Республіканська та демократична партії США наприкінці ХХ – початку ХХІ століття: процеси модернізації діяльності в конгресі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 329.051(73)"19/20"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Республіканська та демократична партії США наприкінці ХХ-початку ХХІ століття: процеси модернізації діяльності в конгресі

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Паламаренко Максим Вікторович

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор Гетьманчук Микола Петрович Львівський державний університет внутрішніх справ завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Романюк Анатолій Семенович Львівський національний університет імені Івана Франка професор кафедри політології

кандидат філософських наук, доцент Рутар Степан Михайлович Львівська комерційна академія доцент кафедри політології та історії

Захист відбудеться “03” грудня 2010 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000 м. Львів, вул. Університетська, 1. тел. 239-44-62.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 30 жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Сорба

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається її спрямованістю на розкриття сучасних факторів розвитку інституту партійної діяльності у його тісному взаємозв'язку з динамікою зміни норм і процедур законодавчого органу на прикладі Республіканської та Демократичної партій у Конгресі США. Трансформація процесів партійної діяльності Конгресу, викликана стрімким розвитком економічних відносин, демографічними змінами та появою нових засобів комунікації, спричинила виникнення політичних інституцій, не передбачених наявними теоріями законодавчих партій, і зумовила потребу переоцінення сучасних моделей та формулювання нових концептуальних підходів щодо пояснення і прогнозування законодавчої діяльності партій у Палаті представників та Сенаті США.

Науковий інтерес дослідження закордонних зразків формування і розвитку парламентської діяльності партій посилюється необхідністю вирішення проблем становлення партійно-політичних інституцій сучасної Верховної Ради. Запровадження пропорційного та мажоритарного видів представництва в Україні актуалізувало питання про взаємовідносини партійного керівництва та рядових членів, а нестабільність норм регламентації партійної діяльності та часті блокування законодавчого процесу у Верховній Раді привертають увагу до практики становлення внутрішньопарламентських інститутів, зокрема, професіоналізації та збільшення ефективності комітетів, процедур та правил законодавчого процесу. Понад двохсотлітній досвід діяльності партій у Конгресі США, успішних відповідей на зміни в суспільно-політичному середовищі, робить їх важливим об'єктом дослідження на предмет виявлення закономірностей та принципів ефективної партійно-політичної діяльності.

У межах сучасної політичної науки не існує єдиного методологічного підходу до пояснення процесу трансформації політичних партій у відповідь на зміну законодавчих норм чи під дією важливих суспільно-політичних перетворень. Запропонована в дослідженні модель партійної модернізації набуває валідності не лише за конкретно-історичних умов у домені американської політики, але й за відповідного рівня абстрагування може бути застосована до аналізу змін у структурі діяльності українських партій. Приклад Конгресу США дає змогу розглянути партії не тільки як структури, визначені імперативами зовнішнього середовища, але й як ендогенні інститути, що є функцією інтересів законодавців. Така операціоналізація робить можливим аналіз партій, норм та процедур Конгресу як єдиної сукупності інститутів, що встановлюють стійкий еквілібріум взаємодії політичних акторів. У контексті глобалізації політичного простору та універсалізації норм взаємодії політичних інститутів, досвід трансформації американських партій у відповідь на новітні зміни в суспільно-політичному середовищі стає цінним здобутком і наукової, і практичної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри політології Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ "Львівська політехніка" "Проблеми розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні" (Державний номер реєстрації № 0107U006222.)

Метою дослідження є формулювання моделі трансформації організаційної структури та діяльності партій в Конгресі США, а також апробація даної моделі на основі аналізу сучасних емпіричних даних щодо формальних і неформальних норм, процедур та фактів законодавчої активності в Палаті представників та Сенаті США.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

розкрити сутність та структуру поняття партійної модернізації й обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження процесу модифікації законодавчих інститутів;

виявити та охарактеризувати екзогенні й ендогенні чинники трансформації структури і форми діяльності політичних партій США в історичному контексті;

інтерпретувати феномен варіативності впливу партій на процеси законодавчої діяльності в часовому вимірі;

визначити множину конституційно-правових, формальних та неформальних норм і правил регламентації діяльності Республіканської й Демократичної партій у Конгресі;

розробити та дослідити індикатори модернізації політичних партій в законодавчому органі США;

встановити та проаналізувати стратегічні і тактичні засоби модифікації норм та інститутів Конгресу, що використовується партіями в процесі законодавчої діяльності;

синтезувати формальну модель еволюції структури та функцій партій у Конгресі та спрогнозувати на її основі тенденції подальшого розвитку.

Об'єктом дослідження є Республіканська і Демократична партії США як елементи двопартійної системи цієї країни.

Предметом дослідження є інституційна еволюція та нові чинники діяльності Республіканської і Демократичної партій у Конгресі США наприкінці ХХ - початку ХХІ століть.

Методи дослідження. У дисертації застосовано комплексний міждисциплінарний підхід з використанням методологічного інструментарію, розробленого в межах теорій раціонального вибору, неоінституційної політекономії, біхевіоризму й теорії ігор. Системний метод, який дає змогу розглядати об'єкт дослідження в єдності його складових елементів, застосовано для вивчення структурування та взаємодії законодавчих інститутів, виявлення суттєвих взаємозв'язків між ними. За допомогою структурно-функціонального методу визначено основні індикатори діяльності партій в Конгресі, а завдяки порівняльному аналізу охарактеризовано динаміку цієї діяльності в часовому вимірі. Метод формального моделювання передбачає висунення дедуктивних припущень щодо реального стану об'єкта, прогнозування його розвитку та тестування сформульованих суджень через висунення гіпотези щодо наявних емпіричних даних. У роботі використано методи історичного аналізу, спостереження, інтерв'ювання, опису, класифікації та теоретичного узагальнення, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції й абстрагування.

