Регіональна політика держав Європейського Союзу в контексті забезпечення децентралізації в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Донецького національного університету.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор

Примуш Микола Васильович, Донецький національний університет, завідувач кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Круглашов Анатолій Миколайович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри політології та державного управління;

кандидат політичних наук, доцент Стойко Олена Михайлівна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, науковий співробітник відділу правових проблем політології.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 5 березня 2010 р.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Значення регіонального розвитку в політиці держав об'єднаної Європи за сучасних умов невпинної інтеграції важко переоцінити. Регіональні процеси стали невід'ємною складовою загальноєвропейського зростання. Водночас, масштабний та інтенсивний інтеграційний процес в рамках Європейського Союзу, зовнішні кордони якого все більше наближаються до географічних кордонів континенту, як фактор розвитку цього об'єднання знаходиться під впливом взаємопов'язаних процесів глобалізації та регіоналізації. Альтернативою глобалізації, яка зумовлює взаємозалежність національних економік, створює умови для об'єднання національних господарств кількох держав, що й є однією з цілей інтеграції, виступає поступова регіоналізація, спрямована на зниження регіональних диспропорцій в межах Європейського Союзу та зближення темпів і рівнів розвитку європейських регіонів. Саме зростання регіонів Європи створює передумови для ефективної економічної інтеграції.

За умов подальшої регіоналізації в рамках загальноєвропейського інтеграційного процесу новими акторами політичної арени стають субнаціональні політико-територіальні одиниці - регіони. Значення регіонів у процесі прийняття рішень на всіх рівнях управління Європейського Союзу постійно зростає. Активне міжрегіональне та транскордонне співробітництво на європейському регіональному рівні змінило роль та форму участі регіонів у державних процесах країн-членів ЄС. Поява все більшої кількості міжрегіональних об'єднань на внутрішніх та зовнішніх кордонах Європейського Союзу призводить до зміни архітектоніки інтеграційного простору Союзу. Крім того, це спонукає до перегляду місця держави в рамках найбільшого інтеграційного об'єднання континенту. З огляду на це, серед наукових та політичних кіл актуалізуються питання ступеню децентралізації, деконцентрації влади та регіоналізації за умов функціонування федеративних та унітарних держав. По-новому постає проблема пошуку форми державного устрою, адекватної успішній реалізації програм регіонального розвитку та проведення ефективної регіональної політики.

В результаті розширення Європейського Союзу 2004 і 2007 років Європа «отримала» кілька десятків регіонів, що значно відстають у своєму розвитку, керівництво яких не має необхідної компетенції в питаннях європейської інтеграції. Концепція «Європи регіонів» після двох десятиліть успішного домінування в політичному обігу Європейського Союзу, вплинувши на зміну самого способу мислення європейської еліти, змусивши її приділяти все більше уваги регіональному рівню Євросоюзу, повинна була поступово передати свої позиції новій концепції - «Європи з регіонами». Зміни, що відбуваються внаслідок подальшої європейської інтеграції, змушують держави з різними формами державного устрою розробляти нові й нові підходи до вироблення своєї політики регіонального розвитку, вписуючи її в багаторівневу структуру ЄС.

Актуальність вивчення регіонального розвитку країн Європейського Союзу в порівняльній перспективі обумовлена також зростаючим впливом інтеграційних процесів, які відбуваються в ЄС, на розвиток нашої держави. Останніми роками в рамках програм співпраці між Україною та Європейським Союзом активними учасниками транскордонної інтеграції на регіональному рівні стають прикордонні регіони заходу України. Єврорегіони претендують на роль певних моделей інтеграції України і Євросоюзу на регіональному рівні. Запозичення на рівні держави та регіонів управлінського досвіду країн об'єднаної Європи в сфері регіональної політики дає змогу говорити про нові перспективи регіонального розвитку для нашої держави. Для України вивчення європейського досвіду вироблення та ефективного впровадження політики регіонального розвитку актуалізується за умов політичних трансформацій, які відбуваються в нашій державі. На нашу думку, сьогодні оцінка проблем регіонального розвитку як невід'ємної передумови і складової соціально-економічного розвитку держави, здійснення певних кроків щодо децентралізації державного управління є для нас гостро необхідними.

Поза сумнівом, ефективна політика щодо регіонального розвитку в Україні, в першу чергу, покликана забезпечити трансформацію регіональних структур за допомогою економічних механізмів. Необхідною умовою трансформації та забезпечення економічного зростання є перебудова управління регіональним розвитком у напрямі розширення прав і самостійності регіонів щодо вирішення багатьох питань господарського і соціального характеру. Проведення ж дієвої політики державного регулювання регіонального розвитку на основі економічних механізмів вимагає подальшого вдосконалення його політичних, інституційних та нормативних засад. Це в свою чергу передбачає подальше наукове осмислення регіональних процесів у політологічному вимірі та вироблення нового бачення сутності, функцій і механізмів регіонального розвитку. Дослідження в порівняльній перспективі регіональної політики в державах Європейського Союзу з більшим або меншим ступенем децентралізації влади, та, відповідно, самостійності регіонів, дає змогу дійти такого осмислення, а також винести необхідні для запозичення уроки щодо розвитку владної децентралізації в сучасній Україні.

