Размещено на http://allbest.ru

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 329 : 331.105.44

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ТРИПАРТИЗМ ЯК ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

ШУЛІКА Андрій Андрійович

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент ТУПИЦЯ Олег Леонідович,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор ЦВИХ Володимир Федорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент РУДІК Олександр Миколайович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, заступник директора з наукової роботи

Захист відбудеться 27 травня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл.Т.Г.Шевченка, 1 (парк імені Т.Г.Шевченка), Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені О.Гончара Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий « 20 » квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В.СТАВЧЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Еволюція політичних систем трансформаційних держав сучасного світу відбувається на основі тісної взаємодії з соціальним середовищем, структура та еволюція якого залежить від специфіки розвитку сфери виробництва та форм економічної активності. У цих умовах ефективне політичне управління суспільством неможливе без широкого консенсусу міжсекторальної співпраці. Демократизація та модернізація політичної сфери сучасної України є провідним чинником взаємодії політичних інститутів та важливим завданням для досліджень у межах вітчизняної та світової політичної науки.

Виняткової ваги набуває дослідження тих аспектів взаємодії та специфіки функціонування суб'єктів політики, які справляють вплив на стабільність соціуму в цілому, детермінують формування та вплив загальних закономірностей політичного процесу. Розгляд трипартизму як політичного інституту належить саме до таких наукових завдань. Розвиток соціального партнерства в умовах політичної, економічної та соціальної трансформації виступає процесом, який відображує якість та особливості суспільної згоди, свідчить про перспективи порозуміння між ключовими суб'єктами економічного життя. Вказані чинники є визначальними для забезпечення стійкого економічного розвитку та соціального прогресу в глобальному вимірі. Способом встановлення найбільш ефективного, стабільного та рівноправного партнерства між основними соціальними суб'єктами є трипартизм. Забезпечуючи взаємодію між найманими працівниками та працедавцями за посередництва держави, цей різновид соціальної співпраці набуває виразних рис політичного явища. В умовах сучасної України ними є: державно-владний вплив на прийняття рішень щодо соціальних стандартів, який породжує конкуренцію сторін-партнерів як груп інтересів, представництво інтересів значних верств населення на галузевому, місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях; наслідки угод, вироблених у межах трипартистської взаємодії на національному політичному рівні мають значення для всього суспільства протягом тривалого періоду.

Сутність та особливості процесу політизації трипартизму з боку політичних сил також є актуальними для сучасної української політичної науки та політичної практики. Зростання питомої ваги соціального популізму у вимогах та програмах окремих політичних сил спричиняє зростання тиску на дії та позицію сторін соціально-економічного триалогу.

В умовах європейської інтеграції трипартизм є одним з провідних засобів реформування соціально-трудових відносин на основі практики найбільш розвинених демократичних країн сучасного світу. В цьому зв'язку адекватність розуміння органами державного управління завдань, пріоритетів діяльності та політичної відповідальності в межах тристоронньої взаємодії набуває значної актуальності.

Практика зміни правлячих та опозиційних партій в умовах сучасної України також зумовлює зміну в підходах держави до взаємин з профспілками та організаціями підприємців. Порівняння українського досвіду трипартизму із практикою країн європейської спільноти є джерелом набуття нових наукових знань щодо перспектив впровадження дієвих механізмів соціального партнерства.

Політичного характеру в контексті функціонування трипартизму в сучасній Україні набуває також реальна практика виконання тристоронніх домовленостей. Використання суб'єктами соціального діалогу можливостей досягнення своїх цілей та захисту інтересів в межах законодавства актуалізує проблему трипартизму як політичного інституту в площині взаємодії політики та права.

Прояви конфліктності у взаєминах партнерів у тристоронній схемі соціального партнерства також є частиною проблеми, яка набуває актуальності в контексті політологічного дослідження. Нерівність ресурсів профспілок та об'єднань роботодавців як суб'єктів громадянського суспільства та політичної медіа-сфери є основою для змагальних дій та протиборств, які можуть мати руйнівні наслідки для всього суспільства. Зв'язки сторін-партнерів з різними політичними інститутами робить трипратизм істотною ланкою специфічної політичної взаємодії політики та соціуму, а також додатковим каналом перетворення вимог та підтримки політичної системи на регулятивні дії, як її вихідної функції.

Останнім часом дослідники приділяють значну увагу становленню соціального партнерства як особливого типу регулювання соціально-трудових відносин. Так проблемам та перспективам соціального партнерства та трипартизму в Україні присвятили свої праці А. Андрущенко, А. Гірник, І. Дубровський, В. Жуков, А. Карташов, В. Мірошніченко, Н. Оленцевіч, О. Тупиця та інші.

В своїх дослідженнях В. Давиденко, Д. Неліпа В. Цвих, приділяли увагу ролі профспілок на становлення та функціонування системи соціального партнерства та громадянського суспільства.

А. Головко, В. Новак проаналізували міжнародного досвіду регулювання соціально-трудових відносин за принципами соціального партнерства.

Але на сьогодні майже ніхто з науковців не розглядає систему соціального партнерства або трипартизму як особливої частини української політичної системи. Що безперечно також робить дану роботу актуальною для сучасної політичної науки та практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дисертаційне дослідження пов'язано із розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку України», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення сутності та специфіки трипартизму як інституту політичної системи сучасної України.

