Інститут політичної опозиції: світовий досвід та специфіка становлення в сучасній Україні

- формування інституту взаємної відповідальності опозиційної та правлячої політичних сил у разі обміну політичними ролями;

- наявність комунікативної системи взаємодії парламентської та позапарламентської опозиції з Президентом України.

У Висновках дисертаційної роботи сформульовані основні результати і підсумки, які були отримані в ході дослідження.

1. Виявлено, що на ранніх етапах визначення політичної опозиції ґрунтувалися на принципі доцільності існування феномену протистояння державній владі. Спочатку політична опозиція розглядалась як загроза існуючому режиму, потім - як запорука забезпечення балансу влади, пізніше - як ознака демократичності державного врядування, і лише на початку ХХ століття у науковий обіг входить визначення опозиції як політичного інституту. Саме інституціональний вимір лежить в основі нашого наукового дослідження. У рамках теоретико-методологічної складової дисертаційного дослідження на основі узагальнення теоретичного досвіду зарубіжних та вітчизняних учених було уточнено визначення поняття "політична опозиція" з точки зору інституціонального підходу: політична опозиція - традиційно сформовані та законодавчо закріплені норми протистояння офіційному політичному курсу держави і системі влади в цілому та функціонуючі на їхній основі організації.

2. Класифіковано функції політичної опозиції за наступними критеріями: сфера впровадження, ступінь реальності, статус опозиції в системі органів влади, рівень легалізованості, рівень ефективності та інституціоналізованості, сфера застосування. Виявлено спільність факторів, що впливають на функціональну складову та вибір методів політичної діяльності опозиції. До них належать: ступінь інституціоналізованості опозиції, вибір інституціональної моделі опозиції, впливовість традицій та історичного минулого, її статус у системі органів влади (системна чи позасистемна опозиція), рівень унормованості діяльності тощо.

3. Здійснено порівняльний аналіз функціонування інституціональних форм політичної опозиції, в результаті якого виявлено, що значна кількість країн сталої демократії не має закону, який би закріплював принципи діяльності політичної опозиції. Більш того, нерідко політична опозиція ототожнюється з політичною меншістю, що не ввійшла до складу правлячої коаліції. На прикладі німецької моделі доведено, що за відсутності закону про діяльність опозиції принцип конституціоналізму компенсує недоліки нормативно-правової інституціоналізації опозиційної діяльності. Натомість вестмінстерська модель "опозиції Її Величності", заснована на багатовікових традиціях і нормах, демонструє показовість опозиційної активності і, одночасно, відсутність реальних важелів впливу на процес прийняття державних рішень.

4. На основі компаративного аналізу функціонування інституціональних моделей опозиції в демократичних країнах розроблено критерії її ефективної діяльності. Досвід Німеччини, Великобританії, Бельгії, Литви, Швеції, Італії та інших країн з демократичним політичним режимом засвідчив, що визначення рівня ефективності функціонування опозиції лежить у площині наступних чинників: механізм ідентифікації опозиції та влади, закріплення статусу опозиції, її прав та обов'язків, механізм впливу на прийняття державних рішень, рівень відповідальності та джерела фінансування.

5. Аналізуючи нормативно-правову базу функціонування парламентської та позапарламентської опозиції в Україні, авторка констатує недостатній рівень політико-правової інституціоналізації політичної опозиції. Регламент Верховної Ради України та Закон України "Про політичні партії в Україні" - два документи, покликані забезпечити правове поле діяльності політичної опозиції в Україні. Перший із них закріплює права та обов'язки парламентської опозиції та окреслює принципи функціонування "тіньового кабінету", другий - закріплює права політичних партій на опозиційну діяльність та внесення до органів державної влади та місцевого самоврядування пропозицій, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку. Втім, реалізація закріплених де-юре повноважень опозиції можлива тільки за умови переходу до статусу парламентської. Отже, позапарламентська опозиція залишається у перехідному стані нормативного оформлення.