Незважаючи на солідний науковий доробок з проблем регіональної політики держав Європейського Союзу і України, питання ролі й значення управліня регіональним розвитком в контексті децентралізації в сучасній України, особливо з огляду на актуальність адаптації європейського досвіду для нашої держави, залишається мало дослідженим. Саме це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та його структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми кафедри політології Донецького національного університету «Місцева громада та влада: від клієнтських стосунків до партнерства» (номер державної реєстрації SUP30005GR389). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Донецького національного університету 30 червня 2009 року (протокол № 7).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення моделей регіональної політики держав Європейського Союзу з метою залучення європейського досвіду як чинника підвищення ефективності здійснення децентралізації в сучасній Україні. З огляду на поставлену мету дисертантом визначено такі дослідницькі завдання:

- розкрити сутність концепцій ефективного функціонування регіону в політичній теорії та міждисциплінарних дослідженнях;

- виявити особливості європейської регіоналізації та регіональної політики в контексті загальноєвропейського інтеграційного процесу;

- розкрити сутність процесів децентралізації, досліджуваної європейською та вітчизняною політичною наукою;

- визначити основні проблеми становлення регіональної політики ЄС та показати її сучасні виміри;

- розкрити особливості регіонального розвитку в умовах підвищеної динаміки державних трансформацій на прикладі країн-членів Європейського Союзу;

- провести порівняльний аналіз та розкрити характерні риси регіональної політики в умовах федеративних та унітарних держав ЄС;

- визначити місце та роль регіональної політики в процесі забезпечення децентралізації в сучасній Україні з огляду на європейський досвід її практичної реалізації.

Об'єктом дослідження є регіональна політика як чинник розвитку демократичної державності.

Предметом дослідження є досвід здійснення регіональної політики в рамках Європейського Союзу та основні напрями його застосування у процесі забезпечення децентралізації в сучасній Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження, в роботі використано філософські принципи історизму, об'єктивності, системності, цілісності, причинності, прогнозування, а також загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ.

Як основний метод у дисертації було використано порівняльний аналіз, який дозволив співставити та всебічно охопити всю специфіку регіональних процесів в державах з різною формою державного устрою, а також державах різного ступеню наднаціональної та регіональної інтеграції.

Діалектичний метод дав можливість розглянути явища політичної дійсності з урахуванням суперечливості регіональних політичних процесів, взаємозв'язку компонентів субнаціонального і загальнонаціонального політичного життя, постійної якісної зміни всіх його сфер, а також представити регіональну політику як комплексний феномен, що формується в результаті взаємодії всіх його складових, перебуває у різноманітних зв'язках із зовнішнім середовищем (економікою, соціальною, культурною сферами). Метод формалізації дав змогу порівняти різні фактори розвитку в регіональному розрізі за схожими параметрами їх існування для виявлення відмінного і спільного, показати багатоманітність зв'язків і тенденцій регіонального політичного життя. Поєднання методів кількісного і якісного аналізу дозволило системно оцінити та диференційовано охарактеризувати різноманітні явища, що послугували об'єктом і предметом даного дослідження.

Методи емпіричного пізнання були використані в роботі для отримання нових знань про конкретні політичні явища в окремих регіонах держав. Це анкетування (бесіди, інтерв'ю), статистичні, математичні та інші методи пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена характером поставлених в дисертаційній роботі завдань і засобами їх розв'язання. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну. Так:

1. Уперше показано:

- залежність між формою державного устрою та основами функціонування регіонів і рівнем регіонального розвитку. Стверджується, що регіональність є об'єктивною передумовою не тільки для регіоналізації, але й для федералізму, федералізації. Не можна винайти найбільш оптимальної форми для ефективного проведення регіональної політики, оскільки регіональний розвиток - процес історико-культурного та соціального характеру. Форма державного устрою лише створює передумови для більшої або меншої децентралізації, деконцентрації влади, але ступінь необхідної для проведення грамотної та своєчасної політики регіонального розвитку залежить, в першу чергу, від складових неекономічного та негосподарського характеру.

2. Дістали подальшого розвитку:

- розуміння поняття регіону: доведено, що принциповими характеристиками регіону є його неоднорідність, поліаспектність. Виходячи з аналізу політичної практики, дисертант звертає увагу на те, що регіон можна розглядати як статистичну одиницю в процесі економічного планування і політичного управління;

- науковий підхід, згідно якого регіон не може бути лише об'єктом політики, а є одночасно і політичним (економічним, соціальним) суб'єктом, «агентом» регіоналізму; з цієї точки зору регіон, на думку дисертанта, є для політичної науки основним об'єктом дослідження, найбільш важливою ознакою якого для політичної науки в цілому є неоднорідність, різнобічніть, поліаспектність.

3. З'ясовано, що:

- історико-культурна та соціальна складові є визначальними в процесах регіоналізації та зростання регіонів;

- соціальна орієнтація є найбільш очевидною ознакою регіонального розвитку, оскільки динаміка реального рівня споживання соціальних благ, народжуваність та дитяча смертність, параметри фізичного та духовного здоров'я, освіти, тривалості життя є головними результуючими показниками регіонального розвитку;

- при оцінці регіонального розвитку необхідно враховувати, що його соціальна орієнтація нерозривно пов'язана із сталістю та збалансованістю; таке уявлення про регіональний розвиток кардинальним чином розходиться з тим традиційним його трактуванням, в рамках якого він практично повністю ототожнюється з господарською діяльністю, із зростанням економічного потенціалу регіону.

4. Удосконалено:

- положення про взаємозв'язок та взаємовплив державних трансформацій і регіонального розвитку, у зв'язку з чим політичні трансформації в сфері регіонального розвитку новообраних держав-членів ЄС розкрито як джерело осмислення і розробки нових механізмів децентралізації в Україні.

