Сучасні інформаційні конфлікти: сутність, причини та способи врегулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Спеціальність 23.00.03 - політична культура та ідеологія

УДК 32:316.485+070

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ КОНФЛІКТИ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ТА СПОСОБИ ВРЕГУЛЮВАННЯ (2001-2009 рр.)

Прудник Михайло

Михайлович

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис:

Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор, Чічановський Анатолій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, Розумний Максим Миколайович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, завідувач відділу гуманітарної політики та безпеки кандидат філологічних наук, доцент

Позняков Олексій Павлович, Національна академії оборони України, доцент кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності війська

Захист відбудеться “16” березня 2010 р. о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул.. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “15” лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 кандидат політичних наук, доцент Г. М. Cащук

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Динамічний процес глобалізації вносить суттєві корективи у відносини між суспільством та владою. Нині дедалі більшої ваги набуває інформація. Зіткнення протилежних думок, позицій сторін, сил, серйозні розбіжності у поглядах нерідко спричиняють виникнення конфліктних ситуацій. У період їх загострення утворюється низка складних проблем, до розв'язання яких залучаються не лише численні державні структури, а й громадські спілки та організації. Зазвичай конфліктні ситуації супроводжуються загостренням інформаційного конфлікту, який тісно пов'язаний з політичним конфліктом, що передбачає зіткнення політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їхніх інтересів, цінностей і поглядів та масовою комунікацією, яка забезпечує поінформованість суб'єктів політичної системи.

Проблема взаємовідносин суспільних та владних інститутів відіграє суттєву роль у формуванні державної політики. Особливої актуальності вона набула в нових умовах розвитку суспільства та виникнення глобальних конфліктів. Зокрема, це і територіальні та конфесійні конфлікти, прояви міжнародного тероризму, загострення геополітичної природно-ресурсної конкуренції, боротьба за доступ до вигідних ринків збуту тощо.

Водночас застосування новітніх технологій, тотальна інформатизація не лише сприяють прискоренню процесу цивілізаційного поступу, а й змінюють власне пріоритети розвитку, саму систему цінностей. У цьому контексті особливої ваги набуває інформаційний продукт, який стає основним рушієм процесу трансформації буття.

Найбільш гучними інформаційними конфліктами, нагадаємо, супроводжувалися трагічні події 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах Америки, воєнні дії союзницької коаліції в Іраку, терористичні атаки у Лондоні 7 липня 2005 року, хвиля протестів щодо друку карикатур на пророка Мухаммеда у 2006 році, отруєння колишнього агента ФСБ Олександра Литвиненка в Лондоні наприкінці 2006 року, самопроголошення незалежності сербським краєм Косово, грузинськими провінціями Південною Осетією та Абхазією, ескалація російсько-грузинського конфлікту, перманентні російсько-українські газові конфлікти і т. д.

Незважаючи на те, що чимало науковців різною мірою досліджують окремі аспекти комунікаційних процесів, наразі вони лише ретроспективно торкаються питань конфліктів, які виникають після передачі інформації.

Актуальність дисертаційної роботи обумовлена назрілою необхідністю теоретично осмислити причини виникнення інформаційних конфліктів, можливості застосування норм права для вирішення конфліктних ситуацій та створення моделей прогнозування і способів їх врегулювання.

Протистояння силовим інформаційно-пропагандистським акціям інших країн, які через пряме вторгнення в інформаційний простір України намагаються забезпечити свої геополітичні та економічні інтереси, спрямоване на відвернення реальних загроз для національної безпеки нашої держави. Тому системне дослідження механізмів інформаційного впливу та виникнення конфліктних ситуацій у цій площині є надзвичайно актуальним і корисним не лише для вивчення геополітичних стратегій провідних держав, а й для формування національних стратегій розвитку таких країн, як Україна.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації 01БФ045-01).

Мета дослідження - розкрити особливості сучасного соціально-політичного та інформаційного процесу, з'ясувати сутність та природу численних інформаційних протиріч і конфліктів, які виникали останніми роками. Спираючись на наукові набутки українських та зарубіжних вчених, а також власні наукові розвідки, автор має намір розкрити причини виникнення інформаційних конфліктів, визначити механізми взаємодії між суспільними групами і політичними інституціями, показати можливості прогнозування та способи вирішення інформаційних конфліктів.

Завдання дослідження. З огляду на потребу теоретичного осмислення та вироблення практичних рекомендацій, в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

- оптимізувати поняттєвий апарат дослідження комунікаційних процесів політичної системи, дати, зокрема, авторське тлумачення дефініції „інформаційний конфлікт”;

- з'ясувати сутність, структуру, політичне, економічне та соціальне підґрунтя для виникнення інформаційного конфлікту і показати, що причиною інформаційного конфлікту є соціокультурні особливості окремих суспільних структур та ідеологічні пріоритети політичних угруповань;

- довести, що інформаційний конфлікт є невід'ємною складовою політичного процесу, яка є керованою і піддається моделюванню та прогнозуванню, що відкриває можливість для пошуку ефективних шляхів врегулювання конфлікту;

- визначити роль, місце і значення інформаційного конфлікту в сучасній політичній системі, розробити дієві механізми прогнозування та способи вирішення сучасних інформаційних конфліктів.

Об'єктом дослідження є інформаційний конфлікт як керована складова комунікаційного процесу в політичній системі.

Предметом дослідження є особливості перебігу сучасних інформаційних конфліктів, нові тенденції в комунікаційних процесах політичної системи.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали як загальнонаукові, так і спеціальні ефективні методи вивчення сутності інформаційного конфлікту. В основу роботи покладено принцип системного підходу, відповідно до якого інформаційний конфлікт розглядається як невід'ємна складова політичного процесу. Системний підхід дав можливість розглянути комплекс досліджуваних у дисертації проблем як механізм взаємодії між суспільними групами та владними інституціями в контексті сучасної геополітики. Здійснено системно-логічний аналіз загальної та спеціальної літератури, узагальнено фактологічну базу даних з питань політичної комунікації та конфліктології.

