української дійсності. Запропоновано відповідні шляхи реалізації принципів ліберальної економічної політики, що орієнтовані на досягнення еволюційного зростання та підвищення ефективності використання людських, матеріальних і природних ресурсів.

 Визначено перспективи становлення ліберальної демократії на політико-культурному рівні. Обґрунтовано, що головним чинником переходу від тоталітаризму до правової держави виступають зміни у суспільній свідомості. Відповідно, культура є визначальним чинником розбудови повноцінного ліберально-демократичного суспільства. Разом з тим, в українській політичній культурі майже не закладено пріоритетності значення категорії „відповідальність”, що негативно позначається на процесах демократизації. Відзначено, що освіта відіграє вагому роль у сприйнятті ідей лібералізму, оскільки незмінною і вирішальною залишається головна соціальна функція лібералізму - стимулювати, підштовхувати зміни, осучаснювати суспільство.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Застава І. В. Ліберальна демократія в контексті глобалізації / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2007. -- № 760. -- Вип. 9. -- 312 с. -- С. 107--114.

2. Застава І. В. Проблематика лібералізму: освітній вимір / І. В. Застава // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. -- Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2007. -- Вип. 15. -- 528 с. -- С. 220--226.

3. Застава І. В. Витоки ліберально-демократичних ідей: огляд концептуальних підходів / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2007. -- № 785. -- Вип. 10. -- 196 с. -- С. 116--122.

4. Застава І. В. Концепції ліберальної демократії в західному політичному дискурсі: порівняльний аналіз / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- № 796. -- Вип. 11. -- 196 с. -- С. 20--26.

5. Застава І. В. Напрямки втілення стандартів ліберальної демократії в контексті українського державотворення / І. В. Застава // Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки : Журнал. -- Том 13. -- Вип. 5. -- Одеса : Видавництво „Астропринт”, 2008. -- 924 с. -- С. 596--603.

6. Застава І. В. Умови формування ліберальної демократії / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- № 810. -- Вип. 12. -- 240 с. -- С. 19--26.

7. Застава І. В. Економічні інтенції лібералізму в демократичних суспільствах / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- № 825. -- Вип. 13. -- 193 с. -- С. 66--72.

8. Застава І. В. Концепт неліберальної демократії в політичній науці / І. В. Застава // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : „Питання політології”. -- Харків, 2009. -- № 839. -- Вип. 14. -- 241 с. -- С. 78--84.

9. Головко І. В. Стан та перспективи формування ліберальної демократії в Україні / І. В. Головко // Гілея : науковий вісник. Збірник наукових праць. -- К. : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2009. -- Вип. 27. -- 420 с. -- С. 367--375.

Інші публікації:

10. Застава І. В. Проблематика лібералізму в контексті освітнього виміру / І. В. Застава // Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність : V Міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 20-21 трав. 2008 р. : У 2-х ч. -- Харків : Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2008. -- Ч. 1. -- С. 129--130.

11. Застава І. В. Концепт ліберальної демократії в політичному дискурсі / І. В. Застава // VI Харківські студентські філософські читання : Міжнар. наук. конф. студ. та аспірантів, Харків, 2-3 квіт. 2009 р. -- Харків : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2009. -- С. 171--173.

12. Застава І. В. Умови становлення ліберальної демократії в контексті трансформаційних процесів на пострадянському просторі / І. В. Застава // Соціологія у (пост)сучасності : насолоджуючись відповідальністю : VІI Міжнар. наук. конф. студ. та аспірантів, Харків, 13-15 квіт. 2009 р. -- Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2009. -- С. 95--97.

13. Застава І. В. Перспективи та напрямки становлення ліберальної демократії в контексті українських реалій / І. В. Застава // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету) : Міжнар. наук. конф., Київ, 23-25 квіт. 2009 р. -- К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009. -- С. 214--216.

14. Застава І. В. Неліберальні демократії в сучасних політичних процесах / І. В. Застава // Гуманітарні та соціальні науки-2009 : I Міжнар. конф. молодих науковців, Львів, 14-16 трав. 2009 р. -- Львів, 2009. -- С. 135--138.

АНОТАЦІЯ

Головко І. В. Ліберальна демократія: умови формування та специфіка становлення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010 р.

Дисертація присвячена дослідженню феномену ліберальної демократії, умов її формування та особливостей становлення. Узагальнено концептуальні підходи стосовно ґенези ліберальної демократії, виокремлено її базові моделі та розглянуто особливості її становлення у перехідних суспільствах.

Виявлено ключові умови ефективного функціонування інститутів ліберальної демократії у контексті аналізу ліберальної та неліберальної демократій, виокремлено детермінанти формування ліберальної демократії та пріоритетні напрями втілення ліберально-демократичних практик у державотворчих процесах України.

Аргументовано, що в Україні, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, він існує на рівні повсякденної практики, оскільки в українській ментальності закладені риси індивідуалізму, волелюбності, неприйняття авторитарного начала, які є базовими для ліберального дискурсу.

Ключові слова: ліберальна демократія, формування ліберальної демократії, демократизація, трансформаційне суспільство, ліберально-демократичні процеси, неліберальна демократія, політична культура.

АННОТАЦИЯ

Головко И. В. Либеральная демократия: условия формирования и специфика становления. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы - Черновецкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2010 г.

Диссертация посвящена исследованию феномена либеральной демократии, выявлению условий ее формирования и особенностей становления. Обобщены концептуальные интерпретации относительно генезиса понятия либеральной демократии, выделены базовые модели и рассмотрены особенности ее формирования в переходных обществах.

В диссертационном исследовании выделены и проанализированы в политико-историческом контексте концептуальные подходы относительно корреляции феноменов либерализма и демократии, основополагающими категориями которых являются понятия „свобода” (либерализм) и „равенство” (демократия). Базируясь на принципе свободы индивида, либерализм сыграл огромную роль в разработке идей современной демократии. Демократическое распространение либеральных принципов находит свое практическое воплощение в расширении применения политических прав относительно граждан всех социальных слоев. Аргументируется, что расширение границ либерализма („свобода”) может привести к уменьшению равенства и возрастанию несправедливости, и - наоборот - придание приоритетности демократии („равенство”) может стать причиной уменьшения свободы, что требует сбалансированного сочетания основных принципов демократии и либерализма.

...