Феномен натовпу у розвитку політичного процесу на постсоціалістичному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен натовпу у розвитку політичного процесу на постсоціалістичному просторі

Суть сучасного суспільства, мабуть, найкраще виражає поняття „масове”. Ми маємо справу із масифікацією, тобто зі змішуванням та нівелюванням соціальних груп. Найбільш очевидним результатом функціонування мас і натовпу у політичних процесах є зміна політичної системи.

Роль натовпу у політиці зазвичай стає визначальною тоді, коли вона створює загрозу для існуючого політичного режиму; коли групові зв'язки та міжгрупові кордони руйнуються, а суспільство деструктурується, проходячи крізь період соціальних потрясінь. Подібне спостерігається у період війн, соціальних революцій, політичних переворотів, різких великомасштабних соціальних реформ.

Маси змінюють хід історії. Значні історичні події є видимим наслідком змін у думках людей. Той, хто здатний зрозуміти натовп, визначити хід його думки та спрямувати його, визначає напрямок цих змін. Розуміння феномену натовпу є надзвичайно важливим для політики. Адже зараз, як правило, панує суто раціоналістична позиція, згідно якої політика є врахуванням та представленням численних групових інтересів, які домінують у суспільстві. А влада як центральний стрижень політичної системи потрібна для перетворення тих або інших інтересів у життя. Політики розглядають масу як сукупність індивідів, кожного з яких можна переконати й тим самим підштовхнути до певних політичних дій. Втім, маючи справу з масами людей, вони змушені зважати на поведінку натовпу, на його реакцію на ті чи інші політичні події, на ті імпульси, які підштовхують натовп до певних дій, які подекуди зумовлені цілком ірраціональними мотивами.

Теоретичний аналіз механізмів формування та діяльності натовпу може допомогти визначити можливі варіанти контролю його поведінки. Для цього необхідна зворотна трансформація видів та різновидів натовпу, їхня редукція до нижчого, менш небезпечного рівня. Для того, щоб координувати силу натовпу є два шляхи: перший - тоталітарна модель управління, яка будується на об'єднанні мас в організовану силу шляхом залякування та ідеологічної обробки, і другий - роз'єднання людей, пропаганда індивідуалістичних цінностей, „атомізація” суспільства, потурання базовим інстинктам людини. У тоталітарному режимі використовується терор і страх, репресії, не тільки як інструмент знищення й залякування, але і як інструмент управління масами (терор може бути й суто моральним). У демократичному суспільстві механізми фізичного примусу, характерні для тоталітарних режимів, найчастіше заміняються маніпуляцією, яка від цього стає ще більш віртуозною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за темою „Теорія і практика політичного розвитку та державного управління” (номер державної реєстрації 0109U002722).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного вивчення натовпу в контексті розвитку політичного процесу у постсоціалістичних державах та в Україні, зокрема.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

– розкрити теоретико-методологічні підходи до участі натовпу у політиці через аналіз основних концепцій масового суспільства та виявлення головних причин й наслідків масовізації суспільства;

– охарактеризувати методи управління та маніпуляції масами у політичному процесі і пояснити відмінності у маніпулюванні масами у демократичних та тоталітарних державах;

– дослідити головні тенденції участі натовпу та позиції влади у революціях 1989 р. у різних країнах Центрально-Східної Європи,

– розкрити особливості масових заворушень і вплив „розумного натовпу” на зміну розстановки політичних сил у країнах ЦСЄ;

– провести моніторинг трансформації ролі натовпу в Українській державі від перших зрушень під час радянської перебудови до суттєвих змін у масовій свідомості населення внаслідок „Помаранчевої революції”;

– застосовуючи теорію колективної дії Д. Чонга та Т. Курана, дослідити „кольорові революції” та простежити їхній зв'язок з виборчим процесом.

Об'єктом дослідження є особливості розвитку політичного процесу на постсоціалістичному просторі.

Предметом дослідження є феномен натовпу у розвитку політичного процесу на постсоціалістичному просторі.

Методи дослідження. Науковий пошук здійснювався на основі поєднання загальнонаукових та емпіричних методів досліджень. Так, за допомогою методів соціальної та політичної філософії досліджено основні концепції вивчення теорії мас та масового суспільства.

Виходячи з принципів об'єктивності, відображення, відносності, взаємодії, встановлено зміст основних категорій теми і розглянуто прояв реальностей, позначених цими поняттями.

У дослідженні важливу роль відіграв і метод спостереження. За його допомогою було проведено дослідження поведінки натовпу у режимі реального часу. Для ретроспективного аналізу також використано документи та спогади сучасників, мемуари.

Історико-логічний метод уможливив виклад, розгляд та пояснення фактів, подій та ролі мас у послідовності та в контексті конкретного часу новітніх світових процесів.

