Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І.Ф.КУРАСА

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

ЯВИЩЕ ІНСТИТУЦІЙНОГО ІЗОМОРФІЗМУ У ПРОЦЕСАХ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ДЕРЖАВ (ТЕОРІЯ ПИТАННЯ)

ЯКОВЛЄВ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інституційний ізоморфізм постсоціалістичний політика

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі суспільно-політичних трансформацій як для України, так і для більшості постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи особливо актуальним є розуміння складних процесів перебудови політичних інститутів та органів державної влади, що не повинні функціонувати за правилами старої, командно-адміністративної системи, проте водночас не можуть миттєво перейти до нових, демократичних засад функціонування. Для України важливим є дослідження досвіду становлення і розвитку нових політичних інститутів, органів державної влади, так само, як і нових суспільно-політичних відносин, що відбуваються в умовах демократизації усіх сфер життя нашого суспільства.

Практична реалізація демократичних принципів врядування вимагає перетворення політичних інститутів та органів влади. Перехід від одних засад, норм і правил функціонування політико-адміністративних акторів до інших часто відбувається без кардинальної заміни управлінського апарату, оскільки професійні чиновники потрібні і новому, демократичному, режиму для забезпечення його функціонування. У своїй діяльності як управлінцям із старого режиму, так і цілим політичним та адміністративним акторам необхідно пристосуватися до вимог нових суспільно-політичних реалій. Серед усього іншого вони стикаються із потребою реалізації у своїй практичній діяльності політичних, адміністративних та організаційних практик усталених демократій Заходу. В таких умовах виникають своєрідні перехідні політичні, адміністративні, інституційні форми. На сьогодні актуальним є дослідження проміжних форм організації суспільно-політичного життя країн, що перебувають на стадії трансформації. Вивчення внутрішніх механізмів функціонування таких утворень, логіки діяльності і, головне, наслідків цієї діяльності допоможе у розв'язанні проблем демократичних трансформацій. В кінцевому результаті це допоможе нейтралізувати перешкоди на шляху до консолідації демократії в Україні.

Інституційний ізоморфізм, що пояснює уподібнення під час демократичних перетворень практик діяльності політичних і державних інституцій та організацій, різних за внутрішньою структурою, у постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи, до практики таких інституцій в усталених демократіях, також вказує на необхідність існування проміжних інституційно-адміністративних форм, що постають у процесі демократичних перетворень.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної теми кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» - «Сучасні концептуальні підходи до дослідження політики» (номер держреєстрації: 0108U010243)

Ступінь розробки теми. Проблематикою демократизації, суспільно-політичних перетворень у постсоціалістичних країнах, нових форм демократичних і недемократичних режимів займаються такі іноземні науковці, як В.Банс, Л.Вей, З.Бжезінський, Г.Вайнштейн, Р.Дооренспліт, C.Гансон, В.Гельман, С.Гантінгтон, А.Лейпхарт, Х.Лінц, А.Лукін, В.Меркель, Ж.Мунк, А.Пшеворський, Д.Растоу, T.Карл, Г.Кітчелт, Т.Кузьо, Т.Карозерс, А.Мельвиль, К.Оффе, Л.Даймонд, М.Макфол, П.Шміттер, П.Штомпка. Дослідження трансформації влади, політичних та інституційних перетворень під час демократичного транзиту представлені в науковому доробку відомих вітчизняних учених: В.Бабкіна, О.Бабкіної, І.Варзара, О.Гараня, Є.Головахи, В.Горбатенка, О.Дергачова, О.Долженкова, Г.Зеленько, М.Кармазіної, О.Котигоренка, С.Кисельова, О.Кіндратець, А.Колодій, І.Кресіної, О.Куценкo, М.Михальченка, С.Наумкіної, В.Паламарчука, В.Полохала, Ф.Рудича, С.Рябова, О.Фісуна, В.Цвєткова, Ю.Шемшученка, В.Якушика та інших. Процеси політико-інституційної взаємодії між різними видами акторів у своїх працях досліджують такі зарубіжні науковці, як Б.Біґельбауер, Д.Дейлі і Д.Ґаранд, Д.Доловіц і Д.Марш, М.Де Йонґ і В.Мамаду, Р.Кемп і Р.Веегойзен, К.Майєр, П.Мей, К.Шіпан і Д.Волденс. Безпосередньо феноменом інституційного ізоморфізму в соціальних науках займаються такі науковці, як В.Івленд і Ш.Данвуді, І.Ківелідіс, К.Контінен, П.Нордін, П.ДіМаджіо і В.Пауелл, К.Радаеллі.

