Міжнародно-системний вимір концептуального забезпечення зовнішньої політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327(477)

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

МІЖНАРОДНО-СИСТЕМНИЙ ВИМІР КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Ярошко Олеся Зіновіївна

Київ- 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Камінський Євген Євменович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, завідувач відділу трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Федуняк Сергій Георгійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри міжнародних відносин

доктор політичних наук, професор Перепелиця Григорій Миколайович, Інститут зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України, директор

Захист відбудеться "21" вересня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий "13" серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук О.В. Сушко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У період становлення та розвитку постбіполярної системи міжнародних відносин підлягають перегляду базові концепти теорії міжнародних систем та її складових: критерії типологізації акторів міжнародних відносин, мотиви їх дій та специфіка інтеракцій між ними, особливості та міра їх впливу на систему в цілому та зворотного впливу системного зовнішнього щодо актора середовища, властивостей цього середовища, його станів тощо. Мета таких пошуків лежить не лише в теоретико-гносеологічній площині, а й у можливості використання цих творчих знахідок у практичній діяльності.

Існує потреба переосмислення ролі та місця в глобальному континуумі класичного актора - держави, а отже, з огляду на це, й врахування актуальних тенденцій в царині теорії зовнішньої політики як такій: пристосованості та здатності сучасної держави реагувати на нові системні виклики та загрози, пошуки власного місця в сучасному глобалізованому середовищі, формування системи зовнішньополітичних пріоритетів на основі національних інтересів.

Зазначені питання набувають особливої ваги для нових акторів міжнародної системи, оскільки поряд з зовнішніми викликами перед ними постало чимало проблем внутрішнього характеру, необхідності національної самоідентифікації, що вплине на їх системну нішу й на систему в цілому. До цієї категорії учасників світової політики належить й Україна, для якої важливо виробити науково-обґрунтовану національну зовнішньополітичну стратегію з врахуванням досвіду інших держав, однак базуючись на власних інтересах й враховуючи помилки попереднього досвіду державного будівництва.

Виходячи із вище сказаного, вважаємо, що дослідження міжнародно-системного виміру концептуального забезпечення зовнішньої політики України важливе як з точки зору теорії, так і практики, як в плані аналізу реалій сьогодення, так і з погляду футурології міжнародних відносин та глобального розвитку, оскільки стосуватиметься і сфери перспективного зовнішньополітичного прогнозування та планування. Теоретичний попит на наукові розробки у сфері зовнішньої політики України пояснюється й необхідністю всебічного системного розгляду суті та особливостей досліджуваного явища як для подальшого прогресивного розвитку міжнародно-політологічної думки, так і для задоволення управлінського попиту, що виникає у зв'язку із потребою вироблення раціональної науково-обґрунтованої адекватної зовнішньополітичної доктрини як інструменту захисту та забезпечення національних інтересів. Існує також і суспільний попит, де зовнішня політика сприймається в контексті захисту громадян України, їх інтересів за кордоном, взаємозв'язку міжнародної діяльності держави з внутрішньополітичними, соціально-економічними, науково-технологічними, культурними досягненнями та реаліями України, а також впливу на життєдіяльність кожного українця, зокрема в термінах захищеності від загроз, покращення рівня життя та соціальних стандартів, можливості безперешкодного пересування та задоволення власних потреб поза межами держави.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планової теми відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України "Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євро-американських стратегій суспільного розвитку" (№ Державної реєстрації 0105U002591).

Наукове завдання дослідження полягає у визначенні особливостей та закономірностей процесу формування та еволюції мотиваційно-цільової парадигми зовнішньополітичної діяльності України як актора світової політики за умов становлення та розвитку постбіполярної системи міжнародних відносин.

Об'єкт дослідження - зовнішня політика суверенної України.

Предмет дослідження - міжнародно-системний вимір концептуального забезпечення зовнішньої політики України.

Мета дослідження - визначення особливостей і закономірностей зовнішньополітичних цілепостановки та цілереалізації України в сучасній системі міжнародних відносин.

На досягнення поставленої мети спрямовані дослідницькі завдання:

1) визначити стан дослідження та проаналізувати історіографію проблеми;

2) уточнити розуміння і поглибити знання про міжнародно-системний потенціал України;

3) дати системну оцінку особливостей процесу формалізації засад зовнішньої політики України;

4) виявити специфіку зовнішньополітичного цілепокладання в період 1994-2004 років;

5) виробити авторське бачення концептуальних засад зовнішньої політики України на сучасному етапі державотворення (з 2005 року і до наших днів);

6) виокремити новітні тенденції розвитку міжнародних відносин;

7) здійснити спробу оптимізації моделей зовнішньополітичної діяльності України в середньостроковій перспективі.

Методологія дослідження. Особливості способів та інструментів дослідження визначаються специфікою дослідницької проблеми й завданнями, які ставляться дослідником. Поряд із загальнонауковими методами аналізу і синтезу, критичного, об'єктивного і неупередженого підходів, застосовуємо й методи, обумовлені проблематикою дослідження. За основу беремо системний підхід, відповідно до якого зовнішня політика України - цілісне системне внутрішньо організоване явище, а Україна - елемент (учасник) міжнародної системи, де зовнішня політика є функцією системного елемента. Для визначення міжнародно-системних характеристик України необхідно окреслити й специфіку системи, її структуру, тому застосовуватимемо методи моделювання міжнародних систем: якісне визначення параметрів й ключових елементів системної конфігурації із їх подальшою квантифікацією й визначенням місця України в глобальній системі та регіональній підсистемі / системі - Східноєвропейському регіоні. Модель міжнародної системи, отримана за допомогою методів моделювання, в свою чергу, слугує інструментом для визначення адекватної моделі зовнішньої політики України. Окрім системного підходу та моделювання міжнародних систем, вдаємось і до компаративного аналізу як в контексті цільових настанов зовнішньої політики України, так і в прогнозуванні довгострокових перспектив розвитку міжнародної системи.