У проведеному дослідженні використано також порівняльний метод, необхідний для розкриття спільних та відмінних рис в участі натовпу у політичному процесі у досліджуваних нами країнах. Автором також широко застосований системний метод, який дозволив розглядати натовп як невід'ємну складову та рушійну силу політики.

Використання соціологічного та політологічного аналізу дозволило виявити взаємозв'язок політичних процесів з соціально-економічними факторами та роль мас у цих процесах.

Структурно-функціональний метод дозволив виокремити основні характеристики натовпу за допомогою вивчення його особливостей як учасника політичного процесу у сучасних державах.

У дослідженні також використаний біхевіористський підхід для аналізу поведінки та мотивації мас під час різних форм неконвенційної політичної участі, перш за все, методу соціального біхевіоризму, який вивчає поведінку особистості у конкретних умовах під впливом певних психологічних чинників, обумовлених самою природою людини та соціальними передумовами.

Для виокремлення спільних рис „кольорових революцій” у Сербії, Грузії та Україні використано метод подібності Джона Стюарта Мілля, який передбачає необхідність зважати на існування певної змінної у кожному випадку для аналізу якогось процесу.

Використання методу „сase-study” допомогло спрямувати дослідження на вичерпний аналіз взаємозв'язків і взаємозалежностей, які характеризують підняту в роботі проблему; виявити причинно-наслідкові зв'язки та розглянути механізми виникнення, функціонування та подальшого розвитку ситуації.

У дослідженні використані принципи об'єктивності, всебічності, вивчення процесів та явищ в їхньому розвитку, взаємозв'язку й взаємозалежності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається актуальністю пропонованої проблеми та зумовлена сукупністю поставлених мети і завдань, а також обраними автором засобами їх розв'язання. Вперше у вітчизняній науці проведено комплексне та системне дослідження ролі натовпу у таких формах неконвенційної політичної участі, як заворушення, мітинги й революції у постсоціалістичних країнах та Україні, а також аналіз можливих змін у світовій політичній кон'юнктурі під впливом цих подій. У межах здійсненого дослідження автором одержано результати, які мають наукову новизну та конкретизуються через такі положення:

Вперше:

– здійснено аналіз мотивації мас до участі у протестних акціях під час „кольорових революцій” із дослідженням проблематики колективної дії, коли виборчі фальсифікації спонукають натовп протестуючих вдатися до активних дій;

– проаналізовано використання інформаційних технологій для маніпуляції та координації дій натовпу під час „кольорових революцій” та заворушень у сучасних європейських державах.

Зазнали подальшого розвитку:

– на основі дослідження різноманітних підходів до вивчення теорії натовпу та масового суспільства запропоновано розглядати масові заворушення, які відбулися на початку ХХІ ст. із залученням теорії „розумного натовпу”;

– дослідження еволюції натовпу на постсоціалістичному просторі шляхом аналізу масових заворушень, що відбувалися на цій території у період 1989-2009 рр.

Удосконалено:

– з'ясування підходів до причин та умов поширення „кольорових революцій” на постсоціалістичному просторі та визначено фактори успіху електоральних революцій;

– встановлення взаємозв'язку між маргіналізацією населення, зокрема молоді, внаслідок руйнації колишньої інституційної системи соціалізації та несприятливого соціально-економічного становища, й збільшення кількості масових заворушень впродовж останнього десятиліття;

– виявлено негативні тенденції в еволюції сприйняття демократії та спрогнозовано можливе посилення ролі держави внаслідок популяризації підміни поняття „парламентської демократії” „демократією вулиць”.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати та висновки дисертаційного дослідження можна використати для подальших поглиблених наукових пошуків. Завдяки тому, що вивчення проблематики дослідження базується на значній низці міждисциплінарних зв'язків, воно може бути використане у навчальному процесі - при формуванні спецкурсів, предметів за вибором, у лекційних курсах з політології, політичної психології, політичної соціології, політичної філософії, політичної культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв'язання важливої теоретико-прикладної проблеми в межах здійснення нових наукових розробок у сфері розвитку політичного процесу на постсоціалістичному просторі. Всі праці автора опубліковані без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором на науково-методичних семінарах викладачів кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: Шостій Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 2008), Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу - 2008” (Польща, Перемишль, 2008), Четвертій Міжнародній науково-практичній конференції „Майбутня проблематика світової науки” (Болгарія, Софія, 2008), П'ятій Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу” (Болгарія, Софія, 2009), П'ятій Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка сучасної науки” (Болгарія, Софія, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції „Прикладні наукові розробки” (Перемишль, Польща, 2010).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження відображено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків (загальний обсяг основного тексту - 170 сторінок), списку використаних джерел (261 найменування на 25 сторінках).

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими темами досліджень; подано стислу характеристику сутності та стану розробки наукової проблеми, що розв'язується; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та кількість публікацій за темою.