Проблематику інституційного ізоморфізму в контексті демократичних перетворень постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи, зокрема колишнього СРСР, у своїх працях висвітлюють бельгійська дослідниця Л.Верпуст та український дослідник О.Дем'янчук. Разом з тим, у наявній на сьогоднішній день науковій літературі відчутний брак глибокого аналізу чинників появи інституційного ізоморфізму, механізмів і логіки функціонування політичних інституцій та органів державної влади за його умов, порівнянні цього феномену в країнах, що демократизуються, з країнами, що мають тривалу історію демократичних політичних режимів. Можна говорити про те, що проблема інституційного ізоморфізму в такому розрізі й такому контексті, як вона досліджується в цій роботі, раніше не розглядалася.

Мета дослідження полягає у комплексному поясненні причин, наслідків і механізмів явища інституційного ізоморфізму в демократичних трансформаціях постсоціалістичних держав.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких взаємопов'язаних завдань:

- розкрити зміст поняття "інституційний ізоморфізм" та порівняти його з іншими теоретичними концепціями дослідження процесів політико-інституційної взаємодії суб'єктів політичного процесу;

- конкретизувати теоретичні підходи і методологічні засади дослідження процесів інституційної ізоморфізації політичної системи в ході демократичних перетворень;

- визначити місце феномену інституційного ізоморфізму в загальному контексті суспільно-політичних змін, що відбуваються під час переходу до демократичного політичного режиму;

- охарактеризувати специфіку політичних процесів за умов інституційного ізоморфізму;

- виявити передумови появи і тенденції розвитку явища інституційного ізоморфізму в усталених демократіях та перехідних суспільствах;

- визначити роль інституційного ізоморфізму у суспільно-політичних перетвореннях в Україні на рівні процесів демократичної консолідації;

- з'ясувати сутність проявів інституційного ізоморфізму на прикладах політичної культури та формування і реалізації політики охорони здоров'я як складової соціальної політики в Україні.

Об'єктом дослідження є трансформація політичних інститутів постсоціалістичних держав у ході демократичних перетворень.

Предметом дослідження є явище інституційного ізоморфізму як особливий результат процесів трансформації інституційної структури постсоціалістичних держав.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять наукові розвідки вітчизняних та іноземних науковців, присвячених дослідженню теоретичних аспектів та емпіричних реалій процесів демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах, а також наукові публікації на тему інституційного ізоморфізму як окремого політико-інституційного феномена.

Джерельною базою дослідження є нормативно-правові акти України, ЗМІ, друковані агітаційні матеріали, показники індексу демократичних перетворень «The Economist Democracy Index» за 2008 р., а також статистична інформація по організаційно-фінансовому забезпеченню галузі охорони здоров'я по країнах Європи та колишнього СРСР з бази даних «European health for all database» (HFA-DB) Європейського регіонального бюро ВООЗ станом на серпень 2009 р.

Методи дослідження. Феномен інституційного ізоморфізму як складне політичне, соціокультурне та інституційно-адміністративне явище досліджується в роботі на засадах функціонального аналізу в межах актор-центрованого неоінституціоналізму. Такий підхід дозволяє враховувати структуруючу функцію політичних інститутів, формальні й неформальні інституційні норми, правила і процедури, біхевіоральні особливості окремих політичних акторів та інституцій.

Складний характер досліджуваного явища зумовив поєднання низки методів дослідження. Для дослідження причин та наслідків інституційного ізоморфізму були використані метод аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстрагування та конкретизації, опису і класифікації. Серед множини методів і технік компаративістики був використаний порівняльно-ретроспективний метод, який дозволив порівняти між собою чинники появи інституційного ізоморфізму та тенденції розвитку політико-інституційної структури за його умов у перехідних країнах з відповідними чинниками й тенденціями в країнах з усталеними демократичними традиціями.

У тісному зв'язку зі структурно-функціональним методом використовувався системний метод, що дозволило дослідити взаємозв'язок і взаємодію структурних елементів політико-адміністративної структури за умов інституційного ізоморфізму. Історичний підхід уможливив розгляд складного комплексу цих взаємозв'язків і взаємодій в контексті процесів демократичних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи.