За допомогою порівняльного методу було здійснено пошук подібностей та розбіжностей у сутності сучасних інформаційних конфліктів і визначено загальні тенденції.

Ситуативний підхід дав змогу встановити основні види змін у політичному процесі в разі виникнення конфліктних ситуацій.

Для дослідження взаємодії між політичними та суспільними групами був також використаний інституційний підхід. Він дав можливість визначити механізми політичної діяльності державних органів, політичних партій та громадських організацій, які є безпосередніми учасниками комунікаційних процесів у державі.

У дисертаційній роботі були також використані такі методи дослідження: спостереження, експертна оцінка, аналіз даних соціологічних досліджень.

Метод узагальнення дав можливість на основі проаналізованих матеріалів зробити висновки щодо загальних тенденцій виникнення та сутності інформаційних конфліктів.

За допомогою методу моделювання було здійснено спробу виробити механізми попередження та способи врегулювання конфліктних ситуацій.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням явища інформаційного конфлікту. Реалії життя засвідчують, що інформація відіграє дедалі більшу роль у сучасних політичних процесах. Інформаційні технології змінюють характер взаємодії суспільства і держави. Розширення прав громадян на доступ до інформації, можливість брати участь в ухваленні політичних рішень, не лише споживати, а й створювати інформаційні повідомлення - все ще обумовлює вихід комунікаційних процесів у державі на якісно новий етап розвитку. Утвердження інформаційних ресурсів як стратегічних спонукає до розвитку нових технологій та вдосконалення інформаційного протиборства. Виникнення інформаційного конфлікту як невід'ємної складової політичного процесу дотепер залишається практично недослідженим.

2. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з питань масово-комунікаційних процесів і практичної політики визначено власне поняття „інформаційного конфлікту”, з'ясовано його сутність, структуру і типологію.

3. Визначено головні причини виникнення інформаційного конфлікту, доведено можливість прогнозування подібних ситуацій.

4. На конкретних прикладах розроблено способи врегулювання та найпростіші моделі запобігання виникненню конфліктних ситуацій.

Практичне застосування результатів. Висновки, узагальнення і практичні рекомендації дослідження можуть бути використані громадськими та політичними інституціями для прогнозування, запобігання та вирішення інформаційних конфліктів на етапі їхнього раннього розвитку. Теоретичні розробки, отримані результати можуть бути враховані при викладанні курсів „Політологія”, „Масова комунікація”, „Міжнародні інформаційні відносини”, „Політична культура та ідеологія”, „Політичні інститути та процеси” у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Теоретичні розробки були використані на практиці у випусках новин Першого національного телеканалу. Водночас зібрана під час відряджень закордоном інформація стала основою для подальших досліджень та розробок. Результати дослідження були також використані під час викладання навчального курсу „Політичні системи світу”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені на міжнародних наукових конференціях: „Перспективи розвитку молодіжної журналістики в контексті євро-інтеграційних процесів”, яка відбулася у Києві 20-21 травня 2004 року; „Журналістика в системі євроатлантичних професійних та етичних стандартів”, яка відбулася у Києві 27-28 квітня 2006 року; „Журналістика-2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти”, яка відбулася у Києві 17-18 квітня 2008 року.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у п'яти статтях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях.

Структурно дисертація складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного, дев'яти підрозділів, загальних висновків та списку використаної літератури, який містить 187 найменувань українською, російською, англійською та німецькою мовами. Основний текст містить 176 сторінок. Повний обсяг роботи - 191 сторінка.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено предмет, сформульовано мету та завдання, методологічні основи, висвітлено наукову новизну одержаних результатів, теоретичну та практичну значущість роботи, відображено апробацію результатів дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження інформаційного конфлікту” проаналізовано погляди науковців на суть та специфіку комунікаційних процесів, роль і місце влади та засобів масової інформації в них.

У першому підрозділі „Поняттєво-категоріальний апарат дослідження” автор аналізує різні підходи до визначення поняття „інформаційний конфлікт”, а також пов'язані з ним дефініції: „політичний конфлікт”, „соціальний конфлікт”, „конфлікт інтересів”.

Однією з передумов виникнення інформаційного конфлікту стає дефіцит суспільно-важливої інформації. Одночасно на неї претендують суб'єкти, які не мають можливості цілком задовольнити свої потреби, що призводить до переходу в стан суперництва. Варто зазначити, що „інформаційний конфлікт” - поняття, яке порівняно недавно увійшло до наукового обігу в Україні та світі.

Поняття інформаційного конфлікту межує з поняттями політичного та соціального конфліктів, адже поєднує основні ознаки обох. При цьому визначальною рисою, яка відрізняє його від всіх інших видів конфліктів, є об'єкт боротьби протиборчих сторін - інформація.

При наявності різноманітності тлумачень суті конфліктів, спільним для них є визнання того, що в основі конфлікту - суперечність, зіткнення. Слід наголосити, що це хоч і необхідна, але аж ніяк не основна умова для розуміння його сутності.

Автор констатує, що не кожна інформація може стати підставою для виникнення інформаційного конфлікту, а лише та, яка відображає інтереси певних соціальних чи політичних груп і яка є елементом політичної комунікації. Якість урядових рішень залежить від інформації, якою володіє політична система. Остання може мати серйозні проблеми через недостовірність або недостатність інформаційних даних. Нову інформацію вона мусить порівнювати з раніше отриманою, що відображає її політичний досвід.