Для досягнення поставленою мети пропонується вирішити наступні завдання:

- встановити міждисциплінарні основи дослідження трипартизму як явища політичної системи, а також визначити методологічні орієнтири комплексного політологічного дослідження трипартизму в умовах сучасної України;

- розкрити передумови політичного представництва найманих працівників та роботодавців в умовах сталої демократії як моделі для трансформації ролі трипартизму в політичній системі сучасної України;

- дослідити роль держави як політичного арбітра тристоронньої взаємодії в умовах демократизації сучасної України;

- визначити інституційні риси трипартизму в межах політичної системи сучасної України;

- з'ясувати специфіку моделі трипартизму як механізму запобігання соціальним конфліктам в сучасній Україні;

- дослідити напрямки впливу міжнародної співпраці в галузі соціального партнерства як чинника трансформації політичного змісту трипартизму в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є соціальне партнерство як сукупність взаємодій суб'єктів соціального та економічного середовища сучасної політичної системи.

Предметом роботи є трипартизм як специфічний механізм соціального партнерства в сучасній Україні, який набуває рис інституту політичної системи та визначає міжсекторальну взаємодію в межах українського суспільства.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використовується ряд методів. Так, наприклад, системний метод забезпечив дослідження взаємодії профспілок, організацій роботодавців, держави як підсистем загальної соціальної системи. Структурно-функціональний метод використаний для визначення основних політичних наслідків тристоронньої взаємодії та з`ясування місця і ролі інститутів політичної системи в еволюції специфічної моделі українського трипартизму. Нормативно-правовий метод дав змогу дослідити процес виникнення та становлення політико-правового забезпечення соціального-партнерства, а також стан, і основні причини становлення трипартизму як його різновиду в умовах сучасної України, окреслити основні шляхи удосконалення законодавчого регулювання колективних угод в умовах інтеграції до світової спільноти. Порівняльний метод дозволив визначити спільні риси та специфіку існуючих моделей політичних взаємовідносин в межах трипартизму в країнах сталої демократії, а також виокремити напрямки впровадження елементів виробничої демократії в умовах України. Метод раціональної реконструкції дозволив автору з'ясувати сутність політичної функції трипартизму в сучасній Україні. Соціологічний метод був застосований для з'ясування особливостей висування та відстоювання інтересів провідних соціальних груп сучасної України в межах тристоронньої взаємодії.

Емпіричну базу дисертації склали документальні джерела профспілкових, державних, партійних інститутів, матеріали міжнародних організацій, статистичні відомості, результати соціологічних досліджень, а також повідомлення ЗМІ щодо діяльності державних органів, профспілкових структур, об'єднань роботодавців сучасної України та іноземних країн.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в даному дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці досліджено сутність трипартизму як інституту політичної системи сучасної України, що виступає як форма взаємозв'язку соціального середовища, класів, груп інтересів та власне політичної системи.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у таких положеннях:

- уточнено поняття трипартизму як інституту політичної системи сучасної України, під яким розуміється регулярна політична взаємодія щодо встановлення балансу впливу між профспілками, державою та роботодавцями, як групами інтересів, а також здійснення функції стимулювання розвитку сфери соціально-трудових відносин як підґрунтя політичної стабільності;

- показано, що взаємини сторін в межах тристороннього партнерства мають політичний характер, оскільки є конкурентними та такими, які передбачають застосування політичної влади для реалізації загальносуспільних інтересів;

- доведено, що відносини трипартизму в Україні та світі запобігають виникненню потенційних руйнівних конфліктів між найманими працівниками та власниками виробництва, а також регулюють невідповідності між вимогами державних соціальних стандартів та можливостями реального сектору економіки;

- встановлено, що ступінь прояву політичного змісту та значення трипартизму підсилюється в умовах демократизації транзитивних суспільств, оскільки втрата політичного контролю держави як арбітра над сферою трудових відносин та діяльністю підприємців формує передумови для політичної суб'єктності профспілок та громадських організацій працедавців;

- доведено, що в умовах європейської інтеграції правовий зміст відносин трипартизму в сучасній Україні формується на основі ідеологічної платформи соціал-демократії, яка вимагає рівноправного представництва інтересів трьох сторін з метою забезпечення адекватного суспільним потребам розподілу національного продукту;

- обґрунтовано, що технології сучасного політичного управління на загальнонаціональному рівні в сучасній Україні передбачають використання трипартизму як засобу забезпечення домінування виконавчих органів держави у виробленні соціальних стандартів та формуванні фінансових засад їх забезпечення, тому що ініціативність суб'єктів державного регулювання в укладенні генеральних угод гарантує підтримання обраних показників протягом тривалого періоду в умовах несприятливої економічної кон'юнктури;

- показано, що реалізація принципів трипартизму в сучасній Україні детермінована особливостями інституалізації громадянського суспільства, що проявляється у нерівності можливостей профспілок та об'єднань роботодавців у громадській активності як сфері відстоювання політичних інтересів, діяльність підприємницьких груп тиску справляє вплив на зміну позиції держави у відносинах соціального партнерства на користь роботодавців.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається можливістю використання сформульованих висновків та пропозицій для удосконалення організації взаємодії органів державної влади, професійних спілок та роботодавців на різноманітних рівнях у формуванні основних напрямків соціально-економічної політики, регулюванні соціально-трудових відносин з метою забезпечення стабільності та розвитку, становленні демократичних норм політичного життя.