Оскільки дослідження проведене на засадах постпозитивізму, в ньому в поєднанні використано низку якісних і кількісних методів. В межах аналізу документів був проведений якісний контент-аналіз і дискурс-аналіз ЗМІ й агітаційних матеріалів, що дозволило виділити вплив інституційного ізоморфізму на сучасну українську політичну культуру. Для ілюстрації проявів явища інституційного ізоморфізму із кількісних методів були використані: метод математичної формалізації, техніки аналізу мір центральної тенденції, параметричні (лінійний Пірсона r) та непараметричні (рангові - Кендала ф_b та Спірмана с) коефіцієнти кореляції, тести на надмірні значення-викиди (Q-тест екстремальних значень Діксона, тест Ґраббса). Застосування цих методів дозволило, з одного боку, окреслити загальну картину суспільно-політичних, економічних та соціальних тенденцій, на тлі яких відбуваються процеси інституційної ізоморфізації, з іншого боку - проаналізувати передумови появи інституційного ізоморфізму на конкретному прикладі політики охорони здоров'я.

Наукова новизна одержаних результатів

- вперше у вітчизняній політичній науці здійснене комплексне дослідження інституційного ізоморфізму як феномена суспільно-політичного життя, що пояснює особливості функціонування та реформування політичних інститутів і органів державної влади постсоціалістичних країн, і полягає в прагненні учасників політико-інституційних взаємодій до уподібнення певним стандартам за формами їхньої діяльності без докорінних змін у внутрішній структурі;

- концептуалізовано та уточнено понятійно-категоріальний апарат маловживаних у сучасній український політичній науці підходів до дослідження процесів політико-інституційної взаємодії, таких як поширення політики, перенесення політики, навчання політиці, конвергенція політик, інституційні трансплантації, та, власне, інституційний ізоморфізм, який відрізняється від інших процесів політико-інституційної взаємодії тим, що він не веде до докорінних змін внутрішньої структури задіяних політичних акторів і призводить до утворення негнучкого політико-адмністративного середовища;

- запропоновано поняття інституційна ізоморфізація на позначення процесу появи і розвитку структурних і функціональних ознак інституційного ізоморфізму, що дозволило ретельніше розглянути часові та просторові виміри досліджуваного феномену;

- систематизовано теоретико-методологічні підходи до дослідження феномену інституційного ізоморфізму у постсоціалістичних країнах на основі неоінституційних наукових течій, завдяки чому сформульовано завдання і проведено дослідження суспільно-політичних процесів за умов інституційного ізоморфізму з постпозитивістських позицій функціонального аналізу в межах актор-центрованого неоінституціоналізму, що дозволило пояснити механізми функціонування політико-адміністративного середовища за умов інституційного ізоморфізму;

- конкретизовано методи емпіричних досліджень феномену інституційного ізоморфізму, процесів інституційної ізоморфізації та їх проявів у постсоціалістичних країнах; зокрема, вперше у вітчизняній політичній науці проаналізовані можливості інституційної етнографії, дослідження політичних ритуалів, введено концепцію перформативного інтервалу, запропоновано інтегративне застосування кількісних і якісних методів дослідження, що дозволило провести аналіз цілісної картини суспільно-політичних перетворень за умов інституційного ізоморфізму;

- на емпіричних прикладах політичних інституцій та органів державної влади постсоціалістичних держав обґрунтовано тезу про те, що інституційний ізоморфізм сприяє збереженню функціональних спроможностей політичних інститутів та органів державної влади у період їх демократизації;

- на основі порівняльного аналізу спільних і відмінних рис у появі й розвитку інституційного ізоморфізму, а також динаміки політичних та адміністративних процесів за його умов у перехідних постсоціалістичних країнах і в країнах з усталеними демократичними режимами зроблено висновок про концептуальну відмінність у причинах появи інституційно ізоморфізованого середовища та подібність майбутніх перспектив суспільно-політичного розвитку двох груп країн;

- визначено вплив інституційного ізоморфізму на процеси консолідації демократії в Україні, зокрема його роль в ускладненні репрезентативної консолідації демократії на мезорівні акторів внаслідок ізоморфізації інституцій представництва інтересів громадян, унеможливлення ним першого етапу - конституційної консолідації демократії на макрорівні структур, що передбачала б створення демократичних політичних інституцій і дієвих політико-правових механізмів їхнього функціонування і діяльності політичних, економічних і соціальних акторів;