Природу та сутність конфліктів досліджували у різні часи. Найбільш вагомі внески у наукову розробку теорії конфлікту зробили Арістотель, Т. Гоббс, Н. Макіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. Різних аспектів політичної комунікації торкаються у своїх наукових працях В. Парето, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Дарендорф, а також українські вчені В. Шкляр, А. Чічановський, П. Шляхтун, В. Небоженко, В. Іванов, В. Різун, Т. Петрів, І. Слісаренко, Т. Ворожко, А. Москаленко, Н. Костенко, Г. Почепцов, Ю. Фінклер, О. Гриценко, В. Набруско, О. Зернецька, В. Кремень, В. Бекешкіна та інші. Нині боротьба за інформацію досягла такої напруги, що спричиняє конфлікти між різними суб'єктами політичної влади. Відтак виникнення інформаційних конфліктів та їх вирішення стало невід'ємним елементом сучасної політики.

Аналіз матеріалів з цієї проблематики та теорій засвідчує, що дотепер немає єдиного і однозначного тлумачення поняття інформаційного конфлікту. Дослідження, які здійснювалися раніше, лише частково торкаються цієї теми, зокрема, визначають особливості сучасних комунікаційних процесів, однак не дають вичерпної відповіді на питання. Втім вони є добрим підґрунтям для подальших теоретичних розробок. Спираючись на це, автор дослідження сформулював власне визначення: інформаційний конфлікт - це зіткнення, протиборство, яке виникає між суб'єктами політичної системи, обумовлене протилежністю їхніх політичних і соціальних інтересів, цінностей, цілей, ідеологічних поглядів, яке ведеться за право володіти, зберігати, поширювати та знищувати інформацію у політичній системі.

У другому підрозділі „Політичне маніпулювання як передумова виникнення конфліктної ситуації” доведено, що інформаційний конфлікт виникає під час комунікативного процесу.

Чинниками, які можуть спричинити виникнення інформаційних конфліктів, є глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження новітніх інформаційних технологій на зразок телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем, що активно впливає на розвиток мас-медіа та політичної комунікації. Через засоби масової комунікації відбувається зв'язок між політиками і суспільством, що відіграє суттєву роль у донесенні політичних принципів до громадськості.

Місце та роль української політичної комунікації в контексті глобалізаційних процесів досліджували у своїх працях вітчизняні дослідники В. Кремінь, В. Ткаченко, Б. Гуменюк, Ф. Рудич, Є. Макаренко, О. Дергачов, О. Гриценко, О. Мелещенко, В. Різун, Т. Ворожко, О. Зернецька, Ю. Фінклер та інші.

Інформаційний конфлікт виникає під час комунікаційного процесу. Він є відображенням соціального та політичного життя в країні, взаємозв'язку між різними інституціями політичної системи. Інформаційний конфлікт виникає внаслідок діяльності суб'єктів, які представляють інтереси певних груп і мають соціально-політичну вагу.

Підставою для виникнення інформаційного конфлікту є труднощі під час передачі на одному з етапів від джерела поширення інформації до отримувача - аудиторії.

З огляду на схему комунікації, автор визначив причини блокування інформаційного повідомлення на кожному з етапів.

1. Комунікатор чи джерело, яким виступає політична чи соціальна група, не бажає оприлюднювати інформацію, якою володіє, однак цього вимагає аудиторія.

2. Зміст повідомлення під час комунікаційного процесу з різних причин (технічних чи зумисних) зазнав змін, які суттєво вплинули на його суть. Засоби масової комунікації не змогли донести до аудиторії інформацію у такому вигляді, як цього хотіло джерело.

3. Аудиторія через різні обставини відреагувала на повідомлення неадекватно, повідомлення викликало неочікувану для комунікатора реакцію реципієнтів.

Провокаторами інформаційного конфлікту можуть бути учасники комунікаційного процесу:

- політична чи соціальна група, яка поширює інформацію;

- засіб масової комунікації, який поширює інформацію;

- аудиторія, для якої поширювалася інформація та інші.

З іншого боку, інформаційний конфлікт може спричинити позиція власне аудиторії. Це трапляється у таких випадках:

- інформаційні потреби незадоволені;

- інформаційне повідомлення викликає нові запити, які вимагають невідкладної реакції від джерела;

- порушується комунікаційний зв'язок між різними групами;

- інформація не відображає об'єктивної ситуації та сучасних тенденцій.

Ще однією підставою для виникнення інформаційного конфлікту є політичне маніпулювання, що залежить від цілей, які ставить перед собою влада. Маніпулювання та пропаганда не завжди мають негативну тенденцію. Інколи вони допомагають політичним угрупованням реалізувати практичні завдання і забезпечити цілісність та стабільність політичної системи.

Підґрунтя для виникнення інформаційного конфлікту може бути закладено в особливостях соціальних і політичних груп, які беруть участь у комунікаційних процесах. Найбільш значущими серед багатьох є такі:

- протилежність політичних інтересів;

- протилежність соціальних цінностей та цілей;

- культурно-історичні умови розвитку;

- ідеологія;

- етнічна приналежність;

- місце у політичній системі та інші.

Розвиток політичної системи неможливий без виникнення конфліктів, адже вони стимулюють її до пошуку оптимальних рішень та компромісів, які можуть задовольнити інтереси її суб'єктів. Суперечності виникають, зокрема, і в комунікаційній підсистемі, де відбувається обмін інформацією. Інформаційний конфлікт є не лише проявом активної взаємодії різних суб'єктів, а й невід'ємним наслідком здійснення практичної політики.

У третьому підрозділі „Правовий аспект комунікаційних процесів у суспільстві” досліджено нормативно-правову базу, яка необхідна для комунікаційних процесів у політичній системі.