Диференціація понять соціального партнерства та трипартизму створює можливість для розширення наукового апарату політологічних досліджень соціального партнерства, з'ясування її політичної складової.

Окремі положення сформульовані в дослідженні, можуть визначити направлення вдосконалення діяльності профспілок у відношеннях з органами державної влади в системі соціального партнерства, форм діяльності профспілок, які направленні на найбільш повну реалізацію своїх основних функцій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням, виконаним автором особисто. За темою дослідження автором одноосібно опубліковано чотири роботи.

Апробація результатів. Сформульовані в дисертації основні положення були викладені на Студентській конференції «Політичні науки в Польщі. Перспектива європейська» (Варшава, 2007); Міжнародній науковій студентській конференції «Соціальна відповідальність - моральна основа формування суспільства майбутнього» (Київ, 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські способи представництва суспільних інтересів в Україні» (Дніпропетровськ, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції Управління розвитком соціально-економічних систем у контексті сучасних процесів міжнародної інтеграції» (Харків, 2008) Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Дніпропетровськ, 2009); Міжрегіональному круглому столі «Інтелектуальна спадшина П. Сорокіна та сучасність» (Дніпропетровськ, 2009).

Основні положення дисертаційної роботи були представлені в одноосібних доповідях на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. Основні положення, проміжні результати та висновки дисертаційного дослідження були викладені в 7 публікаціях, чотири з яких - у спеціалізованих фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 211 сторінок. Основний текст викладений на 189 сторінках. Список використаної літератури включає 240 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета та завдання роботи, розглядаються об'єкт та предмет, методи дослідження, формулюється наукова новизна дослідження, характеризується практичне значення отриманих результатів, їх апробація, наводяться відомості щодо структури роботи.

У першому розділі «Теоретичні та методологічні основи політологічного аналізу трипартизму» досліджуються витоки формування діалогічного, партнерського підходу до розуміння суті змін та процесів у суспільному та політичному житті. Також розкривається специфіка політологічного підходу до аналізу соціального партнерства й трипартизму, їх поняття і сутності, ролі і місця в механізмі регулювання соціально-трудових відносин. Особлива увага у дисертаційній роботі приділяється визначенню та аналізу методології і методики дослідження.

У першому підрозділі «Соціальні, економічні та правові чинники функціонування трипартизму як політичного феномену» аналізується система трипартизму як явище політичного життя, яке лише в ХХ ст. перетворилась на провідний механізм регулювання соціально-трудових відносин у країнах Західної Європи та багатьох інших державах світу. Зауважується, що сфера соціально-трудових відносин, механізми її регулювання та протиріччя, що виникають між основними соціальними групами та державою, були об'єктом досліджень багатьох видатних дослідників світу.

Проблемам узгодження інтересів соціальних груп присвячували свої роботи Р. Оуен, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є.

Теоретичні основи соціального партнерства та трипартизму ґрунтуються на теоріях соціальної дії, соціальної солідарності.

Теорія соціальної дії була предметом дослідження М. Вебера, який був переконаний, що конфлікт, який виникає між капіталістами та робітниками представляє собою особливу форму боротьби між продавцями та покупцями, форму конфлікту інтересів, яка є природно властивим і невід'ємним елементом капіталістичної ринкової економіки.

Одним з провідних дослідників соціальної солідарності був Е.Дюркгейм. Він розглядав цей феномен як єдиний еволюційний ланцюг механічного та органічного типів.

Також в підрозділі зауважується, що впровадженню до політичного життя прийняттю концепції соціально-трудових відносин і соціальної злагоди передували норми, закладені класичними школами Л. Джілберта, Г.Емерсона, Ф. Тейлора, А. Файоля; прибічниками соціально-психологічні теорії «людських відносин» Е. Діксона, Е. Мейо; теорії «мотивації праці» Д.Мак-Грегора; «збагачення праці» Ф. Херцберга і «ситуативного менеджменту» А. Маслоу та Б.Скіннера.

П. Сорокін обґрунтував залежність рівня стабільності соціальної і політичної системи від двох основних чинників: рівня життя населення і ступеня диференціації прибутків.

Другий підрозділ «Політичний зміст соціального партнерства в сучасній політичній науці» містить аналіз розвитку досліджень взаємин основних соціальних класів у межах системи політологічних дисциплін.

Т. Парсонс, аналізуючи механізми взаємодії суб'єктів соціальних систем, прийшов до висновку, що партнерство та консенсус є найважливішими ознаками стабільного стану соціальної системи, але цей стан потребує регулювання та соціального контролю. Проблема встановлення соціального консенсусу тісно пов'язана з пошуком шляхів взаємодії соціальних груп всередині суспільства, яке ґрунтується на реалізації інтересів партнерів.

Р. Дарендорф наголошував, що важливою обставиною зміни соціально-трудових відносин, став факт інституціалізації соціально-трудового конфлікту. Галузеві профспілки, трудове законодавство, посередницькі інститути, залучення працівників до регулювання відносин на підприємстві, державна політика регулювання конфліктів та багато інших чинників призвели до того, що напруга класової боротьби була значно зменшена.