Наукова новизна дисертаційної роботи зумовлена сукупністю поставлених завдань, засобами їх вирішення та конкретизована в наступних положеннях:

запропоновано авторський підхід до визначення поняття модернізації партійної діяльності, яке передбачає приведення структури, форм, цілей і методів діяльності партії у відповідність до вимог зміненого політичного середовища з метою максимізації її ефективності в нових умовах;

сформульовано аналітичну модель історичної варіативності партійного впливу в Конгресі на підставі вивчення диференціації ролі таких екзогенних факторів, як структура електоральної бази, робоче навантаження законодавчих інституцій та взаємодія між гілками влади;

розкрито сутність процесу міжпартійної ідеологічної поляризації, який полягає в гомогенізації преференцій конгресменів кожної партії та призводить до зміщення медіани голосування законодавчого органу в сторону партії більшості з одночасним посиленням повноважень лідерів й організаційних структур партії;

розроблено власну модель модернізації інститутів партійної діяльності, на основі якої встановлено, що важливими індикаторами трансформації політичних партій є структура взаємодії лідерів і рядових членів, зміни у функціях постійних комітетів та процедури і норми законодавчого процесу;

доказано виняткове значення модернізації партійної діяльності в забезпеченні стабільності політичної системи, запровадженні нових парламентських функцій та завдань без формальної зміни конституційно-правової моделі;

показано, що механізм модифікації норм та процедур Сенату і Палати представників є функцією зміщення балансу інтересів акторів та формування якісно нового типу парламентської більшості (партійної або міжпартійної), яка таким чином намагається максимізувати свою перевагу;

встановлено, що різниця у структурах організацій та засобах діяльності Республіканської й Демократичної партій є результатом диференційованого впливу факторів електоральної бази, ідеологічної спрямованості та генези політичної діяльності;

з'ясовано, що сучасний процес посилення політичних партій поряд із зростанням ролі їхніх керівних структур призводить до розширення представницьких демократичних інститутів, сприяючи ширшому залученню рядових членів до процесу прийняття партійних рішень.

Теоретичне значення роботи полягає у вдосконаленні понятійно-категоріального апарату та методології політичної науки у сфері порівняльних досліджень діяльності політичних партій у законодавчому органі, їх інституціоналізації та політико-правовій регламентації цього процесу. Дані щодо суспільно-правових факторів функціонування партій в Конгресі можуть бути застосовані в порівняльно-конституційному аналізі американської системи стримувань і противаг. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для підготовки наукових праць, зокрема написання монографій, розробки академічних курсів і навчальних посібників з порівняльної політології, теорії політичних партій та партійних систем.

Практичне значення. Положення дисертаційної роботи можуть стати основою для інформаційно-аналітичних рекомендацій й управлінсько-організаційних рішень у практичній політичній діяльності, що пов'язана з роботою політичних партій у законодавчому органі. Результати дослідження можна використати для моніторингу й оптимізації діяльності партій у Верховній Раді України. Отримані дані про модернізацію організаційної структури та нові способи залучення законодавців до партійного життя можуть стати підґрунтям для розробки вітчизняних моделей ефективної партійної діяльності. Водночас висновки роботи щодо сучасних аспектів діяльності Республіканської і Демократичної партій у Конгресі можуть використовуватись для коректної інтерпретації політичних процесів США та формування більш ефективної взаємодії держав на міжнародному рівні.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації апробовано на дев'яти міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: "Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-політичні трансформації та геополітичні виклики сучасності" (Львів, 2005); "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (Харків, 25-26 квітня 2006 р.); "Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право" (Луцьк, 2005); Міжвузівська науково-практична конференція, присвячена 125-річчю В. Винниченка (Львів, 13 червня 2006 р.); Міжвузівська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю О. Ольжича (Львів, 2007); Перша університетська конференція молодих науковців "Актуальні проблеми гуманітарних і суспільнознавчих наук" (Львів, 2008); Науково-практична конференція "Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС" (Львів, 23 травня 2008 р.); 68-ма Щорічна національна конференція Асоціації політичних наук (MPSA) (Чикаго, 2010); 15-та Щорічна конференція Асоціації з вивчення національностей (ASN) (Нью-Йорк, Колумбійський університет, 2010).

Публікації. За темою дисертаційного роботи опубліковано 12 наукових праць, з них 5 статей у фахових виданнях, затверджених у переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями, що були поставлені дисертантом в процесі науково-теоретичної розробки вибраної теми. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 188 сторінок (з них 168 ?? основний текст). Список використаних джерел містить 327 позицій.

Основний зміст

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, сформульовано її об'єкт та предмет, охарактеризовано стан дослідження проблеми, подано теоретико-методологічні основи дисертаційної роботи, викладено її наукову новизну, теоретичне і практичне значення, а також висвітлено апробацію результатів дисертації.