Держава, яка керує засобами масової інформації чи співпрацює з ними, у будь-якому випадку здійснює суттєвий вплив на громадську свідомість. Для ефективного проведення своєї політики влада повинна мати чітку концепцію та забезпечити відповідну нормативно-правову базу. Тобто створити закони, які обов'язкові для всіх учасників комунікаційного процесу. Вони хоча й обмежують діяльність певних суб'єктів, однак сприяють тому, щоб життя було більш прогнозованим і комфортним для інших. Коли такої законодавчої бази немає, виникає загроза пошуку обхідних шляхів для успішної комунікації, що неминуче призводить до виникнення інформаційних конфліктів. Причина - відсутність необхідних умов для вільного та прозорого комунікаційного процесу між суб'єктами політичної системи.

Ця проблема найбільш актуальна для держав, які переживають перехідний період. До них належить і Україна. Закони України „Про інформацію”, „Про пресу”, „Про телебачення та радіомовлення”, „Про інформаційні агентства”, законодавчі акти про окремі види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, принципи міжнародного права, Конституція України, з одного боку, створюють нормативно-правову базу для вільного існування мас-медіа. Водночас законодавча основа не є досконалою і не надає рівних прав і можливостей усім учасникам комунікації. Приватні мас-медіа часто мають кращі умови для роботи, а, отже, й більше можливостей для впливу на громадську думку. При цьому вони обстоюють інтереси власників. Відсутність в Україні громадського телебачення, низькі рейтинги державних каналів інформації ставлять під загрозу донесення до аудиторії суспільно важливих повідомлень, інформування про пріоритети державної політики, інтеграційні процеси, реагування на глобальні виклики, питання національної безпеки. У той же час в Україні вільно мовлять телеканали інших держав, які мають власні інтереси та цілі. Українське суспільство хоче й має широкий спектр вибору каналів отримання інформації, однак не завжди має можливість об'єктивно оцінювати події. Автор констатує неминучу загрозу виникнення інформаційних конфліктів, які можуть відбуватися вже не лише між суб'єктами політичної системи, а й між націями чи державами.

Досконале законодавство - це можливість уникати конфліктних ситуацій у сфері інформування, поліпшувати комунікаційні процеси та запобігати тискові на групи суспільства.

Ефективність масової комунікації неможливо оцінити без зворотного зв'язку. Будь-яке джерело очікує на реакцію аудиторії на поширену ним інформацію. Одним із елементів, який забезпечує зворотній зв'язок влади та громадськості, є мас-медіа. З розвитком новітніх технологій можливість швидко реагувати на процеси в державі дають інтерактивні опитування та програми. Телебачення дає можливість представникам влади у режимі он-лайн спілкуватися з представниками соціуму. Мас-медіа у цьому випадку виступають не лише зв'язувальною ланкою комунікаційного процесу, вони забезпечують динаміку дискусії, цілісний формат, визначають рамки діалогу, стежать за об'єктивністю висловлювання аргументації, забезпечують рівні права та можливості для учасників діалогу. Разом з тим оприлюднюють інформацію, яка спонукає обидві сторони до аналізу власних дій.

Розділ другий „Політичні імперативи сучасних інформаційних конфліктів” містить аналіз сучасних інформаційних конфліктів, що відбулися останніми роками (2001-2009 рр.); їхньої природи, сутності та наслідків, які вони мали для політичної системи.

У першому підрозділі „Геополітичні виміри сучасних комунікаційних процесів” автор звертає увагу на особливості відносин між владою та мас-медіа в сучасних реаліях. Новітні інформаційні технології відкривають більші можливості як для політиків, так і для ЗМІ. Від їхньої динамічної взаємодії виграє й аудиторія, на яку спрямовується інформація: вона активніше бере участь у процесі реагування на події в державі й має можливість доносити свою позицію через мас-медіа до влади. Такий комунікаційний процес є характерним для сучасної розвинутої держави. Однак навіть за найдемократичніших умов завжди виникає спокуса скористатися інформацією для досягнення особистих цілей та втілення власних амбіцій. Це призводить до виникнення інформаційних конфліктів, що набули значного поширення в епоху формування інформатизованого суспільства, розвитку мас-медіа та появи нових викликів геополітики.

Взаємовідносини суспільних та владних інститутів відіграють важливу роль у формуванні державної політики. Особливої актуальності вони набули в контексті розвитку суспільства та появи глобальних конфліктів. Серед них, зокрема, - протидія проявам тероризму, втілення національної політики, захист державних інтересів у реаліях глобалізаційних викликів.

Нові політичні умови змушують владу будь-якої держави шукати способи донесення своїх принципів до громадськості. В еру демократизації, свободи слова та свободи преси впливати на мас-медіа важко. Втім зловживання цими свободами або їх нехтування призводить до конфліктних ситуацій. Інформація, яка циркулює між політичними силами, засобами масової інформації та громадськістю, набуває важливого значення, адже впливає на кожного з учасників цього процесу. При зміщенні важелів впливу з'являється загроза втрати якості інформації, що викликає претензії однієї зі сторін. Це, у свою чергу, створює передумови для інформаційного конфлікту.

Другий підрозділ „Україна в інформаційних конфліктах” розглядає сучасні інформаційні конфлікти, в яких брала участь Україна.