Великий вплив на становлення системи трипартизму справило виникнення концепції корпоративізму. Російський дослідник В. Кривошеєв розглядаючи корпоративізм на рівні політичної теорії, зазначав, що ця доктрина, яка з'явилась у 1920-30 рр., займає проміжну позицію між повним державним регулюванням економічного та соціального життя та ідеальною моделлю вільного ринку. Корпоративізм пов'язаний з інституційними гарантіями доступу організованих політичних інтересів до формування державної політики, механізми якого істотно залежать від ступеню інтеграції груп.

В сучасній політичній науці розробкою методологічних основ концепції соціального партнерства як цивілізованого виду взаємодії суб'єктів сучасних ринкових відносин, його категоріального апарату, займаються М.Баглай, Н.Гриценко, Г.Задорожний, І.Кисельов, Д.Неліпа, В.Смольков та ін. політичний трипартизм україна соціальний

У роботах А.Андрущенко, Ф. Гайнуліної, І.Дубровського, Г.Осового, С.Перегудова, Н.Подшибякиної розглядаються умови та чинники, які детермінують становлення і розвиток системи трипартизму у пострадянському просторі. Ю.Сурмін досліджував проблеми реформування сучасного українського суспільства. Аналізу громадського суспільства, його взаємодії з правовою державою приділяла увагу Г.Щедрова. О.Чемшит розглядав проблеми оптимізації демократичного розвитку політичних систем.

Актуальність розробки проблем соціального діалогу та соціального партнерства на сучасному етапі визначається цілою групою чинників. Перш за все, це потреба в поширенні діалогових партнерських технологій у взаємодії соціальних суб'єктів не тільки у трудовій, а й в усіх інших сферах життєдіяльності суспільства, зокрема, у політичній.

Третій підрозділ «Методологія дослідження трипартизму як інституту політичної системи» присвячений проблемі визначення методологічного та методичного інструментарію дисертаційного дослідження. Обґрунтовується, що застосована у дисертації методологія має комплексний характер.

Зміст теоретичних настанов дослідження трипартизму як інституту політичної системи сучасної України визначає послідовність дослідницьких процедур. Соціологічні, правознавчі та економічні настанови трипартизму, виявлені в профільних дослідженнях, дають можливість планувати політологічне вивчення трипартизму в сучасній Україні в межах наступної схеми:

- становлення змісту трипартизму як політичного інституту на основі політичної практики демократичних політичних систем;

- окреслення специфіки процесів демократизації в сучасній Україні як середовища політичної інституалізації трипартизму;

- розгляд можливих перспектив та передумов встановлення оптимальної системи соціального партнерства на основі політичної складової українського трипартизму.

Другий розділ роботи «Особливості розвитку демократичної політичної системи як детермінанти політизації трипартизму» розглядає особливості взаємодії учасників тріалогу в демократичній політичній системі. Зазначається, що критерієм виділення суб'єктів трипартизму виступають соціальні ролі представників організаційно оформлених структур, які виражають і захищають інтереси найманих працівників, роботодавців і представників владних структур. Визначено, що кожний суб'єкт має специфічні структуру і функції в системі трипартизму.

У першому підрозділі «Політичне представництво найманих працівників: роль та місце в умовах демократії» підкреслюється, що за об'єднаннями працівників закріпився статус інститутів політики як за компонентами громадянського суспільства та як за партнерами політичних партій.

У межах підрозділу обґрунтовано, що профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.

Формами взаємодії профспілок з іншими суб'єктами трипартизму виступають: переговори й укладення угод з соціально-економічних і трудових питань на різних рівнях (національному, регіональному, галузевому, обласному, міському, районному, місцевому); участь у вироблені соціальних програм; участь у формуванні соціальної політики держави.

Постійна взаємодія з владою в системі трипартизму дає можливість профспілкам брати участь в політичному процесі. При цьому вони зберігають власну соціальну роль як неполітична організація.

Посилення ролі та значення профспілок у системі трипартизму може бути гарантованою за умови активної суб'єктної позиції професійних спілок, системності і узгодженості дій, а також принципової позиції у відстоюванні прав найманих працівників. За цієї умови перспективи поширення політичного впливу профспілок набувають більш широкого підґрунтя.

У другому підрозділі «Держава загального добробуту та механізм тристоронньої взаємодії» встановлено, що демократична політична система передбачає наявність механізму адекватного представництва волі більшості та можливість вільної політичної конкуренції. Як свідчить досвід країн сталої демократії, формування соціально-політичної стабільності на основі справедливого розподілу суспільного продукту залежить від активності основних соціальних груп в сфері відстоювання власних інтересів. Ідеологія соціального партнерства передбачає, що держава ніколи не змінить пріоритетність захисту соціальних стандартів та у своїх рішеннях буде виходити з необхідності забезпечення соціального захисту не зважаючи на ідеологічні переконання урядів та правлячих партій.

Організаційні форми та методи регулювання соціальних відносин слугують предметом безперервного експериментування з боку політичних сил та держави. При цьому в центрі уваги перебувають трудові відносини. Ефективність різноманітних моделей, їх стійкість, неодноразово перевірялась в період інфляцій, важких депресій, масштабних економічних та політичних криз, зростання безробіття. В екстремальних ситуаціях система партнерських соціально-трудових відносин успішно працює на основі цілісної суспільно визнаної соціально-економічної політики держави.