У першому розділі "Методологія та джерельна база дослідження проблеми", що складається з двох підрозділів, розкрито основні концептуальні положення та теоретичні підходи щодо вивчення діяльності партій у Конгресі США. Обґрунтовано поняття модернізації партій, на основі якого побудована модель трансформації структури та функцій парламентської партії та сформульований набір індикаторів аналізу партійної діяльності.

У підрозділі 1.1 "Класичні та сучасні теорії діяльності політичних партій США" встановлено, що методологічну основу цього дослідження становлять моделі та концепції, розроблені в межах неоінституціоналізму і теорій раціонального вибору, представлені школами теорії ігор, соціального вибору, неоінституційної політекономії, просторового моделювання та теорії політичних амбіцій. Відповідно до здійсненої класифікації множини теорій ХХ століття, партії можна розглядати як гетерогенні коаліції (В. О. Кі, Ф. Сороф та С. Елдерсвельд), відповідальні інститути (Е. Шаттшнайдер, О. Ренні та Л. Епштайн) чи виборчі структури (Е. Даунс, Дж. А. Шлезінджер). Незважаючи на нормативний характер теорії відповідальних партій та редукціонізм електорально-орієнтованої моделі, всі три підходи успішно операціоналізуються в рамках більш складних досліджень сьогодення; особливо плідним для вивчення структури політичних партій США виявився функціональний поділ на партію-організацію, партію-в-електораті та партію-у-владі В. О. Кі та Ф. Сорофа.

Розкрито процес формування сучасних теорій діяльності партій в Конгресі, який розпочався з розробки моделі просторового еквілібріуму Е. Даунса, пройшов етап домінування теорій соціального вибору, представлений, зокрема, теоремою неможливості К. Ерроу, теоремою медіанного голосуючого Д. Блека, теоремою хаосу Р. Маккелві, та завершився розробкою комплексних моделей на основі поєднання підходів теорій раціонального вибору й неоінституційної політекономії. Сучасні формальні теорії відображають низку аспектів діяльності партій в Конгресі, а саме: причини й наслідки міжпартійної ідеологічної поляризації (Дж. Олдріч та Д. Роді), інструментальне значення комітетської системи для контролю за порядком денним (Г. Кокс та М. Маккабінс), просторовий аналіз центрів прийняття рішень (К. Крібель), електоральні впливи на структурування партій та їхніх членів (Д. Мейх'ю, Дж. Купер і Д. Бреді), вплив лідерів на формування партійної позиції (Б. Сінклер) та політико-економічну історію голосувань (К. Пул та Г. Розенталь).

Доведено, що теорія кризи партій (Д. Бродер, В. Кротті, Дж. Кіркпатрік та ін.), яка базувалася на даних ерозії лояльного електорату, неповноцінно відобразила перетворення в структурі та функціях політичних інститутів, не врахувала явища гомогенізації партій та посилення міжпартійної ідеологічної поляризації. Водночас наявність широкого інтересу до проблеми законодавчої діяльності партій та великої кількості спеціалізованих теорій, які розкривають різноманітні аспекти цього питання, не призвела до повноцінного розкриття механізму модернізації Демократичної та Республіканської партій в Конгресі США.

У підрозділі 1.2 "Методологічні засади дослідження діяльності Республіканської та Демократичної партій в Конгресі США" обґрунтовано поняття модернізації партійної діяльності та сформовано відповідний інструментарій вивчення проблеми. І в класичних, і в сучасних працях, присвячених партіям у законодавчому органі США, відзначено, що в процесі запровадження нових практик та видів діяльності в Конгресі партії стануть необхідним засобом їх реалізації, адаптувавши свою структуру відповідно до поставлених завдань та пріоритетів. Згідно з цією гіпотезою, модернізація діяльності політичних партій в законодавчому органі ? це таке оновлення організаційної структури та методів функціонування Республіканської та Демократичної партій у Конгресі США, яке максимізує їхню ефективність, сприяє більшому залученню рядових членів до процесу прийняття рішень та адаптації партій до змін у політичному середовищі.

За підсумками аналізу конституційного та законодавчого поля, у межах якого відсутній імператив створення політичних партій, висунуто обґрунтування ендогенності партійних інститутів, сформованих в результаті цілеспрямованої діяльності політичних акторів. Згідно з цим підходом, партії покликані вирішити проблему колективної дії, проблему соціального вибору, здійснити координацію законодавчої діяльності та каналізувати амбіції політиків через інституціоналізацію засобів досягнення цілей. В якості мотивів конгресменів, що стають рушійними чинниками структурування політичних партій, розглянуто стремління до переобрання, збільшення владних повноважень у Конгресі та прийняття політичних рішень відповідно власних ідеологічних переконань.

Синтезовано модель історичної варіативності ступеню впливу партій у Конгресі, що дає змогу пояснити процес трансформації законодавчих інститутів із врахуванням екзогенних факторів електоральної структури, взаємодії між гілками влади та робочого навантаження парламенту. Згідно з припущеннями сформульованої моделі, основними індикаторами модернізації Республіканської та Демократичної партій є рівень згуртованості і дисципліни, зміни норм і процедур Конгресу, посилення ролі партійних лідерів та ступінь міжпартійної ідеологічної поляризації. Доведено, що модель "агент-принципал" найповніше розкриває структуру взаємовідносин між лідерами та рядовими конгресменами, даючи ґрунтовне пояснення процесу посилення керівних структур партій на сучасному етапі.