Наукова новизна отриманих результатів. Проведене дослідження завершилось низкою нових наукових результатів:

1) запропоновано авторський підхід до моделювання міжнародної системи на основі національного потенціалу розвитку та потенціалу захисту, а також їх складових - суспільного та економічного і військового та політико-дипломатичного потенціалів;

2) побудовано модель міжнародної системи (1990-2015 роки) та визначено системну нішу України;

3) введено поняття "міжнародне акторостановлення" та "концептуальний документ зовнішньополітичного характеру";

4) здійснено системний аналіз засад зовнішньополітичного курсу України як суб'єкта міжнародних відносин на етапах її міжнародного акторостановлення та еволюції зовнішньополітичних засад;

5) виокремлено довгострокові тенденції розвитку міжнародних відносин;

6) подано гіпотетичні та можливі моделі зовнішньої політики України в середньостроковій перспективі, визначено її оптимальну зовнішньополітичну модель;

7) уточнено регіональний статус України, а також міжнародно-системні потенціали НАТО, ЄС, СНД, ЄЕП, ОДКБ тощо.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Розробляється проблема міжнародно-політологічного та зовнішньополітичного дискурсу - формування та здійснення зовнішньої політики держави як міжнародно-системного елемента в існуючій системі, причому і держава, і міжнародна система виникають одночасно (йдеться про Україну та постбіполярну систему міжнародних відносин). Подано авторське бачення міжнародного статусу України та процесу її зовнішньополітичного цілепокладання, вибору нею моделі зовнішньополітичного курсу на основі національних пріоритетів та міжнародно-системного потенціалу, а отже, йдеться й про проблеми міжнародного та зовнішньополітичного моделювання, прогнозування і планування.

У навчально-методичному плані результати дослідження можуть застосовуватись при розробці та удосконаленні низки нормативних і спеціальних навчальних дисциплін, курсів, а також навчальних посібників і підручників для студентів вищої школи, зокрема з зовнішньої політики України, актуальних проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики України, сучасних міжнародних відносин, політичних проблем міжнародних систем і глобального розвитку, зовнішньополітичного аналізу, теорії міжнародних відносин, компаративної зовнішньої політики, зовнішньої політики держав світу за регіональним принципом тощо. Доцільною бачиться розробка навчальних дисциплін для студентів-міжнародників "Основи моделювання міжнародних систем, зовнішньополітичного прогнозування та планування" та "Теорія і практика зовнішньої політики України".

Результати авторських напрацювань у сфері міжнародно-системного виміру концептуального забезпечення зовнішньої політики України можуть застосовуватися установами, відомствами, відповідальними за формування та здійснення зовнішньої політики держави, зокрема щодо формулювання зовнішньополітичних концепцій, доктрин, стратегій, планів дій тощо як щодо втілення положень вихідних результатів дослідження, так і методологічних підходів до їх розробки (прогнози щодо довгострокових перспектив розвитку міжнародних відносин та середньострокових моделей зовнішньої політики України), а також аналізу попередніх практичних зовнішньополітичних досягнень і прорахунків.

Особистий внесок дисертантки. Кандидатське дослідження здійснювалось авторкою самостійно, тому його результати відображають ступінь розробки та розв'язання дисертанткою наукової проблеми. Для цього авторка:

1) здійснює аналіз низки архівних документів, які вперше вводяться в науковий обіг, що проливають світло на факти та зовнішньополітичний процес як такий;

2) застосовує ряд актів національного законодавства України та офіційних матеріалів щодо ключових сфер формування та здійснення зовнішньої політики України;

3) використовує оригінальні доктринальні зовнішньополітичні положення країн світу для аналізу перспектив розвитку міжнародних відносин;

4) розробляє власну методику визначення потенціалу держав як акторів міжнародних відносин та силової конфігурації системи, на основі якої визначається статус України в міжнародній системі та моделі її зовнішньополітичного курсу.

Апробація. Результати наукового дослідження були представлені і обговорювались на форумах наукової спільноти: наукова конференція "Українське сходознавство: традиції та перспективи" (27?28 вересня 2007 року, м. Львів); міжнародна науково-практична конференція "Треті Прибузькі юридичні читання" (23?24 листопада 2007 року, м. Миколаїв); інтерактивний семінар з актуальних проблем державного управління у сфері забезпечення національної безпеки

