Корінне населення в державній політиці Канади

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 325.454(71)

КОРІННЕ НАСЕЛЕННЯ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ КАНАДИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КОЗАЧУК Олег Олександрович

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 24.09.2010 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23

Автореферат розісланий 20.08. 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Згідно із чинним законодавством Канадської Федерації корінним населенням визначається населення, яке займало територію даної держави ще до появи на Північноамериканському континенті європейських поселенців. Таких осіб, згідно даних проміжного перепису населення Канади 2006 р., налічується більше одного мільйона ста тисяч осіб або майже чотири відсотки від загальної кількості громадян Країни кленового листка. Зауважимо, що це не є досить значною цифрою. Проте, корінне населення займає в поліетнічному суспільстві цієї держави достатньо своєрідне місце. Воно не схоже ні на англомовних канадців, ні на франкомовних, ні на представників інших етнокультурних груп, у тому числі і на канадців українського походження.

За роки свого існування у канадській політичній системі, за роки боротьби за свої права і свободи, за роки політики канадського уряду щодо корінного населення, аборигени зуміли вибороти особливий статус у канадському поліетнічному суспільстві. Корінне населення не належить до будь-якої з етнокультурних груп чи так званих „кольорових меншин” (Visible Minorities) Канади. Згідно чинного законодавства вони складають окрему групу населення держави.

Актуальність перш за все полягає у тому, що вперше в українській суспільствознавчій науці здійснено комплексний аналіз державної політики Канади стосовно корінного населення. З іншого боку, дисертаційна робота є корисною для України.

Конституція України 1996 р. у статтях 11, 92 п. 3 та 119 п. 3 запровадила у правову систему нашої країни термін корінного народу без відповідного його визначення та без подання переліку корінних народів. На жаль, законодавство про статус корінних народів досі не прийнято. Проте більшість науковців пов'язують вирішення цього питання з визначенням правового статусу кримських татар (кримськотатарського народу).

Конституція Автономної Республіки Крим, яка прийнята Верховною Радою України в грудні 1998 р., не визнає кримських татар корінним народом України, а відтак і Курултай (Національні збори) і Меджліс кримськотатарського народу, що є представницькими органами кримськотатарського народу.

Конституція України й Автономної Республіки Крим були прийняті після того, як Організація Об'єднаних Націй прийняла рішення про проведення десятиріччя корінних народів світу (1995-2004), оприлюднила проект Декларації прав корінних народів світу. Сама Декларація була прийнята 2007 р. Документ, який готували 22 роки, підтримали 143 держави з 192. США, Канада, Нова Зеландія й Австралія, до речі, проголосували проти, Російська Федерація і ще десять країн утрималися. У Декларації мова йде про те, що корінне населення при здійсненні їхнього права на самовизначення має право на автономію або самоврядування в питаннях, котрі стосуються внутрішніх і місцевих справ, а також шляхів та засобів фінансування даних функцій. Також документ визначає, що корінні народи стали жертвами історичної несправедливості у результаті їхньої колонізації, вигнання з багатих ресурсами земель, що позбавило їх права на розвиток.

Ступінь вивчення питання державної політики Канади щодо корінного населення в українській політичній науці можна оцінити як недостатній, що актуалізує значення пропонованого наукового аналізу. Дисертант намагався підійти до дослідження проблеми якомога більш неупереджено. Канадська література з даної проблематики часто страждає від упередженого ставлення в залежності від походження та уподобань автора, але за допомогою аналізу досвіду такої демократичної держави як Канада, Україні вдасться нарешті навести лад у внутрішньому законодавстві щодо корінного населення та привести його у відповідність до міжнародних стандартів. Дослідження досвіду Канади у галузі державної політики щодо корінного населення дозволить українському законодавцю уникнути помилок, які були в цій державі під час прийняття рішень по корінному населенню і вивести захист прав людини і громадянина на принципово новий рівень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний із планом теоретичної розробки соціально-політичної історії, міжнародних відносин країн Європи і Північної Америки, який здійснюється кафедрою міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер держреєстрації 0107U001235).

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз державної політики Канадської Федерації щодо корінного населення, її еволюцію та конкретні наслідки для канадського поліетнічного суспільства.

Визначена мета зумовила наступні завдання:

- дослідити еволюцію політики канадської влади щодо корінного населення від часів британської адміністрації до сьогодення;

- проаналізувати сучасний стан та місце індіанців у поліетнічному середовищі Країни кленового листка;

- простежити становище метисів як унікальної групи корінного населення у сучасній політиці Канади;

- дослідити становище інуїтів як об'єкту державної політики Канади;

- проаналізувати етапи формування державної політки Канадської Федерації щодо корінного населення;

- проаналізувати діяльність громадських організацій корінного населення Канади та їх вплив на державну політику Країни кленового листка;

- порівняти політичні програми найвидатніших представників корінного населення на державну політику Канади щодо індіанців, метисів та інуїтів та спроби впливу на неї.

Об'єктом дослідження є державна політика Канади.

Предметом дослідження є державна політика Канади стосовно корінного населення.