У першому розділі „Теоретико-методологічні підходи до вивчення участі мас у політичному процесі” подано аналіз дослідження натовпу у політичних процесах, висвітлюються особливості маніпуляції масами у політичному процесі, охарактеризована джерельна база проблеми.

У першому підрозділі „Дослідження феномену натовпу у політичних процесах” здійснено аналіз поглядів на феномен натовпу.

Дисертант зазначає, що проблеми масового суспільства та участі натовпу у політичному процесі є актуальним питанням для дослідження у політології та філософії політики. Важливим аспектом вивчення цього питання було дослідження теорії масового суспільства, яке почалося ще у ХІХ ст. Дослідники суспільства та його феноменів дотримуються типологізації, що стає можливим на базі опису мас, в які індивіди вливаються шляхом ідентифікації.

У роботі дане авторське розуміння маси як групи людей, всередині якої індивіди певною мірою втрачають свою індивідуальність та завдяки взаємному впливу отримують схожі почуття, інстинкти, мотивацію, вольові поштовхи. Поняття „натовпу” є близьким за змістом до поняття маси. Натовп - це неструктуроване скупчення людей, які взаємопов'язані подібністю емоційного стану та спільним об'єктом уваги.

Проаналізовано основні характеристики та відмінні риси маси, викладені у працях провідних вчених у сфері вивчення предмету, зокрема Г. Лебона, Г. Тарда та С. Московічі, які зробили вагомий внесок у дослідження поведінки великих соціальних груп. Згідно Г. Лебону, головна риса ХХ ст. - це заміна свідомої діяльності індивіда несвідомою діяльністю юрби. На думку Г. Тарда, юрба Г. Лебона - це соціальна група минулого, а майбутнє належить публіці. Г. Лебон досить широко тлумачив слово „натовп”, маючи на увазі під ним будь-яку контактну групу. Г. Тард, у свою чергу, виділяв штучні та природні натовпи, відмінності яких полягали у наявності або відсутності організації.

Зазначено, що в літературі про роль і місце мас наприкінці ХХ - у XXI ст. існували дві протилежні точки зору. Перша зводиться до того, що наступає століття демасовізації. Цей підхід наскрізний у роботах американського футуролога й соціолога О. Тоффлера („Третя хвиля”, „Футурошок”). Другий - глобалізація мас у сучасному світі, найбільш чітко виражена у роботі французького вченого С. Московічі „Століття юрби”.

Підкреслено, що „масове суспільство” найтіснішим чином пов'язане із наявністю масової демократії, загальним виборчим правом, коли виникає уявлення, що будь-яка людина рівним чином здатна впливати на владу.

Серед підходів до розуміння класифікації мас виділено підхід, запропонований Е. Канетті. Вчений поділяє маси на відкриті та закриті: відкрита маса, зростання якої не має меж, основним прагненням цього натовпу є проникнення у всі сфери і захоплення всіх. Той, хто намагатиметься уникнути цього захоплення, викличе підозри цієї відкритої маси і стане першочерговим об'єктом її знищення, навіть, якщо до того він був її частиною.

Автор вважає що, деякі теорії натовпу, сформовані на Заході, мають вузькоспрямований характер. Адже за основу вони беруть лише одну з характеристик натовпу, яка стає центральною та визначає сенс всієї концепції. Таким чином, натовп стає предметом та основним аспектом суспільства. Маси, їх образ мислення та дивна поведінка, їхня роль у політичному процесі, стають науковими феноменами. Їх можна описати й потрібно пояснити, оскільки їхня недооцінка загрожує нерозумінням сучасного світу з його суспільством мас та натовпами в якості головних діючих сил. Глобальне масове суспільство переважно модернізоване, а тому активніше реагує на виклики глобального світу, домінуючим принципом якого лишається „споживацька демократія”. Саме остання, на думку сучасних теоретиків масового суспільства, відповідає умовам цивілізаційного розвитку. Тож, доцільно враховувати необхідність збереження національного цивілізаційного сегмента розвитку. Це принципово важливо, адже в умовах існування глобального масового суспільства такий сегмент може бути втрачений, а замість нього буде вибудовано іншу формулу розвитку.

У другому підрозділі „Маніпуляція масами у політичному процесі” проаналізовано поняття маніпуляції, досліджено види, способи та основні цілі політичних маніпуляцій.

Автор визначає маніпуляцію як вид психічного впливу, який використовується для досягнення однобічного виграшу за допомогою прихованого спонукання іншого до здійснення певних дій, які не збігаються з його бажаннями. Розглянуто такий специфічний феномен, як „географія натовпу” та вказано, що в юрбі часто утворюється свій параметр неоднорідності, пов'язаний із нерівномірною інтенсивністю циркулярної реакції. Географія натовпу визначається різницею між більш щільним ядром та розрідженою периферією. У ядрі акумулюється ефект емоційного кружіння, і той, хто там опинився, сильніше відчуває його вплив.