України "Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі державотворення" (19 грудня 2007 року, м. Київ); науково-практична конференція за міжнародною участю "Національно-культурні традиції України в контексті європейської інтеграції" (17?19 квітня 2008 року, м. Запоріжжя); ХVІІ Міжнародна науково-практична конференція "Транскордонне співробітництво як фактор активізації євроінтеграційних процесів" (7?8 травня 2008 року, м. Чернівці); міжнародна науково-практична конференція "Полікультурність, діалог, злагода: українські реалії" (22?23 травня 2008 року, м. Мелітополь); всеукраїнська науково-практична конференція "Україна: від самобутності - до соборності" (22?23 травня 2008 року, м. Київ); ІІ міжнародна науково-практична конференція "Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації" (18?20 червня 2008 року, м. Львів); международная научно-практическая Интернет-конференция "Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте `2008" (20?30 июня 2008 года на сайте www.sworld.com.ua); міжнародна наукова конференція "Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства: соціокультурні, релігійні, еколого-економічні і мистецькі аспекти" (18?19 вересня 2008 року, м. Львів); III Международная конференция "Исследования мира и миротворческий дискурс в системе образования" (23?25 сентября 2008 года, г. Томск, РФ); международная научно-практическая Интернет-конференция "Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития `2008" (1?15 октября 2008 года на сайте www.sworld.com.ua); V Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах" (9?10 жовтня 2008 року, м. Луцьк); ІV Всеукраїнська науково-практична конференція "Видатні постаті науки, культури і освіти України" (30?31 жовтня 2008 року, м. Київ); міжнародна науково-практична конференція "Четверті Прибузькі юридичні читання" (28?29 листопада 2008 року, м. Миколаїв); международная научно-практическая Интернет-конференция "Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании `2008" (15?25 декабря 2008 года на сайте www.sworld.com.ua); міжнародний семінар "НАТО стає ближчим" (5 грудня 2008 року, м. Луцьк); міжнародна наукова конференція "Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань" (26?27 лютого 2009 року, м. Харків); VІ Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених "Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації" (26?27 лютого 2009 року, м. Тернопіль); международная научно-практическая Интернет-конференция "Современные направления теоретических и прикладных исследований `2009" (16?27 марта 2009 года на сайте www.sworld.com.ua); ІV Международная научно-практическая Интернет-конференция "Альянс наук: ученый - ученому" (18-19 марта 2009 года на сайте http://www.confcontact.com); ХVІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Функціонування єврорегіонів в умовах трансформаційної економіки" (7-8 травня 2009 року, м. Чернівці); Х Міжнародна науково-технічна конференція "Системний аналіз та інформаційні технології" (26-30 травня 2009 року, м. Київ); міжнародна науково-практична конференція "Соціально-економічний розвиток України і її регіонів: проблеми науки і практики" (21-23 травня 2009 року, м. Харків); VІ Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми реформування правової системи України" (29?30 травня 2009 року, м. Луцьк); международная научно-практическая Интернет-конференция "Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте `2009" (15?30 июня 2009 года на сайте www.sworld.com.ua); VІІ міжнародна молодіжна науково-практична конференція "Історія розвитку науки, техніки та освіти" (27 травня, м. Київ); міжнародна науково-практична конференція "Школа та суспільство: пошуки культуротворчої парадигми освіти" (17-18 вересня 2009 року, м. Мелітополь); международная научно-практическая Интернет-конференция "Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития `2009" (5?17 октября 2009 года на сайте www.sworld.com.ua); ІI Международная научно-практическая Интернет-конференция "Проблемы формирования новой экономики ХХІ века" (25-26 декабря 2009 года на сайте http://www.confcontact.com).

Публікації. Творчі здобутки авторки за темою дисертаційної роботи знайшли своє відображення у 47 опублікованих наукових працях, у тому числі 21 у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 22,59 арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, 3 розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (918 найменувань) та 6 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 331 сторінку, з них 196 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано наукове завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію дослідження, наукову новизну отриманих результатів, його теоретичне і практичне значення, особистий внесок дисертантки, висвітлено її творчі здобутки за темою дисертації, апробовані на наукових форумах і опубліковані в авторських наукових працях, а також подано відомості про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - "Теоретичні засади дослідження" - систематизовано джерельну базу і визначено стан дослідження проблеми, дано оцінку міжнародно-системному потенціалу України, а також сформульовано базові підходи до вивчення процесу формалізації засад її зовнішньополітичного курсу.

Критерієм класифікації комплексу історичних джерел дослідження міжнародних відносин і зовнішньої політики обрано оригінальний характер відомостей про події і факти, на цій основі виокремлено первинні і вторинні джерела аналізу.

Для проведення всебічного глибокого об'єктивного системного зовнішньополітичного дослідження проаналізовано зміст комплексу першоджерел: архівних документів Служби Президента України з міжнародних питань (ЦДАВОВУ. Фонд 5233), документів поточного архіву Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і Архіву Верховної Ради; акти українського законодавства і матеріали офіційного характеру за хронологічним принципом - 1990-1993, 1994-2004 роки та з 2005 року і понині; доктринальні зовнішньополітичні положення держав світу за їх географічною приналежністю - країни Європи, в тому числі Східноєвропейського регіону як політичної одиниці, Азії, Північної і Латинської Америки, Африки та Океанії.