Хронологічні рамки дослідження автором встановлені фактично від появи європейців на Північноамериканському континенті, оскільки процес формування політики європейських переселенців на корінне населення розпочався із прибуттям перших на Північноамериканський континент. З іншого боку, говорити про державну політику Канади щодо корінного населення в буквальному розумінні можна, звичайно, тільки з моментом утворення Домініону Канада. Очевидно, що ця політика триває і до сьогоднішнього дня.

Методи дослідження. Основними методами, використаними у роботі, стали: системний, структурно-функціональний, порівняльний, формаційний, інституційний, історичний та статистичний.

Системний та структурно-функціональний методи дали авторові змогу дослідити зв'язок між об'єктом дослідження - державною політикою Канади, а також суб'єктом дослідження, тобто корінним населенням, яке було частиною цієї державної політики канадського уряду. Саме структурно-функціональний метод передбачає виокремлення складових елементів державної політики Канади щодо корінного населення, тобто індіанців, метисів та інуїтів.

Процес інтеграції різних груп корінного населення у поліетнічне середовище Канадської Федерації досліджувався також за допомогою порівняльного методу, котрий надавав можливість групувати і порівнювати вплив державної політики Канади на різні групи корінного населення на різних етапах, тобто виділяти, які політичні дії уряду Країни кленового листка були більш успішними, а які - менш.

Інституційний метод дав змогу визначити місце і роль органів влади Канадської Федерації у здійсненні державної політики щодо корінного населення.

Історичний метод дав можливість простежити та класифікувати етапи державної політики Канади щодо корінного населення.

При дослідженні окремих питань дисертаційної роботи було застосовано такий спеціальний метод, як статистичний. Зокрема цей метод було використано при оцінці сучасного становища корінного населення у поліетнічному середовищі Канадської Федерації. Даний метод дозволив визначити, наскільки успішною була демографічна політика канадської держави як частина загальної стратегії щодо корінного населення.

Характер дисертаційного дослідження зумовив розширення кола джерел та застосування міждисциплінарного підходу з використанням методів не тільки політичної науки, але і державного управління, теорії держави і права та ін.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань та засобами їх розв'язання. Здійснена одна з перших у вітчизняній науці спроба провести системний аналіз державної політики Канади щодо корінного населення. Дисертантом одержано результати, які окреслюють наукову новизну дослідження:

- вперше здійснено ретельний аналіз еволюції державної політки Канади щодо корінного населення та з'ясовано, що більший час остання мала на меті інтегрувати індіанців, метисів та інуїтів у поліетнічне середовище Канадської Федерації;

- вперше у вітчизняній науці охарактеризовано, яким чином випливала політика британської колоніальної адміністрації, Канадської Конфедерації та Канадської Федерації на становище корінного населення в цій державі;

- на науковому рівні доведено, що незважаючи на подібні заходи з боку канадської держави, корінному населенню Країни кленового листка вдалося зберегти свою ідентичність в умовах канадської багатокультурності;

- дисертантом встановлено, що внаслідок багаторічної цілеспрямованої політики асиміляції корінного населення, багато хто із представників змушений був переселитися з рідних земель. Тепер канадська влада намагається компенсувати це індіанцям, метисам та інуїтам, фінансуючи багато соціальних програм, спрямованих на збереження економічної самостійності та культурної ідентичності цих груп населення;

- визначено, що незважаючи на відсутність у своїй політичній традиції елементів, які притаманні західним демократіям (такі як виборний процес, захист колективних прав через громадські організації і т.д.), корінне населення Канади успішно перейняло досвід європейських переселенців і тепер користується всіма наявними у чинному канадському законодавстві засобами для просування і захисту своїх прав.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною, актуальністю та полягає у можливості їх застосування у науково-дослідних, навчальних та прикладних цілях. Теоретичні напрацювання дисертаційного дослідження будуть корисними для подальших досліджень канадського поліетнічного суспільства, канадської внутрішньої політики та розвідок у сфері дослідження становища корінного населення в світі. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при розробці та викладанні навчальних курсів, зокрема, „Українсько-канадські міждержавні та міжлюдські відносини”, „Корінне населення в державній політиці Канадської Федерації”, „Державний устрій Канадської Федерації”, „Канадська Федерація: історія та сучасність” та ін.

Отримані висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані представниками державної та місцевої влади для остаточного вирішення питання статусу корінного населення в Україні, залучення досвіду Канадської Федерації у цьому питанні, розробленні нормативно-правової бази регулювання питань, пов'язаних із статусом корінного населення в Україні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Крім того, вони знайшли своє відображення у доповідях на V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, що відбулася 29 вересня 2005 р. у м. Чернівцях; на Другій міжнародній неформальній зустрічі молодих канадознавців, яка проходила 2-5 березня 2006 р. у м. Бая-Маре (Румунія); на Четвертій міжнародній конференції канадознавців Центральної Європи, яка проходила 27-29 жовтня 2006 р. у м. Дебрецен (Угорщина); на VI Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці, яка відбувалась у Чернівцях 12-13 жовтня 2007р.; на конференції „Образи національної, етнічної та індивідуальної ідентичності в Канаді”, що проходила 24-29 жовтня 2007 р. у м. Брно (Чеська Республіка); на міждисциплінарній конференції „Знайти Канаду”, яка проходила 13-16 грудня 2007 р. у м. Грац (Австрія); на Третій міжнародній неформальній зустрічі молодих канадознавців, яка проходила 17-19 квітня 2008 р. у м. Бая-Маре (Румунія); на Першій міжнародній конференції з канадознавства, яка проходила 26-28 лютого 2010 р. у м. Чернівці.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в шести наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, одна у суспільно-політичному журналі та одна у матеріалах міжнародних наукових конференцій.