5. Виявлено:

- можливість застосування ефективної регіональної політики в якості механізму забезпечення децентралізації в сучасній Україні. Обґрунтовано, що в Україні є необхідним розуміння основ та принципів функціонування регіонів та здійснення регіональної політики, прийнятих у рамках ЄС. Рекомендовано: для України, яка вже неодноразово підтвердила свої євроінтеграційні наміри, прикладом ефективної регіональної політики є така, що базується на принципах регіональної політики унітарних держав ЄС, засадах регіональної децентралізації. Однак, при наближенні до вимог ЄС та створенні відповідної бази, інфраструктури для реалізації регіональної політики європейського зразка, в Україні обов'язково повинні бути враховані специфіка та потенціал регіонального розвитку нашої держави - адміністративно-територіальний поділ, історико-культурний фактор, природні, людські, економічні, демографічні ресурси, цивілізаційні уподобання тощо.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у визначенні стану та особливостей регіональної політики держав Європейського Союзу різного ступеню децентралізації, обґрунтуванні можливостей регіональної політики як чинника забезпечення децентралізації в сучасній Україні. Практичне значення отриманих результатів дослідження зумовлене актуальністю їх використання в процесах розробки та реалізації регіональної політики в Україні, у законотворчій діяльності, а також у навчальному процесі у вищих закладах освіти. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці спеціальних курсів з політології, а також методичних, навчальних посібників, монографій, аналітичних доповідей та статей. Міждисциплінарний характер отриманих результатів дає можливість їх використання у соціології, муніципальному праві та регіональній економіці.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, а нові наукові результати, винесені на публічний захист, отримані автором одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-теоретичній конференції - ХХ Харківські політологічні читання «Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи» (Харків, 8-9 лютого 2008 р.; тези опубліковано), Міжнародній науковій конференції «Україна - Білорусь - Польща і Литва: від колізій минулого до спільних європейських цінностей і перспектив співпраці» (Чернівці, 17-18 квітня 2008 р.), Шостій міжнародній науковій конференції «Правові та соціополітичні аспекти взаємовідносин ЄС - Україна» з серії «Європейське право сьогодні: освіта, наука, практика» (Донецьк, 23-24 жовтня 2008 р.; тези опубліковано), Міжнародній науково-практичній конференції «Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні й політичні реалії» (Ужгород, 2-3 жовтня 2009 р.), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державне управління в умовах політичної модернізації України: стан та проблеми» (Київ, 23 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні результати, викладені в дисертаційній роботі, знайшли відображення в опублікованих працях. За матеріалами дисертації опубліковано 10 статей, з яких 7 - у наукових фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, 195 з яких складає основний текст, 18 сторінок - список використаних джерел (205 позицій).

Основний зміст роботи

У вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертаційної роботи, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, а також методологічну основу дослідження, з'ясовує наукову новизну отриманих результатів та їх теоретичне і практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами і темами, показує апробацію результатів дослідження, окреслює структуру роботи.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади політологічного дослідження регіональної політики» - проаналізовано концепцію регіону в політичній теорії та міждисциплінарних дослідженнях, розкрито особливості регіонального розвитку та регіональної політики в контексті загальноєвропейського інтеграційного процесу.

Дослідженню європейського досвіду проведення регіональної політики та питанням його адаптації в нашій державі присвячено роботи Р. Калитчака, В. Копійки, Є. Кіш, Ю. Макогон, В. Кравціва, А. Філіпенко, В. Ляшенко, О. Стойко та інших дослідників. Етнонаціональні аспекти регіональних відносин висвітлюються у працях І. Кресіної, Т. Татаренко. Безпосередню роль регіонального чинника в сучасному політичному та суспільному житті України досліджено З. Варналієм, О. Габріеляном, А. Романюком, Д. Стеченко, С. Максименко, Л. Нагорною, І. Кучеренко, М. Гладієм, М. Долішнім, А. Круглашовим, М. Чумаченко, О. Стегнієм та іншими науковцями. Значним є внесок в розробку проблем регіонального розвитку російських вчених - С. Артоболевського, В. Гельмана, Р. Туровського, І. Бусигіної. Серед зарубіжних дослідників проблем розвитку регіонів слід виділити М. Кітінга, С. Ліпсета, В. Роккана, Е. Томпсона, Ж. Марку, Д. Гранта, Б. Хеттне, Л. Кіна, Р. Кохейна, Б. Колер-Кох, Н. Мусиса, А. Паасі, Г. Еро.

Свою роль у вивченні регіональних аспектів державного розвитку країн Європи відіграють напрацювання вітчизняних дослідницьких центрів: Державного аналітичного центру Інституту реформ, Українського незалежного центру політичних досліджень, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інституту регіональних досліджень, Інституту Схід-Захід, Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Розглядаючи генезис категорії регіону у вітчизняній та зарубіжній науковій теорії, дисертант показує, що в сучасній політичній науці немає єдиного підходу до розуміння регіону. В суспільні науки, в тому числі політологію, поняття регіону як предмет вивчення прийшло з географії. В рамках географії дискусія про те, як визначити «регіон», почалась тоді, коли регіоналізм, або регіональна географія, стали одними з основних методів вивчення спочатку фізичної, а згодом і соціальної географії. Для суспільних наук в цілому і для регіонально-політичних досліджень зокрема, тлумачення просторових особливостей соціального життя вкрай важливе: воно сприяє комплексному розглядові регіональної проблематики, дозволяє визначити специфічні параметри існування кожної регіональної спільноти. Так, вивчення ланцюжка «місце - труд - народ» сприяє розумінню унікальності кожного регіону, оскільки за парами «місце - народ» і «труд - народ» в підсумку не можна не побачити пару «культура - народ». В роботі стверджується, що це приводить нас до осмислення терміна «ідентичність». Автор зауважує, що за сучасних умов регіональні дослідження розвиваються в основному в рамках навчальної дисципліни «Політична регіоналістика».