Наукові праці, що репрезентують вторинні історичні джерела, умовно груповано в концептуально-теоретичний (В. Василенко, І. Василенко, С. Віднянський, А. Мартинов, Н. Бугрова, Г. Кадимов, В. Кравцов, О. Горбач, О. Демчук, В. Дударьов, О. Зернецька, П. Зернецький, І. Кисельов, А. Смирнова, С. Кононенко, М. Копиленко, В. Чумак, О. Коппель, О. Пархомчук, Н. Косолапов, В. Крушинський, В. Константинов, Ю. Кукулка, Є. Макаренко, М. Мальський, М. Мацях, Е. Поздняков, колектив авторів за загальною редакцією В. Гантмана "Система, структура и процесс развития современных международных отношений", М. Фесенко, М. Хрустальов, П. Циганков) і аналітико-прикладний напрями (Д. Базів, М. Білоусов, А. Бутейко, Л. Гайдуков, Т. Александрова, В. Голуб, К. Грищенко, Л. Дещинський, А. Панюк, Н. Дроботенко, В. Євінтов, О. Івченко, В. Касьян, А. Кудряченко, М. Кулінич, В. Литвин, О. Потєхін, Н. Пархоменко, Ю. Романенко, О. Сергєєв, О. Сивак, В. Хандогій, В. Чалий, Є. Чальцева, Л. Чекаленко), в тому числі у сфері національного інтересу (В. Булгаков, колектив авторів за загальною редакцією Г. Мирського "Внешняя политика развивающихся стран: общее проблемы и методология исследования", В. Головко, Н. Громова, С. Жижко, Л. Залізняк, С. Здіорук, Б. Парахонський, Л. Зубрицька, Є. Камінський, Г. Касьянов, Р. Кісь, Л. Лещенко, О. Люба, М. Макаров, В. Маркусь, В. Мельник, Г. Моргентау, Дж. Най-молодший, Р. Кохен, Ю. Павленко, В. Пасічник, Е. Поздняков, Н. Ропаков, Ю. Слупський, О. Стєчкін, В. Удалов, А. Чунаєва, А. Яценко, С. Веселовський, М. Вівчарик, В. Войтенко, Т. Воропаєва, В. Врублевський, В. Хорошковський, І. Грабовська, В. Манжола, В. Онищук, І. Оніщенко, Ю. Пахомов, І. Поліщук, С. Руденко, Л. Рибчинська, М. Савіна, С. Саламатов, В. Косолапов, А. Гірник, П. Ситник, А. Дербак, О. Сіренко, Г. Смітюх, В. Стрілецький, А. Фартушний, Б. Харахаш, У. Хархаліс, З. Чуйко, В. Шевченко, І. Іващенко), актуальних українських геополітичних і функціональних пріоритетів (І. Березовська, І. Бураковський, І. Валевська, О. Валевський, М. Гончар, С. Василенко, А. Вілцанс, С. Годун, Л. Губерський, А. Гуцал, В. Джиджора, М. Дюре, Ю. Бараш, О. Їжак, Г. Мерніков, А. Шевцов, Я. Жаліло, Б. Канцелярук, Я. Ключковські, О. Ковальова, О. Кокошинський, С. Костюк, В. Куликов, А. Лозинський, В. Маддісон, В. Шахов, В. Мармазов, І. Піляєв, В. Набруско, О. Пахльовська, Г. Перепелиця, С. Пирожков, В. Посельський, Г. Ситник, О. Соскін, О. Сушко, О. Лісничук, Н. Пархоменко, Б. Тарасюк, В. Ткаченко, І. Тодоров, С. Толстов, В. Трощинський, А. Шевченко, Г. Удовенко, М. Хоменко, В. Чамара, О. Шаров, С. Шергін, Ю. Шмаленко, В. Яснюк), а також наукові розвідки, опубліковані на Заході, спрямовані на визначення міжнародних потенцій України, концептуальних підходів до аналізу її зовнішньої політики та актуальних зовнішньополітичних проблем (Зб. Бжезинський, Чін-Лунг Чанг, А. Чапнік, С. Хантінгтон, Карл Хванг, Ю. Щербак, А. Вірмані, Т. Баккволл, Д. Кларк, Т. Нордстром, М. Ейчлер, М. Гроссман, А. Рібейро Хоффман, Хйєок Йонг Квон, Дж. Дженс-Джорден, А. Кулчицькі, Х. Куромія, Р. Маттлі, Р. Плумбер, П. Макмахон, І. Прізел, Т. Рай, О. Філіппова, Н. Победа, Дж. Розенау, С. Шулман, Р. Шпорлюк, Е. Уілсон, А. Коолей, Ш. Гарнетт, К. Гонзалез, Г. Херд, А. Каратникі, Т. Кузьо, С. Ларрабі, У. Лонг, С. Гріллот, А. Мошес, Н. Михайлишин, А. Орел, Д. Сандерс, Н. Шадлоу, Б. Тарасюк, Б. Винар). Окремо виділено українські наукові кваліфікаційні праці міжнародно-політологічного (О. Андрєєва, В. Безрученко, Н. Буренко, О. В'юницька, А. Веселовський, В. Волошин, С. Галака, І. Гуцуляк, В. Дударьов, І. Жовква, О. Запорожець, А. Зленко, О. Знахоренко, Є. Калашнюк, В. Копійка, Т. Кремень, Г. Музика, Р. Петюр, О. Пристайко, М. Рижков, Ю. Седляр, А. Соболєв, О. Стадніченко, Р. Стадніченко, Г. Старостенко, О. Томашевич, С. Федуняк, Р. Філоненко, О. Флюр, Л. Чекаленко, П. Черник, Х. Чушак, А. Шинкарук, В. Шишкіна, Д. Шпак та О. Ялова) і безпекового профілю (М. Басараб, О. Бодрук, В. Грубов, А. Дацюк, Д. Дубов, В. Конах, Ю. Марченко, А. Мішин, О. Палій, А. Платонов, О. Снігир, Т. Стародуб, І. Храбан та Л. Шипілова). Спільними рисами вторинних джерел визначено їх акцентуацію на прагматичне вирішення актуальних і пріоритетних українських зовнішньополітичних проблем.

Проте недостатньо розробленою залишилась як проблематика статусу України в системі міжнародних відносин, моделювання її конфігурації і визначення перспектив еволюції, оптимальних моделей зовнішньої політики України, так і системного дослідження засад зовнішньополітичного курсу України, виходячи з їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, чому авторка і присвятила кандидатську дисертацію.

Визначивши поняття "національної могутності" як сукупного показника і міри "системної ніші" держави-нації, її потенціал, що може застосовуватись для захисту національних інтересів і впливу на міжнародну систему, продемонструвавши особливості процесу її операціоналізації, історичної апперцепції, окресливши напрацювання теоретиків статусу держави в міжнародних відносинах, в тому числі й України в постбіполярній міжнародній системі, дисертантка показала еволюцію поглядів національної політичної еліти щодо міжнародно-системного статусу України: від великої держави на етапі становлення міжнародної системи і початку державотворення - до регіонального лідера на сучасному етапі державного будівництва і глобального розвитку. Простежено тенденцію до скорочення показників національної могутності в історичній ретроспективі, визначених національною зовнішньополітичною доктриною - населення, економічний, військовий та інтелектуальний потенціали, за винятком площі території.

Здійснений компаративний аналіз регіонального потенціалу України в Східній Європі, що охоплює 23 країни - європейські держави колишнього соцтабору, окрім НДР, і 3 закавказькі республіки, за показниками ВВП, військових витрат і чисельності збройних сил, показав, що Україна поступається РФ і Польщі та перебуває приблизно на одному рівні з Чехією, Угорщиною і Румунією.