Структура дисертації. Поставлені мета і завдання визначили структуру роботи, яка складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (262 позиції). Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 211 сторінок (з яких 24 сторінки займає список використаних джерел).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі автор обґрунтовує актуальність проблеми дослідження, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету, завдання, предмет та об'єкт, а також методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів, структуру роботи.

У першому розділі «Теоретичні аспекти та стан наукової розробки проблематики» здійснюється критичний огляд наукової літератури з обраної проблематики вітчизняних та зарубіжних дослідників. Перший підрозділ «Стан наукової розробки проблематики» присвячено аналізу наукової літератури вчених-канадознавців, котрі досліджували питання державної політики Канади стосовно корінного населення. Це дослідження хронологічно охоплює тривалий проміжок часу, власне від відкриття Північноамериканського континенту і встановлення перших контактів із корінним населенням сучасної Канади і до наших днів. Проблемам державної політики щодо корінного населення Канади присвячена велика кількість публікацій політологічного, соціологічного та історичного характеру. Ці питання розроблялися та продовжують вивчатися далі в канадській суспільствознавчій науці, а також меншою мірою в науковій літературі деяких інших країн, зокрема Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Австралії та Нової Зеландії. Географія країн, в якій проводяться дослідження по тематиці корінного населення Канади зумовлена тим, що у вище перелічених країнах помітний відсоток населення якраз і складають корінні народи.

Автор відзначив вагомий внесок у розробку проблематики таких вчених із Заходу, як Д. Істон, Г. Алмонд, Е. Сміт, Р. Сартіс, Д. Дженнес, А. МакМіллан, А. Кехоу, П. Паттерсон, Дж. Мілнер, О. Дікасон, Дж. Леслі, Р. Магуайр, Д. Скотт, Дж. Тейлор, С. Вівер, Дж. Фрізен, А. Морріс, Ж. Пітерсон, Дж. Браун, Д. Пуріч, Дж. Вайт, Д. Пірс, Д. Шварц, В. Воррі.

Праці вітчизняних вчених були використані при дослідженні теоретичних основ етнонаціональної політики. Це, зокрема, роботи В. Євтуха, О. Майбороди, В. Богатирець, О. Картунова, Ю. Римаренка, Т. Лупула, В. Макара, І. Макух-Федоркової, П. Катеринчука.

У другому підрозділі «Джерельна база дослідження» міститься аналіз використаних джерел. Для проведення дослідження автор залучив значну кількість доступних йому опублікованих документів, а також матеріалів статистичних видань. Слід зазначити, що переважна більшість джерельного матеріалу з державної політики Канади щодо корінного населення знаходиться в електронному вигляді в мережі Інтернет. Відмітимо, що дані джерельні матеріали дали можливість глибше вникнути в суть проблеми, збагатили дослідження новими фактами й статистикою, сприяли розширенню розуміння процесів, котрі проходять в середовищі індіанців, метисів та інуїтів, державної політики щодо корінного населення від часів заселення європейцями до сьогодення.

Всі документальні джерела в мережі Інтернет викладені англійською мовою. Звичайно, зважаючи на двомовність канадського суспільства, кожен із цих документів можна знайти і французькою мовою. Так само зрозуміло, що деякі джерельні матеріали, які стосуються угод конкретних племен із федеральним урядом, можна знайти і на мові племені.

Слід зазначити, що навіть документи, які були підписані у XVIII ст. або іще раніше, можна вільно знайти у мережі. Для того щоб зняти всі питання про відповідність цих документів оригіналам, зазначимо, що вони здебільшого подані у мережі Інтернет у вигляді файлів із розширенням .pdf або у вигляді відсканованих сторінок, які повністю зберігають первинний вигляд документу, навіть з усіма підписами й печатками.

Нормативно-правові акти Канади становлять суттєву групу джерел дослідження. Завдяки численним порталам в мережі Інтернет, дисертанту вдалося отримати доступ до архівних договорів та угод корінного населення з європейськими переселенцями. Зокрема, мова буде йти про такі як «Перша Угода про дружбу і співробітництво між племенами Сходу та Новою Шотландією», підписана 15 грудня 1725 р., «Закон про індіанців» від 1876 р. та ін.