- виокремлено та проаналізовано прояви інституційного ізоморфізму в сучасній політичній культурі України, що особливо відчутні у строкатому розвитку взаємодій держави і громадянського суспільства, у поєднанні радянських управлінських традицій із впровадженням нових принципів державного регулювання суспільних відносин, у популістському та демагогічному характері політичного дискурсу, що суттєво утруднює розробку політичної стратегії демократизації України;

- встановлено вплив інституційного ізоморфізму на розробку і здійснення політики охорони здоров'я як складової соціальної політики; зокрема показано, що неформальні платежі в системі охорони здоров'я України, які виникають як адаптивна ситуативна реакція на стан суспільно-політичної та економічної невизначеності у сфері соціальної політики, і є прикладом інституційного ізоморфізму в цій галузі.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших досліджень явища інституційного ізоморфізму та пов'язаних з ним феноменів і процесів у різних сферах суспільно-політичного життя країн, що перебувають у стані демократичного транзиту. Ідеї та основні положення дисертації також можуть бути використані для розробки і реалізації прикладних дослідницьких проектів з аналізу емпіричного матеріалу щодо процесів інституційних перетворень у транзитних суспільствах.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. З розробок, здійснених у співпраці, використані лише ті частини, що належать дисертанту. Так у статті «Можливості застосування якісних методів у дослідженні процесів інституційної трансформації», написаної у співавторстві з В.Бондар, автору належить розробка постпозитивістських засад дослідження соціально-політичних перетворень, огляд сучасних напрямів етнографічних досліджень, нео-дюркгаймських принципів аналізу політичних ритуалів, огляд деяких напрямів дослідження влади як соціокультурного і політичного явища.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та її висновки представлені й обговорені на щорічних наукових конференціях «Дні науки НаУКМА» (2006 р., 2008 р., 2009 р., м. Київ), Міжнародній конференцiї «Демократичний транзит в Українi: пiдсумки електорального циклу 2004-2007 рр.» (м. Острог, 23-24 травня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Здоров'я та охорона здоров'я у ХХІ столітті: проблеми та шляхи вирішення» (м. Київ, 28-29 січня 2008 р.), ІІ-ій Міжнародній науковій конференції «Одеські соціологічні читання пам'яті І. М. Попової», (м. Одеса, 12-13 вересня 2008 р.), 4-ій Річній міжнародній літній школі аспірантів і докторантів «Виклики демократії у посткомуністичній Європі: соціальна толерантність» (м. Вільнюс, 18-22 вересня 2008 р.), Міжнародній конференції пам'яті проф. С. Рябова «Політична культура: проблеми концептуалізації» (м. Київ, 15 травня 2008 р.), на І-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття» (м. Дніпропетровськ, 17-19 грудня 2008 р.), у Тартуській весняній школі з транзитних студій 2009 р. (м. Тарту, 27 квітня - 2 травня 2009 р.), на Науковій конференції «Соціальне виключення і включення: роль соціальної роботи та охорони здоров'я» (м. Київ, 15 квітня 2010 р.).

Теоретичні висновки роботи та методологічні розробки представлені в ній були використані під час підготовки та викладання курсів на кафедрі політології, кафедрі соціології та в Школі охорони здоров'я НаУКМА.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в 8 публікаціях, з яких 6 - у фахових виданнях.

Структура роботи. Робота містить вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел: обсяг основної частини - 181 с., 4 табл., 3 рис., список використаних джерел - 389 найменувань на 36 с. Загальний обсяг дисертації - 218 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження інституційного ізоморфізму» присвячений огляду наукових підходів до дослідження процесів політико-інституційної взаємодії між акторами на національному та міжнародному рівнях, розгляду основних концепцій і методів дослідження таких процесів. Параграф 1.1. Понятійно-категоріальний апарат дослідження процесів взаємодії політичних інститутів й акторів присвячений розгляду процесів політико-інституційної взаємодії між різними інституціями та політичними й адміністративним акторами, відомих в науковій літературі як навчання політики, поширення політики, конвергенція політики, інституційні трансплантації та інституційний ізоморфізм. Тут вводяться поняття донорів та акцепторів інституційних трансформацій, що уможливлює подальший порівняльний аналіз інституційних перетворень та тих явищ, які супроводжують трансформаційні процеси у постсоціалістичних державах.