Для збереження цілісності та дієвості політичної системи влада має оперативно і адекватно реагувати на виклики ззовні. Україна задля відстоювання власних інтересів була змушена брати участь в інформаційних конфліктах. Автор констатує: Україна, як і будь-яка сучасна держава, не може уникнути інформаційних конфліктів. Адже державні інтереси часто різняться з інтересами соціальних та політичних груп. Розбіжності також виникають на рівні держав, коли йдеться про стратегічно важливі об'єкти. Політична система намагається збільшити потоки інформації для забезпечення підтримки своєї політики соціальними, економічними, етнічними, національними, класовими групами та іншими учасниками політичного процесу. Серед найяскравіших, які аналізує дисертант, газовий конфлікт з Росією на початку 2009 року, суперечка з Румунією за екваторіальний шельф у Чорному морі поблизу острова Зміїний та інші. Загалом проаналізовано десять інформаційних конфліктів за участі України.

Передумовою для виникнення інформаційного конфлікту є політичний або економічний конфлікт. Залучення різних суб'єктів політичної системи до комунікації поділяє його на відкриті та закриті. Сфера поширення: внутрішній, зовнішній та комбінований. За часовими рамками інформаційні конфлікти тривають від одного тижня до багатьох років. Кожний конфлікт має різну кількість фаз та стадій. Характерною ознакою інформаційних конфліктів за участю України є мирний спосіб розв'язання. Зазвичай це політичний або правовий спосіб. В Україні відсутня ознака переростання інформаційного конфлікту у воєнне протистояння. Найтиповішою складовою вирішення інформаційних конфліктів за участю України є пошук компромісу. Водночас деякі конфліктні ситуації залишаються неврегульованими, що змушує сторони шукати нові підходи та методи для задоволення інтересів. інформаційний конфлікт політичний дипломатичний

У третьому підрозділі „Типові причини виникнення інформаційних конфліктів” наводяться характерні ознаки виникнення конфліктної ситуації та передумови для інформаційних конфліктів.

Глобалізаційні процеси, які нині відбуваються у світі, неможливі без політичних конфліктів. Часто їхньою складовою є інформаційний конфлікт. Політичний ресурс не може реалізовуватися без інформаційного забезпечення. Виникнення інформаційних конфліктів досить часто зумовлене і спробами влади повністю оволодіти комунікаційними процесами в державі та створити додаткові важелі впливу на засоби масової інформації. Нові умови обумовлюють вихід інформації на вищий рівень у житті суспільства. Комунікаційні процеси, які відбуваються в державі, великою мірою забезпечують життєздатність політичної системи, її можливості вирішувати проблеми та розвиватися.

Типові ситуації, під час яких виникають інформаційні конфлікти:

- передвиборчий період, політична криза в державі;

- спроба влади отримати додатковий контроль над засобами масової комунікації;

- спроба мас-медіа отримати додаткові можливості всередині держави;

- виникнення небезпеки для владних структур;

- виникнення загрози ззовні;

- спроби одного із суб'єктів політичної системи приховати суспільно-важливу інформацію;

- виникнення політичного чи економічного конфлікту.

Водночас розглянуті приклади свідчать, що інформаційний конфлікт має не лише негативні наслідки, але й часто є позитивним фрагментом у політичному житті держави. Влада може спеціально створювати інформаційний конфлікт для збереження своїх повноважень та знищення політичних супротивників. Мас-медіа можуть створювати інформаційний конфлікт, що стимулює владу бути обережнішою у своїх діях та активно реагувати на виклики сьогодення. Суспільство своєю реакцією також може сприяти виникненню інформаційного конфлікту. Це, у свою чергу, змушує владу та мас-медіа до активізації комунікаційних процесів у політичній системі.

У третьому розділі „Прогнозування інформаційних конфліктів та способи їх вирішення” автор стверджує, що розв'язання інформаційного конфлікту можливе лише за повного з'ясування його сутності та причин виникнення учасниками суперечки, об'єктивної реакції на перебіг подій та бажання шукати компроміс. Значну роль у конструктивному управлінні інформаційними конфліктами відіграє влада. Саме в цього політичного інституту є всі механізми та можливості для прогнозування, запобігання або стимулювання конфлікту та його врегулювання.

Перший підрозділ „Рівень свободи преси як чинник інформаційного конфлікту” розглядає взаємозалежність стану свободи слова у країні та рівня розвитку відносин між мас-медіа та владою.

Стан свободи слова у країні демонструє рівень розвитку відносин між мас-медіа та владою: чим більше кожна зі сторін усвідомлює важливість співпраці з іншою для успішного існування, тим він вищий. Коли влада намагається взяти під свій контроль мас-медіа, автоматично падає рівень довіри як до ЗМІ, так і до влади. Фактично це - неминуча передумова для виникнення інформаційного конфлікту. Але не завжди.

Аналіз особливостей деяких сучасних інформаційних конфліктів дав підстави зробити певні висновки.

По-перше, інформаційний конфлікт - явище непрямолінійне, воно охоплює різні сфери політичного життя, його учасниками стають найрізноманітніші суб'єкти політичної системи. Навіть незначна суперечність може спричинити інформаційний конфлікт.

По-друге, у багатьох випадках влада не боїться його виникнення, оскільки впевнена у своїх позиціях і не бере до уваги негативну реакцію суспільства. Тоді інформаційний конфлікт відбувається опосередковано і не може викликати адекватної реакції у джерела інформації, суб'єкта влади.

По-третє, високий рівень свободи преси в державі не може перешкодити виникненню інформаційних конфліктів. Він, скоріше за все, впливає на форму його перебігу. Природа інформаційного конфлікту великою мірою залежить від можливостей комунікаційних процесів, які забезпечує політична система.

У другому підрозділі „Державна політика у сфері мас-медіа” розглядаються комунікативні процеси всередині політичної системи. Комунікаційні процеси в політичній системі забезпечує влада, яка створює умови для виникнення, поширення, обміну та збереження інформації. Для законного обігу інформації кожна держава створює закони, які дають правову основу для комунікаційних процесів усередині політичної системи. Однак кожна держава має власне законодавство, яке виникло за певних історичних умов та відповідає необхідним вимогам для розвитку держави.