Формування держави загального добробуту виступає базовою передумовою ефективного функціонування трипартизму як політичного інституту. В умовах сталої демократії позиція держави в трипартистській взаємодії залежить від ідеологічних уподобань урядів, які змінюються на основі програмних пріоритетів партій, що входять до коаліцій. Економічна політика урядів стає важливим інструментом фактичної підтримки державою позицій роботодавців у межах трипартизму, оскільки завдяки їй покращуються умови ведення бізнесу та створюється основа для максимізації прибутків.

У третьому підрозділі «Об'єднання роботодавців як політичний інститут та компонент трипартизму» доводиться, що надання об'єднанням роботодавців статусу політичних інститутів в умовах демократії відбувається переважно на основі розгляду їх як груп інтересів. Вступаючи між собою в багатовекторні взаємодії та конкуруючи в багатьох сферах, підприємці та промисловці, тим не менш, зацікавлені в збереженні макроекономічної та макросоціальної стабільності. Умови демократії забезпечують таке поле політичної гри, на якому зусилля з відстоювання інтересів можна координувати з іншими суб'єктами в межах тимчасових коаліцій. Партнерська позиція в межах трипартизму в цих умовах стає виявом узгодження найбільш загальних інтересів. Ознакою сталих суспільств стає дотримання підприємцями та власниками взятих на себе домовленостей на всіх рівнях, тобто набуття домовленостями реальної сили. Держава загального добробуту як арбітр постійно контролює виконання положень колективних угод. Проте в умовах змін у світовій економіці вона може погодитись на більш щільну взаємодію з організаціями роботодавців з метою забезпечення умов сталого економічного розвитку.

Становлення трипартизму пов'язано з становленням підприємницьких асоціацій як повноважний сторони в діалозі з робітниками та державою. Високий рівень організацій підприємців є характерною рисою соціально-трудових відносин країн сучасної Європи. Роботодавці зіштовхнувшись зі зростанням політичної, економічної та соціальної сили профспілкового руху надали перевагу колективним діям у межах регіонів, галузей та окремих країн з метою запобігання загострення конкуренції і забезпечення стабільності соціально-трудових відносин. Вони створили асоціації підприємців та делегували їм право на укладення колективних договорів.

Третій розділ роботи «Демократизація сучасної України як передумова політичної інституціоналізації трипартизму» присвячений визначенню особливостей процесу формування, функціонування та інституціоналізації трипартизму в Україні. Розглядаються особливості становлення системи трипартизму як інституту політичної системи сучасної України.

У першому підрозділі «Взаємодія політичних сил як чинник розвитку трипартизму» аналізується процес формування системи партнерської взаємодії між різноманітними соціальними групами, класами та державою в Україні. Важливою складовою функціонування системи трипартизму та економічної системи в розвинутих демократичних державах є діяльність організацій роботодавців та об'єднань організацій роботодавців, які беруть активну участь у формуванні соціальної та економічної політики держави. Вони також виступають як представники інтересів сторін у системі трипартизму та в різноманітних консультаційних органах, які створюються на тристоронній основі.

На сьогодні в Україні однією з найбільших організацій роботодавців є Федерація роботодавців України, яка є єдиною структурою, що має членські організації у всіх регіонах країни. Також, впливовою організацією роботодавців є Український союз промисловців і підприємців, створений у 1992 p., який є неурядовою громадською організацією, що об'єднує сьогодні близько 20 тис. членів - промислові, будівельні, транспортні, наукові, фінансові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємства різних форм власності.

У межах підрозділу визначено, що цілком новий статус отримали головні представники інтересів найманих робітників - профспілки, які в роки існування СРСР відігравали роль узгоджувального органу при керівництві підприємства. Обґрунтовано, що політична роль профспілок в Україні має потенціал для зростання, оскільки вони мають змогу перебирати на себе окремі функції громадянських організацій та політичних партій.

Одним з суб'єктів трипартизму в нашій країні є Федерація професійних спілок України (ФПУ), яка є найбільш чисельним профспілковим об'єднанням в Україні, нараховує понад 10 млн. членів профспілок. До складу ФПУ входить 45 всеукраїнських профспілок і 26 територіальних об'єднань організацій профспілок.

У другому підрозділі «Громадянське суспільство в процесах соціального партнерства» обґрунтовується, що рівень співпраці між бізнесом та інститутами громадянського суспільства (такими, як професійні спілки) в сучасній Україні є надзвичайно низьким. Тому в ситуації, коли суспільство в цілому ще не може, з різних обставин, створити дієвий механізм реалізації наданих їм можливостей на перший план виходить держава, яка повинна проводити активну політику щодо впровадження принципів соціального партнерства та контролю за їх виконанням. Це є однією причин того, що трипартизм є найбільш оптимальною формою регулювання соціально-трудових відносин в Україні.

В Україні існує надзвичайно важлива проблема трансформації ролі держави, тобто перехід від державного патерналізму до того статусу держави, коли вона зможе виступати як гарант законності та стабільності правил взаємодії сторін соціального діалогу.

Тому особливу роль в сучасній Україні повинні виконувати органи державної влади, які в системі трипартизму проводять законодавчу, нормативно-правову, координуючу та арбітражну діяльність. Саме арбітражна та контролююча функції, які притаманні державі в системі трипартизму, зможуть допомогти у формуванні ефективної системи взаємовідносин у сучасній українській соціально-трудовій сфері.