У параграфі 1.2. Теоретичні засади аналізу процесів ізоморфізації політичних інститутів перехідних суспільств основні представлені теоретико-методологічні принципи дослідження. Вони ґрунтуються на засадах неінституціоналізму, відповідно до якого політичні інститути великою мірою структурують, а не детермінують, політичні дії, що дозволяє підійти до дослідження процесів інституційної ізоморфізації постсоціалістичних суспільств з таких позицій, які враховують функціональні особливості взаємодії суб'єктів політичної діяльності, що, відповідно, ведуть до появи елементів фасадної демократії та формальної імітації інституційних практик консолідованих демократій.

Параграф 1.3. Методологічні принципи аналізу чинників і процесів інституційної ізоморфізації представляє методологічні засади дослідження, які спираються на поєднання якісних методів вивчення процесів суспільно-політичних трансформацій, зокрема інституційної етнографії та дискурс-аналізу, з кількісними методами, за допомогою яких можна окреслити загальний контекст трансформаційних процесів, на тлі яких постає і розвивається феномен інституційного ізоморфізму. Процеси інституційної ізоморфізації запропоновано розглядати крізь призму концепції перформативного інтервалу, в якому аналізуються спроби політико-адміністративних акторів у своїй діяльності наближатися до встановлених ззовні критеріїв «демократичності» та їхні намагання задовольнити ці критерії відповідними інституційними практиками.

У розділі 2 «Чинники та механізми інституційного ізоморфізму у постсоціалістичних державах» аналізуються особливості трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах, а також у порівнянні з аналогічними процесами у країнах з усталеними демократичними традиціями. У параграфі 2.1. Контекстуальний аналіз процесів інституційного ізоморфізму у перехідних суспільствах, зазначено, що процеси демократичних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи відбуваються під впливом зовнішніх акторів - усталених демократій Західної Європи, що виступають у ролі донорів знання і практик про засади і принципи діяльності інституцій в демократичних режимах. Відносини між донорами та акцепторами інституційних трансформацій часто проходять в ієрархізованому середовищі взаємодії, що має свій різнобічний вплив на перебіг процесів політико-інституційного обміну та на успішність самих трансформаційних процесів.

В умовах інституційного ізоморфізму політико-адміністративне середовище країн, які перебувають у стані демократизації, характеризується особливою асиметрією владних відносин, про що йдеться у параграфі 2.2. Специфіка політичних та організаційних процесів за умов інституційного ізоморфізму. В таких умовах актори та інституції у своїй діяльності підлаштовуються під вимоги можновладного актора чи найвпливовішої інституції. Причому самі стратегії підлаштування часто є подібними одна до одної. Середовище вироблення політики за умов інституційного ізоморфізму стає дуже негнучким, що ускладнює політичну легітимацію та винесення на суспільний порядок денний важливих питань.

Організаційне навчання за умов інституційного ізоморфізму можна в цілому визначити як одноциклічне (оскільки двоциклічне навчання, як складний процес коригування помилок і зміни основоположних цінностей діяльності організацій або неможливий, або відбувається вкрай повільно) та адаптивне, тому що відбувається пристосування інституцій та організацій до вимог зовнішнього середовища, без розв'язання їх закоренілих проблем, що є складовою генеративного навчання.

У параграфі 2.3. Порівняльний аналіз проявів інституційного ізоморфізму в усталених демократіях і перехідних суспільствах виділяються спільні й відмінні риси досліджуваного феномена у двох групах країн. Показано, що відмінними є причини й фактори появи інституційного ізоморфізму, а подібними є наслідки цього феномену, що проявляються в обох групах країн у вигляді використання можновладними групами політичних інститутів, адміністративних акторів та органів влади як засобів реалізації їхніх політичних та економічних інтересів.