На перебіг комунікаційних процесів впливають визначена владою стратегія розвитку держави та її зовнішньополітичний курс. Від цих політичних цілей залежить рівень інформування суспільства в тому чи іншому сенсі. Збільшення кількості повідомлень, які створює влада, впливає на обізнаність суспільства, а, відповідно, й на підтримку дій владних структур. Втілення зовнішньої політики, її схвалення і підтримка різними групами, що існують в межах політичної системи, неможливі без інформаційних ресурсів.

Управління інформаційними конфліктами - одна з важливих умов підтримки соціально-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені. Інформаційний конфлікт є однією зі стадій розвитку суперечності в системі відносин людей, соціальних груп, політичних структур, соціальних інститутів суспільства загалом. Йдеться про зіткнення не просто між двома особами чи групами за інтереси, а про зіткнення, яке ускладнює владні відносини. Для вирішення інформаційного конфлікту потрібні усвідомлення протиріччя учасниками комунікаційного процесу, готовність сторін до компромісів.

У третьому підрозділі „Способи та механізми врегулювання інформаційних конфліктів” розглядаються можливості вирішення інформаційних конфліктів.

У стабільних політичних системах інформаційні конфлікти завжди вирішують способом консенсусу чи пошуком такого прийнятного рішення, яке відповідало б інтересам сторін-учасниць конфлікту; способом взаємних поступок, поступок слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог. Однією з умов стабільного і поступального розвитку суспільства може вважатися безперервне виявлення джерел і причин виникнення конфліктів та їх вчасне врегулювання. Дедалі важливішою постає оптимізація дії механізмів щодо запобігання, пом'якшення та нейтралізації негативних наслідків конфліктів в інтересах суспільства загалом чи окремих його суб'єктів, а також застосування теоретичних та прикладних знань для спрямування конфліктного процесу у правове русло.

Вирішення конфліктної ситуації можливе різними способами:

- мирний: політична активність та пошук компромісу; перемога суперника завдяки більшій аргументованості позиції; перемога суперника завдяки втручанню третьої сторони; звернення двох учасників інформаційної суперечки до третьої незалежної сторони;

- силовий: застосування правових обмежень, санкцій та інших силових методів для послаблення супротивника; військове втручання; економічні обмеження.

Значну роль у конструктивному управлінні інформаційними конфліктами відіграє влада. Саме в цього політичного інституту є всі механізми та можливості для прогнозування, запобігання або стимулювання конфлікту, його врегулювання та повного розв'язання.

Управління інформаційними конфліктами можна розглядати у двох вимірах: внутрішньому та зовнішньому. В першому випадку йдеться про власну поведінку конфліктуючих сторін. У другому - про процес, в якому суб'єктами управління можуть виступати:

а) держава та її органи;

б) незалежні посередники (засоби масової комунікації).

Успіх управління конфліктами як політичними, так й інформаційними (вони тісно пов'язані), залежить від поведінки його учасників: суперництва, уникнення, пристосування, співпраці (консенсусу) та взаємодії (компромісу).

Для успішного розв'язання інформаційного конфлікту потрібні певні передумови, а саме:

- достатня зрілість конфлікту;

- розуміння суб'єктами конфлікту необхідності його розв'язання;

- готовність та спроможність усіх учасників конфлікту до конструктивних дій;

- наявність для цього засобів, механізмів, способів, ресурсів та законодавчої бази.

Розв'язання інформаційних конфліктів, які автор досліджував у другій частині, може здійснюватися у трьох основних формах:

- суттєве, але неповне узгодження інтересів й позицій конфліктуючих сторін (компроміс);

- взаємовигідне примирення (консенсус);

- перетворення протистояння і протиборства на конструктивну взаємодію (співробітництво).

Шляхи (способи) розв'язання інформаційного конфлікту можна поділити на дві групи: правові та політичні. Правові шляхи передбачають застосування відповідних правових норм, що містяться у національному законодавстві та в міжнародному праві. Політичні передбачають пошук взаємоприйнятної згоди конфліктуючих сторін за допомогою переговорів та посередницьких процедур.

Обидва шляхи не виключають, а, навпаки, доповнюють один одного і часто вважаються навіть єдиним, тобто політико-правовим методом вирішення конфліктної ситуації.

Спосіб політико-правового вирішення конфлікту має великі можливості. Наприклад, при розв'язанні конфлікту між законодавчою і виконавчою „гілками” влади можуть бути вжиті такі заходи: звернення до Конституційного Суду; відставка уряду; розпуск парламенту і призначення нових парламентських виборів; проведення референдуму щодо спірних питань; створення узгоджувальної комісії тощо.

Процес розв'язання конфліктів поділяється на дві фази:

- прийняття рішення;

- практична реалізація.

Перша фаза передбачає цілу низку дій, зокрема; врахування усіх мікро- (інтереси окремих людей) та макро-чинників (інтереси політичних партій, суспільства, держави, засобу масової інформації тощо); розгляд альтернативних рішень і вибір найоптимальнішого з них; ретельні розрахунки усіх ймовірних втрат та надбань, які може принести обраний варіант рішення; передбачення реакції іншої конфліктуючої сторони та її союзників; розробка питань інформаційного забезпечення обраного рішення; підготовка запасних варіантів рішення на випадок невдачі прийнятого.

Друга фаза розв'язання конфліктів - практична реалізація прийнятих рішень - зводиться або до прямих переговорів між конфліктуючими сторонами, або до залучення посередників (медіаторів).