При написанні дисертаційної роботи більшість угод та нормативно-правових актів, які стосуються політики канадського уряду щодо корінного населення, були використані з сайту Департаменту у справах корінного населення та розвитку Півночі. Дослідження джерельної бази, розміщеної на сайті, є важливим елементом розуміння тенденцій урядової політики Канади щодо корінного населення у другій пол. ХХ ст., оскільки своїм завданням Департамент проголосив фокусування своєї діяльності на всебічній інтеграції корінного населення у поліетнічне середовище Канадської Федерації.

Групу документів, які стосуються земельних позовів індіанців, метисів та інуїтів до канадського уряду можна знайти також на сайті Департаменту юстиції Канадської Федерації. Прикладами таких документів можуть бути «Угода про Північний Квебек» 1975 р., «Закон про порядок земельних позовів у Західній Арктиці» 1984 р. та «Акт про створення території Нунавут» 1999 р.

Надзвичайно важливим джерелом статистичної інформації, використаної дисертантом при підготовці дослідження, був офіційний сайт Статистичного бюро Канади. Матеріали канадських переписів населення містять об'єктивну інформацію про демографію, національний склад, соціальне становище, зайнятість та багато інших вимірів життя канадського суспільства, в тому числі й корінного населення. Час від часу в Канаді проводяться також проміжні переписи населення, останній такий перепис було проведено у 2006 р. У дослідженні використано дані саме цього проміжного перепису населення, які, на думку автора, найбільш точно відображають стан речей в канадському суспільстві, а саме чисельність різних груп корінного населення. Варто зазначити, що для об'єктивності кількісних параметрів, дисертант користувався також результатами перепису 2001 р.

У другому розділі «Державна політика канадської влади щодо корінного населення в історичній ретроспективі» здійснена спроба узагальнити основні компоненти державної політики Канади стосовно корінного населення в періоди до утворення Домініону Канада, тобто до 1867 р., та після його утворення на політичній карті світу.

У першому підрозділі «Політика колоніальної влади щодо корінного населення у доконфедераційний період» автор наголошує, що життя аборигенів північноамериканського континенту ще задовго до прибуття європейців базувалося на угодах. За допомогою цих угод племена вирішували земельні та інші конфлікти, оголошували перемир'я. За допомогою угод вирішувались питання шлюбу, питання торгівлі. Цей інструмент взаємовідносин був поширеним у всіх, без виключення, племенах. Визначальною рисою всіх цих угод було й те, що вони були усними, що є дуже важливо для усвідомлення способу життя корінних народів сучасної Канади до європейського періоду. Дисертантом було зроблено висновок, що угоди європейських переселенців із корінним населенням тогочасних канадських земель були одними з перших елементів прийняття політичних рішень.

Важливим є те, що європейці, поступово заселяючи Північноамериканський континент, принесли з собою свої методи укладання договорів і угод. Перш за все, мова іде про письмову форму угоди. Вже далеко після освоєння білими людьми Нового Світу, аборигени відчули наслідки письмових угод із європейцями. Під час укладання будь-якої угоди частина вимог однієї із сторін закріплювалась в усній формі (а найчастіше цією стороною були індіанці, тому що вони звикли до такого способу ведення справ). Корінне населення покладалось на усну частину угоди так само, як і європейці на письмову. Але з плином часу, із встановленням британського панування на тій землі, яку ми зараз називаємо Канадою, виявилось, що усні зобов'язання «підзабуваються», і, відповідно, не виконуються. Таким чином зміст угоди виявлявся фактично спотворений.

Тим не менш, британською адміністрацією із корінним населенням було укладено ряд договорів, які дисертант аналізує у підрозділі.

У другому підрозділі «Корінне населення в державній політиці уряду Канади після 1867 р.» досліджено, що незважаючи на те, що більшість представників корінного населення скептично відносились до нового уряду, створеного у 1867 р., в них зовсім не залишалося вибору, як співпрацювати із ним. Частково корінні племена Канадської Конфедерації змушені були погоджуватись віддавати федеральному уряду свої історичні землі з великою площею в обмін на можливість вижити на меншій території, оскільки при такому обміні уряд постачав індіанців грошима та необхідними засобами для виживання. Обмін був далеко не рівноцінний, але фактично у корінного населення не було альтернативи: або зникнути, або прийняти допомогу держави і переселитися в резервацію.

Також здійснена спроба аналізу найбільш значимих угод кін. XIX ст. - поч. XX ст. між державою та корінним населенням. Для дослідження було принципово важливим розкрити процес укладання даних договорів та їх вплив на формування державної політики Канади щодо аборигенів.

У третьому розділі «Місце індіанців, метисів та інуїтів у сучасній політичній системі Канади» проаналізовано останні статистичні дані щодо ролі і положення всіх основних груп корінного населення. Досліджено, яким чином державна політка Канади впливає на існування і розвиток індіанців, метисів та інуїтів у цій країні.