Розділ 3 «Явище інституційного ізоморфізму в процесах суспільно-політичних перетворень в Україні» висвітлює феномен інституційного ізоморфізму в сучасних українських реаліях. У параграфі 3.1. Роль інституційного ізоморфізму у процесах консолідації демократії в Україні йдеться про те, що виключно формальне конфігурування демократичних інститутів, створення "фасадної демократії" унеможливлює перший етап консолідації демократії - конституційну консолідацію на макрорівні структур, яка передбачає створення демократичних політичних інституцій і дієвих політико-правових механізмів їхнього функціонування та діяльності політичних, економічних і соціальних акторів. Ізоморфізація механізмів прийняття політичних рішень, яким бракує прозорості та зовнішнього контролю, не сприяє встановленню в Україні демократичних механізмів підготовки та прийняття державно-політичних рішень, які мали б бути оформленні та практично реалізовані на макрорівні структур.

Відсутність ефективного механізму політичної участі громадян, внаслідок ізоморфізації інституцій представництва їх інтересів, ускладнює репрезентативну консолідацію демократії на мезорівні акторів. Використання інститутів політичної та економічної систем задля задоволення інтересів і одержання прибутку певними особами чи групами осіб, які лише формально діють в межах демократичних норм та інституцій, ускладнює як консолідацію демократії на мезорівні акторів, так і на поведінкову консолідацію на мезо - та мікрорівнях неформальних акторів.

Відсутність рівноправних засад взаємодії між державою та інститутами громадянського суспільства ускладнює повноцінну участь громадян у політичному житті, а також унеможливлює адекватне представництво інтересів різних груп населення, що, у свою чергу, є перешкодою для консолідації демократії на мікрорівні - рівні громадян.

Інституційний ізоморфізм в Україні доповнюється популістським та демагогічним характером політичного дискурсу, про що йдеться в параграфі 3.2. Прояви інституційної ізоморфізації в українській політичній культурі. В сучасній Україні влада сприймається населенням як віддалена та відірвана від нього інституція. Політична культура України, зокрема такі її структурні складові як культура політичної участі та діяльності, культура виборчого процесу, культура прийняття та реалізації політичних рішень проявляють ознаки інституційного ізоморфізму, оскільки ці елементи за своєю формою відповідають аналогічним практикам країн з усталеними демократичними традиціями, проте за суттю та змістом, а особливо - у практичному втіленні, лишаються суттєво далекими від них.

У параграфі 3.3. Роль інституційного ізоморфізму у реалізації соціальної політики в Україні на прикладі політики охорони здоров'я йдеться про те, що сфери соціального забезпечення та охорони здоров'я є тими, в яких особливо яскраво проявляється феномен інституційного ізоморфізму, оскільки згідно із задекларованими і законодавчо закріпленими державою принципами, надання послуг у цих галузях є безкоштовним, проте практично на кожному організаційному рівні активно використовуються способи залучення додаткових коштів від населення у вигляді неформальних платежів різних типів. Такий стан речей є адаптивною ситуативною реакцію на стан суспільно-політичної невизначеності.

Серед постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи та республік колишнього СРСР за тенденціями зміни кількості лікарів та зміни частки видатків приватного сектора на охорону здоров'я Україну можна віднести до найменш чисельної групи, в якій зменшення кількості лікарів відбувається одночасно із збільшенням частки видатків приватного сектора на охорону здоров'я. До цієї групи також входять Естонія, Киргизстан та Молдова, які з огляду на низку соціальних, економічних і політичних факторів важко порівнювати з Україною. Це вказує на особливий вид політико-економічного транзиту в Україні, яка намагається досягти рівня життя розвинених демократій Заходу, але при цьому неохоче позбавляється залишків старої системи в політиці, управлінні, економіці та охороні здоров'я.

ВИСНОВКИ

У висновках вказується на те, що у політичній науці інституційний ізоморфізм розуміється як уподібнення за формою політичних інституцій та гомогенізація інституційної структури, що не обов'язково означає уподібнення практичної діяльності з розв'язання певних суспільно-політичних проблем. Інші процеси політико-інституційної взаємодії, зокрема навчання політиці, інституційна трансплантація та поширення політики можуть призводити до зміни форм і способів діяльності задіяних інституцій, однак інституційний ізоморфізм відрізняється від них передусім особливостями політико-організаційного середовища, яке він породжує, такими як негнучкість інституційної структури, надання переваги інкрементальній моделі вироблення і здійснення політики.