Виходячи з аналізу політичної практики, дисертант звертає увагу на те, що регіон можна розглядати як статистичну одиницю в процесі економічного планування і політичного управління. Перші кроки на шляху до наукового вивчення регіону довели, що він не може бути лише об'єктом політики, а є одночасно і політичним (економічним, соціальним) суб'єктом, «агентом» регіоналізму. З цієї точки зору регіон є для політичної науки основним об'єктом дослідження. Дисертант з'ясовує, що найбільш важливою ознакою регіону для політичної науки в цілому є неоднорідність, різнобічніть даного об'єкта дослідження, його поліаспектність.

У роботі показано, що вивчення регіонального розвитку не обмежується проблематикою регіональної політики. При цьому зроблено акцент на соціальній складовій регіону, тому для його визначення необхідно використовувати більш широкий соціологічний і культурологічний підхід. Таким чином, фактор не тільки природних, але й культурних особливостей як показників еволюції регіону необхідно брати до уваги при вивченні даного явища. Адже у відриві від культурного контексту неможливо вивчати регіон як спільність, регіональне співтовариство, оскільки без урахування культурної складової неможливо зрозуміти передумови і рушійні сили регіональної мобілізації та регіонального розвитку.

Беручи до уваги результати аналізу численних робіт з регіональної проблематики, дисертант стверджує, що кожне дослідження регіонального розвитку знаходиться в рамках, окреслених підходом автора цього дослідження до розуміння регіону. Виходячи з цього, автор звертається до кількох найбільш послідовних концепцій регіону і регіонального розвитку, які розкривають поняття регіональної системи, регіональної структури, регіональної програми, регіональних акторів, зовнішнього середовища тощо.

В роботі доводиться, що в цілому в науці під «регіоном» розуміють частину території, яка володіє спільністю природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов. Однак при цьому кожна наукова дисципліна віддає пріоритет тому чи іншому регіонотворчому фактору. Тому під поняттям регіону в цих дисциплінах розуміють іноді різні об'єкти. В політології під поняттям регіону загалом розуміють частину території однієї або кількох сусідніх країн з більш-менш однорідними природними, економічними, соціально-політичними та культурними умовами; також регіон часто розглядається як група країн, які багатьма очевидними параметрами є більше взаємозалежними одна з іншою, ніж з іншими країнами. Дисертант відзначає значну кількість типологій та класифікацій регіонів в сучасній політичній науці. Велику зацікавленість викликають класифікаційні розробки, представлені в концепціях П. Шмітта-Егнера, М. Кітінга, А. Паасі, Г. Еро, М. Лесечка та В. Керецмана.

З огляду на поставлені дослідницькі завдання, автор розкриває сутність концепцій регіонального розвитку та регіональної політики в контексті загальноєвропейських інтеграційних процесів. Адже регіональна політика є однією із спільних політик Європейського Союзу, і ґрунтовний аналіз її цілей, завдань, принципів та механізмів реалізації міститься в численних роботах європейських дослідників. Сучасна парадигма регіональної політики в Європі полягає у її розумінні як сфери потенційного втручання держави, саме тому в такому випадку найчастіше вживається термін «державна регіональна політика». Її класичними пріоритетами є просторове спрямування економічної діяльності держави, розбудова інфраструктури, стимулювання приватного сектору щодо розміщення підприємств у певних регіонах, фінансові заохочення підприємств, «м'які» заходи підтримки розвитку. Концепція державної регіональної політики України дає визначення державної регіональної політики системи заходів, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення дієздатного управління політичним, економічним та соціальним розвитком держави, регіонів та територіальних громад.

Регіональну політику слід розглядати з точки зору конкретності інтересів, які вона реалізує. В роботі доводиться: наскільки специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні, етнічні, природні, економічні, соціальні, культурні особливості територій, настільки конкретно диференційованими є інтереси держави щодо них. Автор зазначає, що регіональна політика знаходиться у нерозривному взаємозв'язку з регіональним розвитком, під яким сьогодні розуміють такий режим функціонування регіональної системи, який орієнтовано в першу чергу на підвищення рівня та якості життя населення, забезпечене сталим та збалансованим відтворенням соціального, господарського, ресурсного та екологічного потенціалу регіону.

Соціальна орієнтація є найбільш очевидною ознакою регіонального розвитку, оскільки динаміка реального рівня споживання соціальних благ, народжуваність та дитяча смертність, параметри фізичного та духовного здоров'я, освіти, тривалості життя є головними результуючими показниками регіонального розвитку. Однак спеціалісти відзначають, що соціальна домінанта регіонального розвитку повинна бути стало збалансованою з природними, економічними та іншими ресурсами регіону, оскільки тимчасове підвищення рівня життя населення може і відбуватися за рахунок хижацької експлуатації природних ресурсів. Таке уявлення про регіональний розвиток кардинальним чином розходиться з тим традиційним трактуванням регіонального розвитку, в рамках якого він практично повністю ототожнюється з господарською діяльністю, зростанням економічного потенціалу регіону.