Виходячи з того, що дії індивідів носять раціональний характер (теорія раціонального вибору), автор зазначає, що вони у своїх діях керуються міркуваннями особистої вигоди. Поведінка ж мас ірраціональна, оскільки у них немає власних інтересів. Ці інтереси нав'язують масі ззовні. Дисертант вважає що, маси виходять на політичну арену в якості одного з головних діючих суб'єктів. Виникає необхідність управляти ними, і, якщо у тоталітарному режимі використовується терор (зокрема, й психологічний тиск) і страх, фізичне винищування (і не тільки як інструмент знищення й залякування, але і як нормальний інструмент управління масами), то у демократичних режимах заміною цьому є маніпуляція як спосіб управління масами.

У третьому підрозділі „Джерельна база проблеми” автор застосовує проблемно-політологічний підхід, який дозволив зосередити увагу на ключових аспектах теми. У зв'язку з цим умовно поділено матеріали наукового характеру за наступними напрямами:

- теоретичні та методологічні дослідження теорії маси та масового суспільства;

- монографії, фундаментальні дослідження та аналітичні статті, присвячені революціям 1989 року у країнах „соціалістичного табору” та розпаду СРСР;

- наукова та публіцистична література, яка розглядає роль натовпу у політичних процесах на початку ХХІ ст.

До першої групи ввійшли праці здебільшого західних вчених, які розглядали досліджувану проблематику, Г. Лебона, Г. Тарда, С. Московічі, Х. Ортега-і-Гассета, Е. Канетті, Х. Арендт, Е. Тоффлера, Д. Рісмена, Г. Рейнгольда, C. Сигеле, Г. Шиллера, Е. Шострома тощо. У працях цих авторів досліджено соціальні, психологічні, політичні й філософські аспекти поведінки та роль мас у функціонуванні суспільства. У російській історіографії теоретико-методологічні підходи до концепцій масового суспільства та теорії мас викладені у працях М. Хевеші, Д. Ольшанського, Р. Мокшанцева, А. Назаретяна, С. Рощіна тощо. Підходи цих авторів розкривають той факт, що природа соціальних конфліктів не обмежується наявністю у суспільстві різних матеріальних інтересів тих чи інших груп та прошарків, але визначається також поведінкою мас, на яку здійснюють досить вагомий вплив численні ірраціональні моменти.

До другої групи джерел віднесені праці С. Ауера, Р. Андорка, К. Баркера, П. Кенні, В. Лакера, К. Оппа, М. Шабо тощо. Досліджуючи революції 1989 р. у країнах ЦСЄ, вчені зазвичай дотримуються думки, що теорія модернізації є найкращим підходом для пояснення соціалістичного періоду та краху соціалістичної системи. Невдача процесу модернізації делегітимізувала державний устрій, і подальший тиск мас, з метою зміни системи, стали причиною її колапсу. Оцінки, висловлені зарубіжними авторами, становлять особливий інтерес під час дослідження даної проблематики. Серед російських та українських вчених, які вивчали цей період, відзначено розробки В. Бурдяк, М. Бухаріна, Л. Гордона, Н. Коровіциної, Л. Ликошиної, М. Назарова, А. Субботіна. Незважаючи на значні розбіжності у поглядах та оцінках подій 1989-1990 рр., усі дослідники схиляються до висновку, що йдеться про один з найбільш кардинальних поворотів у світовій політиці та історії.

До третьої групи дисертант відносить найновітніші дослідження, серед яких особливо виділяє праці, присвячені дослідженню українського соціуму, зокрема, таких українських вчених, як В. Бортніков, М. Гон, І. Жданов, Є. Головаха, А. Круглашов, Ю. Макар, Ю. Мацієвський, Н. Паніна, М. Ожеван, Н. Ротар, Е. Щербенко, Ю. Таран тощо.

Зроблено висновок, що, незважаючи на велику кількість праць, пов'язаних із тематикою дисертаційного дослідження, у них розглянуто лише певні аспекти ролі натовпу у політичних процесах сучасності. Підкреслено, що в український та російський історіографії фактично відсутнє ґрунтовне дослідження масових виступів у сучасних європейських державах, а праці зарубіжних авторів, присвячені даній проблематиці, носять здебільшого публіцистичний характер. Українські науковці у своїх дослідженнях зосереджуються на детальному аналізі тих чи інших національних особливостей масової участі та звертаються до порівняльного аналізу „Помаранчевої революції” та революцій подібного типу в інших державах. Так само й російські науковці фактично повністю оминають вивчення масових виступів у нових державах-членах Європейського Союзу та використання інформаційних технологій для маніпуляції натовпом під час цих подій.

Другий розділ „Натовп як фактор політичних змін сучасності” присвячено розгляду й аналізу участі натовпу у революціях у різних країнах Центрально-Східної Європи. У першому підрозділі „Революції 1989 р. у Центрально-Східній Європі як прояв феномену „мітингової демократії” проаналізовано роль натовпу та відповідні позиції влади у тих процесах, які змінили не лише політичну кон'юнктуру у Центрально-Східній Європі, але й розстановку політичних сил у світі наприкінці ХХ ст.