Тенденції появи та розвитку інституційного ізоморфізму в ході демократичних перетворень доцільно досліджувати з таких теоретичних позицій, які б брали до уваги природу та об'єктивні характеристики політичних і адміністративних акторів, трансформацію їх поведінки, способи їх взаємодії та функції, які вони виконують. Дослідження цих процесів має здійснюватися у нерозривному зв'язку з контекстуальним аналізом об'єктивних характеристик суспільно-політичного середовища, в якому взаємодіють досліджувані суб'єкти. Таке дослідження найбільш доцільно проводити на засадах функціонального актор-центрованого неоінституціоналізму, де враховується структуруюча функція політичних інститутів, неформальні правила і процедури їхньої взаємодії, біхевіоральні особливості учасників процесів політико-інституційних взаємодій, а також функції та ролі, що виконуються такими учасниками у цих взаємодіях. Функціональний підхід до аналізу політичних процесів у постсоціалістичних суспільствах уможливлює комплексний огляд принципів дій акторів та системних складових їхньої взаємодії у відповідних просторовому та часовому вимірах.

Для комплексного розуміння феномену інституційного ізоморфізму, явищ, які він породжує і процесів, які в його умовах відбуваються, необхідне поєднання якісних і кількісних методів дослідження емпіричного матеріалу. Таке поєднання можливе з постпозитивістських позицій аналізу політики, які дозволяють дослідження та інтерпретацію фактів чи даних з різних теоретико-методологічних перспектив. Реалізація такої дослідницької програми зокрема можлива в межах інституційної етнографії, яка б об'єднувала низку якісних методів і технік пізнання, таких як дискурс-аналіз, якісний контент-аналіз, дослідження політичних ритуалів тощо з кількісними методами, що використовуються для окреслення загального контексту трансформаційних процесів, на тлі яких постає і розвивається феномен інституційного ізоморфізму.

У процесі демократичних трансформацій між постсоціалістичними країнами та країнами з усталеними демократичними традиціями постають особливі донорно-акцепторні зв'язки, за допомогою яких країни-акцептори навчаються досвіду практичної реалізації демократичних принципів організації суспільно-політичного життя. Разом з тим, під час такої взаємодії може мати місце не доречне або не вчасне перенесення принципів, засад, правил і процедур діяльності політико-адміністративних акторів, що не можуть бути у короткий термін ефективно і повноцінно реалізовані в постсоціалістичному політико-організаційному середовищі. У такому випадку інституційний ізоморфізм постає як результат адаптивної реакції інституцій постсоціалістичних країн на вимоги зовнішніх акторів та у відповідь на стрімкі зміни у середовищі, в якому вони функціонують.

Попри обмеження та перешкоди, які виникають внаслідок ізоморфізації інституційної структури постсоціалістичних держав, інституційний ізоморфізм допомагає підтримувати функціональну спроможність інституцій та органів влади та вберігає їх від повного колапсу, який є для них реальним ризиком з огляду на неприпустимість функціонування будь-яких структур в демократичних умовах за принципами і засадами командно-адміністративної системи.

В умовах інституційного ізоморфізму політико-інституційні актори стають негнучкими та обмеженими у виборі можливих моделей поведінки в середовищі, в якому вони функціонують. Реакції політико-адміністративних акторів на виклики зовнішнього середовища і потреби у вирішенні нагальних суспільно-політичних проблем відбуваються в межах інкрементальної моделі вироблення та здійснення політики. Це гальмує повноцінну реалізацію інновацій, а у випадку перехідних країн - перехід до консолідованого демократичного режиму, проте, з іншого боку, допомагає політико-інституційним акторам у своїй практичній діяльності поєднувати командно-адміністративні засади, цінності й принципи діяльності з зовнішнім демократичним антуражем.

Явище інституційного ізоморфізму притаманне як країнам з усталеними демократичними режимами, так і перехідним країнам. У випадку країн з демократичними політичними режимами, інституційний ізоморфізм постає як спосіб оптимізації процесів взаємодії політико-адміністративних акторів та як ефективний спосіб гомогенізації інституційного середовища. За таких умов інституційний ізоморфізм здійснює функцію конверґенції політики шляхом уподібнення практик різних політико-адміністративних акторів. У перехідних країнах інституційний ізоморфізм постає внаслідок адаптивної реакції політико-адміністративних акторів на стрімкі соціальні й політичні перетворення. Інституційний ізоморфізм дозволяє підтримувати функціональну спроможність акторів, проте він також є засобом консервування внутрішньоорганізаційних принципів, засад і цінностей діяльності попереднього, соціалістичного режиму в нових постсоціалістичних реаліях. Спільними рисами інституційного ізоморфізму в обох групах країн є утворення негнучкого інституційного середовища, ускладнення ефективної реалізації інноваційних програм політики, дистанціювання органів влади від населення.