Аналізуючи становлення європейської регіональної політики як політики зменшення регіональних диспропорцій, дисертант звертається до традицій формування регіональної політики держав Єврпейського Союзу. Автор розкриває відмінності класичної теорії регіональної політики, згідно з якою для ефективності функціонування ринку життєво важливою є її роль у стимулюванні підвищення рівня споживання серед населення. Тип регіональної політики, який відповідає таким концепціям, називають «захисним», оскільки його головним спрямуванням є нейтралізація негативних наслідків регіональних дисбалансів (зростання рівня структурного безробіття, зниження рівня добробуту тощо). Держава може вирішувати це завдання за допомогою прямих інвестицій, фінансових трансфертів, запровадження інструментів, які опосередковано впливають на розвиток економіки в депресивних регіонах. В роботі зазначається, що інша альтернатива полягає в здійсненні «активної» регіональної політики, заснованої на «суспільних теоріях» регіоналізму, яка прогнозує негативні просторові явища і намагається створити правові рамки для їх попередження.

Дисертантом з'ясовано, що проіритетам розвитку сучасної регіональної політики держав Європейського Союзу в цілому відповідає неокласична теорія економічного розвитку, яка відбила ідею невтручання уряду у функціонування майже всіх елементів економічної системи. Що стосується принципів здійснення регіональної політики, то її основним завданням в цьому зв'язку стало не зниження регіональних дисбалансів, а досягнення економічної ефективності в розвитку регіонів. Оскільки проблеми регіонів розглядаються як такі, що держава повинна вирішувати, однак не у пріоритетному порядку, то такий підхід отримав назву «збалансування регіонального розвитку».

Дисертант стверджує, що згідно з сучасними підходами до просторового розвитку з їх акцентом не на природних і сировинних багатствах та географічному розташуванні регіонів, а на потенціалі їхньої економічної конкурентоспроможності, за умов подальшої інтеграції, регіони повинні самостійно розробляти програми розвитку і намагатися шукати кошти для їх реалізації. Сучасні концепції регіонального розвитку вказують не стільки на потребу зменшення дисбалансів у рівнях розвитку, а, передусім, націлюють на пошук шляхів інтеграції різних економічних секторів, державних, бізнесових та громадських партнерів з метою розвитку територій на основі використання внутрішнього потенціалу регіону. В умовах нашої держави такі принципи формування регіональної політики потребують якнайшвидшого формування відповідної законодавчої та інституційної інфраструктури.

У другому розділі - «Особливості практичної реалізації регіональної політики: європейський досвід і Україна» - розкрито процеси децентралізації, досліджувані в європейській та вітчизняній політичній науці, окреслено основні проблеми становлення регіональної політики ЄС та її сучасні виміри, а також розглянуто особливості регіонального розвитку в процесі державних трансформацій у державах Європейського Союзу.

Дисертант обґрунтовує твердження про те, що регіональність в якості чинника владної та територіальної децентралізації як об'єктивна даність притаманна всім країнам світу. Регіональність усвідомлюється соціальними суб'єктами у вигляді певних соціально-економічних, політичних, культурних уявлень, а також у вигляді потреб та інтересів певної території. Усвідомлені суб'єктами потреби й інтереси території оформлюються у вигляді ідей, концепцій, доктрин. Природно, що соціальні й політичні суб'єкти суттєво відрізняються уявленнями про проблеми регіонів, а тим більше про шляхи їх розв'язання.

Регіоналізація як тенденція сучасного політичного розвитку розглядається в якості інтеграції локальних спільнот та їхньої спрямованості до автаркії. Це проявляється у вокалізмі, розширенні кордонів між територіально-соціальними комплексами, збереженні культурних відмінностей між етносами та іншими соціальними групами, посиленні почуття їхньої виключності, появі самодостатніх економічних та політичних утворень. На основі проведеного в рамках дослідження аналізу дисертантом стверджується, що регіональність є об'єктивною передумовою не тільки для регіоналізму, регіоналізації, але й для федералізму, федералізації.

Дисертант зазначає, що, на відміну від понять регіоналізму й федералізму, які є в першу чергу гносеологічними, теоретико-пізнавальними категоріями, що відбивають певні явища дійсності, поняття сепаратизму має передусім оцінний характер. Явище сепаратизму відбиває певну політичну позицію, ставлення соціального суб'єкта до процесів, пов'язаних з автономізацією, відокремленням якоїсь частини держави. Для визначення аналогічних суспільно-політичних процесів, які мають більш позитивний характер, використовують терміни децентралізації, суверенізації, боротьби за незалежність і т.п. Очевидно, що в сучасному політичному житті Об'єднаної Європи поєднались характерні риси усіх вище перелічених явищ.

На противагу підходам до розуміння основ регіонального розвитку, традиційним для вітчизняної регіоналістики, в основі яких було розуміння регіону як зменшеної моделі держави із своїм процесом відтворення, а основне значення в регіональному розвитку надавалося матеріальному виробництву, в роботі зазначається, що для регіональних концепцій держав ЄС більш характерним стало розуміння регіону не як міні-держави, а як своєрідної багатопрофільної корпорації, яка конкурує з іншими регіонами у сфері створення сприятливих умов для господарської діяльності. Таке бачення тісно пов'язане з ідеями «нового регіоналізму», які знайшли активну підтримку в регіональній політиці Європейського Союзу, адже наднаціональна регіональна політика ЄС здійснюється для доповнення і посилення регіональної політики держав-членів Союзу в напрямі зменшення міжрегіональних соціально-економічних контрастів і збільшення ефективності міжрегіональної інтеграції в масштабах ЄС. Необхідність розробки нових підходів до розвитку регіонів Європи обумовлена тим, що економічний простір ЄС має досить складну структуру, а механізм ринкової конкуренції в рамках Союзу може не тільки поліпшувати, а й погіршувати стан окремих регіонів у процесі європейської інтеграції.