Також однією з ключових умов існування та функціонування трипартизму в сучасній Україні, згідно даного підрозділу виступає громадянське суспільство. Громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається у тісному зв'язку із становленням правової, соціальної, демократичної держави. Воно є суспільством громадян з високим рівнем економічної, соціальної, духовної, політичної культури, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини. Громадянське суспільство - це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради оптимального стану соціально-трудових відносин. Сутність цієї взаємодії полягає у забезпеченні законних прав людини.

У третьому підрозділі «Держава як політичний арбітр тристоронньої взаємодії» досліджується модель соціального партнерства, яка існує в Україні. Вона передбачає участь держави практично на всіх рівнях соціального партнерства. Така участь проявляється в контролі з боку держави над дотриманням не тільки законодавства, але й за реалізацією принципів соціального партнерства (наприклад, дотримання принципів та умов проведення переговорів, а також виконанні взятих на себе обов'язків). Вказані особливості пояснюються перш за все тим, що в Україні відсутні довгострокові, історично сформовані традиції взаємодії та діалогу соціальних партнерів.

Держава в системі тристоронньої взаємодії, в першу чергу, повинна створювати з роботодавцями та професійними спілками спільні органи. Важливим етапом формування розвиненої системи соціального партнерства на засадах трипартизму є створення Національної тристоронньої соціально-економічної ради, яка була створена Указом Президента України з метою підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об'єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, подальшого розвитку соціального діалогу як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам.

У підрозділі вказано, що в системі трипартизму сучасної України існує декілька рівнів: національний, галузевий, регіональний, виробничий. Задля забезпечення ефективності цієї системи на кожному з цих рівнів створюються відповідні органи, які характеризуються чітким розподілом функцій та питань, які вирішуються на кожному з них.

На виробничому рівні, тобто на окремих установах, організаціях, підприємствах, основним документом, який регулює соціально-трудові відносини є колективний договір. За умов демократизації та розбудови трудової держави колективний договір стає фактично основним локальним законодавчим актом на підприємстві. Законодавчі акти держави, які стосуються соціально-трудової сфери, частіше за все мають лише загальний характер і не мають змоги ефективно керувати дуже нестабільною сферою життя суспільства.

Важливими документами, що регулюють соціально-трудові відносини та надають їм політичного характеру в Україні є генеральна, регіональні та галузеві угоди, які є важливою складовою соціальної політики держави.

Четвертий розділ роботи «Перспективні напрямки еволюції українського трипартизму як складника політичної системи в контексті світового досвіду» присвячений аналізу концепції еволюції трипартизму як політичного інституту в сучасній Україні та світі, яка включає вивчення його основних рис в оптимальному стані. Такими рисами, стверджується в підрозділі, є реальність партнерських взаємодій (реальне рівноправ'я, пропорційність впливу, відкритий характер домовленостей, наявність механізмів контролю за їх виконанням), перспективна модернізація забезпечення соціальних стандартів за умови інноваційного розвитку економіки, стійкий вплив трипартистських домовленостей на якісний прогрес у соціально-трудових відносинах.

У першому підрозділі «Модель трипартизму як механізму запобігання соціальним конфліктам в сучасній Україні» доведено, що система трипартизму може ефективно функціонувати тільки за умов економічного розвитку, вона є атрибутом успішних демократичних країн. Дієвість трипартизму зростає тоді, коли держава проводить активну соціальну політику в інтересах більшості населення, коли розвиненими є консенсусні форми демократії та інститути громадянського суспільства, що забезпечують представництво інтересів різних соціальних груп, коли організації найманих працівників мають достатню силу і користуються належним авторитетом у суспільстві.

Політична система у сучасній Україні представляє собою комплекс інститутів та організацій, що в сукупності складають політичну самоорганізацію суспільства. Це, перш за все, інститути й органи управління, керівництва та координації суспільно-політичного життя. Центральним інститутом політичної системи, навколо якого концентруються всі інші інститути є держава. Система соціального партнерства виступає важливим компонентом політичної системи. Через неї реалізується майже всі функції політичної системи, такі наприклад, як функції залучення громадян до суспільно-політичного життя країни, регулювання конфліктів, укріплення єдності та стабільності суспільства й держави та інші.

Трипартизм в сучасній Україні, як стверджується в підрозділі, як самостійне наукове поняття відображає політичні, організаційно-структурні прояви соціального партнерства. Ця система передбачає взаємне визнання суб'єктами, що входять до неї, права на самостійне обрання форми представництва, а також наділення їх представників всіма необхідними правами.

Головною умовою становлення трипартизму в Україні є реальне відображення норм, принципів регулювання соціально-трудових відносин, які розроблені партнерами в процесі діяльності тристоронніх органів, у політичних рішеннях та нормативних документах.

У другому підрозділі «Перспективні напрямки реформування нормативно-правового забезпечення політичної функції трипартизму в сучасній Україні» обґрунтовується, що детально прописана законодавча база робить можливим врегулювання проблем, породжених неспівпаданням інтересів, згладжування соціальних конфліктів і забезпечує поступальний розвиток суспільства. Ретельно розроблене соціальне право посіло місце в правовій системі Європейського Союзу, результативно працює розгалужений механізм його реалізації. Одну з ключових ролей відіграє принцип субсидіарності, що розподіляє відповідальність і компетенцію між різними рівнями влади. Згідно якому коммунітарні органи визнають право на свободу дій на будь-якому рівні.