Запропоновано авторську методику моделювання контурів постбіполярної системи міжнародних відносин за період 1990-2015 років (183 країни, дані за 2010 і 2015 роки прогнозні). В основі міжнародно-системного потенціалу держави і моделювання міжнародної системи - ідея щодо виконання сучасною державою двох ключових функцій - захисту і розвитку, а отже, й виокремлення на цій основі актуальних можливостей - потенціалу захисту та її потенційної сили - національного потенціалу розвитку. Потенціал захисту інкорпорує військовий (військовий бюджет помножений на показник військових витрат на одну особу призовного віку) і політико-дипломатичний (урядові витрати на ступінь політичної інтеграції країни) потенціали. Національний потенціал розвитку складають економічний (ВВП (ПКС) на ВВП (ПКС) на душу населення) і суспільний (чисельність населення на ступінь людського розвитку) потенціали. Встановлено, що у період 1990-2015 років зростає потенціал захисту України, проте за глобальними мірками вона все ж мала держава, причому за військовим потенціалом навіть не дотягує до цього статусу, а за політико-дипломатичним - дещо більше, ніж мала, але ще не середня. Національний потенціал розвитку України, навпаки, має тенденцію до скорочення: з середньої держави у 1990 році до малої у 2015 році. Зменшуються і його складові: економічний потенціал еволюціонує в бік скорочення потенціалу малої держави, а за суспільним потенціалом Україна середня і друга держава Східної Європи весь досліджуваний період.

Сформульовані базові підходи до вивчення процесу формалізації засад зовнішньої політики України на етапі її міжнародного акторостановлення, що відбувалося протягом 3 періодів, виходячи з практичного наповнення поняття "державний суверенітет", в тому числі й у сфері міжнародних відносин. Перший період (16 липня 1990 року - 24 серпня 1991 року) - від суверенітету - до незалежності. Другий період (24 серпня - 1 грудня 1991 року) - від незалежності - до набуття всіх ознак міжнародного актора. Третій період (1 грудня 1991 року - 2 липня 1993 року) - формування української зовнішньополітичної доктрини та її політико-правове оформлення.

На основі аналізу актів українського законодавства та її міжнародних договорів зазначених історичних періодів висвітлено ключові концентри дослідження української зовнішньополітичної доктрини - національні інтереси, територіальні (двосторонні відносини, європейське регіональне співробітництво, СНД, багатостороння співпраця) і функціональні (безпекові, соціогуманітарні, міжнародно-правові) пріоритети, механізм формування і здійснення її зовнішньої політики, а також особливості її міжнародної дієздатності при вступі у безпосередні відносини з іншими міжнародними акторами.

Введено поняття "концептуальний документ зовнішньополітичного характеру", критеріями визначення якого є: формальні (порядок прийняття), змістовні (відображення міжнародної позиції держави) і функціональні (інформаційне та інструментальне призначення) складові. Показано, що повною мірою відповідають цим критеріям лише Основні напрями зовнішньої політики України від 2 липня 1993 року, прийняття яких і ознаменувало завершення етапу її міжнародного акторостановлення і систематизації засад її зовнішньополітичного курсу.

У другому розділі - "Еволюція концептуального забезпечення зовнішньої політики України" - розкрито специфіку зовнішньополітичного цілепокладання України в період 1994-2004 років та актуальні особливості розвитку концепцій її зовнішньої політики.

У зв'язку з сутнісною неоднорідністю, етап еволюції засад зовнішньої політики України (з 1994 року і понині) розглянуто у контексті двох періодів зовнішньополітичної цілереалізації: допомаранчевого (1994-2004 роки) і постпомаранчевого або ж сучасного (з 2005 року і понині) із застосуванням мотиваційно-цільової парадигми аналізу, таким чином, операціоналізувавши, три конструкти міжнародно-політологічного дискурсу - національний інтерес, зовнішньополітичне завдання і зовнішньополітичну ціль.

Особливості еволюції концепції національних інтересів України до помаранчевої революції проаналізовано у контексті чотирьох складових національного інтересу як такого - безпеки, добробуту, цінностей і сприятливого світопорядку. Доведено, що у середньо- і довгостроковій перспективах пріоритетними були безпекові інтереси, які на практиці коригувались у зв'язку з новими викликами і можливостями. У довгостроковій перспективі піднесено у ранзі концепт "добробуту", а отже, й економічні інтереси. Ціннісний вимір національного інтересу переведено у площину "народної дипломатії", а його світовпоряджувальна складова забезпечувалась шляхом участі держави у дво- і багатосторонніх міжнародних форумах, де формуються норми і принципи міжнародного порядку.

Проаналізовано процес практичної реалізації українською дипломатією найголовніших завдань її зовнішньополітичного курсу з акцентом на безпекові завдання, а також показано появу нових пріоритетів і напрямів роботи, продиктованих національними пріоритетами в міжнародних відносинах і міжнародно-системними реаліями. Розглянуто характерні особливості процесу досягнення конкретних зовнішньополітичних цілей України, обґрунтовано доцільність розгляду цієї зовнішньополітичної категорії у комплексі зі зміною пріоритетів національних інтересів та особливостей реалізації зовнішньополітичних завдань для розуміння причинно-наслідкових зв'язків процесу цілепокладання як такого. Показано, що в українській зовнішньополітичній практиці поняття "цілі" інкорпоровано в поняття "завдання" і "пріоритет", хоча його доцільно було б застосовувати в короткостроковому зовнішньополітичному плануванні.

Обґрунтовано актуалізацію ціннісного виміру національного інтересу у зв'язку з подіями помаранчевої революції, а також зростання значення економічних інтересів при збереженні важливості традиційних безпекових. Характерні риси постпомаранчевої зовнішньополітичної цілереалізації висвітлено крізь призму ключових зовнішньополітичних напрямів: європейської та євроатлантичної інтеграції; двосторонніх відносин; регіональної політики; багатосторонньої дипломатії; захисту громадян України за кордоном; співпраці з українською діаспорою; міжнародної іміджевої політики; інтеграції в світовий економічний простір.