У другому розділі "Партійна система США: формування, розвиток та сучасний стан" розглянуто процес розвитку інституту законодавчих партій від моменту створення до початку ХХІ століття, визначено структуру, функції та норми, що регламентують діяльність Республіканської та Демократичної партій.

У підрозділі 2.1 "Історичні детермінанти формування двопартійної системи США" здійснено верифікацію авторської моделі історичної варіативності партійного впливу та відслідковано генезу сучасного інституційного еквілібріуму в Конгресі. Доведено, що, всупереч негативному ставленню батьків-засновників, партії виявилися необхідним інструментом раціональних акторів у справі організації нестабільної більшості в парламенті, вирішуючи таким чином проблему соціального вибору. Формування інституту масової політичної партії в період джексонівської демократії (1830-ті роки) пов'язане з вирішенням акторами проблеми колективної дії, що полягала у створенні розгалуженої організаційної структури та ефективній мобілізації електорату.

Виявлено, що причиново-наслідкова залежність між ступенем впливу партії та гомогенністю преференцій її членів призводить до делегування додаткових повноважень лідерам та зміщує медіану Палати представників у сторону більшості. Доведено кореляцію періодів посилення повноважень лідерів більшості з динамікою комплексних реформ Конгресу, що продемонстровано на прикладах головування спікерів Г. Клея, Т. Ріда та Дж. Кеннона. Встановлено, що сучасний стан партійної поляризації викликаний зникненням міжпартійної консервативної коаліції та проведенням інституційних реформ у Конгресі, зокрема відновленням права партійного контролю за призначенням голів комітетів та підкомітетів. Доведено, що модернізація партійних структур та форм діяльності в парламенті відбувалася в періоди значних електоральних переформатувань та корелювала з факторами зростання розміру і складності інститутів Конгресу та конкуренції з виконавчою гілкою влади.

На підставі історичного аналізу із застосуванням концепту "критичних виборів" виділено п'ять періодів партійної діяльності, кожен з яких характеризується власним комплексом взаємовідносин більшості та опозиції, норм та процедур Палати представників і Сенату, а також структурою та функціями самих партій. Адаптативна функція партій виражається у триступеневому процесі висунення рухів чи партій з новими гаслами, їх інтеграції в рамки двопартійної системи та відновлення стану еластичної рівноваги політичного середовища.

У підрозділі 2.2 "Політико-правова регламентація діяльності партій в Конгресі на рубежі ХХІ століття" визначено множину легальних, процедурних та організаційних детермінант діяльності Республіканської й Демократичної партій, виявлено чинники їх диференціації. На підставі структурно-функціонального аналізу встановлено основні функції парламентських партій США, до яких віднесено електоральну, організаційну, представницьку, консенсусну та альтернативну.

Доведено, що у критичні періоди суспільно-політичного розвитку традиційний бінарний ліберально-консервативний ідеологічний поділ між партіями може змінюватися двома і більше ідеологічними вимірами. Сучасний період характеризується чітким структуруванням партій вздовж ліво-правого ідеологічного спектру та історично-високою гомогенністю поглядів їхніх членів.

У сучасній організації Республіканської та Демократичної партій найвищу роль відіграють керівні структури в Сенаті та Палаті представників, до яких відносяться посади спікера, лідера більшості (меншості) та партійного організатора. Аналіз повноважень виявив значне посилення позицій спікера в період головування Дж. Райта, Н. Гінгріча, Н. Пелозі. Водночас партійний кокус, який має лише опосередкований вплив на прийняття рішень, є важливим інструментом залучення рядових членів до спільної діяльності. партійний ендогенний модернізація законодавчий

Дослідження інституту парламентської більшості виявило суттєвий вплив спеціальних процедур на процес перетворення політичних позицій конгресменів у законодавчу форму. За допомогою просторової моделі прийняття рішень показано як бікамералізм обмежує результуючий діапазон допустимих політичних змін в порівнянні з однопалатним варіантом. У той час, як норми та правила відіграють важливу роль в організації діяльності Палати представників, консенсусні процедури Сенату сприяють неформальним домовленостям та децентралізації законодавчого процесу. До стратегічних процедур, здатних змістити парламентську медіану в сторону партії більшості, відносяться: правила розгляду законопроектів, процедури загальної згоди та обструкції в Сенаті, процедури обмеження дебатів в Палаті представників, внесення поправок та розгляд у погоджувальних комітетах.

Розкрито інструментальну роль комітетської системи в діяльності партійних лідерів щодо встановлення порядку денного, підтримки лояльності рядових членів та максимізації ефективності законодавчого процесу. Основною політичною функцією комітетів Конгресу є негативний контроль за порядком денним, що полягає у блокуванні законодавства, яке не відповідає інтересам його членів, та здійснюється шляхом непропорційно-великого представництва партії більшості у комітетах парламенту.

У третьому розділі "Республіканська та Демократична партії в Конгресі США наприкінці ХХ - початку ХХІ століття" розкрито особливості модернізації діяльності партій під впливом перетворень у їх організаційній структурі, змін функцій законодавчих комітетів та парламентських норм і процедур.