6. На основі аналізу двох міжелекторальних циклів (2005-2007 рр., 2007-2010 рр.) виявлено тенденцію переходу до конструктивних та інституціоналізованих форм опозиційної діяльності, що проявилися у функціонуванні двох опозиційних урядів (В. Януковича і Ю. Тимошенко). Уперше українська опозиція спрямувала свою діяльність на виконання функціональної тріади політичної опозиції: критика - контроль - альтернатива. Окрім того, українська опозиційна еліта почала виконувати ще одну важливу функцію - наступництва влади. Поряд із тим, українська опозиція застосовує у політичній боротьбі деструктивні методи, такі як блокування роботи парламенту, політичні аберації, наклепи тощо. Відкритість і прозорість опозиційної діяльності, арсенал з більше ніж 13 законопроектів про політичну опозицію, закордонне співробітництво, а головне, перші спроби налагодити канали комунікації з представниками правлячої коаліції свідчать про початок інституціоналізації вітчизняної моделі політичної опозиції.

7. Враховуючи зарубіжний досвід і специфіку сучасного стану взаємовідносин "влада - опозиція" в Україні, запропоновано модель функціональної взаємодії політичної опозиції та влади в умовах парламентсько-президентської республіки, що характеризується наступними рисами: надання опозиційному об'єднанню депутатських фракцій права пріоритетної законодавчої ініціативи у разі відхилення законопроекту, що був запропонований правлячою коаліцією, після другого читання; закріплення у Регламенті Верховної Ради України механізму створення спільних тимчасових комісій за представництва правлячої та опозиційної сил у парламенті для розгляду та вирішення стратегічних державних питань; розширення кола питань, при розгляді яких опозиційна депутатська фракція (або опозиційне об'єднання депутатських фракцій) отримує гарантоване право на виступ свого представника на пленарному засіданні Верховної Ради України; чітка структурованість керівництва опозиційного об'єднання депутатських фракцій у парламенті; формування інституту взаємної відповідальності опозиційної та правлячої еліти у разі обміну політичними ролями; наявність комунікативної системи взаємодії парламентської та позапарламентської опозиції з Президентом України.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях автора

1. Ірха К.О. Вплив опозиційного статусу на побудову платформи політичної дії / К.О. Ірха // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. - 2008. - № 1Ї2. - С. 29Ї32.

2. Ірха К.О. Порівняльний аналіз інституціональних форм опозиційної діяльності / К.О. Ірха // Гілея (науковий вісник) : зб. наук. праць / [гол. ред. Вашкевич В. М]. - К., 2009. - Вип. 24. - С. 364Ї371.

3. Ірха К.О. Теоретичні аспекти дослідження політичної опозиції в західній науці ХІХ-ХХ ст. / К.О. Ірха // Гілея (науковий вісник) : зб. наук. праць / [гол. ред. Вашкевич В. М]. - К., 2009. - Вип. 29. - С. 415Ї420.

4. Ірха К.О. Класифікація функцій опозиції у демократичному суспільстві / К.О. Ірха // Грані. Ї 2010. Ї № 3 (71). Ї С. 103Ї106.

5. Ірха К.О. Політична опозиція: перспективи інституціоналізації в Україні та досвід західних демократій / К.О. Ірха // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку". Ї Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2008. - С. 116--118.

6. Ірха К.О. Інституціональні моделі політичної опозиції: порівняльний аналіз / К.О. Ірха // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку". Ї Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. - С. 55--57.

7. Ірха К.О. Опозиція та влада в сучасній Україні: тактика співіснування / К.О. Ірха // Збірник наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції "Ціннісний вимір політичної діяльності: теорія і практика розвитку сучасного українського суспільства" (24Ї25 травня, 2010 р.) / Ред. Колегія: Ю.М. Бардачов Ї голова, В.Ф. Цвих, Ф.Г. Семенченко та ін. Ї Херсон: вид-во "Олді-плюс", 2010. Ї С. 194Ї195.

8. Ірха К.О. Інституціональні моделі опозиційної діяльності: європейський досвід та Україна / К.О. Ірха // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції "Україна європейська: сучасні тенденції і перспективи" (21 травня, 2010 р.). Ї Чернігів: МГО "Євроклуб", 2010. Ї С. 65Ї67.

Размещено на Allbest.ru