У дисертації наголошено, що у революційних процесах країн ЦСЄ повною мірою проявилися три типи поведінкової кризи: конфлікт між неефективним урядом існуючого режиму та більш ефективним керівництвом опозиції, боротьба неефективного уряду правлячого режиму з народною опозицією й апатією мас, конфлікти між окремими особистостями, які займали протилежні позиції з питань суспільного блага. Співвідношення типів поведінкових криз у кожній країні були різними, як і їх мотиви, через які маси симпатизували діючому режиму чи опозиції. Вони визначалися духовно-ідеологічними цінностями та матеріальними інтересами кожного суспільства.

Дисертант вбачає важливість революцій 1989 р. у тому, що вони створили можливість втілити головні цілі демократичних революцій у соціалістичних країнах. Падіння соціалістичних режимів у Східній Європі кінця 80-х рр. ХХ ст. відбулося завдяки збільшенню кількості акцій протесту та масових політичних страйків, які були результатом кризи правлячих режимів. Цю кризу спричинило те, що уряди не змогли провести конструктивний діалог з опозицією у той час, як країни страждали від серйозних економічних негараздів. Відбулося формування якісно нового типу революцій, поява т. зв. феномену „оксамитових” революцій. Падіння авторитарних режимів у країнах ЦСЄ, хоч і мало у кожній державі свою специфіку, проте не скрізь були присутні такі внутрішні й зовнішні каталізатори, як вибори, різкий економічний занепад, втручання у внутрішні справи ззовні тощо.

У другому підрозділі „Роль мас у політичному процесі під час розпаду СРСР та утворення незалежної України” досліджено маси як глобальний фактор зміни соціально-політичної системи в Українській державі.

Проаналізовано перебудову як реакцію влади на застійні процеси у радянському суспільстві. Перебудова, що почалася як превентивна, керована „революція зверху”, сприяла демократизації суспільно-політичного життя, появі основ громадянського суспільства. У ході розвитку цих процесів, вивільняючись з-під гніту тоталітарних інститутів, у суспільстві стали досить бурхливо розвиватися й проявлятися різноманітні масові настрої. Вони автоматично прирівнювалися до суспільних, що вказувало на непорушність системи, однак, саме вона сформувала масове невдоволення владою та її інститутами. Першочерговим завданням перебудови було руйнування негативних масових настанов у суспільстві, створення нової моделі суспільно-політичних цінностей. Однак, реформи замість об'єднання суспільства, призвели до відчутного розшарування масових настроїв: проявилися моменти соціально-психологічного плюралізму, а „рушійним силам” перебудови не вдалося послідовно зреагувати та вплинути на масово-психологічні виклики населення. Як наслідок, суспільство перетворилося на клубок нерозв'язаних конфліктів: проблема Карабаху, стрімкий розвиток національно-визвольних політичних сил у Прибалтійських державах, багатотисячні акції протесту у Грузії, Росії, Україні, Молдові. Перебудова продемонструвала критичний момент у розвитку протиріччя між політичною системою та людським фактором, пов'язаним з динамікою усвідомлення цього протиріччя масами.

Дисертант вважає, що занадто бурхливий прояв масових настроїв позбавив суспільство еволюційного розвитку, а радянська система виявилась неспроможною вчасно відреагувати, тому крах Радянського Союзу під впливом масових акцій протесту можна пояснити неспроможністю влади розв'язувати подібні конфліктні ситуації та неготовністю до реформування політичної системи.

У третьому підрозділі „Масові заворушення та їхнє значення для розвитку нової європейської демократії” досліджено найбільш характерні масові заворушення у постсоціалістичних європейських країнах.

Виявлено, що заворушення у кожній державі, маючи свої певні особливості, водночас відрізнялися дуже сильною подібністю, яку можна було простежити, починаючи від самих причин заворушень до розвитку подій, аналізуючи спокійні демонстрації, що з часом перетворювалися на агресивні бунти, а також вивчаючи характерну поведінку учасників масових виступів.

Автор стверджує, що економічна ситуація сама по собі не стала вирішальною у зміні політичної влади не тільки у країнах ЦСЄ, але і у Західній Європі. Втім, стандарти життя, які постійно погіршуються, змушують населення, навіть у розвинутих державах, зосередитись на недоліках політичних лідерів, які перебувають при владі та їх політиці. У більшості країн, які зараз страждають від економічної кризи, недоліки державної політики настільки очевидні, що населенню не потрібно довго їх відстежувати. Нині населення нових держав-членів Європейського Союзу відчуває шок від жорсткої економічної кризи, яка замінила час стабільності та добробуту. Протестні вибухи прикривають стриманий відчай, який згодом може вилитися у більш агресивні дії. Багато молоді живе з думкою про те, що для них не існує майбутнього.