Розв'язання конфлікту - це заключний етап, який передбачає припинення протиборства, примирення конфліктуючих сторін, відновлення чи налагодження їхньої конструктивної співпраці. Автор наголошує, що інформаційні конфлікти - не перешкода на шляху розвитку суспільно-політичного життя країни. Інформаційні конфлікти - це своєрідні виклики для суспільства, виникнення яких означає появу нових вимог політичної системи.

У висновках дисертант здійснив теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання - дослідження сучасного соціально-політичного інформаційного процесу, зокрема, з'ясування сутності і природи сучасних інформаційних конфліктів та протиріч, що виникали останніми роками. У цьому контексті важливими є отримані результати дослідження характеру існуючого взаємозв'язку між стратегією країни, яку реалізують державні установи, та редакційною політикою провідних мас-медіа, а також механізмів взаємодії влади, мас-медіа та суспільства, що дало підстави зробити такі висновки:

1. Інформаційний конфлікт - це зіткнення, протиборство, що виникає між суб'єктами політичної системи, обумовлене протилежністю їхніх політико-соціальних інтересів, цінностей, ідеологічних поглядів, яке ведеться за право володіти, зберігати, поширювати, знищувати інформацію, що циркулює всередині політичної системи. Для виникнення та розвитку інформаційного конфлікту обов'язково потрібні, щонайменше, дві конфліктуючі сторони, предмет суперечки та інформаційне поле і засоби масової комунікації, через які здійснюються комунікаційні процеси.

Об'єктом інформаційного конфлікту є інформація, яка циркулює між різними суб'єктами держави. Вона є складовою комунікаційних процесів, які відбуваються в політичній системі. Інформаційний конфлікт може містити протилежне ставлення учасників комунікаційного процесу загалом до тих чи інших цінностей і норм або до засобів і методів їх реалізації інституціями політичної системи. Об'єктом інформаційного конфлікту може бути лише суспільно-важлива інформація, яка циркулює між різними суб'єктами всередині політичної системи. Інформаційний конфлікт виникає під час комунікаційного процесу і розгортається залежно від активності та можливостей його учасників. Він є відображенням соціального та політичного життя в державі і взаємодії між владою та соціальними групами політичної системи.

Суб'єктами конфлікту стають групи, які усвідомили протиріччя і обрали задля його вирішення боротьбу та суперництво. Це протиріччя зачіпає не лише інтереси та цінності взаємодіючих груп, а й інформацію про них та їхню діяльність. Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі та великі групи, які організовані в соціальні об'єднання. Вони виникають на формальній та неформальній основі у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

2. Інформаційний конфлікт має кілька етапів. На першому з них з'являється інформація, яка потрапляє від джерела - суб'єкта до засобів масової комунікації. На другому етапі інформація через мас-медіа поширюється до аудиторії. Третій етап передбачає реакцію або її відсутність на розповсюджене повідомлення. Якщо на одному з етапів виникає порушення комунікаційного процесу, це стає підставою для виникнення інформаційного конфлікту. Провокаторами суперечки може виступати як один суб'єкт, що володіє інформацією, так і кілька. Важливими причинами виникнення інформаційного конфлікту є політичне маніпулювання, соціокультурні особливості окремих суспільних груп та ідеологічні пріоритети політичних угруповань.

Розвиток політичної системи неможливий без виникнення суперечок та конфліктних ситуацій, зокрема і в сфері комунікаційних процесів. Інформаційний конфлікт є результатом діяльності різних соціальних і політичних груп та інституцій у державі. Вдосконалення політичної системи, поглиблення ринкових відносин, формування демократичної організації політичного життя передбачає періодичне оновлення органів влади і потребує підвищення якості комунікаційних процесів.

Новітні технічні умови, створення нових можливостей для засобів масової комунікації, збільшення інформаційної зацікавленості аудиторії сприяє підвищенню якості та швидкості обміну інформацією всередині політичної системи. Водночас у влади з'являється більше можливостей для керування суспільними процесами в державі через продуману інформаційну політику і створення дієвих механізмів впливу та інформування мас-медіа.

Україна постала перед проблемою розвитку національного інформаційного простору. Наслідки останніх інформаційних конфліктів свідчать, що наша держава в багатьох аспектах не готова до повномасштабної боротьби за інформаційну сферу впливу на міждержавному рівні. На даному етапі важливо виробити стратегію розвитку ефективних механізмів взаємодії із засобами масової інформації та способи впливу на них для підвищення рівня поінформованості суспільства про важливі державні пріоритети.

3. Сучасні геополітичні умови спонукають до виникнення інформаційних конфліктів не лише всередині системи між різними групами, але й між державами. Предметом суперечки стає інформація, що важлива для розвитку та втілення у життя державних стратегічних інтересів. Неспроможність мирного розв'язання інформаційного конфлікту часто штовхає до воєнного протистояння. Найтиповішими ситуаціями, під час яких виникають інформаційні конфлікти, є: передвиборчі перегони, політична криза в державі, спроби влади отримати додатковий контроль над засобами масової інформації, спроби ЗМІ отримати додаткові переваги, виникнення інформаційної загрози ззовні чи зсередини, спроби одного або більше суб'єктів політичної системи приховати суспільно-важливу інформацію, яка може вплинути на розвиток держави.

Інформаційний конфлікт хоча й багатостороннє явище, проте піддається прогнозуванню та моделюванню, а отже, може використовуватися владою для контролю та керування процесами. Це, в свою чергу, дає можливість їй самій створювати, передбачати та розв'язувати на ранніх стадіях інформаційний конфлікт задля втілення у життя державних пріоритетів та стабільної роботи урядових інституцій. Прогнозування інформаційного конфлікту дає можливість запобігти його розвитку, або, якщо він стався, залучити до нього інші сторони для сприяння його розв'язанню. Водночас керування владою комунікаційними процесами політичної системи доводить, що інформаційний конфлікт є елементом складного процесу здійснення практичної політики.