У першому підрозділі «Індіанці в сучасній державній політиці Канади» розкрито проблему соціального захисту індіанського населення, особливо тієї його частини, яке проживає на території резервацій. Федеральний та провінційний уряди Канади на поч. XXI ст. постали перед проблемою пожинання плодів своєї політики щодо корінного населення власної країни протягом минулих років. В даному підрозділі проаналізовано проблему канадських індіанців, яка потребує політичного вирішення в рамках процесу збереження ідентичності корінним населенням Канадської Федерації. Держава в кін. ХХ ст. на законодавчому рівні намагалася повернути статус «індіанця» як можна більшій частині цієї групи корінного населення, усвідомлюючи те, що дискримінаційні норми, встановлені нею ж, діяли протягом багатьох років.

Корінне населення Канади потребує подальшого захисту. Державна політика стосовно останніх має бути більш орієнтована на створення відповідних умов для індіанців, щоб вони могли пронести свою культуру і традиції крізь роки, будучи невід'ємною частинкою поліетнічного суспільства Країни кленового листка.

У другому підрозділі «Місце метисів в поліетнічному суспільстві Канадської Федерації» встановлено, що найчастіше, термін «метис» вживається в канадському суспільстві по відношенні до осіб з історичним корінням, які беруть свій початок від поселень метисів в долині річки Ред Рівер на поч. XIX ст. Це були люди, які зараз заселяють в основному провінції Прерій та Північ, предки яких об'єдналися в спільній боротьбі проти Компаній Гудзонової затоки та у 1869 р. навіть вимагали приєднання до Канадської Конфедерації на правах окремої провінції.

Шляхом дослідження останніх статистичних даних щодо метисів, дисертантом встановлено, що ця група корінного населення є важливою частиною суспільства Канадської Федерації, яка розвивається найбільш динамічно. За свою історію ці люди зазнали численних принижень, довгий час вони взагалі залишались поза канадською соціальною системою, їх якби не існувало. Проте зараз, завдяки численним організаціям метисів, їх голос почутий, і вони посідають гідне місце у поліетнічному суспільстві Країни кленового листка.

У третьому підрозділі «Інуїти як окрема група корінного населення в політичній системі сучасної Канади» шляхом дослідження статистики, встановлено, що інуїти є найменш чисельною групою корінного населення Країни кленового листка.

Проаналізовано, що канадська держава робить багато для того, щоби регіон проживання інуїтів, зокрема територія Нунавут, не відставав в економічному розвитку від всіх інших адміністративно-територіальних одиниць Країни кленового листка. Це робиться з метою запобігти численним політичним проблемам, з якими можуть зіштовхнутися і інуїти, і федеральний уряд у випадку економічного колапсу регіону. Звичайно, на нашу думку, голод Нунавуту ніколи не буде загрожувати, допоки в океані і морях буде риба, тюлені та кити, оскільки кожен інуїт при бажанні може використати столітній досвід своїх предків та прогодувати свою сім'ю полюванням. Доведено, що Оттаві слід найшвидше задуматися над побудовою більшої кількості доступного житла в регіоні, так само як і потурбуватися щодо будівництва нових шкіл та дитячих садків, оскільки інуїти є наймолодшою групою корінного населення Канади.

У четвертому розділі «Громадські організації корінного населення та їх взаємодія із канадською владою» досліджується роль та місце громадських організацій корінного населення Канади у політичній системі країни, їх вплив на досягнення останнім своїх цілей.

У першому підрозділі «Розширення впливу корінного населення при прийнятті політичних рішень на канадській Півночі» доведено, що для захисту й просування інтересів корінних народів дуже важливо розвивати політичні інститути, які дозволяють їм відкрито виражати свою думку і будуть впливати на канадське поліетнічне суспільство. Проаналізовано діяльність ряду нещодавно утворених інститутів - рад по спільному управлінні й регулюванні, заснованих у відповідності із канадськими «загальними земельними вимогами» (land claims). Ці ради надають офіційний статус участі корінних народів у прийнятті рішень урядом. Вони також прагнуть враховувати етнічну специфіку й культуру корінних народів. Незважаючи на те, що виникнення таких інститутів обумовлено особливістю політичних реалій Канади, їхній досвід може бути застосовано і для інших країн світу, зокрема і для України.

У другому підрозділі «Громадські організації індіанців, метисів та інуїтів у сучасній Канаді» стверджується, що важливим аспектом державної політики Канади щодо корінного населення, їх протистояння останній, було створення громадських організацій корінного населення, в тому числі політичних. Такі організації були осередками концентрації політичної волі і думки індіанців, метисів та інуїтів у їх протистоянні з урядом, у відстоюванні своїх прав на землю, на громадянські права і свободи. Тому розгляд діяльності найважливіших громадських організацій корінного населення Канадської федерації є важливим елементом для розуміння цілісної картини як державної політики щодо корінного населення, так і боротьби останніх за свої права і свободи.

В Країні кленового листка надзвичайно багато політичних, економічних, культурних, спортивних, релігійних організацій, які створені індіанцями, метисами та інуїтами для реалізації права на вільні збори і утворення громадських організацій. Одним із завдань роботи є вивчити основні характерні риси діяльності цих організацій, дослідити їх місце та функції в дискурсі державної політики Канади, дати відповідь на питання, чи дійсно громадські організації корінного населення країни є важливим учасником політичних процесів, в яких приймають участь індіанці, метиси та інуїти.