Сформульовано системне бачення національних інтересів України на сучасному етапі національного розвитку: створення сприятливих зовнішніх умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України, підвищення конкурентоспроможності її економіки, поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи (економічні); захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України (безпекові); інтеграція в європейський політичний, економічний і правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами в інтересах України.

Виходячи з пріоритетів національних інтересів, їх зміни, виокремлено ключові зовнішньополітичні завдання: захист і просування національних економічних інтересів; забезпечення і зміцнення національної безпеки; захист і просування науково-технологічних, культурно-гуманітарних інтересів; захист громадян і юридичних осіб за кордоном; поглиблення співпраці з українською діаспорою; участь у вирішенні проблем, що становлять спільну турботу людства; формування позитивного міжнародного іміджу України, безпечне входження у світовий інформаційний простір.

Порівняння національних інтересів України, її зовнішньополітичних завдань і пріоритетів на етапах її міжнародного акторостановлення і еволюції засад зовнішньої політики підтвердило тезу про зміну пріоритетів з безпекових на економічні при збереженні важливості перших, а також пріоритетність європейського інтеграційного курсу, важливість відносин з країнами-членами НАТО і ЄС, а субрегіональне співробітництво трансформувалось у лідерські амбіції України в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні.

У третьому розділі - "Концептуальний вимір перспективного планування зовнішньої політики Української держави" - виокремлено новітні тенденції розвитку міжнародної системи і визначено оптимальну модель зовнішньої політики України в середньостроковій перспективі.

Проаналізувавши доктринальні зовнішньополітичні положення країн світу за географічним критерієм - країни Європи, Північної Америки, Азії, Океанії, Латинської Америки та Африки з виділенням політичного регіону Східної Європи, до якого належить і Україна, визначено перспективні тренди міжнародних відносин, що слугуватимуть міжнародним чинником українського зовнішньополітичного планування довгострокового характеру. Показано, що у міжнародних відносинах продовжуватимуть домінувати національні інтереси з регіональною специфікою. Важливими залишатимуться відносини з сусідніми країнами. У контексті посилення тенденцій регіоналізації важливим зовнішньополітичним напрямом буде регіональна політика, причому спершу пріоритет за субрегіоном, а згодом за більш широкими геополітичними структурами: для країн Європи - Європейський континент, Північної Америки - Західна півкуля, Латинської Америки - Латинська Америка і Західна півкуля, Африки - Африканський континент. Глобальні проблеми сучасності вимагають колективних багатосторонніх зусиль як на глобальному, так і на регіональному рівнях. ООН як важливий механізм вирішення міжнародних проблем повинна трансформуватися відповідно до нових міжнародно-політичних реалій. Посилюватиметься роль економічних чинників зовнішньополітичних стратегій, причому у розвинутих країнах мова йде про завоювання міжнародних ринків, а у країнах, що розвиваються - залучення зовнішніх факторів національного розвитку. Культурна дипломатія, особливо провідних країн світу, включатиме й активну пропаганду національних цінностей. Удосконалюватимуться механізми захисту власних громадян за кордоном. Глобальним лідером залишатимуться США при зростанні ролі азійських країн з огляду на темпи їх економічного розвитку, а отже, відбуватиметься еволюція міжнародної системи в бік багатополярності. Ключовими гравцями, як показує здійснений аналіз зовнішньополітичних стратегій, будуть США, ЄС, НАТО, РФ, КНР, Японія, Індія та Бразилія. Інтеграційні процеси продовжуватимуть визначати специфіку європейської системи міжнародних відносин. Зростатиме роль релігійно-цивілізаційного чинника міжнародних відносин, зокрема в контексті арабо-мусульманської та мусульманської солідарності. Ідейними категоріями залишатимуться африканський ренесанс, латиноамериканська солідарність та єдність глобального Півдня.

Опрацювання результатів соціологічних опитувань громадян України з актуальних проблем її зовнішньої політики виявило неоднозначність підходів щодо її міжнародно-системного статусу в термінах великої, середньої і малої держави, вибору безпекової (європейська оборонна політика, оборонний союз пострадянських країн, НАТО, позаблоковість) та інтеграційної (інтеграція в ЄС, інтеграція з країнами пострадянського простору, співпраця з обома інтеграційними полюсами) моделей зовнішньої політики. На цій основі виокремлено 36 зовнішньополітичних моделей, з яких 21 є внутрішньо несуперечливою.

Застосування потенціалу національного розвитку як основи вибору інтеграційної моделі та потенціалу захисту - безпекової, уможливило визначення потенціалу ЄС, НАТО, пострадянського простору у форматі ЄЕП, СНД та "12", а також Східноєвропейського регіону і визначення статусу України за умов участі у них. Такий підхід дав змогу виокремити 6 моделей українського зовнішньополітичного курсу: середня держава / позаблоковість / інтеграція з країнами пострадянського простору; середня держава / позаблоковість / співпраця з країнами ЄС та пострадянського простору; середня держава / оборонний союз з пострадянськими країнами / інтеграція з країнами пострадянського простору; середня держава / оборонний союз з пострадянськими країнами / співпраця з країнами ЄС та пострадянського простору; мала держава / НАТО / ЄС; мала держава / оборонна політика ЄС / ЄС. Проте з врахуванням особливостей розвитку європейської міжнародної системи найбільш оптимальною моделлю зовнішньої політики у середньостроковій перспективі бачиться - середня держава / позаблоковість / співпраця з країнами ЄС і пострадянського простору.