Дисертант доводить, що сучасний регіональний розвиток в рамках Європейського Союзу пов'язаний з процесами децентралізації та деконцентрації. Відцентрові процеси характерні для Німеччини, Франції, Іспанії, Італіїі, Австрії, Бельгії та інших країн ЄС. Вони полягають, в основному, у розширенні прав місцевої влади на управління всіма сферами життя населення, а також у деконцентрації фінансів. Деякі з територій європейських країн мають право запроваджувати і збирати місцеві податки, використовуючи ці кошти для поліпшення добробуту своїх громадян. Характерним є також те, що засади регіональної політики формуються не національними урядами країн-членів, а безпосередньо в Брюселі. Звідси, із загальних коштів європейської спільноти здійснюється і надання допомоги в ті регіони, яким вона потрібна найбільше. Досить важким у цьому контексті був перехід до нової системи регіонального розвитку для постсоціалістичних держав-членів Європейського Союзу.

В результаті дослідження державних трансформацій в державах-членах Європейського Союзу та їх впливу на регіональний розвиток, у роботі стверджується, що серед моделей управління регіональним розвитком, які впроваджено в країнах Європейського Союзу, найбільш доцільним для України є використання моделі регіональної децентралізації. Вона діє в країнах, які раніше входили до соціалістичного табору, а шлях соціально-економічного розвитку таких країн, як Польща та Чехія, які обрали цю модель, демонструє успішний приклад регіонального зростання. Окрім країн Центральної та Східної Європи, таку модель регіонального управління було успішно впроваджено у Франції.

У роботі показано: досвід новообраних держав-членів ЄС свідчить про те, що країна, яка отримує перспективу набуття членства, стикається з необхідністю впровадження значних змін, що торкаються реформ у сфері публічної адміністрації для забезпечення своєї інтеграції в ЄС. Ці реформи торкаються роботи щодо надання самостійності розвитку специфічних територій, які займають позицію між місцевими і державними рівнями управління, шляхом використання їхнього економічного комплексу та особливостей регіональної ідентичності. По суті сталий розвиток та конкурентоспроможність, які є необхідними для набуття членства в ЄС, для більшості пострадянських країн, і для України в тому числі, означають побудову нової системи організації суспільства, однією із складових якої є формування дієвого адміністративно-територіального устрою держави. Крім того, неодмінною умовою ефективної діючої держави в рамках ЄС є створення або зміцнення регіонального рівня урядування як необхідної інституційної ланки, яка потрібна для гнучкого та вчасного реагування на нові виклики в умовах посилення глобалізаційних процесів.

Автор доходить висновку, що сам процес підготовки до вступу держави в ЄС є чинником, який позитивно впливає на розвиток її регіонів. Паралельно відбувається узгодження внутрішнього законодавства з вимогами ЄС, що зумовлює виникнення багатьох змін інституційно-правового характеру. Для України це питання є особливо актуальним. Навіть без чітких перспектив членства в ЄС курс України на європейську інтеграцію з позицій сусідського співробітництва відкриває шлях для проведення реформ з метою досягнення європейських та євроатлантичних стандартів. Поступово наближаючись до стандартів ЄС, в тому числі й у частині розробки та ефективного проведення регіональної політики, Україна тим самим інвестує у власну модернізацію, створюючи сприятливі умови для іноземних інвестицій, розробки новітніх технологій, подолання відсталості у багатьох галузях, підвищення конкурентоспроможності виробництва та виходу на світові ринки.

У третьому розділі - «Місце та роль регіональної політики у забезпеченні децентралізації в сучасній Україні: систематизація європейського досвіду» - наведена порівняльна характеристика регіональної політики унітарних та федеративних держав Європейського Союзу, розкрито розробку та проведення регіональної політики як чинника забезпечення децентралізації в сучасній Україні.

В роботі проаналізовано поняття федералізму як багатозначної категорії політології, яка означає форму інституціональної угоди за типом суверенної держави, регіональні суб'єкти якої, згідно із затвердженими процедурами, беруть участь у процесі прийняття рішень центральним органом влади. Дисертантом проаналізовані аспекти регіональної політики держав ЄС, а також основні риси Європейського Союзу як федеративного об'єднання. Обґрунтовано, що нинішня структура Європейського Союзу може бути охарактеризована як передфедеральне утворення або, як записано в проекті Конституції ЄС, - «федерація суверенних держав Європи».

Автором розкриті характерні особливості унітарної держави. Увага дисертанта приділяється питанню автономії в складі унітарної держави. Зазначається, що автономія не змінює унітарного характеру держави, її наявність є лише основою для розподілу унітарних держав на прості, територія яких складається з кількох адміністративно-територіальних одиниць, і складні, які мають у своєму складі ті чи інші форми автономії. Надання широкої політичної автономії може розглядатись як особлива модель переходу від унітаризму до федералізму, або як спроба поєднання й врівноважування позитивних сторін унітаризму й федералізму.

Проаналізувавши ряд чинників, автор показує, що за рядом ознак регіоналізм близький до унітаризму. В роботі розкрито принципову важливість регіонального підходу до державної розбудови, серед об'єктивних переваг якого забезпечення необхідної централізації в державі з притаманним додержанням широких прав територій. Водночас наголошується на тому, що регіоналізм може вийти за рамки унітарної держави, і якщо в цьому випадку наслідки регіоналізму не призводять до подальшої федералізації з характерними їй інститутами збереження єдності держави, то він може викликати сепаратизм і навіть розпад державності.