У третьому підрозділі «Політичні програми корінного населення Канади» проаналізовано політичні програми найбільш впливових громадських організацій та діячів з числа індіанців, метисів та інуїтів. Якщо вивчати найбільш цікаві моменти програмних положень громадських організацій корінного населення, то одним із них, є яким способом індіанські лідери висловлювали свої політичні погляди. Досліджуючи виступи та промови останніх, доведено, що зміст і навіть тон промов змінювалися від мітинга до мітингу, в залежності від того, на території якого племені він проходив і яку угоду свого часу це плем'я підписало із канадським урядом. Аналізуючи виступи та промови найвидатніших лідерів індіанського руху за цивільні права, якими без перебільшення можна визнати Джона Каліху в Альберті та Джона Тутусіса у Саскачевані, розглянуто, якою вбачали ці особистості роль угод між канадським урядом та корінним населенням у післявоєнному суспільстві Країни кленового листка. Розкрито, які цінності намагалися ці лідери переслідувати у своїх виступах та промовах, чого хотіли вони досягли для корінного населення не тільки вищезазначених провінцій, але і всієї Канади.

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження. Доведено, що зустрічаючи перші кораблі із переселенцями з Європи, корінне населення тоді ще не усвідомлювало, яким чином це змінить весь уклад їхнього життя. В Новий Світ тоді прибували люди, яким було тісно жити згідно із усталеними в Європі рамками. Це були люди, які шукали нагод і місця для реалізації своїх амбіцій. Такими амбіціями могли були економічна свобода, можливість розпочати життя з чистого листа, хтось просто тікав від правосуддя, а хтось тікав від релігійного переслідування. Розкриття причин, з яких перші переселенці прибули до Нового Світу, було метою дисертаційного дослідження. Важливо підкреслити, що для всіх цих людей були характерні крайня рішучість, непоступливість та бажання втілити свою мрію в життя.

Озброєні вищезазначеними амбіціями і прибувши на омріяну землю, перші переселенці побачили, що вона вже є зайнятою. Причому зайнятою вона була людьми, які так само висловлювали претензії на ці землі, вважаючи їх своєю Батьківщиною. Але ось тут і криється дуже важливий момент, який варто усвідомити при дослідженні не тільки державної політики Канади щодо корінного населення, але й історії взаємовідносин європейських поселенців із місцевим населенням.

Поселенці з Європи не могли не бачити, що індіанці, ці діти природи, в суспільному та технічному розвитку набагато відстають від аналогічного розвитку у будь-якій тогочасній країні Старого Світу. До цього слід додати релігійні погляди корінного населення тогочасної Канади, які були далекими від монотеїстичного християнського уявлення про світобуття. І тому не дивно, що перші європейські поселенці (і ця думка глибоко вкорінилася у їх свідомості) вважали корінне населення тогочасних канадських земель людьми нижчого ґатунку. Звичайно, у ті часи ще далеко було до сучасних уявлень про загальну людську рівність та уявлення про те, що папуас Нової Гвінеї мало чим в принципі відрізняється у природних правах від британського джентльмена. В ті часи корінне населення було оголошено таким, що потребує захисту та настановлення на шлях істинний, особливо з боку християнських проповідників та місіонерів.

Отже, масове навернення у християнство корінного населення тогочасних канадських земель було фактично першим проявом цілеспрямованої політики європейців щодо місцевих жителів. Проаналізовано, що навернення у християнство здебільшого проходило мирним шляхом. Звичайно, були особи з числа індіанців, навіть цілі племена, які відмовлялися відкинути вірування своїх предків, але, тим не менш, християнство міцно закріпилося у Новому Світі. Фактично релігія стала тим інструментом впливу на місцеве населення, якого так не вистачало європейським переселенцям. З точки зору релігійних догматів можна було обґрунтувати будь-що, а особливо те, чого так на самому початку потребували колоністи, а саме потребу миру та захисту з боку корінного населення. Дисертантом доведено, що без допомоги корінного населення, перші європейські переселенці навряд чи б витримали суворі канадські зими. Але місцеве населення знало численні способи вижити в цих суворих умовах, тому їхня допомога на перших етапах становлення європейських поселень на території сучасної Канади була життєво важливою.

Обґрунтовано, що європейці переконували корінне населення допомагати їм не лише способом релігійного переконання. Корінне населення, особливо його вожді та еліта, отримували безпосередній матеріальний зиск з контактів із переселенцями, оскільки в обмін на мир та допомогу під час зими, переселенці надавали останнім речі, яких індіанці просто не знали і які були для них на вагу золота. Такими речами могли бути вогнепальна зброя, теплий одяг, коні, засоби ведення господарства, сільськогосподарський реманент. Варто відмітити, що така політика проводилася серед місцевих індіанців не лише з благородною гуманітарною метою. Стверджується, що через залучення корінного населення до традиційно європейського способу життя європейські переселенці та їхні нащадки хотіли як можна скоріше асимілювати, розчинити індіанців у собі. Така політика мала на меті втрату індіанцями своєї ідентичності, а відповідно і втрату ними своїх земель.