В умовах трипартизму держава відіграє активну й досить впливову роль соціального партнера. Для європейської моделі характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях, що дозволяє не доводити справи до серйозних конфліктів. Проте в країнах наймані працівники достатньо часто удаються до масштабних акцій протесту для досягнення вимог, подолання протистояння сторін здійснюється на основі взаємних поступок. Законодавство закріплює таке положення, примушуючи інших суб'єктів вести періодичні консультації з комітетами підприємств і профспілками, вирішуючи страйки на певних умовах. Напрацьований досвід і вже наявні позитивні результати цілком можуть бути використані іншими країнами, такими як Україна, що знаходяться на шляху реформування соціально-політичної сфери.

У третьому підрозділі «Міжнародна співпраця в галузі соціального партнерства як чинник трансформації політичного змісту трипартизму в сучасній Україні» досліджується діяльність Міжнародної організації праці (МОП). Одним з основних здобутків цієї організації є її активна роль у процесі створення концепції соціального партнерства, а також допомога та підтримка становлення цієї системи регулювання соціально-трудових відносин в Україні та більшості країн світу.

МОП сприяла розробці принципів взаємодії суб'єктів трудових відносин, основою якої є необхідність участі у вирішенні проблем, які виникають в соціально-трудовій сфері, трьох сторін: представників роботодавців; представників найманої праці; представників держави. З цього можна зробити висновок, що трипартизм було прийнято за основу в системі соціального партнерства на інституційному рівні його функціонування.

Тристороння співпраця має також своє відображення в керівних органах Міжнародної організації праці, яка є унікальним форумом, де уряди та інші суб'єкти соціального партнерства країн-членів МОП можуть вільно та відкрито обговорювати свою національну політику в соціально-трудовій сфері. Така структура робить МОП однією з не багатьох міжнародних організацій, у якій об'єднання роботодавців та найманої праці мають рівноцінні голоси з урядами країн в формуванні курсу та програм країн в цій сфері.

МОП підтримує основи трипартизму також і в країнах-членах, в тому числі і в Україні, сприяє соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у формуванні та реалізації політики країни в соціально-трудовій сфері.

ВИСНОВКИ

У Висновках викладено узагальнені результати проведеного дослідження, спрямовані на виконання поставлених мети та завдань.

Дослідження теоретико-методологічних настанов, особливостей світового досвіду, впливу демократизації сучасної України та перспектив удосконалення трипартизму як інституту політики дає підстави для таких висновків:

1. Відсутність досвіду адекватної партнерської взаємодії в перші роки незалежності визначило, що трудові колективи і, взагалі, наймані працівники, як частина виробництва, не були адекватно представлені в політичній системі. Протягом періоду незалежності України соціально-трудові відносини не отримали статусу загальної суспільної проблеми і нею не опікувалися провідні політичні інститути.

Політичні інститути не розглядали профспілки та об'єднання підприємців як рівноправних політичних партнерів, систематично не виконували взяті на себе програмні зобов'язання. Громадські організації і рухи не утвердилися як чинник виразу інтересів найманих працівників, або роботодавців через нестабільність соціальної структури. Тому трипартистська взаємодія в Україні набувла політичного значення. Трипартизм виконує в політичній системі сучасної України функцію забезпечення соціальної стабільності та рівноваги між політичною системою та середовищем.

2. Як свідчить аналіз, поведений у дисертаційному дослідженні, політизація трипартистських взаємодій є загальноєвропейською тенденцією. Основою встановлення стійкої згоди між соціальним середовищем та політичними інститутами, збалансованого середовища є укладення великих угод, що сприяють утворенню в постіндустріальних державах об'єднаної Європи системи неокорпоратизму, тобто партнерської взаємодії власників виробництва, безпосередньо найманих працівників, технічного персоналу, в усьому суспільстві співпраця представників найманої праці та капіталу.

3. Основними рисами трипартизму як інституту політичної системи сучасної України є наступні: функціональність, тобто забезпечення виконання завдання взаємодії політичних сил та соціального середовища, забезпечення управлінського впливу політичної системи на сектор соціально-трудових відносин.

Також як істотною рисою трипартизму як інституту політичної системи є тривалість його існування, що свідчить, про його стійкість як соціального і політичного інституту.

Крім того, основною рисою трипартизму в сучасній Україні є його властивості як інституту інтеграції різнорідних, різноспрямованих інтересів і встановлення компромісу і загальної суспільної згоди. Трипартизм в умовах сучасної України є необхідною передумовою встановлення стійких демократичних відносин у суспільстві, які забезпечують рівноправність взаємодій партнерів і стабільність у визначенні інтересів. Трипартизм є основою трансформації політико-економічних взаємодій в сучасній Україні до рівня розвинених країн.

4. Перспективним напрямком розвитку трипартизму як інституту політичної системи є вдосконалення механізмів партнерської взаємодії і механізмів узгодження позицій основних партнерів, тобто профспілок, роботодавців та держави.

Цей процес удосконалення механізмів досягнення згоди має здійснюватися на основі загальноєвропейського досвіду, тобто, шляхом поглиблених консультацій, а також висунення пропозицій щодо удосконалення шляхів виразу інтересів суб'єктів тристороннього партнерства. Також істотним чинником розвитку трипартизму в сучасній Україні є напрям взаємодії із міжнародними організаціями, який забезпечить впровадження нових стандартів до сфери тристоронніх угод.