У суспільно-політичних перетвореннях в Україні інституційний ізоморфізм відіграє двояку роль: з одного боку, як вже відзначалося, він допомагає збереженню функціональної спроможності політико-адміністративних акторів та органів влади, з іншого - ускладнює, а інколи навіть унеможливлює, консолідацію демократичного режиму. Інституційний ізоморфізм ускладнює репрезентативну консолідацію демократії на мезорівні акторів внаслідок ізоморфізації інституцій представництва інтересів громадян. Він також унеможливлює конституційну консолідацію демократії на макрорівні структур, оскільки в його умовах неможливе створення повноцінних демократичних політичних інституцій і дієвих політико-правових механізмів їхнього функціонування. Як поведінкова консолідація на мезорівні неформальних політичних акторів, так і консолідація громадянського суспільства на мікрорівні громадян в умовах інституційного ізоморфізму ускладнюються, оскільки він заважає функціональній диференціації українського суспільства на сучасному етапі розвитку.

Інституційний ізоморфізм яскраво проявляється у галузі охорони здоров'я в Україні. Відповідно до задекларованих державою принципів, які є залишком радянської моделі соціального забезпечення, медичні послуги є безкоштовними для населення. Разом з тим, держава демонструє неспроможність реалізувати цей принцип на практиці, внаслідок чого в галузі активно поширюється практика неформальних платежів пацієнтів за медичні послуги. Ці платежі є ситуативною адаптивною реакцією і проявом інституційного ізоморфізму: практично в усіх медичних закладах державної форми власності, які мають надавати послуги безкоштовно, існують неформальні платежі пацієнтів, оскільки держава не спроможна реалізувати задекларовані та законодавчо закріплені принципи надання таких послуг, а населення має в них потребу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Яковлєв М. В. Дослідження процесів політико-інституційної взаємодії: концептуалізація понять / M. B. Яковлєв // Наукові записки НаУКМА. - Т. 82. - Політичні науки. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008.- С. 69 - 73.

2. Яковлєв М. В. Складові контекстуального аналізу політико-інституційних взаємодій / M. B. Яковлєв // Грані. - №.5 (61) - 2008. - С. 118 - 122.

3. Яковлєв М. В. Організаційне навчання в політико-адміністративному середовищі за умов інституційного ізоморфізму / M. B. Яковлєв // Гілея: наук. вісник. Збірник наук. праць / [Гол. ред. В. М. Вашкевич]. - К.:ВІР УАН, 2010. - Вип. 34. - С. 385 - 391.

4. Яковлєв М. В. Інтегративні методи аналізу політики в дослідженні впровадження програм політики / M. B. Яковлєв // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 54. - Вип. 41. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 78 - 82.

5. Яковлєв М. В. Вплив інституційного ізоморфізму на процеси консолідації демократії в Україні / M. B. Яковлєв // Вісник Одеського нац. унів. ім. Мечникова. - Том 13. - Вип. 5. - Соціологія і політичні науки. - Одеса, 2008. - С. 776 - 783.

6. Яковлєв М. В. Особливості середовища взаємодії донора й акцептора інституційних трансформацій на прикладі Європейського Союзу та України / M. B. Яковлєв // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 9 / МОН України; Ужгородський НУ.; [pедкол.: М. Вегеш (гол. ред.), В. Андрущенко, О. Бабкіна та ін.]. - Ужгород: Вид-во УжНУ "Говерла", 2008 - С. 268 - 273.

7. Яковлєв М. В. Ізоморфізація інститутів постдемократій і дефектних демократій: спроба логічного аналізу / M. B. Яковлєв // Маґістеріум. - Вип. 31. - Політичні студії. - К.: Вид. дім. «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 39 - 45.

8. Бондар В. С., Яковлєв М. В. Можливості застосування якісних методів у дослідженні процесів інституційної трансформації / В. С. Бондар, М. В Яковлєв // Наукові записки НаУКМА. - Т. 83. - Соціологічні науки. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 3 - 8.

Размещено на Allbest.ru