Підкреслюється, що земля завжди була предметом численних суперечок між багатьма народами цього світу. Не стали виключенням і конфлікти між європейськими переселенцями та індіанцями тогочасної Канади. Населення колонії стрімко збільшувалось і потребувало все більшої території для ведення господарства. Цю територію можна було набути лише у індіанців, які цілком природно вважали себе повноправними хазяями всіх земель. Відмічається, що ні для британської адміністрації, ні для влади Канадської Конфедерації, яка виникла на цих землях у 1867 р., не були характерними масові конфлікти з корінним населенням за землю, як це відбувалося на півдні на території сучасних Сполучених Штатів Америки. Для Канади була характерною політика укладання угод із корінним населенням, внаслідок яких останнє отримувало грошову винагороду та матеріальні речі, а влада домініону отримувала у володіння їх землі. Звичайно, після продажу своєї землі місцевому населенню все одно десь потрібно було проживати. Влада врахувала і цей момент і тому надавала їм у користування наділи землі значно менші за площею і які могли знаходитися за сотні кілометрів від історичного місця проживання племені. Такі наділи землі, більш відомі як резервації, стали новою батьківщиною для корінного населення, яке не завжди було задоволене такою політикою з боку влади, але, на думку дисертанта, було позбавлене альтернативи укладання договорів із урядом.

Справа в тому, що прибувши на американський континент, європейці принесли з собою не тільки власний спосіб життя та ведення господарства. Крім всього цього, європейці принесли із собою і численні хвороби, до яких імунітет корінного населення виявився не готовим. Історії відомі випадки, коли індіанці масово вмирали від туберкульозу, брюшного тифу. Зрозуміло, що і медицина в ті часи була не на висоті і навіть за великого бажання допомогти нещасним хворим не завжди була нагода. До того ж варто відмітити, що більшість представників корінного населення на момент утворення Канадської Конфедерації проживало в умовах крайньої бідності. Доведено, що основною причиною цього була політика влади щодо корінного населення. Стверджується, що бажання асимілювати корінне населення Канади будь-якою ціною призвело до маргиналізації індіанців, метисів та інуїтів в канадському суспільстві. Після створення Конфедерації на її території почали діяти такі нормативно-правові акти, як «Закон про індіанців», за допомогою якого федеральний уряд постійно здійснював тиск на корінне населення країни. Визнавати себе індіанцем чи метисом було не вигідно, не престижно. Набагато краще було пройти визначену законом процедуру набуття політичних прав, позбавитися статуту індіанця та стати повноправним громадянином Канади.

Численні доповнення до закону тільки погіршували становище корінного населення. Заборона носити традиційний одяг, заборона проводити традиційні церемонії, заборона вживати алкоголь на території резервацій, заборона створення громадських політичних організацій - всі ці заходи уряду, спрямовані на якнаймасштабнішу асиміляцію корінного населення, не могли викликати захоплення в останнього та породжували недовіру та ненависть до влади Канади.

Однією з найганебніших сторінок в державній політиці Канади щодо корінного населення є, безперечно, існування і діяльність шкіл-інтернатів. Можна тільки дивуватися тому факту, що цей інструмент політки федерального уряду щодо корінного населення проіснував у демократичній Канаді аж до кінця Другої світової війни. Доведено, що школи-інтернати, в яких діти індіанців та метисів піддавалися моральному тиску та фізичним знущанням, назавжди залишаться ганебною сторінкою в історії Канадської Федерації, в історії спроби асимілювати корінне населення.

Із падінням системи шкіл-інтернатів у Канадській Федерації фактично впала ціла система, метою якої була асиміляція корінного населення. З середини ХХ ст. канадський уряд проголосив курс на інтеграцію індіанців, метисів та інуїтів у поліетнічне середовище Країни кленового листка та сприяння і підтримку самоуправління племен. Фактично у другій пол. ХХ ст. корінне населення Канади починає відчувати піклування, а не переслідування з боку держави. Знаковим у цьому контексті був 1960 р., коли корінне населення Канади, згідно із поправки до «Закону про індіанців», здобуло весь комплекс політичних прав. Так само важливою віхою у політиці держави щодо корінного населення було прийняття «Конституційного акту» 1982 р., згідно із статтею 35 якого визнавалися і підтверджувалися всі громадянські права корінного населення Канади (таким визнавалися індіанці, метиси, що для них було дуже важливо, та інуїти).

З іншого боку, роки асиміляційної політики уряду не проминули безслідно. Так само, на поч. ХХI ст. не всі питання та розбіжності ще врегульовані у відносинах між федеральним урядом та корінним населенням.

Проте найголовнішим на сьогодні залишається той факт, що уряд Канадської Федерації сприймає корінне населення не так, як його сприймали перші європейські переселенці. Зрозуміло, що історію назад не повернеш і багато трагічних та навіть ганебних її сторінок назавжди залишаться у пам'яті корінного населення. Проте в наш час держава сприймає корінне населення як рівного суб'єкта політичного процесу, як рівноправного учасника дискусії щодо винесення того чи іншого політичного рішення, як достойного члена канадського поліетнічного суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ФАХОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Козачук О. Деякі аспекти сучасних українсько-канадських відносин: проблеми та перспективи розвитку / Олег Козачук // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2006. - Т. 12-13. - С. 194-197.