5. Держава в сучасній Україні повинна стати важливим чинником удосконалення механізму трипартистської взаємодії. Вона має представляти консолідовану позицію всіх груп населення щодо трипартизму. Основними рисами такої позиції мають бути забезпечення адекватних умов праці та гарантії індивідуального і колективного розвитку, забезпечення інноваційного економічного розвитку та зростання всіх економічних і соціальних показників у відповідності із пріоритетами міжнародної, насамперед, європейської інтеграції.

Держава, як компонент трипартизму в політичній системі сучасної України має впливати на трипартистську взаємодію як стабілізуючий і безсторонній чинник. Держава як партнер у тристоронній взаємодії є носієм найбільш загальних інтересів, які представляють все населення сучасної України і тому її позиція має бути винятково виваженою та стабільною.

6. Трипартизм як компонент політичної системи визначає його статус як інституту, який перебуває над ідеологіями і політичними позиціями. Специфіку ролі та місця трипартизму в політичній системі України відбивають такі положення: трипартизм є інститутом забезпечення прогресу політичної культури, оскільки забезпечує практики і процедури обговорення, консультування взаємного мирного виваженого прояснення позицій та задоволення потреб в межах дискусії, що підвищує загальний і культурний рівень і культуру політичної взаємодії; трипартизм є обмежуючим чинником щодо односторонніх дій суб'єктів господарювання, а також найманих працівників в разі, якщо домовленості якимось чином не виконуються; трипартизм є інститутом демократії, оскільки забезпечує делегування повноважень широких верств певним інституціям, які між собою вступають у домовленості.

7. Трипартизм в політичній системі сучасної України виступає чинником залучення передового досвіду соціального партнерства, який існує в світі. Перед сучасною Україною стоять проблеми імплементації міжнародних договорів в галузі соціально-трудових відносин, які покращують умови праці та її оплати і тому трипартистські взаємини вимагають високого рівня розвитку і удосконалення законодавства.

Саме через канали трипартизму до політичної сфери сучасної України, як до сфери прийняття політичних рішень входять нові методи соціального партнерства для вирішення спірних питань і узгодження інтересів між роботодавцями, профспілками та державою. Існування формального інституту трипартизму створює умови для поступового наповнення відносин соціального партнерства змістом реальної діяльності, проголошення і декларування основних норм створює основу для поступового прогресу в усіх секторах тристороннього партнерства.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

Основні праці

1. Шуліка А. А. Колективний договір як інструмент реалізації захисної функції профспілок / А. А. Шуліка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. - Д., 2008. - Вип. 18. - С. 292 - 297.

2. Шуліка А. А. Роль держави в системі взаємовідносин суб'єктів соціального партнерства / А. А. Шуліка // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. - Д., 2009. - Вип. 19. - С. 382 - 387.

3. Шуліка А. А. Трипартизм як інститут політичної системи / А. А. Шуліка // Нова парадигма. Збірник наукових праць. - № 91. - 2009 р. - С. 117 - 126.

4. Шуліка А. А. Міжнародна організація праці як основний світовий орган соціального партнерства / А. А. Шуліка // Грани. - № 1 (69) - січень-лютий 2010 р. - С. 99 - 103.

Додаткові праці

5. Шуліка А. А. Трипартизм як інститут представництва основних суспільних інтересів / А. А. Шуліка // Політика: теорія та практика в сучасному суспільстві: зб. наук. праць. - Д., 2008. - Вип. 1. - С. 103 - 110.

6. Шуліка А. А. Система трипартизму в сучасній Україні / А. А. Шуліка // Вісник соціально-економічного інституту об'єднання профспілок Харківської області. - 2008. - № 5. С. 27 - 33.

7. Шуліка А. А. Основні соціально-політичні чинники формування та інституціоналізації трипартизму в україні / А. А. Шуліка // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - К., 2010. - Вип. 46. - С. 285 - 292.

АНОТАЦІЯ

Шуліка А.А. Трипартизм як інститут політичної системи сучасної України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена аналізу трипартизму як інституту політичної системи сучасної України. Вивчення теорії та методології дослідження трипартизму як інституту політичної системи дає підстави стверджувати, що трипартизму як політичний інститут має прояв, насамперед, у перехідному суспільстві. Доводиться, що трипартизм виконує у політичній системі сучасної України функцію забезпечення соціальної стабільності та рівноваги між політичною системою та середовищем.

З'ясовано, що трипартизм є механізмом взаємодії держави та найбільших суспільних груп з метою забезпечення соціальної та політичної стабільністі. Трипартизм в умовах сучасної України є необхідною передумовою встановлення стійких демократичних відносин у суспільстві, які забезпечують рівноправність взаємодій партнерів і стабільність у визначенні інтересів. Трипартизм є основою трансформації політико-економічних взаємодій в сучасній Україні до рівня розвинених країн. Основною рисою трипартизму в сучасній Україні є його властивості як інституту інтеграції різнорідних, різноспрямованих інтересів і встановлення компромісу і загальної суспільної згоди.

Ключові слова: трипартизм, соціальне партнерство, політична система, політичний інститут, профспілки, роботодавці, держава загального добробуту, громадянське суспільство.

АННОТАЦИЯ

Шулика А.А. Трипартизм как институт политической системы современной Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2010.

...