Проведений аналіз дозволяє спрогнозувати, що масові заворушення в Європі, які викликані незадоволенням існуючою політикою, можуть послугувати каталізатором для подібних акцій в інших країнах, враховуючи те, що серйозна економічна ситуація послаблює обмеження, які існують у більшості громадян, на участь у протестних акціях та нападах на владу, а використання інформаційних технологій для організації та управління масовими акціями, полегшує стимуляцію населення до участі у протестах.

Третій розділ „Активізація мас на постсоціалістичному просторі у ХХІ столітті” присвячено розгляду й аналізу процесів активізації мас як у постсоціалістичних країнах в цілому, так і в Україні, зокрема. У першому підрозділі „Маси як рушійна сила перетворень українського суспільства” проаналізовано роль мас у протестному русі в Україні.

Проведений аналіз масових шахтарських страйків дозволив виділити трьохфазну модель їх розвитку. Перша фаза - стихійне зародження та неоформлений у вимогах вибух емоцій. Друга фаза - входження страйку в організоване русло, формування органів самоврядування, висування вимог, визначення сторони, до якої апелюють і з якою ведуть переговори страйкуючі. Третя фаза (яка наступає після підписання сторонами заключних документів) - це фаза стихійного загасання страйку. Оскільки в ході переговорів представникам страйкуючих не вдається відстояти повністю всіх вимог та доводиться йти на деякі поступки, певна частина учасників страйку, для яких незадоволені вимоги виявляються найбільш важливими, може не підкоритися загальному рішенню про припинення акцій протесту та продовжити страйк. Тривалість третьої фази залежить в основному від масштабів проведення страйку (окреме підприємство, підприємства регіону, області, галузевий страйк, загальний страйк). Виявлено наступну закономірність: чим більший масштаб страйку та кількість задіяних у ньому учасників, тим триваліша фаза стихійного загасання. Нова хвиля страйку (третя, „стихійна” фаза) висуває на перший план нових лідерів, які не змогли самореалізуватися під час страйку через домінування лідерів „першої хвилі”. Як правило, нові лідери радикальніші, іноді радикальні до безкомпромісності, а тому не здатні досягнути успіху у переговорах із представниками офіційних структур.

Дослідження показало, що наслідком існування недостатньо розвинутої функціональної моделі взаємодії між суспільством і владою був досить сильний суспільний контрефект, коли влада, яка не змогла вчасно відреагувати на масові настрої, стала одним із суттєвих факторів зростаючого соціального невдоволення серед населення та обурення існуючим політичним режимом, що, у власну чергу, призвело до посилення суспільно-політичної активності мас.

У другому підрозділі „Вплив інформаційних технологій на перебіг „Помаранчевої революції” в Україні» проаналізовано роль нових технологічних прийомів на перебіг політичних змін в українському суспільстві у 2004 р.

Автор вважає, що події та результати „Помаранчевої революції” були зумовлені великим спектром різних причин та факторів, але Інтернет та мобільний зв'язок виявилися під час цих подій одними із найважливіших та найефективніших інструментів впливу для демократичних активістів. По-перше, Інтернет став інструментом для створення простору для виразу вільних думок журналістів у середовищі жорстко цензурованих ЗМІ. По-друге, демократичні активісти використовували поєднання мобільного зв'язку та Всесвітньої мережі для координації широкого спектру діяльності, яка включала спостереження за виборчим процесом та організацію широкомасштабних протестних акцій. Зазначено, що небагато дослідників погодилися б з тим, що „Помаранчева революція” відбулася б без Інтернету.

На підставі аналізу різноманітних факторів, які можуть спричинити революцію, автор робить висновок, що за умови створення подібних обставин у майбутньому, неможливо точно передбачити, що використання подібних технологій призведе в Україні до такого ж результату. Однак, у випадку України очевидним є те, що демократичні сили змогли на той момент скористатися Інтернетом та мобільними телефонами ефективніше, ніж проурядові сили. Отже, у той час та за тих обставин новітні технології зіграли на користь розвитку демократії.

У третьому підрозділі „Досвід використання моделі „кольорових революцій” у постсоціалістичному регіоні” показано особливості поширення демократичних революцій у постсоціалістичних країнах.

Автор визначає вплив „кольорових революцій” на країни постсоціалістичного регіону як складне та багатовимірне явище. Вони були певним шляхом для відкритого вираження панівних серед населення ЦСЄ настроїв розчарування з приводу невдалих результатів демократизації та способом для виправлення помилок трансформації.