2. Козачук О. «Закон про індіанців» та його вплив на корінне населення канади» / Олег Козачук // Буковинський журнал. - 2009. - №3-4. - С. 83-88.

3. Козачук О. Місце метисів у поліетнічному суспільстві Канадської Федерації / Олег Козачук // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2010. - Т. 21-22. - С. 244-247.

4. Козачук О. Деякі аспекти політики уряду Канадської Конфедерації щодо корінного населення після 1867 р. / Олег Козачук // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. - 2010. - Випуск 14. - С. 200-204.

Статті в інших наукових виданнях

5. Козачук О. Рамон Джон Гнатишин - видатний українець Канади / Олег Козачук // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Ч.4. - Кн.1. - Ніжин, Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2005. - С. 216-220.

6. Козачук О. Асамблея корінних народів Канади - провідний орган організації індіанців Канади / Олег Козачук // Форум. - 2008. - №5. - С.42-45.

АНОТАЦІЯ

Козачук О.О. Корінне населення в державній політиці Канади. - Рукопис (211 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010.

У дисертації здійснено комплексне дослідження державної політики Канадської Федерації стосовно корінного населення. У роботі досліджено основні етапи внутрішньої політики Канади щодо корінного населення від часів появи європейських переселенців на її теренах до поч. XXI ст.

Автором проаналізовано місце, роль та функції індіанців, метисів та інуїтів у сучасній політичній системі Канадської Федерації як окремих груп корінного населення. Здійснено також детальне статистичне дослідження вищевказаних груп на основі проміжного перепису населення 2006 р.

Автором досліджено роль громадських організацій корінного населення у процесі боротьби останнього за свої громадянські права.

Ключові слова: канадська федерація, корінне населення, угода, індіанці, метиси, інуїти, державна політика, поліетнічне суспільство.

АННОТАЦИЯ

Козачук О.О. Коренное население в государственной политике Канады. - Рукопись (211 с.)

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2009.

В диссертации осуществлено комплексное исследование государственной политики Канадской Федерации по отношению к коренному населению. В работе изучены основные этапы внутренней политики Канады по отношению к коренному населению со времен появления европейских переселенцев на ее территории до нач. XXI в.

Автором проанализировано место, роль и функции индейцев, метисов и инуитов в современной политической системе Канадской Федерации как отдельных групп коренного населения. Осуществлено также детальное статистическое исследование вышеуказанных групп на основе промежуточной переписи населения в 2006 г.

Автором исследовано роль общественных организаций коренного населения в процессе борьбы последнего за свои гражданские права.

Ключевые слова: канадская федерация, коренное население, договор, индейцы, метисы, инуиты, государственная политика, полиэтническое общество.

SUMMARY

канада політика державний індіанці

Kozachuk O.O. Native Population in the Canadian Public Policy. - Manuscript (211 p.)

Thesis is submitted for obtaining the degree of Candidate of Political Science in speciality 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Chernivtsi Yuriy Fed'kovych National University. - Chernivtsi, 2009.

In the following dissertation the complex research of public policy of Canadian Federation in relation to a native population is carried out. The basic stages of Canadian domestic policy in-process are studied in relation to a native population from times of appearance of the European migrants to her territories to beginning of XXI century.

An author analyses a place, role and functions of First Nations, Mйtis and Inuit in the modern political system of Canadian Federation as separate groups of native population. The detailed statistical research of foregoing groups is carried out also on the basis of intermediate census of population in 2006.

The Canadian Crown and Aboriginal peoples began interactions during the European colonization period. Numbered treaties, the Indian Act, the Constitution Act of 1982 and case laws were established. A series of eleven treaties were signed between Aboriginals in Canada and the reigning Monarch of Canada from 1871 to 1921. The Government of Canada created the policy, commissioned the Treaty Commissioners and ratified the agreements. These Treaties are agreements with the Government of Canada administered by Canadian Aboriginal law and overseen by the Minister of Indian Affairs and Northern Development.

During the past decades Aboriginals changed their place in Canada, they gain more and more political freedoms, what have been forgotten for centuries. Otherwise, Aboriginals promote their culture across all the Canadian provinces and even over the entire world.

An author points out that traditional Aboriginal political systems and their political cultures stand apart from those familiar to most Canadians. Although all of them exhibit a traditional hunter-gatherer society's predilection for consensus, there is no single Aboriginal model of governance; collectively they generally feature the pursuit of harmony, non-interference, persuasion, and unanimity. They shun the adversarial, confrontational, and narrowly majoritarian politics common to Western liberal democracies.

The role of public organizations of native population is investigated in the process of fight for the civil laws.

Key words: Canadian federation, native population, treaty, First Nations, Mйtis, Inuit, public policy, polyethnic society.

Размещено на Allbest.ru