Висновки

У дисертації представлене нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей і закономірностей процесу формування та еволюції мотиваційно-цільової парадигми зовнішньополітичної діяльності України як актора світової політики за умов становлення і розвитку постбіполярної системи міжнародних відносин. Система національних інтересів, зовнішньополітичних завдань і цілей України є відображенням процесів українського державо- і націєтворення, а також міжнародно-системних трансформацій. Нежорсткий тип міжнародно-системної детермінації спостерігається у період національної цілепостановки, так як взаємозв'язки і взаємодія внутрі держави-системи більш стійкі, аніж внутрішньо-системні зв'язки між державами-елементами. Поряд з цим ступінь міжнародно-системної детермінації зростає у період цілереалізації, ефективність якої, а отже, й зовнішньополітичної діяльності значною мірою визначається міжнародно-системними потенціалами акторів-елементів.

Результати, одержані в процесі авторського дослідження, спрямованого на розв'язання наукового завдання, досягнення дослідницьких мети і завдань, знайшли своє віддзеркалення у висновках:

1. У сучасній політології міжнародних відносин формується окрема галузь знань - теорія і практика зовнішньої політики України, що об'єднує вітчизняних і зарубіжних дослідників, представників шкіл концептуально-теоретичного і аналітико-прикладного напрямів аналізу зовнішньої політики Української держави, школи національного інтересу, школи геополітичних і функціональних пріоритетів зовнішньополітичної діяльності, спільною рисою яких є принципи актуалізму, пріоритетності і прагматизму при вирішенні галузевих наукових проблем.

Попри добротні напрацювання порівняно молодої галузі знань міжнародно-політичної науки, все ж недостатньо розробленими залишаються як проблема статусу України у системі міжнародних відносин, її моделювання і визначення перспективних тенденцій розвитку, оптимальної моделі українського зовнішньополітичного курсу, так і проблема аналізу зовнішньої політики України з позицій її системності, взаємообумовленості тих чи інших зовнішньополітичних проблем, виходячи з мотиваційно-цільової парадигми діяльності держави на міжнародній арені.

2. Одержана авторкою модель постбіполярної системи міжнародних відносин у період 1990-2015 років, в основі якої - актуальні можливості держав у термінах потенціалу захисту, що інкорпорує військовий і політико-дипломатичний потенціали, і національні потенціали розвитку, економічні та суспільні потенціали сукупно, з застосуванням методики ідеальної дистрибуції "сили" при стратифікації акторів міжнародних відносин, дає підстави говорити про тенденцію до зменшення національного потенціалу розвитку України у зазначений період і перехід з ешелону середніх до малих держав: із світової Топ-20 у 1990 році до Топ-50 у 2015 році, а також про п'ятий потенціал Східноєвропейського регіону після РФ, Польщі, Чехії і Румунії наприкінці досліджуваного періоду. Потенціал захисту, навпаки, зростає: із Топ-40 до Топ-30, поступаючись у регіоні лише РФ і Польщі, проте за глобальними мірками Україна все ж належатиме до категорії малих держав.

3. Процес утвердження України як актора світової політики з формуванням її міжнародної позиції доцільно розглядати двоетапно: 1990-1993 роки - етап міжнародного акторостановлення України та з 1994 року і до наших днів - етап еволюції засад її зовнішньої політики. Протягом першого етапу відбувається набуття Україною всіх ознак суб'єкта міжнародних відносин і міжнародного права та формування власної позиції з актуальних проблем глобального порядку денного й ідентифікація системи національних пріоритетів. Другому етапу притаманне втілення зовнішньополітичних цілей, визначених на етапі її міжнародного акторостановлення, виходячи із специфіки цілереалізації як такої.

Етап міжнародного акторостановлення України, в свою чергу, поділяємо на три періоди, базуючись на змістовному наповненні поняття "державний суверенітет", у тому числі в сфері міжнародних відносин. Перший період (16 липня 1990 року - 24 серпня 1991 року) характеризується вибором національного курсу "від суверенітету - до незалежності" і домінуванням "інтересів республіки" з поступовою їх трансформацією в "інтереси Українського народу" протягом другого періоду (24 серпня - 1 грудня 1991 року) і вибором на користь самостійного зовнішньополітичного курсу. Третьому періоду (1 грудня 1991 року - 2 липня 1993 року) притаманні систематизація і формалізація засад зовнішньої політики України у "концептуальному документі зовнішньополітичного характеру" - Основних напрямах зовнішньої політики України - з акцентом на необхідності захисту політичної незалежності і забезпечення національної безпеки та інтегрування у світову економіку як базових національних інтересів, на основі яких формуються українські територіальні і функціональні зовнішньополітичні пріоритети та механізми їх забезпечення.

4. Етап еволюції засад зовнішньої політики України, виходячи з подальшого наповнення у процесі зовнішньополітичної практики і державотворення поняття "державний суверенітет", варто розглядати крізь призму двох періодів: допомаранчевого (1994-2004 роки) і постпомаранчевого (з 2005 року і до наших днів).

Допомаранчевий період характеризується збереженням ваги традиційних безпекових чинників національного інтересу. Зростає значення економічних інтересів. Ціннісний і світовпоряджувальний виміри національного інтересу перебувають на стадії розробки підходів до їх забезпечення. Національним інтересам, їх безпековим і економічним пріоритетам підпорядковуються найголовніші завдання і конкретні зовнішньополітичні цілі, реалізація яких здійснюється під впливом чинників українського державотворення та імперативів глобального розвитку.

5. Сучасному постпомаранчевому періоду притаманне збереження тенденції до зростання ваги економічних інтересів, тому актуальні завдання зовнішньої політики України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів, варто викласти у такій редакції: захист і просування національних економічних інтересів; забезпечення і зміцнення національної безпеки; забезпечення науково-технологічних, культурно-гуманітарних інтересів; захист громадян України, її юридичних осіб за кордоном; підтримання і зміцнення контактів з українською діаспорою; участь у вирішенні проблем, що становлять спільну турботу людства; забезпечення позитивного міжнародного іміджу України, інформаційний супровід політики держави на міжнародній арені.