Дисертантом запропоновано загальні характеристики, які об'єднували країни, де відбулися електоральні революції: 1) спільне комуністичне минуле; 2) нещодавно здобутий суверенітет, 3) масові політичні протести, які відбувалися ще до революцій та супроводжувалися суттєвими змінами у державі, 4) неоднорідність складу населення, яка надавала можливість використання культурних відмінностей як приводу для боротьби за владу, 5) гібридна форма демократії, яка включала постійні вибори, обмежені можливості для політичної конкуренції та певні громадянські свободи та права, а також наявність фрагментарної ліберальної опозиції та корумпованих авторитарних політиків, 6) здебільшого важка економічна ситуація у державі.

Висновки

1. Дослідження показало, що в історичному розвитку, так само як і в сучасних умовах, досить наочна дія особливого феномену участі натовпу у політиці, який здійснює значний вплив на розвиток світових політичних процесів. У масовому вираженні політичні настрої почали перманентно проявлятися у політиці досить давно. Посилення ролі мас у сучасних політичних процесах зростає відповідно до прискорення темпів історичного розвитку. При загальному зростанні інформованості та розвитку свідомості, відбувається помітна ескалація імпульсивності масової поведінки, а наслідки політичної участі мас стають досить суттєвими. Це пов'язано зі змінами умов виробництва та життя у період науково-технічної революції, характеру потреб й можливостей їхнього задоволення, а також інтенсивністю сучасного життя.

2. Сучасне масове суспільство постає як багатомірне середовище для особистості, яка розгубилася у цінностях, не може визначитися з власними пріоритетами, а тому розчиняється у соціумі. Історія свідчить про те, що соціальний поступ тісно пов'язаний із соціальним контролем мас задля підтримання стабільності для забезпечення прогресивного розвитку суспільства та держави за допомогою використання інструментів демократії, масових комунікацій - пропаганди, реклами, масової культури тощо.

Масові політичні маніфестації, демонстрації, мітинги, пропагандистські кампанії, ініційовані зазвичай представниками опозиційної політичної еліти, є невід'ємною частиною політики масового суспільства. Через залучення мас до протесту проти діючої влади стає можливим ефективніше здійснювати тиск на апарат державної влади або на окремі його структури, а подекуди й досягти зміни правлячого політичного режиму, використовуючи протестний потенціал натовпу. Маніпуляція масою може мати неконтрольовані наслідки, серед яких особливо небезпечним є колективний психоз, що виникає зазвичай на національному підґрунті, змушуючи збуджений натовп вдаватися до дій, які не піддаються моральному чи правовому врегулюванню.

Роль натовпу у сучасній політиці є доволі значимою, а „владні повноваження” цього елементу суспільства є досить помітними. Політична практика різних країн світу демонструє дивні зразки використання суперечливої сили натовпу для досягнення тих чи інших політичних цілей.

3. Масові протестні акції та політичні страйки наприкінці 1980-х рр. спричинили падіння комуністичних партій у державах Центральної та Східної Європи. Ця криза характеризувалася економічними негараздами, нездатністю діючих урядів віднайти можливість ефективної взаємодії з опозиційними силами, втратою легітимності правлячими режимами. Відбулася поява зовсім нового типу революцій, який став називатися „оксамитовими”.

Революції 1989 р. були антителеологічною, неутопічною та неідеологічною формою соціальної активності мас. На відміну від попередніх революцій вони відбулися за відсутності чіткої, точно сформульованої революційної доктрини. Події 1989 р. кардинально змінили політичну, економічну та культурну мапу світу, дозволивши по-новому подивитися на роль мас у політичному процесі. Ці революції підкреслили важливість політичних та громадянських прав та створили простір для ефективного застосування ліберальних демократичних цінностей. Кінець комунізму у країнах ЦСЄ прискорив дезінтеграційні процеси у СРСР, став каталізатором для розвитку національно-патріотичних рухів у країнах Прибалтики та Україні, та дав початок новому світу, який не страждав від біполярного поділу та холодної війни.

Старий режим був знищений завдяки революційним подіям 1989 р., але шлях до будівництва нової демократії на засадах лібералізму був досить важким. Трансформації супроводжувалися пануванням розчарування серед населення, скептичного ставлення до проголошуваних ідеалів рівності, необмеженої свободи та демократії. Водночас, це не означає, що результати революцій були невдалими, адже їхньою метою було, перш за все, не піддатися утопічним ідеалам і вони цього досягли, хоча на той час втримати хиткий баланс між лібералізмом та ретроградним націоналізмом було досить важко. Революції довели те, що маси здатні мобілізуватися задля конструктивних політичних змін, подолавши багатолітній страх перед жорсткою державою та тим самим продемонструвати приклад для інших націй.

4. У 1990-х рр. політична трансформація від комуністичної автократії до ліберальної демократії була призупинена у багатьох країнах ЦСЄ. На початку ХХІ століття до настання „Помаранчевої революції” в Україні сформувалася ситуація, подібна до інших держав цього регіону, коли політичний режим опинився на перехресті між демократію та диктатурою, а подальші демократичні зрушення виявлялися нереальними. Неочікувана мобілізація мас під час „Помаранчевої революції” дозволила завершити процес демократичного переходу, який розпочався під час розвалу СРСР. Нездатність населення реалізувати через інститут виборів прагнення до зміни партій при владі стали основною причиною революційних подій у постсоціалістичному регіоні, які, у випадку України, позначили можливість для формування політичної нації.