Дисертант доводить, що актуальні зараз процеси загальноєвропейської інтеграції нерозривно пов'язані з системою багаторівневого управління Європейського Союзу. Із субнаціонального рівня країн-членів ЄС виходять і поступово оформлюються регіональні та місцеві інтереси, проблеми та очікування. Їх вплив на державний рівень вироблення політики, в тому числі політики щодо регіонального розвитку, є вирішальним.

В дисертаційному дослідженні проаналізований досвід розробки та проведення регіональної політики, накопичений, зокрема, в унітарних державах Центрально-Східної Європи - нових державах-членах ЄС. Автором показано, що із розвитком ринкової економіки в країнах Центральної та Східної Європи регіональні розбіжності стали посилюватись, отже постала необхідність надавати преференційну допомогу проблемним регіонам. Практично у всіх центрально-європейських державах в системі центральних органів влади були створені й діють інституції, що безпосередньо опікуються регіональним розвитком, діють також відповідні структури безпосередньо у регіонах і саме на ці структури покладена значна відповідальність за реалізацію регіональної політики. Так, в Угорщині функціонують повітові ради розвитку, в інших країнах - агентства регіонального розвитку, які об`єднують представників органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, громадських організацій, суб'єктів підприємництва. Аналогічні структури координують реалізацію державної регіональної політики безпосередньо у регіонах.

В роботі пропонується розглядати результати проведення регіональної політики новими державами-членами ЄС з огляду на те, що в цих державах ЄС процес формування регіональної політики набув нових якостей та темпів саме завдяки фондам ЄС. Надаючи допомогу младоєвропейським державам у проведенні регіональної політики, ЄС ефективно підвищує політичні пріоритети регіональної політики.

Дисертант доводить, що досвід держав єдиної Європи по формуванню та проведенню регіональної політики може бути успішно та вигідно адаптований в умовах нашої держави. Відомо, що відсутність зваженої регіональної політики може призвести до дезінтеграції будь-якої держави, що є особливо небезпечним чинником для держав з нетривалою історією демократичного розвитку. В Україні впродовж її незалежності регіональна політика не належала до пріоритетів внутрішньої державної політики, що означало відсутність структурованого і ефективного регіонального управління. Сьогоднішній етап державного розвитку України вимагає прийняття нової ідеології регіональної політики на законодавчому та інших рівнях державної влади. В цьому контексті необхідним є формування нової архітектури регіонального управління. Адже ефективна регіональна політика потребує оптимізації дій всіх органів, залучених до її здійснення.

Сьогодні регіональна політика в Україні реалізується переважно через управлінські апарати адміністративно-територіальних одиниць - областей, районів тощо, і насамперед через органи виконавчої влади, які в свою чергу потребують суттєвого реформування з метою владної децентралізації. Ряд фахівців вказують на недостатню підготовленість органів державного управління до вирішення актуальних управлінських функцій як на державному рівні, так і на рівні адміністративно-територіальних одиниць. Для досягнення ефективного результату при поведенні регіональної політики центральний уряд повинен в рівній мірі використовувати всі можливості економічної, фіскальної політики для стимулювання зростання «знизу». В Україні відмінності в можливостях самостійного розвитку серед регіонів є дуже глибокими, оскільки основний прибуток утворюється в центрі та на південному сході держави. Природно, що за таких умов тільки держава може раціонально перерозподіляти прибуток між регіонами та галузями і тим самим стимулювати економічний розвиток в цілому та допомагати проблемним регіонам. Водночас, загрозливим для нашої країни є тривалий поділ регіонів на «донорів» і «реципієнтів», особливо з огляду на те, що це веде до дезорганізації державного управління і держави в цілому. Все це говорить про загостреність і хронічну невирішеність проблем децентралізації, надання самостійності регіонам у питаннях накопичення та розподілу власних ресурсів та прибутків, які не втрачатимуть своєї актуальності й залишатимуться в політичному порядку денному.

Висновки

У висновках узагальнені теоретичні й політичні аспекти дослідження, основні положення дисертації, сформульовано практичні рекомендації.

Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що певним виключенням із загальноприйнятого розуміння регіону є його сприйняття як неоднорідного, багатозначного та міждисциплінарного феномена, як «особливого міждисциплінарного предметного поля, категорії певної частини території, соціально-територіальних утворень, на один порядок менших, ніж територіальна спільнота, обмежена просторово-часовими рамками існування «проблемного поля» та/або «проблемних вузлів», «діяльнісних вузлів» певних рівнів», яке, на нашу думку, дає найбільш адекватне розуміння регіону з точки зору дослідження такого поліаспектного явища як регіональний розвиток.

Аналіз форм державного устрою та регіонального розвитку в умовах їх функціонування дозволяє стверджувати, що немає «гарного» унітаризму або «поганого» федералізму для регіонального зростання. Не можна винайти найбільш оптимальної форми для ефективного проведення регіональної політики, оскільки регіональний розвиток - процес історико-культурного та соціального характеру. Форма державного утрою лише створює передумови для більшої або меншої децентралізації, деконцентрації влади, але ступінь необхідної для проведення грамотної та своєчасної політики регіонального розвитку залежить, в першу чергу, від згаданих складових неекономічного та негосподарського характеру.

Дослідження регіональної політики держав Європейського Союзу показує, що Об'єднана Європа демонструє успішний приклад правильного розуміння регіонального розвитку та проведення грамотної регіональної політики. На сьогоднішній день Європейському Союзові вдалося регіоналізм використати як сприятливий фактор власного регіонального розвитку. Однак відкритим залишається питання про те, яким є майбутнє європейської регіоналізації та регіонального розвитку. Чи може бути об'єктивною готовність того чи іншого регіону до самостійної взаємодії із глобальним простором, що характеризується подальшим процесом «розмивання» кордонів? Чи, навпаки, слід замислитись над тим, що об'єднана європейська спільнота через власну регіоналізацію посилюється та централізується як складне структуроване ціле, як багатоосередковий організм?