На підставі аналізу емпіричних даних Конгресу США кінця ХХ - початку ХХІ століття проведено періодизацію структурних змін у діяльності Республіканської та Демократичної партій. Визначені стадії є функцією перебування партії в більшості та поділяють досліджуваний період на три відрізки: 1) 1980-ті - 1994 р. - поступове посилення керівних структур Демократичної партії та зміна процедур Конгресу на користь більшості; 2) 1994-2006 рр. - інверсія партій при владі внаслідок перегрупування в електораті та змін поколінь лідерів у Республіканській партії; закріплення принципів діяльності постреформеного Конгресу; 3) 2006-2010 рр. - повернення Демократичної партії в більшість, продовження реформ парламентських інституцій та посилення функцій законодавчого нагляду.

Перший період діяльності для Демократичної партії характеризується широким залученням рядових членів до партійних справ, збільшенням ідеологічної гомогенності, створенням безпрецедентного тиску на республіканську меншість та фактичним виключенням опозиції із законодавчого процесу. Період об'єднаного правління, що почався із 1993 року, коли президентом було обрано демократа В. Клінтона, всупереч очікуванням експертів, лише посилив інституційні конфлікти між законодавчою і виконавчою гілками влади, розколовши фракцію Демократичної партії в Конгресі та призвівши до зриву прийняття низки вагомих законопроектів, ініційованих виконавчою владою. У Республіканській партії в цей час утворюються внутрішньопартійні групи на основі новообраних членів, незадоволених статус-кво меншості. Ці групи, очолювані молодими радикальними політиками, почали здійснювати наступ на Демократичну партію шляхом проведення різноманітних етичних розслідувань. Інструментами діяльності нових республіканських лідерів стали сучасні технології спілкування з виборцями та амбіційні реформістські гасла, об'єднані в передвиборчу платформу "Контракт з Америкою".

Другий період зазначеного часового проміжку характеризувався посиленням антагоністичного міжпартійного протистояння, що було спричинене радикальними інституційними реформами, ініційованими молодими лідерами нової республіканської більшості. Показово, що події 11 вересня 2001 р. мали лише тимчасовий вплив на єднання позицій Демократичної і Республіканської партій, які підтримали оборонні ініціативи президента, одночасно намагаючись не поступитися прерогативами законодавчої гілки влади. Більшість нововведень республіканської більшості зазнали поразки внаслідок невдалих голосувань положень "Контракту з Америкою" в Сенаті, а також внаслідок конфлікту навколо бюджетної резолюції 1995 року, який призвів до фінансового блокування уряду і був негативно сприйнятий громадськістю.

Протягом третього етапу, що триває по сьогодні, Демократична партія домінує в обох палатах Конгресу та намагається запровадити нові стандарти ефективної роботи, наголошуючи на реформі етичних норм та наглядових функцій парламенту. Свідченням посилення міжпартійного ідеологічного протистояння стає рекордна кількість заблокованих законопроектів, ініційованих більшістю в Сенаті.

У підрозділі 3.1 "Інститут партійного лідерства в постреформеному Конгресі" проаналізовано зміни керівних структур Республіканської та Демократичної партій, спричинені інституційними реформами 1970-х років; розглянуто трансформацію ролі та функцій партійного кокусу в Палаті представників і Сенаті. Визначені такі головні функції партійних керівників, як організація діяльності палати, здійснення планування порядку денного, мобілізація членів партії для підтримки важливих законопроектів та проведення консультацій з виконавчою владою. Відслідкований процес посилення партійних лідерів упродовж 1980-1990-х років, коли вони отримали додаткові повноваження щодо контролю над законодавчими процедурами. Свідченням подальшого структурування партійної організації стало розширення інституту партійних організаторів та створення розгалуженої системи робочих груп, метою яких є залучення рядових членів до партійної діяльності.

У підрозділі 3.2 "Нові аспекти діяльності комітетської системи у Палаті представників та Сенаті США" з'ясовано інструментальне значення комітетів Конгресу у встановлені порядку денного партії більшості, охарактеризована їхню роль у максимізації ефективності партійної діяльності. Лонгитюдний аналіз інститутів Конгресу засвідчив здатність політичних акторів змінювати юрисдикцію комітетів, залишаючи константними формальні норми регламентації їх повноважень. Встановлено, що посилення партійного впливу на діяльність комітетів полягає у збільшенні кількості законопроектів, які розглядають із закритими правилами, у зменшенні впливу голови Процедурного комітету, у зростанні кількості спеціалізованих робочих груп та в повноваженнях лідерів пропонувати законопроект без згоди голів комітетів. Виявлено послаблення дистрибутивної функції комітетів на сучасному етапі партійної діяльності, що підтверджується скасуванням ad hoc комітетів, які безпосередньо апелювали до електоральної бази їхніх членів. Натомість посилення повноважень голів Бюджетного комітету, Комітету з фінансових послуг, Комітету з асигнувань, які відіграють важливу роль у процесі діяльності Палати представників, свідчить про дедалі більше значення їхньої інформаційної функції та підтверджує модернізаційний аспект діяльності законодавчих партій.

У підрозділі 3.3 "Партійні чинники законодавчого процесу в Конгресі США на рубежі ХХІ століття" норми та правила регламентації парламентського політичного процесу розглянуто як залежні змінні партійної діяльності; зроблено висновки про тенденції змін у процедурах Палати представників та Сенату. Доведено, що суттєвим елементом модернізаційної функції партій в сучасний період є запровадження норм прискореного розгляду неконтроверсійного законодавства (зокрема, для збірних законопроектів) та процедур загальної згоди. Найбільш інтенсивні реформи відбуваються під час приходу до влади опозиційної партії, яка скасовує преференційні інститути своїх попередників та водночас практикує нововведення, які оптимізують діяльність Конгресу, приводячи його структуру і функції у відповідність до актуальних суспільно-політичних реалій. На підставі порівняльного аналізу голосувань підтверджено гіпотезу про те, що з посиленням керівних структур, партії не лише збільшують свій контроль за порядком денним, але й модифікують інституції Конгресу, збільшуючи їх ефективність та відновлюючи еквілібріум політичних інтересів.