4. Сучасні інформаційні конфлікти загалом мають позитивний характер: стимулюють розвиток політичної системи, вирішення суперечливої ситуації між різними суб'єктами, спонукають до активних дій різні групи, які беруть участь у політичному житті суспільства, впливають на швидкість та якість комунікативних дій, розвивають взаємодію між владою та мас-медіа, мас-медіа та суспільством.

Найпростішими способами та механізмами вирішення інформаційного конфлікту є: підвищення політичної активності та пошук компромісу між учасниками суперечки, звернення за допомогою до третьої, незалежної сторони або інституту права, застосування правових, економічних чи силових обмежень, спроба ігнорування конфліктної ситуації, щоб уникнути ще більшої конфронтації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Прудник М. М. Влада й засоби масової інформації США: аспекти впливу на громадську думку / Михайло Прудник // Вісн. КНУ ім. Тараса Шевченка Ін-т журналістики - 2005. - Вип. 13. - С. 20 - 22.

2. Прудник М. М. Сутність і природа інформаційних конфліктів у сучасній політиці. Політологічний вісник / Михайло Прудник // Зб. наук. праць. - 2007. - Вип. 30. - С. 304-311.

3. Прудник М. М. Діяльність мас-медіа в період виборчої кампанії. Публіцистика і політика / Михайло Прудник // Зб. наук. праць політол. спрямованості / за заг. ред. д. політ. наук., проф. Чічановського А. А. - К.: Грамота, 2007. -- Вип. 1(4). -- С. 84 - 91.

4. Прудник М. М. Свобода преси як вияв політичного розвитку // Віче - 2008. - № 1. - С. 54 - 55.

5. Прудник М. М. Створення інформаційних конфліктів для досягнення політичних цілей. Публіцистика і політика / Михайло Прудник // Зб. наук. праць політол. спрямованості / за заг. ред. д. політ. наук., проф. Чічановського А. А. - К.: Грамота, 2009. -- Вип. 1(6). -- С. 77 - 83.

АНОТАЦІЯ

Прудник М. М. Сучасні інформаційні конфлікти: сутність, причини та способи врегулювання (2001-2009 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертація є однією з перших спроб комплексного дослідження сутності, причин інформаційних конфліктів та способів їх врегулювання. Здійснено аналіз сучасних інформаційних конфліктів за період 2001-2009 рр. На основі широкої джерельної бази проаналізовано поняттєвий апарат та дана власна авторська дефініція інформаційного конфлікту. На основі політологічного аналізу вивчено особливості комунікативних процесів, які відбуваються у політичній системі, можливості впливу на них.

На основі вміщених на сторінках провідних газет інформаційних та аналітичних матеріалів, робіт закордонних, українських науковців та власних досліджень автор з'ясував причини виникнення інформаційних конфліктів та визначив механізми взаємодії між суспільними групами та політичними інституціями, з'ясував можливості прогнозування та способи вирішення інформаційних конфліктів.

Ключові слова: інформаційний конфлікт, комунікаційні процеси, способи врегулювання конфліктів, причини конфліктів, інформація, засоби масової інформації, політична система, інформаційна політика.

Прудник М. М. Современные информационные конфликты: сущность, причины и способы урегулирования (2001-2009 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 - политическая культура и идеология. - Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация является одной из первых попыток комплексного исследования сущности, причин информационных конфликтов и способов их урегулирования. Произведён анализ современных информационных конфликтов за период 2001-2009 гг. На основе широкой научной базы проанализирован терминологический аппарат. Автор выработал собственную авторскую дефиницию понятия информационного конфликта. На основе политологического анализа изучены особенности коммуникативных процессов, которые происходят в политической системе, возможности влияния на них.

Диссертант выяснил причины возникновения информационных конфликтов и определил механизмы взаимодействия между общественными группами и политическими институтами, выяснил возможности прогнозирования и способы решения информационных конфликтов.

В работе исследованы сущность, структура, политическая, экономическая и социальная основа для возникновения информационного конфликта и доказано, что причиной информационного конфликта являются социальные, культурные особенности отдельных структур и идеологические приоритеты политических групп.

Диссертант констатирует, что в Украине существует проблема развития национального информационного пространства. Последствия последних информационных конфликтов, которые происходили в 2001 -- 2009 гг., продемонстрировали неготовность государства к полномасштабной борьбе за информационную сферу влияния на международной арене. Автор акцентирует внимание на важности выработать правительственную стратегию развития эффективных механизмов взаимодействия со средствами массовой информации и способов повышения уровня проинформированности социальных групп о приоритетах государственной политики. Урегулирование конфликта, по мнению автора, возможно только при полном анализе его сути, причин возникновения спора, объективной реакции на текущие события и желании участников конфликтной ситуации искать компромисс.

Анализ некоторых современных информационных конфликтов показал, что их возникновение имеет в целом положительный характер. Информационный конфликт стимулирует развитие политической системы, разрешение спорной ситуации между различными субъектами, побуждает к активным действиям разные группы, которые принимают участие в политической жизни общества, влияет на скорость и качество коммуникативных действий, развивает взаимодействие между властью и масс-медиа, масс-медиа и обществом.

Одновременно автор доказал, что информационный конфликт - это часть политического процесса, которая является управляемой и поддается моделированию, а также прогнозированию, что дает возможность вырабатывать пути урегулирования.

Ключевые слова: информационный конфликт, коммуникативные процессы, способы урегулирования конфликтов, причины конфликтов, информация, средства массовой информации, политическая система, информационная политика.

Prudnyk M. M. Contemporary information conflicts: character, basis and settlement ways (2001-2009 years) - The Manuscript.

...