Досвід розробки та проведення регіональної політики в державах-членах Європейського Союзу свідчить про необхідність ефективного поєднання багатьох аспектів регіонального розвитку та узгодження дій на різних рівнях управління. З цієї точки зору досвід країн-членів ЄС заслуговує на увагу з боку українських фахівців та дослідників від регіоналістики. В Україні є необхідним розуміння основ і принципів функціонування регіонів та здійснення регіональної політики в рамках ЄС, яке дасть поштовх прискоренню адаптації законодавства України до вимог acquis communautaire і дозволить говорити про наближення України до асоційованого членства у Європейському Союзі. Для України, яка вже неодноразово підтвердила свої євроінтеграційні наміри, прикладом ефективної регіональної політики є така, що базується на принципах регіональної політики унітарних держав ЄС, засадах регіональної децентралізації. Однак, при наближенні до вимог ЄС та створенні відповідної бази, інфраструктури для реалізації регіональної політики європейського зразка в Україні обов'язково повинні бути враховані специфіка та потенціал регіонального розвитку нашої держави, а це й адміністративно-територіальний поділ, й історико-культурний фактор, а також природні, людські, економічні, демографічні ресурси, цивілізаційні уподобання тощо. Досвід новообраних держав-членів ЄС свідчить про те, що країна, яка отримує перспективу набуття членства, стикається з необхідністю впровадження значних змін, що торкаються реформ у сфері публічної адміністрації для забезпечення інтеграції в ЄС. Ці реформи торкаються роботи щодо надання самостійності розвитку специфічних територій, які займають позицію між місцевими і державними рівнями управління, шляхом використання їхнього економічного комплексу та особливостей регіональної ідентичності. По суті сталий розвиток та конкурентоспроможність, які є необхідними для набуття членства в ЄС, для більшості пострадянських країн означають побудову нової системи організації суспільства, однією із складових якої є формування дієвого адміністративно-територіального устрою держави. Неодмінною умовою ефективності державної влади в рамках ЄС є створення або зміцнення регіонального рівня урядування як необхідної інституційної ланки, яка потрібна для гнучкого та вчасного реагування на нові виклики в умовах посилення глобалізаційних процесів.

Процес підготовки до вступу держави в ЄС є чинником, який позитивно впливає на розвиток її регіонів. Відбувається узгодження внутрішнього законодавства з вимогами Європейського Союзу, що зумовлює виникнення багатьох змін інституційно-правового характеру. Для України це питання є особливо актуальним. Навіть без чітких перспектив членства в ЄС курс України на європейську інтеграцію з позицій добросусідського співробітництва відкриває шлях для проведення реформ з метою досягнення європейських та євроатлантичних стандартів, внутрішньої регіоналізації та децентралізації влади. За умов обрання такого шляху держава тим самим інвестує у власну модернізацію, створюючи сприятливі умови для іноземних інвестицій, розробки новітніх технологій, подолання відсталості в численних галузях, підвищення конкурентоспроможності виробництва та виходу на світові ринки. регіональний політика європейський децентралізація

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Байдалова В.Є. Регіональна політика країн Центральної і Східної Європи та України / В.Є. Байдалова // Трибуна. - 2007. - № 7-8. - С. 34-35.

2. Байдалова В.Є. Європейська економічна інтеграція та проблеми регіональної політики ЄС / В.Є. Байдалова // Трибуна. - 2008. - № 1-2. - С. 35-37.

3. Байдалова В. Є. Глобальне та регіональне управління: аналіз європейського та американського підходів / В.Є. Байдалова // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 9. - Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2008. - С.250-254.

4. Панова В. Є. Парадигма «нового регіоналізму» в Європейському Союзі / В.Є. Панова // Віче. - 2008. - № 13-14 (226-227). - С. 47-49.

5. Панова В. Є. Європейська децентралізація. Національний та регіональний рівні прийняття рішень у країнах ЄС / В.Є. Панова // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 42. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 755-763.

6. Панова В. Є. Субнаціональний рівень розвитку у Великій Британії: регіональний розвиток та місцеве управління у загальноєвропейській перспективі / В.Є. Панова // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: «ІНТАС», 2009. - Вип. 40. - С. 221-233.

7. Панова В. Є. Регіональна політика в загальноєвропейському конституційному процесі: політична участь держав Центрально-Східної Європи / В.Є. Панова // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 13. - Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2009. - С. 139-142.

8. Байдалова В.Є. Вплив демократизації на дослідження політичної культури суспільства / В.Є. Байдалова // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи: Збірник статей і тез за матеріалами Всеукраїнської науково-теоретичної конференції - ХХ Харківські політологічні читання. - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 45-49.

9. Панова В.Є. Ефективна регіональна політика як складова наближення держави до ЄС: досвід країн-членів для України / В.Є. Панова // Правові та соціополітичні аспекти взаємовідносин ЄС - Україна: Матеріали шостої наукової конференції з серії «Європейське право сьогодні: освіта, наука, практика»: 23-24 жовтня 2008 р. / Укл. М. В. Примуш. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - С. 254-262.

10. Панова В.Є. Поєднання загальноєвропейського, національного і регіонального в політиці регіонального розвитку держав-членів ЄС. Досвід для України / В.Є. Панова // Схід. - 2009. - № 1 (92). - С. 107-110.