Висновки

За результатами проведеного дослідження відповідно до поставлених мети та завдань зроблено наступні висновки:

1. Встановлено, що проблема дослідження механізмів трансформації інститутів діяльності Республіканської та Демократичної партій в Конгресі США ще недостатньо вивчена. На підставі опрацювання емпірико-фактологічного матеріалу виявлено та досліджено закономірності і тенденції процесу змін у структурі та інструментальному наборі засобів реалізації цілей партій в законодавчому органі. В якості вихідної гіпотези дослідження було запропоновано припущення про те, що в процесі запровадження нових практик та видів діяльності в Конгресі США, партії стануть необхідним засобом їх реалізації, адаптувавши свою структуру відповідно до поставлених завдань та пріоритетів. Згідно з висунутим припущенням, обґрунтовано поняття модернізації діяльності політичних партій в законодавчому органі, під якою розуміється таке оновлення організаційної структури та методів функціонування Республіканської та Демократичної партій в Конгресі США, яке максимізує їх ефективність, сприяє більшому залученню рядових членів до процесу прийняття рішень та адаптації партій до змін у політичному середовищі.

2. Результати дослідження генези та структури партійної системи США дають підстави зробити висновки про її глибоку інтеграцію в політичну систему цієї країни. Партії, у тісному зв'язку з іншими елементами політичної системи, виконують не лише вузькі функції алітерації інтересів окремих соціальних груп та постачання владних кадрів, але й адаптацію державних інституцій до структурних змін у суспільстві. В часі цей процес відбувається в три етапи: 1) висунення рухів чи партій з новими гаслами; 2) інтеграція цих рухів в рамки двопартійної системи; 3) відновлення стану еластичної рівноваги політичного середовища. За понад двохсотлітню історію партійна система США зазнала низки таких історичних змін: від створення першої опозиційної партії, інтеграції фермерських рухів та фінансово-промислових угруповань, утворення антирабовласницької партії до інтеграції соціальних рухів різноманітного штибу у ХХ сторіччі. Докладніший історико-політичний аналіз дав змогу виявити те, що в процесі абсорбування вимог нових соціальних груп партійна система США здійснює ще й зворотну консервативну функцію, зберігаючи та відтворюючи політичну культуру, сформовану в попередні періоди її розвитку. Усі ці нашарування історичної еволюції партій відображено в сучасній парламентській структурі та процедурах їхньої діяльності.

3. Визначено й описано комплекс конституційно-правових, формальних та неформальних норм і правил, що напряму чи опосередковано детермінують політичну активність партій в Палаті представників та Сенаті США. Встановлено виключне інструментальне значення законодавчих комітетів у здійсненні партійного контролю за порядком денним та виявлено кореляцію між силою повноважень голів комітетів і рівнем міжпартійного ідеологічного протистояння. Охарактеризовано роль лідерів у формулюванні програмно-політичних завдань партії, а також у реалізації інтересів окремих конгресменів. На підставі аналізу процесу делегування повноважень із застосуванням моделі "агент-принципал" зроблено висновок про ефективність контролю рядових членів партії за діяльністю лідерів та важливість процедур індивідуального впливу парламентаріїв на законодавчий процес.

4. В результаті широкого пошукового дослідження з використанням неоінституційного, біхевіористського, структурно-функціонального та системного підходів визначено основні індикатори діяльності Республіканської та Демократичної партій у Конгресі США. До них, зокрема, віднесено: ступінь партійної лояльності законодавців, процеси формування та зміни норм і правил у палатах Конгресу, взаємодія фракцій всередині партії, рівень міжпартійного ідеологічного протистояння, ступінь залучення рядових конгресменів до партійних справ, а також роль та значення партійних лідерів, їхній вплив на діяльність партійних фракцій. На підставі емпіричного аналізу даних змін організаційної та функціональної структури сформульовано модель модернізації Республіканської та Демократичної партій, що дозволяє передбачити зміну повноважень партійних керівників, законодавчих комітетів, а також норм та процедур парламенту. Інститути Конгресу змінюються внаслідок формування нової партійної чи міжпартійної більшості, яка таким чином намагається змістити медіану законодавчого органу та максимізувати переваги індивідуальних акторів, що входять до її складу. У процесі дослідження партійної дисципліни та згуртованості визначено, що основним мотивом діяльності конгресменів є їхні кар'єрні амбіції.

5. Доведено, що рушійним чинником модернізації структури та форм діяльності Республіканської та Демократичної партій в Конгресі США є зміни електоральної бази, зростання розмірів та складності законодавчих інституцій та перманентне протистояння між гілками влади. Аналіз динаміки політичних перетворень всередині Демократичної партії наприкінці ХХ - початку ХХІ століття виявив остаточне закріплення і формалізацію нових учасницьких та управлінських інституцій, сформованих внаслідок реформ законодавчого органу наприкінці 1970-х років. Посилення впливу партії на законодавчі та політичні процеси відображено в структурі та методах її діяльності: збільшується роль і значення лідерів у процедурах розробки законодавства, розширюється система партійних організаторів і робочих груп, рядові члени починають брати активнішу участь у партійних справах. Новий статус партійних лідерів надає їм більше повноважень щодо встановлення порядку денного, вони починають виступати як арбітри у вирішенні суперечок між комітетами (у випадку перебування партії в більшості) та внутрішньопартійними фракціями.