Втім, незаперечним є і той факт, що більшість „кольорових” революцій виявилися незавершеними, адже друга частина революційної роботи залишилася за органами державної влади, політичною елітою, яка виявилася неспроможною дотриматися проголошених нею політичних ідеалів до кінця. Дисертант вважає, що подібна ситуація може призвести до таких явищ, як соціальна аномія та соціальна фрустрація, що означає руйнування відчуття належності індивіда до суспільства (його відчуження) та тотальну зневіру громадян у політичних і моральних цінностях, а також до скептичного ставлення населення до будь-якої ефективності політичної влади та політичних лідерів. Саме тому з'являється нагальна необхідність формування нових психодуховних механізмів розвитку суспільства і відповідних форматів внутрішньої та зовнішньої політики.

5. „Кольорові революції” були іншим шляхом для демократизації постсоціалістичного регіону після перших демократичних трансформацій 1989-1991 рр. Однією з найбільш важливих рис цих революцій були масові протести, головним каталізатором яких стала масштабна фальсифікація результатів виборів представниками існуючого режиму. Спрямованість протестних акцій на захист демократичних прав громадян сприяла легітимізації цих революцій серед населення та міжнародної спільноти. Втім, електоральні революції здебільшого не виправдали сподівань своїх прихильників. Автор схиляється до думки, що вони, швидше за все, являють собою хворобливі симптоми гібридних політичних режимів, а не вирішення існуючих проблем. Більш ефективна стратегія демократизації, яка, включаючи у своїй динаміці механізм виборів, звернеться до глибших проблем, які перешкоджають демократичному розвитку, одночасно намагаючись вирішити розбіжності та конкуренцію між політичними силами до, а не під час виборів. Більшість держав, де відбуваються подібні революції, не мають таких важливих передумов демократизації, як високий дохід на душу населення та тісний зв'язок з міжнародною громадськістю. Електоральні революції є потужним проявом громадської непокори через масові протести та важливим елементом політичної участі, але їхня обмежена ефективність змушує замислитися над іншою стратегією демократизації.

6. Результатом політичної трансформації посткомуністичної епохи став тривалий процес диференціації неструктурованого суспільства, під час якого великий прошарок був маргіналізований, у той час як інший розвивався. Приватизація та накопичення багатства розпалили невдоволення у декількох суспільних групах. Суспільство більшості постсоціалістичних держав ще не структурувалося таким чином, щоб вписатися у рамки існуючого глобального світу, суспільство ще не повністю інтегрувалося. Одна його частина складається з тих осіб, які розчарувалися у своїх політичних сподіваннях, тоді як інша частина складається з тих, хто від початку був занепокоєний намірами перших.

Враховуючи, що соціально-економічний фактор сучасних заворушень на постсоціалістичному просторі є домінуючим за мотивацією, то вирішення питань, які найбільше турбують населення, так чи інакше пов'язано з жорсткістю політики держави. Це означає, що частина населення природно буде прагнути до диктатури, у той час як інша буде протидіяти цьому, концентруючись на боротьбі з вертикаллю влади, як із джерелом власного неблагополуччя. Яким буде результат цієї боротьби пророчити поки складно. Однак те, що частина населення Європи все частіше буде використовувати акції масового протесту як останню інстанцію вирішення своїх соціально-економічних проблем залишається фактом. Як власне й те, що інша частина населення усе активніше буде вставати на бік авторитарних політичних течій.

Список праць

маніпуляція політичний натовп

1. Кіршенблат С. Популізм і ліберальна демократія в державах Центрально-Східної Європи / С. Кіршенблат // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. - 2008. - № 1-2. - С. 109-114.

2. Кіршенблат С. „Помаранчева революція” в Україні як спосіб трансформації масової свідомості / С. Кіршенблат// Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута. - 2008. - Т. 17-18. - С. 213-219.

3. Кіршенблат С. „Розумний натовп” як загроза європейській демократії / С. Кіршенблат // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - 2008. - № 2 (58). - С. 162-174.

4. Кіршенблат С. Революції 1989 р. у Центрально-Східній Європі як прояв феномену „мітингової демократії”/ С. Кіршенблат// Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 486-487. - Чернівці: Чернівецький наук. ун-т, 2009. - С. 189-194.

5. Кіршенблат C. Досвід використання моделі „кольорових революцій” у посткомуністичних регіонах/ Софія Кіршенблат // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - П50 Т. ІХ. - Чернівці: Букрек, 2010. - С.463-474.

Размещено на Allbest.ru