Результати компаративного аналізу зовнішньополітичних пріоритетів етапів міжнародного акторостановлення та еволюції засад зовнішньої політики України є підставою для визначення змін у системі зовнішньої політики України. Після утвердження України як суверенної держави у світлі домінування інтеграційних процесів на Європейському континенті пріоритет надається не двостороннім відносинам, а зовнішньополітичному виміру європейського цивілізаційного вибору - європейській та євроатлантичній інтеграції. У системі двосторонніх відносин уточнюється практика стратегічного партнерства: стратегічними партнерами визначаються не всі прикордонні держави, а лише РФ і Польща, а також позарегіональна держава - США. Добросусідська політика зберігає своє значення. У контексті пріоритетності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію суттєва увага приділяється відносинам з країнами-учасницями обох інтеграційних угруповань. Субрегіональне співробітництво трансформується в окремий зовнішньополітичний напрям - регіональну політику в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні. Сферою поширення багатосторонньої дипломатії стають не лише універсальні міжнародні організації, а й ОБСЄ (головний елемент загальноєвропейської безпеки на етапі міжнародного акторостановлення) і Рада Європи.

6. Аналіз засад зовнішньополітичного курсу країн за географічним критерієм - Європа, Азія, Північна і Латинська Америки, Океанія, Африка - з виділенням політичного регіону Східної Європи, куди належить і Україна, уможливлює виокремлення новітніх тенденцій розвитку міжнародної системи, що визначатимуть міжнародний контекст реалізації національних політик у довгостроковій перспективі, а також слугуватимуть основою для зовнішньополітичного планування у довгостроковій перспективі для органів, установ і відомств, відповідальних за формування і здійснення зовнішньої політики як такої.

У міжнародній системі продовжиться домінування національних інтересів, в тому числі їх ціннісної компоненти. У добу глобалізації зростатиме значення економічної і культурної дипломатії, релігійно-цивілізаційного чинника міжнародних відносин і механізмів захисту громадян. Посилюватиметься тенденція до регіоналізації. Зберігатимуть свою актуальність традиційні механізми вирішення актуальних міжнародних проблем шляхом багатосторонніх зусиль. Глобальним лідером залишаться США, проте міжнародна система поступово еволюціонуватиме у сторону багатополярності.

7. У середньостроковій перспективі Україні варто розвивати традиційні зовнішньополітичні напрями - добросусідську, регіональну, економічну, культурну, іміджеву політики, мультилатералізм, захищати права та інтереси громадян України, її юридичних осіб за кордоном і посилювати співпрацю з українською діаспорою.

З огляду на існування в українському суспільстві різних підходів щодо її міжнародного статусу та векторів безпекової й інтеграційної політики, нами на основі потенціалу захисту і національного потенціалу розвитку виокремлено 6 можливих моделей зовнішньої політики України: середня держава / позаблоковість / інтеграція з пострадянськими країнами; середня держава / позаблоковість / співпраця з обома інтеграційними просторами; середня держава / оборонний союз пострадянських країн / інтеграція з країнами пострадянського простору; середня держава / оборонний союз пострадянських країн / співпраця з обома інтеграційними просторами; мала держава / НАТО / ЄС; мала держава / оборонна політика ЄС / ЄС. Проте, беручи до уваги політику ЄС і НАТО щодо розширення і можливого членства України, а також відсутність загальнонаціонального консенсусу з питань євроатлантичної інтеграції, попри збереження курсу на участь в інтеграційних процесах на Європейському континенті, на практиці найбільш оптимальною моделлю бачиться - середня держава / позаблоковість / співпраця з країнами ЄС і пострадянського простору.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ярошко О.З. Політико-правове закріплення концептуальних засад зовнішньої політики України (1990-1993) / О.З. Ярошко // Держава і право: зб. наук. праць. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 37. - С. 596-604.

2. Ярошко О.З. Національні інтереси України як детермінанта її зовнішньої політики / О.З. Ярошко // Нова парадигма: журнал наукових праць. - К. : Вид-во НПУ ім. В.П. Драгоманова, 2007. - Вип. 69. - С. 169-182.

3. Олеся Ярошко. Основні напрями зовнішньої політики України - перша концепція зовнішньої політики Української держави / Олеся Ярошко // Вісник Львівського національного університету. Серія: Міжнародні відносини. - 2007. - Вип. 20. - С. 74-82.

4. Ярошко О.З. Проблеми практичного наповнення та втілення зовнішньої політики України / О.З. Ярошко // Стратегічні пріоритети: науково-аналітичний щоквартальний збірник. - 2007. - № 3(4). - С. 148-154.

5. Ярошко О. Українсько-російське стратегічне партнерство: історія становлення, проблеми та перспективи / Олеся Ярошко // Україна та Росія: як зміцнити фундамент стратегічного партнерства: історичні, соціокультурні та геополітичні чинники розвитку відносин між двома державам і народами / редкол. : Ю.А. Левенець (гол.) та ін. - К. : Знання України, 2008. - С. 284-291.

6. Ярошко О.З. Вітчизняна парламентська практика в конституюванні засад зовнішньої політики Української держави / О.З. Ярошко // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць / голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. - Одеса: Фенікс, 2008. - Вип. 33. - С. 293-300.

7. Ярошко О.З. Залучення громадян України до участі у формуванні зовнішньополітичного курсу України / О.З. Ярошко // Грані : науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - № 1(57). - С. 110-115.

8. Ярошко О.З. Специфіка процесу пострадянської міжнародної самоідентифікації України / О.З. Ярошко // Нова парадигма: журнал наукових праць. - К. : Вид-во НПУ ім. В.П. Драгоманова, 2008. - Вип. 74. - С. 132-143.

9. Ярошко О.З. Реалізація комплексу зовнішньополітичних цілей України в сферах двосторонніх відносин, регіонального співробітництва та багатосторонньої дипломатії / О.З. Ярошко // Вісник ДАКККіМ : щоквартальний наук. журнал. - 2008. - № 1. - С. 141-146.