Аналогічні за змістом, проте відмінні за формою процеси відбуваються і в Республіканській партії: збільшення повноважень голів комітетів, підкомітетів, а також лідерів у Палаті представників, спричинене зростанням гомогенності ідеологічних поглядів членів партії. Зазначені перетворення відіграють партійно-інтегративну роль та відбуваються з особливостями, властивими правоцентристській організації. Зокрема, вплив конгресменів на процес прийняття рішень здійснюється не через їх розширене залучення до важелів управління, як це відбувається в Демократичній партії, а за допомогою посилення процедур контролю за лідерами та посадовцями від партії.

6. Головними тенденціями сучасної діяльності Республіканської та Демократичної партій у Конгресі є посилення інтегративної ролі їх організаційних структур та одночасне зростання ідеологічної міжпартійної поляризації. Зазначені процеси свідчать про відродження владного впливу партій, що супроводжується зростанням їхньої ідеологічної єдності та відповідальності перед виборцями. Оновлення партійних інститутів відбувається не внаслідок штучних законодавчих стимулів, а в результаті суспільно-політичних перетворень та в контексті загальної трансформації політичної системи США. Встановлено, що процес зміни ролі і значення Республіканської та Демократичної партій не завершений, що, своєю чергою, свідчить про модернізацію як процес з відкритим кінцем, а не певний визначений результат. Протягом двохсотрічної історії існування двопартійна система США довела свою здатність ефективно відповідати на виклики часу, виконувати роль сполучної ланки між гілками влади, забезпечувати консенсус та альтернативність у суспільстві. Завдяки такому тривалому й успішному досвіду Республіканська та Демократична партії і досі дієво агрегують та репрезентують інтереси і запити нових соціальних груп у суспільстві, здійснюючи вагомий вклад у його поступальний та сталий розвиток.

7. Визначено, що сформульована модель модернізації парламентських партій за відповідного рівня абстрагування й адаптації може бути використана для дослідження політичних процесів у Верховній Раді України. Порівняльна характеристика керівних структур виявляє низький рівень мотивації рядових членів партій в українському парламенті, що спричинене зміщенням балансу повноважень на користь лідерів та є наслідком пропорційної виборчої системи із закритими списками. На противагу виключній ролі, яку відіграють законодавчі комітети в Конгресі США, українські відповідники мають досить обмежені повноваження щодо встановлення порядку денного та позбавлені монополії розгляду законопроектів, що знижує загальний професійний рівень прийнятого законодавства. Відсутність злагодженої взаємодії більшості та опозиції призводить до радикалізації протистояння та блокування діяльності Верховної Ради, наслідком чого є перервність законодавчого процесу. Разом з тим значна кількість реформ інституту партійно-політичної діяльності в українському парламенті за короткий період часу свідчить про активний процес балансування взаємодії інтересів політичних акторів, наслідком якого має стати ефективна та стійка система норм і процедур парламентської діяльності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Наукові статті, опубліковані у фахових виданнях

Паламаренко М. В. Республіканська та Демократична партії у політичній системі США: сучасний стан та перспективи розвитку / М. В. Паламаренко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2006. - № 18. - С. 155-159.

Паламаренко М. В. Демократична партія США: тенденції розвитку та діяльності у 90-х роках ХХ століття / М. В. Паламаренко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2007. - № 19. - С. 120-125.

Паламаренко М. В. Методологія NOMINATE та її застосування для вивчення діяльності Конгресу США / М. В. Паламаренко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2008. - № 20. - С. 104-108.

Паламаренко М. В. Республіканська партія США: еволюція програмних пріоритетів та участь в політичному процесі в 90-х роках ХХ століття / М. В. Паламаренко // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К. ; Миколаїв, 2008. - Вип. 13. ? С. 283-291.

Паламаренко М. В. Методологія досліджень діяльності Республіканської і Демократичної партій в Конгресі США / М. В. Паламаренко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів, 2009. - № 21. - С. 141-145.

Інші публікації за темою дисертації

Паламаренко М. В. Демократична партія в Конгресі США на початку ХХІ століття: тенденції розвитку та діяльності // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького. - Львів, 2007. - Т. 9, № 4 (35), ч. 1. - С. 238-246.

Паламаренко М. В. Європейські традиції та американські цінності у формуванні двопартійної системи США // Матеріали VIІ Міжнародної науково-практичної конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті”, м. Харків, 25-26 квітня 2006 р. - Х. : Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського “ХАІ”, 2006. - С. 70-71.

Паламаренко М. В. Ціннісні орієнтації в американській політичній традиції // Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-політичні трансформації та геополітичні виклики сучасності : матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 14-річчю незалежності України. Львів, 8 жовтня 2005 р. - Львів : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2005. - 108 с. - С. 61-65.

Паламаренко М. В. Республіканська і Демократична партії США наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю О. Ольжича. Львів, 14 червня 2007 р. - Львів : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2007. - С. 104-110.

Паламаренко М. В. Вплив трансатлантичних відносин на процес євроінтеграції // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право : тези доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих науковців. Луцьк, 19-20 травня 2005 р. - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. - С. 30-31.

Паламаренко М. В. Партії і групи в сучасному політичному просторі // Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 23 травня 2008 р. - Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. - С. 135-138.

Palamarenko M. Why Do Backbenchers Dissent? The Relationship between Leaders and Rank-and-File Members in Strong Parties: Evidence from Ukraine's Verkhovna Rada // Papers presented at the Midwest Political Science Association Annual Meeting, April 22-25, 2010, Chicago, Illinois. - http://conference.mpsanet.org/papers/archive.aspx/2010/917167

Анотація

Паламаренко М. В. Республіканська та Демократична партії США наприкінці ХХ - початку ХХІ століття: процеси модернізації діяльності в Конгресі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

У дисертації на підставі комплексного дослідження широкого кола джерел і наукових праць висвітлено проблему трансформації організаційної структури та функцій політичних партій під впливом важливих суспільно-політичних перетворень на прикладі аналізу діяльності Республіканської та Демократичної партій в Конгресі США на початку ХХІ століття. У роботі запропоновано авторську модель модернізації інститутів законодавчих партій, у якій розкривається процес приведення структури, форм, цілей і методів партійної діяльності у відповідність до вимог зміненого політичного середовища з метою максимізації їх ефективності в нових умовах. Встановлено й описано індикатори трансформації політичних партій: структура взаємодії лідерів і рядових членів, процедури і норми законодавчого процесу та зміни у функціях постійних комітетів.

Ключові слова: політичні партії США, Конгрес США, партійна структура, партійні лідери, законодавча діяльність, партійна тактика і стратегія, партійна дисципліна, парламентські процедури, парламентська більшість.

Аннотация

Паламаренко М. В. Республиканская и Демократическая партии США в конце ХХ - начале ХХI столетия: процессы модернизации деятельности в Конгрессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. - Львов, 2010.

В диссертации на основе комплексного исследования широкого круга источников и научных трудов раскрывается проблема трансформации организационной структуры и функций политических партий под влиянием важных общественно-политических преобразований на примере анализа деятельности Республиканской и Демократической партий в Конгрессе США на начале ХХI столетия. В работе представлена авторская модель модернизации институтов законодательных партий, в которой раскрывается процесс приведения структуры, форм, целей и методов деятельности партий в соответствие требованиям измененной политической среды с целью максимизации эффективности в новых условиях. Установлены и описаны индикаторы трансформации политических партий: взаимодействие лидеров и рядовых членов, процедуры и нормы законодательного процесса, а также изменения функций постоянных комитетов.

Ключевые слова: политические партии США, Конгресс США, партийная структура, партийные лидеры, законодательная деятельность, партийная тактика и стратегия, парламентские процедуры, парламентское большинство.

Abstract

Palamarenko M. V. Republican and Democratic parties of USA at the end of XX - beginning of XXI century: processes of activity modernization in Congress.

Thesis for the degree of candidate in the political science (speciality 23.00.02 - political institutes and processes). - Ivan Franko National University of Lviv, 2010.

Dissertation, basing on a wide range of sources and previous findings, uncovers changes in organizational structure and functions of political parties under the influence of important social transformations by analyzing congressional activity of Republican and Democratic parties at the turn of XXI century. Original author's model of legislative parties' modernization explains the process of the bringing their structure, forms, goals and methods in line with demands of changed political environment in order to maximize effectiveness under new circumstances. Research proceeds in three parts. First, concept of legislative party activity modernization is defined, and the problem shown through existing literature. Following is the study of party strength' historical variability with the description of modern rules and proceedings, governing floor business, as well as congressional party's organizational structure and leadership hierarchy. Finally, based on developed indicator variables of changes in leadership structure, committee's influence, and floor activity, conclusions are made about party modernization processes in Congress.

The main hypothesis suggests that while new tasks and goals of legislative activity are emerging, congressional parties will adapt their structure according to new requirements, thus becoming an important instrument of such activity implementation. Three main exogenous factors of party modernization are defined: changes in electoral base support, inter-branch competition for power between President and Congress, and changes in institutional size and workload. These factors are included into model of historical variability of party strength in Congress, which produces following indicators of Republican and Democratic parties' activity: level of party cohesiveness and discipline; changes in congressional rules and procedures; level of power delegated to leaders; interparty polarization level. The predictions of suggested model are following: when triggered by exogenous factors parties become leading instrument solving collective action, social choice and ambitions problems for legislators; the byproduct of parties' new role is streamlining of legislative procedures and reforming institutions in order to maximize majority's effectiveness; when exogenous determinants are weak, core legislative business is carried out inside committees in order to satisfy inter-party majority requirements. Modern Congress majorities gain greater advantage by moving floor median further to their side, using procedures of negative agenda control, closed rules for bills, and imposing debate limits in the House of Representatives.

The trends of modern legislative changes are evidenced by growing polarization scores and further party strengthening. Research divides Post-reform Congresses into three periods, depending on the party that received majority votes: 1) 1980s-1994 - gradual strengthening of Democratic leadership structures, and changes in chamber rules favoring majority; 2) 1994-2006 - inversion of majorities, as a result of electoral realignment and activity of new generation of Republican leaders; consolidation of leading principles of the Post-reform Congress; 3) 2006-2010 - return of the Democrats, on the premises of further legislative reforms, strengthening of oversight procedures, and greater productivity.